Психолог під час війни
Канал, де магістр психології і аспірант інституту психології ім.Костюка пише прості думки солов‘їною.
- про біль
- про зростання
- про емоції
- теорія простою мовою
Автор — Володимир Багненко
Написати мені, запис на консультацію - тут: @bgnnk
- про біль
- про зростання
- про емоції
- теорія простою мовою
Автор — Володимир Багненко
Написати мені, запис на консультацію - тут: @bgnnk
TGlist रेटिंग
0
0
प्रकारसार्वजनिक
सत्यापन
असत्यापितविश्वसनीयता
अविश्वसनीयस्थान
भाषाअन्य
चैनल निर्माण की तिथिЛист 13, 2021
TGlist में जोड़ा गया
Жовт 29, 2023संलग्न समूह
Чат психологічного розвитку
36
समूह "Психолог під час війни" में नवीनतम पोस्ट
07.04.202519:13
Кожен раз коли мені дарують патч військові - я відчуваю багатий коктейль емоцій. Це і радість, і глибока повага до цього військового і бажання бути ще більш корисним.
Бо патч бригади - це те, що військові виборюють самі. Купити його не можна.
На цей раз патч прийшов поштою. Від військового 46 оаембр ДШВ .
Десь півроку підтримуємо контакт і цей контакт є корисним і важливим для нього.
Тішусь!
@bagnenkoPsy
Бо патч бригади - це те, що військові виборюють самі. Купити його не можна.
На цей раз патч прийшов поштою. Від військового 46 оаембр ДШВ .
Десь півроку підтримуємо контакт і цей контакт є корисним і важливим для нього.
Тішусь!
@bagnenkoPsy
07.04.202508:59
Моя наукова стаття прийнята!
Стаття на тему: "Задачі горя, які мають опрацювати військові і члени сімей військовослужбовців засобами наративних практик" є дуже важливою для мене.
Тішусь як дитина.
Місяць роботи і потім купа правок - це непросто.
найважче зрозуміти тему і знайти матеріали.
Але цей етап пройдено.
Бо матеріал дуже і дуже важливий і для майбутньої дисертації, і для книги, і для роботи з військовими.
Дякую всім, хто допомагав з матеріалами і упорядкуванням. Бо це моя перша наукова стаття, багато що робив вперше.
@bagnenkoPsy
Стаття на тему: "Задачі горя, які мають опрацювати військові і члени сімей військовослужбовців засобами наративних практик" є дуже важливою для мене.
Тішусь як дитина.
Місяць роботи і потім купа правок - це непросто.
найважче зрозуміти тему і знайти матеріали.
Але цей етап пройдено.
Бо матеріал дуже і дуже важливий і для майбутньої дисертації, і для книги, і для роботи з військовими.
Дякую всім, хто допомагав з матеріалами і упорядкуванням. Бо це моя перша наукова стаття, багато що робив вперше.
@bagnenkoPsy
06.04.202518:01
Сьогодні загальнонаціональний День жалоби.
р*сія продовжує вбивати
Що ми можемо робити?
Памʼятати.
Послужити тим, кому ви можете.
Підтримати тих, хто поруч.
І бути підтримкою для тих, кому зараз складніше, ніж вам.
Це те, що важливо завжди, але особливо зараз.
@bagnenkoPsy
р*сія продовжує вбивати
Що ми можемо робити?
Памʼятати.
Послужити тим, кому ви можете.
Підтримати тих, хто поруч.
І бути підтримкою для тих, кому зараз складніше, ніж вам.
Це те, що важливо завжди, але особливо зараз.
@bagnenkoPsy
06.04.202507:06
Я обожнюю нейробіологію.
Гормони наше все. Я ж мультимодальний психотерапевт, тож, завжди враховую одночасно все шо знаю🤪
Наше тіло — найскладніша лабораторія в світі, де біохімія і свідомість створюють унікальний досвід бути людиною.
Будь-яке почуття - це викид гормонів. любов, щастя чи ненависть – це набір хімічних реакцій.
Щоразу, коли ми щось "відчуваємо", у нашому тілі запускається справжня гормональна туса.
💕 ЗАКОХАНІСТЬ = окситоцин + дофамін
Окситоцин — "гормон обіймів". Він виділяється, коли обнімашки, поцілунки, секс. Він робить нас прив’язаними, ніжними, довірливими.
Дофамін у парі з ним створює ту саму "ейфорію кохання", коли ми не можемо думати ні про що, крім об’єкта пристрасті.
Норадреналін — піднімає пульс і оті метелики в животі.
