Дін
Митрополит Віктор (Коцаба)
Дін
25.01.202514:56
Сьогодні православний світ оплакує втрату великого архіпастиря, справжнього служителя Христового — Блаженнішого Архієпископа Тиранського, Дурресського і всієї Албанії Анастасія.
Предстоятель Церкви Албанії став взірцем християнина, в якому ми ніколи не бачили жодної тіні самолюбства чи гордості. Він був тим, хто випромінював світло Христове, яке торкалося кожного, хто приходив до нього. Його серце було сповнене любові — не лише до своєї пастви, а й до всього людства.
Цей світлий пастир прийшов до Албанії в часи, коли Православна Церква цієї країни лежала в руїнах після десятиліть гонінь. Завдяки своїй мудрості, мужності та молитві, він зумів не лише відновити зруйновані храми, а й зібрати розпорошену паству, подарувавши їй надію та віру у відродження.
Незмінною рисою Архієпископа Анастасія була його відданість канонічному порядку Церкви. Він твердо стояв на сторожі церковної єдності, відкидаючи будь-які спроби порушити встановлений порядок. Його приклад нагадує нам про те, що справжній мир у Церкві можливий лише тоді, коли він базується на любові, вірності та істині.
Життя Архієпископа Анастасія стало свідченням того, що означає бути справжнім учнем Христовим. Я мав можливість двічі в своєму житті зустрітися із цим видатним пастирем. І можу на власному досвіді засвідчити, що його слова та мудрі поради до цього часу надихають мене.
Але ще більше надихали його вчинки — прості, але наповнені благодатною любовʼю до Бога та ближнього.
Він дійсно був людиною, яка втілила Євангельські слова: «Ви — світло світу» (Мф. 5:14).
Сьогодні Албанська Церква втратила свого Предстоятеля, а православний світ — великого ієрарха та молитовника. Але ми знаємо, що його молитви за свою паству, за Церкву та за весь світ не припиняться навіть тепер.
Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведників, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, а життя безкінечне. Вічна йому пам'ять!
Предстоятель Церкви Албанії став взірцем християнина, в якому ми ніколи не бачили жодної тіні самолюбства чи гордості. Він був тим, хто випромінював світло Христове, яке торкалося кожного, хто приходив до нього. Його серце було сповнене любові — не лише до своєї пастви, а й до всього людства.
Цей світлий пастир прийшов до Албанії в часи, коли Православна Церква цієї країни лежала в руїнах після десятиліть гонінь. Завдяки своїй мудрості, мужності та молитві, він зумів не лише відновити зруйновані храми, а й зібрати розпорошену паству, подарувавши їй надію та віру у відродження.
Незмінною рисою Архієпископа Анастасія була його відданість канонічному порядку Церкви. Він твердо стояв на сторожі церковної єдності, відкидаючи будь-які спроби порушити встановлений порядок. Його приклад нагадує нам про те, що справжній мир у Церкві можливий лише тоді, коли він базується на любові, вірності та істині.
Життя Архієпископа Анастасія стало свідченням того, що означає бути справжнім учнем Христовим. Я мав можливість двічі в своєму житті зустрітися із цим видатним пастирем. І можу на власному досвіді засвідчити, що його слова та мудрі поради до цього часу надихають мене.
Але ще більше надихали його вчинки — прості, але наповнені благодатною любовʼю до Бога та ближнього.
Він дійсно був людиною, яка втілила Євангельські слова: «Ви — світло світу» (Мф. 5:14).
Сьогодні Албанська Церква втратила свого Предстоятеля, а православний світ — великого ієрарха та молитовника. Але ми знаємо, що його молитви за свою паству, за Церкву та за весь світ не припиняться навіть тепер.
Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведників, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, а життя безкінечне. Вічна йому пам'ять!
19.11.202408:11
Ми повинні залишатися людьми навіть у найважчі часи, навіть коли здається, що навколо нас — лише темрява і безнадія. Адже «Господь — моє світло і спасіння моє, кого мені боятись?» (Пс. 27:1).
Ми не можемо змінити те, що сталося, але ми можемо зробити все можливе, щоб відновити наше переможне мирне майбуття. Але це можливо лише з Богом у серці! Це і є найголовніший урок на всі часи.
Ми не можемо змінити те, що сталося, але ми можемо зробити все можливе, щоб відновити наше переможне мирне майбуття. Але це можливо лише з Богом у серці! Це і є найголовніший урок на всі часи.
15.09.202412:28
ДЕМОКРАТІЯ - ВАЖКА ПРАЦЯ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ЛЮДЕЙ
15 вересня щороку відзначається Міжнародний день демократії.
Таке рішення було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН у 2007 році з метою привернути увагу до цінності свободи думки та дотримання прав людини.
Хтось може зауважити, що перші прояви демократії були ще на Небі, коли денниця використав дану Творцем свободу і забажав бути богом. Але насправді, це була не свобода, а гординя, яка й згубила його навіки.
У справжньої демократії є своє обличчя – це мораль і обов’язок. Істинна демократія - це спосіб життя, за якого більшість громадян ухвалює рішення, але, разом із тим, і меншість завжди почута.
Крім того, демократія – це повага до інакодумців. Як писала англійська письменниця Евелін Холл, «я не згідна з жодним словом, яке ви кажете, але готова померти за ваше право це говорити».
Не може бути демократичного суспільства, в якому панує примус, топчуться права одних громадян, а звеличуються інші.
Демократія - це спроба максимально наблизитися до проблем іншої людини, і не нівелювати їх, знищивши саму людину, а спробувати вирішити, щоб це рішення принесло користь всім членам суспільства.
Для демократії цінними однаково є права дітей і дорослих, науковців і простих робітників, віруючих і невіруючих, бідних і багатих. І в цьому сенсі не можна говорити про демократію, коли права одних вважаються важливішими за права інших.
І тільки там є справжня демократія, де народ і влада мають як права, так і обовʼязки. Зрештою, як казав відомий ірландський драматург Бернард Шоу, «демократія - це механізм, який гарантує, що нами керують не краще, ніж ми на це заслуговуємо».
То чия ж влада у демократії? Однозначно влада демократії – це влада справедливості, чесності, відповідальності. Це не влада гордості чи амбіцій.
ДЕМОКРАТІЯ - ЦЕ ВАЖКА ПРАЦЯ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ЛЮДЕЙ‼️
15 вересня щороку відзначається Міжнародний день демократії.
Таке рішення було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН у 2007 році з метою привернути увагу до цінності свободи думки та дотримання прав людини.
