Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
Публічний канал онлайн Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
https://academy.obushna.pro/
Канал для психологів
https://t.me/ObushnaAcademy
https://academy.obushna.pro/
Канал для психологів
https://t.me/ObushnaAcademy
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташування
МоваІнша
Дата створення каналуЛист 25, 2022
Додано до TGlist
Жовт 02, 2024Прикріплена група
Obushna
23
Статистика Телеграм-каналу Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
Підписників
1 927
24 год.
20.1%Тиждень
10.1%Місяць
170.9%
Індекс цитування
0
Згадок1Репостів на каналах0Згадок на каналах1
Середнє охоплення 1 допису
77
12 год.990%24 год.77
30.3%48 год.1110%
Залученість (ER)
0.91%
Репостів0Коментарів0Реакцій1
Залученість за охопленням (ERR)
0%
24 год.0%Тиждень
0.02%Місяць0%
Охоплення 1 рекл. допису
77
1 год.5976.62%1 – 4 год.1823.38%4 - 24 год.00%
Всього дописів за 24 години
0
Динаміка
1
Останні публікації в групі "Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro"
19.04.202516:34
Якщо ви психолог і шукаєте можливість проводити глибокі групи без потреби створювати все з нуля — напишіть мені. Ми набираємо команду для проведення вже готових професійних програм.
Програми охоплюють важливі запити, з якими часто приходять клієнти:
– робота з гнівом,
– образою,
– соромом,
– провиною,
– страхом,
– аутоагресією,
– трикутником драми,
– вибором партнера.
Кожна програма має чітку структуру:
– прописані сценарії зустрічей,
– робочі зошити для учасників,
– методологія для ведучого.
Ми беремо на себе набір групи — ваше завдання провести процес.
На першому етапі програма запускається разом зі мною — щоб ви могли глибше зануритись у зміст і динаміку.
Далі — ви ведете її самостійно. З повною підтримкою з нашого боку.
Це хороший формат, якщо вам:
– важливо працювати з групами регулярно,
– не хочеться витрачати час на створення структури,
– цікаво бути частиною професійної екосистеми без конкуренції,
– і при цьому — ви хочете робити якісну роботу й бачити результат.
Пишіть у коментарях, домовимося про зустріч.
Програми охоплюють важливі запити, з якими часто приходять клієнти:
– робота з гнівом,
– образою,
– соромом,
– провиною,
– страхом,
– аутоагресією,
– трикутником драми,
– вибором партнера.
Кожна програма має чітку структуру:
– прописані сценарії зустрічей,
– робочі зошити для учасників,
– методологія для ведучого.
Ми беремо на себе набір групи — ваше завдання провести процес.
На першому етапі програма запускається разом зі мною — щоб ви могли глибше зануритись у зміст і динаміку.
Далі — ви ведете її самостійно. З повною підтримкою з нашого боку.
Це хороший формат, якщо вам:
– важливо працювати з групами регулярно,
– не хочеться витрачати час на створення структури,
– цікаво бути частиною професійної екосистеми без конкуренції,
– і при цьому — ви хочете робити якісну роботу й бачити результат.
Пишіть у коментарях, домовимося про зустріч.
16.04.202515:56
Чому ми їмо, коли не голодні — і як зрозуміти, чи це просто звичка, чи вже тривожний дзвіночок?
У цьому ефірі ми чесно і просто поговорили про харчову поведінку — звідки береться переїдання або відмова від їжі, чому ми їмо «на емоціях», як розпізнати сигнали свого тіла і відновити здоровий контакт із собою. Ми розібрали найпоширеніші запитання, які ставлять собі люди, коли стикаються з труднощами у стосунках із їжею — від заїдання тривоги до «я просто забуваю їсти».
Також ми пояснили, що таке розлад харчової поведінки, а що ним не є, як відрізнити звичку від серйозного сигналу про допомогу. Обговорили, чим відрізняється жіноча і чоловіча харчова поведінка, і чому ці теми важливо виносити на світло — без сорому, табу і самозвинувачень. Якщо ви хочете краще зрозуміти себе або підтримати близьку людину — цей ефір варто послухати.
