Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
Публічний канал онлайн Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
https://academy.obushna.pro/
Канал для психологів
https://t.me/ObushnaAcademy
https://academy.obushna.pro/
Канал для психологів
https://t.me/ObushnaAcademy
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташування
МоваІнша
Дата створення каналуЛист 25, 2022
Додано до TGlist
Жовт 02, 2024Прикріплена група
Obushna
23
Останні публікації в групі "Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro"
24.04.202508:51
Чи дозволяєте ви собі нити? От просто сісти і сказати: мені зараз важко, мені вже набридло тримати все в собі, я втомилася, мені хочеться просто посидіти і нічого не вирішувати?
Я ось дозволяю. І не завжди тоді, коли вже зовсім перегруз. Навпаки — коли ще можу зробити для себе щось хороше. Бо ниття — це не каприз і не слабкість. Це спосіб зняти напругу, яка накопичилась. Це спосіб повернути собі ясність. Зрозуміти, що зі мною, і не зірватись на когось або на себе.
Ниття — це як внутрішнє “пффф” після складного дня. Як сигнал: “мені потрібна підтримка, а не поради”. Як маленька дія самотурботи, коли замість «та нормально» ти чесно кажеш: «щось сьогодні не дуже, але я тримаюсь».
Тому якщо хтось поруч із вами скаже: “я трохи нию” — це не слабкість. Це сила бути живим. І запит на контакт саме з вами.
Діліться — ви дозволяєте собі нити? Коли саме? І як ви після цього почуваєтесь? А щоб вам нили?))
І під цим дописом можна нити в своє задоволення 🫶🏻
Готові понити? 👇
Я ось дозволяю. І не завжди тоді, коли вже зовсім перегруз. Навпаки — коли ще можу зробити для себе щось хороше. Бо ниття — це не каприз і не слабкість. Це спосіб зняти напругу, яка накопичилась. Це спосіб повернути собі ясність. Зрозуміти, що зі мною, і не зірватись на когось або на себе.
Ниття — це як внутрішнє “пффф” після складного дня. Як сигнал: “мені потрібна підтримка, а не поради”. Як маленька дія самотурботи, коли замість «та нормально» ти чесно кажеш: «щось сьогодні не дуже, але я тримаюсь».
Тому якщо хтось поруч із вами скаже: “я трохи нию” — це не слабкість. Це сила бути живим. І запит на контакт саме з вами.
Діліться — ви дозволяєте собі нити? Коли саме? І як ви після цього почуваєтесь? А щоб вам нили?))
І під цим дописом можна нити в своє задоволення 🫶🏻
Готові понити? 👇
23.04.202516:51
Привіт!
Я зараз працюю над оновленням своїх продуктів і створенням нових — точніших, корисніших, більш живих. І мені справді важливо зробити їх такими, щоб вони підтримували саме там, де це потрібно вам.
Тому маю до вас чотири короткі, але дуже важливі питання.
Ваші відповіді допоможуть мені краще зрозуміти, чим можу бути для вас корисною.
Буду щиро вдячна кожному, хто поділиться.
І якщо ви це читаєте — значить, ви вже точно та людина, чий зворотний зв’язок мені дуже потрібен.
Дякую вам!
1. Що вам зараз найбільше не дає спокою?
Це може бути думка, емоція, ситуація. Усе, що не відпускає.
2. Є щось, що вже давно тягнеться — і ви відчуваєте, що з цим треба щось робити?
Можливо, це тема, яку ви постійно відкладаєте, але вона щоразу повертається.
3. Чому для вас важливо знайти рішення саме зараз?
Що це змінить для вас або вашого стану?
4. Чи робите ви вже щось, щоб собі допомогти?
Або, можливо, ще тільки відчуваєте потребу, але не знаєте, з чого почати?
( фото для привертання уваги, мені подобається))
Я зараз працюю над оновленням своїх продуктів і створенням нових — точніших, корисніших, більш живих. І мені справді важливо зробити їх такими, щоб вони підтримували саме там, де це потрібно вам.
Тому маю до вас чотири короткі, але дуже важливі питання.
Ваші відповіді допоможуть мені краще зрозуміти, чим можу бути для вас корисною.
Буду щиро вдячна кожному, хто поділиться.