Хтось може зауважити, що перші прояви демократії були ще на Небі, коли денниця використав дану Творцем свободу і забажав бути богом. Але насправді, це була не свобода, а гординя, яка й згубила його навіки.
У справжньої демократії є своє обличчя – це мораль і обов’язок. Істинна демократія - це спосіб життя, за якого більшість громадян ухвалює рішення, але, разом із тим, і меншість завжди почута.
Крім того, демократія – це повага до інакодумців. Як писала англійська письменниця Евелін Холл, «я не згідна з жодним словом, яке ви кажете, але готова померти за ваше право це говорити».
Не може бути демократичного суспільства, в якому панує примус, топчуться права одних громадян, а звеличуються інші.
Демократія - це спроба максимально наблизитися до проблем іншої людини, і не нівелювати їх, знищивши саму людину, а спробувати вирішити, щоб це рішення принесло користь всім членам суспільства.
Для демократії цінними однаково є права дітей і дорослих, науковців і простих робітників, віруючих і невіруючих, бідних і багатих. І в цьому сенсі не можна говорити про демократію, коли права одних вважаються важливішими за права інших.
І тільки там є справжня демократія, де народ і влада мають як права, так і обовʼязки. Зрештою, як казав відомий ірландський драматург Бернард Шоу, «демократія - це механізм, який гарантує, що нами керують не краще, ніж ми на це заслуговуємо».
То чия ж влада у демократії? Однозначно влада демократії – це влада справедливості, чесності, відповідальності. Це не влада гордості чи амбіцій.
ДЕМОКРАТІЯ - ЦЕ ВАЖКА ПРАЦЯ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ЛЮДЕЙ‼️
Қайта жіберілді:
Хмельницька єпархія УПЦ
23.11.202303:51
СЛОВО АРХІЄПИСКОПА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКОГО ВІКТОРА ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СПОЧИЛОГО БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА (САБОДАНА)
https://youtu.be/usRoYKR2_wU?si=0bQTZL2YygZkDBfB
02.09.202321:04
22.08.202318:54
05.12.202410:26
Сьогодні в усьому світі відзначається День волонтера.
В сьогоднішній день я хочу звернутися до наших волонтерів з глибокою вдячністю за невтомну працю. Ваше самовіддане та безкорисливе служіння є справжнім втіленням любові до ближнього, яку ми знаходимо у Святому Письмі. Як сказано у Євангелії від Матфея: «Істино кажу вам: оскільки ви зробили це одному з братів Моїх менших, то зробили Мені» (25:40). Ви, без сумніву, проявляєте цю любов у своїх діях, допомагаючи тим, хто цього найбільше потребує, і саме у цьому знаходите глибокий сенс вашої роботи.
Ваша діяльність — це не просто допомога. Це вираз глибокої віри, що ми покликані бути світлом для світу, що ми маємо не лише отримувати, але й віддавати. Як сказано у Посланні до Галатів: «Роблячи добро, не будемо сумувати, бо свій час пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9). Ви — ті, хто не слабне, хто не здається, навіть коли боротьба здається важкою. Ви продовжуєте сіяти добрі справи, не очікуючи ні похвал, ні визнання. У цьому і полягає справжня суть волонтерства!
Ваше серце відкрите для потреб тих, хто опинився в скрутному становищі. Ви даруєте надію тим, хто втратив віру, радість тим, хто страждає, і мир тим, хто перебуває у хаосі. Кожен ваш крок, кожна ваша допомога — це втілення принципу: «Добро, яке ми робимо, не залишається непоміченим», і я продовжу цю думку – непоміченим може залишитись у людей, але ніколи не залишиться непоміченим у Бога!
У цей святковий день бажаю Вам, щоб Господь благословив ваші руки і серця, а ваша відданість та турбота про інших завжди знаходили відповіді у серцях тих, кому ви допомагаєте. Хай ваша праця буде посіяною на добру землю і приносить щедрі плоди миру і любові. Дякуємо за вашу безмежну доброту та сміливість бути вірними у служінні ближнім. Особлива вдячність за Вашу безупинну допомогу нашим військовослужбовцям Збройних сил України та усім постраждалим від російської військової агресії.
Дорогі волонтери‼️
Ви — справжні герої нашого часу‼️
Нехай Бог береже Вас‼️
В сьогоднішній день я хочу звернутися до наших волонтерів з глибокою вдячністю за невтомну працю. Ваше самовіддане та безкорисливе служіння є справжнім втіленням любові до ближнього, яку ми знаходимо у Святому Письмі. Як сказано у Євангелії від Матфея: «Істино кажу вам: оскільки ви зробили це одному з братів Моїх менших, то зробили Мені» (25:40). Ви, без сумніву, проявляєте цю любов у своїх діях, допомагаючи тим, хто цього найбільше потребує, і саме у цьому знаходите глибокий сенс вашої роботи.
Ваша діяльність — це не просто допомога. Це вираз глибокої віри, що ми покликані бути світлом для світу, що ми маємо не лише отримувати, але й віддавати. Як сказано у Посланні до Галатів: «Роблячи добро, не будемо сумувати, бо свій час пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9). Ви — ті, хто не слабне, хто не здається, навіть коли боротьба здається важкою. Ви продовжуєте сіяти добрі справи, не очікуючи ні похвал, ні визнання. У цьому і полягає справжня суть волонтерства!
Ваше серце відкрите для потреб тих, хто опинився в скрутному становищі. Ви даруєте надію тим, хто втратив віру, радість тим, хто страждає, і мир тим, хто перебуває у хаосі. Кожен ваш крок, кожна ваша допомога — це втілення принципу: «Добро, яке ми робимо, не залишається непоміченим», і я продовжу цю думку – непоміченим може залишитись у людей, але ніколи не залишиться непоміченим у Бога!
У цей святковий день бажаю Вам, щоб Господь благословив ваші руки і серця, а ваша відданість та турбота про інших завжди знаходили відповіді у серцях тих, кому ви допомагаєте. Хай ваша праця буде посіяною на добру землю і приносить щедрі плоди миру і любові. Дякуємо за вашу безмежну доброту та сміливість бути вірними у служінні ближнім. Особлива вдячність за Вашу безупинну допомогу нашим військовослужбовцям Збройних сил України та усім постраждалим від російської військової агресії.
Дорогі волонтери‼️
Ви — справжні герої нашого часу‼️
Нехай Бог береже Вас‼️
24.09.202410:52
РАДУЙСЯ МАТИ БОЖА, ЗИМНЕНСЬКОЇ ОБИТЕЛІ І ВСІХ ПРАВОСЛАВНИХ ВІДРАДО ТА ВТІХО!