Запрошую до перегляду в записі 👇
https://www.instagram.com/reel/DIgzb5IM3-Q/?igsh=MWlva2RqOWRvMHYyaQ==
Якщо у вас залишилися питання щодо розладів харчової поведінки — залишайте їх у коментарях.
Наталя — психологиня, яка спеціалізується на роботі з РХП, супервізор і обучаюча тренерка для психологів та інших спеціалістів, що прагнуть глибше зрозуміти цю тему й ефективно допомагати клієнтам.
У цьому ефірі ми чесно і просто поговорили про харчову поведінку — звідки береться переїдання або відмова від їжі, чому ми їмо «на емоціях», як розпізнати сигнали свого тіла і відновити здоровий контакт із собою. Ми розібрали найпоширеніші запитання, які ставлять собі люди, коли стикаються з труднощами у стосунках із їжею — від заїдання тривоги до «я просто забуваю їсти».
Також ми пояснили, що таке розлад харчової поведінки, а що ним не є, як відрізнити звичку від серйозного сигналу про допомогу. Обговорили, чим відрізняється жіноча і чоловіча харчова поведінка, і чому ці теми важливо виносити на світло — без сорому, табу і самозвинувачень. Якщо ви хочете краще зрозуміти себе або підтримати близьку людину — цей ефір варто послухати.
Запрошую до перегляду в записі 👇
https://www.instagram.com/reel/DIgzb5IM3-Q/?igsh=MWlva2RqOWRvMHYyaQ==
Якщо у вас залишилися питання щодо розладів харчової поведінки — залишайте їх у коментарях.
Наталя — психологиня, яка спеціалізується на роботі з РХП, супервізор і обучаюча тренерка для психологів та інших спеціалістів, що прагнуть глибше зрозуміти цю тему й ефективно допомагати клієнтам.
16.04.202514:02
12.04.202519:35
З роками я все менше вірю в силу.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
13.02.202519:28
Що сталося? — запитала я, коли вона підійшла до мене з таким виглядом, ніби все ось-ось розвалиться.
— Ви знаєте, ці емоційні гойдалки вже просто втомили, — відповіла вона, відводячи очі вбік. — То нормально, то просто жах.
Вона — мій менеджер із обслуговування VIP-клієнтів. Зазвичай стримана й усміхнена, вона тримає на собі цілий пласт емоцій, які щодня доводиться ховати. Але цього разу щось було інакше. Щось змінилося. Її голос звучав інакше.
— Що вас так виснажує?
— Люди, — видихнула вона. — Я ж менеджер. Постійно доводиться тримати марку, усміхатися, навіть коли хочеться сказати зовсім інше.
Я задумливо подивилася на неї.
— Вам інструкції забороняють говорити те, що ви відчуваєте?
— Так, — відповіла вона без вагань.— І ви знаєте, люди цим користуються…
Її погляд сказав більше, ніж слова.
Я трохи нахилилася вперед і сказала:
— Вони і будуть користуватися. І справа зовсім не в посадовій інструкції.
Вона уважно подивилася на мене, а я продовжила:
— Слухай, у тебе є два шляхи. Перший — швидкий, він допоможе зняти напругу, але тільки на певний час. Другий — довгий, але він допоможе тобі назавжди вирішити цю проблему.
— Почнемо зі швидкого? — спитала вона, ніби хотіла знайти хоч щось, що допоможе просто зараз.
— Добре. Раджу тобі спарингові види спорту: бокс, кікбоксинг, карате, боротьба. Якщо хочеш щось тонше — айкідо. Це не лише дасть змогу позбутися накопиченої агресії, а й навчить контролювати її. Ти відчуєш свої фізичні кордони, а з ними прийде й усвідомлення психологічних.
Вона задумалася.
— А довгий шлях?
— Терапія. Ідеально — групова. Там ти навчишся будувати кордони, чітко й ввічливо говорити «ні», не відчуваючи провини. Але головне — ти почнеш зрощувати свою самоцінність. Бо справа не в тому, що люди користуються тобою. Проблема в тому, що у тебе поки немає внутрішнього фундаменту, щоб цьому протистояти.
Її очі сповнилися розумінням, хоча водночас і легким сумом. Вона кивнула.
— Ви праві, — тихо сказала вона.
