Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Трохи про приватне право🧐
Мыйзам
Канал про приватне право
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
ТекшерилбегенИшенимдүүлүк
ИшенимсизОрдуУкраїна
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаFeb 07, 2025
TGlistке кошулган дата
Jun 22, 2023Тиркелген топ
ТП
Трохи про приватне право
36
Мыйзам
Жарнамаланган3 саат
2
Жарнамаланган3 саат
4
Жарнамаланган1 саат
7
Рекорддор
18.04.202518:11
9KКатталгандар30.09.202423:59
300Цитация индекси09.04.202515:27
2.9K1 посттун көрүүлөрү17.03.202515:40
1.7K1 жарнама посттун көрүүлөрү13.07.202323:59
8.91%ER25.07.202323:59
42.83%ERR16.04.202508:21
♻️Чи розмежовуються конструкції оголошення фізичної особи померлою та встановлення факту смерті особи⁉️
Постанова КЦС ВС від 02.04.2025 у справі № 465/3147/22
1️⃣Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частини друга, третя статті 46 ЦК України).
2️⃣Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
3️⃣Цивільним законодавством передбачено декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23).
4️⃣Таким чином, оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю.
5️⃣Натомість, відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
6️⃣Тобто, за наявності незаперечних доказів про смерть особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, правильним буде звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Постанова КЦС ВС від 02.04.2025 у справі № 465/3147/22
1️⃣Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частини друга, третя статті 46 ЦК України).
2️⃣Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
3️⃣Цивільним законодавством передбачено декілька підстав для оголошення фізичної особи померлою: по-перше, тривала безвісна відсутність, тобто якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років; по-друге, особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, якщо у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування протягом шести місяців; по-третє, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру фізична особа може бути оголошена судом померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; по-четверте, якщо особа пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, в такому випадку вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. При цьому, суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23).
4️⃣Таким чином, оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю.
5️⃣Натомість, відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
6️⃣Тобто, за наявності незаперечних доказів про смерть особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, правильним буде звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
17.04.202505:13
♻️Трохи про запевнення, доктрину заборони суперечливої поведінки та поділ майна подружжя
Постанова КЦС ВС від 09.04.2025 у справі № 759/18856/19
📚Сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору. Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов`язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв`язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором (статті 650-1 ЦК України).
📍Парламент на рівні ЦК внормував застосування конструкції запевнень сторонами договору. Вони можуть бути досить різноманітними: запевнення щодо сторони договору, осіб які діють від її імені, пов`язаних осіб; запевнення про обставини, що правову «долю» договору (зокрема, щодо переважного права, щодо згоди іншого з подружжя; запевнення стосовно майна права на яке переходять на підставі договору.
❗️Неправдивість запевнень у відносинах між сторонами договору, в якому містяться ці запевнення, може зумовлювати; (а) відшкодування стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитків, завданих у зв`язку з неправдивістю таких запевнень; (б) настання інших наслідків передбачених договором.
⛔️Законодавець не визначив правових наслідків для тієї ситуації, якщо інші суб`єкти покладаються на відповідні запевнення (зокрема, при поділі майна подружжя).
✅Цей суд неодноразову звертав увагу, що собою представляє доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та вказував, що поведінкою, яка суперечить добрій совісті та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
📌Під час спорів про поділ майна подружжя досить часто існують спроби в учасників цивільного обороту використати приватно-правовий інструментарій для того, щоб сформувати пасив (боргів), виключити певне майно з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Приватне право не може толерувати такі спроби учасників цивільного обороту.
‼️Якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі (мати і син), вчиняють нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки в 2008 році, що містить запевнення дарувальника (мати) про те, що земельна ділянка вільна від забудов та про огляд земельної ділянки обдаровуваним (син, який на час укладення договору дарування перебував у шлюбі), під час спору в 2019 році між подружжям про поділ майна з метою виключення садового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, з поділу, стверджують про його будівництво в 2006 році, то очевидно, що це суперечить їх попередній поведінці і дарувальник (мати, третя особа) та обдаровуваний (син, відповідач) діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя.
Постанова КЦС ВС від 09.04.2025 у справі № 759/18856/19
📚Сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору. Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов`язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв`язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором (статті 650-1 ЦК України).
📍Парламент на рівні ЦК внормував застосування конструкції запевнень сторонами договору. Вони можуть бути досить різноманітними: запевнення щодо сторони договору, осіб які діють від її імені, пов`язаних осіб; запевнення про обставини, що правову «долю» договору (зокрема, щодо переважного права, щодо згоди іншого з подружжя; запевнення стосовно майна права на яке переходять на підставі договору.
❗️Неправдивість запевнень у відносинах між сторонами договору, в якому містяться ці запевнення, може зумовлювати; (а) відшкодування стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитків, завданих у зв`язку з неправдивістю таких запевнень; (б) настання інших наслідків передбачених договором.
