Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Карап чыгуу
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Карап чыгуу
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Карап чыгуу
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Карап чыгуу
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Карап чыгуу
Лёха в Short’ах Long’ует
Лёха в Short’ах Long’ует
Карап чыгуу
Наші 1920-ті avatar

Наші 1920-ті

Билим берүү жана көңүл ачуу
Про літературу, мистецтво, взагалі про культуру, трішки про політику і побут 1920-х років в Україні. Якщо точно, то в УСРР. Веду його я, Ярина Цимбал.
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
Текшерилбеген
Ишенимдүүлүк
Ишенимсиз
ОрдуУкраїна
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаFeb 07, 2025
TGlistке кошулган дата
Jun 09, 2023
Мен каналдын ээсимин
Өзгөрүүлөр тарыхы
Тиркелген топ
Н1
Наші 1920-ті Chat
20
Билим берүү жана көңүл ачуу
Толугураак

Рекорддор

04.03.202523:59
4.2K
Катталгандар
06.03.202423:59
200
Цитация индекси
29.10.202423:59
12.3K
1 посттун көрүүлөрү
23.10.202423:59
1.5K
1 жарнама посттун көрүүлөрү
10.02.202514:11
65.38%
ER
29.10.202423:59
304.63%
ERR

Наші 1920-ті популярдуу жазуулары

Бардык посттор
01.03.202520:22
​​Березень у віршах

Про авторку цього вірша відомо дуже мало. Маріанна (також Мар’яна) Хмарка виступала переважно як перекладачка і переважно з італійської, хоча перекладала також із білоруської й російської і, навпаки, з української на російську. У її доробку переклади Ади Негрі (вийшла окрема книжка «Вибрані поезії», 1931), Габріеле д’Аннунціо, Лудовіко Аріосто, Джакомо Леопарді, Торквато Тассо, Карло Гольдоні, Альфонса де Ламартіна.

В антології «Розіп’ята муза» Юрій Винничук у біографічній довідці вказав, нібито Хмарка «на початку війни була звинувачена в шпіонажі і репресована». Жодних даних про це немає, натомість в антології вже не раз виявляли людей, які не зазнали арештів і взагалі померли своєю смертю. Тим паче в архіві канадського письменника Петра Кравчука зберігається текст комедії Гольдоні «Кав’ярня» і перекладі Хмарки, датований жовтнем 1951 року.

Власних віршів Хмарки відомо дуже мало, цей один із них.

Маріанна Хмарка
БЕРЕЗЕНЬ

Я переміг жорстоку владу стужі,
Струмком біжу: веселий ллється дзвін.
Гаптує сонце золотом калюжі,
І вітер вітром креше навздогін.

Я чую: десь росте новітня змога.
Вже прозелень упала на лани.
Над нами плещуть крила перемоги
Вселюдської весни.


Назву газети, рік і число чомусь не записано(
Ілюстрація з журналу «Всесвіт»: Наум Соболь. «Вуличний фотограф». 1927.

#наші20
Post media background
Post media
17.02.202518:27
Микола Хвильовий узимку

#наші20
Post media background
Post media
08.02.202520:28
Марія Котляревська —
зірка української графіки

На фото унизу зліва направо невідомий, Йосип Дайц, Олексій Маренков, Василь Єрмілов, Михайло Зубар, невідомий, угорі Марія Котляревська, Володимир Нерубенко, Олександр Довгаль, Василь Вовченко, Бер Бланк, Грабченко. Харків, 1923.
Post media background
Post media
Post media background
Post media
Post media background
Post media
+6
12.02.202520:37
Анатолю Петрицькому — 130

12 лютого 1895 року народився Анатоль Петрицький, найяскравіший художник наших 20-х і автор одного великого портрета тієї доби.

Петрицький задумав і створив велику портретну серію своїх сучасників і сучасниць. Проте через пожежі і репресії більшість їх загинула. У 1991 році вийшов альбом «Портрети сучасників» (1991). У НХМУ зберігаються живописні роботи митця.

Найбільше Петрицький відомий як сценограф. Сто років тому вийшов його альбом «Театральні строї» (1929). Чимало робіт — ескізи костюмів, декорацій — зберігається в Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва України, їх часто демонструють на виставках.

Найменше Петрицький відомий як книжковий графік. Про це згадують в дослідженнях про нього, про авангард або книжкову графіку, але ніколи не разом.

Тому сьогодні трохи його графіки: газета, журнали, книжки Аркадія Любченка, Івана Дніпровського, Миколи Хвильового. Раніше в каналі був Петрицький і без ювілейних нагод, завжди яскравий і романтичний.