Я відкрила свій блокнот і додала:
— А ще, ось список літератури. Почни з цих книг, вони допоможуть краще зрозуміти свої емоції.
Список літератури:
1️⃣ «Емоційний інтелект» — Деніел Гоулман
2️⃣ «Кордонів немає?» — Генрі Клауд, Джон Таунсенд
3️⃣ «Дари недосконалості» — Брене Браун
4️⃣ «Тонке мистецтво пофігізму» — Марк Менсон
5️⃣ «Як говорити, щоб вас слухали» — Джулієн Трежер
Вона переглянула список і знову кивнула, вже впевненіше.
— Дякую, — сказала вона.
Я спостерігала, як вона повертається до свого робочого місця. Знаю, це лише початок її шляху, але він уже почався. І це найважливіше.
— Ви знаєте, ці емоційні гойдалки вже просто втомили, — відповіла вона, відводячи очі вбік. — То нормально, то просто жах.
Вона — мій менеджер із обслуговування VIP-клієнтів. Зазвичай стримана й усміхнена, вона тримає на собі цілий пласт емоцій, які щодня доводиться ховати. Але цього разу щось було інакше. Щось змінилося. Її голос звучав інакше.
— Що вас так виснажує?
— Люди, — видихнула вона. — Я ж менеджер. Постійно доводиться тримати марку, усміхатися, навіть коли хочеться сказати зовсім інше.
Я задумливо подивилася на неї.
— Вам інструкції забороняють говорити те, що ви відчуваєте?
— Так, — відповіла вона без вагань.— І ви знаєте, люди цим користуються…
Її погляд сказав більше, ніж слова.
Я трохи нахилилася вперед і сказала:
— Вони і будуть користуватися. І справа зовсім не в посадовій інструкції.
Вона уважно подивилася на мене, а я продовжила:
— Слухай, у тебе є два шляхи. Перший — швидкий, він допоможе зняти напругу, але тільки на певний час. Другий — довгий, але він допоможе тобі назавжди вирішити цю проблему.
— Почнемо зі швидкого? — спитала вона, ніби хотіла знайти хоч щось, що допоможе просто зараз.
— Добре. Раджу тобі спарингові види спорту: бокс, кікбоксинг, карате, боротьба. Якщо хочеш щось тонше — айкідо. Це не лише дасть змогу позбутися накопиченої агресії, а й навчить контролювати її. Ти відчуєш свої фізичні кордони, а з ними прийде й усвідомлення психологічних.
Вона задумалася.
— А довгий шлях?
— Терапія. Ідеально — групова. Там ти навчишся будувати кордони, чітко й ввічливо говорити «ні», не відчуваючи провини. Але головне — ти почнеш зрощувати свою самоцінність. Бо справа не в тому, що люди користуються тобою. Проблема в тому, що у тебе поки немає внутрішнього фундаменту, щоб цьому протистояти.
Її очі сповнилися розумінням, хоча водночас і легким сумом. Вона кивнула.
— Ви праві, — тихо сказала вона.
Я відкрила свій блокнот і додала:
— А ще, ось список літератури. Почни з цих книг, вони допоможуть краще зрозуміти свої емоції.
Список літератури:
1️⃣ «Емоційний інтелект» — Деніел Гоулман
2️⃣ «Кордонів немає?» — Генрі Клауд, Джон Таунсенд
3️⃣ «Дари недосконалості» — Брене Браун
4️⃣ «Тонке мистецтво пофігізму» — Марк Менсон
5️⃣ «Як говорити, щоб вас слухали» — Джулієн Трежер
Вона переглянула список і знову кивнула, вже впевненіше.
— Дякую, — сказала вона.
Я спостерігала, як вона повертається до свого робочого місця. Знаю, це лише початок її шляху, але він уже почався. І це найважливіше.
12.02.202519:22
12.02.202519:14
Прогресивна м’язова релаксація – це проста й дієва практика, яка допомагає розслабити тіло, зняти стрес і знайти внутрішній баланс. Її суть у тому, щоб по черзі напружувати й розслабляти різні групи м’язів, даючи тілу відчути, як напруга поступово зникає.
