мітров_fm || тексти || воєнний стан. поезія, критика, культура; ґонзо-нотатки з фронту
Кайра бөлүшүлгөн:
Chytomo
21.04.202517:33
Друзі, нагадуємо вам, що вже у цей четвер відбудеться подія-відкриття програми павільйону #Фронтмени «Ветеранська література: головний вимір сучасного українського письменства», серед організаторів якої Читомо.
У події візьмуть участь Ростислав Семків, Ігор Мітров, Валентина Комар, а також наша літературна оглядачка й арт-критикиня Анастасія Герасимова.
Модеруватиме зустріч Анатолій Дністровий.
Подія відбудеться 24 квітня 2025 року о 17:00. Вхід вільний.
Чекаємо на вас!
#Книжкова_країна #ВДНГ #автори_військові #фронтмени #Читомо
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
У події візьмуть участь Ростислав Семків, Ігор Мітров, Валентина Комар, а також наша літературна оглядачка й арт-критикиня Анастасія Герасимова.
Модеруватиме зустріч Анатолій Дністровий.
Подія відбудеться 24 квітня 2025 року о 17:00. Вхід вільний.
Чекаємо на вас!
#Книжкова_країна #ВДНГ #автори_військові #фронтмени #Читомо
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
07.04.202510:14
трохи про ваші плани на вечір четверга
28.03.202513:38
якщо чесно, взагалі похуй, у пені Винничук чи нє. сам я не в пені, і (тепер уже) навряд чи колись туди потраплю. але колись я цікавився, що треба для вступу - і там виявилося стільки писанини й усяких бумажок, що я просто хуй забив. легше було організувати свій власний пен - із блек-джеком і воєнними письменниками-документалістами.
усе зводиться до того, що я маю пояснити пену, чим я буду корисний, що я буду робити в організації і наскільки я відданий ідеалам гуманізму. і якщо третій пункт я ще можу зрозуміти - нахуя в пені мізантропи? - то перші два - це для мене занадто складно. моїх текстів недостатньо для перебування в пені? моєї літературної діяльності недостатньо, щоб пен сам гостинно запросив мене до своїх лав, а потім пристроював на всілякі літературні резиденції та стипендії? виходить шо нє. ну ок. доведеться якось самотужки.
але повернуся до літератури. вчора якраз після почитух дискутували з молодою галицькою поеткою Андріаною Кіндратович, яка стверджувала, що Винничук охуєнний письменник, бо в нього є “Танґо смерти”. а я пояснював, чому цей роман - претензійний фасад недобудованого будинку. якщо розвивати метафору далі, то в деяких під’їздах цього будинку ще й понасцикали бомжі.
чого лиш вартує епізод, де головний герой їбе в дурці психічно нестабільну пацієнтку. хтось мені скаже, що я прочитав цей роман сракою. але колись я лежав у керченській дурці, і одного разу, зайшовши в туалет, побачив, як одна пацієнтка (яка до того стріляла в мене цигарки, хвалилась дружбою з аллою пугачовою й агітувала голосувати за неї на президентських виборах); коротше, ця пацієнтка робила мінет санітару. а інші пацієнти стояли колом і спостерігали. із тих пір у мене є уявлення про секс у дурці - і воно кардинально розходиться з баченням пана Винничука. вочевидь, автор описував одну зі своїх численних сексуальних фантазій. звісно, фантазії не заборонені (якщо ви не живете за божими заповідями), але цей епізод уже тоді мав сказати про Винничука набагато більше, ніж уся його колонка на “Збручі”. натомість бібісі відзначило роман найвищою нагородою.
фінальний пуант я передбачив десь на п’ятдесятій сторінці, якщо не раніше - бо прочитав до того парочку європейських романів другої половини ХХ століття. це настільки оголений прийом, що "Танґо смерти" просто скидається на <strike>наш отвєт Чемберлену</strike> нашу відповідь європейському постмодернізму (ніби він нас про щось питав).
а ще там один із персонажів - Andrei Курков, що автоматично робить роман схожим на український пен.
я взагалі до чого це все. та хз, просто захотілося виговоритись. але я вже підходжу до суті. хто такий письменник? письменник для мене - я це колись сформулював у контексті кейсу Каті Бабкіної - це не просто людина, яка вміє складати слова до купи; це не просто про написання текстів - бо тоді письменник нічим не відрізняється від копірайтера; письменник - той, хто вміє формулювати й транслювати читачеві правильні та своєчасні послання; хто дивиться углиб, але разом із тим уперед; це людина, яка крізь призму життєвого та інтелектуального досвіду навіть може трохи передбачати майбутнє.
а решта все - "література".
у якості прикладу я сміливо називаю Оксану Забужко - і не тому, що люблю деякі її тексти; можна скільки завгодно сперечатися про довгі речення, читабельність/нечитабельність "польових досліджень" - це насправді вкусовщина й кокотюха - але те, що вона транслює, як вона репрезентує літературу й народ, що творить цю літературу - особисто для мене є зразком; чого вартий один лиш її перформанс із сигналом повітряної тривоги на Берлінале.
усе зводиться до того, що я маю пояснити пену, чим я буду корисний, що я буду робити в організації і наскільки я відданий ідеалам гуманізму. і якщо третій пункт я ще можу зрозуміти - нахуя в пені мізантропи? - то перші два - це для мене занадто складно. моїх текстів недостатньо для перебування в пені? моєї літературної діяльності недостатньо, щоб пен сам гостинно запросив мене до своїх лав, а потім пристроював на всілякі літературні резиденції та стипендії? виходить шо нє. ну ок. доведеться якось самотужки.
