Свята Літургійного року
30.03.202505:38
30 березня Церкви візантійської традиції святкують пам’ять преподобного Йоана Ліствичника, названого так через свій найвидатніший твір “Ліствиця” (“Духовна драбина”).
Щодо самої постаті св. Йоана Ліствичника збереглося доволі мало достовірних даних. Його життя припало на VI ст. З юного віку він здійснював монаший подвиг у Синайській лаврі під керівництвом авви Мартирія. Період цього наставництва тривав 19 років.
Після того почалося 40-літнє самітницьке життя Йоана в Толі за п’ять стадій від лаври. Протягом тижня, як і інші самітники того часу, він проводив у молитві та пості, а в суботу й неділю приходив до лаври на богослужіння і духовні бесіди з братією.
Згодом очолив Синайську лавру. На прохання ігумена обителі в Раїтській пустелі (Єгипет) написав тридцять повчань про сходження до духовної досконалості. Через його поетапність цей процес порівняно з драбиною, яка веде до неба. Звідси й назва — “Ліствиця”. Далі детальніше
Щодо самої постаті св. Йоана Ліствичника збереглося доволі мало достовірних даних. Його життя припало на VI ст. З юного віку він здійснював монаший подвиг у Синайській лаврі під керівництвом авви Мартирія. Період цього наставництва тривав 19 років.
Після того почалося 40-літнє самітницьке життя Йоана в Толі за п’ять стадій від лаври. Протягом тижня, як і інші самітники того часу, він проводив у молитві та пості, а в суботу й неділю приходив до лаври на богослужіння і духовні бесіди з братією.
Згодом очолив Синайську лавру. На прохання ігумена обителі в Раїтській пустелі (Єгипет) написав тридцять повчань про сходження до духовної досконалості. Через його поетапність цей процес порівняно з драбиною, яка веде до неба. Звідси й назва — “Ліствиця”. Далі детальніше
24.03.202517:33
Свято Благовіщення Церкви візантійської і латинської традиції святкують 25 березня.
В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).
Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Детальніше
Ікона Іванки Крип'якевич-Димид
В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).
Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Детальніше
Ікона Іванки Крип'якевич-Димид
11.04.202514:23
Останнім днем Великого посту в Церквах візантійської традиції є п’ятниця шостого його тижня. Наступний після неї день називається Лазаревою суботою. Цього року вона припадає на 12 квітня.
У центрі святкування Лазаревої суботи є спомин про те, як Ісус воскресив свого друга Лазаря (Йо. 11). Той із сестрами Мартою та Марією мешкали у Витанії “недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять” (Йо. 11, 18), а Ісус часто гостював у них.
Одного разу Лазар захворів, і сестри послали за Ісусом: “Господи, той, що любиш ти його, слабує” (Йо. 11, 3). Ісус однак залишився ще два дні там, де перебував, кажучи: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився” (Йо. 11, 4).
Детальніше про свято
У центрі святкування Лазаревої суботи є спомин про те, як Ісус воскресив свого друга Лазаря (Йо. 11). Той із сестрами Мартою та Марією мешкали у Витанії “недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять” (Йо. 11, 18), а Ісус часто гостював у них.
Одного разу Лазар захворів, і сестри послали за Ісусом: “Господи, той, що любиш ти його, слабує” (Йо. 11, 3). Ісус однак залишився ще два дні там, де перебував, кажучи: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився” (Йо. 11, 4).
Детальніше про свято
05.04.202508:56
П’ята субота Великого посту, яка цьогоріч припадає на 5 квітня, в літургійному календарі Церков візантійської традиції позначена як Акафістова. Устав приписує у цей день служити особливу Утреню з вбудованим у її структуру Акафістом до Богородиці.
Сам Акафіст до Богородиці в літургійній практиці часто виступає як самобутнє богослужіння. Мало того, він став взірцем для численних акафістів на честь різних святих, празників, ікон тощо, які наповнюють книги, названі “Акафістниками”, та розклади богослужінь деяких храмів. Таким чином акафіст став жанром літургійної поеми, хоч сам він, імовірно, вийшов з іншого давнього жанру майже з ідентичною структурою — кондака.
В Акафістову суботу Акафіст до Богородиці поділено на чотири частини, які розміщують по всій структурі Утрені. Остання з них, власне, і стоїть після 6-ї пісні чотирипіснця суботи (канону на чотири пісні). Також в цьому місці можна читати Синаксар Акафістової суботи, який розповідає про походження її святкування.