⛔️Законодавець не визначив правових наслідків для тієї ситуації, якщо інші суб`єкти покладаються на відповідні запевнення (зокрема, при поділі майна подружжя).
✅Цей суд неодноразову звертав увагу, що собою представляє доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та вказував, що поведінкою, яка суперечить добрій совісті та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
📌Під час спорів про поділ майна подружжя досить часто існують спроби в учасників цивільного обороту використати приватно-правовий інструментарій для того, щоб сформувати пасив (боргів), виключити певне майно з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Приватне право не може толерувати такі спроби учасників цивільного обороту.
‼️Якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі (мати і син), вчиняють нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки в 2008 році, що містить запевнення дарувальника (мати) про те, що земельна ділянка вільна від забудов та про огляд земельної ділянки обдаровуваним (син, який на час укладення договору дарування перебував у шлюбі), під час спору в 2019 році між подружжям про поділ майна з метою виключення садового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, з поділу, стверджують про його будівництво в 2006 році, то очевидно, що це суперечить їх попередній поведінці і дарувальник (мати, третя особа) та обдаровуваний (син, відповідач) діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя.
08.04.202505:08
📚 08.04.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX.
🖌 Законом № 4292-IX, зокрема, внесено зміни до ЦК України та передбачено, що:
1️⃣перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності (ч. 8 ст.261);
2️⃣держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об’єктів критичної інфраструктури; б) до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об’єктів та земель оборони; г) до об’єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам’яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації (ч. 3 ст. 388);
3️⃣суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред’явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об’єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (ч. 5 ст 390).
❗️Закон № 4292-IX набирає чинності 09.04.2025 року.
🖌 Законом № 4292-IX, зокрема, внесено зміни до ЦК України та передбачено, що:
1️⃣перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності (ч. 8 ст.261);
2️⃣держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об’єктів критичної інфраструктури; б) до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об’єктів та земель оборони; г) до об’єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам’яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації (ч. 3 ст. 388);
3️⃣суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред’явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об’єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (ч. 5 ст 390).
❗️Закон № 4292-IX набирає чинності 09.04.2025 року.
27.03.202517:17
♻️Трохи про виселення, важливість Цивільного кодексу та статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції (закінчення)
Рішення ЄСПЛ в справі «BILYAVSKA v. UKRAINE» (84568/17) від 27.03.2025
6️⃣41. Суд зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2014 року (див. пункт 20 вище) суди повинні з'ясовувати правову природу справи, що розглядається, і не можуть відмовляти у задоволенні позову на тій підставі, що позивач посилається на положення закону, які не підлягають застосуванню в цій справі. У цій же Постанові також зазначено, що правовідносини, які виникають у зв'язку з проживанням власника житла разом з членами його сім'ї, слід розглядати як сервітут і, відповідно, регулювати Цивільним кодексом, а не Житловим кодексом. Враховуючи, що в українській правовій системі постанови Пленуму Верховного Суду є авторитетним керівництвом для судів нижчих інстанцій і що згадана постанова була чинною на час розгляду позову заявника, видається, що національні суди повинні були належним чином врахувати положення Цивільного кодексу, незалежно від того, посилається на них заявник чи ні. Однак ні національні суди (ні Уряд у своїх зауваженнях) не надали жодних пояснень, які б прояснили, чому такий підхід не був застосований. У зв'язку з цим Суд зазначає, що, як свідчить нещодавня практика Верховного Суду, на яку посилається заявник (див. пункт 21 вище), підхід, викладений у Постанові 2014 року, залишається актуальним. Це також не було оскаржено Урядом.
7️⃣42. Суд також зазначає, що ще одне провадження, цього разу виключно за положеннями Цивільного кодексу, було ініційоване заявником у грудні 2020 року. Ці провадження наразі перебувають на розгляді в місцевому суді, і жодного рішення по суті ще не було винесено.
8️⃣44. Беручи до уваги той факт, що первісна вимога заявника про виселення була подана відповідно до положень як Житлового, так і Цивільного кодексів, але була відхилена без будь-яких пояснень, чому не було застосовано Цивільний кодекс, а також враховуючи, що друга спроба заявника домогтися виселення не призвела до прийняття рішення протягом більш ніж чотирьох років, не можна стверджувати, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, як це стверджує Уряд. Тому попереднє заперечення Уряду щодо цього питання має бути відхилено.
9️⃣47. Суд не може не відзначити, що положення Житлового кодексу, застосовані у справі заявника, були прийняті - і залишилися практично незмінними після цього - у 1983 році, коли Україна була частиною Радянського Союзу і перебувала під політичним і соціальним режимом, який не визнавав право на мирне володіння майном, що захищається Конвенцією. Протягом більшої частини історії Радянського Союзу житло приписувалося фізичним особам державними органами з незначною увагою до права приватної власності. У зв'язку з цим Суд звертає увагу на думку Верховного Суду України у своєму рішенні від 2020 року (див. пункт 21 вище) про те, що застосування положень Житлового кодексу 1983 року до регулювання житлових відносин "не відповідає сучасним реаліям та існуючим суспільним відносинам" і що має застосовуватися Цивільний кодекс України як більш сучасний, кодифікований акт законодавства. Слід також зазначити, що своїми рішеннями національні суди по суті визнали дуже важким тягар, покладений на заявницю, незважаючи на її безспірнe правo власності та надані нею докази щодо її житлових потреб і поведінки відповідачів, і зробили це без жодної спроби оцінити баланс між інтересами, що були поставлені під загрозу.
