Навколокнижковий ЩоНеДенник
25.02.202511:36
Розбила банку після зібраних 14 тисяч 💪
Залишаю ще лінк на загальну, але хочу подякувати вам, бо тільки на таких історіях часом і тримається мій оптимізм ❤️🩹
Далі буде!
Залишаю ще лінк на загальну, але хочу подякувати вам, бо тільки на таких історіях часом і тримається мій оптимізм ❤️🩹
Далі буде!
10.02.202516:49
Йогансен задавав тренди ще у 1929 році.
22.01.202516:22
Коли дуже затишний текст перекладала дуже мила людина. Це примітка до опису приготування пампушок☺️
13.11.202410:00
У нашому видавництві я працюю над маленькою серією класики «Рядки з тіні», де в кожній книжці є спогади письменниці чи письменника про себе і про близьких.
Люблю цю концепцію, бо дуже часто через мемуари ти наче знайомишся з автором, знімаєш шкірку забронзовілості, смієшся з жартів і співчуваєш скаргам - словом, як із звичайною (ну майже) людиною теревениш.
Стиль кожних спогадів різний, але є дещо спільне у тих 5 книжках, які ми наразі вже зробили в цій серії.
Вгадаєте, що? Га? Ні? Та русня, звісно. Точніше її велика тінь, в якій вони зрештою й опинилися.
Людмила Старицька-Черняхівська, донька Корифея, яка подарувала нам шикарні прозу і пʼєси, спогади про Лесю Українку і батька.
Місце і дату смерті якої ми не знаємо, бо померла вона в товарному вагоні по дорозі в Казахстан, і тіло просто викинули з поїзда на ходу.
Олена Пчілка, мабуть, найвідоміша в серії, з розкішними оповіданнями, які свого часу перевернули моє уявлення про класику.
Її «Автобіографію» я збирала по шматках, бо з усіх прижиттєвих видань сторінки з нею вирізала цензура, дарма, що та автобіографія шліфувалася, щоб бути пригодною совку.
Василь Королів-Старий. Отой, що придумав «Хуху Моховинку» і взагалі купу світлих казок й оповідань.
Ну, думаю, цього разу пронесе, він же в діаспорі. А тоді читаю в спогадах, як його переслідували служби КДБ, навіть у Чехії. І сучасники кажуть про допит, незадовго після якого той помер просто на порозі дому.
Ганна Барвінок, дружина славетного Куліша, що записувала живі оповідання буквально з народних уст у полі.
Якій Куліш постійно зраджував, дорікав безплідністю - бо після першого викидня Ганна Барвінок так більше не могла мати дітей. Викидня, який стався, коли її чоловіка з друзями заарештували за організацію Кирило-Мефодіївського братства. Хто заарештував, ви вже знаєте.
Ну і нарешті Франко. Тільки трохи не той, а Петро, син Каменяра, співзасновник Пласту, засновник летунського відділу УГА. Який писав неймовірні яскраві тексти у стилі Жуля Верна і А.К. Дойля, який став першим директором батькового музею. Якого вивезли при відступі совка з Галичини і згодом розстріляли в Києві.
Коли я обираю наступного автора в серію, орієнтуюся більше на тексти і спогади, а не на біографію. І кожен раз болить, коли бачу те саме. Російський червоний слід, що зруйнував людей, з якими я вже встигла подружитися.
Люблю цю концепцію, бо дуже часто через мемуари ти наче знайомишся з автором, знімаєш шкірку забронзовілості, смієшся з жартів і співчуваєш скаргам - словом, як із звичайною (ну майже) людиною теревениш.
Стиль кожних спогадів різний, але є дещо спільне у тих 5 книжках, які ми наразі вже зробили в цій серії.
Вгадаєте, що? Га? Ні? Та русня, звісно. Точніше її велика тінь, в якій вони зрештою й опинилися.
Людмила Старицька-Черняхівська, донька Корифея, яка подарувала нам шикарні прозу і пʼєси, спогади про Лесю Українку і батька.
Місце і дату смерті якої ми не знаємо, бо померла вона в товарному вагоні по дорозі в Казахстан, і тіло просто викинули з поїзда на ходу.
Олена Пчілка, мабуть, найвідоміша в серії, з розкішними оповіданнями, які свого часу перевернули моє уявлення про класику.
