так легко
губитися в колоссі твоїх пасм
так легко
губитись в оксамиті твоєї шкіри
що пестить флером шавлії й цитрини
так легко
забути про зотлілі хризантеми
що стоять незворушною сторожею
та всотують останню воду-кров
проте так важко
не втрачати ґрунту під ногами
не забуватися у гомоні що владарює над умом
випалюючи в попіл рештки глузду
коли все тіло застигає
і тільки кисті рук біліють од напруги
лишаючи борозни в доторку місцях
так важко
бо ж змучені крихкі людські тіла
пробиті наскрізь реальности списами
завʼязлі в трясовинні тамованого гніву
що труїть ґрунт скрипучою іржою
так важко
всередині мов хатня міль
сплітає лялечки підвішених думок
і шовку ниткою мережиться
плоті та єства полотно
#моє