Билим берүү жана көңүл ачуу
Історія та пам'ять
Билим берүү жана көңүл ачуу
06.05.202506:59
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео взята стаття Яни Примаченко «Міф “Росія могла перемогти нацистів і без українців”» з книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розповідаємо, як сучасна Росія експлуатує міф, що це її народ виніс на собі тягар війни з нацизмом та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною.
Завантажити відео у високій якості можна за посиланням.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Виробництво: Prosto production
Над випуском працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео взята стаття Яни Примаченко «Міф “Росія могла перемогти нацистів і без українців”» з книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розповідаємо, як сучасна Росія експлуатує міф, що це її народ виніс на собі тягар війни з нацизмом та навіщо росіяни монополізують перемогу над гітлерівською Німеччиною.
Завантажити відео у високій якості можна за посиланням.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Виробництво: Prosto production
Над випуском працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
24.04.202515:14
Продовжуємо розповідати історії Героїв в рамках проєкту «Герої наших вулиць» — проєкту про пам'ять, що розповідає про імена, які ви відтепер бачите в міському просторі. Поки про 12 імен, але ми прагнемо розповісти про всіх. Щоб пам'ятати їх щодня. Щоб перемогти в боротьбі за нас самих.
Сьогодні — про Романа Ратушного «Сенеку». Інтелектуала, активіста та громадського діяча, який завжди бунтував проти несправедливості. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії — оборонця Києва, згодом — воїна бригади «Холодний яр».
Дякуємо команді Стріткод: історія на кожному кроці за реалізацію проєкту. Докладніше з історією Романа Ратушного й інших Героїв можна ознайомитися на сайті streetcodes.in.ua.
Художник — Сергій Федоров ❤️
Дизайнери — Поліна Полівод, Олександр Івашко ❤️
Сьогодні — про Романа Ратушного «Сенеку». Інтелектуала, активіста та громадського діяча, який завжди бунтував проти несправедливості. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії — оборонця Києва, згодом — воїна бригади «Холодний яр».
Дякуємо команді Стріткод: історія на кожному кроці за реалізацію проєкту. Докладніше з історією Романа Ратушного й інших Героїв можна ознайомитися на сайті streetcodes.in.ua.
Художник — Сергій Федоров ❤️
Дизайнери — Поліна Полівод, Олександр Івашко ❤️
31.03.202510:50
31 березня – третя річниця визволення міста Бучі від російських окупантів. Одразу після того, як українські Сили безпеки та оборони потрапили в деокуповане місто, стало зрозуміло, що російський окупаційний контингент здійснив масові воєнні злочини й акти геноциду проти цивільного населення. Нещодавно архівний відділ Бучанської міської ради оприлюднив нові дані про кількість жертв російської окупації. Докладніше про це в нашій каруселі, а також у матеріалі BBC New Ukrainian.
17.03.202509:52
12.03.202514:05
Путівник українськими телеграм-каналами про культуру!
Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
Підписуйся на велику культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
Підписуйся на велику культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
05.03.202513:18
Сьогодні вшановуємо 85-ті роковини масових розстрілів у Катині. Катинський розстріл – це символічна назва масових страт польських військових, які потрапили в полон в СРСР під час радянської окупації Польщі у 1939 році.
З квітня до травня співробітники НКВД здійснили масові розстріли польських військових у Катинському лісі на Смоленщині, в тюрмах Калініна (тепер – Твер), Києва та Харкова. Більше про цей масштабний злочин у матеріалі УІНП.
З квітня до травня співробітники НКВД здійснили масові розстріли польських військових у Катинському лісі на Смоленщині, в тюрмах Калініна (тепер – Твер), Києва та Харкова. Більше про цей масштабний злочин у матеріалі УІНП.
04.05.202509:01
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розповідаємо, що собою являє «звільнення» України радянського зразка. Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові злочини сталінського режиму: репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду. Ось що принесло Україні московське визволення Справжню волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям незалежності. І саме це не дає спокою Москві.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розповідаємо, що собою являє «звільнення» України радянського зразка. Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові злочини сталінського режиму: репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду. Ось що принесло Україні московське визволення Справжню волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям незалежності. І саме це не дає спокою Москві.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
20.04.202505:36
Христос Воскрес!
