Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Лачен пише
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Лачен пише
Щось на літературному avatar
Щось на літературному
Щось на літературному avatar
Щось на літературному
05.05.202520:07
"Писав він ночами при світлі нафтової лампи, яка часто псувалася, куріла й смерділа. Ми з дітьми спали на підлозі: літом було дуже гаряче й кусали комарі, що особливо летіли на вогонь. Я прокидалася й сварила Миколу, що не гасить світла, але він не бачив мене й не слухав, що я говорила: писав і писав. І так, може, писав би до самого ранку, якби нафта не вигорала, і це змушувало його іти спати. Спав якісь дві години, а тоді зривався й ішов до роботи.
Одного разу він, пропрацювавши так до ранку, втомився, а, може, пожалів нас, бо комарі дуже кусалися, і пішов спати, залишивши на столі рукопис. Уранці, прибираючи рукопис, я почала його читати і так захопилася, що не могла відірватися. Це була його перша п'єса «97» з часів голоду в Україні у 1921 р.
Так ось що він пише! А я думала, що це було щось для Наросвіти... Я нічого не сказала Миколі про те, що читала п'єсу, але з того часу ретельно чистила лампу і наливала нафти стільки, щоб вона могла горіти до ранку."

* зі "Спогадів про Миколу Куліша" Антоніни Куліш
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО

"СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ…"

Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.

10. XI. 1910. Київ

*На фото Михайль Семенко у 1913 році
"Любив Майк і похизуватися. Один час носив вуса, а бороду голив.Так сфотографувався і після того вуса зголив. Але, зголивши вуса, почав відрощувати бороду («фламандську»: вуса голені, борода росте). Потім зголив і бороду – ходив завжди начисто виголений.
Так ми його сфотографували й умістили поміж наших «хохм» в «УЖі»: борода голена – вуса ростуть; вуса зголені – борода росте; і нормально.
Одержував листи від закоханих дівчат: одні закохуватись в Майка з вусами без бороди, інші – з бородою без вус, ще інші – в нормального.
Оце насправді, –сказав Майк і відповів на закоханість дівчини: сам закохався."

-уривок з спогадів "Мозаїка. З тих років (курйози)" Юрія Смолича
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО

"Я І ТИ"

Два дні ми були вмісці —
я і ти.
Пестило море, далеке місто,
сонце і білі цвіти.

Почувались на незалюдненім острові —
я і ти.
Здавалось муки — захвату гострого
не можу знести.

Між гір бігали щасливими дикунами —
я і ти.
Сонце, безжурність, блиски над нами,
сміх золотий.

А ввечері — ми европейці в шумному місті,
на грудях — білі цвіти.
Серед ілюмінації — сонечні, ясні ми вмісці
я і ти.

19 — IV. 917. Владівосток.
ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

"СМЕРКАЄ ЗНОВ - І НА ПАПЕРІ..."


Смеркає знов – і на папері,
Мов марево, твоє ім’я.
Постукай тихо в темні двері –
Тепер такий самотній я.

Всі спомини перегортаю,
Ловлю уламки давніх слів,
Сумління і думок питаю
Про все, що дать тобі хотів.

Скорився б кожному велінню
Блідої, ніжної руки,
А ніч пряде нудьгу осінню –
Безсоння, ніч і цигарки  
8 квітня 1903 року народився український поет та прозаїк Борис Тенета 🥳🥳🥳
ВОЛОДИМИР СОСЮРА

"ЛЮБЛЮ Я МОРЕ В ШУМНИЙ ЧАС ПРИБОЮ"


Люблю я море в шумний час прибою,
коли воно за валом вал жене.
Але ще дужче в чарах супокою
люблю я море мрійне і ясне.

Люблю тебе, коли ти балаклива,
як не любив я так іще раніш.
Але ще дужче, мавко пустотлива,
люблю тебе тоді, як ти мовчиш…

1931 рік
Спогади Юрія Смолича про Павла Тичину:

"Тихішої, привітнішої, скромнішої й соромливішої людини, як Павло Григорович, мабуть, не тільки в літературі, але й на світі не було. І, певна річ, Павло Григорович ніколи не лаявся, ніколи не вимовив жодного брутального слова. Але одного разу він вилаявся матерно – це коли, ліквідуючи Вапліте, Хвиля закинув нам, ваплітовцям, що твори наші з «подвійним дном» і ми приховані націоналісти."


*"Мозаїка. З тих років (курйози)"
ВОЛОДИМИР СОСЮРА

"ЛЮБЛЮ"

Я люблю тебе, друже, за те,
Що в очах твоїх море синіє,
Що в очах твоїх сонце цвіте,
Мою душу і пестить і гріє.

За волосся твоє золоте,
За чоло молоде і відкрите,
Я люблю тебе, друже, за те,
Що не можу тебе не любити...
ПАВЛО ТИЧИНА

КУКІЛЬ


Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль.