1️⃣ Мінус стрес і тривога. Релаксація допомагає тілу позбутись зайвого напруження, а мозку – заспокоїтись. Це знижує рівень тривоги та дає відчуття легкості.
2️⃣ Кращий сон. Розслаблене тіло перестає тримати тебе «в напрузі», і заснути стає значно легше. Це працює навіть після дуже важкого дня.
3️⃣ Покращення травлення. Напруження м’язів і стрес можуть впливати на роботу кишківника, спричиняючи запори. Релаксація знімає цей зайвий контроль, допомагаючи нормалізувати процеси травлення.
4️⃣ Полегшення під час менструації. Напруження внизу живота та спазми можуть стати менш вираженими, оскільки практика розслаблює м’язи й покращує кровообіг.
5️⃣ Концентрація та усвідомленість. Практика вчить бути уважною до свого тіла, слухати його сигнали й керувати своїм станом навіть у стресових ситуаціях.
6️⃣ Прощавай, затиски в м’язах. Релаксація знімає напруження в спині, шиї, плечах і інших частинах тіла, яке накопичується через стрес або сидячий спосіб життя.
7️⃣ Дихання стає спокійнішим. Глибоке й ритмічне дихання під час вправ допомагає не тільки розслабитися, але й тренує тебе краще справлятись із стресом у повсякденному житті.
Це спосіб перезавантаження, особливо якщо ти відчуваєш, що тіло накопичило багато напруги.
Така практика при наявності досвіду не вимагає багато часу і підходить кожному, незалежно від фізичної підготовки чи зайнятості.
1️⃣ Мінус стрес і тривога. Релаксація допомагає тілу позбутись зайвого напруження, а мозку – заспокоїтись. Це знижує рівень тривоги та дає відчуття легкості.
2️⃣ Кращий сон. Розслаблене тіло перестає тримати тебе «в напрузі», і заснути стає значно легше. Це працює навіть після дуже важкого дня.
3️⃣ Покращення травлення. Напруження м’язів і стрес можуть впливати на роботу кишківника, спричиняючи запори. Релаксація знімає цей зайвий контроль, допомагаючи нормалізувати процеси травлення.
4️⃣ Полегшення під час менструації. Напруження внизу живота та спазми можуть стати менш вираженими, оскільки практика розслаблює м’язи й покращує кровообіг.
5️⃣ Концентрація та усвідомленість. Практика вчить бути уважною до свого тіла, слухати його сигнали й керувати своїм станом навіть у стресових ситуаціях.
6️⃣ Прощавай, затиски в м’язах. Релаксація знімає напруження в спині, шиї, плечах і інших частинах тіла, яке накопичується через стрес або сидячий спосіб життя.
7️⃣ Дихання стає спокійнішим. Глибоке й ритмічне дихання під час вправ допомагає не тільки розслабитися, але й тренує тебе краще справлятись із стресом у повсякденному житті.
Це спосіб перезавантаження, особливо якщо ти відчуваєш, що тіло накопичило багато напруги.
Така практика при наявності досвіду не вимагає багато часу і підходить кожному, незалежно від фізичної підготовки чи зайнятості.
12.02.202517:58
привіт, через 10 хв почну трансляцію, долучайтеся . Буде м'язова релаксація
12.02.202513:26
11.02.202515:25
Кому ми віддаємо владу над собою і навіщо?
Щодня ми робимо вибір: довірити своє внутрішнє кермо комусь чи залишити його в своїх руках. Часом це – соціальні очікування, думка авторитетів або навіть страх перед невідомим, що шепоче: «Довірся комусь сильнішому, розумнішому, досвідченішому».
Але що ми отримуємо натомість?
Спочатку здається, що так легше.
Ми перекладаємо відповідальність, довіряємо свої рішення іншим людям або ідеям.
Та з часом починається щось непомітне, але болюче: ми починаємо ненавидіти тих, кому довірили владу. Їхній голос стає сильнішим за наш, їхні очікування – важчими за наші бажання. І навіть найкраща ідея, якщо ми сліпо їй підкорилися, починає керувати нами, витісняючи наші внутрішні відчуття.