У ці великодні дні ми згадуємо силу життя, віри й пам’яті.
Навіть у темні часи світло воскресіння проростає в наших серцях — як пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, і як надія на наше відродження.
Нехай Великдень принесе спокій душі, тепло в родину і віру, що все буде Україна.
У ці великодні дні ми згадуємо силу життя, віри й пам’яті.
Навіть у темні часи світло воскресіння проростає в наших серцях — як пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, і як надія на наше відродження.
Нехай Великдень принесе спокій душі, тепло в родину і віру, що все буде Україна.
19.03.202514:34
Сьогодні відзначаємо 130 років з дня народження одного з найвидатніших українських поетів – Максима Тадейовича Рильського. Про складний життєвий шлях та неочікувану творчу еволюцію розповідаємо у нашій каруселі.
Матеріал підготовлено на основі книги «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський і його час» Віри Агеєвої та статті Тетяни Петренко «Максим Рильський: балансування над прірвою тоталітаризму» з порталу «Читомо».
Матеріал підготовлено на основі книги «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський і його час» Віри Агеєвої та статті Тетяни Петренко «Максим Рильський: балансування над прірвою тоталітаризму» з порталу «Читомо».
17.03.202509:52
30 років тому, 17 березня 1995 року, Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Автономну Республіку Крим".
Цей документ визначив повноваження органів влади АР Крим, їхні відносини з центральними органами влади України, а також права та обов'язки громадян, які проживають на території півострова.
Згадуємо історичний контекст, ключові положення закону та його значення для сучасної України.
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
Цей документ визначив повноваження органів влади АР Крим, їхні відносини з центральними органами влади України, а також права та обов'язки громадян, які проживають на території півострова.
Згадуємо історичний контекст, ключові положення закону та його значення для сучасної України.
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
11.03.202512:48
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
«Готуй нових борців, Холодний Яре!». Ці слова, за спогадами Юрія Горліса-Горського, вигукнув Головний отаман Гайдамацького полку Холодного Яру Василь Чучупак перед тим, як пустити собі кулю в скроню, щоб не здатися чекістам живим. За ним та іншими холодноярськими отаманами полювали не один місяць, але тільки зрада місцевих дала можливість більшовикам вийти на слід.
Василь був третім із п`яти синів Степана Григоровича Чучупака та Оксани Сидорівни Лівицької. Народився він 130 років тому, 11 березня (27 лютого) 1895 року, в селі Мельники Чигиринського району. Батьки були неписьменними, але всім синам спромоглися дати освіту. А ще – відчуття господаря на своїй землі й мужність її захищати.
Василь вивчився на вчителя, але займатися улюбленою справою випало недовго. Спочатку його мобілізували в царську армію на білоруський фронт Першої світової війни. Пізніше він повернувся в школу, але знову довелося міняти зошити й книжки на коня і шаблю та ставати на захист свого краю – від німців, денікінців і червоних окупантів.
Їхній Гайдамацький полк Холодного Яру, який виріс із невеликого загону самооборони, створеного для захисту Мотрониного монастиря від пограбувань, став потужною бойовою одиницею, яка в окремі періоди налічувала до 4 тисяч бійців. Очолював його Василь Чучупак, начальником штабу був його брат Петро, ще два брати теж воювали. Петрова дружина Ганна пошила чорний прапор повстанців, на якому срібними нитками вишила слова «Воля України або смерть». Загалом полк налічував біля 400 багнетів. Вітанням між холодноярівцями було гасло «Слава Україні!». Про збір та небезпеку сповіщав дзвін Мотрониного монастиря.
Холодноярівські гайдамаки давали відсіч і більшовикам, і білим, тримаючи в селах свою українську владу. Холодноярівський полк підтримав повстання отамана Григор’єва, допомагав звільнити Черкаси від денікінців, вів бої з Першою кінною армією Будьонного у спільних бойових операціях з Дієвою армією УНР під час Першого зимового походу.
Розвідка білогвардійців восени 1919 року писала про Василя Чучупака: «Чучупак – ідейний самостійник, спирається на сільську інтелігенцію і селянство, суворо переслідує в себе грабунки і намагається створити дисципліновану армію».
Більшовики агітували його влитися зі своїм полком до лав Червоної армії. Однак він відповів, що йому з «совітами» не по дорозі: «Ми – вільні гайдамаки. Є в нас вільна ненька – Україна й ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руку».