Повертаюся зі славного і давнього Зимненського жіночого монастиря, що на Волині, всього за декілька кілометрів до кордону з Польщею. Обитель, у якій сьогодні вшановується ікона Зимненської Пресвятої Богородиці, нараховує більше тисячі років своєї історії. Історії драматичної та болючої, історії турбулентних злетів і падінь, проте історії невмирущої, бо ще три десятки років тому обитель мала вигляд напівзруйнованих сірих і холодних стін, а сьогодні - це райський куточок неба на землі!
Очевидно, що все це - дія і прояв Промислу Божого, глибокого і динамічного, непідвладного людському розуму. Проте Бог ніколи не діє напряму, а завжди через людей. 33 роки тому Він обрав двох послушниць Корецького жіночого монастиря, яким тоді було також близько тридцяти. Обрав і привів на закинуте, але просякнуте історією і благодатною присутністю святе місце, на якому почалося духовне життя ще з часів нашого великого Хрестителя і Просвітителя князя Володимира. Через них, цих двох молодих інокинь, Він зробив те, що не під силу людині, але можливо тільки Йому - відродив у співпраці волі Своєї і щоденних людських трудів славетну Зимненську обитель, яка сьогодні кличе у свої намолені і виплакані, відбудовані і прикрашені стіни тисячі вірян і паломників.
Повертаюся на місце свого служіння Богу і Його Святій Церкві, але везу з собою отримане в обителі ТЕПЛО!
ТЕПЛО від рук Матінки Божої, Яка завжди по-материнськи зігріває усіх нас!
ТЕПЛО від нічної молитви, яку зрозуміє і відчує тільки той, хто хоча б одного разу молився у храмі під покровом ночі! ТЕПЛО від щирих і гостинних сердець ігумені Стефани та монахині Миколаї, тих самих двох юних інокинь, через яких Спаситель світу явив славу Своєї Пречистої Матері на Святій горі землі Волинської!
ТЕПЛО від молитовного спілкування з нашими вірянами, очі яких горять любов’ю і добротою у благодатному відчутті свята на честь Преблагословенної Цариці неба і землі!
МАТИ БОЖА, ЗБЕРЕЖИ СВОЮ ОБИТЕЛЬ ЗИМНЕНСЬКУ ДО КІНЦЯ ЦЬОГО ВІКУ! 🙏
Повертаюся зі славного і давнього Зимненського жіночого монастиря, що на Волині, всього за декілька кілометрів до кордону з Польщею. Обитель, у якій сьогодні вшановується ікона Зимненської Пресвятої Богородиці, нараховує більше тисячі років своєї історії. Історії драматичної та болючої, історії турбулентних злетів і падінь, проте історії невмирущої, бо ще три десятки років тому обитель мала вигляд напівзруйнованих сірих і холодних стін, а сьогодні - це райський куточок неба на землі!
Очевидно, що все це - дія і прояв Промислу Божого, глибокого і динамічного, непідвладного людському розуму. Проте Бог ніколи не діє напряму, а завжди через людей. 33 роки тому Він обрав двох послушниць Корецького жіночого монастиря, яким тоді було також близько тридцяти. Обрав і привів на закинуте, але просякнуте історією і благодатною присутністю святе місце, на якому почалося духовне життя ще з часів нашого великого Хрестителя і Просвітителя князя Володимира. Через них, цих двох молодих інокинь, Він зробив те, що не під силу людині, але можливо тільки Йому - відродив у співпраці волі Своєї і щоденних людських трудів славетну Зимненську обитель, яка сьогодні кличе у свої намолені і виплакані, відбудовані і прикрашені стіни тисячі вірян і паломників.
Повертаюся на місце свого служіння Богу і Його Святій Церкві, але везу з собою отримане в обителі ТЕПЛО!
ТЕПЛО від рук Матінки Божої, Яка завжди по-материнськи зігріває усіх нас!
ТЕПЛО від нічної молитви, яку зрозуміє і відчує тільки той, хто хоча б одного разу молився у храмі під покровом ночі! ТЕПЛО від щирих і гостинних сердець ігумені Стефани та монахині Миколаї, тих самих двох юних інокинь, через яких Спаситель світу явив славу Своєї Пречистої Матері на Святій горі землі Волинської!
ТЕПЛО від молитовного спілкування з нашими вірянами, очі яких горять любов’ю і добротою у благодатному відчутті свята на честь Преблагословенної Цариці неба і землі!
МАТИ БОЖА, ЗБЕРЕЖИ СВОЮ ОБИТЕЛЬ ЗИМНЕНСЬКУ ДО КІНЦЯ ЦЬОГО ВІКУ! 🙏
14.09.202405:16
ЗНАЙТИ СВОЇХ
АБО ЯК ЛІКУВАТИ РАНИ
Цього тижня Сейм Республіки Польща ухвалив рішення, яке засуджує викрадення дітей Росією. А вчора в Києві відбувся четвертий Саміт перших леді та джентльменів, який також присвячений безпеці дітей під час війни. Прозвучало багато розповідей, пропозицій, побажань. Безумовно, такі заходи вкрай важливі та необхідні для України, для нашого майбуття. Адже наслідки війни для дітей вельмимасштабні – від фізичних травм до глибоких психологічних потрясінь. І дійсно, найголовніше завдання дорослих − повернути безтурботне дитинство і щасливу юність нашим українським дітям.
Читаючи ці новини, мені на думку спала нещодавня зустріч з одним священником, сім’я якого пережила справжню війну – війну за Православну віру, за Святу Церкву, за ім’я Христа. Священник розповів, що у їхньому селі був відібраний храм, чому передували відомі всім події, від яких вже так наболіло, що на деталях зупинятися ми не будемо. Стіни забрали, а релігійна громада збереглася. Спочатку молились у гаражі, зараз добудовують невеличкий, але вже свій храм. І тут голос священника змінився… «Навіть уявити важко, скільки довелося пережити нашим дітям в школі. Постійні цькування, образи, обмови, заниження оцінок… Наші діти не мали права на якісь дитячі пустощі, поведінка мала бути завжди ідеальною. І це ще більше дратувало багатьох. Єдиним бажанням доньок було швидше закінчити дев’ять класів і податися у велике місто, щоб там загубитися у натовпі… Ми хвилювалися, щоб ця свобода їх не оп’янила і не згубила. Але розуміли, що дитинство у них украдене несправедливо і безповоротно, глибокі психологічні травми, напевно, вже невиліковні. А тому бажали, нехай юність буде сповна їхньою, як самі зажадають. А самі продовжували за них молитися, довіривши ці юні серця в руки Божі… Нарешті перші канікули дома. Ми налаштувались слухати розповіді про приваби великого міста: танці, вечірки, тусовки. А вони з невимовною радістю майже в унісон сказали: «Мамо, тато, ми там такі як й інші! А ще поруч з гуртожитком ми знайшли наш храм і там збирається церковна молодь. Ми знайшли своїх!». Далі були розповіді про успішність в навчанні, про похвальні подячні дописи куратора для батьків за виховання дітей. Непрохані сльози зросили наші батьківські очі, серце виривалося з грудей від вдячності Богові. Від тих заляканих, загнаних в куток дітей не залишилось і сліду».