😄 ЩАСТЯ = дофамін + серотонін + ендорфіни
Дофамін — це "гормон мотивації". Дивись вище)
Серотонін — "гормон стабільності". Він дає почуття задоволення, спокою. Його нестача — і от вже депресія, тривога, нав’язливі думки.
Ендорфіни — природні "наркотики". Вони заглушають біль і дарують ейфорію (після спорту, сексу, сміху).
😨 СТРАХ/ТРИВОГА
Кортизол — гормон стресу, підвищує тиск і рівень цукру в крові (ось вам відповідь чому з початку війни збільшилась кількість захворювань на цукровий діабет☝️
Адреналін — готує тіло до "бий або біжи", загострює всі відчуття.
😡 ГНІВ = адреналін + кортизол
Адреналін — вже знаєте. загострює реакції, змушує серце битися швидше, а кулаки стискатися.
Кортизол — гормон стресу. підвищує рівень тривоги, змушує бути напруженим, а іноді — і впадати в відчай.
Тестостерон — підсилює агресивність.
🥲СУМ = низький дофамін + низький серотонін
Коли цих гормонів не вистачає — світ стає сірим. Немає мотивації, немає радості, навіть улюблені речі перестають приносити задоволення.
почуття — це не абстрактні "душевні страждання".
«Не розстраюйся» - не працює. Це біохімія. І якщо ми знаємо, як вона працює — то можемо керувати своїм станом.
А ще, гормони можуть впливати на наші рішення.
А ще, є ідея, що ми впливаємо на гормони, а не вони на нас 🤷♂️
Кароче, все складно)
З реальних рекомендацій.
✅ Спорт → ендорфіни та зниження кортизолу.
✅ Сон, сонце, дотики, темний шоколад, банани → серотонін.
✅ Досягнення, навіть маленькі → дофамін.
✅ Обійми, довга розмова, секс → окситоцин.
✅ Медитація, глибоке дихання → зниження кортизолу та адреналіну.
І любов. Вселенська і екзистенційна. Обов’язково.
Анна Собчак, психотерапевт
@bagnenkoPsy
Гормони наше все. Я ж мультимодальний психотерапевт, тож, завжди враховую одночасно все шо знаю🤪
Наше тіло — найскладніша лабораторія в світі, де біохімія і свідомість створюють унікальний досвід бути людиною.
Будь-яке почуття - це викид гормонів. любов, щастя чи ненависть – це набір хімічних реакцій.
Щоразу, коли ми щось "відчуваємо", у нашому тілі запускається справжня гормональна туса.
💕 ЗАКОХАНІСТЬ = окситоцин + дофамін
Окситоцин — "гормон обіймів". Він виділяється, коли обнімашки, поцілунки, секс. Він робить нас прив’язаними, ніжними, довірливими.
Дофамін у парі з ним створює ту саму "ейфорію кохання", коли ми не можемо думати ні про що, крім об’єкта пристрасті.
Норадреналін — піднімає пульс і оті метелики в животі.
😄 ЩАСТЯ = дофамін + серотонін + ендорфіни
Дофамін — це "гормон мотивації". Дивись вище)
Серотонін — "гормон стабільності". Він дає почуття задоволення, спокою. Його нестача — і от вже депресія, тривога, нав’язливі думки.
Ендорфіни — природні "наркотики". Вони заглушають біль і дарують ейфорію (після спорту, сексу, сміху).
😨 СТРАХ/ТРИВОГА
Кортизол — гормон стресу, підвищує тиск і рівень цукру в крові (ось вам відповідь чому з початку війни збільшилась кількість захворювань на цукровий діабет☝️
Адреналін — готує тіло до "бий або біжи", загострює всі відчуття.
😡 ГНІВ = адреналін + кортизол
Адреналін — вже знаєте. загострює реакції, змушує серце битися швидше, а кулаки стискатися.
Кортизол — гормон стресу. підвищує рівень тривоги, змушує бути напруженим, а іноді — і впадати в відчай.
Тестостерон — підсилює агресивність.
🥲СУМ = низький дофамін + низький серотонін
Коли цих гормонів не вистачає — світ стає сірим. Немає мотивації, немає радості, навіть улюблені речі перестають приносити задоволення.
почуття — це не абстрактні "душевні страждання".
«Не розстраюйся» - не працює. Це біохімія. І якщо ми знаємо, як вона працює — то можемо керувати своїм станом.
А ще, гормони можуть впливати на наші рішення.
А ще, є ідея, що ми впливаємо на гормони, а не вони на нас 🤷♂️
Кароче, все складно)
З реальних рекомендацій.
✅ Спорт → ендорфіни та зниження кортизолу.