Він ще багато чого міг зробити, якби не підкуплені більшовиками зрадники, які попередили чекістів про нараду холодноярівців 19 лютого 1920 року на хуторі біля Креселецького лісництва, що по дорозі на Мотронин монастир. Коли червоноармійці 63-го Гороховецького полку оточили хату, холодноярівські отамани спробували вирватися. Був шанс врятуватися й у Василя Чучупака. Але, за свідченням Горліса-Горського, кобила отамана, почувши іржання червоноармійського коня, понесла Чучупака в той бік. Оточений, він лишився вільним козаком, вистріливши в скроню.
Більше інформації про бойовий шлях Головного отамана Холодного Яру шукайте в нашій рубриці «Історичний календар».
«Готуй нових борців, Холодний Яре!». Ці слова, за спогадами Юрія Горліса-Горського, вигукнув Головний отаман Гайдамацького полку Холодного Яру Василь Чучупак перед тим, як пустити собі кулю в скроню, щоб не здатися чекістам живим. За ним та іншими холодноярськими отаманами полювали не один місяць, але тільки зрада місцевих дала можливість більшовикам вийти на слід.
Василь був третім із п`яти синів Степана Григоровича Чучупака та Оксани Сидорівни Лівицької. Народився він 130 років тому, 11 березня (27 лютого) 1895 року, в селі Мельники Чигиринського району. Батьки були неписьменними, але всім синам спромоглися дати освіту. А ще – відчуття господаря на своїй землі й мужність її захищати.
Василь вивчився на вчителя, але займатися улюбленою справою випало недовго. Спочатку його мобілізували в царську армію на білоруський фронт Першої світової війни. Пізніше він повернувся в школу, але знову довелося міняти зошити й книжки на коня і шаблю та ставати на захист свого краю – від німців, денікінців і червоних окупантів.
Їхній Гайдамацький полк Холодного Яру, який виріс із невеликого загону самооборони, створеного для захисту Мотрониного монастиря від пограбувань, став потужною бойовою одиницею, яка в окремі періоди налічувала до 4 тисяч бійців. Очолював його Василь Чучупак, начальником штабу був його брат Петро, ще два брати теж воювали. Петрова дружина Ганна пошила чорний прапор повстанців, на якому срібними нитками вишила слова «Воля України або смерть». Загалом полк налічував біля 400 багнетів. Вітанням між холодноярівцями було гасло «Слава Україні!». Про збір та небезпеку сповіщав дзвін Мотрониного монастиря.
Холодноярівські гайдамаки давали відсіч і більшовикам, і білим, тримаючи в селах свою українську владу. Холодноярівський полк підтримав повстання отамана Григор’єва, допомагав звільнити Черкаси від денікінців, вів бої з Першою кінною армією Будьонного у спільних бойових операціях з Дієвою армією УНР під час Першого зимового походу.
Розвідка білогвардійців восени 1919 року писала про Василя Чучупака: «Чучупак – ідейний самостійник, спирається на сільську інтелігенцію і селянство, суворо переслідує в себе грабунки і намагається створити дисципліновану армію».
Більшовики агітували його влитися зі своїм полком до лав Червоної армії. Однак він відповів, що йому з «совітами» не по дорозі: «Ми – вільні гайдамаки. Є в нас вільна ненька – Україна й ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руку».
Він ще багато чого міг зробити, якби не підкуплені більшовиками зрадники, які попередили чекістів про нараду холодноярівців 19 лютого 1920 року на хуторі біля Креселецького лісництва, що по дорозі на Мотронин монастир. Коли червоноармійці 63-го Гороховецького полку оточили хату, холодноярівські отамани спробували вирватися. Був шанс врятуватися й у Василя Чучупака. Але, за свідченням Горліса-Горського, кобила отамана, почувши іржання червоноармійського коня, понесла Чучупака в той бік. Оточений, він лишився вільним козаком, вистріливши в скроню.
Більше інформації про бойовий шлях Головного отамана Холодного Яру шукайте в нашій рубриці «Історичний календар».
26.02.202511:53
26 лютого – День спротиву окупації Криму. Сьогодні ми вшановуємо мужність тисяч кримців, які цього дня в 2014 році вийшли на мітинг у Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України.