«Ми знайшли своїх!» - ще довго чулись мені ці слова. І ці свої - вилікували. Як важливо у житті знайти своїх людей, своїх друзів і стати для когось також своїм. Звичайна людяність, проста повага, дружня підтримка – ось найдієвіші ліки, які здатні вилікувати навіть найглибші рани. А ще віра в Бога – без Його підтримки важко впоратись, точніше неможливо взагалі. Ці діти не просто пережили, а виграли війну у дорослих, − дорослих, які через власні амбіції, надумані звинувачення наносили глибокі сердечні травми дітям. І таких сімей з подібними життєвими історіями в нашій Церкві, на жаль, чимало. Але лікування одне і незмінне – ЛЮБОВ❤️.
Любов’ю ми зцілюємося, любов’ю ми прощаємо, любов’ю ми живемо!
Щиро бажаю цим юним християнкам, які можливо впізнають себе у цьому дописі, успіхів у навчанні та реалізації їхніх добрих задумів!
АБО ЯК ЛІКУВАТИ РАНИ
Цього тижня Сейм Республіки Польща ухвалив рішення, яке засуджує викрадення дітей Росією. А вчора в Києві відбувся четвертий Саміт перших леді та джентльменів, який також присвячений безпеці дітей під час війни. Прозвучало багато розповідей, пропозицій, побажань. Безумовно, такі заходи вкрай важливі та необхідні для України, для нашого майбуття. Адже наслідки війни для дітей вельмимасштабні – від фізичних травм до глибоких психологічних потрясінь. І дійсно, найголовніше завдання дорослих − повернути безтурботне дитинство і щасливу юність нашим українським дітям.
Читаючи ці новини, мені на думку спала нещодавня зустріч з одним священником, сім’я якого пережила справжню війну – війну за Православну віру, за Святу Церкву, за ім’я Христа. Священник розповів, що у їхньому селі був відібраний храм, чому передували відомі всім події, від яких вже так наболіло, що на деталях зупинятися ми не будемо. Стіни забрали, а релігійна громада збереглася. Спочатку молились у гаражі, зараз добудовують невеличкий, але вже свій храм. І тут голос священника змінився… «Навіть уявити важко, скільки довелося пережити нашим дітям в школі. Постійні цькування, образи, обмови, заниження оцінок… Наші діти не мали права на якісь дитячі пустощі, поведінка мала бути завжди ідеальною. І це ще більше дратувало багатьох. Єдиним бажанням доньок було швидше закінчити дев’ять класів і податися у велике місто, щоб там загубитися у натовпі… Ми хвилювалися, щоб ця свобода їх не оп’янила і не згубила. Але розуміли, що дитинство у них украдене несправедливо і безповоротно, глибокі психологічні травми, напевно, вже невиліковні. А тому бажали, нехай юність буде сповна їхньою, як самі зажадають. А самі продовжували за них молитися, довіривши ці юні серця в руки Божі… Нарешті перші канікули дома. Ми налаштувались слухати розповіді про приваби великого міста: танці, вечірки, тусовки. А вони з невимовною радістю майже в унісон сказали: «Мамо, тато, ми там такі як й інші! А ще поруч з гуртожитком ми знайшли наш храм і там збирається церковна молодь. Ми знайшли своїх!». Далі були розповіді про успішність в навчанні, про похвальні подячні дописи куратора для батьків за виховання дітей. Непрохані сльози зросили наші батьківські очі, серце виривалося з грудей від вдячності Богові. Від тих заляканих, загнаних в куток дітей не залишилось і сліду».
«Ми знайшли своїх!» - ще довго чулись мені ці слова. І ці свої - вилікували. Як важливо у житті знайти своїх людей, своїх друзів і стати для когось також своїм. Звичайна людяність, проста повага, дружня підтримка – ось найдієвіші ліки, які здатні вилікувати навіть найглибші рани. А ще віра в Бога – без Його підтримки важко впоратись, точніше неможливо взагалі. Ці діти не просто пережили, а виграли війну у дорослих, − дорослих, які через власні амбіції, надумані звинувачення наносили глибокі сердечні травми дітям. І таких сімей з подібними життєвими історіями в нашій Церкві, на жаль, чимало. Але лікування одне і незмінне – ЛЮБОВ❤️.
Любов’ю ми зцілюємося, любов’ю ми прощаємо, любов’ю ми живемо!
Щиро бажаю цим юним християнкам, які можливо впізнають себе у цьому дописі, успіхів у навчанні та реалізації їхніх добрих задумів!
Қайта жіберілді:Хмельницька єпархія УПЦ
15.10.202317:59
ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВʼЯ В ДЕНЬ СВЯТА ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ У М. ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ.
14 жовтня 2023 року, в день свята Покрова Пресвятої Богородиці, митрополит Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор, митрополит Макарівський Антоній, митрополит Шепетівський і Славутський Євсевій, архієпископ Хмельницький і Старокостянтинівський Віктор звершили святкову Божественну літургію у Свято-Миколаївському храмі м. Хмельницького.
https://youtu.be/DtT0omXkFOY?si=1wqmbLeVnW3lN-Cy
27.08.202312:35
22.08.202318:54
21.11.202414:50
ГІДНІСТЬ – НЕ СИНОНІМ ГОРДОСТІ
21 листопада в Україні відзначається День гідності. Це новітнє свято в нашій історії. Однак ще далеко до його запровадження на державному рівні, почуття гідності завжди супроводжувало справжню людину. І тут варто наголосити, що гідність – це не синонім гордості.
