«На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св.Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там ж*д* були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

На Уманщині кажуть, що ж*д* та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: «Що в пелені?» — Христос каже: «Крашене та писане!» Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді — крашанки та писанки.

На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: «дитина дуже тішилась тими цяцьками».

На Гуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз.

На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах, до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові. Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б’ється головою об скелю так, що але вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати».

Я знаю, що багатьом це не сподобається, але напишу.

РФ-орда свідомо обстрілює житлові квартали цивільних міст - це факт беззаперечний, як і те, що вони усвідомлюють, відсутність наслідків для себе. Безкарність - реалії сучасного світового устрою.

А що ми? Агресуємо, що світова спільнота не реагує? Так їм глибоко ПОХ. А що нас в цьому дивує? Для них все це дуже далеко і безпосередньо не торкається.

В Європі розпочинаються мітинги проти мілітаризації...
«Нам потрібні лікарні, а не ракети!», нічого не нагадує?
Ми також будували дороги та висаджували квіточки, замість того, щоб зміцнювати збройні сили і готуватись до спротиву КОЖНОМУ! Та і продовжуємо це робити...

Так а що все таки ми? Ставимо свічки. Намалювали купу жалісних картинок про Кривий Ріг (а перед тим Львів, Харків, Суми, Дніпро та ще купу міст від яких залишилась лише назва і точка на мапі). Обіцяємо помститись та посилаємо прокльони? Серйозно?
Це ж показує, що нам також ПОХ (хоч в голос навряд хтось це вимовить). Не подобається?
Поясню.

Знаєте наскільки збільшиться кількість добровольців з Кривого Рогу завтра, сьогодні?
Я знаю, проходили. 0 і після прильоту дорівнює 0. Так було в усіх містах за останній період.

Бо ми ж чекаємо, коли «вони» домовляться, не усвідомлюючи, що «вони» домовлятимуться вашою кров’ю (чи ваших рідних) сотнями більше, сотнями менше, ну чергові свічки у ФБ поставимо.

Я знаю, що вам не подобається це читати, так само, як і мені писати, бо правда не буває солодкою. Але…

Якщо після всього цього жаху, ви не пішли до ТЦК, чи рекрут-центру, або якщо ви не в’їб.али шалену купу грошей донатами своїм знайомим військовим, не розповідайте, що вам не ПОХ.

Тим, хто втратив своїх близьких, байдуже на свічки та картинки в соціальних мережах, вони туда не заходять, їм треба ховати найдорожчих.

То для чого я все це пишу? Бо вкурвлює... Конвертуйте врешті свою лють, біль, розпач, співчуття в ДІЇ, а не картинки.
Інакше «вони» прийдуть до вас та заберуть все, в тому числі ваші життя.

ТАК працює війна з ординцями. Так працює «право сильного».