І якщо ви це читаєте — значить, ви вже точно та людина, чий зворотний зв’язок мені дуже потрібен.
Дякую вам!
1. Що вам зараз найбільше не дає спокою?
Це може бути думка, емоція, ситуація. Усе, що не відпускає.
2. Є щось, що вже давно тягнеться — і ви відчуваєте, що з цим треба щось робити?
Можливо, це тема, яку ви постійно відкладаєте, але вона щоразу повертається.
3. Чому для вас важливо знайти рішення саме зараз?
Що це змінить для вас або вашого стану?
4. Чи робите ви вже щось, щоб собі допомогти?
Або, можливо, ще тільки відчуваєте потребу, але не знаєте, з чого почати?
( фото для привертання уваги, мені подобається))
19.04.202516:34
Якщо ви психолог і шукаєте можливість проводити глибокі групи без потреби створювати все з нуля — напишіть мені. Ми набираємо команду для проведення вже готових професійних програм.
Програми охоплюють важливі запити, з якими часто приходять клієнти:
– робота з гнівом,
– образою,
– соромом,
– провиною,
– страхом,
– аутоагресією,
– трикутником драми,
– вибором партнера.
Кожна програма має чітку структуру:
– прописані сценарії зустрічей,
– робочі зошити для учасників,
– методологія для ведучого.
Ми беремо на себе набір групи — ваше завдання провести процес.
На першому етапі програма запускається разом зі мною — щоб ви могли глибше зануритись у зміст і динаміку.
Далі — ви ведете її самостійно. З повною підтримкою з нашого боку.
Це хороший формат, якщо вам:
– важливо працювати з групами регулярно,
– не хочеться витрачати час на створення структури,
– цікаво бути частиною професійної екосистеми без конкуренції,
– і при цьому — ви хочете робити якісну роботу й бачити результат.
Пишіть у коментарях, домовимося про зустріч.
Програми охоплюють важливі запити, з якими часто приходять клієнти:
– робота з гнівом,
– образою,
– соромом,
– провиною,
– страхом,
– аутоагресією,
– трикутником драми,
– вибором партнера.
Кожна програма має чітку структуру:
– прописані сценарії зустрічей,
– робочі зошити для учасників,
– методологія для ведучого.
Ми беремо на себе набір групи — ваше завдання провести процес.
На першому етапі програма запускається разом зі мною — щоб ви могли глибше зануритись у зміст і динаміку.
Далі — ви ведете її самостійно. З повною підтримкою з нашого боку.
Це хороший формат, якщо вам:
– важливо працювати з групами регулярно,
– не хочеться витрачати час на створення структури,
– цікаво бути частиною професійної екосистеми без конкуренції,
– і при цьому — ви хочете робити якісну роботу й бачити результат.
Пишіть у коментарях, домовимося про зустріч.
16.04.202515:56
Чому ми їмо, коли не голодні — і як зрозуміти, чи це просто звичка, чи вже тривожний дзвіночок?
У цьому ефірі ми чесно і просто поговорили про харчову поведінку — звідки береться переїдання або відмова від їжі, чому ми їмо «на емоціях», як розпізнати сигнали свого тіла і відновити здоровий контакт із собою. Ми розібрали найпоширеніші запитання, які ставлять собі люди, коли стикаються з труднощами у стосунках із їжею — від заїдання тривоги до «я просто забуваю їсти».
Також ми пояснили, що таке розлад харчової поведінки, а що ним не є, як відрізнити звичку від серйозного сигналу про допомогу. Обговорили, чим відрізняється жіноча і чоловіча харчова поведінка, і чому ці теми важливо виносити на світло — без сорому, табу і самозвинувачень. Якщо ви хочете краще зрозуміти себе або підтримати близьку людину — цей ефір варто послухати.
Запрошую до перегляду в записі 👇
https://www.instagram.com/reel/DIgzb5IM3-Q/?igsh=MWlva2RqOWRvMHYyaQ==
Якщо у вас залишилися питання щодо розладів харчової поведінки — залишайте їх у коментарях.
Наталя — психологиня, яка спеціалізується на роботі з РХП, супервізор і обучаюча тренерка для психологів та інших спеціалістів, що прагнуть глибше зрозуміти цю тему й ефективно допомагати клієнтам.
