Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

शैक्षिक मनोरंजन

Найбільший канал про справжню несовкову історію України. Розповідаємо про найцікавіше та щодня відкриваємо незвідані сторінки історії нашої Батьківщини!
Вірте в ЗСУ, вірте в Україну!
Слава Україні!
https://base.mono.bank/7ccgcvnGv9jR4A

@garrincha_7

TGlist रेटिंग

प्रकारसार्वजनिक

सत्यापन

असत्यापित

विश्वसनीयता

अविश्वसनीय

स्थानУкраїна

भाषाअन्य

चैनल निर्माण की तिथिБер 31, 2020

TGlist में जोड़ा गया

Черв 22, 2023

मैं चैनल का मालिक हूँ

बदलावों का इतिहास

संलग्न समूह

Історія України. Чат Спільноти.

183

शैक्षिक मनोरंजन

टेलीग्राम चैनल Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ का आंकड़ा

विवरण

सदस्य

90 089

24 घंटों

220%सप्ताह

195-0.2%महीना

973-1.1%

उद्धरण सूचकांक

0

उल्लेख1चैनलों पर शेयर0चैनलों पर उल्लेख1

प्रति पोस्ट औसत दृश्य

6 517

12 घंटों5 656

10.8%24 घंटों6 517

46.4%48 घंटों4 451

2 300.8%

सगाई (ER)

7.73%

रिपोस्ट50टिप्पणियाँ3प्रतिक्रियाएँ441

सगाई दर (ERR)

7.03%

24 घंटों

2.1%सप्ताह

2.2%महीना

0.51%

प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य

4 372

1 घंटा2 04046.66%1 - 4 घंटे87920.11%4 - 24 घंटे00%

विवरण

हमारे बॉट को चैनल में जोड़ें और इस चैनल की दर्शक संख्या जानें।

24 घंटों में कुल पोस्ट

7

डायनेमिक्स

समूह "Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️" में नवीनतम पोस्ट

सभी पोस्ट

06.03.202513:23

🗺🇺🇦 6 березня 1918 року Українська Центральна Рада проголосила адміністративну реформу УНР, поділивши її на 32 землі.

Проєкт не був втілений в життя. За задумом М.Грушевського кількість населення на кожній з земель мала складати близько 1 мільйона осіб.

29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

06.03.202509:16

🤝📩🤝❤️‍🩹Люба спільното, прошу всіх небайдужих долучитись гривнею до термінового збору для воїнів-гранатометників бойового розрахунку MK-19. Козакам терміново потрібна автівка, а саме пікап для виконання бойових завдань на фронті.

❗️Кожна пожертва є важливою. Кожні 20, 100, 1000 грн — це безцінний внесок у знищення ворожої техніки та особового складу окупантів та запорука збереження життя наших воїнів.

✅А хто має можливість та суперздібність закривати збори великими донатами в декілька тисяч за раз, просимо зробити це просто зараз!

🎯 Ціль: 240 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/SsZ1qPr5G

💳Номер картки банки
4441111122095429

🌐Номер рахунку: UA513220010000026201355298781

🌐 Paypal — istoriya.ukrainy@online.ua

Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

💛Підтримайте важливий збір для наших захисників. Дякуємо кожному, хто долучився. Слава Україні!

06.03.202507:03

🕯🫡💔 Сьогодні два роки, як всі ми дізналися страшну і одночасно героїчну історію про те, як один Герой сказав «Слава Україні» і мільйони відповіли «Героям слава»!

Степан Андрійович і представники цілих поколінь борців, що поклали свої життя за Україну, ним неодмінно пишаються!

Ім'я Олександра Мацієвського навіки увійде в історію. Історію боротьби українців за право вільно жити на своїй землі.

Схиляємо голови перед Героєм! Навіки слава!

06.03.202505:35

🗺6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України "Про Державний Гімн України".

✅Стаття 1 цього закону говорить:

"Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду".

