Сашко Обрій. Поезія
Сашко Обрій (Кучеренко) - поет із Миколаївщини. Уродженець Миколаївщини, автор 4-х збірок поезій.
Замовити мою збірку "Сокира сатири" можна, написавши мені в приват: @sashko_obrij
Посилання на відеоогляд збірки:
https://youtu.be/-iQtJA4i9mg
Замовити мою збірку "Сокира сатири" можна, написавши мені в приват: @sashko_obrij
Посилання на відеоогляд збірки:
https://youtu.be/-iQtJA4i9mg
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированныйДоверенность
Не провернныйРасположение
ЯзыкДругой
Дата создания каналаDec 05, 2019
Добавлено на TGlist
Feb 11, 2025Прикрепленная группа
Подписчиков
215
24 часа00%Неделя
10.5%Месяц
20.9%
Индекс цитирования
0
Упоминаний0Репостов на каналах0Упоминаний на каналах0
Среднее охват одного поста
27
12 часов180%24 часа270%48 часов280%
Вовлеченность (ER)
3.7%
Репостов1Комментариев2Реакций5
Вовлеченность по охвату (ERR)
12.56%
24 часа0%Неделя
0.88%Месяц
5.16%
Охват одного рекламного поста
21
1 час942.86%1 – 4 часа942.86%4 - 24 часа419.05%
Всего постов за 24 часа
2
Динамика
2
Последние публикации в группе "Сашко Обрій. Поезія"
21.04.202517:02
***
Ще не зміг підібрати таких олівців я,
щоб в цю пору розкішноквітневу, п'янку
змалювати красу й широчінь Подінців'я,
що цілує вустами меандрів ріку!
Ув обіймах достиглого квітня так парко!
І земля, увібравши достатньо тепла,
двох зайців погуляти пускає нацпарком
і косулю, що, вчувши мене, утекла.
Сонце сіло за кручі, природа принишкла,
лиш хрущі, зусібіч оточивши мене,
наче зайшлого турка – проворні опришки,
що робити зі мною – вирішують тишком,
коли світло за пруг остаточно пірне...
© Сашко Обрій.
Ще не зміг підібрати таких олівців я,
щоб в цю пору розкішноквітневу, п'янку
змалювати красу й широчінь Подінців'я,
що цілує вустами меандрів ріку!
Ув обіймах достиглого квітня так парко!
І земля, увібравши достатньо тепла,
двох зайців погуляти пускає нацпарком
і косулю, що, вчувши мене, утекла.
Сонце сіло за кручі, природа принишкла,
лиш хрущі, зусібіч оточивши мене,
наче зайшлого турка – проворні опришки,
що робити зі мною – вирішують тишком,
коли світло за пруг остаточно пірне...
© Сашко Обрій.
21.04.202514:35
***
За все в житті доводиться платити:
минуло перемир'я великоднє
й накинулось з потрійним апетитом
жувати фронт вороже нице кодло.
І знов зухвало ходить краєм леза,
забувши, що внизу – фатальна яма.
Та, мов війні рішуча антитеза,
весна ще дужче цвітом забуяла!
© Сашко Обрій.
За все в житті доводиться платити:
минуло перемир'я великоднє
й накинулось з потрійним апетитом
жувати фронт вороже нице кодло.
І знов зухвало ходить краєм леза,
забувши, що внизу – фатальна яма.
Та, мов війні рішуча антитеза,
весна ще дужче цвітом забуяла!
© Сашко Обрій.
19.04.202517:47
15.04.202511:06
***
Час "ікс" в мені тихенько тенькнув –
й знов у степи пішов естет.
Стирчать на пагорбах густенько
зловісні гільзи від ракет.
Між ними –
всохлий і незламний,
безсмертник в купах крейдяних.
Внизу, в селі – вирує гамір.
А тут хіба снує кущами
самотній заєць-степовик.
© Сашко Обрій.
