у гʼюма нісбета є супер очевидне оповідання “the vampire maid”, яких не бракувало в 19 ст. та на початку 20 ст. (це якраз період активності нісбета). отож, головний герой зупиняється перепочити від подорожі та винаймає кімнатку. там він закохується в доньку лендледі, у якої дуже типовий портрет: оксамитові очі, яскраво червоні губи та (очікувано) бліда шкіра. головний герой майже одразу звіряється їй в своїх почуттях і вони взаємні. в той момент він розуміє, що вона його, проте майже одразу виправляє самого себе, розуміючи, що це він належить їй. в тому будинку йому періодично сняться жахіття, він відчуває як слабне. одного разу він прокидається серед такого жахіття, розуміючи, що воно реальне: «здавалось я був прикутий та пронизаний сонливим захватом в той час як чудовисько з жахливим піднесенням висмоктувало мою кров». згодом він втікає з того будинку, розуміючи чим була зумовлена його втома, водночас момент ясности, коли він розуміє, що за істота його кохана, не виявляє ніякого жаху, навіть навпаки, він, не бажаючи цього, в захваті. втікає він від жаху перед сутністю коханої чи від страху перед своїми бажаннями, мабуть, вже не так і суттєво.
дуже сумнівний великодній контент, звісно, вийшов.