Детальніше
Сам Акафіст до Богородиці в літургійній практиці часто виступає як самобутнє богослужіння. Мало того, він став взірцем для численних акафістів на честь різних святих, празників, ікон тощо, які наповнюють книги, названі “Акафістниками”, та розклади богослужінь деяких храмів. Таким чином акафіст став жанром літургійної поеми, хоч сам він, імовірно, вийшов з іншого давнього жанру майже з ідентичною структурою — кондака.
В Акафістову суботу Акафіст до Богородиці поділено на чотири частини, які розміщують по всій структурі Утрені. Остання з них, власне, і стоїть після 6-ї пісні чотирипіснця суботи (канону на чотири пісні). Також в цьому місці можна читати Синаксар Акафістової суботи, який розповідає про походження її святкування.
Детальніше
29.03.202510:02
22.03.202517:29
Третю неділю Великого посту християни візантійської традиції відзначають як Хрестопоклонну. Цього року вона припадає на 23 березня. Як видно із її назви, головний акцент у її святкуванні зроблений на поклонінні Ісусовому Хресту.
Про третю неділю Великого посту як Хрестопоклонну є зафіксовані згадки з ХІІІ ст. Рукопис Єрусалимської бібліотеки № 366 пояснює, що її встановлено на честь спомину про перенесення частини Хреста з Апамеї до Константинополя. Відбулося це в VI ст. за часів імператора Юстина.
Рукопис уточнює: “Ця частина Древа являє собою підніжжя Христа”. А в каноні Утрені Хрестопоклонної неділі знаходимо тропар: “Сповнюється піснеписане пророцтво: ось бо поклоняємося підніжжю пречистих ніг Твоїх, Всесильний, Хресту Твоєму чесному, найжаданішому древу”. Йдеться тут про образи з псалмів: “Вознесіте Господа, Бога нашого, і впадіте ниць перед підніжжям його стіп: святий він!” (Пс. 99(98), 5); “Увійдімо в його житло, упадім до підніжка його стіп” (Пс. 132(131), 7). Детальніше
Про третю неділю Великого посту як Хрестопоклонну є зафіксовані згадки з ХІІІ ст. Рукопис Єрусалимської бібліотеки № 366 пояснює, що її встановлено на честь спомину про перенесення частини Хреста з Апамеї до Константинополя. Відбулося це в VI ст. за часів імператора Юстина.
Рукопис уточнює: “Ця частина Древа являє собою підніжжя Христа”. А в каноні Утрені Хрестопоклонної неділі знаходимо тропар: “Сповнюється піснеписане пророцтво: ось бо поклоняємося підніжжю пречистих ніг Твоїх, Всесильний, Хресту Твоєму чесному, найжаданішому древу”. Йдеться тут про образи з псалмів: “Вознесіте Господа, Бога нашого, і впадіте ниць перед підніжжям його стіп: святий він!” (Пс. 99(98), 5); “Увійдімо в його житло, упадім до підніжка його стіп” (Пс. 132(131), 7). Детальніше
18.03.202507:18
18 березня християни Сходу і Заходу вшановують пам’ять Кирила, єпископа Єрусалиму, котрого проголошено Отцем Церкви через його творчу спадщину, значна частина якої дійшла і до наших днів.
Період, коли жив святий, є часом формування основних правд віри, а також добою, коли християнство приймали у дорослому віці. Тому основна діяльність його як єпископа Єрусалиму спрямована на подолання аріанства через розвиток вчення про Пресвяту Трійцю та підготовку катехуменів до прийняття Хрещення.
Народився Кирило близько 315 р. в Єрусалимі або його околицях. 334 р. прийняв дияконське рукоположення з рук місцевого єпископа Макарія. 343 р. — священиче від його наступника Максима. Згодом, 348 р., на єпископа Єрусалиму його рукоположив Акакій з Палестинської Кесарії, прихильник аріан, що викликало багато питань щодо правосильності цього призначення та ортодоксальності самого Кирила. Затвердження цього на офіційному рівні чекало аж до 382 р.
Однак вже скоро Кирило на ділі довів свою вірність постановам Нікейського Собору 325 р., який засудив аріанство. Спершу двічі Акакій усуває свого ставленика з єрусалимської катедри та відправляє у вигнання. Певний час Кирилові доводиться проживати в Тарсі. Але в підсумку місцеві собори оправдовували його.
Близько 350 р. Кирило виголосив 24 “Катехизи” особам, котрі готувалися до хрещення. Їхні тексти збереглися, хоч ведуться дискусії щодо їхнього авторства (деякі дослідники частину з них приписують наступникові Кирила Йоану). “Катехизи” включають “Протокатехизм” (вступну науку), 18 дохрещальних, адресованих оглашенним, та 5 містагогійних для “просвічених”, виголошених у Пасхальну ніч. З “Містагогійних катехиз” дві присвячені Таїнству Хрещення, одна — миропомазання, і ще дві розповідають про Євхаристію та пояснюють Господню молитву.