Час "ікс" в мені тихенько тенькнув –
й знов у степи пішов естет.
Стирчать на пагорбах густенько
зловісні гільзи від ракет.
Між ними –
всохлий і незламний,
безсмертник в купах крейдяних.
Внизу, в селі – вирує гамір.
А тут хіба снує кущами
самотній заєць-степовик.
© Сашко Обрій.
15.04.202510:31
***
Кружляють армії бджолині,
вночі і вдень качають мед.
А я й собі до них полину
у цвіту білого замет.
Від ароматів і гудіння
мені не стямитись ніяк:
минає хвилька ненадійна –
і вже бджола, а не людина,
пірнаю в терен і вишняк!
© Сашко Обрій.
Кружляють армії бджолині,
вночі і вдень качають мед.
А я й собі до них полину
у цвіту білого замет.
Від ароматів і гудіння
мені не стямитись ніяк:
минає хвилька ненадійна –
і вже бджола, а не людина,
пірнаю в терен і вишняк!
© Сашко Обрій.
15.04.202504:44
***
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
14.04.202517:11
14.04.202517:11
ПИСАНКА
Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч пихтить і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
втаємничене диво з любові й терпіння.
Як за мить на простій шкаралупі яйця
цілий Всесвіт розкручується по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
розсипає довкола черлені коралі.
Як росте на три поверхи Древо життя
під вертким писачком віртуозного майстра:
зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.
Крізь оздобу на тлі проступають боги,
щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...
Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
хата дідова в цій відцентровій напрузі.
В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це андронний колайдер чи ядерний синтез?"
Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...
© Сашко Обрій.
Художник - Олег Шупляк
Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч пихтить і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
втаємничене диво з любові й терпіння.
Як за мить на простій шкаралупі яйця
цілий Всесвіт розкручується по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
розсипає довкола черлені коралі.
Як росте на три поверхи Древо життя
під вертким писачком віртуозного майстра:
зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.
Крізь оздобу на тлі проступають боги,
щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...
Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
хата дідова в цій відцентровій напрузі.
В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це андронний колайдер чи ядерний синтез?"
Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...
© Сашко Обрій.
Художник - Олег Шупляк
13.04.202516:26
***
Крокую пагорбами з крейди,
неначе Армстронг-астронавт.
Бої точились тут і рейди,
тепер же – мирна сторона.
Внизу скубуть зеленотрав'я
три чорні плямки трьох корів.
І щоб грудьми її вбирав я,
краса із пагорбів, ярів
з усіх кутків чимдуж розквітла,
немов діставши квіти з шаф.
Тож, спраглий сонячного світла,
топчу цей місячний ландшафт!
Тут не дарма – Святії Гори,
бо сам Творець їх освятив!
Бо непорочні ці простори –
немов портал в іншосвіти.
Не жити в них – то справжня мука,
жебрацьке скніння в пащі міст...
Тож не мовчи, корівко, – мукай!
А я вбиратиму ці звуки
і кольори, мов цінний вміст!
© Сашко Обрій.
Крокую пагорбами з крейди,
неначе Армстронг-астронавт.
Бої точились тут і рейди,
тепер же – мирна сторона.
Внизу скубуть зеленотрав'я
три чорні плямки трьох корів.
І щоб грудьми її вбирав я,
краса із пагорбів, ярів
з усіх кутків чимдуж розквітла,
немов діставши квіти з шаф.
Тож, спраглий сонячного світла,
топчу цей місячний ландшафт!
Тут не дарма – Святії Гори,
бо сам Творець їх освятив!
Бо непорочні ці простори –
немов портал в іншосвіти.
Не жити в них – то справжня мука,
жебрацьке скніння в пащі міст...
Тож не мовчи, корівко, – мукай!
А я вбиратиму ці звуки
і кольори, мов цінний вміст!
© Сашко Обрій.
13.04.202512:56
***
Загруз "по самі помідори"
у ґрунт ворожий артснаряд.