#наші20
08.02.202520:26
Марія Котляревська —
зірка української графіки

Сьогодні, 8 лютого, день народження видатної української художниці-графіка Марії Євгенівни Котляревської (1902–1984).

Марія Котляревська прийшла в графіку з... фізико-математичного факультету. І це вигідно її характеризує. Як графік вона точна, влучна і виразна. У 1922-му вона кинула математику, Катеринослав і поїхала в Харків. Навчалася у Василя Єрмілова й Олексія Маренкова.

У 1924-му училище перетворили на Харківський художній технікум і запросили викладати Івана Падалку. Із Єрміловим і Маренковим вони очолили графічну майстерню, де вчилася Котляревська. Вона прожила довге життя і, здається, одна з усіх учнів і учениць Падалки залишила про нього хай і короткі, але дуже людяні спогади.

Котляревська часто була єдиною жінкою серед чоловіків-графіків, як на фото нижче. Пізніше буде навпаки: на фото майстерні Падалка і Єрмілова в оточенні дівчат. Проте всі вони були молодші за Котляревську. Поруч із чоловіками вона брала участь у всеукраїнських і міжнародних виставках, як-от Перша міжнародна виставка графіки (1933) — Україну представляли Олександр Довгаль, Василь Касіян, Марія Котляревська й Олена Сахновська. Вони мали свій стенд УСРР, окремий від стенду СРСР.

На Вікі є стаття про Котляревську, зовсім куца. Сказано, що відсиділа шість років, але не сказано за що. Бо під час окупації для заробітку виконувала написи на могильних хрестах німців. Звичайно, про виставки не могло бути й мови. Персональних за життя було тільки три, посмертну влаштували одну в Дніпропетровську 2002 року.

У наших 20-х оформила безліч книжок для дітей і для дорослих. На багатьох дитячих книжках її вказано авторкою, бо ілюстрації в книжечці відіграють важливішу роль, ніж тексти, як отут.

У ЦДАМЛМ зберігають фонд Марії Котляревської, а на сайті в підбірці про неї вони викладали фото з фонду Олександра Довгаля, яке відтоді мандрує по всіх ресурсах. Не знаю, чому написано «з невстановленими особами», адже майже всі на фото відомі.

#наші20
05.02.202519:21
​​«Забой» в особах.
Частина перша

24–25 жовтня 1930 року відбулася позачергова конференція «Забою», і на обкладинці журналу вмістили фото її учасників. Підписали тільки прізвища й короткі довідки. Дописала імена й дати, якщо відомі, додаткову інформацію закурсивила, плюс лінки в декого. Як не крути допис великий, і телеграм публікувати його не хоче. Тому буде дві частини.

Це розгорт: читаємо спершу праву частину (сьогодні), потім ліву (ще буде), згори вниз зліва направо.

Акулов — поет, керівник маріупольського портового осередку, робітник-ударник.

Баглюк Григорій Микитович (1905–1938) — поет і прозаїк, відповідальний редактор «Забою». Репресований у 1934, розстріляний у таборах.

Безпощадний Павло Григорович (1896–1968) — поет, шахтар, автор «Каменной книги». Російськомовний поет, вважався основоположником радянської літератури на Донбасі.

Баронін — учасник ударної бригади слюсарів Цинкобуду, керівник осередку та член Вседонецького бюро «Забою». Костянтинівський цинковий завод.

Босенко («Червоний промінь») — поет.

Васильківський — член Вседонецького бюро «Забою».

Гайворонський Василь Андрійович (1906–1972) — прозаїк, робітник ударного різнóго цеху Костянтинівського скляного заводу, член Вседонецького бюро «Забою». Репресований, утік з-під арешту, емігрував. Залишив короткі спогади, див. у кінці _цієї книжки.

Гудок-Єремеєв — очеркіст та поет, ударник-кріпильник шахти № 16 («Червоний промінь»), член Вседонецького бюро «Забою».

Дорожний (Сталіне) — поет та прозаїк. Імовірно, Іван Дорожній (Міненко), якість фото не дозволяє ідентифікувати точно.

Западинський Юліан (Юліан Зет) — критик. Репресований, дальша доля невідома.

Ковалевський Фелікс — прозаїк. «...втік від репресій у Ростовську область і більше не публікувався».

Крикун — поет, робітник, зараз слухач Московських сценарних курсів.

Кутоманов — прозаїк, робітник заводу ім. Сталіна. Очевидно, Г. Кутоманов, автор книжки «Герої п’ятирічки Сталінського металургійного заводу» (1931).

