Книжкова жаба
Цей канал для тих, хто любить читати та хоче більше знати. Про книги, про авторів, про читання, про видавництва, про тренди і про все, що так або інакше пов'язано з книгами. І трошки більше!
Для комунікації та реклами пишіть на bookfrogua@gmail.com
Для комунікації та реклами пишіть на bookfrogua@gmail.com
TGlist रेटिंग
0
0
प्रकारसार्वजनिक
सत्यापन
असत्यापितविश्वसनीयता
अविश्वसनीयस्थानУкраїна
भाषाअन्य
चैनल निर्माण की तिथिЛют 07, 2025
TGlist में जोड़ा गया
Квіт 17, 2024संलग्न समूह
Книгожаб'яче квакання
17
रिकॉर्ड
24.01.202523:59
11.8Kसदस्य31.05.202423:59
400उद्धरण सूचकांक17.07.202401:18
50.3Kप्रति पोस्ट औसत दृश्य20.12.202416:34
43.1Kप्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य20.03.202510:08
38.61%ER14.08.202423:59
498.74%ERRसे पुनः पोस्ट किया:
Валерій Залужний
19.03.202508:55
Щира. Смілива. Вільна. Яскрава. Талановита.
Завжди сучасна і актуальна. Непохитна та рішуча.
Її слово - в саме серце. Пронизує, хвилює, карбує в пам'яті.
Многая літа, пані Ліно.
Для мене велика честь знати Вас.
Завжди сучасна і актуальна. Непохитна та рішуча.
Її слово - в саме серце. Пронизує, хвилює, карбує в пам'яті.
Многая літа, пані Ліно.
Для мене велика честь знати Вас.
08.03.202511:37
Вашингтон, 1941 рік. Білий дім.
Президент США втомлено потер чоло. У його кабінеті стояв сер Вінстон Черчилль, витираючи широкою хусткою піт з обличчя – спека у Вашингтоні була нестерпною. Прекрасний день для того, щоб укласти угоду з Гітлером.
— Послухайте, Вінстоне, — почав президент, уважно вдивляючись у британського прем’єра. — Я запросив вас сюди не для того, щоб говорити лише про «війну, війну, війну». Ми тут заради миру.
— Чийого миру? — підняв брову Черчилль.
— Нашого спільного миру! — зітхнув президент. — Ми вважаємо, що пора припинити вогонь. Чи не могли б ви просто сказати: «Я хочу укласти мир»? А не все це: «Гітлер те, Гітлер се». Занадто багато негативу.
Черчилль важко зітхнув і залпом осушив склянку віскі.
— Сер, — сказав він. — Я вдячний за вашу допомогу і не хочу втрачати найважливішого партнера. Але, вибачте, мені здавалося, що я перебуваю у Вашингтоні, а не в Берліні. Ви впевнені, що це я маю вибачатися? Може, ще потиснути руку фюреру? Відправити йому різдвяну листівку?
— Це не те, про що я кажу! — президент розвів руками. — Просто припиніть сіяти ворожнечу. Кажуть, що Британія майже зруйнована, ваші солдати тікають, вони не герої, ваша країна втратила мільйони людей, а ви стали диктатором. Як ви на це відреагуєте?
— Скажу вам так: будьте обережні з цифрами, — хмикнув Черчилль. — У нас немає «мільйонних втрат». І ми втрачаємо не «якісь території», а домівки наших людей. Упевнений, якби Німеччина окупувала Нью-Йорк, ви б не назвали його «якоюсь територією». Чи я помиляюся?
Президент проігнорував сарказм.
— Сер Вінстоне, — продовжив він, складаючи руки на столі, — ви повинні розуміти, що ми прагнемо добрих відносин і з вами, і з німцями. Гітлер сказав, що хоче укласти мир. Він пообіцяв, що Британія може зберегти острови, що не буде вторгнення. Хіба це не успіх?
— Ах, Гітлер сказав… — Черчилль постукав пальцем по столу. — Як зворушливо. А що ж із Польщею, Францією, Бельгією, Норвегією?
