
Malalitic Malice 🇺🇦
Дівча в чоловічому светрі.
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированныйДоверенность
Не провернныйРасположение
ЯзыкДругой
Дата создания каналаСіч 16, 2018
Добавлено на TGlist
Вер 19, 2023Последние публикации в группе "Malalitic Malice 🇺🇦"
18.04.202508:35
Старе добре ультранасилля, тепер зі смаком промітію.




14.04.202510:40
11.04.202516:31
Маю зізнатися - мені з часом почав менше подобатися "Монолог травниці", бо чим далі, тим більше цікавий, містично-драматичний сюжет перетворювався на санта-барбару з політичним присмаком, де майже нема детективної складової.
І хоча я досі ціную цю історію (це каже людина, яка проспойлерила собі все до онгоїнгу), ті історії, котрі увійшли до першого сезону аніме, вважаю найкращими.
І хоча я досі ціную цю історію (це каже людина, яка проспойлерила собі все до онгоїнгу), ті історії, котрі увійшли до першого сезону аніме, вважаю найкращими.
10.04.202515:53
Чи мріють варбоси про однооких комісарів?


10.04.202505:19
Дискурс, на який ми заслуговуємо.


09.04.202511:39
Так бля. Сільпо, ДЕ, ЧОМУ ДОСІ НЕМА?!
09.04.202509:15
Так-так, буквально.
Автор.
Автор.


post.reposted:
the rising of the black sun

08.04.202508:10
Тато пише: "Привіт, дитино. Зможете на приціл зібрати?"
Відповідаю: "Та зберемо. Ти головне характеристики дай".
Бо інших варіантів, крім як зібрати, не бачу. Шахеди під Запоріжжям влаштовують пекло. Татів розрахунок збив десяток завдяки теплаку і планшету, які ми з вами торік купили. Але ворог адаптується і пере/вигадує тактику терору. Тепер шахеди літають дуже високо, а потім швидко «падають» на ціль. Без додаткового тепловізійного прицілу батькова стара шведська гармата малоефективна — на координацію навідника і стрільця є лише декілька секунд.
Тож я знову прошу вас задонатити на користь запорізького ППО, де ночами полює на довбаних іранських пташок мій тато.
Для кого: взвод ППО під Запоріжжям
На що: тепловізійний приціл
На коли: до 30.04
Скільки: 185 000 грн
Реквізити збору:
Банка: https://send.monobank.ua/jar/5LiEcSuNdh
Картка Моно: 4441111122093358
Конверт Приват: https://www.privat24.ua/send/giq3l
PayPal: julia.crowhouse@gmail.com
Всі донати і репости – важливі. Ви це вже неодноразово довели.
Відповідаю: "Та зберемо. Ти головне характеристики дай".
Бо інших варіантів, крім як зібрати, не бачу. Шахеди під Запоріжжям влаштовують пекло. Татів розрахунок збив десяток завдяки теплаку і планшету, які ми з вами торік купили. Але ворог адаптується і пере/вигадує тактику терору. Тепер шахеди літають дуже високо, а потім швидко «падають» на ціль. Без додаткового тепловізійного прицілу батькова стара шведська гармата малоефективна — на координацію навідника і стрільця є лише декілька секунд.
Тож я знову прошу вас задонатити на користь запорізького ППО, де ночами полює на довбаних іранських пташок мій тато.
Для кого: взвод ППО під Запоріжжям
На що: тепловізійний приціл
На коли: до 30.04
Скільки: 185 000 грн
Реквізити збору:
Банка: https://send.monobank.ua/jar/5LiEcSuNdh
Картка Моно: 4441111122093358
Конверт Приват: https://www.privat24.ua/send/giq3l
PayPal: julia.crowhouse@gmail.com
Всі донати і репости – важливі. Ви це вже неодноразово довели.


