Діалог.ТУТ
Незалежний журналістський медіапроєкт @dialogtut
TGlist рейтингі
0
0
ТүріҚоғамдық
Растау
РасталмағанСенімділік
СенімсізОрналасқан жеріУкраїна
ТілБасқа
Канал құрылған күніЛип 09, 2022
TGlist-ке қосылған күні
Черв 22, 2023Қосылған топ
Комментарии
22
Жазылушылар
3 952
24 сағат
6-0.2%Апта
7-0.2%Ай
12-0.3%
Дәйексөз индексі
0
Ескертулер1Каналдарда қайта жазылу0Каналдарда ескерту1
1 жазбаның орташа қамтуы
758
12 сағат612
7.1%24 сағат758
17.7%48 сағат1 0100%
Қатысу деңгейі (ER)
9%
Қайта жазылды6Пікірлер0Реакциялар80
Қамту бойынша қатысу деңгейі (ERR)
21.34%
24 сағат
1.93%Апта
0.37%Ай
8.51%
1 жарнамалық жазбаның қамтуы
710
1 сағат29741.83%1 – 4 сағат9513.38%4 - 24 сағат31844.79%
24 сағаттағы жазбалар саны
0
Динамика
2
"Діалог.ТУТ" тобындағы соңғы жазбалар
Қайта жіберілді:
Orthobuk - православна спільнота УПЦ
17.05.202508:56
...неминуче
Україна гостро потребувала якоїсь нової віри, у якій такі люди могли б себе реалізувати.
Людям, яким у Християнській Церкві, Церкві, заснованій на Євангелії, було нудно, тісно, нецікаво.
Заставна, 16 травня: голодний до наживи іновірець із хрестом очолює пограбування православного храму в Заставні.
Нажива вже близько. Ломом іновірець працює старанно. Незабаром отримає свою нагороду.
Україна гостро потребувала якоїсь нової віри, у якій такі люди могли б себе реалізувати.
Людям, яким у Християнській Церкві, Церкві, заснованій на Євангелії, було нудно, тісно, нецікаво.
Заставна, 16 травня: голодний до наживи іновірець із хрестом очолює пограбування православного храму в Заставні.
Нажива вже близько. Ломом іновірець працює старанно. Незабаром отримає свою нагороду.
16.05.202514:12
«Завжди, коли йду на бойову задачу, пишу про це мамі, прошу помолитися. Вона все одно щось відчуває, то щоб не колотилася, не думала й не видзвонювала, краще написати, що ми «на роботі», ніж вона буде здогадуватися.
І в найближчих священників прошу молитв, мої два куми — священнослужителі.
Під час попереднього мого поранення я так само дивом вцілів. За п’ять метрів від мене підірвалася протитанкова міна, а я залишився повністю цілий. Більш того — отримав контузію, але вилікувався. Бо до цього після ще однієї контузії мав проблеми з тиском, постійно втрачав свідомість. Тиск був 230 на 180.
Але після контузії 1 червня все це пройшло. Хіба не чудо — я цілий, та ще й від наслідків попереднього поранення зцілився!
Ще було — мій брат вів нашу бойову групу, йшли по «сірій» зоні. Тобто і наша розвідка там ходила, і ворожі розвідгрупи. Раптом спрацювала міна. Ми залягли, потім продовжили рух. Відпрацювали як потрібно і коли поверталися, я побачив, що кущі вздовж доріжки всі посічені, але жодного нашого бійця не зачепило. Тобто міна спрацювала, осколки в тому числі полетіли в нашу сторону, кущі порубані, а ми ні.
Теж чудо. Ніби дрібничка, але такі дрібнички помічаються.
На початку війни такого багато траплялося…»
***
Не забуваймо про силу молитви.
Мирних вихідних усім🙏
І в найближчих священників прошу молитв, мої два куми — священнослужителі.
Під час попереднього мого поранення я так само дивом вцілів. За п’ять метрів від мене підірвалася протитанкова міна, а я залишився повністю цілий. Більш того — отримав контузію, але вилікувався. Бо до цього після ще однієї контузії мав проблеми з тиском, постійно втрачав свідомість. Тиск був 230 на 180.
Але після контузії 1 червня все це пройшло. Хіба не чудо — я цілий, та ще й від наслідків попереднього поранення зцілився!
Ще було — мій брат вів нашу бойову групу, йшли по «сірій» зоні. Тобто і наша розвідка там ходила, і ворожі розвідгрупи. Раптом спрацювала міна. Ми залягли, потім продовжили рух. Відпрацювали як потрібно і коли поверталися, я побачив, що кущі вздовж доріжки всі посічені, але жодного нашого бійця не зачепило. Тобто міна спрацювала, осколки в тому числі полетіли в нашу сторону, кущі порубані, а ми ні.
Теж чудо. Ніби дрібничка, але такі дрібнички помічаються.
На початку війни такого багато траплялося…»
***
Не забуваймо про силу молитви.
Мирних вихідних усім🙏
16.05.202508:22
«Дуже легко у фейсбуці лайкнути під постом "геть московських посіпак" "в боротьбі за Українську Церкву". Набагато важче жити і знати, що завдяки твоєму лайку, твоїм словам і діям хтось не зможе у рідному для нього храмі помолитися за здоровʼя своєї дитини…»
Скільки ще має прозвучати слів, аби українці одне одного почули? Чинити несправедливість по відношенню одне до одного — це діяти в інтересах ворога.