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

05.03.202517:25

🗺 Друзі, до нас звернулися воїни-гранатометники бойового розрахунку MK-19 з терміновим запитом на збір для придбання автівки, а саме пікапа, який потрібен для виконання бойових завдань на фронті.

❗️Кожна пожертва є важливою. Кожні 20, 100, 1000 грн — це безцінний внесок у знищення ворожої техніки та особового складу окупантів та запорука збереження життя наших воїнів.

✅А хто має можливість та суперздібність закривати збори великими донатами в декілька тисяч за раз, просимо зробити це просто зараз!

🎯 Ціль: 240 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/SsZ1qPr5G

💳Номер картки банки
4441111122095429

🌐Номер рахунку: UA513220010000026201355298781

🌐 Paypal — istoriya.ukrainy@online.ua

І як завжди у наших зборах, серед всіх доброчинців розіграємо чудові подарунки від воїнів: шеврони+гільзи 12.7 мм, гільзи 23мм, 30 мм, гільзи 122 мм та тубус від порохового заряду до снаряду з гаубиці M777. Їх мисткині пані Наталя Радіч, Тетяна Кашуба та Надія Архіпчук перетворюють у витвори мистецтва для подарунків вам.❤️‍🩹

Щоб взяти участь у розіграші, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

Розповсюджуйте, будь ласка, цей збір. Це дуже допоможе, бо зібрати потрібно якомога швидше. Пам‘ятайте, що репости несуть вагомий вклад і маленьких донатів не буває, кожна гривня є важливою. Дякую всім!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Захисникам!

05.03.202504:55

🕯⚔️🟥5 березня 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

«Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї» — це гасло ОУН було життєвим принципом Романа Шухевича. Він очолив визвольну боротьбу українців у непростий час, коли доводилося протистояти двом тоталітарним режимам, які мало чим відрізнялися один від одного – радянському союзу та нацистській німеччині.

нквд-мґб полювало за Шухевичем рекордний час – понад сім років. Головний командир УПА неодноразово вислизав з рук чекістів: у 1944, 1946, 1947, 1948 роках. Кілька разів пускалися чутки про його загибель. Але робота Служби безпеки ОУН була поставлена якнайкраще.

До трагічної розв'язки призвів арешт 2 березня 1950 року зв'язкової Шухевича Дарії Гусяк. Запідозривши небезпеку, Шухевич готувався перебратися із будинку в Білогорщі, де переховувався з кінця 1949-го, до Львова, де було дві конспіративні квартири. Переїзд було намічено якраз на 5 березня.

Але зранку 5 березня 1950 року емґебісти тісним кільцем оточили цей та декілька сусідніх будинків у Білогорщі. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал мґб Павєл Судоплатов. До операції було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ. Намагаючись прорватися з оточення, Шухевич вбив майора Ревенка, але сам був поранений. Щоб не здаватися живим до рук ворога, Шухевич пустив собі кулю в скроню.

В офіційному звіті записали, що вбив командира один з сержантів, які оточили будинок. Йому виплатили премію 1000 радянських рублів.

Тіло командира виставили на опізнання рідним, але після цього доля його досі лишається невідомою.

Після смерті Шухевича боротьбу УПА очолив Василь Кук. Сама боротьба тривала ще понад 10 років – останній відкритий бій збройного підпілля ОУН проти оперативної групи Тернопільського укґб було зафіксовано 14 квітня 1960 року, а останній повстанець дав бій кадебістам у 1967-му.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

04.03.202516:26

🕯🟥⚔️4 березня 1952 року, оточений кґбістами в криївці застрелився Ніл Хасевич — діяч ОУН, легендарний український художник, який створив образ УПА.

Оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Це остаточно довело до шаленства радянське керівництво.

За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено "Срібним Хрестом Заслуги" та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах".

За розпорядженням з Москви "пресечь антисоветскую деятельность" упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.