✅ Сон, сонце, дотики, темний шоколад, банани → серотонін.
✅ Досягнення, навіть маленькі → дофамін.
✅ Обійми, довга розмова, секс → окситоцин.
✅ Медитація, глибоке дихання → зниження кортизолу та адреналіну.
І любов. Вселенська і екзистенційна. Обов’язково.
Анна Собчак, психотерапевт
@bagnenkoPsy
05.04.202518:58
Сьогодні один з дуже важливих днів для мене. І я неймовірно тішусь.
Це не зовсім в стилі цього каналу, але хочеться розділити, бо це так важливо.
Сьогодні я організував запис з бабунечкою її історії життя. Від моїх прадідуся і прабабуся до сьогодення. Від 1910 до 2025.
Я розумію, що невідомо, що буде завтра. А вона - живий носій історії.
Їй 89, вона 1935 року народження. Пережила 2 світову.
Пережила окупацію в Херсоні.
Говорила русні все, що думала.
Як мінімум, для моїх нащадків це точно буде цікаво.
Я зрозумів, що це варто зробити після того, як на наших щотижневих дерунчиках (наша сімейна традиція) у неї щотижня згадувались нові історії.
Це було складно, бо вона вже важкувато ходить.
Я переживав, чи зможе вона сидіти 30-40 хвилин під час розмови, може буде втомлюватись. Чи зможемо ми поговорити під запис так, як зазвичай. Іноді я коли ми говоримо повторюю питання двічі, бо вона не чує.
А ще у мене купа навчання і роботи, яке ніколи не закінчується і все виглядає терміновим. Але бабуся і її літопис набагато важливіший за всі термінові справи.
І вийшло все дуже добре.
Вийшло створити літопис її життя. Життя українки, яка багато чого бачила.
Вийшло записати погляд однієї людини через призму особистої історії.
І тому сьогодні я дуже тішусь.
@BagnenkoPsy
Це не зовсім в стилі цього каналу, але хочеться розділити, бо це так важливо.
Сьогодні я організував запис з бабунечкою її історії життя. Від моїх прадідуся і прабабуся до сьогодення. Від 1910 до 2025.
Я розумію, що невідомо, що буде завтра. А вона - живий носій історії.
Їй 89, вона 1935 року народження. Пережила 2 світову.
Пережила окупацію в Херсоні.
Говорила русні все, що думала.
Як мінімум, для моїх нащадків це точно буде цікаво.
Я зрозумів, що це варто зробити після того, як на наших щотижневих дерунчиках (наша сімейна традиція) у неї щотижня згадувались нові історії.
Це було складно, бо вона вже важкувато ходить.
Я переживав, чи зможе вона сидіти 30-40 хвилин під час розмови, може буде втомлюватись. Чи зможемо ми поговорити під запис так, як зазвичай. Іноді я коли ми говоримо повторюю питання двічі, бо вона не чує.
А ще у мене купа навчання і роботи, яке ніколи не закінчується і все виглядає терміновим. Але бабуся і її літопис набагато важливіший за всі термінові справи.
І вийшло все дуже добре.
Вийшло створити літопис її життя. Життя українки, яка багато чого бачила.
Вийшло записати погляд однієї людини через призму особистої історії.
І тому сьогодні я дуже тішусь.
@BagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:
Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
05.04.202506:23
Захищай свободу слова, навіть якщо вона тобі не подобається.
Свобода висловлювання – це право чути і незручні думки. Якщо ти дозволяєш цензуру, то наступним заборонять говорити тобі.
Карл Поппер
Карл Раймунд Поппер (1902–1994) – австрійсько-британський філософ науки та політичний мислитель, який залишив значний слід у дослідженнях демократії, відкритого суспільства та механізмів авторитаризму.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
Свобода висловлювання – це право чути і незручні думки. Якщо ти дозволяєш цензуру, то наступним заборонять говорити тобі.
Карл Поппер
Карл Раймунд Поппер (1902–1994) – австрійсько-британський філософ науки та політичний мислитель, який залишив значний слід у дослідженнях демократії, відкритого суспільства та механізмів авторитаризму.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
04.04.202514:28
Як проживати втрату?
Закінчив групу проживання втрат. Ми пройшли довгих і змістовних 8 зустрічей, плакали, сміялись разом і я хочу поділитись кількома принципами, які дуже важливи
1. Втрату і емоції які її супроводжують важливо висловити.
Не тримати в собі. А саме прожити
2. Безпечний простір.
Місце, де вас приймають. Місце, де всі емоції прийнятні. Місце, де все конфіденційно.