— Ви знову про минуле! — відмахнувся президент. — Давайте дивитися в майбутнє! Ми прагнемо миру, а не десяти років війни.
— Капітуляція за один день завжди здається привабливішою, ніж перемога за десять років, — зітхнув Черчилль. — Але у мене інший підхід. Ми будемо воювати. Воювати, воювати, воювати.
Президент невдоволено насупився.
— Вінстоне, мені здається, ви неправильно розумієте американську позицію…
— О, я все чудово розумію, — перебив його британський прем’єр. — Ви не хочете опинитися на хибному боці історії. Проблема лише в тому, що ви ще не вирішили, який бік є правильним.
Президент задумливо постукав ручкою по столу. Очевидно, що угода, на яку запросили Черчилля, була фікцією. Навіть якби він мовчки кивав, наче китайський порцеляновий песик, його все одно звинуватили б у неготовності до компромісу. Головне у переговорах — не результат, а шоу.
— Все одно подумайте, Вінстоне, — м’яко сказав президент. — Можливо, коли Лондон припинить існувати, ви захочете повернутися до цієї розмови.
— О, я впевнений, що коли Берлін припинить існувати, ви захочете повернутися до іншої розмови, — усміхнувся Черчилль, підводячись із крісла. — Але поки що… дозвольте мені продовжити «сіяти ворожнечу».
І він гордо вийшов з Овального кабінету, залишивши президента у задумливій тиші, вдивляючись у карту світу.
Борис Джонсон «Фактор Черчилля»
Підписатися на Книжкову жабу
Президент США втомлено потер чоло. У його кабінеті стояв сер Вінстон Черчилль, витираючи широкою хусткою піт з обличчя – спека у Вашингтоні була нестерпною. Прекрасний день для того, щоб укласти угоду з Гітлером.
— Послухайте, Вінстоне, — почав президент, уважно вдивляючись у британського прем’єра. — Я запросив вас сюди не для того, щоб говорити лише про «війну, війну, війну». Ми тут заради миру.
— Чийого миру? — підняв брову Черчилль.
— Нашого спільного миру! — зітхнув президент. — Ми вважаємо, що пора припинити вогонь. Чи не могли б ви просто сказати: «Я хочу укласти мир»? А не все це: «Гітлер те, Гітлер се». Занадто багато негативу.
Черчилль важко зітхнув і залпом осушив склянку віскі.
— Сер, — сказав він. — Я вдячний за вашу допомогу і не хочу втрачати найважливішого партнера. Але, вибачте, мені здавалося, що я перебуваю у Вашингтоні, а не в Берліні. Ви впевнені, що це я маю вибачатися? Може, ще потиснути руку фюреру? Відправити йому різдвяну листівку?
— Це не те, про що я кажу! — президент розвів руками. — Просто припиніть сіяти ворожнечу. Кажуть, що Британія майже зруйнована, ваші солдати тікають, вони не герої, ваша країна втратила мільйони людей, а ви стали диктатором. Як ви на це відреагуєте?
— Скажу вам так: будьте обережні з цифрами, — хмикнув Черчилль. — У нас немає «мільйонних втрат». І ми втрачаємо не «якісь території», а домівки наших людей. Упевнений, якби Німеччина окупувала Нью-Йорк, ви б не назвали його «якоюсь територією». Чи я помиляюся?
Президент проігнорував сарказм.
— Сер Вінстоне, — продовжив він, складаючи руки на столі, — ви повинні розуміти, що ми прагнемо добрих відносин і з вами, і з німцями. Гітлер сказав, що хоче укласти мир. Він пообіцяв, що Британія може зберегти острови, що не буде вторгнення. Хіба це не успіх?
— Ах, Гітлер сказав… — Черчилль постукав пальцем по столу. — Як зворушливо. А що ж із Польщею, Францією, Бельгією, Норвегією?
— Ви знову про минуле! — відмахнувся президент. — Давайте дивитися в майбутнє! Ми прагнемо миру, а не десяти років війни.
— Капітуляція за один день завжди здається привабливішою, ніж перемога за десять років, — зітхнув Черчилль. — Але у мене інший підхід. Ми будемо воювати. Воювати, воювати, воювати.