але повернуся до літератури. вчора якраз після почитух дискутували з молодою галицькою поеткою Андріаною Кіндратович, яка стверджувала, що Винничук охуєнний письменник, бо в нього є “Танґо смерти”. а я пояснював, чому цей роман - претензійний фасад недобудованого будинку. якщо розвивати метафору далі, то в деяких під’їздах цього будинку ще й понасцикали бомжі.
чого лиш вартує епізод, де головний герой їбе в дурці психічно нестабільну пацієнтку. хтось мені скаже, що я прочитав цей роман сракою. але колись я лежав у керченській дурці, і одного разу, зайшовши в туалет, побачив, як одна пацієнтка (яка до того стріляла в мене цигарки, хвалилась дружбою з аллою пугачовою й агітувала голосувати за неї на президентських виборах); коротше, ця пацієнтка робила мінет санітару. а інші пацієнти стояли колом і спостерігали. із тих пір у мене є уявлення про секс у дурці - і воно кардинально розходиться з баченням пана Винничука. вочевидь, автор описував одну зі своїх численних сексуальних фантазій. звісно, фантазії не заборонені (якщо ви не живете за божими заповідями), але цей епізод уже тоді мав сказати про Винничука набагато більше, ніж уся його колонка на “Збручі”. натомість бібісі відзначило роман найвищою нагородою.
фінальний пуант я передбачив десь на п’ятдесятій сторінці, якщо не раніше - бо прочитав до того парочку європейських романів другої половини ХХ століття. це настільки оголений прийом, що "Танґо смерти" просто скидається на <strike>наш отвєт Чемберлену</strike> нашу відповідь європейському постмодернізму (ніби він нас про щось питав).
а ще там один із персонажів - Andrei Курков, що автоматично робить роман схожим на український пен.
я взагалі до чого це все. та хз, просто захотілося виговоритись. але я вже підходжу до суті. хто такий письменник? письменник для мене - я це колись сформулював у контексті кейсу Каті Бабкіної - це не просто людина, яка вміє складати слова до купи; це не просто про написання текстів - бо тоді письменник нічим не відрізняється від копірайтера; письменник - той, хто вміє формулювати й транслювати читачеві правильні та своєчасні послання; хто дивиться углиб, але разом із тим уперед; це людина, яка крізь призму життєвого та інтелектуального досвіду навіть може трохи передбачати майбутнє.
а решта все - "література".
у якості прикладу я сміливо називаю Оксану Забужко - і не тому, що люблю деякі її тексти; можна скільки завгодно сперечатися про довгі речення, читабельність/нечитабельність "польових досліджень" - це насправді вкусовщина й кокотюха - але те, що вона транслює, як вона репрезентує літературу й народ, що творить цю літературу - особисто для мене є зразком; чого вартий один лиш її перформанс із сигналом повітряної тривоги на Берлінале.
09.03.202511:05
в принципі, комітет, для якого Довбуш - то найкращий українській фільм, цілком собі може вважати Іздрика найкращою українською книгою.
заберіть Винничука назад у пен - бо якось похуй вже
заберіть Винничука назад у пен - бо якось похуй вже
20.11.202413:19
9 5
зазвичай їм на руки
сідають птахи
та буває й таке
що під поглядом пильним
ворожої пташки
посеред лісу завмруть
стануть деревами
в кожного
птах у гіллі
а буває й таке
що птахи
накликаючи дощ
дуже низько літають
тоді птахорукі
воду ховають у крилах
а рух
у ногах
20.11.2022
#загально_національна
зазвичай їм на руки
сідають птахи
та буває й таке
що під поглядом пильним
ворожої пташки
посеред лісу завмруть
стануть деревами
в кожного
птах у гіллі
а буває й таке
що птахи
накликаючи дощ
дуже низько літають
тоді птахорукі
воду ховають у крилах
а рух
у ногах
20.11.2022
#загально_національна
18.11.202411:36
їбанув ґонзо-колонку про "Землю поетів".
там кілька важливих лінків, тож наполегливо раджу всім читати й поширювати.
правопис авторський
https://tyzhden.ua/zemlia-poetiv-zvuchaty-shchob-tryvaty/?fbclid=IwY2xjawGoArlleHRuA2FlbQIxMQABHe12ZcoajBW8JTXsQCE9Qtb1TF4m2WPbQBXvE2BQh2MgclZTKH5jFFs84g_aem_rx1gmwmxy4vOQIwni3XVyg
там кілька важливих лінків, тож наполегливо раджу всім читати й поширювати.
правопис авторський
https://tyzhden.ua/zemlia-poetiv-zvuchaty-shchob-tryvaty/?fbclid=IwY2xjawGoArlleHRuA2FlbQIxMQABHe12ZcoajBW8JTXsQCE9Qtb1TF4m2WPbQBXvE2BQh2MgclZTKH5jFFs84g_aem_rx1gmwmxy4vOQIwni3XVyg
21.04.202510:58
наостанок вона раптом спитала мене чи я бува не поет
та ні з чого це раптом така думка відповів із усмішкою
вона мовчки знизала плечима зробила останній ковток вина
вклала мені в руки порожню пляшку й повільно відчалила
я проводжав її поглядом поки вона не зникла в темряві дворів
потім закинув пляшку в смітник і пішов своєю дорогою
нехай благословенна Діва Марія своїм заступництвом
зміцнить братерство всіх хто її шанує
аби в богом призначений час вони були зібрані в мирі й злагоді у єдиний народ божий
нехай славиться ім'я єдиносущної та неподільної Трійці
вперше після великої схизми 1054 року
я зустрів її наступного дня в супермаркеті
вона не впізнала мене або вдала що не впізнала
я теж вирішив не вітатися
++
гори у пеклі, йобаний чорт
та ні з чого це раптом така думка відповів із усмішкою
вона мовчки знизала плечима зробила останній ковток вина
вклала мені в руки порожню пляшку й повільно відчалила
я проводжав її поглядом поки вона не зникла в темряві дворів
потім закинув пляшку в смітник і пішов своєю дорогою
нехай благословенна Діва Марія своїм заступництвом
зміцнить братерство всіх хто її шанує
аби в богом призначений час вони були зібрані в мирі й злагоді у єдиний народ божий
нехай славиться ім'я єдиносущної та неподільної Трійці
вперше після великої схизми 1054 року
я зустрів її наступного дня в супермаркеті
вона не впізнала мене або вдала що не впізнала
я теж вирішив не вітатися
++
гори у пеклі, йобаний чорт
30.03.202513:56
отаке гарне й масивне томисько вчора приїхало з Естонії.