У той час, коли наші співгромадяни на Революції Гідності боролися за своє право жити у вільній та демократичній країні, Росія завдала підступного удару, активізувавши проросійські сили які заздалегідь готувались в Криму.
26 лютого біля парламенту Криму відбувся проукраїнський мітинг, до якого долучилися від 5 до 10 тисяч учасників та який не допустив позачергового засідання парламенту й перегляду статусу автономної республіки у складі України.
Учасникам мітингу довелося зійтися у протистоянні із незаконним формуванням «Народне ополчення Криму» та «казачими» організаціями, яких спеціально мобілізували проросійські сили. Загинули двоє громадян України після травм, отриманих, ймовірно, в тисняві на площі. По допомогу до медиків звернулися 30 людей.
Але вже вранці 27 лютого російські спецпризначенці, так звані «зелені чоловічки», захопили ключові адміністративні будівлі, почали блокувати українські військові частини та об’єкти на півострові, захопили аеропорти Бельбек і Сімферополь, сухопутні в’їзди до Криму з боку Херсонщини.
Псевдореферендум про статус Криму відбувся 16 березня 2014 року. Зрежисоване Росією «волевивлення» бойкотували кримські татари та інші проукраїнськи налаштовані жителі півострова. 25 березня росіяни захопили тральщик «Черкаси» ВМС України – останню силу, що тримала український прапор у Криму.
Відтоді й донині півострів тимчасово окуповано Росією. Крим почав жити в новій реальності – реальності страху, репресій та брехні. Проте спротив у Криму не вщухає і сьогодні, через 11 років. Організовані рухи опору щодня нагадують окупантам: Крим – це Україна.
У той час, коли наші співгромадяни на Революції Гідності боролися за своє право жити у вільній та демократичній країні, Росія завдала підступного удару, активізувавши проросійські сили які заздалегідь готувались в Криму.
26 лютого біля парламенту Криму відбувся проукраїнський мітинг, до якого долучилися від 5 до 10 тисяч учасників та який не допустив позачергового засідання парламенту й перегляду статусу автономної республіки у складі України.
Учасникам мітингу довелося зійтися у протистоянні із незаконним формуванням «Народне ополчення Криму» та «казачими» організаціями, яких спеціально мобілізували проросійські сили. Загинули двоє громадян України після травм, отриманих, ймовірно, в тисняві на площі. По допомогу до медиків звернулися 30 людей.
Але вже вранці 27 лютого російські спецпризначенці, так звані «зелені чоловічки», захопили ключові адміністративні будівлі, почали блокувати українські військові частини та об’єкти на півострові, захопили аеропорти Бельбек і Сімферополь, сухопутні в’їзди до Криму з боку Херсонщини.
Псевдореферендум про статус Криму відбувся 16 березня 2014 року. Зрежисоване Росією «волевивлення» бойкотували кримські татари та інші проукраїнськи налаштовані жителі півострова. 25 березня росіяни захопили тральщик «Черкаси» ВМС України – останню силу, що тримала український прапор у Криму.
Відтоді й донині півострів тимчасово окуповано Росією. Крим почав жити в новій реальності – реальності страху, репресій та брехні. Проте спротив у Криму не вщухає і сьогодні, через 11 років. Організовані рухи опору щодня нагадують окупантам: Крим – це Україна.
02.05.202513:12
У травні вшановуємо 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розвінчуємо міф про те, що "День Перемоги" в Радянському Союзі був завжди "святом всенародного торжества". Відзначення 9 травня, як "Дня перемоги" виникло лише в "брежнєвські часи", коли комуністична партія посилала патріотичну риторику. У період з 1947 до 1965 року існували вихідні та святкові дні, однак "День перемоги" до них не відносився. Наразі "День перемоги" використовує путінська Росія у свої пропагандистській роботі.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії.
Сьогодні розвінчуємо міф про те, що "День Перемоги" в Радянському Союзі був завжди "святом всенародного торжества". Відзначення 9 травня, як "Дня перемоги" виникло лише в "брежнєвські часи", коли комуністична партія посилала патріотичну риторику. У період з 1947 до 1965 року існували вихідні та святкові дні, однак "День перемоги" до них не відносився. Наразі "День перемоги" використовує путінська Росія у свої пропагандистській роботі.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
03.04.202509:12
Кирило Полікевич майже ніколи не розлучався з камерою й повністю віддавав себе роботі в команді «Суспільне Дніпро». Завдяки тривалому досвіду на телебаченні та працьовитості його залучали до більшості ключових проєктів філії суспільного мовника. Але життя талановитого відеографа обірвала війна Росії проти України.