У цьому ефірі ми чесно і просто поговорили про харчову поведінку — звідки береться переїдання або відмова від їжі, чому ми їмо «на емоціях», як розпізнати сигнали свого тіла і відновити здоровий контакт із собою. Ми розібрали найпоширеніші запитання, які ставлять собі люди, коли стикаються з труднощами у стосунках із їжею — від заїдання тривоги до «я просто забуваю їсти».
Також ми пояснили, що таке розлад харчової поведінки, а що ним не є, як відрізнити звичку від серйозного сигналу про допомогу. Обговорили, чим відрізняється жіноча і чоловіча харчова поведінка, і чому ці теми важливо виносити на світло — без сорому, табу і самозвинувачень. Якщо ви хочете краще зрозуміти себе або підтримати близьку людину — цей ефір варто послухати.
Запрошую до перегляду в записі 👇
https://www.instagram.com/reel/DIgzb5IM3-Q/?igsh=MWlva2RqOWRvMHYyaQ==
Якщо у вас залишилися питання щодо розладів харчової поведінки — залишайте їх у коментарях.
Наталя — психологиня, яка спеціалізується на роботі з РХП, супервізор і обучаюча тренерка для психологів та інших спеціалістів, що прагнуть глибше зрозуміти цю тему й ефективно допомагати клієнтам.
16.04.202514:02
12.04.202519:35
З роками я все менше вірю в силу.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
13.02.202519:28
Що сталося? — запитала я, коли вона підійшла до мене з таким виглядом, ніби все ось-ось розвалиться.
— Ви знаєте, ці емоційні гойдалки вже просто втомили, — відповіла вона, відводячи очі вбік. — То нормально, то просто жах.
Вона — мій менеджер із обслуговування VIP-клієнтів. Зазвичай стримана й усміхнена, вона тримає на собі цілий пласт емоцій, які щодня доводиться ховати. Але цього разу щось було інакше. Щось змінилося. Її голос звучав інакше.
— Що вас так виснажує?
— Люди, — видихнула вона. — Я ж менеджер. Постійно доводиться тримати марку, усміхатися, навіть коли хочеться сказати зовсім інше.
Я задумливо подивилася на неї.
— Вам інструкції забороняють говорити те, що ви відчуваєте?
— Так, — відповіла вона без вагань.— І ви знаєте, люди цим користуються…
Її погляд сказав більше, ніж слова.
Я трохи нахилилася вперед і сказала:
— Вони і будуть користуватися. І справа зовсім не в посадовій інструкції.
Вона уважно подивилася на мене, а я продовжила:
— Слухай, у тебе є два шляхи. Перший — швидкий, він допоможе зняти напругу, але тільки на певний час. Другий — довгий, але він допоможе тобі назавжди вирішити цю проблему.
— Почнемо зі швидкого? — спитала вона, ніби хотіла знайти хоч щось, що допоможе просто зараз.
— Добре. Раджу тобі спарингові види спорту: бокс, кікбоксинг, карате, боротьба. Якщо хочеш щось тонше — айкідо. Це не лише дасть змогу позбутися накопиченої агресії, а й навчить контролювати її. Ти відчуєш свої фізичні кордони, а з ними прийде й усвідомлення психологічних.
Вона задумалася.
— А довгий шлях?
— Терапія. Ідеально — групова. Там ти навчишся будувати кордони, чітко й ввічливо говорити «ні», не відчуваючи провини. Але головне — ти почнеш зрощувати свою самоцінність. Бо справа не в тому, що люди користуються тобою. Проблема в тому, що у тебе поки немає внутрішнього фундаменту, щоб цьому протистояти.
Її очі сповнилися розумінням, хоча водночас і легким сумом. Вона кивнула.
— Ви праві, — тихо сказала вона.
Я відкрила свій блокнот і додала:
— А ще, ось список літератури. Почни з цих книг, вони допоможуть краще зрозуміти свої емоції.
Список літератури:
1️⃣ «Емоційний інтелект» — Деніел Гоулман
2️⃣ «Кордонів немає?» — Генрі Клауд, Джон Таунсенд
3️⃣ «Дари недосконалості» — Брене Браун
4️⃣ «Тонке мистецтво пофігізму» — Марк Менсон
5️⃣ «Як говорити, щоб вас слухали» — Джулієн Трежер
Вона переглянула список і знову кивнула, вже впевненіше.