🔟48. З огляду на викладене, Суду важко погодитися з тим, що у цій справі національні суди виконали свій позитивний обов'язок, передбачений статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, щодо винесення рішення у справі відповідно до Конвенції вирішувати спори щодо приватної власності у спосіб, який не є свавільним або явно необґрунтованим.
1️⃣1️⃣49. Відповідно, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Рішення ЄСПЛ в справі «BILYAVSKA v. UKRAINE» (84568/17) від 27.03.2025
6️⃣41. Суд зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2014 року (див. пункт 20 вище) суди повинні з'ясовувати правову природу справи, що розглядається, і не можуть відмовляти у задоволенні позову на тій підставі, що позивач посилається на положення закону, які не підлягають застосуванню в цій справі. У цій же Постанові також зазначено, що правовідносини, які виникають у зв'язку з проживанням власника житла разом з членами його сім'ї, слід розглядати як сервітут і, відповідно, регулювати Цивільним кодексом, а не Житловим кодексом. Враховуючи, що в українській правовій системі постанови Пленуму Верховного Суду є авторитетним керівництвом для судів нижчих інстанцій і що згадана постанова була чинною на час розгляду позову заявника, видається, що національні суди повинні були належним чином врахувати положення Цивільного кодексу, незалежно від того, посилається на них заявник чи ні. Однак ні національні суди (ні Уряд у своїх зауваженнях) не надали жодних пояснень, які б прояснили, чому такий підхід не був застосований. У зв'язку з цим Суд зазначає, що, як свідчить нещодавня практика Верховного Суду, на яку посилається заявник (див. пункт 21 вище), підхід, викладений у Постанові 2014 року, залишається актуальним. Це також не було оскаржено Урядом.
7️⃣42. Суд також зазначає, що ще одне провадження, цього разу виключно за положеннями Цивільного кодексу, було ініційоване заявником у грудні 2020 року. Ці провадження наразі перебувають на розгляді в місцевому суді, і жодного рішення по суті ще не було винесено.
8️⃣44. Беручи до уваги той факт, що первісна вимога заявника про виселення була подана відповідно до положень як Житлового, так і Цивільного кодексів, але була відхилена без будь-яких пояснень, чому не було застосовано Цивільний кодекс, а також враховуючи, що друга спроба заявника домогтися виселення не призвела до прийняття рішення протягом більш ніж чотирьох років, не можна стверджувати, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, як це стверджує Уряд. Тому попереднє заперечення Уряду щодо цього питання має бути відхилено.
9️⃣47. Суд не може не відзначити, що положення Житлового кодексу, застосовані у справі заявника, були прийняті - і залишилися практично незмінними після цього - у 1983 році, коли Україна була частиною Радянського Союзу і перебувала під політичним і соціальним режимом, який не визнавав право на мирне володіння майном, що захищається Конвенцією. Протягом більшої частини історії Радянського Союзу житло приписувалося фізичним особам державними органами з незначною увагою до права приватної власності. У зв'язку з цим Суд звертає увагу на думку Верховного Суду України у своєму рішенні від 2020 року (див. пункт 21 вище) про те, що застосування положень Житлового кодексу 1983 року до регулювання житлових відносин "не відповідає сучасним реаліям та існуючим суспільним відносинам" і що має застосовуватися Цивільний кодекс України як більш сучасний, кодифікований акт законодавства. Слід також зазначити, що своїми рішеннями національні суди по суті визнали дуже важким тягар, покладений на заявницю, незважаючи на її безспірнe правo власності та надані нею докази щодо її житлових потреб і поведінки відповідачів, і зробили це без жодної спроби оцінити баланс між інтересами, що були поставлені під загрозу.
🔟48. З огляду на викладене, Суду важко погодитися з тим, що у цій справі національні суди виконали свій позитивний обов'язок, передбачений статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, щодо винесення рішення у справі відповідно до Конвенції вирішувати спори щодо приватної власності у спосіб, який не є свавільним або явно необґрунтованим.
1️⃣1️⃣49. Відповідно, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
14.04.202516:53
16.04.202505:18
📖На Supreme Observer оприлюднено переклад лекції імені Бінгема з верховенства права.
🗓️14 жовтня 2024 року Генеральний Аторней лорд Гермер виступив із промовою під назвою «Верховенство права в епоху популізму».
