Сашко Обрій. Поезія
Сашко Обрій (Кучеренко) - поет із Миколаївщини. Уродженець Миколаївщини, автор 4-х збірок поезій.
Замовити мою збірку "Сокира сатири" можна, написавши мені в приват: @sashko_obrij
Посилання на відеоогляд збірки:
https://youtu.be/-iQtJA4i9mg
Замовити мою збірку "Сокира сатири" можна, написавши мені в приват: @sashko_obrij
Посилання на відеоогляд збірки:
https://youtu.be/-iQtJA4i9mg
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированныйДоверенность
Не провернныйРасположение
ЯзыкДругой
Дата создания каналаГруд 05, 2019
Добавлено на TGlist
Лют 11, 2025Прикрепленная группа
Рекорды
14.02.202523:59
215Подписчиков11.02.202523:59
0Индекс цитирования02.04.202514:20
181Охват одного поста19.03.202503:01
34Охват рекламного поста06.04.202523:59
42.31%ER17.03.202512:16
54.76%ERR
05.04.202510:11
Називай мене Сашком
Називай мене Сашком...
"Саша", "Саня", "Алєксандр" –
із московським запашком,
наче пахви саламандр!
Називай мене Сашком –
варіант єдино вірний!
"Шурік" – теж ім'я з душком
від бридких чухонських звірів.
Називай мене Сашком!
Положинський, Білий, Лірник...
Їх від вражих прізвиськ-шкод
рятувала непокірність!
Крізь віки Сашко-ім'я
йшло, від мод і віянь вільне!
І тому несу в нім я
автентичність України.
Назовеш Сашком мене –
й ніби серце ним погладиш.
Бо ім'я це відімкне
в серці сенсів цінний вкладиш!
Дружбу, приязнь і акорд
теплий, радісний, душевний.
Зви частіш мене Сашком
до мурах, до сліз, до щему!..
© Сашко Обрій.
Називай мене Сашком...
"Саша", "Саня", "Алєксандр" –
із московським запашком,
наче пахви саламандр!
Називай мене Сашком –
варіант єдино вірний!
"Шурік" – теж ім'я з душком
від бридких чухонських звірів.
Називай мене Сашком!
Положинський, Білий, Лірник...
Їх від вражих прізвиськ-шкод
рятувала непокірність!
Крізь віки Сашко-ім'я
йшло, від мод і віянь вільне!
І тому несу в нім я
автентичність України.
Назовеш Сашком мене –
й ніби серце ним погладиш.
Бо ім'я це відімкне
в серці сенсів цінний вкладиш!
Дружбу, приязнь і акорд
теплий, радісний, душевний.
Зви частіш мене Сашком
до мурах, до сліз, до щему!..
© Сашко Обрій.
11.04.202509:37
Осанна сільському туалету
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
10.04.202514:44
***
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
05.04.202518:46
***
В навіс бляшаний жебонить
квітневий дощик монотонний.
Заколисав тривожну мить
і з пліч її мов скинув тони.
Вечірні присмерки важкі,
м'язиста хмара маскулінна
присіли й слухають, як кіт
пряде у мене на колінах...
© Сашко Обрій.
В навіс бляшаний жебонить
квітневий дощик монотонний.
Заколисав тривожну мить
і з пліч її мов скинув тони.
Вечірні присмерки важкі,
м'язиста хмара маскулінна
присіли й слухають, як кіт
пряде у мене на колінах...
© Сашко Обрій.
15.04.202504:44
***
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
04.04.202507:26
***
Зрання, у позі лотоса у небо
я так би на хмаринці й полетів!
Та не дає в нутрі якась потреба
покинути цей лю́дський колектив.
Інстинкт самозбереження? Бажання?
Клич місій? Віз земних насущних справ?
На стос уроків карми урожайне
життя, що сам колись собі обрав?
Хтозна... Можливо, Бог усе те знає?
Чи вище "Я", німе, мов партизан?
О, ця свобода вибору безкрая!
Із нею я народжуюсь, вмираю
мільйони літ у відчаї незнань!
© Сашко Обрій.
02.04.25
Зрання, у позі лотоса у небо
я так би на хмаринці й полетів!
Та не дає в нутрі якась потреба
покинути цей лю́дський колектив.
Інстинкт самозбереження? Бажання?
Клич місій? Віз земних насущних справ?
На стос уроків карми урожайне
життя, що сам колись собі обрав?
Хтозна... Можливо, Бог усе те знає?
Чи вище "Я", німе, мов партизан?
О, ця свобода вибору безкрая!
Із нею я народжуюсь, вмираю
мільйони літ у відчаї незнань!
© Сашко Обрій.
02.04.25
23.04.202517:48
***
Що то за гул знадвору кличе,
щоб не засиджувався я?
Сидіти в хаті так не личить
здоровим хлопцям-бугаям!
То погудіть в садок мій вийшли
нащадки горді і гучні
хрущів з тарасової вишні...
І кобзаревий вірш мені
гуртом розказують напам'ять
у двадцять п'яту цю весну,
не забував щоб
й щоб отам я,
під мирний гул і щебетання,
хрущем під вишнею заснув...