351 (за іншими джерелами 352) р. єпископ разом з іншими єрусалимлянами був свідком з’яви на небі знаку Хреста. Про це Кирило написав імператору, який симпатизував аріанам. “Послання до благочестивого царя Констанція про світлосяйне знамення Хреста, що з’явилося на небі і було видиме в Єрусалимі” збереглося донині. Детальніше
Період, коли жив святий, є часом формування основних правд віри, а також добою, коли християнство приймали у дорослому віці. Тому основна діяльність його як єпископа Єрусалиму спрямована на подолання аріанства через розвиток вчення про Пресвяту Трійцю та підготовку катехуменів до прийняття Хрещення.
Народився Кирило близько 315 р. в Єрусалимі або його околицях. 334 р. прийняв дияконське рукоположення з рук місцевого єпископа Макарія. 343 р. — священиче від його наступника Максима. Згодом, 348 р., на єпископа Єрусалиму його рукоположив Акакій з Палестинської Кесарії, прихильник аріан, що викликало багато питань щодо правосильності цього призначення та ортодоксальності самого Кирила. Затвердження цього на офіційному рівні чекало аж до 382 р.
Однак вже скоро Кирило на ділі довів свою вірність постановам Нікейського Собору 325 р., який засудив аріанство. Спершу двічі Акакій усуває свого ставленика з єрусалимської катедри та відправляє у вигнання. Певний час Кирилові доводиться проживати в Тарсі. Але в підсумку місцеві собори оправдовували його.
Близько 350 р. Кирило виголосив 24 “Катехизи” особам, котрі готувалися до хрещення. Їхні тексти збереглися, хоч ведуться дискусії щодо їхнього авторства (деякі дослідники частину з них приписують наступникові Кирила Йоану). “Катехизи” включають “Протокатехизм” (вступну науку), 18 дохрещальних, адресованих оглашенним, та 5 містагогійних для “просвічених”, виголошених у Пасхальну ніч. З “Містагогійних катехиз” дві присвячені Таїнству Хрещення, одна — миропомазання, і ще дві розповідають про Євхаристію та пояснюють Господню молитву.
351 (за іншими джерелами 352) р. єпископ разом з іншими єрусалимлянами був свідком з’яви на небі знаку Хреста. Про це Кирило написав імператору, який симпатизував аріанам. “Послання до благочестивого царя Констанція про світлосяйне знамення Хреста, що з’явилося на небі і було видиме в Єрусалимі” збереглося донині. Детальніше
06.04.202508:34
Свята Марія Єгипетська: неперевершений приклад християнського покаяння
Марія Єгипетська (†421 або 530) була однією з перших подвижниць, які практикували усамітнення у глибокій пустелі.
На зорі християнського монашества існували три його основні види: анахоретизм, тобто повністю усамітнений спосіб життя, кеновія, тобто спільнотні монастирі (де монахи спали, їли, молилися і працювали разом) і лаври, які були гібридним форматом. У первісних лаврах монахи жили по окремих печерах, видовбаних у навколишніх скелях, а на суботу та неділю сходилися до спільної трапези і літургії.
Перші жіночі монастирі з’явилися у IV ст., після того, як рідна сестра Пахомія Великого, Марія, заснувала перший жіночий монастир у Єгипті. Він знаходився по той бік Нілу від першого пахоміанського монастиря у місцевості Тавеннісі. Однак самітницьке життя, на зразок того, яке провадив Антоній Великий зі своїми учнями, було зарезервоване переважно для чоловіків, тож поодинокі жінки, які бажали провадити такий спосіб життя, нерідко мусили вдавати із себе чоловіків і відкривали іншим свою справжню стать лише після того, як стали шанованими пустельниками. Вважалося, що, по перше, жінки нездатні до такого способу подвизання, оскільки начебто більш легко піддаються спокусам і зводять чоловіків, а також через ризик того, що в умовах довголітньої відмови від статевих стосунків присутність жінки (або навіть безбородого юнака, який міг комусь нагадувати жінку) могла звести нанівець всі вправи зі стриманості.