🖍️Переклад - https://so.supreme.court.gov.ua/news/1233/lektsiia-imeni-binhema-z-verkhovenstva-prava-
🖌️Оригінал - https://www.gov.uk/government/speeches/attorney-generals-2024-bingham-lecture-on-the-rule-of-law
🗓️14 жовтня 2024 року Генеральний Аторней лорд Гермер виступив із промовою під назвою «Верховенство права в епоху популізму».
🖍️Переклад - https://so.supreme.court.gov.ua/news/1233/lektsiia-imeni-binhema-z-verkhovenstva-prava-
🖌️Оригінал - https://www.gov.uk/government/speeches/attorney-generals-2024-bingham-lecture-on-the-rule-of-law
12.04.202508:09
♻️Трохи про «цифрову паузу» у використанні мобільних телефонів для школярів у Франції
🇫🇷The Guardian пише про те, що Франція посилить заборону на використання мобільних телефонів у середніх школах, змушуючи учнів у віці від 11 до 15 років ховати свої пристрої в шафку або сумку на початку дня і отримувати доступ до них лише перед виходом. Учні будуть відлучені від пристроїв на весь навчальний день з вересня після випробування схеми «цифрової паузи».
📍Міністр освіти заявила в Сенаті, що вона хоче, щоб з вересня у всіх французьких середніх школах діти були повністю відокремлені від своїх телефонів протягом усього навчального дня. Елізабет Борн сказала: «У той час, коли використання екранів широко ставиться під сумнів через його численні шкідливі наслідки, цей захід є вкрай важливим для благополуччя наших дітей та їхнього успіху в школі».
⛔️У 2018 році Франція заборонила дітям користуватися мобільними телефонами в усіх середніх школах, відомих як коледжі. Телефони повинні залишатися вимкненими в шкільних портфелях і не можуть використовуватися ніде на території школи, в тому числі на перервах.
❗️Школи повідомили про позитивний ефект: більше соціальної взаємодії, більше фізичних вправ, менше знущань і краща концентрація уваги. Але деякі з них повідомили, що деякі діти прокрадалися до туалетів, щоб подивитися відео на телефонах на перерві.
💢Тепер уряд заявляє, що необхідно піти далі, повністю відірвавши дітей від їхніх пристроїв на весь навчальний день. Ця примусова «цифрова пауза» - як її називає французький уряд - була випробувана в пілотному режимі в близько 100 середніх школах протягом останніх шести місяців, коли діти віддавали свої телефони по приходу в школу - клали їх у шафку або коробку, або в спеціальний замкнений мішечок, який можна було розблокувати лише за допомогою електронної системи на шкільних воротах, коли вони йшли додому.
⏳Борн повідомила сенату: «Всі відгуки про випробування є позитивними, а саме про поліпшення атмосфери в школах, і ми отримали масову підтримку з боку батьків і вчителів». Борн, яка процитувала дослідження, проведене минулого місяця Французькою національною книжковою радою, сказав: «Зараз молода людина витрачає більше, ніж будь-хто інший: «Молода людина зараз проводить в середньому п'ять годин на день перед екраном, але лише три години на тиждень вона проводить з книгою... Мало того, що читання знижується, але серед тих, хто читає, половина робить щось інше на своєму телефоні в той же час. Все це шкодить успіху учнів».
📌У доповіді вчених та експертів, підготовленій минулого року на замовлення президента Франції Еммануеля Макрона, міститься висновок, що дітям не можна дозволяти користуватися смартфонами до 13 років, а до 18 років їм слід заборонити доступ до звичайних соціальних мереж, таких як TikTok, Instagram і Snapchat. У звіті йдеться, що жодна дитина не повинна мати телефон до 11 років, а до 13 років - лише телефон без доступу до інтернету. Макрон заявив, що виступає за те, щоб обмежити час перебування дітей перед екранами.
🖍️Ці кроки відбуваються в той час, як лідер найбільшої профспілки вчителів Англії закликає до законодавчої заборони телефонів у школах. Опитування понад 15 000 шкіл показало, що 99,8% початкових шкіл і 90% середніх шкіл в Англії мають ту чи іншу форму заборони.
🇫🇷The Guardian пише про те, що Франція посилить заборону на використання мобільних телефонів у середніх школах, змушуючи учнів у віці від 11 до 15 років ховати свої пристрої в шафку або сумку на початку дня і отримувати доступ до них лише перед виходом. Учні будуть відлучені від пристроїв на весь навчальний день з вересня після випробування схеми «цифрової паузи».
📍Міністр освіти заявила в Сенаті, що вона хоче, щоб з вересня у всіх французьких середніх школах діти були повністю відокремлені від своїх телефонів протягом усього навчального дня. Елізабет Борн сказала: «У той час, коли використання екранів широко ставиться під сумнів через його численні шкідливі наслідки, цей захід є вкрай важливим для благополуччя наших дітей та їхнього успіху в школі».
⛔️У 2018 році Франція заборонила дітям користуватися мобільними телефонами в усіх середніх школах, відомих як коледжі. Телефони повинні залишатися вимкненими в шкільних портфелях і не можуть використовуватися ніде на території школи, в тому числі на перервах.