Адже гідність закладена в природу людини Самим Творцем: «І створив Бог людину за образом Своїм і подобою Своєю» (Бут. 1,27). Ці слова Святого Письма вказують, що кожна людина, незалежно від її соціального статусу, раси, національності або інших характеристик, має внутрішню гідність, тому що вона є образом Бога. Це дає людині невід'ємне право на повагу, любов та свободу. Цей образ і подоба Божі — це не лише фізичні риси, а й духовні: здатність до морального вибору, розуму, волі та відносин з Богом й іншими людьми. Господь неодноразово у Новому Завіті закликає людей шанувати один одного, зберігати повагу до ближнього і не принижувати гідність інших.
«Є така тонка і ніжна, сильна й мужня, недоторкана і незламана річ − гідність людської особистості», − ці слова, написані Василем Сухомлинським, відомі ще зі шкільної парти. Так, людська гідність не залежить від зовнішніх умов чи досягнень людини, вона закріплена в її природному праві бути людиною, мати власні переконання, почуття та вчинки. Корінь такої гідності – у благородних переконаннях і думках, а плід – у вчинках.
І саме з особистої гідності народжується гідність народу – вільного, мужнього, незламного. Історія, як і людське життя, складається з моментів, коли потрібно вибирати між правдою і брехнею, між світлом і темрявою, між добром і злом.
Сьогодні українці обрали захист своєї гідності. Це ті люди, які стали на захист справедливості, не вагаючись, не роздумуючи, а йдучи на передову зі щирою вірою у перемогу. Це й ті люди, які нині захищають християнську гідність від всепоглинаючої брехні та розбрату. І як же інколи важко зберігати цю людську гідність у випробуваннях, стражданнях та переслідуваннях!
Проте, якби нас не намагалися поділити чи посварити, ми — єдиний народ, єдина сила, єдина воля. Ми — нащадки тих, хто століттями боронив рідну землю від чужинців та ворогів, ми продовжуємо їхню справу, не припиняючи вірити в силу правди, в силу свободи, в мудрість нашого народу. Тільки разом, в єдності та з надією на Божу допомогу, ми здолаємо будь-яку загрозу як на фізичному фронті, так і на духовному.
Нехай цей день буде нагадуванням для кожного з нас про те, що наша гідність — це не просто слово, це принцип, дороговказ для нашого життя. Гідність – це основоположна цінність, що є частиною Божого задуму про кожну людину. Через Христа людина отримує можливість піднятися до справжньої гідності, виявляючи Божу любов і праведність у своїх вчинках.
Тож нехай серце кожного з нас б’ється в унісон з пульсом нашої Батьківщини, а віра в її велич і непереможність стане тим світлом, яке освітлює шлях у майбутнє – майбутнє, яке можна побудували не на гордості, брехні чи приниженні інших, а на засадах любові, взаємоповаги та гідності, дарованої Богом!
21 листопада в Україні відзначається День гідності. Це новітнє свято в нашій історії. Однак ще далеко до його запровадження на державному рівні, почуття гідності завжди супроводжувало справжню людину. І тут варто наголосити, що гідність – це не синонім гордості.
Адже гідність закладена в природу людини Самим Творцем: «І створив Бог людину за образом Своїм і подобою Своєю» (Бут. 1,27). Ці слова Святого Письма вказують, що кожна людина, незалежно від її соціального статусу, раси, національності або інших характеристик, має внутрішню гідність, тому що вона є образом Бога. Це дає людині невід'ємне право на повагу, любов та свободу. Цей образ і подоба Божі — це не лише фізичні риси, а й духовні: здатність до морального вибору, розуму, волі та відносин з Богом й іншими людьми. Господь неодноразово у Новому Завіті закликає людей шанувати один одного, зберігати повагу до ближнього і не принижувати гідність інших.
«Є така тонка і ніжна, сильна й мужня, недоторкана і незламана річ − гідність людської особистості», − ці слова, написані Василем Сухомлинським, відомі ще зі шкільної парти. Так, людська гідність не залежить від зовнішніх умов чи досягнень людини, вона закріплена в її природному праві бути людиною, мати власні переконання, почуття та вчинки. Корінь такої гідності – у благородних переконаннях і думках, а плід – у вчинках.
І саме з особистої гідності народжується гідність народу – вільного, мужнього, незламного. Історія, як і людське життя, складається з моментів, коли потрібно вибирати між правдою і брехнею, між світлом і темрявою, між добром і злом.
Сьогодні українці обрали захист своєї гідності. Це ті люди, які стали на захист справедливості, не вагаючись, не роздумуючи, а йдучи на передову зі щирою вірою у перемогу. Це й ті люди, які нині захищають християнську гідність від всепоглинаючої брехні та розбрату. І як же інколи важко зберігати цю людську гідність у випробуваннях, стражданнях та переслідуваннях!
Проте, якби нас не намагалися поділити чи посварити, ми — єдиний народ, єдина сила, єдина воля. Ми — нащадки тих, хто століттями боронив рідну землю від чужинців та ворогів, ми продовжуємо їхню справу, не припиняючи вірити в силу правди, в силу свободи, в мудрість нашого народу. Тільки разом, в єдності та з надією на Божу допомогу, ми здолаємо будь-яку загрозу як на фізичному фронті, так і на духовному.
Нехай цей день буде нагадуванням для кожного з нас про те, що наша гідність — це не просто слово, це принцип, дороговказ для нашого життя. Гідність – це основоположна цінність, що є частиною Божого задуму про кожну людину. Через Христа людина отримує можливість піднятися до справжньої гідності, виявляючи Божу любов і праведність у своїх вчинках.
Тож нехай серце кожного з нас б’ється в унісон з пульсом нашої Батьківщини, а віра в її велич і непереможність стане тим світлом, яке освітлює шлях у майбутнє – майбутнє, яке можна побудували не на гордості, брехні чи приниженні інших, а на засадах любові, взаємоповаги та гідності, дарованої Богом!
23.09.202406:00
ДЛЯ ГОСПОДА МОЖЛИВО ВСЕ, АЛЕ НЕ ДЛЯ ВСІХ
На днях ми відсвяткували день народження Пресвятої Богородиці – Матері нашого Спасителя. Наступного дня вшановували Її батьків Іоакима та Анну. Сучасникам важко уявити, скільки всього довелось пережити цьому праведному подружжю, яке не могло народити дитину. Адже бездітні сім’ї в очах тогочасного суспільства вважалися найганебнішими – це і постійні звинувачення, приниження, обмовки про якісь гріхи, через які нібито Господь карає бездітністю. Напевно, праведні Іоаким та Анна неодноразово впадали у відчай, розпач, проте не втрачали надії на милість Бога, Якому вірили і довірились сповна. А ще – не полишали один одного, а разом несли цей важкий хрест впродовж багатьох років...