3. Унікальність кожної втрати.
Не існує лінійки горя. Кожна втрата унікальна, ми не міряємось горем, а приймаємо одне одного.
Як вам відеоформат? Якщо корисно — поставте 🔥
#Відео
@BagnenkoPsy
Закінчив групу проживання втрат. Ми пройшли довгих і змістовних 8 зустрічей, плакали, сміялись разом і я хочу поділитись кількома принципами, які дуже важливи
1. Втрату і емоції які її супроводжують важливо висловити.
Не тримати в собі. А саме прожити
2. Безпечний простір.
Місце, де вас приймають. Місце, де всі емоції прийнятні. Місце, де все конфіденційно.
3. Унікальність кожної втрати.
Не існує лінійки горя. Кожна втрата унікальна, ми не міряємось горем, а приймаємо одне одного.
Як вам відеоформат? Якщо корисно — поставте 🔥
#Відео
@BagnenkoPsy
04.04.202512:01
Деперсоналізація - це стан завмирання.
Якщо подивитись в опис, то деперсоналіза́ція (лат. de, лат. persona — особистість; також абаліенція) — це стан відчуження від самого себе, неадекватне сприймання людиною своєї особи, свого «я». Причинами можуть бути психофізіологічні, соціальні захворювання. Є клінічним синдромом певних психічних розладів.
Але це не десь там. Це може бути з кожним, хто переживає травмуючу подію.
Людині здається, що події їхнього життя відбуваються з кимось іншим, що вони ніби «дивляться» своє життя в кінотеатрі.
Коли людина нічого не переживає, згадуючи травмівну подію. Вона ніби вимикає всі почуття в моменті.
Стикаюсь з цим в моїй роботі постійно. Це те, що мають багато з тих військових, хто переживає травму. Повне оніміння.
Продовжую вивчати матеріали про те, як травма впливає на психіку і мозок.
Ділюсь корисними думками.
Це - з книги Бессела ван дер Колка «Тіло веде лік».
Якщо корисні такі шматочки з книг — поставте 🔥
@BagnenkoPsy
Якщо подивитись в опис, то деперсоналіза́ція (лат. de, лат. persona — особистість; також абаліенція) — це стан відчуження від самого себе, неадекватне сприймання людиною своєї особи, свого «я». Причинами можуть бути психофізіологічні, соціальні захворювання. Є клінічним синдромом певних психічних розладів.
Але це не десь там. Це може бути з кожним, хто переживає травмуючу подію.
Людині здається, що події їхнього життя відбуваються з кимось іншим, що вони ніби «дивляться» своє життя в кінотеатрі.
Коли людина нічого не переживає, згадуючи травмівну подію. Вона ніби вимикає всі почуття в моменті.
Стикаюсь з цим в моїй роботі постійно. Це те, що мають багато з тих військових, хто переживає травму. Повне оніміння.
Продовжую вивчати матеріали про те, як травма впливає на психіку і мозок.
Ділюсь корисними думками.
Це - з книги Бессела ван дер Колка «Тіло веде лік».
Якщо корисні такі шматочки з книг — поставте 🔥
@BagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
04.04.202507:01
Травмована людина змушена організувати своє життя так, ніби травматичний досвід триває, зовсім не змінюючись з часом, бо кожна нова подія чи зустріч уже спотворена минулим.
Після травми людина сприймає світ зовсім іншою нервовою системою.
Тепер уся енергія травмованої особи спрямована на подолання внутрішнього хаосу, тож її бракує на звичайне, буденне життя.
Ці спроби здобути контроль над нестерпними фізіологічними реакціями можуть спричиняти низку розладів, як-от фіброміалгія (хронічне захворювання, яке проявляється поширеним м'язово-суглобовим болем, втомою, порушенням сну, пам'яті та уваги), хронічна втома та автоімунні захворювання.
Саме тому лікування травмованої людини має залучати весь організм: тіло, свідомість і мозок.
Бессел ван дер Колк (з книги «Тіло веде лік»)
американський психіатр, дослідник та письменник, який уже майже 50 років досліджує проблему посттравматичного стресового розладу, президент Фонду дослідження травм у Массачусетсі, професор психіатрії в Школі медицини Бостонського університету.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
Після травми людина сприймає світ зовсім іншою нервовою системою.
Тепер уся енергія травмованої особи спрямована на подолання внутрішнього хаосу, тож її бракує на звичайне, буденне життя.
Ці спроби здобути контроль над нестерпними фізіологічними реакціями можуть спричиняти низку розладів, як-от фіброміалгія (хронічне захворювання, яке проявляється поширеним м'язово-суглобовим болем, втомою, порушенням сну, пам'яті та уваги), хронічна втома та автоімунні захворювання.