07.04.202506:26
Ну таке, для мене вони віддають gay+lesbian friends
07.04.202506:26
Мінусів нема, це прекрасна щира дружба.
Кажу як лесбійка, яка має друга-гея.🌚
Кажу як лесбійка, яка має друга-гея.🌚
07.04.202505:58
Мені подобається цей тренд на астартес + його сороріточка, давайте ще.
Автор.
Автор.


post.reposted:
Зірко Колесате

06.04.202516:01
Взагалі вже деякий час назад розпочала чергову спробу намалювати правдоподібного Абу... але, щось, раз за разом в мене не получається зробити достатньо серйозне обличчя.
Хоча ця спроба наче вже краще
Напевно
Хоча ця спроба наче вже краще
Напевно


06.04.202516:01
>недостатньо серйозне
>чувак літералі виглядає як депутатОПГ ОТГ
>чувак літералі виглядає як депутат
06.04.202512:03
Оціночне судження в нонфіці треба вміти писати і залишати там, де це доречно - ця думка крутилася мені в голові весь час, поки я читала і порівнювала дві книжки: трукрайм "Вбивчі письменники" та дослідження самогубств часів цісарства у Львові "Право на смерть".
Відразу скажу, що трукрайми я люблю, тому "Вбивчих письменників" чекала довго, натхненно, навіть передзамовляла, хоча власниця видавництва, як на мене, феєрично відбита мадам з нульовою емпатією та гонором, якого б вистачило на десятьох, і кидати в неї гроші було складно з моральної точки зору.
І, зрештою, на мене чекало... Не можу сказати, що зовсім розчарування, але відчуття, що в мед щедро намішали власної думки, яка нікому не була потрібна.
Варто зазначити, що фізично видання дуже красиве - і вдала обкладинка, і приємний папір, і непоганий шрифт, верстка, навіть симпатичний кольоровий зріз. Але, на мою думку, по-перше, можна було б зменшити відступи та не розтягувати текст так, що зробило б книжку банально не такою об'ємною, по-друге, додати більше ілюстративних матеріалів. Та й, можливо, навіть зробити інтегральну обкладинку, аби полегшити транспортування для таких же ж любителів читати в метро, як і я.
А тепер до того, що засмутило найбільше - текст:
1) Більше половини справ притягнуті за вуха, там майже всі "письменники" - графомани, які сповідувалися в книжках та виливали на папір свої психічні порушення.
2) Купа одруківок, є русизми - куди дивилися редактори не дуже зрозуміло, хоча щось мені підказує, що перша чернетка була геть поганенька.
3) Недоречні меми, які не зрозуміє старше покоління і, певно, молодь років за 5 - 10; на таке ж страждає, до речі, ще й Олексій Коваленко з "Довколаботаніки", який пише наукпоп про рослини та гриби для Віхоли.
4) Я Я Я Я Я авторки, що дуже втомлює, її запевнення, що була проведена велика та ґрунтовна наукова робота (тм), але по факту в інтернеті можна викопати ще більше матеріалу, якщо в те пірнути, тому вся книжка нагадує перекази статей з Реддіту.
5) Дуже багато моралізаторства та пропихання свого бачення як істину в останній інстанції; ти прямо бачиш, що людина хоче, щоб твої погляди збігалися з її на 200%.
6) Відчутно, що авторка блогерка, а не письменниця - мені гостро не вистачало серйозної редактури/коректури, причому літературної теж; те саме щодо виділення курсивом/жирним - що гарно і доречно в блозі, недоречно в книзі, сприймається як педалювання певних емоцій та думок аудиторії.
Не можу сказати, що "Вбивчі письменники" геть погані: легко читається, підняті важливі теми, в тому числі протилежне ставлення суспільства до вбивць чоловічої та жіночої статі, в кінці величезний список джерел, потенційно цікавих для поціновувачів трукрайму ресурсів, ба навіть пояснення, куди звертатися в Україні, якщо стали свідком злочину чи потребуєте психологічної допомоги. Але достатньо було винести всю особисту думку в умовні висновки - і це з переписаного блогу перетворилася б на чудову книжку, яка не втратила актуальність і за десятки років.
Тепер коротко про "Право на смерть". Тут ідеально все - від грамотної, лаконічної, структурованої подачі без оцінювання, до надзвичайної якості видання, з крутими тематичними ілюстраціями. Ніколи не думала, що книжку про настільки страшну і сумну річ, як самогубство, можна написати так, що хочеться читати ще й ще.