Кирило народився, виріс і побудував кар’єру в Дніпрі. Саме тут в 2008 році він і почав працювати на обласному державному телебаченні, тоді ще в ролі інженера відділу комп’ютерного монтажу. Вже після створення Суспільного, з 2018 року Кирило Полікевич взяв участь в роботі міжрегіонального ранкового проєкту мовника. А за два роки він став відеографом каналу.
В червні 2023 року його було мобілізовано до лав Сил оборони України. Кирило почав зі служби в бригаді протиповітряної оборони, що захищала небо над його рідним Дніпром. Згодом він брав участь в боях на сході та Херсонщині, двічі з побратимами виходив з оточення ворога. Продовжував службу гранатометником мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Попри війну він продовжував будувати плани на майбутні проєкти. А в лютому 2025 року Кирило отримав від командира почесну нагороду «Піхота Збройних сил України».
Кирило Полікевич загинув 16 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання неподалік від Преображенки Покровського району Донецької області. Він став 100 в списку загиблих медійників, яких убила Росія з початку повномасштабного вторгнення від Інституту масової інформації. Йому назавжди 42 роки.
#FightForUkraine
Кирило народився, виріс і побудував кар’єру в Дніпрі. Саме тут в 2008 році він і почав працювати на обласному державному телебаченні, тоді ще в ролі інженера відділу комп’ютерного монтажу. Вже після створення Суспільного, з 2018 року Кирило Полікевич взяв участь в роботі міжрегіонального ранкового проєкту мовника. А за два роки він став відеографом каналу.
В червні 2023 року його було мобілізовано до лав Сил оборони України. Кирило почав зі служби в бригаді протиповітряної оборони, що захищала небо над його рідним Дніпром. Згодом він брав участь в боях на сході та Херсонщині, двічі з побратимами виходив з оточення ворога. Продовжував службу гранатометником мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Попри війну він продовжував будувати плани на майбутні проєкти. А в лютому 2025 року Кирило отримав від командира почесну нагороду «Піхота Збройних сил України».
Кирило Полікевич загинув 16 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання неподалік від Преображенки Покровського району Донецької області. Він став 100 в списку загиблих медійників, яких убила Росія з початку повномасштабного вторгнення від Інституту масової інформації. Йому назавжди 42 роки.
#FightForUkraine
18.03.202508:03
15.03.202514:11
Сьогодні, 15 березня - день проголошення незалежності Карпатської України - української держави, що розташовувалася на Закарпатті.
Про те, як проголошували незалежність на Закарпатті та яку роль у цьому відіграв Августин Волошин розповідаємо у нашій каруселі
Про те, як проголошували незалежність на Закарпатті та яку роль у цьому відіграв Августин Волошин розповідаємо у нашій каруселі
09.03.202518:05
🌾У день народження Тараса Шевченка хочемо нагадати, що культура - це опір, це наш фундамент ідентичності. Вона тримає разом у пітьмі, навіть коли навколо лише руїни.
📚 Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
🤝 Підписуйся на нашу культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
📚 Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
🤝 Підписуйся на нашу культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
22.01.202516:00
22 січня виповнюється 100 років від дня народження Ярослави Філь, української лікарки, учасниці національно-визвольної боротьби у складі Української повстанської армії, довголітньої очільниці в Мюнхені відділу Об'єднання українських жінок у Німеччині.
Народилася Ярослава у 1925 році в місті Любачів (нині Підкарпатське воєводство, Польща) в сім’ї інженера-будівника Адама Мороза та його дружини Катерини Лятошинської.
У 1941 році вступила до юнацького підрозділу Організації українських націоналістів. Наступного року перебирається до Львова, де навчалася на курсах для української молоді та санітарних курсах ОУН. 1943 року стала членом цивільної мережі УПА, отримавши псевдо «Марта».
