Ніхто не сумнівається, що латиною w Rzeczypospolitej не тільки писали, а й говорили (це поєднувалося із модою на Сарматизм), як і, зрештою, у Європі загалом: найближчий географічно до мене приклад - у Венеції, столиці della Repubblica Veneziana, був надважливий осередок класичного мовознавства - там існувала Accademia Aldina, заснована у 1494 році Альдом Мануцієм (XV-XVI ст.), гуманістом, видавцем і типографом; найвища місія якої було збереження греко-латинських текстів, друк якісних греко-латинських текстів (тобто наукових видань, які пройшли прискіпливий критичний аналіз філологічного характеру) і передусім навчання вірного й точного розуміння творів оригінальною мовою. В контексті усіх перелічених діяльностей, Мануцій співпрацював із видатними гуманістами, такими як Еразм Роттердамський та Пʼєтро Бембо.
Безсумнівно, що дискусії, співбесіди і взагалі викладання в стінах Альдівської Академії велися старогрецькою та латиною, бо це вправа глибоко дидактичного характеру.
Отже, до чого я описав цю всю історичну перспективу?
Нарешті, М. Смотрицький у своїй Граматиці зачинає пояснення старословʼянської граматики так:
Что єсть грамматика? Єсть ізвістноє художество (= τέχνη = ars), благо і глаголати і писати учащеє.
Отже остаточно хочу спростувати тезу того, що "церковнословʼянська мова - це мова літургії" і все.
Ні. Старословʼянська мова (синодальна, тобто стандартизована) - це дійсно спільна між словʼянськими народами мова культури, яка так само, як західних європейців єднала в одне культурне поле, так і єднала наших інтелектуалів. І те, що вона викладається, щоб благо глаголати і писати означає, що її навчали згідно із європейською дидактичною методологію, про яку я писав вище.
Просто нею говорили і писали. Це наша, словʼянська латина, якщо хочете.
Цікавтеся більше вашою спадщиною, адже культурно Русь-Україна і її сини залишили по собі значущий слід.