Президент невдоволено насупився.
— Вінстоне, мені здається, ви неправильно розумієте американську позицію…
— О, я все чудово розумію, — перебив його британський прем’єр. — Ви не хочете опинитися на хибному боці історії. Проблема лише в тому, що ви ще не вирішили, який бік є правильним.
Президент задумливо постукав ручкою по столу. Очевидно, що угода, на яку запросили Черчилля, була фікцією. Навіть якби він мовчки кивав, наче китайський порцеляновий песик, його все одно звинуватили б у неготовності до компромісу. Головне у переговорах — не результат, а шоу.
— Все одно подумайте, Вінстоне, — м’яко сказав президент. — Можливо, коли Лондон припинить існувати, ви захочете повернутися до цієї розмови.
— О, я впевнений, що коли Берлін припинить існувати, ви захочете повернутися до іншої розмови, — усміхнувся Черчилль, підводячись із крісла. — Але поки що… дозвольте мені продовжити «сіяти ворожнечу».
І він гордо вийшов з Овального кабінету, залишивши президента у задумливій тиші, вдивляючись у карту світу.
Борис Джонсон «Фактор Черчилля»
Підписатися на Книжкову жабу
18.03.202507:05
Покайтесь, браття, i не робiть х**нi,
Не б*д*ть нiкого, за нами Аполон.
Якщо хтось скаже вам, що вiн м*д*к,
Що хтива обiзяна сидить на променистiй колісниці, І чуха ср*ку арфою спiвця, –
Ви зараз же такому мавпофiлу
Ногою бийте в яйця. У цей спосiб
Загiтував багато неофiтiв.
Сказати вам по правдi, не люблю я
Тих бл*дських теревенiв, бо не вiрю
У силу слова я, а вiрю в силу п**дюлєй. (с) Лесь Подерв'янський
Підписатися на Книжкову жабу
Не б*д*ть нiкого, за нами Аполон.
Якщо хтось скаже вам, що вiн м*д*к,
Що хтива обiзяна сидить на променистiй колісниці, І чуха ср*ку арфою спiвця, –
Ви зараз же такому мавпофiлу
Ногою бийте в яйця. У цей спосiб
Загiтував багато неофiтiв.
Сказати вам по правдi, не люблю я
Тих бл*дських теревенiв, бо не вiрю
У силу слова я, а вiрю в силу п**дюлєй. (с) Лесь Подерв'янський
Підписатися на Книжкову жабу
से पुनः पोस्ट किया:Валерій Залужний
+1
13.03.202511:45
Українська книга зіткнулася з великими викликами, але попри все достойно заявила про себе у світі.
Це - одна з найважливіших подій у видавничій індустрії, Лондонський книжковий ярмарок. І тут є українські книги. Багато дитячих, художні на різний смак, освіта, психологія. Але особливе місце займає воєнна література, яка розповідає про складний досвід українців у темні часи.
Наша книга не просто представляє Україну, а й привертає увагу до проблем та розповідає про героїчний спротив. Бо світ має знати більше про феномен людей, які по цей час бʼються за свою свободу🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Це - одна з найважливіших подій у видавничій індустрії, Лондонський книжковий ярмарок. І тут є українські книги. Багато дитячих, художні на різний смак, освіта, психологія. Але особливе місце займає воєнна література, яка розповідає про складний досвід українців у темні часи.
Наша книга не просто представляє Україну, а й привертає увагу до проблем та розповідає про героїчний спротив. Бо світ має знати більше про феномен людей, які по цей час бʼються за свою свободу🇺🇦🇺🇦🇺🇦
20.03.202515:34
Трохи літературного гумору.
"Червона Шапочка" у стилі різних письменників
1. Еріх Марія Ремарк.
- Йди до мене, - сказав Вовк.
Червона Шапочка налила дві чарки коньяку і сіла до нього на ліжко. Вони вдихали знайомий аромат коньяку. У цьому коньяку була туга і втома - туга і втома гаснучих сутінків. Коньяк був самим життям.
- Звичайно, - сказала вона. - Нам немає на що сподіватися. У мене немає майбутнього.