Щоденно збиралися матеріали про Хасевича, численним стукачам обіцялися посади, нагороди, почесті, цілеспрямовано шукали місце його знаходження.

Ця наполеглива, цілеспрямована операція на його пошук і захоплення, щедрі нагороди облавникам, свідчать, що упівський графік високо цінувався совітами. Адже шукали його з усіма "почестями", як особливо небезпечного для влади.

Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок - розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок - біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.

Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався - застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями - В´ячеславом Антонюком - "Матвієм" та Антоном Мельничуком - "Гнатом", спаливши перед тим усі важливі документи.

Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою "пристрастю" енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

04.03.202504:55

🗺🎤🎹4 березня 1949 року народився відомий композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк.

Народився у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.

Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.

У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».

Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії срср та суспільствознавства.

У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.

Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в срср та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.

У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.

У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.

Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.

24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КҐБ за наказом вищого керівництва срср.

Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.

Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

03.03.202504:52

🟥3 березня 1912 року народився Лев Ребет. Згодом він стане одним із лідерів ОУН, братиме участь у проголошенні відновлення української державності у Львові 30 червня 1941-го.

Народився в Стрию у родині поштового урядовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. Під час навчання у Стрийській українській гімназії він захопився пластовим рухом, у 15 років став членом Української військової організації (УВО), у 17 – вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), а за рік – очолив її провід у Стрийському повіті.

Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Лева Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Карпинцем та іншими діячами ОУН арештовує польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпускають. Невдовзі він очолює Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, і, фактично, відновлює її діяльність, керує розвідкою ОУН. Ребет ще неодноразово затримувався польською поліцією за політичну діяльність. Паралельно він у 1938 році закінчив правничий факультет Львівського університету.

Після розколу ОУН у 1940 році на мельниківську і бандерівську, Лев Ребет підтримав Бандеру. Попри це, між ними існували протиріччя, які у 1954-му призвели до того, що Ребет та ще один член Проводу ОУН Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. Вони удвох так і продовжували очолювати організацію, через що членів цього крила охрестили «двійкарями».

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави Лев Ребет став заступником голови уряду Ярослава Стецька. Коли ж у липні 1941 німці арештували Бандеру та Стецька, Ребет перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.

Але ця діяльність була нетривалою. Німці, не добившись від Бандери та Стецька відкликання Акту відновлення Української Держави, розпочали арешти інших українських діячів. Лева Ребета затримали 14 вересня 1941 року, і він три роки пробув у нацистському концтаборі Аушвіц. Після звільнення переїхав до Мюнхена, де на той час перебували більшість провідних діячів бандерівського руху.

В еміграції Лев Ребет працював в Українському вільному університеті у Мюнхені, у газеті «Українська трибуна», «Час» та «Сучасна Україна», очолював редакцію газети «Український самостійник». У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956).

Радянські спецслужби полювали на Льва Ребета, вимагаючи його видачі за «співпрацю з нацистами». Було кілька невдалих спроб викрадення. Зрештою, 12 жовтня 1957 року у Мюнхені, на сходах будинку, де була редакція «Українського самостійника», агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціально сконструйованого пристрою вистрілив Ребету в обличчя струменем синильної кислоти. Специфіка її дії полягала в тому, що видимих слідів хімічного впливу на тілі не залишалося. Натомість, при вдиханні пари кислоти потрапляли в кров і спричиняли швидку смерть.

Відтак, лікарі причиною смерті Лева Ребета визначили серцеву недостатність. Утім це все було настільки підозріло, що прихильники Ребета навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». Ще більші підозри виникли, коли за два роки той же Богдан Сташинський подібним чином скоїв убивство Степана Бандери. Тоді він випустив подвійну порцію отрути, сліди якої були явно видні. Але обидві смерті так і лишалися загадкою, доки сам Сташинський, який у 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, не здався поліції і розповів усі подробиці цієї спецоперації. На запитання судді: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?», Сташинський відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».