[Ле (Мойся) Іван Леонтійович](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%9B%D0%B5) — прозаїк, відомий читачам «Романом Міжгір’я» та іншими творами. Класик української радянської літератури.

Лисняківський — критик, редактор заводської газети «Іллічовець». Заводська багатотиражка Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Лисняківського згадує Михайло Козоріс у нарисі «На завод».

Марков — забійник Кадіївської рудні, поет та очеркіст.

Далі буде.

#наші20
06.02.202520:31
​​«Забой» в особах.
Частина друга

Нагадую, що це розгорт, тому спершу ми читали праву частину (попередній допис), а тепер ліву, згори вниз зліва направо.

Тут більше про людей, які пережили Великий терор і навіть залишилися в літературі, а не лише на обкладинці «Забою», яку ми роздивляємося. Прикметно, що всі ці щасливці — російськомовні письменники.

Боротьбу з телеграмом програно: він бачить десь недозволені знаки і не дає публікувати допис. Тому доведеться видалити всі лінки на Вікіпедію — просто залишаю вказівку, що там є стаття про цю людину. Інші лінки постараюся зберегти.

_Марягін Георгій Олександрович (1906–1972) — поет, технік Краматорського заводу.

Мошкин — прозаїк, підручний слюсаря, ударник заводу ім. Рикова.

Прокоф’єв — критик, працює в бригаді Р.П.К. для ліквідації прориву на заводі ім. Фрунзе.

Рогач — прозаїк і драматург, робітник Костянтинівського керамічного заводу, зараз на учбі.

Сабуров — поет, ударник-лекальник Луганського заводу Ж.Р.

Селівановський Олексій Павлович (1900–1938) — критик, відповідальний секретар ВОАПП, організатор «Забою». Один із головних діячів РАПП, репресований, розстріляний. Є на Вікі.

Семенов Дем’ян Захарович (1906–1944) — прозаїк, робітник, обраний на конференції на відповідального секретаря спілки «Забой». Писав російською. Є на Вікі.

Сенін — драматург.

Стеценко — поет і прозаїк, ударник-робітник Дружківського заводу, член Вседонецького бюро «Забою».

Ткаченко Іван — критик, слухач курсів аспірантури Інституту ім. Шевченка в Харкові. Автор книжок «Іван Франко» (1926), «П. О. Куліш» (1927), «Несподіваний злам» (1932), списків літератури «Петро Панч» і «Павло Тичина» (обидві 1936), багатьох статей з історії укрліт. Репресований, дальша доля невідома. Є на Вікі.

[Торін Володимир Єфремови](https://old-csam.archives.gov.ua/includes/uploads/opisy/f610op1.pdf)ч (Леонід Абрамович Ільєвич; 1911–1965) — поет і прозаїк, комсомольський робітник. Писав російською, член СПУ з 1934, але статтю на Вікі не заслужив.

Трейдуб Порфирій Омелянович (1897–1937) — прозаїк, токар, висуванець на директора будівництва шлако-цементного заводу. Застрелився в очікуванні арешту. Є на Вікі.

Чебалін Петро Львович (1910–1984) — прозаїк, робітник-ударник цеху Фурко Костянтинівського скляного заводу. Писав російською. Є на Вікі.

Черкаський Юрій Аронович (1912–1944) — поет, робітник-ударник заводу 60. Писав російською. Є на Вікі.

Чорний Юрій (Вячеслав Лукич Діденко; 1907–1973) — поет. Висуванець, працює в редакції «Кочегарки». Писав російською. Є на Вікі.

Шишов Георгій — прозаїк, аспірант кафедри літератури Інституту марксизму. Автор повісті «Старая шахта» (1931), роману «Переможці» (1932; «Победители», 1933).

Про журнал і його учасників є стаття Андрія Мовчана. Шкода, що в ній чимало хибодруків навіть в іменах.

#наші20
Post media background
Post media
11.02.202520:12
«Книга». Критико-бібліографічний журнал. 1923, № 1 (січень–лютий).

«Критично освітлити творчі досягнення, дати систематичний перегляд нових видань, відзначити що є цінного поміж них—може лише журнал присвячений цим питанням.
“Книга” ставить перед себе це завдання».

Видавало Всеукраїнське кооперативне книговидавничо-торгівельне товариство «Книгоспілка». Редактор Сергій Пилипенко. З 1924 року журнал називався «Нова книга».

Автора обкладинки не вказано.

#наші20
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.