Саме тому лікування травмованої людини має залучати весь організм: тіло, свідомість і мозок.
Бессел ван дер Колк (з книги «Тіло веде лік»)
американський психіатр, дослідник та письменник, який уже майже 50 років досліджує проблему посттравматичного стресового розладу, президент Фонду дослідження травм у Массачусетсі, професор психіатрії в Школі медицини Бостонського університету.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
03.04.202516:43
Книга про втрати, яка частково допомагає проживати втрати у військових
Якщо чесно, я досі звикаю до думки, як же багато втрат у військових
Не в кількості, бо цифр я не знаю.
А по суті.
Суть - це коли я усвідомлюю, що у цього хлопця не менше 5 близьких побратимів загинуло, у наступного, який заходить до мене - ще 12, у наступного ще 2, а той взагалі вижив один з небагатьох з усієї роти.
І всі ці втрати - це конкретні люди. Люди, до яких військових прив’язаний.
Люди, які захищали нас з вами.
І правда в тому, що кожна втрата болить.
І коли ці втрати множинні. І не прожиті. І не оплакані або частково оплакані. Немає процесу горювання.
А є просто уникання і страх.
Коли “розмотало мою роту”.
Коли “ми будували наш взвод, батальон, як сім’ю”
Коли “Я більше не можу прив’язуватись до нових хлопців”
…тоді воно болить в десятки разів сильніше.
Ці фрази - я чув в своєму кабінеті в роботі з хлопцями багато разів.
А потім стається втрата. І це ще одна.
І чим сильніша прив’язаність - тим сильніший біль.
Саме тому я вивчаю тему втрат.
Саме тому я пишу про це. Бо коли ви зустрінете військового, я не знаю, звісно, але скоріше за все - у нього є втрати. І їх чимало.
І саме тому я продовжую дарувати книги військовим. Книги про втрати.
Дякую всім, хто підтримує. Хто донатить.
До речі, якщо можете підтримати роботу в шпиталі донатом на банку - це завжди потрібно. Ліки, книги, необхідні речі - завжди є потреба.
Банка тут 🔗https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
І так, звісно, книга - «Це ок, якщо ви не ок” — не ідеальна для військових. Деякі повертають, бо вона більше про втрату в цивільному житті. Але принципи проживання втрати описує непогано і тому я продовжую її радити і дарувати. І багато хто залишає собі.
Бо хлопці читають і для них вона є підтримкою.
@BagnenkoPsy
Якщо чесно, я досі звикаю до думки, як же багато втрат у військових
Не в кількості, бо цифр я не знаю.
А по суті.
Суть - це коли я усвідомлюю, що у цього хлопця не менше 5 близьких побратимів загинуло, у наступного, який заходить до мене - ще 12, у наступного ще 2, а той взагалі вижив один з небагатьох з усієї роти.
І всі ці втрати - це конкретні люди. Люди, до яких військових прив’язаний.
Люди, які захищали нас з вами.
І правда в тому, що кожна втрата болить.
І коли ці втрати множинні. І не прожиті. І не оплакані або частково оплакані. Немає процесу горювання.
А є просто уникання і страх.
Коли “розмотало мою роту”.
Коли “ми будували наш взвод, батальон, як сім’ю”
Коли “Я більше не можу прив’язуватись до нових хлопців”
…тоді воно болить в десятки разів сильніше.
Ці фрази - я чув в своєму кабінеті в роботі з хлопцями багато разів.
А потім стається втрата. І це ще одна.
І чим сильніша прив’язаність - тим сильніший біль.
Саме тому я вивчаю тему втрат.
Саме тому я пишу про це. Бо коли ви зустрінете військового, я не знаю, звісно, але скоріше за все - у нього є втрати. І їх чимало.
І саме тому я продовжую дарувати книги військовим. Книги про втрати.
Дякую всім, хто підтримує. Хто донатить.
До речі, якщо можете підтримати роботу в шпиталі донатом на банку - це завжди потрібно. Ліки, книги, необхідні речі - завжди є потреба.
Банка тут 🔗https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
І так, звісно, книга - «Це ок, якщо ви не ок” — не ідеальна для військових. Деякі повертають, бо вона більше про втрату в цивільному житті. Але принципи проживання втрати описує непогано і тому я продовжую її радити і дарувати. І багато хто залишає собі.
Бо хлопці читають і для них вона є підтримкою.
@BagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:
Психологи сміються
03.04.202515:28
Якщо б магній міг говорити, що б він сказав, дивлячись на нервову систему середньостатистичного українця 💁🏻♂️😁
(Підписуйся @ObodrenieHumour)
(Підписуйся @ObodrenieHumour)
03.04.202513:30
Запросили виступити на круглому столі в УкрІнформі сьогодні.
Про ІПСО і вплив росії на наше суспільство.
Це круглий стіл, який формує повістку в інфопросторі, як я розумію.
Тобто потім з цих доповідей формується більш ясне бачення. Були адвокати, громадські діячі, доктори філософії, журналісти, медійники.
Розказував про вплив хронічного стресу на мозок людини.
Зокрема торкаюсь теми впливу на військових, які мають ПТСР або адаптаційні, тривожні, депресивні розлади.
Доповідь була короткою, але намагався вмістити все те, з чим стикаюсь щодня.
Якщо цікаво — напишу свої короткі ключові тези.
Поставте вогник або + в коментарях.
@bagnenkoPsy
Про ІПСО і вплив росії на наше суспільство.
Це круглий стіл, який формує повістку в інфопросторі, як я розумію.
Тобто потім з цих доповідей формується більш ясне бачення. Були адвокати, громадські діячі, доктори філософії, журналісти, медійники.
Розказував про вплив хронічного стресу на мозок людини.
Зокрема торкаюсь теми впливу на військових, які мають ПТСР або адаптаційні, тривожні, депресивні розлади.
Доповідь була короткою, але намагався вмістити все те, з чим стикаюсь щодня.
Якщо цікаво — напишу свої короткі ключові тези.
Поставте вогник або + в коментарях.
@bagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
03.04.202509:53
Хоча постраждала особа і не винна у кривді, завданій їй, саме вона відповідальна за своє одужання. Парадокс в тому, що прийняття цієї очевидної несправедливості є початком відновлення контролю.
Єдиний спосіб, у який постраждала особа може отримати за нього повний контроль над своїм видужанням, — взяти за нього відповідальність. Єдиний шлях відкрити свою незруйновану силу - вповні використати її.
Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
Єдиний спосіб, у який постраждала особа може отримати за нього повний контроль над своїм видужанням, — взяти за нього відповідальність. Єдиний шлях відкрити свою незруйновану силу - вповні використати її.
Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
02.04.202515:53
«Все це було в мені.
Зліва - витягли з тіла.
Зправа - з броніка і аптечки, я сам виколупав.
А ото медальйон, прикинь, осколок пролетів дуже поруч, медальйон тріснув, а я цілий.
Вожу з собою це все тепер, на згадку.
Зараз я тільки завдяки медикам і психологам в строю.
Дякую!»
(З розмови з військовим, з яким працюю. Він дозволив написати про цей нюанс.
Хочу щоб якомога більше людей розуміли, що насправді переживають окремі військові, без конкретних дат, імен і позивних. Бо вони віддають найцінніше за нас з вами)
До речі, якщо можете підтримати роботу в шпиталі донатом на банку - це завжди потрібно. Ліки, книги, необхідні речі - завжди є потреба.
Банка тут 🔗https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо вам це корисно - поставте +.
@BagnenkoPsy
Зліва - витягли з тіла.
Зправа - з броніка і аптечки, я сам виколупав.
А ото медальйон, прикинь, осколок пролетів дуже поруч, медальйон тріснув, а я цілий.
Вожу з собою це все тепер, на згадку.
Зараз я тільки завдяки медикам і психологам в строю.
Дякую!»
(З розмови з військовим, з яким працюю. Він дозволив написати про цей нюанс.
Хочу щоб якомога більше людей розуміли, що насправді переживають окремі військові, без конкретних дат, імен і позивних. Бо вони віддають найцінніше за нас з вами)
До речі, якщо можете підтримати роботу в шпиталі донатом на банку - це завжди потрібно. Ліки, книги, необхідні речі - завжди є потреба.
Банка тут 🔗https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо вам це корисно - поставте +.
@BagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
02.04.202507:57
Терапевт може порівняти процес відновлення травмованої особи з марафонським бігом.
Постраждалі відразу розуміють складності цього образу. Вони визнають, що видужання, як і марафон, є випробуванням на витривалість, що вимагає довгої підготовки та постійного тренування.
Метафора про марафон охоплює сильний поведінковий фокус на приготуванні тіла, а також психологічні вимірі рішучості та відваги.
Тим часом як цьому образу може бракувати сильного соціального виміру, він охоплює початкове відчуття ізоляції постраждалої особи.