Лева Ребета поховали в Мюнхені. У 2010 році його разом з дружиною, Дарією Цісик-Ребет, урочисто перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові.

На світлині Лев Ребет під час перебування в концтаборі Аушвіц.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

02.03.202505:11

🇺🇦📃❤️‍🩹 2 березня 1918 року вперше впроваджено українське громадянство. Малою радою УНР було прийнято закон про громадянство Української Народної Республіки.

Закон про реєстрацію громадянства УНР був прийнятий 4 березня 1918 р. Громадянином вважалась особа, яка народилася, постійно проживала на території України та отримала свідоцтво про належність до громадян УНР. Подвійне громадянство виключалося.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

01.03.202515:03

🗺🌍✍️1 березня 1858 року народився Павло Аполлонович Тутковський, географ, геолог, педагог, один із засновників української геологічної школи.

Народився у селищі Липовець на Вінниччині. Навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету.

Проводив геологічні дослідження майже всіх регіонів України. У 1895-му підготував проєкт водопостачання Києва, завдяки чому місто одним із перших у Європі забезпечило себе артезіанською водою.

1911-го захистив докторську дисертацію «Викопні пустелі Північної півкулі». Викладав у Київському університеті, 1917-го створив при ньому Географічний інститут. Один із основоположників Української академії наук, входив до числа перших 12-ти українських академіків. Засновник Геологічного музею та перший директор Інституту геологічних наук Академії наук України. У 1920-х роках доклав чимало зусиль для формування школи українських геологів.

Павла Аполлоновича вважають універсальним вченим, який працював практично у всіх галузях науки про Землю. Розробив фізико-географічне районування території України, низку гіпотез та теорій з проблем еолового походження лесів та постльодовикових пустель. Незалежно від Володимира Вернадського, створив власну концепцію біосфери.

Автор майже 600 наукових праць. Його монографія «Словник геологічної термінології» (1923) стала важливим внеском для формування української наукової термінології в галузі природничих наук. Як пояснював Павло Тутковський: 💬«Визначаючи величезну могутність Слова як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу розроблення української природничої термінології. Унаслідок сумних історичних подій на Україні в останні століття, наукові українські терміни могли виробитися лише в обсязі наук гуманітарних; природничі науки, що їх розвиток почався наприкінці ХVІІІ століття, залишилися у нас без добре розробленої національної наукової термінології. Тому й досі ми знаходимо в українській науковій і популярній природничій літературі багато термінів невдалих, невлучних, дуже негарних».

Читав лекції українською мовою. Через активну проукраїнську позицію зазнав звинувачень у націоналізмі, вченого викликали в ~~ГПУ~~ на бесіди, що спричинило різке погіршення здоров’я. Його 70-річний ювілей відзначили на рік пізніше, в 1929-му, і тільки за наполяганням Михайла Грушевського.

🕯Помер 1 червня 1930-го у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

28.02.202504:55

🕯❌❤️‍🩹28 лютого 1938 року у катівні ~~нквд~~ був вбитий Дмитро Тась — український письменник, представник неосимволізму в українській літературі.

Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття.

Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах.

Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус».

І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях.

Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові.

Дмитра Тася, як і його сестру Лідію Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку.

28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами ~~НКВД~~ у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. 🕯Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

27.02.202505:11

🟥❤️‍🩹Згадаймо молоду українську патріотку Наталю Винників. Її мужність і героїчна постава зафіксовані в архівних документах карателів НКВД.

Народилася 2 лютого 1920 р. у Винниках біля Львова, навчалася у львівській гімназії ім. Кокорудзів, де очолювала юнацьку шкільну організацію ОУН, мала псевдо «Ада». Патріотична львівська молодь гуртувалася для боротьби проти поневолення польських окупантів.

