Технократи проти демократії
Усі говорять про Трампа, MAGA і "кінцеву битву за демократію". Але за лаштунками цієї історії ховається дещо важливіше: інтелектуальне підґрунтя нового авторитаризму серед американських еліт. У центрі цього — не просто популізм чи фанатизм, а продумана ідеологія, яка живиться скепсисом до демократії та ностальгією за корпоративною дисципліною. В цій грі є свої ідеологи. І якщо ми хочемо зрозуміти, що саме формується на уламках ліберального консенсусу — варто знати їхні імена.
Кертіс Ярвін, відомий також як Mencius Moldbug, — один із ключових постатей неореакційного руху, або так званого "темного Просвітництва". Його базова теза проста й радикальна: демократія — помилка. Замість цього Ярвін просуває модель, в якій США мають функціонувати як стартап: на чолі — CEO з абсолютними повноваженнями, без посередництва виборців чи незалежної бюрократії. Той самий CEO, який "увільнить всіх держслужбовців" і розчистить поле для корпоративної реструктуризації держави. У цій схемі держава — не спільнота, а актив під управлінням. Це означає, що громадяни втрачають суб'єктність: їх не сприймають як учасників політичного процесу, а лише як об'єкти адміністрування. В такій логіці зникає сам сенс громадянства як участі, натомість лишається тільки роль підлеглого або споживача послуг, що може призвести до відчуження, деполітизації суспільства й ерозії солідарності.
Нік Ленд, британський філософ і футуролог, підхопив ці ідеї і перетворив їх на більш системну конструкцію — неокамералізм. Суть: держава — корпорація, громадяни — акціонери, голосування — зайве. Усе підпорядковано ефективності, прибутковості та технологічному прискоренню. Владу отримує той, у кого більше ресурсів, а роль громадянина зводиться до одного права — права втекти. Це не просто техноутопія, це утилітарний авторитаризм, загорнутий у риторику ефективного менеджменту.
Але обидва ці мислителі залишалися б нішевими фігурами, якби не один гравець: Пітер Тіль. Мільярдер, венчурний інвестор, співзасновник PayPal, і головне — людина, яка перетворила неореакцію на політичну силу. Тіль фінансував альтернативні утопії на кшталт Seasteading Institute, підтримував Ярвіна та Ленда, а в 2016 році — став одним із небагатьох з техноеліти, хто відкрито підтримав Трампа. Він вважає, що демократія й свобода більше не сумісні, і що час змінити правила гри. Не через революцію — а через редизайн системи.
Цей редизайн поступово втілюється — через політиків нового типу, таких як Дж. Д. Вэнс. Колишній критик Трампа, сьогодні він — голос радикальних реформ. Його риторика — це калька з Ярвіна: повна чистка бюрократії, демонтаж "глибинної держави", передача виконавчої влади в руки лояльного керівника. Саме Вэнс написав передмову до книги Heritage Foundation, ключової в рамках Проекту 2025 — інструкції з трансформації американської держави в авторитарну структуру, керовану партійною лояльністю та ефективністю.
"Проект 2025" — це не просто політична програма. Це технічне завдання на демонтаж адміністративної держави. Тут у гру входить інший знайомий обличчя — Стів Бэннон, ще один носій ідей темного Просвітництва, який прагне перетворити хаос у новий порядок. Від ідейного авангарду до стратегічних документів — шлях виявився коротшим, ніж здавалось.
Цей рух — не просто реакція на демократію. Це її альтернатива, сконструйована з уламків постмодерну, технократії та бізнес-логіки. Це відповідь еліт, які більше не вірять у відкриті суспільства. Вони хочуть передбачуваності, порядку й влади — у зрозумілому, корпоративному форматі. Не для народу. Для себе. Подібні переходи вже траплялися в історії — зокрема, у міжвоєнній Європі, коли економічна та політична нестабільність створила попит на авторитаризм як нібито більш ефективну форму управління. В обох випадках — спільним є одне: страх перед хаосом і прагнення до контролю, навіть ціною втрати свободи.
І саме тому ці ідеологи — важливі. Бо поки ми сперечаємось про демократію, хтось уже давно працює над її оновленою версією. Без демократії.