Він також порівнює роль терапевта з роллю тренера. Хоч професійна кваліфікація, висновки та моральна підтримка терапевта життєво необхідні для успіху справи, наприкінці процесу саме постраждала особа своїми діями визначає рівень власного відновлення.
Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
Постраждалі відразу розуміють складності цього образу. Вони визнають, що видужання, як і марафон, є випробуванням на витривалість, що вимагає довгої підготовки та постійного тренування.
Метафора про марафон охоплює сильний поведінковий фокус на приготуванні тіла, а також психологічні вимірі рішучості та відваги.
Тим часом як цьому образу може бракувати сильного соціального виміру, він охоплює початкове відчуття ізоляції постраждалої особи.
Він також порівнює роль терапевта з роллю тренера. Хоч професійна кваліфікація, висновки та моральна підтримка терапевта життєво необхідні для успіху справи, наприкінці процесу саме постраждала особа своїми діями визначає рівень власного відновлення.
Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
रिकॉर्ड
28.03.202518:59
3.3Kसदस्य08.03.202523:59
700उद्धरण सूचकांक22.03.202504:24
1.2Kप्रति पोस्ट औसत दृश्य22.03.202501:52
1.2Kप्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य19.03.202523:59
27.34%ER22.03.202523:59
46.46%ERRसे पुनः पोस्ट किया:
Закнижжя!
18.03.202516:05
Один висновок в день народження.
Сьогодні мій день народження.
Як у військового, який пережив травмівну подію колись і опрацював потім - у мене до цього дня тепер двояке ставлення.
День народження - свято, яке я перестав любити після того, як в цей день сталась одна з важких втрат мого життя, яка потягнула ще й інші суміжні втрати.
Але мабуть такі події дані для того, щоб ставати сильніше. Тому вже не болить, просто стало частиною моєї біографії. Як я кажу моїм військовим - з травматичної пам’яті перейшло в біографічну.
Я займаюсь тим, що люблю - консультую військових, навчаюсь багато і трохи навчаю сам.
Я роблю те, в що глибоко вірю.
Я роблю ціннісні речі. І хочу робити ціннісні речі.
І пишу книгу, яка маю надію, принесе багато користі.
Роблю подкаст.
Зазвичай в цей день трохи аналізую. Сьогодні поділюсь одним важливим висновком, який зробив для себе, може це буде комусь корисно.
Для мене висновок за цей рік один і він всеохопний.
Гідне життя для важливого сенсу приносить справжню глибоку і тиху радість і щастя. Ти впевнено і спокійно проходиш будь-які труднощі з глибинним сенсом.
Гідне життя - це життя, де ти обираєш правильні речі, як би складно не було. Правильні і чесні.
Гідність - це внутрішня цілісність і вміння обирати правильне. Попри все.
Був період, коли я робив не дуже правильні речі. Короткий, але жахливий час для душі. Коли ти сам мучишся всередині, бо твої цінності ти сам і порушив.
Життя з цінностями - найщасливіше.
І я зрозумів, що ніколи не пізно почати жити гідно і робити правильно те, що можеш.
І будувати нове життя можна знов і знов, коли ти віднаходиш свій сенс. Навіть після 35. І вірю і пізніше. Після того, як виїхав з Херсону - будую нове життя в Києві і мені тут вже подобається.
І для мене надважливо продовжувати рухатись на цьому шляху.
Ціную тих, хто поруч.
Мама, тато, бабунечка. Родина. Друзі. Колеги в шпиталі. Спільнота логотерапевтів.
Клієнти. Знайомі. Ті, з ким спілкуюсь. Всіх ціную.
Дуже ціную всі слова, сказані мені (пробачте всі, кому не встигаю відповісти, ваш час попереду)
Буду щиро вдячний, якщо напишете в коментарях - який з матеріалів, подкастів, історій були особливо цінними для вас.
Для мене це важливо і цінно.
А якщо хочете привітати - ось банка на шпиталь. У нас завжди потреб дуже багато. Зараз закуповую книги і рідше ліки.
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
P.S. До речі, це абсолютно про мене і дуже радісно, що цей день почався з консультації з ветераном, якому зараз дуже непросто.
Дуже рано (бо він зараз може тільки в цей час), але дуже цінно, що це загалом сталось.
А потім навчання на травмотерапевта.
Коротше, життя як у багатьох психологів під час війни в Україні!
P.P.S. Посміхаюсь від самого ранку. Стільки теплих слів, дзвінків і привітань, що я відчуваю себе неймовірно багатою людиною. ВІдчуваю себе зарядженим, десь як на фото в перші дні роботи в шпиталі. Дякую вам!