❗️Школи повідомили про позитивний ефект: більше соціальної взаємодії, більше фізичних вправ, менше знущань і краща концентрація уваги. Але деякі з них повідомили, що деякі діти прокрадалися до туалетів, щоб подивитися відео на телефонах на перерві.
💢Тепер уряд заявляє, що необхідно піти далі, повністю відірвавши дітей від їхніх пристроїв на весь навчальний день. Ця примусова «цифрова пауза» - як її називає французький уряд - була випробувана в пілотному режимі в близько 100 середніх школах протягом останніх шести місяців, коли діти віддавали свої телефони по приходу в школу - клали їх у шафку або коробку, або в спеціальний замкнений мішечок, який можна було розблокувати лише за допомогою електронної системи на шкільних воротах, коли вони йшли додому.
⏳Борн повідомила сенату: «Всі відгуки про випробування є позитивними, а саме про поліпшення атмосфери в школах, і ми отримали масову підтримку з боку батьків і вчителів». Борн, яка процитувала дослідження, проведене минулого місяця Французькою національною книжковою радою, сказав: «Зараз молода людина витрачає більше, ніж будь-хто інший: «Молода людина зараз проводить в середньому п'ять годин на день перед екраном, але лише три години на тиждень вона проводить з книгою... Мало того, що читання знижується, але серед тих, хто читає, половина робить щось інше на своєму телефоні в той же час. Все це шкодить успіху учнів».
📌У доповіді вчених та експертів, підготовленій минулого року на замовлення президента Франції Еммануеля Макрона, міститься висновок, що дітям не можна дозволяти користуватися смартфонами до 13 років, а до 18 років їм слід заборонити доступ до звичайних соціальних мереж, таких як TikTok, Instagram і Snapchat. У звіті йдеться, що жодна дитина не повинна мати телефон до 11 років, а до 13 років - лише телефон без доступу до інтернету. Макрон заявив, що виступає за те, щоб обмежити час перебування дітей перед екранами.
🖍️Ці кроки відбуваються в той час, як лідер найбільшої профспілки вчителів Англії закликає до законодавчої заборони телефонів у школах. Опитування понад 15 000 шкіл показало, що 99,8% початкових шкіл і 90% середніх шкіл в Англії мають ту чи іншу форму заборони.
24.03.202507:17
♻️Чи враховується заборгованість по аліментам на дитину при поділі майна подружжя ❓ (закінчення)
Постанова ОП КЦС від 24.02.2025 в справі № 206/4992/21
💢Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) – законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов’язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки – зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.
⭕️Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов'язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов’язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).
📍Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) – суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов’язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов’язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або не понесені витрати.
✂️З урахуванням висновків, сформульованих у цій справі, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20.
Постанова ОП КЦС від 24.02.2025 в справі № 206/4992/21
💢Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) – законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов’язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки – зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.
⭕️Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов'язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов’язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).
📍Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) – суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов’язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов’язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або не понесені витрати.
✂️З урахуванням висновків, сформульованих у цій справі, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20.
15.04.202506:03
♻️Трохи про припинення повноважень представника
Постанова КЦС ВС від 26.03.2025 у справі № 524/11562/21
📍Тлумачення статті 248 ЦК України свідчить, що підстави припинення представництва, які безпосередньо не пов?язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником.
💢Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя).
❗️Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України).
🖌️З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин.
Постанова КЦС ВС від 26.03.2025 у справі № 524/11562/21
📍Тлумачення статті 248 ЦК України свідчить, що підстави припинення представництва, які безпосередньо не пов?язані з особою самого представника, розраховані на їх сприйняття (обізнаність) представником.
💢Водночас навіть в ситуації обізнаності представника про смерть особи, яка видала довіреність, за представником може бути визнане збереження його повноважень за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. В такій ситуації представник фактично діє щодо інших осіб та в їх інтересах (правонаступників особи, яка видала довіреність - довірителя).
❗️Тому представник зберігає повноваження, які він мусить здійснювати за наявності певних обставин. Законодавець їх визначає найширшим чином - якщо цього вимагають невідкладні справи або такі дії, невиконання яких може призвести до виникнення збитків (абз. 2 пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України).
🖌️З урахуванням презумпції правомірності, слід покладатися на добросовісність дій представника. Тим більше, що їх здійснення ним має відповідати інтересам спадкоємців. Але в разі зловживання представником своїми повноваженнями або прямим порушенням приписів закону спадкоємці можуть оспорювати з цих підстав вчинений правочин.
06.04.202507:17
♻️Трохи про специфічне правонаступництво територіальної громади при відумерлості спадщини
Ухвала КЦС ВС від 31.03.2025 у справі № 539/362/23
📒Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (частина четверта статті 1277 ЦК України).