Протоієрей Сергій Прокопчук:
«Вчора нашу громаду м. Вараш сколихнули новини навколо Спасо-Преображенського собору.
Для мене цей храм особливо рідний. В ньому я робив перші кроки християнського життя. Тут я познайомився зі своєю дружиною, вінчався, хрестив своїх дітей.
Тоді, як і зараз, в храмі було багато молоді. Чудові хора: дитячий, чоловічий, молодіжний, архиєрейський. Недільна школа не вміщала всіх бажаючих. <…>
Я дякую Богу, що Він благословив мене на служіння у рідному краї в селі поблизу міста, в Старій Рафалівці. 20 років свого служіння я відчуваю підтримку Бога, рідної землі і чудових людей рідного міста і села. 20 років я покладав зусилля для розбудови своєї парафії, вчителював у школах. Ми разом з громадою та благодійниками створили при храмі Музей історії духовності рідного краю...
Так само і кожен священник у своїй парафії в міру своїх сил і здібностей служить Богу і людям....
Але в одну мить ми стаємо "московськими попами", "агентами кремля", "ворогами народу". Влада ініціює "заборони", політикани роблять на цьому піар, а одурманені інформаційною пропагандою люди, починають вбачати у своєму сусідові, родичу, колезі - ворога.....
Знаходиться сто "законних" приводів засудити, висилети в московію, вигнати з рідної землі, з рідного храму....
Дуже легко у фейсбуці лайкнути під постом "геть московських посіпак" "в боротьбі за Українську Церкву". Набагато важче жити і знати, що завдяки твоєму лайку, твоїм словам і діям хтось не зможе у рідному для нього храмі помолитися за здоровя своєї дитини, за спокій своїх батьків, за збереження життя свого чоловіка-воїна.
Чи хотів би ти, щоб твоя дитина сиділа за партою недільної школи з якої вигнали іншу дитину?
Чи буде звучати спів церковного хору в храмі звідки вигнали хористів чотирьох церковних хорів?
Чи зможеш ти, пономаре, виходити зі свічкою яку ти відібрав у іншої дитини?
Чи прийде радість на твою душу, коли ти будеш причащатися Святих Христових Таїнств на амвоні з якого вигнали таку ж як ти віруючу людину?
Чи добре тобі буде жити з сусідом, котрого ти позбавив затишку рідної церкви?
Чи може у Вараші не хватає храмів для молитви?
Може священникам не має місця де служити?
Може в нашому місті від цього вирішиться більше проблем і люди стануть краще жити?
Дуже легко повадитися на привабливі лозунги політиканів і аферистів, але як потім жити з тими, кому ми своїми словами і діями причинемо біль. Бо ж ті кого сьогодні назначили бути "ворогами" нікуди звідси не поїдуть. Бо це також наша земля, наше місто, наш духовний простір.
Можна голосно вигукувати "В боротьбі за Українську Церкву" але більш важливо розбудовувати своїми добрими християнськими вчинками справжню Христову Церкву в Україні».
https://www.facebook.com/share/p/1Ae63dT5YX/?mibextid=wwXIfr
Скільки ще має прозвучати слів, аби українці одне одного почули? Чинити несправедливість по відношенню одне до одного — це діяти в інтересах ворога.
Протоієрей Сергій Прокопчук:
«Вчора нашу громаду м. Вараш сколихнули новини навколо Спасо-Преображенського собору.
Для мене цей храм особливо рідний. В ньому я робив перші кроки християнського життя. Тут я познайомився зі своєю дружиною, вінчався, хрестив своїх дітей.
Тоді, як і зараз, в храмі було багато молоді. Чудові хора: дитячий, чоловічий, молодіжний, архиєрейський. Недільна школа не вміщала всіх бажаючих. <…>
Я дякую Богу, що Він благословив мене на служіння у рідному краї в селі поблизу міста, в Старій Рафалівці. 20 років свого служіння я відчуваю підтримку Бога, рідної землі і чудових людей рідного міста і села. 20 років я покладав зусилля для розбудови своєї парафії, вчителював у школах. Ми разом з громадою та благодійниками створили при храмі Музей історії духовності рідного краю...
Так само і кожен священник у своїй парафії в міру своїх сил і здібностей служить Богу і людям....
Але в одну мить ми стаємо "московськими попами", "агентами кремля", "ворогами народу". Влада ініціює "заборони", політикани роблять на цьому піар, а одурманені інформаційною пропагандою люди, починають вбачати у своєму сусідові, родичу, колезі - ворога.....
Знаходиться сто "законних" приводів засудити, висилети в московію, вигнати з рідної землі, з рідного храму....
Дуже легко у фейсбуці лайкнути під постом "геть московських посіпак" "в боротьбі за Українську Церкву". Набагато важче жити і знати, що завдяки твоєму лайку, твоїм словам і діям хтось не зможе у рідному для нього храмі помолитися за здоровя своєї дитини, за спокій своїх батьків, за збереження життя свого чоловіка-воїна.
Чи хотів би ти, щоб твоя дитина сиділа за партою недільної школи з якої вигнали іншу дитину?
Чи буде звучати спів церковного хору в храмі звідки вигнали хористів чотирьох церковних хорів?
Чи зможеш ти, пономаре, виходити зі свічкою яку ти відібрав у іншої дитини?
Чи прийде радість на твою душу, коли ти будеш причащатися Святих Христових Таїнств на амвоні з якого вигнали таку ж як ти віруючу людину?
Чи добре тобі буде жити з сусідом, котрого ти позбавив затишку рідної церкви?
