Записки Рояліста | {♔}

Коли-ж нарешті Австро-Угорський уряд рішив ратифікувати мир, – прийшов упадок Українського Гетьманства та Австро-Угорщини, і заготовлені вже ратифікаційні грамоти лишилися необміненими.
Не погоджуючись з політикою Українського Республіканського Уряду, (при якому він зостався, сподіваючися врятувати що можна з державної руїни і зазначивши, що він монархіст-гетьманець), Вячеслав Липинський подався до демісії в червні 1919 року і від того часу перебував на еміграції. Від 1919 року до осени 1926 року мешкав він у Райхенау біля Земмерінга в Австрії.

Повернувшись до наукової діяльности в 1920 poui, друкує свою епохальну працю „Україна на переломі", як замітки з історії українського державного будівництва в ХУЦ стол. Одночасно веде й політично-організаційну та Ідеологічну працю по лінії відновлення й закріплення Гетьманського Руху. Від 1919 р. до осені 1926 року мешкає в Райхенау біля біля Семмерінгу в Австрії, де й не покидає про вадити господарство пташину фарму, що була одино жим засобом існувания. В цім часі пише брошуру «До українських хліборобів" та виносить на своїх плечах неперіодичний збірник „Хліборобська Україна". Продовж 1920-1925 років вийшло її п'ять збірників. Там Липинський і друкує свої славнозвісні непроминального значення «Листи до братів-хліборобів", які 1926 року випускає ще й окремою книгою. Коли на віденському грунті української еміграції організується в 1921 р. Український Вільний Університет, Липинський бере участь тут, як професор УВУ разом з ученими такого формату, як Грушевський, Дністрянський і другими.

«Щитъ разсѣченъ. Въ первой, серебряной, половинѣ запорожскій казакъ въ червленой одеждѣ, держащій на лѣвомъ плечѣ винтовку. Въ левой, червленой, половинѣ три серебряныя опрокинутыя стрѣлы: средняя въ столбъ, а крайнія косвенно на крестъ положенныя и связанныя золотою лентою. Нашлемникъ: три страусовыхъ пера: среднее червленое, обременненное золотою булавою, а крайнія серебряныя. Наметъ червленый съ серебромъ. Гербъ украшенъ червленою мантіею, подбитою соболями, и увѣнчанъ червленою же съ соболевою опушкою гетманскою шапкою, украшенною жемчужною аграфою съ двумя серебряными пѣтушьими перьями. Щитодержатели: два серебряныхъ коня съ червлеными глазами и языками. Девизъ: «Conjungit favores!» червлеными буквами на серебряной лентѣ».

Щит розсічено. В першій, срібній половині — запорожський козак в червоному одязі тримає на лівому рамені самопал. В лівій, червоній половині — емблема Скоропадських — три срібні повернуті вниз стріли: середня простопадно, а крайні покладено навхрест і звязано золотою стьожкою. Щит тримають два срібні коні з червоними очима й язиками.
Нашлемник: три пера страуса: середня – червона із злотою булавою, а крайні — срібні.
Намет – червоний зі сріблом
Герб прикрашено червоною кереєю підбитою соболями і увінчано червоною гетьманською шапкою з соболевою облямовкою, що має аґрафу з перли та два срібних пера.

«Символіка цього гербу гарна й виразиста. Червона барва гербового поля означає кров пролиту за батьківщину, вона означає теж силу і владу. Гербове титло — три стріли — символізують у геральдиці швидкість, звичність і нахил предків до заглиблення в незнані області духа й науки. Срібна барва являється виразом мудрости, чистоти й переможности. Блакитна барва це ознака вірности, постійности й відданости. Сполука срібної й червоної барв — першої для гербового титла, а другої для щитового поля — символізує в лицарській геральдиці сміливість. Герб Скоропадських це зразковий витвір чисто української геральдичної культури козацьких часів».