🖌️Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
❗️законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду, в цьому випадку, як спадкоємця;
‼️спадкоємці мають право на спадкування, натомість територіальній громаді належить публічний обов`язок. Тобто, територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, які в неї відсутні;
💢публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини);
📍по своїй суті набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину є специфічним різновидом правонаступництва, адже воно зумовлює не тільки набуття прав («актив»), але й обов`язків («пасив»). При визначенні складу пасиву і виду обов`язків, що включаються до нього основним критерієм має слугувати те, чи не є такі обов`язки особистими і не припинилися внаслідок смерті особи. До майнових обов`язків, що включаються до пасиву, відносяться як ті, які мають договірну сутність (зокрема, сплатити певну грошову суму, виконати роботу, надати послуги, передати річ), так і недоговірну (наприклад, сплата винагороди по публічній обіцянці);
📌при виконанні обов`язків територіальною громадою законодавець встановив межу їх виконання. Такою межею виступає вартість майна набутого територіальною громадою як відумерлої спадщини. Це і не дивно, адже такі обов`язки є боргами особи, яка померла, і виникли внаслідок його діяльності, завдяки чому мають відшкодовуватися саме з його майна, що набувається територіальною громадою як відумерла спадщина. Порядок виконання обов`язків територіальною громадою встановлений в статтях 1281 та 1282 ЦК;
♨️законодавець на рівні книги 6 «Спадкове право» ЦК України не передбачає жодних переваг чи пріоритетів для кредиторів у тому разі, якщо обов`язки спадкодавця виконують його спадкоємці порівняно із кредиторами, якщо права на відумерлу спадщину набула територіальна громада. Висновок про те, що при відумерлості спадщини набувається лише право на майно, без обов`язків з очевидністю суперечить здоровому глузду та ставить в різне становище кредиторів, чого законодавець не мав на меті.
Ухвала КЦС ВС від 31.03.2025 у справі № 539/362/23
📒Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (частина четверта статті 1277 ЦК України).
🖌️Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
❗️законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду, в цьому випадку, як спадкоємця;
‼️спадкоємці мають право на спадкування, натомість територіальній громаді належить публічний обов`язок. Тобто, територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, які в неї відсутні;
💢публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини);
📍по своїй суті набуття територіальною громадою права на відумерлу спадщину є специфічним різновидом правонаступництва, адже воно зумовлює не тільки набуття прав («актив»), але й обов`язків («пасив»). При визначенні складу пасиву і виду обов`язків, що включаються до нього основним критерієм має слугувати те, чи не є такі обов`язки особистими і не припинилися внаслідок смерті особи. До майнових обов`язків, що включаються до пасиву, відносяться як ті, які мають договірну сутність (зокрема, сплатити певну грошову суму, виконати роботу, надати послуги, передати річ), так і недоговірну (наприклад, сплата винагороди по публічній обіцянці);
📌при виконанні обов`язків територіальною громадою законодавець встановив межу їх виконання. Такою межею виступає вартість майна набутого територіальною громадою як відумерлої спадщини. Це і не дивно, адже такі обов`язки є боргами особи, яка померла, і виникли внаслідок його діяльності, завдяки чому мають відшкодовуватися саме з його майна, що набувається територіальною громадою як відумерла спадщина. Порядок виконання обов`язків територіальною громадою встановлений в статтях 1281 та 1282 ЦК;
♨️законодавець на рівні книги 6 «Спадкове право» ЦК України не передбачає жодних переваг чи пріоритетів для кредиторів у тому разі, якщо обов`язки спадкодавця виконують його спадкоємці порівняно із кредиторами, якщо права на відумерлу спадщину набула територіальна громада. Висновок про те, що при відумерлості спадщини набувається лише право на майно, без обов`язків з очевидністю суперечить здоровому глузду та ставить в різне становище кредиторів, чого законодавець не мав на меті.
18.04.202513:12
♻️Трохи про податки і резолютивну частину судового рішення в трудовому спорі
Постанова ВП ВС від 20.03.2025 у справі № 990/317/23
🖍️7.23. Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання винагороди члена ВРП за період з 07.05.2022 по 22.08.2022 у розмірі 658 986,07 грн.
📌Враховуючи довід ВРП в апеляційній скарзі, що в резолютивній частині оскарженого рішення суд першої інстанції повинен був вказати, що ця сума винагороди стягується з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, що, однак, не зробив, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що при вирішенні спору із стягнення винагороди за працю (заробітної плати) суд виходить із встановлених у справі обставин щодо розміру винагороди (заробітної плати), на отримання якої працівник має право відповідно до закону та/або умов трудового договору (контракту). Роботодавець із нарахованої працівнику винагороди (заробітної плати), в тому числі стягнутої за рішенням суду, як податковий агент в силу підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України зобов`язаний утримати й перерахувати до відповідного бюджету встановлену законом суму податку (обов`язкового платежу). Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податку (обов`язкового платежу) із належної працівникові відповідно до умов трудового договору (закону) винагороди (заробітної плати) знаходяться у площині податкових, а не трудових відносин, а тому суд при вирішенні спору про стягнення винагороди (заробітної плати) не вирішує питання про належні до сплати податки (обов`язкові платежі).