Ми втрачаємо себе. Замість того, щоб наповнюватися, відчувати свій ритм, своє життя, ми стаємо лише інструментом чужих переконань. Це виснажує, позбавляє радості, а згодом – навіть сенсу.
Тому так важливо питати себе: чи те, чому я довіряю, робить мене сильнішим? Чи людина, якій я дозволяю впливати на мене, повертає мене до себе справжнього? Бо влада, яку ми віддаємо, завжди має мати межу.
І якщо вона змушує втрачати себе – це вже не довіра, а рабство.
А свобода завжди починається з повернення влади над собою
🫶🏻
Щодня ми робимо вибір: довірити своє внутрішнє кермо комусь чи залишити його в своїх руках. Часом це – соціальні очікування, думка авторитетів або навіть страх перед невідомим, що шепоче: «Довірся комусь сильнішому, розумнішому, досвідченішому».
Але що ми отримуємо натомість?
Спочатку здається, що так легше.
Ми перекладаємо відповідальність, довіряємо свої рішення іншим людям або ідеям.
Та з часом починається щось непомітне, але болюче: ми починаємо ненавидіти тих, кому довірили владу. Їхній голос стає сильнішим за наш, їхні очікування – важчими за наші бажання. І навіть найкраща ідея, якщо ми сліпо їй підкорилися, починає керувати нами, витісняючи наші внутрішні відчуття.
Ми втрачаємо себе. Замість того, щоб наповнюватися, відчувати свій ритм, своє життя, ми стаємо лише інструментом чужих переконань. Це виснажує, позбавляє радості, а згодом – навіть сенсу.
Тому так важливо питати себе: чи те, чому я довіряю, робить мене сильнішим? Чи людина, якій я дозволяю впливати на мене, повертає мене до себе справжнього? Бо влада, яку ми віддаємо, завжди має мати межу.
І якщо вона змушує втрачати себе – це вже не довіра, а рабство.
А свобода завжди починається з повернення влади над собою
🫶🏻
10.02.202520:09
Можете написати в коментарях, що б ви хотіли побачити чи прочитати на моїй сторінці?
09.02.202516:03
Сьогодні у мене вихідний, і я нібито не планувала займатися моделями, психологією чи науковими концепціями. Але не втрималася. Хочу поділитися тим, що зараз відбувається “за сценою”, тим, що поки не видно. Видно це стане, мабуть, через рік. Чому так довго? Бо є дуже багато поточного: і клієнтська робота, і група «Опора 2.0», і моя дисертація, яка займає значну частину моєї уваги.
Однак це не заважає мені паралельно працювати над тим, що поступово стає фундаментом для мого підходу — дизайну внутрішнього світу людини.
Цей підхід лежить у центрі моєї роботи з клієнтами, а також стане базою для групової роботи та нових програм, які я створюю. Його суть — не просто допомогти людині впоратися із внутрішніми конфліктами, а показати її унікальність і адаптивність у взаємодії зі світом.
Що формує наш внутрішній світ?
Усім нам притаманні спільні риси, які впливають на те, як ми сприймаємо себе і навколишній світ:
Ми всі шукаємо безпеку. Це фундаментальна потреба, без якої важко будувати щось більше.
Ми прагнемо зрозуміти світ навколо. Структурувати хаос, знайти в ньому сенс, знайти творче пристосування і напрацювання навичок взаємодії зі світом навколо.
Ми сприймаємо події через свій особистий досвід. Але цей досвід майже завжди викривлений — нашими емоціями, страхами чи очікуваннями.
Ми будуємо причинно-наслідкові зв’язки. Навіть якщо вони не завжди логічні, ми намагаємося пояснити те, що відбувається.
Ці чотири риси стали основою моєї концепції дизайну внутрішнього світу людини — підходу, що допомагає людям зрозуміти себе, знайти свої унікальні ресурси і створити власну внутрішню гармонію.
Чим особливий підхід “дизайну внутрішнього світу”?
Мій підхід базується на ідеї, що людина вже має все необхідне всередині себе. Немає «слабких місць», які потрібно виправляти. Є лише аспекти, які ми ще не навчилися правильно використовувати. І часто саме те, що здається «слабким», насправді може стати нашою найбільшою силою.
Ключові принципи мого підходу:
Робота з внутрішніми конфліктами.