Скривила гільза пащу вгору,
мов готувалась до проклять...
І оніміла так подосі.
В її ж дюралевій норі
сплели гніздо практичні оси,
щоб від зорі і до зорі
нести життя своє осине,
аби вогонь його не згас!
Супроти нього смерть безсила,
що ніс в собі оцей фугас.
Оса вродила доню й сина.
А гільза що? Від цього їй
ще дужче рот перекосило
в гримасі зболено-німій.
Бо в ній, допіру смертоносній,
рожденній сіять кров і зло,
відколи тут гніздяться оси,
життя зненацька розцвіло!
© Сашко Обрій.
Загруз "по самі помідори"
у ґрунт ворожий артснаряд.
Скривила гільза пащу вгору,
мов готувалась до проклять...
І оніміла так подосі.
В її ж дюралевій норі
сплели гніздо практичні оси,
щоб від зорі і до зорі
нести життя своє осине,
аби вогонь його не згас!
Супроти нього смерть безсила,
що ніс в собі оцей фугас.
Оса вродила доню й сина.
А гільза що? Від цього їй
ще дужче рот перекосило
в гримасі зболено-німій.
Бо в ній, допіру смертоносній,
рожденній сіять кров і зло,
відколи тут гніздяться оси,
життя зненацька розцвіло!
© Сашко Обрій.
13.04.202510:36
Мова степу
І хоч погано ще я знаю
цю мову вітру, трав, струмка,
зі мною щиро розмовляє
земна юдоль степовика.
Бува – лиш хмарами, на мигах.
Буває, кряканням крука,
ця нерозкрита людом книга,
що загубилась у віках.
Рече віками, мов устами,
до мене зелень молода.
Та фрази губляться і тануть...
Людської ж мови Бог не дав.
Як знаєш – так їх і розгадуй! –
Недовідомі шифри ці
сичать в степу до мене гадом,
плюскочуть щукою в ріці.
З гаїв зітханням солов'їним,
дзижчанням джмелика й бджоли
ця мова степу в мене в'їлась,
мов в бовдур – сажа від золи.
Та часом тут, в цім райськім краї,
зрина його лихий двійник
і в степу мову відбирає
сердитим гуркотом війни.
© Сашко Обрій.
І хоч погано ще я знаю
цю мову вітру, трав, струмка,
зі мною щиро розмовляє
земна юдоль степовика.
Бува – лиш хмарами, на мигах.
Буває, кряканням крука,
ця нерозкрита людом книга,
що загубилась у віках.
Рече віками, мов устами,
до мене зелень молода.
Та фрази губляться і тануть...
Людської ж мови Бог не дав.
Як знаєш – так їх і розгадуй! –
Недовідомі шифри ці
сичать в степу до мене гадом,
плюскочуть щукою в ріці.
З гаїв зітханням солов'їним,
дзижчанням джмелика й бджоли
ця мова степу в мене в'їлась,
мов в бовдур – сажа від золи.
Та часом тут, в цім райськім краї,
зрина його лихий двійник
і в степу мову відбирає
сердитим гуркотом війни.
© Сашко Обрій.
13.04.202508:09
***
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
12.04.202506:21
11.04.202509:37
Осанна сільському туалету
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
10.04.202514:44
***
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
Рекорды
14.02.202523:59
215Подписчиков11.02.202523:59
0Индекс цитирования02.04.202514:20
181Охват одного поста19.03.202503:01
34Охват рекламного поста06.04.202523:59
42.31%ER17.03.202512:16
54.76%ERR
05.04.202510:11
Називай мене Сашком
Називай мене Сашком...
"Саша", "Саня", "Алєксандр" –
із московським запашком,
наче пахви саламандр!
Називай мене Сашком –
варіант єдино вірний!
"Шурік" – теж ім'я з душком
від бридких чухонських звірів.
Називай мене Сашком!
Положинський, Білий, Лірник...
Їх від вражих прізвиськ-шкод
рятувала непокірність!
