Зайчик, Мона Авад
⭐4/5
🏷це наче марення людини в гарячці. дуже хаотична історія без сюжету як такого, проте сторінка за сторінкою трапляється більше дивних подій, і складається враження, наче книгу писав хтось із палкою жагою до заборонених речовин. які тільки думки не виникали в мене під час прочитання: культ, творіння Франкенштейна, шизофренія, тяжкі наркотики. і знаєте, що найпрекрасніше? не існує правильної відповіді. кожен трактує цю історію по-своєму, і саме тому "Зайчик" мені так сподобався.
✨особисто для мене ця книга стала певною алегорією творчого шляху. коли авторка заглиблюється у власні світи настільки, що вже не розділяє реальність від вигадки, видається божевільною для усіх навколо, але вперто вірить, що це з людьми щось не так і лиш їй одній видно справжню сутність речей. хаотично та красиво. під "Зайчика" точно потрібен особливий настрій.
✨сюжет книги, як і теорії до неї, нереально розповідати без спойлерів, ам соу сорі.
tw: людям, які чутливі до крові та ґору загалом, читати цю книгу не раджу.
СПОЙЛЕРИ
⏺мені найбільше сподобалася теорія про те, що в Саманти були якісь психічні порушення і вона не розділяла справжнє та вигадане. воркшопи з Зайчиками насправді були просто зібранням письменниць, які творили (письмово) персонажів. проте, дівчина настільки поринула в творчий процес, що буквально бачила їхні з Зайчиками творіння. недолугі. кострубаті. чернетки, як вони їх називали.
⏺думаю, творіння Саманти були настільки ідеальними та цільними з нею, бо вона змогла поринути в процес так глибоко, що перенесла вигадку у реальність. саме тому Ава і Макс видавалися справжніми та буквально були всім, що так обожнювала Саманта. а в реальності ми побачили лиш голі стіни, розкидані речі, списаний блокнот та порожній, закинутий будинок.
до речі, хтось у відгуках зауважив, що навіть воркшопи з Зайчиками могли не бути справжніми. ну, тобто, перший був, і вже там дівчата побачили, що Саманта несповна розуму. й опісля вони навіть видаються більш штучними, наче ляльки, яких створила уява Саманти, маючи лише базові враження про одногрупниць.
⏺а ще, в мене доволі дивні почуття від фіналу. мені дуже подобається Йона, і я думаю, що він є ланкою, яка поєднує Саманту з реальністю. той, кого вона трохи зневажала, але потаємно прагнула бути ним. і в кінці, коли вона кличе Йону, їй відповідає земля (або ж mud — болото — в оригіналі). на межі між божевіллям та реальністю. і що, це означає, що Йона теж несправжній? а це одній лиш авторці відомо.
🏷знаю, що в 2025 планується приквело-сиквел на "Зайчика", де її викрадають, власне, Зайчики. бо буцімто їм не сподобалася книга, яку вона про них написала. то виходить, що "Зайчик" — це книга, яку написала Саманта?
#мята_та_думки