— Дякую, — сказала вона.
Я спостерігала, як вона повертається до свого робочого місця. Знаю, це лише початок її шляху, але він уже почався. І це найважливіше.
— Ви знаєте, ці емоційні гойдалки вже просто втомили, — відповіла вона, відводячи очі вбік. — То нормально, то просто жах.
Вона — мій менеджер із обслуговування VIP-клієнтів. Зазвичай стримана й усміхнена, вона тримає на собі цілий пласт емоцій, які щодня доводиться ховати. Але цього разу щось було інакше. Щось змінилося. Її голос звучав інакше.
— Що вас так виснажує?
— Люди, — видихнула вона. — Я ж менеджер. Постійно доводиться тримати марку, усміхатися, навіть коли хочеться сказати зовсім інше.
Я задумливо подивилася на неї.
— Вам інструкції забороняють говорити те, що ви відчуваєте?
— Так, — відповіла вона без вагань.— І ви знаєте, люди цим користуються…
Її погляд сказав більше, ніж слова.
Я трохи нахилилася вперед і сказала:
— Вони і будуть користуватися. І справа зовсім не в посадовій інструкції.
Вона уважно подивилася на мене, а я продовжила:
— Слухай, у тебе є два шляхи. Перший — швидкий, він допоможе зняти напругу, але тільки на певний час. Другий — довгий, але він допоможе тобі назавжди вирішити цю проблему.
— Почнемо зі швидкого? — спитала вона, ніби хотіла знайти хоч щось, що допоможе просто зараз.
— Добре. Раджу тобі спарингові види спорту: бокс, кікбоксинг, карате, боротьба. Якщо хочеш щось тонше — айкідо. Це не лише дасть змогу позбутися накопиченої агресії, а й навчить контролювати її. Ти відчуєш свої фізичні кордони, а з ними прийде й усвідомлення психологічних.
Вона задумалася.
— А довгий шлях?
— Терапія. Ідеально — групова. Там ти навчишся будувати кордони, чітко й ввічливо говорити «ні», не відчуваючи провини. Але головне — ти почнеш зрощувати свою самоцінність. Бо справа не в тому, що люди користуються тобою. Проблема в тому, що у тебе поки немає внутрішнього фундаменту, щоб цьому протистояти.
Її очі сповнилися розумінням, хоча водночас і легким сумом. Вона кивнула.
— Ви праві, — тихо сказала вона.
Я відкрила свій блокнот і додала:
— А ще, ось список літератури. Почни з цих книг, вони допоможуть краще зрозуміти свої емоції.
Список літератури:
1️⃣ «Емоційний інтелект» — Деніел Гоулман
2️⃣ «Кордонів немає?» — Генрі Клауд, Джон Таунсенд
3️⃣ «Дари недосконалості» — Брене Браун
4️⃣ «Тонке мистецтво пофігізму» — Марк Менсон
5️⃣ «Як говорити, щоб вас слухали» — Джулієн Трежер
Вона переглянула список і знову кивнула, вже впевненіше.
— Дякую, — сказала вона.
Я спостерігала, як вона повертається до свого робочого місця. Знаю, це лише початок її шляху, але він уже почався. І це найважливіше.
12.02.202519:22
12.02.202519:14
Прогресивна м’язова релаксація – це проста й дієва практика, яка допомагає розслабити тіло, зняти стрес і знайти внутрішній баланс. Її суть у тому, щоб по черзі напружувати й розслабляти різні групи м’язів, даючи тілу відчути, як напруга поступово зникає.
1️⃣ Мінус стрес і тривога. Релаксація допомагає тілу позбутись зайвого напруження, а мозку – заспокоїтись. Це знижує рівень тривоги та дає відчуття легкості.
2️⃣ Кращий сон. Розслаблене тіло перестає тримати тебе «в напрузі», і заснути стає значно легше. Це працює навіть після дуже важкого дня.
3️⃣ Покращення травлення. Напруження м’язів і стрес можуть впливати на роботу кишківника, спричиняючи запори. Релаксація знімає цей зайвий контроль, допомагаючи нормалізувати процеси травлення.