Вовк мовчав. Він був з нею згоден.
2. Джек Лондон.
Але вона була гідною донькою своєї раси; у її жилах текла сильна кров білих завойовників Півночі. Тому, навіть не змигнувши оком, вона кинулася на вовка, завдала йому нищівного удару і відразу ж підкріпила його одним класичним аперкотом. Настрашений вовк побіг. Вона дивилася йому услід, посміхаючись своєю чарівною жіночною посмішкою.
3. Габріель Гарсіа Маркес.
Мине багато років, і Вовк, стоячи біля стіни в очікуванні розстрілу, згадає той далекий вечір, коли Бабуся з'їла стільки миш'яку з тортом, скільки вистачило б, щоб винищити силу-силенну щурів. Але вона як ні в чому не бувало терзала рояль і співала до півночі. За два тижні Вовк і Червона Шапочка спробували підірвати шатро нестерпної старої. Вони із завмиранням серця дивилися, як по шнуру до детонатора повз синій вогник. Вони обоє заткнули вуха, але даремно, тому що не було ніякого гуркоту. Коли Червона Шапочка наважилася увійти всередину, в надії виявити мертву Бабусю, вона побачила, що життя в ній аж занадто: стара в порваній клаптями сорочці і обгорілому парику бігала туди-сюди, забиваючи вогонь ковдрою.
4. Харукі Муракамі.
Коли я прокинувся, Червона Шапочка ще спала. Я випалив сім сигарет підряд і попрямував на кухню, де почав готувати локшину. Я готую локшину завжди дуже ретельно, і не люблю, коли мене щось відволікає від цього процесу. По радіо передавали Пінк Флойд. Коли я заправляв локшину соусом, у двері пролунав дзвінок. Я підійшов до дверей, заглянувши по дорозі в кімнату. Червона Шапочка ще спала. Я помилувався її вухами, одне вухо підсвічувалося уранішнім сонцем. Я в житті не бачив таких вух... Відкривши двері, я побачив Вовка. На пам'ять відразу прийшла Вівця...
5. Ільф і Петров.
О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшла молода особа років двадцяти восьми. За нею біг безпритульний Сірий Вовк.
- Тітко! - весело кричав він. - Дай пиріжок!
Дівчина вийняла з кишені налите яблуко і подала його безпритульному, але той не відставав. Тоді дівчина зупинилася, іронічно подивилася на Вовка і вигукнула:
- Можливо, тобі дати ще ключ від квартири, де бабуся спить?
Вовк, що зарвався, зрозумів усю безпідставність своїх претензій і негайно відстав.
6. Річард Бах
- Я чайка! - сказав Вовк.
- Це ілюзія, - відповіла Червона Шапочка.
Під крилом з розмахом 10,17 "Сессни-152" з горизонтальним чотирициліндровим двигуном Lycoming O - 235 - L2C об'ємом 3.8 л. і потужністю 1 × 110 л.с. при 2550 про/мін проносилися сині верхівки чарівного лісу. Літак приземлився поблизу будиночка на галявині, складеного з білого каменю.
- Ти бачиш будиночок? - запитала Червона Шапочка, хитро посміхнувшись.
- Ми самі притягуємо у своє життя будиночки і бабусь, - зітхнув Вовк.
7. Віктор Гюго.
Червона Шапочка затремтіла. Вона була одна. Вона була одна, як голка в пустелі, як піщинка серед зірок, як гладіатор серед отруйних змій, як сомнабула в печі...
8. Едгар По.
На галявині старого, похмурого, закутаного в таємничо-жорстку вуаль лісу, над яким носилися темні хмари зловісних випарів і ніби чувся фатальний звук оковів, в містичному жаху жила Червона Шапочка.
9. Патрік Зюскинд.
Запах Вовка був огидливий. Він пах, як пахне комірка чинбаря, в якій розкладалися трупи. Від його брудної, сірої шкури, виходив непередаваний запах мертвечини, солодко-гіркий, такий, що викликав нудоту і огиду. Сам Вовк не відчував цього, він був повністю зосереджений, він милувався Червоною Шапочкою. Вона пахла фіалкою удосвіта, тим непередаваним ароматом, який буває у квітів лише за пару хвилин до світанку, коли ще пуп'янок не повністю розкрився.