Спочатку допомагала з облаштуванням і харчами Любачівському загону самооборони. В 1944 році Ярослава пройшла вишкіл радіооператорів і стала однією із зв‘язкових на Равинщині та Любачівщині. У 1946 році її родину виселили до міста Вінники. Того ж року Ярослава очолила Український Червоний Хрест на Лемківщині, де і познайомилась з майбутнім чоловіком Миколою Філем.
В 1948 році їй вдалося перебратися до Аугсбургу в південній Німеччині. А згодом вона переселилась у Мюнхен, де пішла навчатися на філософський факультет Українського Вільного Університету, вивчала українську літературу.
У 1950 році пані Ярослава взяла шлюб із Миколою Філем. Наступного року вона стала секретарем голови Антибольшевицького Блоку Народів Ярослава Стецька. Із 1957 року працювала членом Об'єднання українських жінок у Німеччині, закінчивши головою відділу Мюнхен. З 1958 року стала працювати в українській суботній школі. Водночас була однією з виховательок у Спілці української молоді в Німеччині. У 1960 році Ярослава Філь стала директором суботньої української школи у Мюнхені.
Ярослава Філь відвідувала Європейські конференції та Річні Наради Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, які проводили в Парижі, Кошицях, Талліні, Києві, Римі. Брала участь в Жіночому З‘їзді в Ганновері, де мала нагоду представити присутнім свою книжку споминів під назвою «Поглянувши в минуле», яку видала у 2003 році
Ярослава Філь із 1970 року двадцять років очолювала церковну організацію Світський Апостолят Жінок у Німеччині.
За невтомну працю при церкві та громаді її нагородили у 1994 році Папським орденом «Pro Ecclesia et Potifici».
Померла Ярослава Філь 30 листопада 2014 року. Похована у Мюнхені.
Народилася Ярослава у 1925 році в місті Любачів (нині Підкарпатське воєводство, Польща) в сім’ї інженера-будівника Адама Мороза та його дружини Катерини Лятошинської.
У 1941 році вступила до юнацького підрозділу Організації українських націоналістів. Наступного року перебирається до Львова, де навчалася на курсах для української молоді та санітарних курсах ОУН. 1943 року стала членом цивільної мережі УПА, отримавши псевдо «Марта».
Спочатку допомагала з облаштуванням і харчами Любачівському загону самооборони. В 1944 році Ярослава пройшла вишкіл радіооператорів і стала однією із зв‘язкових на Равинщині та Любачівщині. У 1946 році її родину виселили до міста Вінники. Того ж року Ярослава очолила Український Червоний Хрест на Лемківщині, де і познайомилась з майбутнім чоловіком Миколою Філем.
В 1948 році їй вдалося перебратися до Аугсбургу в південній Німеччині. А згодом вона переселилась у Мюнхен, де пішла навчатися на філософський факультет Українського Вільного Університету, вивчала українську літературу.
У 1950 році пані Ярослава взяла шлюб із Миколою Філем. Наступного року вона стала секретарем голови Антибольшевицького Блоку Народів Ярослава Стецька. Із 1957 року працювала членом Об'єднання українських жінок у Німеччині, закінчивши головою відділу Мюнхен. З 1958 року стала працювати в українській суботній школі. Водночас була однією з виховательок у Спілці української молоді в Німеччині. У 1960 році Ярослава Філь стала директором суботньої української школи у Мюнхені.
Ярослава Філь відвідувала Європейські конференції та Річні Наради Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, які проводили в Парижі, Кошицях, Талліні, Києві, Римі. Брала участь в Жіночому З‘їзді в Ганновері, де мала нагоду представити присутнім свою книжку споминів під назвою «Поглянувши в минуле», яку видала у 2003 році
Ярослава Філь із 1970 року двадцять років очолювала церковну організацію Світський Апостолят Жінок у Німеччині.
За невтомну працю при церкві та громаді її нагородили у 1994 році Папським орденом «Pro Ecclesia et Potifici».
Померла Ярослава Філь 30 листопада 2014 року. Похована у Мюнхені.
30.04.202507:22
У травні вшановуємо 80-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішого воєнного конфлікту в історії людства.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії, а повний перелік відео можна подивитись за посиланням.
Сьогодні розповідаємо про деконструкцію радянського наративу про Георгія Жукова як «Маршала Перемоги», якого рядові бійці між собою називали «Катафалком» і «М’ясником», а пропаганда перетворила на забронзовілий ідол тоталітарної військової машини.