Чи може у Вараші не хватає храмів для молитви?
Може священникам не має місця де служити?
Може в нашому місті від цього вирішиться більше проблем і люди стануть краще жити?
Дуже легко повадитися на привабливі лозунги політиканів і аферистів, але як потім жити з тими, кому ми своїми словами і діями причинемо біль. Бо ж ті кого сьогодні назначили бути "ворогами" нікуди звідси не поїдуть. Бо це також наша земля, наше місто, наш духовний простір.
Можна голосно вигукувати "В боротьбі за Українську Церкву" але більш важливо розбудовувати своїми добрими християнськими вчинками справжню Христову Церкву в Україні».
https://www.facebook.com/share/p/1Ae63dT5YX/?mibextid=wwXIfr
15.05.202515:20
«Ти розумієш, що маєш вижити, повернутися додому, до сім’ї, до своїх любих дружини й дочок»
Той самий отець Юрій Зарафутдінов — про силу віри й молитви: «Нас із десяток чоловік заходили на небезпечні позиції, і ми всі звідти вийшли. Маю контузію, зараз лікуюсь разом зі своїми побратимами. Та навіть побратими помітили, що Бог нас туди завів, і Бог нас звідти вивів. Бо кожне відділення, яке заходило на ті позиції, мало "трьохсотих" (тобто поранених) по кілька чоловік, у деяких підрозділах були навіть "двохсоті", на жаль. А у нас ні в кого ані подряпини на тілі. Просто контузії.
Без Бога взагалі ніяк. Тим паче тут, на війні. Бог — це все для нас. Читаю Новий Завіт. Це те, що найбільше тут, на фронті, окриляє, дає наснаги просто жити. Ти розумієш, що маєш вижити, повернутися додому, до сім’ї, до своїх любих дружини й дочок».
***
Священнослужитель УПЦ припинив службу в храмі заради служби в ЗСУ (до речі, тим часом його храм на Волині неправдивим шляхом перевели в іншу юрисдикцію, проте зараз не про те) — сьогодні знову на Діалог.ТУТ.
Той самий отець Юрій Зарафутдінов — про силу віри й молитви: «Нас із десяток чоловік заходили на небезпечні позиції, і ми всі звідти вийшли. Маю контузію, зараз лікуюсь разом зі своїми побратимами. Та навіть побратими помітили, що Бог нас туди завів, і Бог нас звідти вивів. Бо кожне відділення, яке заходило на ті позиції, мало "трьохсотих" (тобто поранених) по кілька чоловік, у деяких підрозділах були навіть "двохсоті", на жаль. А у нас ні в кого ані подряпини на тілі. Просто контузії.
Без Бога взагалі ніяк. Тим паче тут, на війні. Бог — це все для нас. Читаю Новий Завіт. Це те, що найбільше тут, на фронті, окриляє, дає наснаги просто жити. Ти розумієш, що маєш вижити, повернутися додому, до сім’ї, до своїх любих дружини й дочок».
***
Священнослужитель УПЦ припинив службу в храмі заради служби в ЗСУ (до речі, тим часом його храм на Волині неправдивим шляхом перевели в іншу юрисдикцію, проте зараз не про те) — сьогодні знову на Діалог.ТУТ.
15.05.202514:11
«Це свідчення про чудо Боже і Вашої молитви за мене і моїх побратимів…»
Людськими словами важко досягти порозуміння, але там, де діє Бог, завжди стаються дива. Тому не припиняймо молитву за мир в Україні в ці відповідальні дні🙏🇺🇦❤️🩹
А про силу молитов нещодавно нагадав один із героїв публікацій на Діалог.ТУТ, священнослужитель УПЦ, який захищає Україну як військовий ЗСУ, — протоієрей Георгій Зарафутдінов з Волині.
На своїй сторінці в Facebook він опублікував привітання з днем матері та фото своєї евакуаційної автівки після підриву на міні.
«На фото мій робочий "коник", яким возив побратимів і все необхідне на позиції та евакуював поранених. І те, що від нього залишилося після підриву на міні... Це свідчення про чудо Боже і Вашої молитви за мене і моїх побратимів.
Бережи, Господи, кожну маму і даруй вам, Боже, многії літа і мирне небо!»
***
Війна вибудовує стіни між людьми — молитва долає будь-які кордони. Ми молимося одне за одного й таким чином стаємо довкола Христа справжньою сім’єю.
Тому до всіх мам звернені ці слова отця Юрія:
***
На нашому проєкті зібрано чимало текстів про силу молитви — свідчення військових і цивільних. Саме час про неї нагадати.
Людськими словами важко досягти порозуміння, але там, де діє Бог, завжди стаються дива. Тому не припиняймо молитву за мир в Україні в ці відповідальні дні🙏🇺🇦❤️🩹
А про силу молитов нещодавно нагадав один із героїв публікацій на Діалог.ТУТ, священнослужитель УПЦ, який захищає Україну як військовий ЗСУ, — протоієрей Георгій Зарафутдінов з Волині.
На своїй сторінці в Facebook він опублікував привітання з днем матері та фото своєї евакуаційної автівки після підриву на міні.
«На фото мій робочий "коник", яким возив побратимів і все необхідне на позиції та евакуював поранених. І те, що від нього залишилося після підриву на міні... Це свідчення про чудо Боже і Вашої молитви за мене і моїх побратимів.
Бережи, Господи, кожну маму і даруй вам, Боже, многії літа і мирне небо!»