дякую Anna Verschik за цю роботу.
і компанія достойна - усім мої вітання
дякую Anna Verschik за цю роботу.
і компанія достойна - усім мої вітання
26.03.202513:43
увага!
завтра, 27 березня, о 19:00
у "КультМотиві" (Спаська 36/31)
читатимемо тексти отакою красивою бандою
а ще збиратимемо гроші на антени для дронів 25 ОМПБ, де воює наш дружбан і крутий поет Васек Духновський
(долучатися до збору можна вже:
https://send.monobank.ua/jar/92ZBoL4AeQ)
завтра, 27 березня, о 19:00
у "КультМотиві" (Спаська 36/31)
читатимемо тексти отакою красивою бандою
а ще збиратимемо гроші на антени для дронів 25 ОМПБ, де воює наш дружбан і крутий поет Васек Духновський
(долучатися до збору можна вже:
https://send.monobank.ua/jar/92ZBoL4AeQ)
30.01.202518:28
цю йобнуту кішку що сере у хаті й дивиться злими очима пацани притягли з бойових знайшли на завалі в Долині а може в Довгенькому не пам’ятаю йобнута кішка біла із чорними плямами сере у хаті дивиться так наче ми росіяни пацани на завалі будинку знайшли у Довгенькому чи у Долині не пам’ятаю йобнута кішка сере у хаті дивиться злими очима наче це я вбив її бабку наче це я гради пускав по селу не боїться нікого йобнута кішка з чорними злими очима пацани притягли із Долини а може з Довгенького біла із чорними плямами чи навпаки чорна із білими плямами й чорними злими очима так наче ми росіяни так наче ми привалили бабу будинком у Довгенькому чи у Долині де жодного цілого дому й нема чого їсти пацани притягли з бойових цю йобнуту кішку що сере у хаті й нема на те ради йобнуту кішку яка не боїться нічого й нікого йобнуту кішку білу із чорними плямами чи навпаки чорну із білими плямами йобнуту кішку що дивиться чорними злими очима так наче ми росіяни так наче це ми гради пускали по їхніх будинках наче це ми кидали фаби наче це ми вбили бабу наче це ми завалили наче навмисно частково в Долині а може в Довгенькому де жодного цілого дому й нема чого їсти наче це ми завалили частково не всю так щоб кішка могла харчуватись мертвою бабою поки пацани не притягнуть на базу срати у хаті й дивитися чорними злими очима йобнута кішка як тебе звати
19.11.202417:04
в у л и ц ю к р о к а м и м і р я є
ніч в респіраторі
замотавши обличчя шаликом
крадешся кривим тротуаром
з-поміж якого трава
проросла в листопаді
щоб захворіти й загинути
в листопаді
ніч в листопаді
вулицю кроками міряє
на білій китайці
сліди
її
і твої
19.11.2020
ніч в респіраторі
замотавши обличчя шаликом
крадешся кривим тротуаром
з-поміж якого трава
проросла в листопаді
щоб захворіти й загинути
в листопаді
ніч в листопаді
вулицю кроками міряє
на білій китайці
сліди
її
і твої
19.11.2020
12.11.202416:34
ще одна важлива книжка
21.04.202510:57
г а в а н с ь к и й ш т у р в а л
за велінням бога-отця від якого маємо всі дари
в ім'я господа нашого Ісуса Христа
за сприяння святого духу що втішає
ми зустрілися нині
той день запам'ятався всім історичною зустріччю на острові Куба
папи римського франциска і патріарха московського кіріла
того дня я запізнився на останній трамвай із Чернігівської на дврз
і звісно ж не мав грошей на таксі
із радістю ми зустрілися як брати по християнській вірі
щоб говорити устами до уст від серця до серця
обговорити взаємини між церквами
насущні проблеми нашої пастви
і перспективи розвитку людської цивілізації
вперше після великої схизми 1054 року
начальник католиків і начальник православних чекістів
зустрілися на острові Куба покурити один одному сигари
не лише я запізнився на транспорт тієї ночі
поруч на зупинці стояла красива жінка за тридцять
вона була трохи напідпитку й мала розгублений вигляд
попросила в мене цигарку й запитала де трамвай
зустрівшись далеко від старих суперечок Старого Світу
ми з особливою силою відчуваємо необхідність
спільної праці католиків і православних
а потім тими самими ротами
поговорити на весь світ про найважливіше
про єднання мир і любов
виявилося що нам із нею в один бік і ми вирішили йти разом
вона витягла з сумки ледь почату пляшку вина
і ми неспішно рушили трамвайною колією в бік дврз
усвідомлюючи всі перешкоди що належить подолати
ми сподіваємося що наша зустріч стане вагомим внеском
у справу досягнення єдності про яку молився Христос
своїми немитими ротами
про тероризм і переслідування християн на Близькому Сході
про Сирію Ірак Північну Африку
поки ми йшли вона розповідала мені про своїх чоловіків і коханців
чому вона всіх їх послала й навіщо завела інших
які нічим не кращі за попередніх
сім'я заснована на шлюбі –
акті вільного та відданого кохання
між чоловіком та жінкою
шлюб це школа кохання й відданості
своїми брудними ротами
про громадянський конфлікт і релігійний розкол в Україні
ми пили її вино й курили мої цигарки
вона розповідала і я слухав
крадькома розглядаючи її обличчя у тьмяному світлі нічних вогнів
нам дуже сумно через протистояння на Україні
що забрало безліч життів призвело до страждань мирних мешканців