4️⃣ Полегшення під час менструації. Напруження внизу живота та спазми можуть стати менш вираженими, оскільки практика розслаблює м’язи й покращує кровообіг.
5️⃣ Концентрація та усвідомленість. Практика вчить бути уважною до свого тіла, слухати його сигнали й керувати своїм станом навіть у стресових ситуаціях.
6️⃣ Прощавай, затиски в м’язах. Релаксація знімає напруження в спині, шиї, плечах і інших частинах тіла, яке накопичується через стрес або сидячий спосіб життя.
7️⃣ Дихання стає спокійнішим. Глибоке й ритмічне дихання під час вправ допомагає не тільки розслабитися, але й тренує тебе краще справлятись із стресом у повсякденному житті.
Це спосіб перезавантаження, особливо якщо ти відчуваєш, що тіло накопичило багато напруги.
Така практика при наявності досвіду не вимагає багато часу і підходить кожному, незалежно від фізичної підготовки чи зайнятості.
1️⃣ Мінус стрес і тривога. Релаксація допомагає тілу позбутись зайвого напруження, а мозку – заспокоїтись. Це знижує рівень тривоги та дає відчуття легкості.
2️⃣ Кращий сон. Розслаблене тіло перестає тримати тебе «в напрузі», і заснути стає значно легше. Це працює навіть після дуже важкого дня.
3️⃣ Покращення травлення. Напруження м’язів і стрес можуть впливати на роботу кишківника, спричиняючи запори. Релаксація знімає цей зайвий контроль, допомагаючи нормалізувати процеси травлення.
4️⃣ Полегшення під час менструації. Напруження внизу живота та спазми можуть стати менш вираженими, оскільки практика розслаблює м’язи й покращує кровообіг.
5️⃣ Концентрація та усвідомленість. Практика вчить бути уважною до свого тіла, слухати його сигнали й керувати своїм станом навіть у стресових ситуаціях.
6️⃣ Прощавай, затиски в м’язах. Релаксація знімає напруження в спині, шиї, плечах і інших частинах тіла, яке накопичується через стрес або сидячий спосіб життя.
7️⃣ Дихання стає спокійнішим. Глибоке й ритмічне дихання під час вправ допомагає не тільки розслабитися, але й тренує тебе краще справлятись із стресом у повсякденному житті.
Це спосіб перезавантаження, особливо якщо ти відчуваєш, що тіло накопичило багато напруги.
Така практика при наявності досвіду не вимагає багато часу і підходить кожному, незалежно від фізичної підготовки чи зайнятості.
12.02.202517:58
привіт, через 10 хв почну трансляцію, долучайтеся . Буде м'язова релаксація
12.02.202513:26
11.02.202515:25
Кому ми віддаємо владу над собою і навіщо?
Щодня ми робимо вибір: довірити своє внутрішнє кермо комусь чи залишити його в своїх руках. Часом це – соціальні очікування, думка авторитетів або навіть страх перед невідомим, що шепоче: «Довірся комусь сильнішому, розумнішому, досвідченішому».
Але що ми отримуємо натомість?
Спочатку здається, що так легше.
Ми перекладаємо відповідальність, довіряємо свої рішення іншим людям або ідеям.
Та з часом починається щось непомітне, але болюче: ми починаємо ненавидіти тих, кому довірили владу. Їхній голос стає сильнішим за наш, їхні очікування – важчими за наші бажання. І навіть найкраща ідея, якщо ми сліпо їй підкорилися, починає керувати нами, витісняючи наші внутрішні відчуття.
Ми втрачаємо себе. Замість того, щоб наповнюватися, відчувати свій ритм, своє життя, ми стаємо лише інструментом чужих переконань. Це виснажує, позбавляє радості, а згодом – навіть сенсу.
Тому так важливо питати себе: чи те, чому я довіряю, робить мене сильнішим? Чи людина, якій я дозволяю впливати на мене, повертає мене до себе справжнього? Бо влада, яку ми віддаємо, завжди має мати межу.
І якщо вона змушує втрачати себе – це вже не довіра, а рабство.