***
Війна вибудовує стіни між людьми — молитва долає будь-які кордони. Ми молимося одне за одного й таким чином стаємо довкола Христа справжньою сім’єю.
Тому до всіх мам звернені ці слова отця Юрія:
«Укріпи вас Господи в цей нелегкий час і дай, Боже, щоб кожна мама, чий син чи дочка на війні, повернулись до вас живими і здоровими. Тій мамі, чиє дитя в полоні, бажаю сили, терпіння і щирих молитв, щоб дав Господь їм звільнення з неволі. Укріпи, Господи, і дай сили тій мамі, що вже не побачить свою дитину, яка віддала життя за Україну і нашу рідну землю в цій клятій війні.
Дякую моїм рідним і кожній мамі за святі молитви, якими ви просите милості від Бога всім, хто сьогодні на різних напрямках і по-різному захищає Батьківщину від навали ворога».
***
На нашому проєкті зібрано чимало текстів про силу молитви — свідчення військових і цивільних. Саме час про неї нагадати.
15.05.202514:11
«Це свідчення прочудо Боже і Вашої молитви за мене і моїх побратимів…»
⤵️⤵️⤵️
⤵️⤵️⤵️
15.05.202514:11
08.05.202513:20
«Своїм братам і сестрам, які розуміють, що таке Церква, я бажаю триматися двома руками свого канонічного священника, своєї громади, з якою молилися у храмі. Бо Церква – це не стіни, це зібрання вірних. І цю спільноту треба зберегти. Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них, — так заповідав нам Господь наш Іісус Христос…»
Ще одна актуальна цитата із франківського тексту.
І все ж таки, дивишся на ці фото знищеного Преображенського храму в Івано-Франківську (як було і як стало) і думаєш: якщо греко-католики самі пережили «ліквідацію» своєї Церкви з боку держави, навіщо нині діють тими самими методами?
Ще одна актуальна цитата із франківського тексту.
І все ж таки, дивишся на ці фото знищеного Преображенського храму в Івано-Франківську (як було і як стало) і думаєш: якщо греко-католики самі пережили «ліквідацію» своєї Церкви з боку держави, навіщо нині діють тими самими методами?
08.05.202511:14
«Що відчуває людина після втрати храму.
•я бездомний
•душевна порожнеча
•обурення від несправедливості
•беззахисність
•гнів на адресу гонителів
•люте неприйняття ситуації.
Це те, що було в перші дні після того, як у нас захопили собор. Тепер плюси, які я з цієї травми виніс (і плюсів усе більшає, як не дивно):
•надія, що Господь не залишить
•зміцнилася віра
•якщо женуть, значить, ми з Христом
•почав більше молитися, більше читати Біблію
•став більш зібраним
•мобілізувався до духовних подій, які ще будуть попереду, я певен
•опрацьовую такі необхідні чесноти, як терпіння та прийняття».
***
Важко зрозуміти, куди далі, якщо неможливо уявити, куди взагалі все поверне. Але тут і тепер ми можемо вчитися залишатися людьми у найскладніших обставинах.
Яскравий приклад — українці, які діляться своїм досвідом подолання важких випробувань.
А у вас яких більше почуттів?
Ставте 🙏, якщо вдається попри роки війни зберігати щось добре та світле в душі та серці❤️🩹
Івано-франківець, який пережив і руйнування свого храму, і захоплення кафедрального собору, і це все в умовах повномасштабної війни — сьогодні знову на Діалог.ТУТ.
Рівно два роки цьому тексту.
•я бездомний
•душевна порожнеча
•обурення від несправедливості
•беззахисність
•гнів на адресу гонителів
•люте неприйняття ситуації.
Це те, що було в перші дні після того, як у нас захопили собор. Тепер плюси, які я з цієї травми виніс (і плюсів усе більшає, як не дивно):
•надія, що Господь не залишить
•зміцнилася віра
•якщо женуть, значить, ми з Христом
•почав більше молитися, більше читати Біблію
•став більш зібраним
•мобілізувався до духовних подій, які ще будуть попереду, я певен
•опрацьовую такі необхідні чесноти, як терпіння та прийняття».
***
Важко зрозуміти, куди далі, якщо неможливо уявити, куди взагалі все поверне. Але тут і тепер ми можемо вчитися залишатися людьми у найскладніших обставинах.
Яскравий приклад — українці, які діляться своїм досвідом подолання важких випробувань.
А у вас яких більше почуттів?
Ставте 🙏, якщо вдається попри роки війни зберігати щось добре та світле в душі та серці❤️🩹
Івано-франківець, який пережив і руйнування свого храму, і захоплення кафедрального собору, і це все в умовах повномасштабної війни — сьогодні знову на Діалог.ТУТ.
Рівно два роки цьому тексту.
06.05.202517:33
Усі три роки існування Діалогу.ТУТ найважче нам давалося 6 травня. Це дата народження нашого проєкту і заразом час осмислення, навіщо все це було починати і продовжувати.
Три роки тому було більше сил, сподівань і витримки.
Зараз залишилася тільки витримка і ще трохи усвідомлення, що майбутнє твориться нашими вчинками тут і зараз, а отже треба діяти, тільки не так, як раніше, й по-інакшому.
Голова вже гуде від роботи над помилками. Хто що не так не там і не тому сказав. Хто чому так довго мовчить і навіщо. Хто в чому був правий і як треба було слухати інших, аби тепер не було так як є…
Багато стало знавців і експертів, кожен не бариться зі своїми далекоглядними висновками.