І за своє чисте життя отримали найвищу нагороду – народили Матір Самого Бога. Недаремно, саме у день вшанування праведних Іоакима і Анни у нашій Церкві відзначається як день сім’ї, день родини. Дійсно, хіба може бути більш ідеальнішою сім’я, ніж та, в якій народилась Матір Спасителя всього світу?! Хіба можуть бути більш ідеальнішими родинні стосунки, ніж ті, за які Господь нагородив стати родиною по плоті з Самим Богом? Це важко навіть осягнути розумом, проте для Господа все можливо.
Для Господа можливо дарувати дитя тим, кому винесений безумовний вирок бездітності. Для Господа можливо подарувати сім’ю тим, хто зневірився її мати. Для Господа можливо огорнути родинним теплом тих, хто замерз серед людської байдужості. Для Господа можливо втішити подружжя, яке в очах людей нежиттєздатне та безславне.
Для Господа можливо все, але не для всіх. Лише для тих, хто вірить і довіряє Йому, хто виконує Його настанови, не дивлячись на обставини і умови за яких доводиться жити. Хто переступає людські осуди, прямуючи до істини; хто не дивиться в сторону розбрату, а слідує за праведністю; хто закриває очі на заздрість, а відкриває на милосердя. Серця таких людей сповнені зовсім іншим – миром і великою любов’ю.
Сьогодні і серед нас є воістину святі сім’ї – це люди, які народили і виховали порядних дітей; які зуміли серед тисяч спокус зберегти сімейні стосунки; які подарували сім’ю сиротам, які пригорнули у свою родину обездолених. І таких святих серед нас багато, а щоб побачити їх потрібно нам самим бути хоча б трохи святими − жити благочестивим життям, взірець якого показали нам праведні Іоаким і Анна.
І ніколи, навіть у найбезнадійніших ситуаціях, не втрачати надію на Бога. АДЖЕ ДЛЯ ГОСПОДА МОЖЛИВО ВСЕ!🙏
На днях ми відсвяткували день народження Пресвятої Богородиці – Матері нашого Спасителя. Наступного дня вшановували Її батьків Іоакима та Анну. Сучасникам важко уявити, скільки всього довелось пережити цьому праведному подружжю, яке не могло народити дитину. Адже бездітні сім’ї в очах тогочасного суспільства вважалися найганебнішими – це і постійні звинувачення, приниження, обмовки про якісь гріхи, через які нібито Господь карає бездітністю. Напевно, праведні Іоаким та Анна неодноразово впадали у відчай, розпач, проте не втрачали надії на милість Бога, Якому вірили і довірились сповна. А ще – не полишали один одного, а разом несли цей важкий хрест впродовж багатьох років...
І за своє чисте життя отримали найвищу нагороду – народили Матір Самого Бога. Недаремно, саме у день вшанування праведних Іоакима і Анни у нашій Церкві відзначається як день сім’ї, день родини. Дійсно, хіба може бути більш ідеальнішою сім’я, ніж та, в якій народилась Матір Спасителя всього світу?! Хіба можуть бути більш ідеальнішими родинні стосунки, ніж ті, за які Господь нагородив стати родиною по плоті з Самим Богом? Це важко навіть осягнути розумом, проте для Господа все можливо.
Для Господа можливо дарувати дитя тим, кому винесений безумовний вирок бездітності. Для Господа можливо подарувати сім’ю тим, хто зневірився її мати. Для Господа можливо огорнути родинним теплом тих, хто замерз серед людської байдужості. Для Господа можливо втішити подружжя, яке в очах людей нежиттєздатне та безславне.
Для Господа можливо все, але не для всіх. Лише для тих, хто вірить і довіряє Йому, хто виконує Його настанови, не дивлячись на обставини і умови за яких доводиться жити. Хто переступає людські осуди, прямуючи до істини; хто не дивиться в сторону розбрату, а слідує за праведністю; хто закриває очі на заздрість, а відкриває на милосердя. Серця таких людей сповнені зовсім іншим – миром і великою любов’ю.
Сьогодні і серед нас є воістину святі сім’ї – це люди, які народили і виховали порядних дітей; які зуміли серед тисяч спокус зберегти сімейні стосунки; які подарували сім’ю сиротам, які пригорнули у свою родину обездолених. І таких святих серед нас багато, а щоб побачити їх потрібно нам самим бути хоча б трохи святими − жити благочестивим життям, взірець якого показали нам праведні Іоаким і Анна.
І ніколи, навіть у найбезнадійніших ситуаціях, не втрачати надію на Бога. АДЖЕ ДЛЯ ГОСПОДА МОЖЛИВО ВСЕ!🙏
11.09.202413:46
ЯКОГО КОЛЬОРУ ЛЮДЯНІСТЬ?
Минулого тижня, та й не тільки минулого, стрічка новин була переповнена повідомленнями про страшні смерті наших українських дітей: «російська ракета вбила ангелів», «російська ракета знищила сім’ю»… Подібних заголовків було десятки, якщо не сотні.
Людське серце неспроможне безболісно прийняти ці факти, всередині все вирує від безсилля перед страшною війною, перед ворожими ракетами, які нищать все на своєму шляху.
Водночас майже непомітною залишилась новина про намагання на Хмельниччині примусово виселити з домівки сім’ю з чотирма малолітніми дітьми, з яких одна дитинка інвалід, а найменшій і року немає. Вже тиждень ці дітки сидять без світла, не тому що у їхньому невеличкому селі такі затяжні графіки відключень електроенергії, а тому що її просто відрізали… Залучені до цієї процедури виселення і правоохоронні органи, і органи місцевого самоврядування, і місцеві жителі…
А тепер давайте чесно відповімо на питання: Хіба це не вбивство сім’ї? Тільки не російською ворожою зброєю, а руками таких же співгромадян та своїх же односельчан, які роками приходили за духовною підтримкою до батька цієї сім’ї – священника, пастиря, наставника. Зараз діти вкрай налякані, вони не розуміють, чому і за що так вчиняють з ними. Якби це була звичайна сім’я, а не священнослужителя Української Православної Церкви, на захист прийшли б десятки журналістів, активістів, представників різних соціальних служб тощо. На превеликий жаль, у правовій, демократичній Державі, яка задекларувала у Конституції дотримання базових прав людини, і яка прагне інтеграції в європейське суспільство, сім’я простого сільського священника залишилася абсолютно беззахисною. Над цією сім’єю можна знущатися, плюндрувати, принижувати і навіть вчиняти фізичне насилля. Бо її «провина» - це дотримання і збереження чистоти православної віри в Єдиного Істинного Бога, Який закликає до любові та прощення.