У кожної людини є уявлення про те, як “має бути”, і те, як вона сприймає, що “є”. Це не завжди відповідає реальності. Моє завдання — допомогти людині побачити більш об’єктивну картину себе і світу.
Розкриття унікальності.
Я допомагаю людині не виправляти себе, а зрозуміти свої сильні сторони, навіть якщо вони спершу здаються слабкими чи незрозумілими.
Динамічність і гнучкість.
Ми змінюємося постійно, і це нормально. Але як тільки ми починаємо мислити жорсткими категоріями, ми стаємо вразливими до змін. Мої інструменти допомагають створити гнучкий дизайн внутрішнього світу, який легко адаптується до нового.
Партнерство у процесі.
Це не робота психолога над людиною, це партнерська взаємодія. Разом ми створюємо її внутрішню “ментальну карту” відповідно до справжніх потреб і цінностей.
Що дає цей підхід?
Глибше розуміння себе. Людина вчиться бачити, як її переконання впливають на сприйняття, і знаходити більш об’єктивний погляд.
Відновлення внутрішніх ресурсів. Безпека, гармонія і впевненість стають внутрішнім фундаментом.
Гнучкість і адаптивність. Внутрішній світ стає динамічним, здатним адаптуватися до змін і викликів.
Унікальність. Людина відкриває свої сильні сторони і навчається використовувати їх у взаємодії зі світом.
Що далі?
Зараз я працюю над тим, щоб цей підхід став не лише ідеєю, а методологією — глибокою концепцією, яка допоможе як фахівцям, так і самим людям краще розуміти і дизайнити свій внутрішній світ.
Це не швидкий процес, але я вірю, що він стане важливим доповненням до роботи з відновлення особистісних ресурсів, яка вже є моїм фокусом.
Це не стільки #рефлексія , скільки впорядкування напряму і фіксація намірів
Однак це не заважає мені паралельно працювати над тим, що поступово стає фундаментом для мого підходу — дизайну внутрішнього світу людини.
Цей підхід лежить у центрі моєї роботи з клієнтами, а також стане базою для групової роботи та нових програм, які я створюю. Його суть — не просто допомогти людині впоратися із внутрішніми конфліктами, а показати її унікальність і адаптивність у взаємодії зі світом.
Що формує наш внутрішній світ?
Усім нам притаманні спільні риси, які впливають на те, як ми сприймаємо себе і навколишній світ:
Ми всі шукаємо безпеку. Це фундаментальна потреба, без якої важко будувати щось більше.
Ми прагнемо зрозуміти світ навколо. Структурувати хаос, знайти в ньому сенс, знайти творче пристосування і напрацювання навичок взаємодії зі світом навколо.
Ми сприймаємо події через свій особистий досвід. Але цей досвід майже завжди викривлений — нашими емоціями, страхами чи очікуваннями.
Ми будуємо причинно-наслідкові зв’язки. Навіть якщо вони не завжди логічні, ми намагаємося пояснити те, що відбувається.
Ці чотири риси стали основою моєї концепції дизайну внутрішнього світу людини — підходу, що допомагає людям зрозуміти себе, знайти свої унікальні ресурси і створити власну внутрішню гармонію.
Чим особливий підхід “дизайну внутрішнього світу”?
Мій підхід базується на ідеї, що людина вже має все необхідне всередині себе. Немає «слабких місць», які потрібно виправляти. Є лише аспекти, які ми ще не навчилися правильно використовувати. І часто саме те, що здається «слабким», насправді може стати нашою найбільшою силою.
Ключові принципи мого підходу:
Робота з внутрішніми конфліктами.
У кожної людини є уявлення про те, як “має бути”, і те, як вона сприймає, що “є”. Це не завжди відповідає реальності. Моє завдання — допомогти людині побачити більш об’єктивну картину себе і світу.
Розкриття унікальності.
Я допомагаю людині не виправляти себе, а зрозуміти свої сильні сторони, навіть якщо вони спершу здаються слабкими чи незрозумілими.
Динамічність і гнучкість.
Ми змінюємося постійно, і це нормально. Але як тільки ми починаємо мислити жорсткими категоріями, ми стаємо вразливими до змін. Мої інструменти допомагають створити гнучкий дизайн внутрішнього світу, який легко адаптується до нового.