Але знаєте що?
За ці три роки головним результатом Діалогу стала любов.
У когось більше, у когось менше. Однак…
Бог дає пережити нестерпне, а ми не ховаємось.
Дає випробування, а ми за це Йому дякуємо.
Посилає хейт, образи і наклепи, а ми їх не уникаємо.
Це велика й велична школа. За яку, переконані, ми всі будемо вдячні Господові все своє подальше життя.
Наш Діалог.ТУТ — це не про писанину, не про полеміку і тим більше не про спротив.
Це простір порозуміння та єдності. А вони неможливі, якщо ми не прийматимемо одне одного з усіма потаємними та відвертими вадами. Тому, можливо, й добре, що ми всі тут по-різному себе проявляли й показували з різних, часом не прямо таки достойних сторін.
***
За ці три роки на нашому проєкті ми багато з вами спільно пережили. Здебільшого болю.
Але була й радість — від того, що ми не самі в цьому пеклі війни, що ми є одне в одного і що ми є у Господа.
Проте життя вимагає руху не просто вперед, а й угору.
Ми готові, хоча трошки боязко.
З новим роком Діалогу.ТУТ вітаємо всіх причетних❤️🩹
І з цікавістю дивимося в рік наступний, бо накопичено неабиякий досвід та потенціал — чи дасть Господь його проявити й застосувати.
Якщо вам цікаво, куди воно все вирулить, підтримайте нас.
Обіцяємо: коли нам не буде більше що сказати, ми про це чесно напишемо й урочисто закриємо наш проєкт😏
А поки чекаємо відповідей цікавих інтерв’юєрів і плануємо для вас ексклюзив — не перемикайтеся🥰
***
Картки для донатів ті самі.
Завдяки їм ми покриваємо найнеобхідніші витрати й розуміємо, що ми вам потрібні.
Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).
А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c
🌺І нехай весна, любов і мир переможуть🙏
Три роки тому було більше сил, сподівань і витримки.
Зараз залишилася тільки витримка і ще трохи усвідомлення, що майбутнє твориться нашими вчинками тут і зараз, а отже треба діяти, тільки не так, як раніше, й по-інакшому.
Голова вже гуде від роботи над помилками. Хто що не так не там і не тому сказав. Хто чому так довго мовчить і навіщо. Хто в чому був правий і як треба було слухати інших, аби тепер не було так як є…
Багато стало знавців і експертів, кожен не бариться зі своїми далекоглядними висновками.
Але знаєте що?
За ці три роки головним результатом Діалогу стала любов.
У когось більше, у когось менше. Однак…
Бог дає пережити нестерпне, а ми не ховаємось.
Дає випробування, а ми за це Йому дякуємо.
Посилає хейт, образи і наклепи, а ми їх не уникаємо.
Це велика й велична школа. За яку, переконані, ми всі будемо вдячні Господові все своє подальше життя.
Наш Діалог.ТУТ — це не про писанину, не про полеміку і тим більше не про спротив.
Це простір порозуміння та єдності. А вони неможливі, якщо ми не прийматимемо одне одного з усіма потаємними та відвертими вадами. Тому, можливо, й добре, що ми всі тут по-різному себе проявляли й показували з різних, часом не прямо таки достойних сторін.
***
За ці три роки на нашому проєкті ми багато з вами спільно пережили. Здебільшого болю.
Але була й радість — від того, що ми не самі в цьому пеклі війни, що ми є одне в одного і що ми є у Господа.
Проте життя вимагає руху не просто вперед, а й угору.
Ми готові, хоча трошки боязко.
З новим роком Діалогу.ТУТ вітаємо всіх причетних❤️🩹
І з цікавістю дивимося в рік наступний, бо накопичено неабиякий досвід та потенціал — чи дасть Господь його проявити й застосувати.
Якщо вам цікаво, куди воно все вирулить, підтримайте нас.
Обіцяємо: коли нам не буде більше що сказати, ми про це чесно напишемо й урочисто закриємо наш проєкт😏
А поки чекаємо відповідей цікавих інтерв’юєрів і плануємо для вас ексклюзив — не перемикайтеся🥰
***
Картки для донатів ті самі.
Завдяки їм ми покриваємо найнеобхідніші витрати й розуміємо, що ми вам потрібні.
Приват: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).
А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c
🌺І нехай весна, любов і мир переможуть🙏
02.05.202514:25
Ви помітили, що цього року на Пасху в наших храмах було ще більше людей?🙄
«Ще протягом минулої зими, і особливо в період цього Великого посту, я помітив у храмі чимало нових людей.
“Новенькі” чітко усвідомлювали, яку саме конфесію наш храм представляв. Люди різні за віком, але переважно молоді, з розумними і досить виваженими думками, бажанням мислити самостійно і критично, потребою в Церкві зустріти Істину.
Одні приходили в наш храм подивитися, інші — помолитися. Хтось — поговорити, а хтось — послухати. Ті допомогти, а ось ті — поспостерігати. Але, як правило, всі знову й знову поверталися, а потім… займали чергу до Сповіді, а там вже й поспішали до Святого Причастя Тіла і Крові Христових.
Можна було б ці спостереження не узагальнювати, але знайомі мені священники розповідали те ж саме…»
***
Людей, які шукають Христа, ніколи не було і, напевне, не буде багато. Але дивує, що попри три роки активного «духовного фронту» проти УПЦ, наші храми не порожніють, а навпаки.