Її «Автобіографію» я збирала по шматках, бо з усіх прижиттєвих видань сторінки з нею вирізала цензура, дарма, що та автобіографія шліфувалася, щоб бути пригодною совку.
Василь Королів-Старий. Отой, що придумав «Хуху Моховинку» і взагалі купу світлих казок й оповідань.
Ну, думаю, цього разу пронесе, він же в діаспорі. А тоді читаю в спогадах, як його переслідували служби КДБ, навіть у Чехії. І сучасники кажуть про допит, незадовго після якого той помер просто на порозі дому.
Ганна Барвінок, дружина славетного Куліша, що записувала живі оповідання буквально з народних уст у полі.
Якій Куліш постійно зраджував, дорікав безплідністю - бо після першого викидня Ганна Барвінок так більше не могла мати дітей. Викидня, який стався, коли її чоловіка з друзями заарештували за організацію Кирило-Мефодіївського братства. Хто заарештував, ви вже знаєте.
Ну і нарешті Франко. Тільки трохи не той, а Петро, син Каменяра, співзасновник Пласту, засновник летунського відділу УГА. Який писав неймовірні яскраві тексти у стилі Жуля Верна і А.К. Дойля, який став першим директором батькового музею. Якого вивезли при відступі совка з Галичини і згодом розстріляли в Києві.
Коли я обираю наступного автора в серію, орієнтуюся більше на тексти і спогади, а не на біографію. І кожен раз болить, коли бачу те саме. Російський червоний слід, що зруйнував людей, з якими я вже встигла подружитися.
Медиа контентке
қол жеткізе алмадық
қол жеткізе алмадық
20.10.202416:13
Типовий письменницький вечір вихідного дня.
09.09.202416:32
23.02.202516:06
і про правопис😄
29.01.202511:46
Похвалюся вам красою, яку треба буде розшифрувати. І щоразу це лотерея, бо я поняття зеленого поки не маю, чи увійде воно до книжки.
Хто розшифрує 1 речення, той отримає мої повагу і захоплення)
Хто розшифрує 1 речення, той отримає мої повагу і захоплення)
Медиа контентке
қол жеткізе алмадық
қол жеткізе алмадық
20.01.202503:51
Підчитую матеріали до презентації, і якраз читаю, як Оксана Стешенко (сестра Людмили Старицької-Черняхівської) в кінці ХІХ століття в тюрмі на Лук’янівці познайомилася з майбутнім чоловіком.
Позавчора я тут чекала на колегу, щоб разом піти в офіс.
Сьогодні росіяни вдарили сюди балістикою і вбили трьох людей.
Позавчора я тут чекала на колегу, щоб разом піти в офіс.
Сьогодні росіяни вдарили сюди балістикою і вбили трьох людей.
25.10.202414:54
Петро Франко🤌🤌
11.10.202414:18
09.09.202413:14
17.02.202516:14
В художній літературі є такий прийом — ненадійний оповідач. Це коли оповідь ведеться очима особи, якій не можна до кінця вірити. Для мене вся підрадянська творчість уявляється таким ненадійним оповідачем.
От пише класик:
Першими, звісно, стоять росіяни, що наштовхує на думку, що відсотково саме їх 100 років тому жило в Керчі найбільше. Але так думав автор? чи так виправила цензура? чи так і було насправді? чи підтасовували статистику?
Кожне таке «спостереження» потребує ретельного фактчекінгу, кожен такий спогад для мене ненадійний.
От пише класик:
На Керчі вже помітний подих Сходу. Візьміть населення — росіяни, українці, греки, євреї, вірмени, турки, татари. Це надає містові особливої строкатости, що нею відзначаються всі міста Сходу. Ви ходите його вулицями і почуваєте, що топчете порох віків.
Першими, звісно, стоять росіяни, що наштовхує на думку, що відсотково саме їх 100 років тому жило в Керчі найбільше. Але так думав автор? чи так виправила цензура? чи так і було насправді? чи підтасовували статистику?
Кожне таке «спостереження» потребує ретельного фактчекінгу, кожен такий спогад для мене ненадійний.
24.01.202510:42
Вже не вперше виникає дилема сприйняття класичних текстів через особистості їх авторів.