спричинило глибоку економічну й гуманітарну кризу в суспільстві
ми закликаємо всі сторони конфлікту до розважливості
своїми блядськими ротами
про безпрецедентне відродження
християнської віри в росії
коли настала пора прощатися
вона запросила мене до себе на священні таїнства
але на мене давно чекали в іншому місці
і тому я змушений був відмовитись
Христос
джерело радості й надії
віра в нього змінює життя людини
і наповнює його сенсом
той день запам'ятався всім історичною зустріччю на острові Куба
папи римського франциска і патріарха московського кіріла
я ж згадую красиву досвідчену жінку трохи за тридцять
яку по-тупому відшив посеред дврз
коли мені було трохи за двадцять
і потім ще довго про це шкодував
сповнені вдячності за дар взаєморозуміння явлений на нашій зустрічі
звертаємось із молитвою до пресвятої Матері Божої
їхньою лицемірною гаванською декларацією
їхньою міжконфесійною гаванською злучкою
їхнім безпрецедентним гаванським штурвалом
за велінням бога-отця від якого маємо всі дари
в ім'я господа нашого Ісуса Христа
за сприяння святого духу що втішає
ми зустрілися нині
той день запам'ятався всім історичною зустріччю на острові Куба
папи римського франциска і патріарха московського кіріла
того дня я запізнився на останній трамвай із Чернігівської на дврз
і звісно ж не мав грошей на таксі
із радістю ми зустрілися як брати по християнській вірі
щоб говорити устами до уст від серця до серця
обговорити взаємини між церквами
насущні проблеми нашої пастви
і перспективи розвитку людської цивілізації
вперше після великої схизми 1054 року
начальник католиків і начальник православних чекістів
зустрілися на острові Куба покурити один одному сигари
не лише я запізнився на транспорт тієї ночі
поруч на зупинці стояла красива жінка за тридцять
вона була трохи напідпитку й мала розгублений вигляд
попросила в мене цигарку й запитала де трамвай
зустрівшись далеко від старих суперечок Старого Світу
ми з особливою силою відчуваємо необхідність
спільної праці католиків і православних
а потім тими самими ротами
поговорити на весь світ про найважливіше
про єднання мир і любов
виявилося що нам із нею в один бік і ми вирішили йти разом
вона витягла з сумки ледь почату пляшку вина
і ми неспішно рушили трамвайною колією в бік дврз
усвідомлюючи всі перешкоди що належить подолати
ми сподіваємося що наша зустріч стане вагомим внеском
у справу досягнення єдності про яку молився Христос
своїми немитими ротами
про тероризм і переслідування християн на Близькому Сході
про Сирію Ірак Північну Африку
поки ми йшли вона розповідала мені про своїх чоловіків і коханців
чому вона всіх їх послала й навіщо завела інших
які нічим не кращі за попередніх
сім'я заснована на шлюбі –
акті вільного та відданого кохання
між чоловіком та жінкою
шлюб це школа кохання й відданості
своїми брудними ротами
про громадянський конфлікт і релігійний розкол в Україні
ми пили її вино й курили мої цигарки
вона розповідала і я слухав
крадькома розглядаючи її обличчя у тьмяному світлі нічних вогнів
нам дуже сумно через протистояння на Україні
що забрало безліч життів призвело до страждань мирних мешканців
спричинило глибоку економічну й гуманітарну кризу в суспільстві
ми закликаємо всі сторони конфлікту до розважливості
своїми блядськими ротами
про безпрецедентне відродження
християнської віри в росії
коли настала пора прощатися
вона запросила мене до себе на священні таїнства
але на мене давно чекали в іншому місці
і тому я змушений був відмовитись
Христос
джерело радості й надії
віра в нього змінює життя людини
і наповнює його сенсом
той день запам'ятався всім історичною зустріччю на острові Куба
папи римського франциска і патріарха московського кіріла
я ж згадую красиву досвідчену жінку трохи за тридцять
яку по-тупому відшив посеред дврз
коли мені було трохи за двадцять
і потім ще довго про це шкодував
сповнені вдячності за дар взаєморозуміння явлений на нашій зустрічі
звертаємось із молитвою до пресвятої Матері Божої
їхньою лицемірною гаванською декларацією
їхньою міжконфесійною гаванською злучкою
їхнім безпрецедентним гаванським штурвалом
29.03.202515:05
🔥🔥🔥
23.03.202511:11
не втомлююсь волати, як стрімко США перетворюються на те, що з них сотню років справно малювала підарська пропаганда.
малювала, всі думали, ворога; а виявилося - лєпшого кореша; проєкцію ідеального союзника; Ґандальфа Рудого, що прийшов із першим променем сонця. на дванадцятий рік.
із заходу.
фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами;
республіканці майбутнього гратимуть із росіянами в гокей.
майбутнє вже настало.
і чорна бейсболка вже зараз виглядає наче елемент парадної військової форми
малювала, всі думали, ворога; а виявилося - лєпшого кореша; проєкцію ідеального союзника; Ґандальфа Рудого, що прийшов із першим променем сонця. на дванадцятий рік.
із заходу.
фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами;
республіканці майбутнього гратимуть із росіянами в гокей.