І цього року на Пасху прийшло набагато більше вірян, ніж минулого і позаминулого.
Ставте 💯, якщо теж це помітили.
А причини цього досить зважено розібрав протоієрей Володимир Ровінський.
Рівно 2 роки цьому тексту, і сьогодні він знову на Діалог.ТУТ.
«Ще протягом минулої зими, і особливо в період цього Великого посту, я помітив у храмі чимало нових людей.
“Новенькі” чітко усвідомлювали, яку саме конфесію наш храм представляв. Люди різні за віком, але переважно молоді, з розумними і досить виваженими думками, бажанням мислити самостійно і критично, потребою в Церкві зустріти Істину.
Одні приходили в наш храм подивитися, інші — помолитися. Хтось — поговорити, а хтось — послухати. Ті допомогти, а ось ті — поспостерігати. Але, як правило, всі знову й знову поверталися, а потім… займали чергу до Сповіді, а там вже й поспішали до Святого Причастя Тіла і Крові Христових.
Можна було б ці спостереження не узагальнювати, але знайомі мені священники розповідали те ж саме…»
***
Людей, які шукають Христа, ніколи не було і, напевне, не буде багато. Але дивує, що попри три роки активного «духовного фронту» проти УПЦ, наші храми не порожніють, а навпаки.
І цього року на Пасху прийшло набагато більше вірян, ніж минулого і позаминулого.
Ставте 💯, якщо теж це помітили.
А причини цього досить зважено розібрав протоієрей Володимир Ровінський.
Рівно 2 роки цьому тексту, і сьогодні він знову на Діалог.ТУТ.
30.04.202511:36
«Ми не праведники і не святі — це однозначно і точно.
Ми просто люди, які люблять Бога, Україну і свободу. Свободу вибору релігії та свободу віри в добро.
Всяке в житті було. Так, ми не ідеальні... Нас ніхто особо в житті не притісняв, не гнобив, не обіжав. Ми не мученики і не гонимі за віру.
На всі закиди, в тому числі про московських попів, реагували завжди з посмішкою. Бо що ти кому докажеш...
Ми просто маємо право на свій вибір, от і все. Але ми й готові нести за нього й відповідальність до кінця і готові бути вірними до кінця.
Такими вже виховав нас отець Іоанн — старенький лебединський батюшка, який претерпів за свої 97 років і за свій вибір усе: заслання, тюрми, табори смерті, роботу в нестерпних умовах Сибіру, гоніння, шпиняння.
Він нас учив жити, вчив не рипатися і не відступати, й ми вже так і робили по життю…»
Це слова мами загиблого героя, молодшого лейтенанта ЗСУ та священнослужителя УПЦ протоієрея Олексія Кузнєцова.
Ставте ❤️, якщо поділяєте ці почуття.
Ми просто люди, які люблять Бога, Україну і свободу. Свободу вибору релігії та свободу віри в добро.
Всяке в житті було. Так, ми не ідеальні... Нас ніхто особо в житті не притісняв, не гнобив, не обіжав. Ми не мученики і не гонимі за віру.
На всі закиди, в тому числі про московських попів, реагували завжди з посмішкою. Бо що ти кому докажеш...
Ми просто маємо право на свій вибір, от і все. Але ми й готові нести за нього й відповідальність до кінця і готові бути вірними до кінця.
Такими вже виховав нас отець Іоанн — старенький лебединський батюшка, який претерпів за свої 97 років і за свій вибір усе: заслання, тюрми, табори смерті, роботу в нестерпних умовах Сибіру, гоніння, шпиняння.
Він нас учив жити, вчив не рипатися і не відступати, й ми вже так і робили по життю…»
Це слова мами загиблого героя, молодшого лейтенанта ЗСУ та священнослужителя УПЦ протоієрея Олексія Кузнєцова.
Ставте ❤️, якщо поділяєте ці почуття.
30.04.202508:30
І ще одне слово про полеглого героя протоієрея Олексія Кузнєцова від його матері.
27-й День народження.
— Мам, мені з військомату дзвонили, сказали прийти повістку забрати. Я ж не буду ховатися. Я піду. Що скажеш?
— Приймай рішення, ти пам’ятаєш, відповідальність вся на тобі.
— Ну хоч зарплату дадуть, — сміявся ти, бо в храмі вже півроку не платять, а Іринці скоро народжувати Марка.
— Та до чого тут гроші, сину, чи не знайдемо ми їх, чи не заробимо?
— Мам, та я шучу, які гроші…
Ніхто тебе в те ТЦК силком не тяг, ніхто слова не сказав, що ти московський піп, тебе поважали і там за стійкість духу, за те, що не боявся. Ти по всіх ВЛК відʼїздив на власній машині, ніхто тобі слова не сказав, ані до буса не пхав, конвою не приставляв. Ти все робив сам і добровільно.
На ВЛК, коли глянув на твій діагноз, у лікаря очі на лоб полізли, але він все одно підмахнув і сказав: «Ну, таблеточок побільше візьмеш з собою» і поставив позначку «Придатний».
…
- Куди ти пхаєшся без черги?
- Туди, там бойову повістку дають, хочеш перед мене?
- Та ні, йди сам.
…
Через півроку:
- Мам, мені сказали приймати рішення перейти в ПЦУ, я відмовився. Я клятву давав владиці, я перед Богом слово давав, я не можу його нарушити. Я не буду зрадником Церкви, коли їй найгірше.