Партнерство у процесі.
Це не робота психолога над людиною, це партнерська взаємодія. Разом ми створюємо її внутрішню “ментальну карту” відповідно до справжніх потреб і цінностей.
Що дає цей підхід?
Глибше розуміння себе. Людина вчиться бачити, як її переконання впливають на сприйняття, і знаходити більш об’єктивний погляд.
Відновлення внутрішніх ресурсів. Безпека, гармонія і впевненість стають внутрішнім фундаментом.
Гнучкість і адаптивність. Внутрішній світ стає динамічним, здатним адаптуватися до змін і викликів.
Унікальність. Людина відкриває свої сильні сторони і навчається використовувати їх у взаємодії зі світом.
Що далі?
Зараз я працюю над тим, щоб цей підхід став не лише ідеєю, а методологією — глибокою концепцією, яка допоможе як фахівцям, так і самим людям краще розуміти і дизайнити свій внутрішній світ.
Це не швидкий процес, але я вірю, що він стане важливим доповненням до роботи з відновлення особистісних ресурсів, яка вже є моїм фокусом.
Це не стільки #рефлексія , скільки впорядкування напряму і фіксація намірів
09.02.202511:15
Сміх – це захист.
Іноді саме він рятує нас від хаосу світу та внутрішніх протиріч. Але коли він стихає, залишаються важливі запитання, які ми часто задаємо собі.
Як знайти своє місце у світі?
Це питання може здаватись дуже конкретним.
Чим займатись? Як заробляти гроші та отримувати від цього задоволення? Як проявити себе та бути поміченим?
Але, якщо копнути глибше, всі ці питання про нас самих…
💭 Що для мене справді важливо?
💭 Як почати опиратися на себе, а не на чужі думки?
💭 Як навчитися будувати взаємини зі світом, не втрачаючи себе?
20.02 я запускаю програму “Опора 2.0”.
Запрошую вас на цю програму.
Це не просто про впевненість у собі. Це про глибоку роботу над тим, як знайти своє місце у світі. Про те, як зростити внутрішню опору, навчитися довіряти собі й будувати стосунки, в яких ви почуваєтесь сильними, цілісними.
Знаєте, у чому сила групової роботи?
Група – це живий простір, де ви не лише аналізуєте, а й одразу практикуєте. У безпечних умовах ви бачите, як взаємодієте з іншими людьми, розпізнаєте свої патерни, експериментуєте з новими способами спілкування.
16 зустрічей, раз на тиждень.
4 місяці, які можуть змінити ваш підхід до життя.
Це про крок за кроком. Про підтримку, яка дозволяє рухатись далі навіть тоді, коли ви сумніваєтесь у собі.
“Опора 2.0” – це про людей, які прагнуть більше.
Це програма для чоловіків і жінок, які хочуть зрозуміти себе, почати рухатись уперед і знайти місце, де вони почуватимуться впевнено.
Ваше місце у світі існує. І перший крок до нього починається тут.
Чекаю на вас, якщо ви прочитали цей допис до кінця, вам це потрібно 🫶🏻
📩 Напишіть в коментарях до цього допису, щоб дізнатися більше.
Іноді саме він рятує нас від хаосу світу та внутрішніх протиріч. Але коли він стихає, залишаються важливі запитання, які ми часто задаємо собі.
Як знайти своє місце у світі?
Це питання може здаватись дуже конкретним.
Чим займатись? Як заробляти гроші та отримувати від цього задоволення? Як проявити себе та бути поміченим?
Але, якщо копнути глибше, всі ці питання про нас самих…
💭 Що для мене справді важливо?
💭 Як почати опиратися на себе, а не на чужі думки?
💭 Як навчитися будувати взаємини зі світом, не втрачаючи себе?
20.02 я запускаю програму “Опора 2.0”.
Запрошую вас на цю програму.
Це не просто про впевненість у собі. Це про глибоку роботу над тим, як знайти своє місце у світі. Про те, як зростити внутрішню опору, навчитися довіряти собі й будувати стосунки, в яких ви почуваєтесь сильними, цілісними.