…Сіло собі край вікна,
засунуло пучечку в рота,
маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом
хліба у руці…

Над двадцятим віком
кукіль та Парсифаль.
Вже 29 квітня 1938 року відбулось "судове засідання" на якому і винесли смертний вирок Миколі Вороному.
За свідченнями очевидців коли Миколу Вороного повели подвір’ям Новоукраїнського міжрайонного підрозділу НКВС, він упав на коліна, звівши вгору руки, і зі сльозами на очах сказав:
"Боже! За віщо?"

Вирок Миколи Вороного був виконаний о 24:00 7 червня 1938 року🕯️
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО

"ЧЕКАННЯ"


Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.

Вийшла панна — на Вас не схожа цілком,
В атмосфері конвалій.
І довго-довго я стежив зором
за блискучим каблучком,
І мене мрії заколихали.
5 травня 1907 року в Чернівцях народилася письменниця Ірина Вільде (справжнє ім'я - Дарина Макогон) 🥳

"І все ж таки людині найважче бути... людиною!" - "Окрушини"


Свій псевдонім вона обрала невипадково — «Вільде» з німецької означає «дика». 

"Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читати нас в оригіналі." - "Окрушини"


Вершиною її творчості став роман у двох томах "Сестри Річинські". Вона почала роботу над ним у 1936-1937 роках і фактично писала його ціле життя (близько 25 років).
У 1965 році за "Сестер Річинських" Ірину Вільде нагородили Шевченківською премією. Вона стала першої жінкою-лауреаткою цієї премії.

"А народ один, і то з кожним роком бідніший, - як же бути? Що буде, коли та шкапа народ, на якій кожен хоче поїздити верхи, не витримає і простягне ноги?
Витримає!
Господь, крім талантів, наділив наш народ ще й великою терпеливістю. Бідкається і нарікає на важкі часи не сам народ, а ті, що їздять на його спині." - "Сестри Річинські"
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО

"МОРЕ"

Я сьогодні був коло моря
Купався й почуваю що прохолонув.
От не хватало ще горя –
А чому ж здорові Цехмистрюк і Рибаков?

Година була безнадійно похмура.
Вітер з Японії, море брикалось бурун’ами.
Чомусь уявлялось, як розбивають мури
І подобалось, як море кепкувало над нами.

Ходили ходили втрьох по жовтому шосе –
Скільки тут каміння і яка розкішна зелен’а!
Музики так багато як в поезіях de Musset
І подихів і шепотів і бентежного вина.

А тепер я мерзну, мене морозить.
Я накинув шинелю, над апаратом ніч.
Будуть снитися скелі та дикі кози
А може курені, Січ.

9. VI. 1916. Владивосток
Запрошуємо взяти участь в  нашому книжковому клубі💙💛

Книгою на наступний літературний клуб ми обрали "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" "чудомайстра" Майка Йогансена 🥳

📌Online: Google Meet
🗓️ Дата: 3 червня 2025 рік
⌚ Час: 19:30
⏳Тривалість: 60 хв.

📍Як узяти участь?
Заповнюйте Google Forms та в день проведення літературного клубу ми відправимо вам посилання на конференцію в Google Meet ⬇️
Форма для реєстрації

На нашому книжковому клубі можна:
✨ Поділитися враженнями від прочитаного
👫 Знайти нових друзів та однодумців

НЕ МОЖНА:
❌Дискримінувати та ображати учасників 

МОЖНА:
✔️ Не дочитувати книгу
✔️ Прийти просто послухати або поговорити

До зустрічі на обговоренні! 👋
ВОЛОДИМИР СОСЮРА

"ЧИ ЗНАЄШ ТИ СВІТАННЯ В ПОЛІ..."


Чи знаєш ти світання в полі
або в задуманих садах,
коли од щастя мимоволі
сіяють сльози на очах?

Щебечуть птиці, вітер лине,
немов дитинства дальні дні,
і кожна квітка і стеблина
до тебе тягнуться в півсні.

А ти ідеш. На небокраї
яка краса огнів сія!
Й разом з природою співає
душа закохана твоя.

І тільки серце б’ється дуже.
Здається, так би вічно йшов…
Якщо ти знаєш це, мій друже, —
ти знаєш, що таке любов.

1931 рік
29 квітня 1938 року особлива трійка при УНКВС в Одеській області винесла вирок Миколі Вороному – “розстріл”😔

13 квітня 1938 року Миколу Вороного забрали з квартири яку він орендував у Новоукраїнці.

"Вранці до мене в квартиру постукав працівник міліції й запитав мене, чи проживає тут Вороний. Останній почув цю розмову і, перебуваючи в іншій кімнаті, до якої слід було заходити в інші двері,з іншого боку, сказав, щоб він зайшов. Після цього Вороного було відведено. Але куди, я не знаю. Ввечері я пішла до міськрадий запитала про Вороного. Мені сказали, що його заарештовано..."