2000 років від самих апостолів священники рукополагають священників, і тут я такий… «мені треба туди, де трохи легше живеться і досвідос в сторону». Ні, не моє, мам.
...
Мам, мені не дали звання капелана, буду замкомроти з психологічної підтримки.
Був би капеланом, ясна річ, на бойові б не посилали, але що ж тоді моя присяга варта й цій країні буде. Хай вже як Бог дасть.
Звісно, що на капеланів БРку не виписують, але на все Божа воля.
І ти йошов на передову, коли всі відмовлялися, ні разу не сховався за чиюсь спину, хоча знав, що багато хто і відмовлявся.
Твоє задання — провести, занести харчі, воду, провести зміну, підтримати словом. Ти пхався з фотіком і туди, зробив купу інтерв’ю.
Одного разу хлопець, якого ти виводив з позицій, заморився настільки, що просто сів посеред поля як мішень на белебні й каже: «Я не піду далі, я заморився». І ти тяг ще й його і його рюкзак. Круто лаючись при цьому, але тяг. Додому прийшов настільки зморений, що спав не зовсім і роздівшись.
У той день, коли я тебе бачила живим, ти зняв погон молодшого лейтенанта, прикріпів замість нього шеврон з православним хрестом, поправив його рукою декілька разів і пішов на останній свій вихід на нуль…
…
Коли сталося це горе, перший мій дзвінок був навіть не родичам, а в Троїцький собор отцю Олександру Кудряшову. Я знала, що тільки він в змозі мені допомогти. І він допоміг, пройшов зі мною ці три дні поруч і зробив все, щоб ми не зламалися від горя, організував, виїздив, вимолив...
В кінці свого земного життя ти знову був у Троїцькому соборі. Ти лежиш у труні у білому облаченії, в якому приймав священницький сан, і тридцять священників в один голос співають тобі «Со святими упокой»…
Таїсія Павленко
***
Лист матері до свого загиблого сина-священника: https://telegra.ph/Hlopc%D1%96v-svoih-ti-vryatuvav-a-sebe-n%D1%96-Mati-napisala-lista-zagiblomu-na-v%D1%96jn%D1%96-sinu-svyashchenniku-04-28
27-й День народження.
— Мам, мені з військомату дзвонили, сказали прийти повістку забрати. Я ж не буду ховатися. Я піду. Що скажеш?
— Приймай рішення, ти пам’ятаєш, відповідальність вся на тобі.
— Ну хоч зарплату дадуть, — сміявся ти, бо в храмі вже півроку не платять, а Іринці скоро народжувати Марка.
— Та до чого тут гроші, сину, чи не знайдемо ми їх, чи не заробимо?
— Мам, та я шучу, які гроші…
Ніхто тебе в те ТЦК силком не тяг, ніхто слова не сказав, що ти московський піп, тебе поважали і там за стійкість духу, за те, що не боявся. Ти по всіх ВЛК відʼїздив на власній машині, ніхто тобі слова не сказав, ані до буса не пхав, конвою не приставляв. Ти все робив сам і добровільно.
На ВЛК, коли глянув на твій діагноз, у лікаря очі на лоб полізли, але він все одно підмахнув і сказав: «Ну, таблеточок побільше візьмеш з собою» і поставив позначку «Придатний».
…
- Куди ти пхаєшся без черги?
- Туди, там бойову повістку дають, хочеш перед мене?
- Та ні, йди сам.
…
Через півроку:
- Мам, мені сказали приймати рішення перейти в ПЦУ, я відмовився. Я клятву давав владиці, я перед Богом слово давав, я не можу його нарушити. Я не буду зрадником Церкви, коли їй найгірше.
2000 років від самих апостолів священники рукополагають священників, і тут я такий… «мені треба туди, де трохи легше живеться і досвідос в сторону». Ні, не моє, мам.
...
Мам, мені не дали звання капелана, буду замкомроти з психологічної підтримки.
Був би капеланом, ясна річ, на бойові б не посилали, але що ж тоді моя присяга варта й цій країні буде. Хай вже як Бог дасть.
Звісно, що на капеланів БРку не виписують, але на все Божа воля.
І ти йошов на передову, коли всі відмовлялися, ні разу не сховався за чиюсь спину, хоча знав, що багато хто і відмовлявся.
Твоє задання — провести, занести харчі, воду, провести зміну, підтримати словом. Ти пхався з фотіком і туди, зробив купу інтерв’ю.
Одного разу хлопець, якого ти виводив з позицій, заморився настільки, що просто сів посеред поля як мішень на белебні й каже: «Я не піду далі, я заморився». І ти тяг ще й його і його рюкзак. Круто лаючись при цьому, але тяг. Додому прийшов настільки зморений, що спав не зовсім і роздівшись.
У той день, коли я тебе бачила живим, ти зняв погон молодшого лейтенанта, прикріпів замість нього шеврон з православним хрестом, поправив його рукою декілька разів і пішов на останній свій вихід на нуль…
…
Коли сталося це горе, перший мій дзвінок був навіть не родичам, а в Троїцький собор отцю Олександру Кудряшову. Я знала, що тільки він в змозі мені допомогти. І він допоміг, пройшов зі мною ці три дні поруч і зробив все, щоб ми не зламалися від горя, організував, виїздив, вимолив...