Знаєте, у чому сила групової роботи?
Група – це живий простір, де ви не лише аналізуєте, а й одразу практикуєте. У безпечних умовах ви бачите, як взаємодієте з іншими людьми, розпізнаєте свої патерни, експериментуєте з новими способами спілкування.
16 зустрічей, раз на тиждень.
4 місяці, які можуть змінити ваш підхід до життя.
Це про крок за кроком. Про підтримку, яка дозволяє рухатись далі навіть тоді, коли ви сумніваєтесь у собі.
“Опора 2.0” – це про людей, які прагнуть більше.
Це програма для чоловіків і жінок, які хочуть зрозуміти себе, почати рухатись уперед і знайти місце, де вони почуватимуться впевнено.
Ваше місце у світі існує. І перший крок до нього починається тут.
Чекаю на вас, якщо ви прочитали цей допис до кінця, вам це потрібно 🫶🏻
📩 Напишіть в коментарях до цього допису, щоб дізнатися більше.
Рекорди
21.04.202523:59
1.9KПідписників12.04.202523:59
100Індекс цитування11.02.202514:09
204Охоплення 1 допису12.02.202519:18
210Охоп рекл. допису14.03.202517:21
15.94%ER11.02.202514:10
10.77%ERRПопулярні публікації Obushna_pro Саногенне мислення | Україна | Академії Розвитку Здорового Суспільства Obushna.pro
12.04.202519:35
З роками я все менше вірю в силу.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
У бездоганну картинку, яку ми так старанно вибудовуємо:
бути стабільним, зібраним, ефективним, незламним.
Це виглядає, ніби ми всі служимо чомусь вищому — образу “психологічно зрілої людини”.
Мовчазна дисципліна, саморегуляція, стійкість за будь-яку ціну.
Ми справді зробили з цього культ.
Нову релігію, де головна святиня — токсична ресурсність.
А гріх — зламатися.
У цій системі:
– Втомився? Значить, десь не дорозрахував.
– Заблукав? Не те середовище вибрав.
– Захворів? Психосоматика, бо не працюєш із емоціями.
– Не справляєшся? То ти просто не в ресурсі — винен сам.
Тут усе логічно.
Тут усе звалюється на твої плечі.
Тут “тримай себе в руках” звучить не як підтримка, а як моральне зобов’язання.
І чим довше я працюю з людьми, тим чіткіше бачу:
це не про здоров’я.
Це — нова форма самонасилля.
Ми навчилися бути відповідальними до абсурду.
Замість свободи — надконтроль.
Замість співчуття — самокритика.
І, прикрившись фразою «все в твоїх руках»,
залишили людину в абсолютній самотності.
Але ось що важливо.
Те, чого я не розуміла раніше,
а зараз бачу як головне у своїй роботі:
Справжній ресурс — це не сила.
Це — вміння зробити вибір з того,
що є в наявності саме зараз.
Не ідеальна мотивація, не штучна витримка, не план “як має бути”.
А чесне: я втомлений, але в мене є ось це — і я на це спираюся.
Це може бути що завгодно:
– тіло, яке просить паузи,
– емоція, яка підказує напрям,
– людина, якій можна сказати “мені важко”,
– або хоча б здатність на кілька хвилин просто видихнути.
Ресурс — це не пік сили.
Це стан доступу до себе.
До внутрішніх опор, які є не на ідеальній карті, а в реальності.
Іноді це буде страх.
Іноді — розгубленість.
Іноді — пауза на невизначене.
І це теж — ресурс, якщо ти в контакті з цим. Якщо визнаєш і приймаєш.
Я більше не молюся на силу.
Бо знаю: сила — не гарантія цілісності.
А от вибір, зроблений з розумінням себе в моменті —
це і є точка відновлення.
І саме з цим я працюю.
Я — Наталія Обушна, психолог, аспірантка кафедри педагогіки та психології КНЕУ.
Допомагаю створювати стратегії відновлення, які не вимагають мобілізації,
а навчають бути в контакті з тим, що вже є.
Без тиску, без штучної сили, без образу «так має бути»,
але з розумінням своїх ресурсів.
Не очікуваних. А тих, які справді доступні тут і зараз.
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.