Підписатися на Книжкову жабу
"Червона Шапочка" у стилі різних письменників
1. Еріх Марія Ремарк.
- Йди до мене, - сказав Вовк.
Червона Шапочка налила дві чарки коньяку і сіла до нього на ліжко. Вони вдихали знайомий аромат коньяку. У цьому коньяку була туга і втома - туга і втома гаснучих сутінків. Коньяк був самим життям.
- Звичайно, - сказала вона. - Нам немає на що сподіватися. У мене немає майбутнього.
Вовк мовчав. Він був з нею згоден.
2. Джек Лондон.
Але вона була гідною донькою своєї раси; у її жилах текла сильна кров білих завойовників Півночі. Тому, навіть не змигнувши оком, вона кинулася на вовка, завдала йому нищівного удару і відразу ж підкріпила його одним класичним аперкотом. Настрашений вовк побіг. Вона дивилася йому услід, посміхаючись своєю чарівною жіночною посмішкою.
3. Габріель Гарсіа Маркес.
Мине багато років, і Вовк, стоячи біля стіни в очікуванні розстрілу, згадає той далекий вечір, коли Бабуся з'їла стільки миш'яку з тортом, скільки вистачило б, щоб винищити силу-силенну щурів. Але вона як ні в чому не бувало терзала рояль і співала до півночі. За два тижні Вовк і Червона Шапочка спробували підірвати шатро нестерпної старої. Вони із завмиранням серця дивилися, як по шнуру до детонатора повз синій вогник. Вони обоє заткнули вуха, але даремно, тому що не було ніякого гуркоту. Коли Червона Шапочка наважилася увійти всередину, в надії виявити мертву Бабусю, вона побачила, що життя в ній аж занадто: стара в порваній клаптями сорочці і обгорілому парику бігала туди-сюди, забиваючи вогонь ковдрою.
4. Харукі Муракамі.
Коли я прокинувся, Червона Шапочка ще спала. Я випалив сім сигарет підряд і попрямував на кухню, де почав готувати локшину. Я готую локшину завжди дуже ретельно, і не люблю, коли мене щось відволікає від цього процесу. По радіо передавали Пінк Флойд. Коли я заправляв локшину соусом, у двері пролунав дзвінок. Я підійшов до дверей, заглянувши по дорозі в кімнату. Червона Шапочка ще спала. Я помилувався її вухами, одне вухо підсвічувалося уранішнім сонцем. Я в житті не бачив таких вух... Відкривши двері, я побачив Вовка. На пам'ять відразу прийшла Вівця...
5. Ільф і Петров.
О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшла молода особа років двадцяти восьми. За нею біг безпритульний Сірий Вовк.
- Тітко! - весело кричав він. - Дай пиріжок!
Дівчина вийняла з кишені налите яблуко і подала його безпритульному, але той не відставав. Тоді дівчина зупинилася, іронічно подивилася на Вовка і вигукнула:
- Можливо, тобі дати ще ключ від квартири, де бабуся спить?
Вовк, що зарвався, зрозумів усю безпідставність своїх претензій і негайно відстав.
6. Річард Бах
- Я чайка! - сказав Вовк.
- Це ілюзія, - відповіла Червона Шапочка.
Під крилом з розмахом 10,17 "Сессни-152" з горизонтальним чотирициліндровим двигуном Lycoming O - 235 - L2C об'ємом 3.8 л. і потужністю 1 × 110 л.с. при 2550 про/мін проносилися сині верхівки чарівного лісу. Літак приземлився поблизу будиночка на галявині, складеного з білого каменю.
- Ти бачиш будиночок? - запитала Червона Шапочка, хитро посміхнувшись.
- Ми самі притягуємо у своє життя будиночки і бабусь, - зітхнув Вовк.
7. Віктор Гюго.
Червона Шапочка затремтіла. Вона була одна. Вона була одна, як голка в пустелі, як піщинка серед зірок, як гладіатор серед отруйних змій, як сомнабула в печі...