Ми щодня вжахаємося злочинам, які чинять росіяни, пишемо співчутливі коментарі під різними постами… Але іншою рукою скоюємо не менш жахливі злочини – морально вбиваємо наших співгромадян лише за те, що вони вірні Святій Церкві Христовій. Невже ці прості, беззахисні, віруючі люди становлять загрозу для нашого суспільства? Коли ж ми втратили людяність і порядність?!
Людяність і порядність – це основа, на якій будується будь-яке суспільство. Це вибір, який ми робимо кожного дня. Наші вчинки визначають нас більше, ніж наші слова. Якими б патріотичними гаслами ми не прикривались, а без людяності – ми не українці, ми не християни. А власне людяність починається з дрібниць: поважати кожного, незалежно від обставин; прощати кожного, незалежно від умов; і допомагати усім без очікувань дій у відповідь. Порядність − це те, що робить нас не просто людьми, а гідними людьми своєї Батьківщини. Це світло, яке осяює наш шлях навіть у найтемніші часи. То ж не втрачаймо людяності навіть у часи страшної кровопролитної війни.
АДЖЕ ЛЮДЯНІСТЬ ЗАВЖДИ МАЄ КОЛІР ЛЮБОВІ❤️
Минулого тижня, та й не тільки минулого, стрічка новин була переповнена повідомленнями про страшні смерті наших українських дітей: «російська ракета вбила ангелів», «російська ракета знищила сім’ю»… Подібних заголовків було десятки, якщо не сотні.
Людське серце неспроможне безболісно прийняти ці факти, всередині все вирує від безсилля перед страшною війною, перед ворожими ракетами, які нищать все на своєму шляху.
Водночас майже непомітною залишилась новина про намагання на Хмельниччині примусово виселити з домівки сім’ю з чотирма малолітніми дітьми, з яких одна дитинка інвалід, а найменшій і року немає. Вже тиждень ці дітки сидять без світла, не тому що у їхньому невеличкому селі такі затяжні графіки відключень електроенергії, а тому що її просто відрізали… Залучені до цієї процедури виселення і правоохоронні органи, і органи місцевого самоврядування, і місцеві жителі…
А тепер давайте чесно відповімо на питання: Хіба це не вбивство сім’ї? Тільки не російською ворожою зброєю, а руками таких же співгромадян та своїх же односельчан, які роками приходили за духовною підтримкою до батька цієї сім’ї – священника, пастиря, наставника. Зараз діти вкрай налякані, вони не розуміють, чому і за що так вчиняють з ними. Якби це була звичайна сім’я, а не священнослужителя Української Православної Церкви, на захист прийшли б десятки журналістів, активістів, представників різних соціальних служб тощо. На превеликий жаль, у правовій, демократичній Державі, яка задекларувала у Конституції дотримання базових прав людини, і яка прагне інтеграції в європейське суспільство, сім’я простого сільського священника залишилася абсолютно беззахисною. Над цією сім’єю можна знущатися, плюндрувати, принижувати і навіть вчиняти фізичне насилля. Бо її «провина» - це дотримання і збереження чистоти православної віри в Єдиного Істинного Бога, Який закликає до любові та прощення.
Ми щодня вжахаємося злочинам, які чинять росіяни, пишемо співчутливі коментарі під різними постами… Але іншою рукою скоюємо не менш жахливі злочини – морально вбиваємо наших співгромадян лише за те, що вони вірні Святій Церкві Христовій. Невже ці прості, беззахисні, віруючі люди становлять загрозу для нашого суспільства? Коли ж ми втратили людяність і порядність?!
Людяність і порядність – це основа, на якій будується будь-яке суспільство. Це вибір, який ми робимо кожного дня. Наші вчинки визначають нас більше, ніж наші слова. Якими б патріотичними гаслами ми не прикривались, а без людяності – ми не українці, ми не християни. А власне людяність починається з дрібниць: поважати кожного, незалежно від обставин; прощати кожного, незалежно від умов; і допомагати усім без очікувань дій у відповідь. Порядність − це те, що робить нас не просто людьми, а гідними людьми своєї Батьківщини. Це світло, яке осяює наш шлях навіть у найтемніші часи. То ж не втрачаймо людяності навіть у часи страшної кровопролитної війни.
АДЖЕ ЛЮДЯНІСТЬ ЗАВЖДИ МАЄ КОЛІР ЛЮБОВІ❤️
21.09.202316:03
25.08.202320:25
22.08.202318:54
21.11.202405:29
Архістратиг Михаїл - очільник воїнства небесного та покровитель війська земного
Сьогодні ми святкуємо величне і значуще свято — Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, − день, коли ми вшановуємо тих святих ангелів, які безупинно охороняють кожного з нас, нашу землю і ведуть нас до світла.
Цей день нагадує нам про велику силу небесного війська, яке невидимо для наших очей стоїть на сторожі добра і захищає людство від темних сил.
Церква вчить, що ангели — це не лише невидимі хранителі, а й вірні слуги Божі, які завжди на сторожі нашого благополуччя, ведуть нас через життєві випробування, допомагаючи долати труднощі. У Святому Письмі сказано, що Господь «…ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх» (Пс. 90:11). Вони поруч з нами завжди, навіть коли ми цього не помічаємо. Кожен з нас має свого ангела-хранителя, який не залишає нас у часи радості і горя, у часи випробувань і перемог. Лише ми, а ніхто інший, можемо своїми гріховними вчинками образити свого небесного охоронця і віддалити його з нашого життя. То ж пам’ятаймо про це і ніколи, за жодних обставин, не піддаваймося злим силам, які намагаються схилити нас на темну сторону і відірвати від Бога.
Цей день також є нагадуванням про ту невидиму, але реальну боротьбу, яку веде Святе Воїнство: святі мученики, що пролили свою кров за віру, святі апостоли, які не побоялися проповідувати Слово Боже навіть перед лицем небезпеки, і святі вірні воїни, які стояли на захисті рідної землі, правди і справедливості. Вони — приклад для кожного з нас, що в боротьбі за істину та любов до Бога ми завжди можемо покладатися на Його допомогу. І ми, на своєму рівні, покликані боротися за чистоту нашої віри, за мир на нашій землі, не дозволяючи злу і темряві брати над нами верх.