майбутнє вже настало.
і чорна бейсболка вже зараз виглядає наче елемент парадної військової форми
30.01.202516:26
а потім ти йдеш з магазина з прозорим кульком біляшів дуже смачних свіжих і теплих звертаєш з дороги на стежку ідеш повз хати і повз те що від них залишилось і раптом чорний трилапий собака охороняє будинок охороняє руїни охороняє білий фасад за яким порожнеча охороняє знелюднений дім чорний трилапий собака гарчить намагається кинутись не виходить куди ти стрибнеш на трьох лапах чорний сміливий собако а потім сідаєш на камінь навпроти будинку і бачиш у вікнах притрушене попелом небо і тихо аби не почули а хто тут почує плач випускаєш з очей на окраїні міста Лиман а потім дістаєш із кулька біляша навпіл ламаєш і кидаєш долі чорний трилапий собака з недовірою дивиться чує найобку були вже одні як згадаю здригнуся чорний трилапий собако не бійся я свій скуштуй біляша це із того магаза на розі дуже смачні завжди свіжі і теплі як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як?
19.11.202410:57
с в о я л ю д и н а
Від мене пішла дружина — і, здається, я не знайду кращого приводу нарешті розпочати цю злоїбучу книжку. Сьогодні я ще нічого не вживав (окрім трави), але дорогою до АТБ відчуваю раптовий приплив натхнення. Я купую двушку фанти, багет, пачку цигарок і кілька стіків кави. Повертаючись, кидаю косий погляд на маленьку стікляшку під будинком, де надзвичайно ласкава продавчиня відпускає військовим алкоголь; ні, сьогодні я не питиму; принаймні, до вечора; ввечері, можливо, я буду в Києві, можливо, в Будинку кіно фліртувати з барменшами, куштуючи по черзі все, що в них є — але це буде ввечері можливо. Зараз важливо завчасно не нахуяритись й зберегти цей настрій. Блюзовий настрій. Настрій нарешті писати.
Від мене пішла дружина. Вона у Німеччині. Я у війську. Я став нестерпним. Я перестав давати їй те, чого вона потребує, на що заслуговує. Їй потрібно, щоб я боровся за неї. Кожен день боровся. А я не можу — в мене немає на це сил. Я, як то кажуть, «не в ресурсі». Я за себе не можу поборотися. Мені давно потрібно в лікарню, а я тягну кота за яйця.
А їй так багато потрібно. Я не міг. Я замкнувся в собі. Я дуже ображав її цим. Але я нічого не міг удіяти. Ну то й нехай. Ввечері, якщо пощастить, будуть барменші в Будинку кіно; а поки — писати.
Війна руйнує не лише будинки. Війна руйнує зв’язки, ламає людські взаємини. Від мене пішла дружина. Я всім кажу, що ми розсталися — але глибоко в душі розумію, що це вона від мене пішла. А я не став її тримати. Не став боротись. Замкнувся в собі. Видихнув із полегшенням. А потім до мене в Київ приїхала М. Але краще про все по порядку.
Трясця, порядок порушено з самого початку. А ще я не у війську. Ну тобто формально я у війську: я числюся у військовій частині, ношу піксель, інколи навіть дозволяю собі позерський мультикам — але я вже давно не воюю. Я прямую з фантою й багетом повз бронзового Ольжича в розчахнутому плащі, що дивиться прямо на мене з протилежного боку вулиці; повз мого Ольжича — поета, археолога, незламного борця за українську незалежність; повз стікляшку під будинком, де молода й ласкава продавчиня відпускає нам бухло без жодного слова — і це її особистий жест підтримки ЗСУ; але сьогодні я не питиму — принаймні, до вечора; я прямую до нашої квартири за адресою вулиця Перемоги, 32. Місто Житомир. Я весь час повертаюся в цю квартиру.
З цього я хотів почати книгу. Але від мене пішла дружина.
Вчора в пабі Оксана запитала мене, чи мені погано. Я чесно відповів — ні.
Мені все одно.
Ми зустрілися біля Михайлівського собору — це вже стало нашою традицією. Житомирська стометрівка, як завжди, була заповнена людьми й вогнями. Оксана запізнювалася, а я безупинно курив і розглядав статую митрополита Огієнка біля входу до храму. Коли вона прийшла, ми обійнялися і я сказав, що мені вже перехотілося гуляти — холод стояв собачий, і тому вона повинна обрати для нас заклад.
Оксана не розчарувала. Бар був дуже атмосферний. Ми влаштувалися за стійкою й замовили напої. Я пив віскі. Вона — сидр. Як це круто — мати в різних містах людей, які можуть підказати гарний бар. Цією думкою я поділився з Оксаною, підіймаючи келих. Круто мати в різних містах «своїх людей»; так, Оксана — це «моя людина в Житомирі».
Оксана — відома житомирська поетка й дизайнерка. Колись вона жила в Києві, але з повномасштабкою перебралася до рідного міста. Тут вона народила чудову маленьку доньку, якій я вже встиг сподобатись. Її чоловік — артилерист, у Житомирі буває рідко. Я ж, коли мені зовсім паскудно, пишу Оксані й забиваю стрілку. Вона завжди радо погоджується. Ми зустрічаємося біля Михайлівського та йдемо гуляти — або одразу в бар; перемиваємо кістки знайомим, шакалимо знайомих ухилянтів, згадуємо молодість — наше літературне покоління, кращі представники якого зараз у війську — а дехто вже навіть встиг повернутися з війни в бусику з сумним написом. Ми п’ємо й говоримо. Пляшки й склянки блищать у теплій напівтемряві бару. Я не можу на неї надивитись. Ми живемо. Тут і зараз.