Коли на Галичину прийшли радянські «визволителі», НКВД користувалося архівами польської поліції, звідки черпало інформацію про українських патріотів, неблагонадійних для польської влади, і зразу ж визнавало їх і своїми ворогами.

У результаті органи НКВД у 1940 р. провели у Львові тотальні арешти української інтелігенції та ініціювали показовий політичний процес, що дістав назву «Процесу 59-ти» за кількістю підсудних.

Яскравим був виступ на суді 20-річної Наталки Винників, яка відважно заявила: 💬"Я, будучи націоналісткою, яка б не була чужа держава, буду боротись за створення самостійної України! А раз тут совєтська влада, я свідомо боролась проти неї".

Таку позицію займала і під час слідства, не зважаючи на катування.

За таку стійкість і зізнання про приналежність до ОУН та любов до України Наталка Винників була засуджена на кару смерті – до розстрілу. Потім розстріл було замінено на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення волі та відправлено до Бердичівської тюрми, звідки в час воєнних подій у липні 1941 року їй разом з групою в’язнів вдалося втекти.

Після втечі з тюрми продовжує боротьбу в рядах ОУН, тепер вже проти німецьких окупантів. З похідними групами була направлена на Схід України.

🕯Розстріляна нацистами 9 лютого 1942 року у Бабиному Яру.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

25.02.202508:36

🗺🇺🇦 Сьогодні, 25 лютого, 47 років виповнюється героїчному генералу Дмитру Марченку, який керував обороною незламного Миколаєва!

Дмитро Марченко народився у Вознесенську на Миколаївщині. «У цих краях він орієнтується без мапи, – каже генерал Сергій Кривонос, колишній командувач Сил спеціальних операцій. – Він на півдні розуміється краще, ніж ми у власній кишені».

Війну Марченко зустрів у Києві. Друзі з півдня завалили його відео, на яких колони росіян наближаються до Херсона. «Готовий виїхати на південь, не можу просто спостерігати», – написав Марченко заступнику главкома Євгену Масюку. Після розмови з головнокомандувачем Валерієм Залужним той відповів: «Їдь швидше, бо вони вже заходять у Херсон».

У свій 44‑й день народження, Марчелло дістався Миколаєва. Місто було охоплене панікою. У центрі міста генерал побачив, як чоловік знімає з будинку жовто‑блакитний прапор.

«Що ти робиш?» – спитав він, вийшовши з машини. «Так вони вже Херсон взяли, завтра тут будуть!» – відповів містянин. «Ми будемо битися, – відповів Марченко. – Припини!»

Страх поширився не лише серед цивільних. «У перші ночі з Миколаєва виїжджали колони з технікою та силовими структурами, – розказує Марченко. – Одного з таких керівників бійці повернули до міста. Я сказав йому: «Наступного разу будеш визнаний зрадником та розстріляний за законом воєнного часу». Аби зупинити втечу, Марченко наказав на ніч розводити міст через Південний Буг, за яким лежить дорога на Одесу. «Доки я тут, місто ніхто здавати не буде», – заявив він.

Передові загони росіян зайшли в Херсон та збиралися атакувати Миколаїв. За ним відкривалися два важливих напрямки – на Одесу та Південноукраїнську АЕС.

Росіяни наступали двома угрупованнями. «Близько 2000 машин – танків, БТР тощо – та відповідна кількість особового складу рушили з Херсона на Миколаїв, – пригадує генерал. – Інша група – 1200–1300 одиниць техніки – почала обхід».

Марченко поділив місто та його околиці на зони. Оборона кожної була закріплена за конкретним військовим підрозділом. Усі наявні екскаватори були «мобілізовані» рити окопи.

Спочатку захисникам Миколаєва бракувало координації. Марченко мало не загинув від «дружнього» вогню.

На початку березня росіяни почали обходити Миколаїв з півночі та впритул наблизилися до рідного міста Марченка – Вознесенська. Це вже була загроза оточення та виходу до АЕС: від Вознесенська до Південноукраїнська 27 км.

