Майстерня, де губляться душі: хто такий Ліпа?
Прочитала круту книжкову новинку і вже хочу поділитися 😅
«Майстерня Ліпи» @Khrystyne – психологічний роман із глибокими алюзіями на українську міфологію, що досліджує природу мистецтва, одержимість творенням і ціну, яку інші можуть заплатити за натхнення митця.
Головний герой, Ліпа, – людина старшого віку, закоханий у гедонізм, стильний одяг і життя великого міста.
Його Київ – це старі під’їзди й кав’ярні, нічні трамваї й тихі дворики, де витає дух нездійснених мрій. Все життя він малював, шукаючи слави, але так і залишився на узбіччі великого мистецтва. Та мрія про визнання не полишає його ні на мить.
Зараз Ліпа працює над серією полотен, де оживають три жіночі образи, натхненні українською міфологією: Магура, Доля та Лісниця. Але поступово його мистецтво починає вириватися з-під контролю. Квартира стає тривожною пасткою, картини немов дихають у темряві, а сни перетворюються на галюцинації. Ліпі здається, що його персонажки оживають – хочуть більшого, ніж бути просто фарбою на полотні.
Тож художник вирішує олюднити їх, надавши кожній справжнє обличчя й історію.
Ада – жінка, яка перебуває у складних, підпорядкованих БДСМ-відносинах, стає Лісницею. В її силі підкорення – дикість природи й непередбачуваність лісу.
Діана – успішна, холодна, впевнена в собі бізнесменка, донька його сусідки, втілює Магуру – гірську вершину й вершительку доль, недосяжну і величну.
Даша – тиха, турботлива студентка, яка допомагає Ліпі по господарству, стає Долею, провідницею в лабіринтах життя, ніжною, але впливовою силою.
Проте питання: чому саме ці жінки? Чому саме їм судилося втілити древні образи?
Христина Живогляд змушує читача замислитись: чи має митець право «використовувати» життя інших для свого натхнення? Чи справедливі ті жертви, на які готовий іти творець заради довершеного образу?
У романі поступово розкривається, що кожна з жінок змушена пройти через біль, щоб стати «музою». Ада відкриває власні страхи і межі контролю. Діана зіштовхується з вразливістю, яку роками приховувала за успішним фасадом. Даша проходить шлях самопожертви, віддаючи себе, своє тіло і душу, людям, які не вбачають ціни у цій жертві. І все це заради того, щоб Ліпа зміг завершити свою останню серію картин, щоб його Майстерня нарешті ожила.
Ліпа – персонаж складний. Чи він позитивний герой, старий мрійник, що прагне осягнути сенс мистецтва? Чи маніпулятор, що бачить у людях лише форму для втілення своїх ідей? Авторка дає відповідь, яка точно здивує навіть уважного читача. І змусить переосмислити, ким насправді був Ліпа – творцем чи руйнівником.
Тож цей роман – не лише про живопис і образи з української міфології. Це історія про те, наскільки далеко може зайти людина, аби відчути себе богом у власній майстерні. Про ціну, яку платять інші, щоб хтось міг назвати себе митцем. Тому ця історія точно щось у вашій душі і запечить, адже авторка говорить про мистецтво, яке рятує й руйнує і про митця, який шукає безсмертя, але забуває: оживляючи своїх муз, він може втратити власну душу.