Крізь віки Сашко-ім'я
йшло, від мод і віянь вільне!
І тому несу в нім я
автентичність України.
Назовеш Сашком мене –
й ніби серце ним погладиш.
Бо ім'я це відімкне
в серці сенсів цінний вкладиш!
Дружбу, приязнь і акорд
теплий, радісний, душевний.
Зви частіш мене Сашком
до мурах, до сліз, до щему!..
© Сашко Обрій.
Називай мене Сашком...
"Саша", "Саня", "Алєксандр" –
із московським запашком,
наче пахви саламандр!
Називай мене Сашком –
варіант єдино вірний!
"Шурік" – теж ім'я з душком
від бридких чухонських звірів.
Називай мене Сашком!
Положинський, Білий, Лірник...
Їх від вражих прізвиськ-шкод
рятувала непокірність!
Крізь віки Сашко-ім'я
йшло, від мод і віянь вільне!
І тому несу в нім я
автентичність України.
Назовеш Сашком мене –
й ніби серце ним погладиш.
Бо ім'я це відімкне
в серці сенсів цінний вкладиш!
Дружбу, приязнь і акорд
теплий, радісний, душевний.
Зви частіш мене Сашком
до мурах, до сліз, до щему!..
© Сашко Обрій.
11.04.202509:37
Осанна сільському туалету
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
10.04.202514:44
***
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
05.04.202518:46
***
В навіс бляшаний жебонить
квітневий дощик монотонний.
Заколисав тривожну мить
і з пліч її мов скинув тони.
Вечірні присмерки важкі,
м'язиста хмара маскулінна
присіли й слухають, як кіт
пряде у мене на колінах...
© Сашко Обрій.
В навіс бляшаний жебонить
квітневий дощик монотонний.
Заколисав тривожну мить
і з пліч її мов скинув тони.
Вечірні присмерки важкі,
м'язиста хмара маскулінна
присіли й слухають, як кіт
пряде у мене на колінах...
© Сашко Обрій.
15.04.202504:44
***
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
04.04.202507:26
***
Зрання, у позі лотоса у небо
я так би на хмаринці й полетів!
Та не дає в нутрі якась потреба
покинути цей лю́дський колектив.
Інстинкт самозбереження? Бажання?
Клич місій? Віз земних насущних справ?
На стос уроків карми урожайне
життя, що сам колись собі обрав?
Хтозна... Можливо, Бог усе те знає?
Чи вище "Я", німе, мов партизан?
О, ця свобода вибору безкрая!
Із нею я народжуюсь, вмираю
мільйони літ у відчаї незнань!
© Сашко Обрій.
02.04.25
Зрання, у позі лотоса у небо
я так би на хмаринці й полетів!
Та не дає в нутрі якась потреба
покинути цей лю́дський колектив.
Інстинкт самозбереження? Бажання?
Клич місій? Віз земних насущних справ?
На стос уроків карми урожайне
життя, що сам колись собі обрав?
Хтозна... Можливо, Бог усе те знає?
Чи вище "Я", німе, мов партизан?
О, ця свобода вибору безкрая!
Із нею я народжуюсь, вмираю
мільйони літ у відчаї незнань!
© Сашко Обрій.
02.04.25
02.04.202507:51
"Ти що, відкрив перукарню? 🐷" - запитав мене вчора знайомий поет Паша Броський 😆
Ну майже😁
А вивіска схожа на мене: така ж безжально посічена й потріпана роками, вицвіла, подерта, але нескорена і незламна😁
Ось таку вивіску магазину сфотографувала вчора в місті Сокаль, що на Львівщині, моя подруга і колишня колега Наталка Зінченко, за що їй велика подяка❤️
Ну майже😁
А вивіска схожа на мене: така ж безжально посічена й потріпана роками, вицвіла, подерта, але нескорена і незламна😁
Ось таку вивіску магазину сфотографувала вчора в місті Сокаль, що на Львівщині, моя подруга і колишня колега Наталка Зінченко, за що їй велика подяка❤️
13.04.202508:09
***
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
02.04.202520:13
***
Весна прийшла й солдатки та солдатики
червоно-чорний піксель одягли.