Кожен християнин покликаний служити іншим — бути готовим до самопожертви заради ближніх. Це не лише про фізичний захист, але й про збереження цінностей та свободи, яку дає Бог. Це служіння, яке може бути проявом справжньої віри і глибокої духовної зрілості. Захист своєї рідної країни — це не тільки політичний чи соціальний акт, а й вираз глибокої християнської любові до людей, і прояв відповідальності за мир і добробут у суспільстві. Молитва за мир не виключає необхідності фізичного захисту Батьківщини, але підкреслює, що захист має бути збалансований із прагненням до миру та примирення. Це означає, що навіть у важких умовах війни християни повинні не лише не припиняти молитви за мир, але й також приймати посильну участь у захисті держави як на передовій, так і в тилу, кожен на своєму місці та в міру своїх можливостей.
Нехай же Ангел-охоронець завжди буде з нами, а святі воїни та Небесне Воїнство, молитвами своїми за нас, допомагають у боротьбі за нашу Батьківщину, за мир і благополуччя в наших домівках. Нехай цей день буде для нас нагадуванням про силу духовного світу, який завжди поруч, і про нашу власну відповідальність за збереження Божого порядку на землі.
Хай благословить усіх нас Господь і охороняє ангелами Своїми!
Сьогодні ми святкуємо величне і значуще свято — Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, − день, коли ми вшановуємо тих святих ангелів, які безупинно охороняють кожного з нас, нашу землю і ведуть нас до світла.
Цей день нагадує нам про велику силу небесного війська, яке невидимо для наших очей стоїть на сторожі добра і захищає людство від темних сил.
Церква вчить, що ангели — це не лише невидимі хранителі, а й вірні слуги Божі, які завжди на сторожі нашого благополуччя, ведуть нас через життєві випробування, допомагаючи долати труднощі. У Святому Письмі сказано, що Господь «…ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх» (Пс. 90:11). Вони поруч з нами завжди, навіть коли ми цього не помічаємо. Кожен з нас має свого ангела-хранителя, який не залишає нас у часи радості і горя, у часи випробувань і перемог. Лише ми, а ніхто інший, можемо своїми гріховними вчинками образити свого небесного охоронця і віддалити його з нашого життя. То ж пам’ятаймо про це і ніколи, за жодних обставин, не піддаваймося злим силам, які намагаються схилити нас на темну сторону і відірвати від Бога.
Цей день також є нагадуванням про ту невидиму, але реальну боротьбу, яку веде Святе Воїнство: святі мученики, що пролили свою кров за віру, святі апостоли, які не побоялися проповідувати Слово Боже навіть перед лицем небезпеки, і святі вірні воїни, які стояли на захисті рідної землі, правди і справедливості. Вони — приклад для кожного з нас, що в боротьбі за істину та любов до Бога ми завжди можемо покладатися на Його допомогу. І ми, на своєму рівні, покликані боротися за чистоту нашої віри, за мир на нашій землі, не дозволяючи злу і темряві брати над нами верх.
Кожен християнин покликаний служити іншим — бути готовим до самопожертви заради ближніх. Це не лише про фізичний захист, але й про збереження цінностей та свободи, яку дає Бог. Це служіння, яке може бути проявом справжньої віри і глибокої духовної зрілості. Захист своєї рідної країни — це не тільки політичний чи соціальний акт, а й вираз глибокої християнської любові до людей, і прояв відповідальності за мир і добробут у суспільстві. Молитва за мир не виключає необхідності фізичного захисту Батьківщини, але підкреслює, що захист має бути збалансований із прагненням до миру та примирення. Це означає, що навіть у важких умовах війни християни повинні не лише не припиняти молитви за мир, але й також приймати посильну участь у захисті держави як на передовій, так і в тилу, кожен на своєму місці та в міру своїх можливостей.
Нехай же Ангел-охоронець завжди буде з нами, а святі воїни та Небесне Воїнство, молитвами своїми за нас, допомагають у боротьбі за нашу Батьківщину, за мир і благополуччя в наших домівках. Нехай цей день буде для нас нагадуванням про силу духовного світу, який завжди поруч, і про нашу власну відповідальність за збереження Божого порядку на землі.
Хай благословить усіх нас Господь і охороняє ангелами Своїми!
21.09.202412:45
Сьогодні, 21 вересня, у нашому місті Хмельницькому лунала молитва у найдавнішому храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці з нагоди престольного свята🙏
Хочу ПОДЯКУВАТИ УСІМ за сьогоднішній святковий день! ДЯКУЮ Преосвященним митрополитам Конотопському і Глухівському Роману та Вознесенському і Первомайському Олексію за те, що подолали сотні кілометрів заради того, щоб бути молитовно з нами в цей день!
ДЯКУЮ отцю настоятелю архімандриту Пахомію за те, що спільними трудами віруючий людей відновив святиню з попелу та вже 33 роки є настоятелем цього храму!
ДЯКУЮ нашому духовенству за сьогоднішнє і щоденне ревне служіння!
ДЯКУЮ нашим палким вірянам, які прибули звідусіль на святкування та показали своєю присутністю, що ми - одна велика духовна сімʼя!
ДЯКУЮ УСІМ ЗАГАЛОМ І КОЖНОМУ ЗОКРЕМА ЗА СЬОГОДНІШНІЙ БЛАГОСЛОВЕННИЙ І СВЯТКОВИЙ ДЕНЬ! 🙏❤️
Хочу ПОДЯКУВАТИ УСІМ за сьогоднішній святковий день! ДЯКУЮ Преосвященним митрополитам Конотопському і Глухівському Роману та Вознесенському і Первомайському Олексію за те, що подолали сотні кілометрів заради того, щоб бути молитовно з нами в цей день!
ДЯКУЮ отцю настоятелю архімандриту Пахомію за те, що спільними трудами віруючий людей відновив святиню з попелу та вже 33 роки є настоятелем цього храму!
ДЯКУЮ нашому духовенству за сьогоднішнє і щоденне ревне служіння!
ДЯКУЮ нашим палким вірянам, які прибули звідусіль на святкування та показали своєю присутністю, що ми - одна велика духовна сімʼя!
ДЯКУЮ УСІМ ЗАГАЛОМ І КОЖНОМУ ЗОКРЕМА ЗА СЬОГОДНІШНІЙ БЛАГОСЛОВЕННИЙ І СВЯТКОВИЙ ДЕНЬ! 🙏❤️
17.01.202414:19
19.09.202319:06
24.08.202316:16
22.08.202318:54
Көрсетілген 1 - 24 арасынан 987
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.