Якщо ми ще зі школи чули про ✨три великі кохання✨ Івана Франка (і при цьому я тільки в університеті дізналася про те, що в нього, взагалі-то, з жінкою було четверо дітей), то Куліш, який писав своїй дружині про походеньки до нових пасій (зазвичай значно молодших за нього) сильно підпортив ставлення до його творів.
І тепер слухаю випуск «Шалених авторок», про Чикаленка, де серед іншого розповідають, що в нього «дуже складна, по-своєму навіть трагічна історія кохання». В чому суть трагічної історії: Чикаленко одружився на жінці, що поділяла його погляди, жив з нею, мав з нею дітей, і якось так получилося, що він закохався у її племінницю, котра з ними жила. Вона відповіла взаємністю, і Чикаленко йде від дружини до неї. Далі цитата: «вона (ця історія) демонструє внутрішню силу, душевну силу цієї людини (Чикаленка)…»
Вибачте, що?
Для контексту, я не заперечую величеееезного вкладу Чикаленка в український контекст й українське майбутнє. Його напрацювання, і бізнесові, і культурні, і громадські уможливили сучасну Україну.
Але дивно чути возвеличення не надто етичного особистого життя, навіть якщо це відома і позитивна постать.
Як ви ставитеся до таких аспектів біографії українських діячів? Чи впливають вони на ваше сприйняття їхньої культурної спадщини?
Якщо ми ще зі школи чули про ✨три великі кохання✨ Івана Франка (і при цьому я тільки в університеті дізналася про те, що в нього, взагалі-то, з жінкою було четверо дітей), то Куліш, який писав своїй дружині про походеньки до нових пасій (зазвичай значно молодших за нього) сильно підпортив ставлення до його творів.
І тепер слухаю випуск «Шалених авторок», про Чикаленка, де серед іншого розповідають, що в нього «дуже складна, по-своєму навіть трагічна історія кохання». В чому суть трагічної історії: Чикаленко одружився на жінці, що поділяла його погляди, жив з нею, мав з нею дітей, і якось так получилося, що він закохався у її племінницю, котра з ними жила. Вона відповіла взаємністю, і Чикаленко йде від дружини до неї. Далі цитата: «вона (ця історія) демонструє внутрішню силу, душевну силу цієї людини (Чикаленка)…»
Вибачте, що?
Для контексту, я не заперечую величеееезного вкладу Чикаленка в український контекст й українське майбутнє. Його напрацювання, і бізнесові, і культурні, і громадські уможливили сучасну Україну.
Але дивно чути возвеличення не надто етичного особистого життя, навіть якщо це відома і позитивна постать.
Як ви ставитеся до таких аспектів біографії українських діячів? Чи впливають вони на ваше сприйняття їхньої культурної спадщини?
19.11.202418:05
Вимкнули світло, я запалила свічки по всій хаті і сиджу читаю книжку про часи Джейн Остін / Бріджертонів і тд.
Там всі бали відбуваються при свічках, і зненацька казка про Попелюшку набула адекватності. У світлі свічок я б теж не запамʼятала обличчя людини й орієнтувалася б на кришталеві туфлі, які гарно від тих свічок відблискували.🧐
Там всі бали відбуваються при свічках, і зненацька казка про Попелюшку набула адекватності. У світлі свічок я б теж не запамʼятала обличчя людини й орієнтувалася б на кришталеві туфлі, які гарно від тих свічок відблискували.🧐
23.10.202421:24
Люблю Петра Франка за оце тонке неочевидне підсміювання навіть над відверто ідейними й позитивними героями. Ну і за вайби Жуля Верна.
23.09.202417:54
10.02.202520:51
Плюси роботи з друзями (і мінуси — з класикою) 🫠
Вгадайте, якого автора-класика я буду читати (і потенційно горіти)?
Сашко, не підказуй🤫
Вгадайте, якого автора-класика я буду читати (і потенційно горіти)?
Сашко, не підказуй🤫
23.01.202510:13
Я оце поширила, а потім прочитала про «повелительку» і тепер сміюся
Медиа контентке
қол жеткізе алмадық
қол жеткізе алмадық
18.11.202416:02
Дуже здивований козак з доброї книжки «Шкода Петрусь» М. Середи.
21.10.202420:12
Ех, таку пораду на літо пропустила((
11.09.202414:12
Көрсетілген 1 - 22 арасынан 22
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.