А далі камасутра й математика
шаманити взялись між трав і глиць.
Вдягнувся в камуфляж ба навіть кіт в селі!
Став буро-пошкарябаним Сірко.
Солдатики в червоно-чорнім пікселі
бліндажні вади фронту вправно фіксили
й до спини спина стрибали в окоп.
© Сашко Обрій.
Весна прийшла й солдатки та солдатики
червоно-чорний піксель одягли.
А далі камасутра й математика
шаманити взялись між трав і глиць.
Вдягнувся в камуфляж ба навіть кіт в селі!
Став буро-пошкарябаним Сірко.
Солдатики в червоно-чорнім пікселі
бліндажні вади фронту вправно фіксили
й до спини спина стрибали в окоп.
© Сашко Обрій.
06.04.202508:16
***
Аж раптом блиснула осонь
і збивсь асфальт на слід корови.
Я ж виглядаю, мов Ассоль –
свої вітрила пурпурові,
село без краю і кінця
в терпкім безмежжі степовому,
в обіймах тихого Дінця,
що стало серцю теплим домом.
Стою на схилі крейдянім,
немов на березі високім,
й село показує мені,
в зело занурене, на дні,
в зіницях-дзеркальцях
сив сокіл.
© Сашко Обрій.
Аж раптом блиснула осонь
і збивсь асфальт на слід корови.
Я ж виглядаю, мов Ассоль –
свої вітрила пурпурові,
село без краю і кінця
в терпкім безмежжі степовому,
в обіймах тихого Дінця,
що стало серцю теплим домом.
Стою на схилі крейдянім,
немов на березі високім,
й село показує мені,
в зело занурене, на дні,
в зіницях-дзеркальцях
сив сокіл.
© Сашко Обрій.
04.04.202516:23
Осокір над Дінцем
Над Дінцем, піднявши в небо руки-стебла
і розвівши шанобливо їх ушир,
мов приносячи богам священну требу,
мовчазний, застиг в молитві осокір.
Простовбичить все життя, щоб шану слати
Вседержителю, Творінню, Небесам.
Незворушний, розпростертий і крислатий.
Але він полоще ноги тут не сам!
Поруч з ним – його сини-осокорята
юні корені занурили в Дінець.
Тож ніхто йому не в праві докоряти,
що, мовляв, поганий батько цей мудрець.
В сивій кроні наслухає шепіт вітру.
Ще й висиджує омелу й горобців!
І в квітневу ясносонячну палітру
вносить дещицю сріблястих олівців.
Розчепіривши в блакить зчорнілі пальці,
гріє спину й вигріва радикуліт
в теплих променях вечірніх, в вічнім танці
із Дінцем, богами й вервицею літ...
© Сашко Обрій.
Над Дінцем, піднявши в небо руки-стебла
і розвівши шанобливо їх ушир,
мов приносячи богам священну требу,
мовчазний, застиг в молитві осокір.
Простовбичить все життя, щоб шану слати
Вседержителю, Творінню, Небесам.
Незворушний, розпростертий і крислатий.
Але він полоще ноги тут не сам!
Поруч з ним – його сини-осокорята
юні корені занурили в Дінець.
Тож ніхто йому не в праві докоряти,
що, мовляв, поганий батько цей мудрець.
В сивій кроні наслухає шепіт вітру.
Ще й висиджує омелу й горобців!
І в квітневу ясносонячну палітру
вносить дещицю сріблястих олівців.
Розчепіривши в блакить зчорнілі пальці,
гріє спину й вигріва радикуліт
в теплих променях вечірніх, в вічнім танці
із Дінцем, богами й вервицею літ...
© Сашко Обрій.
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.