Вознесенськ обороняли бійці 80‑ї окремої десантно‑штурмової бригади ЗСУ. Вони підірвали міст через річку Мертвовод, унеможлививши подальший рух колон ворога. Колони з танків та БТР, що рухалися дорогами, немов у себе вдома, були розшматовані українською артилерією.

А 4 березня до аеропорту Кульбакине у передмісті Миколаєва вдерся передовий загін росіян. Марченка здивувало, що на такий важливий об’єкт росіяни відрядили лише кілька танків та БТР із групою піхоти. Він вирішив, що мета атаки – змусити його перекинути до аеропорту найбільш боєздатні частини ЗСУ та послабити оборону на інших ділянках.

Відбивати Кульбакине генерал відправив патрульних поліцейських, озброєних РПГ радянського зразка та американськими Javeline. «Це не патрульні, це хижаки, – говорив Марченко. Атаку на інший аеропорт – Баловне, розташований у 13 км на північ від міста, – відбив зведений загін тих самих патрульних, Територіальної оборони та спецназу.

Марченко не страждає на зіркову хворобу. «Головну роль відіграють солдати в окопах, я лише адміністратор»

Коли спілкуєшся з мешканцями Миколаєва, одразу стає зрозуміло, хто є головним героєм міста.

❤️Марченко у 2023 знову був в Миколаєві. Координував співпрацю між військовими та цивільними, керував партизанами на Херсонщині. Проти нього досі відкрита нікчемна політично вмотивована справа, перевзутою 24.02.2022 владою, серед якої купа колишніх антимайданівців та відвертих малоросів, більшість з цієї падалі (Татаров, Смірнов, Трухін, Баканов та ін.), + і вся опзж, мають опинитися за гратами. А слава героїчного Марчелло буде жити вічно!

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

25.02.202504:28

🗺✍️25 лютого 1871 року народилася Леся Українка — славетна поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка, при народженні Лариса Косач, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем цілого народу.

Народилася у Новограді-Волинському (нині Звягель) в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки).

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.

Навчання отримала переважно домашнє. Спочатку навчалася за програмою матері (Олена Пчілка взагалі принципово до 5-го класу вчила своїх дітей вдома, українською мовою, остерігаючись, щоб російська школа їх не зіпсувала), пізніше окремі вчителі приходили до неї додому, бо через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка.

Попри це, Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська, болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера. У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Через хворобу Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями. Критикувала «народництво» і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі.

Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.

У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші.

Леся не лише писала власні твори, але й активно займалася перекладами, адаптуючи європейську класику до українського читача. На той час українська література, яка була переважно сконцентрована на зображенні села, зіткнулася з проблемою нестачі слів для збільшення образності. Тому українська інтелігенція взялася за модернізацію української мови. Зокрема, Лесі Українці ми завдячуємо слів «промінь», «напровесні», Олена Пчілка ввела в лексикон українців слова «палкий», «мистецтво», «переможець», «нестяма», а Михайло Старицький подарував нам такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «страдниця» та ін.

Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

सभी पोस्ट

विज्ञापित11 सेकंड

14

26.02.202519:14🇺🇦 Info ua

समाचार और मीडिया

विज्ञापित20 मिनट

0

25.02.202521:19Новини Бериславського району

4.6K

विज्ञापित47 मिनट

0

25.02.202509:32Дмитро Чекалкин

70.8K

राजनीति

विज्ञापित22 मिनट

21

25.02.202509:06Україна переможе! 🇺🇦❤️

27.5K

राजनीति

विज्ञापित2 घंटे

0

21.02.202517:30Дмитро Чекалкин

70.8K

राजनीति

विज्ञापित2 घंटे

22

21.02.202517:16Україна переможе! 🇺🇦❤️

27.5K

राजनीति

विज्ञापित3 घंटे

9

20.02.202520:50Дмитро Чекалкин

70.8K

राजनीति

विज्ञापित0 सेकंड

0

20.02.202519:47Україна переможе! 🇺🇦❤️

27.5K

राजनीति

विज्ञापित7 घंटे

9

20.02.202516:38👀Прозріваю 🇺🇦

5.7K

विज्ञापित32 मिनट

16

20.02.202508:33Дмитро Чекалкин

70.8K

राजनीति

विज्ञापित25 मिनट

16

20.02.202507:11Україна переможе! 🇺🇦❤️

27.5K

राजनीति

विज्ञापित4 मिनट

0

16.02.202518:45Етносказ

726

विज्ञापित4 मिनट

0

15.02.202515:34Мовосказ

799

विज्ञापित6 मिनट

0

14.02.202507:14Рухаємось до Перемоги!

555

विज्ञापित0 सेकंड

23

02.02.202509:46Петлюрівець 📜🇺🇦

197

विवरण

रिकॉर्ड

25.10.202423:59

92.6K

सदस्य

28.02.202523:59

1100

उद्धरण सूचकांक

04.09.202423:59

33.1K

प्रति पोस्ट औसत दृश्य

21.10.202323:59

12.1K

प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य

04.03.202523:59

71.89%

04.09.202423:59

36.53%

ERR

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ के लोकप्रिय पोस्ट

सभी पोस्ट

03.03.202504:52

04.03.202504:55

27.02.202505:11

05.03.202504:55

10.02.202510:13

🇺🇦🗓10 лютого 1895 року у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.

З 12 років Вільгельм Габсбург жив у місті Живець у Західній Галичині. «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне…В Ворохті зустрів гуцула-селянина…я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав».

Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання».

Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем.

До кінця життя Василь Вишиваний вважатиме себе українцем. Після поразки Української революції він житиме у Відні. Там його 1947-го заарештує совєцька секретна служба СМЕРШ. Згодом Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Допитували його російською, він відповідав українською. Вирок – 25 років таборів.

🕯18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

28.02.202504:55

02.03.202505:11

06.03.202513:23

01.03.202515:03

04.03.202516:26

06.03.202507:03

18.02.202512:57

🗺🤝🇺🇸18 лютого 1952 року народився Джеймс Мейс, історик, політолог, людина, яка розповіла про Голодомор в Україні на увесь Світ.

Батько Мейса походив з індіанського племені Черокі, яке федеральний уряд у 1830-х змусив переселитися з корінних земель у Північній Кароліні й Джорджії до Оклахоми. Звідси й зацікавлення дослідника геноцидами.

Приїхавши до України зі США, Джеймс Ернест Мейс став колумністом і редактором англомовної версії газети «День».

Саме Джеймс Мейс став автором ідеї акції «Запали свічку пам’яті», побачивши одного разу офорт-автопортрет Тараса Шевченка зі свічкою.

Джеймс Мейс не лише досліджував архівні документи, але й зібрав свідчення людей, які в різні часи виїхали із України до Канади і Сполучених Штатів.

Цю роботу професор Мейс проводив, починаючи із 80-х років, разом із Робертом Конквестом, автором книги "Жнива скорботи". Це відбувалося у ті часи, коли влада срср і совєцької України навіть не згадувала про існування голодомору.

Фактично світ дізнався про голодомор саме завдяки цим дослідженням. І лише після їх появи українське радянське керівництво почало вимовляти слова "голод 33-го".

В одній із своїх статей Джеймс Мейс так писав про те, чому голодомор став справою його життя:

📰💬"Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба? Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що потрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні - моїй Америці? Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що 📣

ваші мертві обрали мене. І так само, як не можна займатися історією голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, так само не можна займатися історією голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

09.02.202506:06

🇺🇦🗓9 лютого 1918 року у Бересті (Брест-Литовську) між Українською Народною Республікою (УНР) з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією з іншого була підписана мирна угода.