8. Едгар По.
На галявині старого, похмурого, закутаного в таємничо-жорстку вуаль лісу, над яким носилися темні хмари зловісних випарів і ніби чувся фатальний звук оковів, в містичному жаху жила Червона Шапочка.
9. Патрік Зюскинд.
Запах Вовка був огидливий. Він пах, як пахне комірка чинбаря, в якій розкладалися трупи. Від його брудної, сірої шкури, виходив непередаваний запах мертвечини, солодко-гіркий, такий, що викликав нудоту і огиду. Сам Вовк не відчував цього, він був повністю зосереджений, він милувався Червоною Шапочкою. Вона пахла фіалкою удосвіта, тим непередаваним ароматом, який буває у квітів лише за пару хвилин до світанку, коли ще пуп'янок не повністю розкрився.
Підписатися на Книжкову жабу
08.03.202510:32
Дівчата зрізають коси
Туго шнурують берці
Їм щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце
Дівчата пакують валізи,
Кладуть туди тугу і втому.
Молитва – надійна віза,
Щоб ви повертались додому.
Дівчата збирають сили
І вже не рахують зморшки.
Постійно, туди де «накрило»,
Шепочуть : «Терпи. Ще трошки…»
Дівчата стоять на чатах –
Безсонні, розбурхані очі.
Слабкість стискає в лещатах,
Печуть заплакані очі
Дівчата рівняють спину
З думками про тих, кому важко:
Ворог таких не спинить,
Кулею влучити тяжко.
Дівчата не хочуть втрачати.
Тому подають набої.
Тому одягають халати,
І вчаться тримати зброю
Автор вірша: Олена Задорожна
Художник: Михайло Дяченко
Ідея Міністерство оборони України
Підписатися на Книжкову жабу
Туго шнурують берці
Їм щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце
Дівчата пакують валізи,
Кладуть туди тугу і втому.
Молитва – надійна віза,
Щоб ви повертались додому.
Дівчата збирають сили
І вже не рахують зморшки.
Постійно, туди де «накрило»,
Шепочуть : «Терпи. Ще трошки…»
Дівчата стоять на чатах –
Безсонні, розбурхані очі.
Слабкість стискає в лещатах,
Печуть заплакані очі
Дівчата рівняють спину
З думками про тих, кому важко:
Ворог таких не спинить,
Кулею влучити тяжко.
Дівчата не хочуть втрачати.
Тому подають набої.
Тому одягають халати,
І вчаться тримати зброю
Автор вірша: Олена Задорожна
Художник: Михайло Дяченко
Ідея Міністерство оборони України
Підписатися на Книжкову жабу
से पुनः पोस्ट किया:
ZN.UA (Дзеркало тижня / Зеркало недели): новини України та світу, аналітика, інтерв'ю | Війна
23.03.202519:40
Найнебезпечніший книжковий клуб у світі: українські підлітки рятуються від промивання мізків в окупації, читаючи українські книжки — The Guardian.
Перш ніж почуватися в безпеці і говорити про поезію та прозу, 17-річна Марійка (справжнє ім'я дівчина приховує ) та її друзі мають переконатися, що всі вікна зачинені, і перевірити, чи ніхто не ховається під дверима квартири.
Колаборанти часто повідомляють окупантам про тих, хто вивчає українську мову.
Українські підручники на окупованих територіях визнані "екстремістськими" — за їх зберігання можна отримати п'ять років позбавлення волі.
Батьків, які дозволяють своїм дітям навчатися за українською програмою онлайн, можуть позбавити батьківських прав.
Були випадки, коли підлітків, які розмовляють у школі українською, окупанти вивозили до лісу на "допит".
Саме тому в книжковому клубі ніколи не збирається більше трьох людей — це підвищує ризик викриття.
Окрім небезпеки, є ще один виклик: знайти книжки. У місті, де живе Марійка, окупанти вивезли та знищили українські книги з кількох бібліотек — втрачено майже 200 000 творів.