А свобода завжди починається з повернення влади над собою
🫶🏻
Щодня ми робимо вибір: довірити своє внутрішнє кермо комусь чи залишити його в своїх руках. Часом це – соціальні очікування, думка авторитетів або навіть страх перед невідомим, що шепоче: «Довірся комусь сильнішому, розумнішому, досвідченішому».
Але що ми отримуємо натомість?
Спочатку здається, що так легше.
Ми перекладаємо відповідальність, довіряємо свої рішення іншим людям або ідеям.
Та з часом починається щось непомітне, але болюче: ми починаємо ненавидіти тих, кому довірили владу. Їхній голос стає сильнішим за наш, їхні очікування – важчими за наші бажання. І навіть найкраща ідея, якщо ми сліпо їй підкорилися, починає керувати нами, витісняючи наші внутрішні відчуття.
Ми втрачаємо себе. Замість того, щоб наповнюватися, відчувати свій ритм, своє життя, ми стаємо лише інструментом чужих переконань. Це виснажує, позбавляє радості, а згодом – навіть сенсу.
Тому так важливо питати себе: чи те, чому я довіряю, робить мене сильнішим? Чи людина, якій я дозволяю впливати на мене, повертає мене до себе справжнього? Бо влада, яку ми віддаємо, завжди має мати межу.
І якщо вона змушує втрачати себе – це вже не довіра, а рабство.
А свобода завжди починається з повернення влади над собою
🫶🏻
10.02.202520:09
Можете написати в коментарях, що б ви хотіли побачити чи прочитати на моїй сторінці?
Рекорди
21.04.202516:25
1.9KПідписників12.04.202523:59
100Індекс цитування11.02.202514:09
204Охоплення 1 допису12.02.202519:18
210Охоп рекл. допису14.03.202517:21
15.94%ER11.02.202514:10
10.77%ERRПопулярні публікації Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
12.04.202519:35
З роками я все менше вірю в силу.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
23.04.202516:51
Привіт!
Я зараз працюю над оновленням своїх продуктів і створенням нових — точніших, корисніших, більш живих. І мені справді важливо зробити їх такими, щоб вони підтримували саме там, де це потрібно вам.
Тому маю до вас чотири короткі, але дуже важливі питання.
Ваші відповіді допоможуть мені краще зрозуміти, чим можу бути для вас корисною.
Буду щиро вдячна кожному, хто поділиться.
І якщо ви це читаєте — значить, ви вже точно та людина, чий зворотний зв’язок мені дуже потрібен.
Дякую вам!
1. Що вам зараз найбільше не дає спокою?
Це може бути думка, емоція, ситуація. Усе, що не відпускає.
2. Є щось, що вже давно тягнеться — і ви відчуваєте, що з цим треба щось робити?
Можливо, це тема, яку ви постійно відкладаєте, але вона щоразу повертається.
3. Чому для вас важливо знайти рішення саме зараз?
Що це змінить для вас або вашого стану?
4. Чи робите ви вже щось, щоб собі допомогти?
Або, можливо, ще тільки відчуваєте потребу, але не знаєте, з чого почати?
( фото для привертання уваги, мені подобається))
Я зараз працюю над оновленням своїх продуктів і створенням нових — точніших, корисніших, більш живих. І мені справді важливо зробити їх такими, щоб вони підтримували саме там, де це потрібно вам.
Тому маю до вас чотири короткі, але дуже важливі питання.
Ваші відповіді допоможуть мені краще зрозуміти, чим можу бути для вас корисною.
Буду щиро вдячна кожному, хто поділиться.
І якщо ви це читаєте — значить, ви вже точно та людина, чий зворотний зв’язок мені дуже потрібен.
Дякую вам!
1. Що вам зараз найбільше не дає спокою?
Це може бути думка, емоція, ситуація. Усе, що не відпускає.
2. Є щось, що вже давно тягнеться — і ви відчуваєте, що з цим треба щось робити?
Можливо, це тема, яку ви постійно відкладаєте, але вона щоразу повертається.
3. Чому для вас важливо знайти рішення саме зараз?
Що це змінить для вас або вашого стану?
4. Чи робите ви вже щось, щоб собі допомогти?
Або, можливо, ще тільки відчуваєте потребу, але не знаєте, з чого почати?
( фото для привертання уваги, мені подобається))
Історія змін каналу
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.
