блокпостравматичне
коли я робив укріплення для ТрО, хлопець, років на 5 молодший за мене запитав у бійця:
"а що буде з усіма цими блокпостами, коли ми переможемо?"
я подумав: "а й справді, що буде з цими мішками, наповненими піском, землею, українською люттю та уламками довоєнного побуту?
на плечі яких титанів ми поскидаємо бетонні блоки?
чи захочуть тролейбуси, що стоять впоперек спорожнілих київських вулиць повертатись в депо?
а протитанкові їжаки? що буде з ними? напевно, порозбігаються до протитанкових лісів і будуть приходити інколи влітку до заміських будиночків, де діти годуватимуть їх молоком, перш ніж піти спати, уже не в погреб"
лопата, вчергове занурившись у землю, врізалась у корінь дерева,
що вдень турботливо накривало блокпост тінню
боєць казав: "копайте друзі, землі багато і вона наша. це головне"
я копав все завзятіше , промінявши втому на безкінечне бажання помсти
я уявляв, що занурюю залізо не в глинисту землю на околиці Києва,
а в голову кожного заблукалого болотного упиря
і вигрібаю з нього те, що мало б зватись мізками,
а потім закидаю на їх місце безмірне відчуття провини, яке, звісно ж, не приживається
тоді я засипаю в їхні черепні ящики біль, біль у чистому вигляді, і наказую повернути його туди, звідки він прибув, повернути у надлишку, щоб він замінив у болотній імперії всі дефіцитні товари і струменів на болотних упирів та зомбі
потоками крові, дивився на них з усіх вітрин і залітав би до них у вікна разом з холодними, пекучими вітрами, розбиваючи скло.
хлопця, що пліч-о-пліч зі мною насипає землю в мішки, звати Кирилом,
але це по паспорту, так то він каже, що ім'я йому Єгор.
Кирил-Єгор наповнює вечоріючу тишу наївним підлітковим аналізом подій, про які підліток і чути не мав би,
а також примітивними жартами, добивки яких я вгадуюю ще на початку анекдоту, але все одно посміхаюсь,
коли кладу черговий мішок для вогневої точки кулеметника і розумію,
що коли ми переможемо, ми розберемо усі блокпости
і побудуємо з них вежу, як колись намагались у Вавилоні,
щоб дістати до самого неба і побачити богів.
ми добудуємо цю вежу, але серед сплячих, втомлених від ракет хмар,
ми не знайдемо нікого.
адже відтепер боги - це ми.