© Сашко Обрій.
Що то за гул знадвору кличе,
щоб не засиджувався я?
Сидіти в хаті так не личить
здоровим хлопцям-бугаям!
То погудіть в садок мій вийшли
нащадки горді і гучні
хрущів з тарасової вишні...
І кобзаревий вірш мені
гуртом розказують напам'ять
у двадцять п'яту цю весну,
не забував щоб
й щоб отам я,
під мирний гул і щебетання,
хрущем під вишнею заснув...
© Сашко Обрій.
26.04.202507:32
ТЕЛЕСИК
Великого Возу зіркові колеса
спіраллю Чумацького Шляху скриплять.
На гусячих крилах Івасик-Телесик
під ними ширя, доки дітоньки сплять.
Він мріє про хату, про маму і тата,
а ще про матусин смачний пиріжок!
Та так полюбилось хлопчині літати,
що досі до хати Івась не прийшов...
Він вивчив усенькі небесні сузір'я,
всі зіроньки чесно вночі полічив,
впізнав у сузір'ях всіх зоряних звірів
навсидьки на гусячім вірнім плечі!
Зміючку-Оленку катав на лопаті.
Вітався з Хвостом й Головою Змії.
В мішок встиг зірок собі наколупати.
Крім них нічогісінько в небі й не їв!
Та Сонце йому промінці простягнуло,
як втретє озвалися півні. І з ним
Телесик тихенько, без пилу й без гулу
до хати полинув й поринув у сни...
© Сашко Обрій.
Великого Возу зіркові колеса
спіраллю Чумацького Шляху скриплять.
На гусячих крилах Івасик-Телесик
під ними ширя, доки дітоньки сплять.
Він мріє про хату, про маму і тата,
а ще про матусин смачний пиріжок!
Та так полюбилось хлопчині літати,
що досі до хати Івась не прийшов...
Він вивчив усенькі небесні сузір'я,
всі зіроньки чесно вночі полічив,
впізнав у сузір'ях всіх зоряних звірів
навсидьки на гусячім вірнім плечі!
Зміючку-Оленку катав на лопаті.
Вітався з Хвостом й Головою Змії.
В мішок встиг зірок собі наколупати.
Крім них нічогісінько в небі й не їв!
Та Сонце йому промінці простягнуло,
як втретє озвалися півні. І з ним
Телесик тихенько, без пилу й без гулу
до хати полинув й поринув у сни...
© Сашко Обрій.
02.04.202507:51
"Ти що, відкрив перукарню? 🐷" - запитав мене вчора знайомий поет Паша Броський 😆
Ну майже😁
А вивіска схожа на мене: така ж безжально посічена й потріпана роками, вицвіла, подерта, але нескорена і незламна😁
Ось таку вивіску магазину сфотографувала вчора в місті Сокаль, що на Львівщині, моя подруга і колишня колега Наталка Зінченко, за що їй велика подяка❤️
Ну майже😁
А вивіска схожа на мене: така ж безжально посічена й потріпана роками, вицвіла, подерта, але нескорена і незламна😁
Ось таку вивіску магазину сфотографувала вчора в місті Сокаль, що на Львівщині, моя подруга і колишня колега Наталка Зінченко, за що їй велика подяка❤️
13.04.202508:09
***
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
02.04.202520:13
***
Весна прийшла й солдатки та солдатики
червоно-чорний піксель одягли.
А далі камасутра й математика
шаманити взялись між трав і глиць.
Вдягнувся в камуфляж ба навіть кіт в селі!
Став буро-пошкарябаним Сірко.
Солдатики в червоно-чорнім пікселі
бліндажні вади фронту вправно фіксили
й до спини спина стрибали в окоп.
© Сашко Обрій.
Весна прийшла й солдатки та солдатики
червоно-чорний піксель одягли.
А далі камасутра й математика
шаманити взялись між трав і глиць.
Вдягнувся в камуфляж ба навіть кіт в селі!
Став буро-пошкарябаним Сірко.
Солдатики в червоно-чорнім пікселі
бліндажні вади фронту вправно фіксили
й до спини спина стрибали в окоп.
© Сашко Обрій.
06.04.202508:16
***
Аж раптом блиснула осонь
і збивсь асфальт на слід корови.
Я ж виглядаю, мов Ассоль –
свої вітрила пурпурові,
село без краю і кінця
в терпкім безмежжі степовому,
в обіймах тихого Дінця,
що стало серцю теплим домом.
Стою на схилі крейдянім,
немов на березі високім,
й село показує мені,
в зело занурене, на дні,
в зіницях-дзеркальцях
сив сокіл.
© Сашко Обрій.
Аж раптом блиснула осонь
і збивсь асфальт на слід корови.
Я ж виглядаю, мов Ассоль –
свої вітрила пурпурові,
село без краю і кінця
в терпкім безмежжі степовому,
в обіймах тихого Дінця,
що стало серцю теплим домом.
Стою на схилі крейдянім,
немов на березі високім,
й село показує мені,
в зело занурене, на дні,
в зіницях-дзеркальцях
сив сокіл.
© Сашко Обрій.
История изменений канала
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.