Постанова ВП ВС від 20.03.2025 у справі № 990/317/23
🖍️7.23. Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання винагороди члена ВРП за період з 07.05.2022 по 22.08.2022 у розмірі 658 986,07 грн.
📌Враховуючи довід ВРП в апеляційній скарзі, що в резолютивній частині оскарженого рішення суд першої інстанції повинен був вказати, що ця сума винагороди стягується з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, що, однак, не зробив, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що при вирішенні спору із стягнення винагороди за працю (заробітної плати) суд виходить із встановлених у справі обставин щодо розміру винагороди (заробітної плати), на отримання якої працівник має право відповідно до закону та/або умов трудового договору (контракту). Роботодавець із нарахованої працівнику винагороди (заробітної плати), в тому числі стягнутої за рішенням суду, як податковий агент в силу підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України зобов`язаний утримати й перерахувати до відповідного бюджету встановлену законом суму податку (обов`язкового платежу). Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податку (обов`язкового платежу) із належної працівникові відповідно до умов трудового договору (закону) винагороди (заробітної плати) знаходяться у площині податкових, а не трудових відносин, а тому суд при вирішенні спору про стягнення винагороди (заробітної плати) не вирішує питання про належні до сплати податки (обов`язкові платежі).
03.04.202511:24
♻️Суддя Верховного Суду Василь Крат завітав до Національного університету «Києво-Могилянська академія», де прочитав лекцію для студентів-правників на тему «Віндикація як спосіб захисту права власності».
⁉️Василь Крат розпочав лекцію з риторичних запитань: Чи віндикація є позовом про захист права? Право тільки всередині? Чи вміємо ми віндикувати?
🖌️Термін «віндикація», який використовується й у сучасних правових системах, походить, ймовірно, від лат. vim dicere – оголосити про застосування сили. Лектор звернув увагу, що в Римі віндикаційний процес власне був спором про право. Про це свідчить, зокрема, те, що в легісакційному процесі позивач стверджував, що «Meum esse aio» (G.4.16) (лат. – заявляю, що є моїм).
📌В римському віндикаційному процесі власник був зобов’язаний довести своє право власності на річ, що при похідних способах набуття права власності було дуже тяжко, бо треба було доводити право власності і попередніх власників, через що такий спосіб доказування мав назву probatio diabolica (лат. «диявольський доказ»).
▶️Лектор зауважив, що необхідно розмежовувати право на володіння, право на здійснення фактичного панування над річчю (ius possidendi) від права володіння, яким є володіння само по собі (ius possessionis), запровадженого доктриною природного права у XVIII ст. Німецький вчений-енциклопедист, філософ, юрист і математик Християн Вольф писав: «Правом володіння (ius possessionis) називається те, що належить володільцю через володіння. І воно відрізняється від права на володіння (ius possidendi), яке слідує власникові завдяки праву власності». Володіння річчю набувається шляхом встановленням фактичної влади над річчю.
⏏️Володіння не слід ототожнювати з правом власності. Власність є правом. У більшості випадків це право може поєднуватися з фактичним володінням річчю, але може і не поєднуватися. Власник, втрачаючи володіння річчю, не перестає бути власником, тобто не втрачає свого права. Наприклад, надання будинку в користування наймачеві, передача речі у володіння заставодержателя, крадіжка речі і тому подібне не позбавляють власника його права. Проте володіння втрачається відразу, коли володілець перестає фактично панувати над річчю. Володіння є фактом, а не правом.
📖Детальніше: https://so.supreme.court.gov.ua/news/1204/suddia-vs-u-ktss-rozpoviv-studentam-naukma-pro-sutnist-poniattia-%C2%ABvolodinnia%C2%BB-ta-vindykatsiinyi-pozov-
⁉️Василь Крат розпочав лекцію з риторичних запитань: Чи віндикація є позовом про захист права? Право тільки всередині? Чи вміємо ми віндикувати?
🖌️Термін «віндикація», який використовується й у сучасних правових системах, походить, ймовірно, від лат. vim dicere – оголосити про застосування сили. Лектор звернув увагу, що в Римі віндикаційний процес власне був спором про право. Про це свідчить, зокрема, те, що в легісакційному процесі позивач стверджував, що «Meum esse aio» (G.4.16) (лат. – заявляю, що є моїм).
📌В римському віндикаційному процесі власник був зобов’язаний довести своє право власності на річ, що при похідних способах набуття права власності було дуже тяжко, бо треба було доводити право власності і попередніх власників, через що такий спосіб доказування мав назву probatio diabolica (лат. «диявольський доказ»).