Українську делегацію від УНР представляли прем’єр-міністр Всеволод Голубович (голова), Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз, Олександр Севрюк. Ця делегація прибула на переговори у статусі представників самостійної держави. Німеччина домагалася визнання незалежності УНР совєцькою росією. Делегація від якої вже вела переговори у Брест-Литовську. Лев Троцький доводив, що влада в Україні належить більшовикам і у складі їхньої делегації є представники від українського совєцького Народного Секретаріату.

За умовами договору обидві сторони проголошували між собою мир. «Тому, що український народ проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з більшовицькою росією. – йдеться у тексті договору, – Вони хотять вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому».

До складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії. УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам їжу та промислову продукцію.

Натомість Німеччина примусила російську більшовицьку делегацію «визнати» незалежність УНР, підписавши 3 березня 1918-го мирний договір. Та останній договір не мав сенсу, бо 1919-го Москва, завдяки пропаганді та багнетам завоювала більшу частину України.

Щодо комплексу договорів, підписаних у Бересті існувала певна термінологічна невизначеність.

У радянській історіографії існувало чітке розмежування між "Брест-Литовською угодою" та "Брестським миром". Під "Брест-Литовською угодою" розумівся комплекс документів, підписаних між УНР та державами Четверного союзу 9 лютого (27 січня), а під "Брестським миром" - між радянською росією та тими ж таки державами Четверного союзу 3 березня.

При цьому важливим є конотації, якими наділялись обидва терміни. "Брестський мир" мав викликати позитивні емоції, адже мир – це те, чого прагнули мільйони мешканців колишньої російської імперії.

Негатив мав ініціювати термін "Брест-Литовська угода". По-перше, Брест-Литовськ – це внесення дисонансу у свідомість радянських громадян (усі знають, що Брест – це Білорусь, а тому він не може бути Литовським). Освічені громадяни знали, що це дореволюційна, стара, "застаріла" назва Бреста, а отже, користувачі цієї назви є ретроградами і повинні асоціюватися із царським режимом. По-друге, "угода" це не "мир". Вона має значно негативніший контекст. Хтось із кимось уклав угоду. Це майже змова…

Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинання більшовицькою росією. 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити столицю УНР Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено, але ненадовго: через внутрішньополітичні чвари всередині українського політикуму, за рік більшовики знову були в Києві.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

25.02.202508:36

24.02.202504:50

Так о 4 ранку 24 лютого 2022 року на пункті пропуску "Каланчак" з Криму почалось повномасштабне вторгнення колон військової техніки армії московських окупантів в Україну. Так було й на інших напрямках.

Пам'ятаємо тих, хто віддав життя за незалежність, боремось далі. Ми неодмінно вистоїмо. Україна буде. Тримаймо стрій, і всі працюймо на перемогу.

अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

टेलीग्राम चैनल Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ का आंकड़ा

सदस्य

90 089

उद्धरण सूचकांक

0

प्रति पोस्ट औसत दृश्य

6 517

सगाई (ER)

7.73%

सगाई दर (ERR)

7.03%

प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य

4 372

7

समूह "Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️" में नवीनतम पोस्ट

14

0

0

21

0

22

9

0

9

16

16

0

0

0

23

रिकॉर्ड

92.6K

1100

33.1K

12.1K

71.89%

36.53%

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ के लोकप्रिय पोस्ट

14

0

0

21

0

22

9

0

9

16

16

0

0

0

23

रिकॉर्ड

92.6K

1100

33.1K

12.1K

71.89%

36.53%

समूह "Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️" में नवीनतम पोस्ट

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ के लोकप्रिय पोस्ट

टेलीग्राम चैनल Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ का आंकड़ा

सदस्य

90 089

उद्धरण सूचकांक

0

प्रति पोस्ट औसत दृश्य

6 517

सगाई (ER)

7.73%

सगाई दर (ERR)

7.03%

प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य

4 372

7

विकास