Єдине побажання - трішки більший шрифт, бабо вже в окулярах, та й в метро читати не так зручно.
Чи раджу я обидві? Так, бо на колір і смак товариш не всяк, і те, що категорично не зайшло мені, може бути не надто актуальним для когось іншого. А тематика все ж цікава.
Відразу скажу, що трукрайми я люблю, тому "Вбивчих письменників" чекала довго, натхненно, навіть передзамовляла, хоча власниця видавництва, як на мене, феєрично відбита мадам з нульовою емпатією та гонором, якого б вистачило на десятьох, і кидати в неї гроші було складно з моральної точки зору.
І, зрештою, на мене чекало... Не можу сказати, що зовсім розчарування, але відчуття, що в мед щедро намішали власної думки, яка нікому не була потрібна.
Варто зазначити, що фізично видання дуже красиве - і вдала обкладинка, і приємний папір, і непоганий шрифт, верстка, навіть симпатичний кольоровий зріз. Але, на мою думку, по-перше, можна було б зменшити відступи та не розтягувати текст так, що зробило б книжку банально не такою об'ємною, по-друге, додати більше ілюстративних матеріалів. Та й, можливо, навіть зробити інтегральну обкладинку, аби полегшити транспортування для таких же ж любителів читати в метро, як і я.
А тепер до того, що засмутило найбільше - текст:
1) Більше половини справ притягнуті за вуха, там майже всі "письменники" - графомани, які сповідувалися в книжках та виливали на папір свої психічні порушення.
2) Купа одруківок, є русизми - куди дивилися редактори не дуже зрозуміло, хоча щось мені підказує, що перша чернетка була геть поганенька.
3) Недоречні меми, які не зрозуміє старше покоління і, певно, молодь років за 5 - 10; на таке ж страждає, до речі, ще й Олексій Коваленко з "Довколаботаніки", який пише наукпоп про рослини та гриби для Віхоли.
4) Я Я Я Я Я авторки, що дуже втомлює, її запевнення, що була проведена велика та ґрунтовна наукова робота (тм), але по факту в інтернеті можна викопати ще більше матеріалу, якщо в те пірнути, тому вся книжка нагадує перекази статей з Реддіту.
5) Дуже багато моралізаторства та пропихання свого бачення як істину в останній інстанції; ти прямо бачиш, що людина хоче, щоб твої погляди збігалися з її на 200%.
6) Відчутно, що авторка блогерка, а не письменниця - мені гостро не вистачало серйозної редактури/коректури, причому літературної теж; те саме щодо виділення курсивом/жирним - що гарно і доречно в блозі, недоречно в книзі, сприймається як педалювання певних емоцій та думок аудиторії.
Не можу сказати, що "Вбивчі письменники" геть погані: легко читається, підняті важливі теми, в тому числі протилежне ставлення суспільства до вбивць чоловічої та жіночої статі, в кінці величезний список джерел, потенційно цікавих для поціновувачів трукрайму ресурсів, ба навіть пояснення, куди звертатися в Україні, якщо стали свідком злочину чи потребуєте психологічної допомоги. Але достатньо було винести всю особисту думку в умовні висновки - і це з переписаного блогу перетворилася б на чудову книжку, яка не втратила актуальність і за десятки років.
Тепер коротко про "Право на смерть". Тут ідеально все - від грамотної, лаконічної, структурованої подачі без оцінювання, до надзвичайної якості видання, з крутими тематичними ілюстраціями. Ніколи не думала, що книжку про настільки страшну і сумну річ, як самогубство, можна написати так, що хочеться читати ще й ще.
Єдине побажання - трішки більший шрифт, бабо вже в окулярах, та й в метро читати не так зручно.
Чи раджу я обидві? Так, бо на колір і смак товариш не всяк, і те, що категорично не зайшло мені, може бути не надто актуальним для когось іншого. А тематика все ж цікава.
Рекорды
16.09.202423:59
254Подписчиков04.05.202423:59
0Индекс цитирования15.04.202523:59
401Охват одного поста02.04.202511:13
86Охват рекламного поста15.04.202523:59
5.49%ER15.04.202523:59
162.35%ERRВойдите, чтобы разблокировать больше функциональности.