▶️Лектор зауважив, що необхідно розмежовувати право на володіння, право на здійснення фактичного панування над річчю (ius possidendi) від права володіння, яким є володіння само по собі (ius possessionis), запровадженого доктриною природного права у XVIII ст. Німецький вчений-енциклопедист, філософ, юрист і математик Християн Вольф писав: «Правом володіння (ius possessionis) називається те, що належить володільцю через володіння. І воно відрізняється від права на володіння (ius possidendi), яке слідує власникові завдяки праву власності». Володіння річчю набувається шляхом встановленням фактичної влади над річчю.
⏏️Володіння не слід ототожнювати з правом власності. Власність є правом. У більшості випадків це право може поєднуватися з фактичним володінням річчю, але може і не поєднуватися. Власник, втрачаючи володіння річчю, не перестає бути власником, тобто не втрачає свого права. Наприклад, надання будинку в користування наймачеві, передача речі у володіння заставодержателя, крадіжка речі і тому подібне не позбавляють власника його права. Проте володіння втрачається відразу, коли володілець перестає фактично панувати над річчю. Володіння є фактом, а не правом.
📖Детальніше: https://so.supreme.court.gov.ua/news/1204/suddia-vs-u-ktss-rozpoviv-studentam-naukma-pro-sutnist-poniattia-%C2%ABvolodinnia%C2%BB-ta-vindykatsiinyi-pozov-
26.03.202510:26
♻️Трохи про оплатний фраудаторний правочин
Постанова КЦС ВС від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23
🖌️Цей суд звертав увагу, що:
1️⃣відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));
2️⃣мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));
3️⃣застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24)).
❗️Касаційний суд зауважує, що для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
📌Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу.
📍Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
Постанова КЦС ВС від 13.03.2025 у справі № 159/5846/23
🖌️Цей суд звертав увагу, що:
1️⃣відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));
2️⃣мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));
3️⃣застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24)).
❗️Касаційний суд зауважує, що для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
📌Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу.
📍Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
11.04.202509:05
🗓📺 Сьогодні в зумі трохи поговорив про зловживання в сімейній сфері в рамках ІІ Міжнародної науково-практичної конференції памʼяті І.В. Жилінкової «Актуальні проблеми сімейного права».
10.04.202505:05
♻️Трохи про конструкцію довіреності юридичної особи для процесуального представництва
Постанова КЦС ВС від 26.03.2025 у справі № 465/8655/23
❇️Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що у ЦК України не встановлюється спеціальних вимог щодо довіреності керівника відокремленого підрозділу. Підставою видачі такої довіреності буде виступати акт органу юридичної особи про призначення фізичної особи керівником філії або представництва. Довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. У частині першій статті 237 ЦК України прямо передбачено, що представник має право або зобов`язаний вчиняти тільки правочини (хоча, наприклад, допускаються винятки відносно, отримання заробітної плати, представництва акціонерів). Всі інші дії не охоплюються цивільним законодавством і регулюються іншими нормами, або взагалі позбавлені такого. До них відносяться й дії щодо процесуального представництва. Від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового положення філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19).
📍Цей суд зазначав, що у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року в справі № 757/16141/18-ц).
🖌Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
✅процесуальним законом допускається подання апеляційної скарги представником (не адвокатом), зокрема, в малозначних спорах та в спорах, які виникають з трудових відносин;
⛔️законодавець окремо на рівні ЦПК чи іншого закону не врегульовує конструкцію довіреності юридичної особи для процесуального представництва;
📌зазвичай, якщо спір стосується діяльності відокремленого підрозділу, від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи;
❗️не виключається, що від імені юридичних осіб будуть виступати в процесуальних відносинах інші суб`єкти (зокрема, заступник керівника філії чи представництва, або особи, яким вони передоручили).
Постанова КЦС ВС від 26.03.2025 у справі № 465/8655/23
❇️Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що у ЦК України не встановлюється спеціальних вимог щодо довіреності керівника відокремленого підрозділу. Підставою видачі такої довіреності буде виступати акт органу юридичної особи про призначення фізичної особи керівником філії або представництва. Довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. У частині першій статті 237 ЦК України прямо передбачено, що представник має право або зобов`язаний вчиняти тільки правочини (хоча, наприклад, допускаються винятки відносно, отримання заробітної плати, представництва акціонерів). Всі інші дії не охоплюються цивільним законодавством і регулюються іншими нормами, або взагалі позбавлені такого. До них відносяться й дії щодо процесуального представництва. Від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового положення філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19).
📍Цей суд зазначав, що у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року в справі № 757/16141/18-ц).
🖌Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
✅процесуальним законом допускається подання апеляційної скарги представником (не адвокатом), зокрема, в малозначних спорах та в спорах, які виникають з трудових відносин;
⛔️законодавець окремо на рівні ЦПК чи іншого закону не врегульовує конструкцію довіреності юридичної особи для процесуального представництва;
📌зазвичай, якщо спір стосується діяльності відокремленого підрозділу, від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи;
❗️не виключається, що від імені юридичних осіб будуть виступати в процесуальних відносинах інші суб`єкти (зокрема, заступник керівника філії чи представництва, або особи, яким вони передоручили).
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.