- Слова Мотрі Голуб (жінки в якої орендував помешкання Микола Вороний) які переповідав на допитах Павло Андрієвський (завідувач бібліотеки в Новоукраїнці та близький товариш Миколи Вороного)
14 квітня 1938 року слідчий Піщано-Бродського відділу УНКВС УРСР в Одеській області відкрив справу на Миколу Вороного (справа №3945).
05.04.202504:38
5 квітня 1900 року народилася дружина Павла Тичини - Лідія Папарук. Як називав її Павло Григорович - "Кохана, люба, і дружина, й друг".

"У гіркі хвилини мої — світлий образ Лідусин! Він завше мені світить — мій образ Лідусин. Він завше мене гріє — мій світлий образ Лідусин! Моє дороге, рідне моє! До Вашої чистої душі я посилаю ці рядки, які вродились на нечистому подвір’ї."

-із листа Павла Тичини до Лідії Папарук, 1925 р.
05.05.202505:16
5 травня 1900 року народився письменник, поет, журналіст, один з ідеологів українського націоналізму, лікар та фітотерапевт Юрій Липа 🥳

"Ми — нація, сузір'я мільйонів, ми — серце воль, ми — буйна кузня сили."


Він був редактором газети «Вісник Одеси» та журналу «Нова думка». В Одесі став співзасновником видавництва «Народний стяг».
Разом з Євгеном Маланюком у Варшаві в 1929 році став співзасновником літературної групи «Танк», а в 1933 році – «Варяг». Його творча спадщина налічує понад 360 творів.
Влітку 1943 року з родиною повернувся в Україну, а з липня 1944 року став інструктором 1-ї старшинської школи УПА.
19 серпня 1944 року до будинку, де жив Юрій з родиною, під’їхали двоє радянських офіцерів і двоє рядових та забрали Юрія. Вони попросили, щоб “пан доктор” поїхав з ними і надав "медичну допомогу". Дві наступні доби його шукала дружина і лише на світанку 22 серпня 1944 року за 4 км від дому знайшли закатоване тіло Юрія Липи. 🕯️
Микола Хвильовий у спогадах Юрія Смолича:

"Був надзвичайно вправним на ковзанах. Ми з ним і з Сашком Копиленком не раз разом ходили на каток. Власне, то був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна
скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на
ковзанах чорті що"


*"Мозаїка. З тих років (курйози)"
Остап Вишня про футуристів:

"Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.
А взагалі народ вони всі симпатичний і мали в Києві свою газету, а в Москві тов. Троцького, який сказав:
— Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє.
Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають."


*уривок з усмішки Остапа Вишні "Письменники", 1927 рік.
29 квітня 1934 року в будинку «Слово» заарештували Олексу Слісаренка 😔

Його звинувачують у причетності до "терористичної організації" а "доказом" слугує його пристрасть до полювання і зброї та вміння влучно стріляли. З часом він не витримав і зізнався:
"Входив з Олесем Досвітнім та Остапом Вишнею до трійки, яка мала на меті здійснити терористичний акт проти Павла Постишева"
19 березня 1935 року о 18:15 на закритому засіданні трибунал Українського військового округу почався розгляд справу Олекси Слісаренка, він відмовляється від свідчень та розповідає про тиск слідчих:
"
Слідчий використовував щодо мене репресії морального плану. Погрожував розстрілом, отруєнням, знищенням моєї сім'ї. Я не спав цілі ночі. Хотів накласти на себе руки. Гадав, що моя дружина вже померла. Почалися галюцинації, і я ледь не збожеволів."
О 22:30 зачитують вирок - 10 років таборів і відправляють на Соловки (СЛОН). 
9 жовтня 1937 р. справу переглянули та засудили його до розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 р. 🕯️
ПАВЛО ТИЧИНА

"ЧИТАЮ ДУШІ ВАШІ, НАЧЕ КНИГИ, Я..."


Читаю душі ваші, наче книги, я
І сам цвіту — ридаю, як роса…
Ах, на землі одна, одна релігія —

Страждань краса.

Ви ніжно-стомлені,— троянди зломлені:
Ой, не цвісти вам знову, не цвісти.
Кричать ножі, серцями в серце встромлені:

Зглянись хоч Ти!

Ріка біжить, хлюпоче, грається.
На ній линяють весни, мов убір…
Ви плачете. Вам серце розривається:

Людина — звір.

О, не тривожтесь так, мої улюблені:
Людина — звір, в вас чия ж любов?
Ви всі — до храмів храму стежки згублені

1915 рік
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО

"ЛАСТІВКА"


Я давно-давно не бачив ластівки
Давно не бачив цієї простої еластичної пташки
Ви подумайте — пройшли роки роки
Як не бачив я ластівки.

13. XI. 1916. Владивосток
Показано 1 - 24 из 70
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.