В кінці свого земного життя ти знову був у Троїцькому соборі. Ти лежиш у труні у білому облаченії, в якому приймав священницький сан, і тридцять священників в один голос співають тобі «Со святими упокой»…
Таїсія Павленко
***
Лист матері до свого загиблого сина-священника: https://telegra.ph/Hlopc%D1%96v-svoih-ti-vryatuvav-a-sebe-n%D1%96-Mati-napisala-lista-zagiblomu-na-v%D1%96jn%D1%96-sinu-svyashchenniku-04-28
+1
30.04.202508:30
29.04.202515:55
«Не можна нам втрачати Українську Православну Церкву: саме цього зараз хоче і лукавий, і Москва»
Цей військовий тоді сказав те, що відчувають багато хто з нас, і про що не втомлюємося нагадувати ми всі три роки існування нашого проєкту. Нашу Церкву знищують цілком конкретні люди, українські громадяни. Але вигідно це тільки лукавому і Росії.
— Як ви для себе пояснюєте: що мотивує людей викрикувати образливі гасла проти своїх же співгромадян, українців, і розбурхувати всю цю ситуацію навколо Церкви?
— Для себе я поділяю їх на три категорії, але абсолютно до всіх ставлюся з розумінням.
Перша категорія — це люди, які виконують замовлення. Вони отримали за це кошти або з кимось співпрацюють. Така в них робота: колотити церкви й народ.
Друга категорія — невігласи. Ті, хто ніколи не ходив до церкви й завжди говорив, що «Бога потрібно мати в серці», а зараз розповідає, що храм повинен бути на тій чи іншій стороні. Це люди необізнані, які абсолютно не знають історії Церкви та канонів.
Третя категорія — це ті, хто мені близький по духу, хоча на сьогодні, на жаль, вони по інший бік барикад цієї духовної боротьби. Такі люди дійсно приходять зі щирим прагненням захищати Україну.
Саме ці люди, на відміну від перших двох категорій, відрізняються тим, що приходять не колотити людей, а розібратися. І коли поспілкуються зі священником, з адекватними прихожанами (тому що, на жаль, і на нашій стороні багато хто не розуміє, як треба поводитися в натовпі), то жмуть руку і кажуть: «Вибачте, ми не праві. Більше сюди не прийдемо».
***
Той самий військовий, який не побоявся публічно заступитися за свою Церкву, і той самий наш із ним текст, якому рівно 2 роки і який абсолютно не втратив актуальності:
Цей військовий тоді сказав те, що відчувають багато хто з нас, і про що не втомлюємося нагадувати ми всі три роки існування нашого проєкту. Нашу Церкву знищують цілком конкретні люди, українські громадяни. Але вигідно це тільки лукавому і Росії.
— Як ви для себе пояснюєте: що мотивує людей викрикувати образливі гасла проти своїх же співгромадян, українців, і розбурхувати всю цю ситуацію навколо Церкви?
— Для себе я поділяю їх на три категорії, але абсолютно до всіх ставлюся з розумінням.
Перша категорія — це люди, які виконують замовлення. Вони отримали за це кошти або з кимось співпрацюють. Така в них робота: колотити церкви й народ.
Друга категорія — невігласи. Ті, хто ніколи не ходив до церкви й завжди говорив, що «Бога потрібно мати в серці», а зараз розповідає, що храм повинен бути на тій чи іншій стороні. Це люди необізнані, які абсолютно не знають історії Церкви та канонів.
Третя категорія — це ті, хто мені близький по духу, хоча на сьогодні, на жаль, вони по інший бік барикад цієї духовної боротьби. Такі люди дійсно приходять зі щирим прагненням захищати Україну.
Саме ці люди, на відміну від перших двох категорій, відрізняються тим, що приходять не колотити людей, а розібратися. І коли поспілкуються зі священником, з адекватними прихожанами (тому що, на жаль, і на нашій стороні багато хто не розуміє, як треба поводитися в натовпі), то жмуть руку і кажуть: «Вибачте, ми не праві. Більше сюди не прийдемо».
***
Той самий військовий, який не побоявся публічно заступитися за свою Церкву, і той самий наш із ним текст, якому рівно 2 роки і який абсолютно не втратив актуальності:
Рекордтар
27.04.202518:18
4KЖазылушылар28.01.202501:07
400Дәйексөз индексі25.10.202323:59
10.3K1 жазбаның қамтуы19.04.202505:24
2.6KЖарнамалық жазбаның қамтуы28.09.202423:59
34.43%ER25.10.202323:59
270.02%ERRҚайта жіберілді:Orthobuk - православна спільнота УПЦ
17.05.202508:56
...неминуче
Україна гостро потребувала якоїсь нової віри, у якій такі люди могли б себе реалізувати.
Людям, яким у Християнській Церкві, Церкві, заснованій на Євангелії, було нудно, тісно, нецікаво.
Заставна, 16 травня: голодний до наживи іновірець із хрестом очолює пограбування православного храму в Заставні.
Нажива вже близько. Ломом іновірець працює старанно. Незабаром отримає свою нагороду.
Україна гостро потребувала якоїсь нової віри, у якій такі люди могли б себе реалізувати.
Людям, яким у Християнській Церкві, Церкві, заснованій на Євангелії, було нудно, тісно, нецікаво.
Заставна, 16 травня: голодний до наживи іновірець із хрестом очолює пограбування православного храму в Заставні.
Нажива вже близько. Ломом іновірець працює старанно. Незабаром отримає свою нагороду.
Қайта жіберілді:
протоиерей Димитрий Гарчук
24.04.202511:12
Боляче дивитись!…Вхід у Дальні печери Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври та "сліди" нових власників...
30.04.202508:30
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.