Вона ніби читає мої думки. Вона говорить, що знання примножує не лише скорботу. Мислячі люди, а тим паче люди культури
Від мене пішла дружина — і, здається, я не знайду кращого приводу нарешті розпочати цю злоїбучу книжку. Сьогодні я ще нічого не вживав (окрім трави), але дорогою до АТБ відчуваю раптовий приплив натхнення. Я купую двушку фанти, багет, пачку цигарок і кілька стіків кави. Повертаючись, кидаю косий погляд на маленьку стікляшку під будинком, де надзвичайно ласкава продавчиня відпускає військовим алкоголь; ні, сьогодні я не питиму; принаймні, до вечора; ввечері, можливо, я буду в Києві, можливо, в Будинку кіно фліртувати з барменшами, куштуючи по черзі все, що в них є — але це буде ввечері можливо. Зараз важливо завчасно не нахуяритись й зберегти цей настрій. Блюзовий настрій. Настрій нарешті писати.
Від мене пішла дружина. Вона у Німеччині. Я у війську. Я став нестерпним. Я перестав давати їй те, чого вона потребує, на що заслуговує. Їй потрібно, щоб я боровся за неї. Кожен день боровся. А я не можу — в мене немає на це сил. Я, як то кажуть, «не в ресурсі». Я за себе не можу поборотися. Мені давно потрібно в лікарню, а я тягну кота за яйця.
А їй так багато потрібно. Я не міг. Я замкнувся в собі. Я дуже ображав її цим. Але я нічого не міг удіяти. Ну то й нехай. Ввечері, якщо пощастить, будуть барменші в Будинку кіно; а поки — писати.
Війна руйнує не лише будинки. Війна руйнує зв’язки, ламає людські взаємини. Від мене пішла дружина. Я всім кажу, що ми розсталися — але глибоко в душі розумію, що це вона від мене пішла. А я не став її тримати. Не став боротись. Замкнувся в собі. Видихнув із полегшенням. А потім до мене в Київ приїхала М. Але краще про все по порядку.
Трясця, порядок порушено з самого початку. А ще я не у війську. Ну тобто формально я у війську: я числюся у військовій частині, ношу піксель, інколи навіть дозволяю собі позерський мультикам — але я вже давно не воюю. Я прямую з фантою й багетом повз бронзового Ольжича в розчахнутому плащі, що дивиться прямо на мене з протилежного боку вулиці; повз мого Ольжича — поета, археолога, незламного борця за українську незалежність; повз стікляшку під будинком, де молода й ласкава продавчиня відпускає нам бухло без жодного слова — і це її особистий жест підтримки ЗСУ; але сьогодні я не питиму — принаймні, до вечора; я прямую до нашої квартири за адресою вулиця Перемоги, 32. Місто Житомир. Я весь час повертаюся в цю квартиру.
З цього я хотів почати книгу. Але від мене пішла дружина.
Вчора в пабі Оксана запитала мене, чи мені погано. Я чесно відповів — ні.
Мені все одно.
Ми зустрілися біля Михайлівського собору — це вже стало нашою традицією. Житомирська стометрівка, як завжди, була заповнена людьми й вогнями. Оксана запізнювалася, а я безупинно курив і розглядав статую митрополита Огієнка біля входу до храму. Коли вона прийшла, ми обійнялися і я сказав, що мені вже перехотілося гуляти — холод стояв собачий, і тому вона повинна обрати для нас заклад.
Оксана не розчарувала. Бар був дуже атмосферний. Ми влаштувалися за стійкою й замовили напої. Я пив віскі. Вона — сидр. Як це круто — мати в різних містах людей, які можуть підказати гарний бар. Цією думкою я поділився з Оксаною, підіймаючи келих. Круто мати в різних містах «своїх людей»; так, Оксана — це «моя людина в Житомирі».
Оксана — відома житомирська поетка й дизайнерка. Колись вона жила в Києві, але з повномасштабкою перебралася до рідного міста. Тут вона народила чудову маленьку доньку, якій я вже встиг сподобатись. Її чоловік — артилерист, у Житомирі буває рідко. Я ж, коли мені зовсім паскудно, пишу Оксані й забиваю стрілку. Вона завжди радо погоджується. Ми зустрічаємося біля Михайлівського та йдемо гуляти — або одразу в бар; перемиваємо кістки знайомим, шакалимо знайомих ухилянтів, згадуємо молодість — наше літературне покоління, кращі представники якого зараз у війську — а дехто вже навіть встиг повернутися з війни в бусику з сумним написом. Ми п’ємо й говоримо. Пляшки й склянки блищать у теплій напівтемряві бару. Я не можу на неї надивитись. Ми живемо. Тут і зараз.