Таких жінок, які довели свій духовний авторитет, називали аммами, духовними матерями, тоді як чоловіків – аввами. Їхні настанови збереглися у Апофтегмах, або Висловах Отців Пустелі, які є колекцією різноманітних повчальних історій та афоризмів, які мали б допомогти монаху на його духовному шляху. У ній присутні згадки лише про трьох «амм»: Теодору, Сару та Синклітику, хоч важко сказати, наскільки історичними є ці свідчення. Це показує, наскільки рідкісним було явище жіночого самітництва. Далі детальніше
Марія Єгипетська (†421 або 530) була однією з перших подвижниць, які практикували усамітнення у глибокій пустелі.
На зорі християнського монашества існували три його основні види: анахоретизм, тобто повністю усамітнений спосіб життя, кеновія, тобто спільнотні монастирі (де монахи спали, їли, молилися і працювали разом) і лаври, які були гібридним форматом. У первісних лаврах монахи жили по окремих печерах, видовбаних у навколишніх скелях, а на суботу та неділю сходилися до спільної трапези і літургії.
Перші жіночі монастирі з’явилися у IV ст., після того, як рідна сестра Пахомія Великого, Марія, заснувала перший жіночий монастир у Єгипті. Він знаходився по той бік Нілу від першого пахоміанського монастиря у місцевості Тавеннісі. Однак самітницьке життя, на зразок того, яке провадив Антоній Великий зі своїми учнями, було зарезервоване переважно для чоловіків, тож поодинокі жінки, які бажали провадити такий спосіб життя, нерідко мусили вдавати із себе чоловіків і відкривали іншим свою справжню стать лише після того, як стали шанованими пустельниками. Вважалося, що, по перше, жінки нездатні до такого способу подвизання, оскільки начебто більш легко піддаються спокусам і зводять чоловіків, а також через ризик того, що в умовах довголітньої відмови від статевих стосунків присутність жінки (або навіть безбородого юнака, який міг комусь нагадувати жінку) могла звести нанівець всі вправи зі стриманості.
Таких жінок, які довели свій духовний авторитет, називали аммами, духовними матерями, тоді як чоловіків – аввами. Їхні настанови збереглися у Апофтегмах, або Висловах Отців Пустелі, які є колекцією різноманітних повчальних історій та афоризмів, які мали б допомогти монаху на його духовному шляху. У ній присутні згадки лише про трьох «амм»: Теодору, Сару та Синклітику, хоч важко сказати, наскільки історичними є ці свідчення. Це показує, наскільки рідкісним було явище жіночого самітництва. Далі детальніше
04.04.202505:45
4 квітня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять прп. Йосифа Піснеписця. Часто до його імені додають титул “творця канонів”, а в літургійних книгах (Октоїх, Мінея, Тріодь) фігурує перед багатьма творами примітка “творіння Йосифове”, що вказує на його авторство.
Якщо підрахувати творчу спадщину Йосифа Піснеписця, то написані ним канони становлять близько половини від усіх, що є в літургійних книгах. Їхня кількість становить майже до 300. Подібно, як у випадку з вшануванням апостола Вартоломея, Йосиф Піснеписець складав канони святим, котрі не мали їх у своїй службі. Також писав канони на дванадесяті свята, трипіснці та чотирипіснці для Постової і Квітної Тріодей.
Служба 4 квітня своїм наріжним каменем кладе пісенну творчість святого. Входячи Вечірнею у святкування цього дня, вірні можуть почути такі слова на честь Йосифа Піснеписця... Детальніше
Якщо підрахувати творчу спадщину Йосифа Піснеписця, то написані ним канони становлять близько половини від усіх, що є в літургійних книгах. Їхня кількість становить майже до 300. Подібно, як у випадку з вшануванням апостола Вартоломея, Йосиф Піснеписець складав канони святим, котрі не мали їх у своїй службі. Також писав канони на дванадесяті свята, трипіснці та чотирипіснці для Постової і Квітної Тріодей.
Служба 4 квітня своїм наріжним каменем кладе пісенну творчість святого. Входячи Вечірнею у святкування цього дня, вірні можуть почути такі слова на честь Йосифа Піснеписця... Детальніше
Қайта жіберілді:
Нотатки Никодима
25.03.202517:22
"Свято Благовіщення розкриває перед нами справжню сутність наших стосунків з Богом. Хоча часто можна почути, що це свято про «Так» Богородиці Богові, в Євангелії ми не чуємо цього слова. Натомість, ми чуємо «Я - раба Господня! Хай буде мені за Словом Твоїм!» Це Слово може бути «так», «ні» або й просто мовчання. Воно можу бути не надто зрозумілим, але завжди провадячим до Царства Божого, яке відкривається таїнством Христового Воскресіння."
Көрсетілген 1 - 24 арасынан 54
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.