Акцентуємо, Георгій Жуков – постать неоднозначна і міфологізована. Культ його особи, який створили в СРСР і який продовжується в сучасній Росії, далекий від історичної правди. А самого полководця перетворено з живої людини на яскравий ярлик, який і нині використовують у політичних цілях.
Пам’ятайте, що перемозі над нацизмом ми завдячуємо мільйонам солдат і офіцерів. Неетично нівелювати їхню жертву та їхній внесок і пов’язувати перемогу з якимось одним ім’ям.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням у першому коментарі.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
Радянська, а згодом і російська пропаганда використовувала тему перемоги в Другій світовій війні як один з важливих наративів своєї державної ідеології. Для цього радянські й російські дослідники, публіцисти та політики роками займались інструменталізацією історії та створенням міфів навколо теми Другої світової війни.
У 2020 році команда УІНП ініціювала серію інформаційно-просвітницьких відеороликів «Війна і міф», які спростовували радянські та російські міфологеми навколо теми Другої світової війни. За основу для відео використовувались матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.
Напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішили нагадати про найкращі з відеороликів цієї серії, а повний перелік відео можна подивитись за посиланням.
Сьогодні розповідаємо про деконструкцію радянського наративу про Георгія Жукова як «Маршала Перемоги», якого рядові бійці між собою називали «Катафалком» і «М’ясником», а пропаганда перетворила на забронзовілий ідол тоталітарної військової машини.
Акцентуємо, Георгій Жуков – постать неоднозначна і міфологізована. Культ його особи, який створили в СРСР і який продовжується в сучасній Росії, далекий від історичної правди. А самого полководця перетворено з живої людини на яскравий ярлик, який і нині використовують у політичних цілях.
Пам’ятайте, що перемозі над нацизмом ми завдячуємо мільйонам солдат і офіцерів. Неетично нівелювати їхню жертву та їхній внесок і пов’язувати перемогу з якимось одним ім’ям.
Проєкт «Війна і міф» є додатковим джерелом історичної інформації для широкого загалу. Відеоролики присвячені періоду Другої світової війни. Більше дізнатись про перебіг подій Другої світової можна в інформаційних матеріалах УІНП за посиланням у першому коментарі.
Завантажити ролик у високій якості.
Виробництво: Prosto production
Над проєктом працювали: Зоя Бойченко, Тетяна Бойко, Антон Дробович, Аліна Карбан, Максим Майоров, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.
02.04.202509:56
Його називали «Богом танцю», він реформував балет у Франції та став легендою сцени. Народжений у Києві, він підкорив Париж, працював із Коко Шанель і Пабло Пікассо, а його ім'я назавжди вписане в історію мистецтва.
Але життя Сержа Лифаря було не лише історією слави, а й боротьби: вимушена еміграція, звинувачення у співпраці з нацистами та мрія повернутися до Києва, що так і не здійснилася.
«Я танцював для світу – а найближчі ніколи не бачили цього», – казав Лифар.
Сьогодні 120 років від дня його народження. Хто він – Серж Лифар? Гортайте карусель, щоб дізнатись більше
Але життя Сержа Лифаря було не лише історією слави, а й боротьби: вимушена еміграція, звинувачення у співпраці з нацистами та мрія повернутися до Києва, що так і не здійснилася.
«Я танцював для світу – а найближчі ніколи не бачили цього», – казав Лифар.
Сьогодні 120 років від дня його народження. Хто він – Серж Лифар? Гортайте карусель, щоб дізнатись більше
18.03.202508:03
11 років тому, 18 березня 2014 року, Сергій Кокурін став першим військовим, вбитим окупантами у сучасній російсько-українській війни.
Він загинув, захищаючи свою частину в Криму від російських окупантів. Його героїзм і вірність присязі стали символом боротьби за Україну та руйнуванням кремлівського міту про "безкровне воз'єднання півострову".
Гортайте та читайте більше про його подвиг і трагічні події того часу в межах нашої співпраці з Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим
Він загинув, захищаючи свою частину в Криму від російських окупантів. Його героїзм і вірність присязі стали символом боротьби за Україну та руйнуванням кремлівського міту про "безкровне воз'єднання півострову".