Вона ніби читає мої думки. Вона говорить, що знання примножує не лише скорботу. Мислячі люди, а тим паче люди культури
08.11.202413:02
Львівська гастроль Ігоря Мітрова Приєднуйтесь
9 листопада
Локація ФРАНКО
13:00 — У ВІЙНІ НІЧОГО НЕ РИМУЄТЬСЯ
Поетичні читання
Анатолій Дністровий
Марина Пономаренко
Ігор Мітров
9 листопада
Локація АНТОНИЧ
15:00 — ПОЕТИЧНА РОТАЦІЯ
Ігор Мітров
Ірина Бобик
Павло Вишебаба
Микола Кулініч
Модераторка – Тетяна Пилипець
10 листопада
Локація ШЕВЧЕНКО
13:00 — КАМІННЯ, ЦВЯХИ І НАБОЇ
Юлія Мусаковська, Ігор Мітров
Музичний супровід – Один Ашім (Норвегія)
Земля поетів
хай несеться і вдається
9 листопада
Локація ФРАНКО
13:00 — У ВІЙНІ НІЧОГО НЕ РИМУЄТЬСЯ
Поетичні читання
Анатолій Дністровий
Марина Пономаренко
Ігор Мітров
9 листопада
Локація АНТОНИЧ
15:00 — ПОЕТИЧНА РОТАЦІЯ
Ігор Мітров
Ірина Бобик
Павло Вишебаба
Микола Кулініч
Модераторка – Тетяна Пилипець
10 листопада
Локація ШЕВЧЕНКО
13:00 — КАМІННЯ, ЦВЯХИ І НАБОЇ
Юлія Мусаковська, Ігор Мітров
Музичний супровід – Один Ашім (Норвегія)
Земля поетів
хай несеться і вдається
Кайра бөлүшүлгөн:Chytomo
07.04.202510:14
Відбудуться поетичні читання Артура Дроня, Олени Герасимʼюк та Ігоря Мітрова
«З початком війни українська сучасна поезія звучить по-іншому. Вона обпікає, ранить і болить. І кожен із учасників цього поетичного вечора волів би, щоб ці вірші ніколи не написалися».
Під час зустрічі можна буде послухати поезію та про те, як війна вплинула на творчість кожного з учасників.
#поезія #анонс
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
«З початком війни українська сучасна поезія звучить по-іншому. Вона обпікає, ранить і болить. І кожен із учасників цього поетичного вечора волів би, щоб ці вірші ніколи не написалися».
Під час зустрічі можна буде послухати поезію та про те, як війна вплинула на творчість кожного з учасників.
#поезія #анонс
👉 Підписатися на Читомо в телеграмі
28.03.202513:38
головне вміння письменника - відчувати час, у якому він живе, і на основі цього відчуття робити прогнози на майбутнє. ностальгія за хуйнею, між іншим, теж не прикрашає письменника. хороший письменник ніколи не скаже, що раніше було краще - тим паче, якщо раніше - це совєцький союз і сексуальні домагання; хороший письменник не назве нормою єблю з непритомною дівчиною та іншу достоєвщину. ні, блядь, діду - це ніколи не було нормою. висловлюйся коректно: ти вважав це нормою. ти - і подібні тобі лосі. скільки ці йобані лосі життів переламали цією “нормою”, жодна статистика не порахує.
те, що Винничук уміє складати слова в тексти, не робить його хорошим письменником. бо хороший письменник, написавши масну старперську хуйню, ніколи не оприлюднить її на Збручі чи у фейсбуці. хороший письменник сам зрозуміє, що таке не можна публікувати через низку причин, перша з яких - бо це масна старперська хуйня.
а ще хороший письменник не стане консультуватися щодо масної старперської хуйні з чатом жпт (ахах, сука, це ж треба було додуматись - хай би ще новий роман йому замовив; про обкладинку традиційно подбає Малкович).
письменник має чітко ідентифікувати хуйню й називати її хуйнею. тому нічим від Винничука не відрізняються інші члени й членкині пену, які його виправдовують (ще, до речі, хороший письменник не буде угорати з фемінітивів - але це вже про відчуття мови; угорати з фемінітивів - це те ж саме, шо угорати з порядкових числівників чи відносних прикметників); не відрізняються, бо теж не можуть відрізнити добро від зла, а тому й самі не сильно відповідають засадам ПЕНу.
“Члени ПЕН повинні повсякчас використовувати будь-який свій вплив задля взаєморозуміння та взаємоповаги між націями і народами; вони зобов’язуються робити все можливе, аби розвіювати будь-яку ненависть та обстоювати ідеал єдиного людства, що живе в мирі й рівності в єдиному світі”.
світі, де можна ностальгувати за мізогінією, аб’юзом та безкарним насильством над слабшими.
я не знаю, цей текст більше про Винничука чи про пен.
але обісралися шо перший, шо другий.
і цього вже не змінити
те, що Винничук уміє складати слова в тексти, не робить його хорошим письменником. бо хороший письменник, написавши масну старперську хуйню, ніколи не оприлюднить її на Збручі чи у фейсбуці. хороший письменник сам зрозуміє, що таке не можна публікувати через низку причин, перша з яких - бо це масна старперська хуйня.
а ще хороший письменник не стане консультуватися щодо масної старперської хуйні з чатом жпт (ахах, сука, це ж треба було додуматись - хай би ще новий роман йому замовив; про обкладинку традиційно подбає Малкович).
письменник має чітко ідентифікувати хуйню й називати її хуйнею. тому нічим від Винничука не відрізняються інші члени й членкині пену, які його виправдовують (ще, до речі, хороший письменник не буде угорати з фемінітивів - але це вже про відчуття мови; угорати з фемінітивів - це те ж саме, шо угорати з порядкових числівників чи відносних прикметників); не відрізняються, бо теж не можуть відрізнити добро від зла, а тому й самі не сильно відповідають засадам ПЕНу.
“Члени ПЕН повинні повсякчас використовувати будь-який свій вплив задля взаєморозуміння та взаємоповаги між націями і народами; вони зобов’язуються робити все можливе, аби розвіювати будь-яку ненависть та обстоювати ідеал єдиного людства, що живе в мирі й рівності в єдиному світі”.
світі, де можна ностальгувати за мізогінією, аб’юзом та безкарним насильством над слабшими.
я не знаю, цей текст більше про Винничука чи про пен.
але обісралися шо перший, шо другий.
і цього вже не змінити
21.03.202512:35
я ще ніколи не поширював дописи з "діпстейту".
але на честь свята можна зробити виняток
але на честь свята можна зробити виняток
25.01.202511:48
без зайвих слів:
Валіко Василівна Коробкадзе потрібні гроші на фарш для дронів.
якихось 10к.