Дівчині та її друзям доводиться користуватися електронними книгами, видаляючи потім історію пошуку — окупанти люблять вилучати телефони та комп'ютери для пошуку "екстремістського" контенту.
Серед творів, які люблять читати в книжковому клубі Марійки, є вірші Лесі Українки.
За часів царату, у 1888 році, вона так само заснувала книжковий клуб у Києві, коли публікації, виступи і викладання українською мовою були заборонені.
І наголошує, що книжковий клуб існує ще й для того, щоб українці на вільній території усвідомили, що в російській окупації залишаються ті, хто прагне бути українцем.
🚀Підтримати🤝_✅✅_🤝
🚀Приєднатися до ZN.UA
Перш ніж почуватися в безпеці і говорити про поезію та прозу, 17-річна Марійка (справжнє ім'я дівчина приховує ) та її друзі мають переконатися, що всі вікна зачинені, і перевірити, чи ніхто не ховається під дверима квартири.
Колаборанти часто повідомляють окупантам про тих, хто вивчає українську мову.
Українські підручники на окупованих територіях визнані "екстремістськими" — за їх зберігання можна отримати п'ять років позбавлення волі.
Батьків, які дозволяють своїм дітям навчатися за українською програмою онлайн, можуть позбавити батьківських прав.
Були випадки, коли підлітків, які розмовляють у школі українською, окупанти вивозили до лісу на "допит".
Саме тому в книжковому клубі ніколи не збирається більше трьох людей — це підвищує ризик викриття.
Окрім небезпеки, є ще один виклик: знайти книжки. У місті, де живе Марійка, окупанти вивезли та знищили українські книги з кількох бібліотек — втрачено майже 200 000 творів.
Дівчині та її друзям доводиться користуватися електронними книгами, видаляючи потім історію пошуку — окупанти люблять вилучати телефони та комп'ютери для пошуку "екстремістського" контенту.
Серед творів, які люблять читати в книжковому клубі Марійки, є вірші Лесі Українки.
За часів царату, у 1888 році, вона так само заснувала книжковий клуб у Києві, коли публікації, виступи і викладання українською мовою були заборонені.
"У школі нас навчають не знань, а ненависті до інших українців. Вони зняли всі українські символи і розвісили всюди портрети путіна., — розповідає дівчина.
Історія — це все про "велику росію" і про те, що на неї завжди нападали інші"
І наголошує, що книжковий клуб існує ще й для того, щоб українці на вільній території усвідомили, що в російській окупації залишаються ті, хто прагне бути українцем.
🚀Підтримати🤝_✅✅_🤝
🚀Приєднатися до ZN.UA
से पुनः पोस्ट किया:
Валерій Калниш | Чорна лампа 🇺🇦
28.03.202516:16
Глум над американськими урядовцями лоханувшихся із Сигналом, дійшов і до книжкових оглядачів. Цитата із розсилки із керівника книжковим відділом The Washington Post Рона Чарльза.
😂
Виставка, що відкривається сьогодні в Бібліотеці Конгресу, містить кілька прикладів шпигунства часів Війни за незалежність. Серед 250-річних документів є сторінка з книги кодів, яку використовувала шпигунська група Джорджа Вашингтона, в ній є номери, присвоєні різним діям, місцям і громадським особам. Також є нешкідливий, здавалося б, лист із секретним повідомленням, написаним між рядками невидимим чорнилом.
Неприємно дивитися на ці старовинні документи й усвідомлювати, що ці борці 18-го століття використовували значно суворіші заходи безпеки, ніж наш нинішній міністр оборони.
😂
09.03.202516:05
Коли знайомство з книжкою пішло по не запланованому шляху.
Підписатися на Книжкову жабу
Підписатися на Книжкову жабу
06.04.202516:12
Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото!
Підписатися на Книжкову жабу
Підписатися на Книжкову жабу
09.03.202509:32
Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото!
Підписатися на Книжкову жабу
Підписатися на Книжкову жабу
16.03.202511:19
Вітаю, друзі! Що читаєте сьогодні? Які книжки у ваших руках? Пишить в коментарях та прикладайте фото!
Підписатися на Книжкову жабу
Підписатися на Книжкову жабу
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।