Гортайте та читайте більше про його подвиг і трагічні події того часу в межах нашої співпраці з Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим
14.03.202511:50
Сьогодні ми вшановуємо добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент, без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й взяли до рук зброю, щоб захистити Україну.
Вшановуємо добровольців саме 14 березня, тому що цього дня в 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях із Майдану Незалежності вирушили перші 500 добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Вони мали спільне бажання захищати Україну разом із побратимами, з якими стояли пліч-о-пліч на барикадах Революції гідності.
Навесні того ж року виникла низка інших добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції. У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.
Наступний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загрози повномасштабної війни в країні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після широкомасштабного вторгнення люди просто заполонили військкомати. Серед тих, хто добровільно взяв у руки зброю – відомі спортсмени, зірки, науковці, люди різних професій.
До українських добровольців доєдналися й іноземні добровольці, які відгукнулись на заклик спільної боротьби за мир і демократію в Європі та всьому світі.
І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!
Вшановуємо добровольців саме 14 березня, тому що цього дня в 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях із Майдану Незалежності вирушили перші 500 добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Вони мали спільне бажання захищати Україну разом із побратимами, з якими стояли пліч-о-пліч на барикадах Революції гідності.
Навесні того ж року виникла низка інших добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції. У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.
Наступний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загрози повномасштабної війни в країні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після широкомасштабного вторгнення люди просто заполонили військкомати. Серед тих, хто добровільно взяв у руки зброю – відомі спортсмени, зірки, науковці, люди різних професій.
До українських добровольців доєдналися й іноземні добровольці, які відгукнулись на заклик спільної боротьби за мир і демократію в Європі та всьому світі.
І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!
08.03.202509:28
Щороку 8 березня в українському суспільстві загострюється дискусія навколо того, чи потрібно залишати Міжнародний жіночий день офіційним державним вихідним, чи таку норму варто скасувати.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо, та закладене в резолюції ООН від 1977 року.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну й послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час.
Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.
Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.
Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.
Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо, та закладене в резолюції ООН від 1977 року.
У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну й послідовну боротьбу за права людини.
Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час.
Медиа контентке кире албай жатабыз
20.01.202508:02
20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Оборона Донецького летовища тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 23 січня 2015-го. ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.
💬«Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…», – описує у своїй книзі «Точка неповернення» події оборони ДАП письменник та «кіборг» Дмитро Вербич.
⚔️20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.
💬«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.
😢За даними Міністерства оборони, в затяжному бою загинуло 97 оборонців, п’ятьох із яких відзначено найвищою державною нагородою «Герой України» посмертно. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.
ℹ️Підбірка матеріалів про Донецький аеропорт та його захисників:
⏩про долю Максима Ридзанича, що останнім вийшов з ДАП, у рубриці «Історичний календар».
⏩фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014–2015)».
⏩спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца.
⏩про значення оборони ДАП для України.
⏩про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту.
Арт Нікіта Тітов
#ДАП
#кіборги
💬«Темрява, обриси спаленої техніки, купи брухту під ногами, що зрадливо видають кроки - постапокаліпсис у всій красі. Якесь відчуття нереальності, ніби у комп’ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба одне життя…», – описує у своїй книзі «Точка неповернення» події оборони ДАП письменник та «кіборг» Дмитро Вербич.
⚔️20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня вщухли останні бої за ДАП. За оцінками генерала, Героя України Олега Мікаца, який тоді командував 93-ю окремою механізованою бригадою, утримання Донецького аеропорту не давало ворогу діяти.
💬«Найбільші бої за Дебальцеве почалися після того, як упав Донецький аеропорт. І якби там не було українських військових, усе могло закінчитися для України втратою не тільки Дебальцевого, а й інших територій. ДАП сковував сили супротивника», – пояснював Мікац в інтерв’ю ВВС.
😢За даними Міністерства оборони, в затяжному бою загинуло 97 оборонців, п’ятьох із яких відзначено найвищою державною нагородою «Герой України» посмертно. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.
ℹ️Підбірка матеріалів про Донецький аеропорт та його захисників:
⏩про долю Максима Ридзанича, що останнім вийшов з ДАП, у рубриці «Історичний календар».
⏩фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014–2015)».
⏩спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца.
⏩про значення оборони ДАП для України.
⏩про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту.
Арт Нікіта Тітов
#ДАП
#кіборги
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 1 420
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.