колись ви кидали мені й більше, я добре пам'ятаю і дякую.
гайда, хто скільки може
https://send.monobank.ua/jar/4URXwsbY7y
Валіко Василівна Коробкадзе потрібні гроші на фарш для дронів.
якихось 10к.
колись ви кидали мені й більше, я добре пам'ятаю і дякую.
гайда, хто скільки може
https://send.monobank.ua/jar/4URXwsbY7y
19.11.202410:57
Мислячі люди, а тим паче люди культури гостріше відчувають красу деяких моментів життя. Літературність і кінематографічність. Гостріше відчувають щастя. Грає музика. Війна десь далеко. Оксана замовляє рибу в клярі; каже, що це популярна японська закуска. Я відламую пальцями шматок із тарілки Оксани, куштую й замовляю ще одну порцію. Риба тане в роті й легко ковтається. Поки гарний настрій, треба щось кинути в топку — потім я себе просто не змушу. Оксана всміхається — принаймні, ти щось поїв; принаймні, за це я спокійна. У мене майже ніколи немає апетиту. Я їм лише тоді, коли в мене темніє в очах; за останній рік я схуд на п’ятнадцять кілограмів.
Перед виходом вона порадила мені скуштувати тутешній портвейн. Справжній портвейн, а не ракетне паливо, яке я літрами заливав у себе в молодості. Завдяки Оксані я у свої тридцять три вперше спробував справжній портвейн — густий і пекучий, із яскравим кизиловим присмаком; портвейн, що його не намагаєшся якомога швидше проковтнути й упоротись, а тримаєш у роті, намагаєшся познайомитися ближче з цим суворим і водночас ніжним алкоголем, поки він грайливо припікає твої смакові рецептори; і присмак кизилу на якийсь час переносять тебе додому, де ти кизил ненавидів, а тепер чомусь раптом полюбив.
Круто мати в Житомирі людину, яка розчохлить тебе по бухлу. «Свою людину»
#щось_нове
Перед виходом вона порадила мені скуштувати тутешній портвейн. Справжній портвейн, а не ракетне паливо, яке я літрами заливав у себе в молодості. Завдяки Оксані я у свої тридцять три вперше спробував справжній портвейн — густий і пекучий, із яскравим кизиловим присмаком; портвейн, що його не намагаєшся якомога швидше проковтнути й упоротись, а тримаєш у роті, намагаєшся познайомитися ближче з цим суворим і водночас ніжним алкоголем, поки він грайливо припікає твої смакові рецептори; і присмак кизилу на якийсь час переносять тебе додому, де ти кизил ненавидів, а тепер чомусь раптом полюбив.
Круто мати в Житомирі людину, яка розчохлить тебе по бухлу. «Свою людину»
#щось_нове
28.10.202414:21
якщо чесно, то мені зараз украй важко усвідомлювати той факт, що колись я писав вірші російською мовою.
вам, либонь, і поготів.
якби ті тексти були людиною, вони були б наташею влащєнко.
а тепер неперевершений розйоб від Катерини Моли.
"іноді бачу якісь свої старі тексти російською, і це таке уйобіщє, якщо б ці тексти були людиною, вони були би гаріком корогодскім. Чому мені раніше ніхто не сказав перейти на українську? Ми мали всі це зробити в 1991. Не мова, а покруч. Смішне і одночасно страхітливе уйобіще, франкінштейн на шарнірах, зібрана з шаблонів та зітхань нефункціональна поєбєнь. Уявіть скільки років ми всі працювали на цю мову - створювали нові сенси російською, множили ці текти, хороші, погані, купували ці книжки, дивились фільми, роздмухуючи вогонь, в якому зараз палаємо. Ми. Самі.
Абсолютно неможливо серйозно сприймати людину, яка продовжує говорити російською. Навіть не через естетичне несприйняття чи політичні підозри. Просто людина не зрозуміла базових речей, хулі її слухати. Це все одно що говорити з пласкоземельцем про те як влаштовано світ. - А що ви скажете про ядро Землі? - Ядра нема, ядро вигадали масони, щоб змусити нас купувати компаси.
Ми маємо всі просто прийняти той факт, що російська мова - ознака розумової відсталості. І відповідно ставитися до носіїв цієї хуйні, бо саме воно, на жаль, скінчиться не завтра."
вам, либонь, і поготів.
якби ті тексти були людиною, вони були б наташею влащєнко.
а тепер неперевершений розйоб від Катерини Моли.
"іноді бачу якісь свої старі тексти російською, і це таке уйобіщє, якщо б ці тексти були людиною, вони були би гаріком корогодскім. Чому мені раніше ніхто не сказав перейти на українську? Ми мали всі це зробити в 1991. Не мова, а покруч. Смішне і одночасно страхітливе уйобіще, франкінштейн на шарнірах, зібрана з шаблонів та зітхань нефункціональна поєбєнь. Уявіть скільки років ми всі працювали на цю мову - створювали нові сенси російською, множили ці текти, хороші, погані, купували ці книжки, дивились фільми, роздмухуючи вогонь, в якому зараз палаємо. Ми. Самі.
Абсолютно неможливо серйозно сприймати людину, яка продовжує говорити російською. Навіть не через естетичне несприйняття чи політичні підозри. Просто людина не зрозуміла базових речей, хулі її слухати. Це все одно що говорити з пласкоземельцем про те як влаштовано світ. - А що ви скажете про ядро Землі? - Ядра нема, ядро вигадали масони, щоб змусити нас купувати компаси.
Ми маємо всі просто прийняти той факт, що російська мова - ознака розумової відсталості. І відповідно ставитися до носіїв цієї хуйні, бо саме воно, на жаль, скінчиться не завтра."
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 38
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.