@bagnenkoText
Сьогодні мій день народження.
Як у військового, який пережив травмівну подію колись і опрацював потім - у мене до цього дня тепер двояке ставлення.
День народження - свято, яке я перестав любити після того, як в цей день сталась одна з важких втрат мого життя, яка потягнула ще й інші суміжні втрати.
Але мабуть такі події дані для того, щоб ставати сильніше. Тому вже не болить, просто стало частиною моєї біографії. Як я кажу моїм військовим - з травматичної пам’яті перейшло в біографічну.
Я займаюсь тим, що люблю - консультую військових, навчаюсь багато і трохи навчаю сам.
Я роблю те, в що глибоко вірю.
Я роблю ціннісні речі. І хочу робити ціннісні речі.
І пишу книгу, яка маю надію, принесе багато користі.
Роблю подкаст.
Зазвичай в цей день трохи аналізую. Сьогодні поділюсь одним важливим висновком, який зробив для себе, може це буде комусь корисно.
Для мене висновок за цей рік один і він всеохопний.
Гідне життя для важливого сенсу приносить справжню глибоку і тиху радість і щастя. Ти впевнено і спокійно проходиш будь-які труднощі з глибинним сенсом.
Гідне життя - це життя, де ти обираєш правильні речі, як би складно не було. Правильні і чесні.
Гідність - це внутрішня цілісність і вміння обирати правильне. Попри все.
Був період, коли я робив не дуже правильні речі. Короткий, але жахливий час для душі. Коли ти сам мучишся всередині, бо твої цінності ти сам і порушив.
Життя з цінностями - найщасливіше.
І я зрозумів, що ніколи не пізно почати жити гідно і робити правильно те, що можеш.
І будувати нове життя можна знов і знов, коли ти віднаходиш свій сенс. Навіть після 35. І вірю і пізніше. Після того, як виїхав з Херсону - будую нове життя в Києві і мені тут вже подобається.
І для мене надважливо продовжувати рухатись на цьому шляху.
Ціную тих, хто поруч.
Мама, тато, бабунечка. Родина. Друзі. Колеги в шпиталі. Спільнота логотерапевтів.
Клієнти. Знайомі. Ті, з ким спілкуюсь. Всіх ціную.
Дуже ціную всі слова, сказані мені (пробачте всі, кому не встигаю відповісти, ваш час попереду)
Буду щиро вдячний, якщо напишете в коментарях - який з матеріалів, подкастів, історій були особливо цінними для вас.
Для мене це важливо і цінно.
А якщо хочете привітати - ось банка на шпиталь. У нас завжди потреб дуже багато. Зараз закуповую книги і рідше ліки.
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
P.S. До речі, це абсолютно про мене і дуже радісно, що цей день почався з консультації з ветераном, якому зараз дуже непросто.
Дуже рано (бо він зараз може тільки в цей час), але дуже цінно, що це загалом сталось.
А потім навчання на травмотерапевта.
Коротше, життя як у багатьох психологів під час війни в Україні!
P.P.S. Посміхаюсь від самого ранку. Стільки теплих слів, дзвінків і привітань, що я відчуваю себе неймовірно багатою людиною. ВІдчуваю себе зарядженим, десь як на фото в перші дні роботи в шпиталі. Дякую вам!
@bagnenkoText
से पुनः पोस्ट किया:Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
27.03.202506:42
Зріла любов – це не потреба у володінні іншою людиною, а радість від того, що вона є.
Еріх Фромм
Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists
Еріх Фромм
Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists
07.04.202508:59
Моя наукова стаття прийнята!
Стаття на тему: "Задачі горя, які мають опрацювати військові і члени сімей військовослужбовців засобами наративних практик" є дуже важливою для мене.
Тішусь як дитина.
Місяць роботи і потім купа правок - це непросто.
найважче зрозуміти тему і знайти матеріали.
Але цей етап пройдено.
Бо матеріал дуже і дуже важливий і для майбутньої дисертації, і для книги, і для роботи з військовими.
Дякую всім, хто допомагав з матеріалами і упорядкуванням. Бо це моя перша наукова стаття, багато що робив вперше.
@bagnenkoPsy
Стаття на тему: "Задачі горя, які мають опрацювати військові і члени сімей військовослужбовців засобами наративних практик" є дуже важливою для мене.
Тішусь як дитина.
Місяць роботи і потім купа правок - це непросто.
найважче зрозуміти тему і знайти матеріали.
Але цей етап пройдено.
Бо матеріал дуже і дуже важливий і для майбутньої дисертації, і для книги, і для роботи з військовими.
Дякую всім, хто допомагав з матеріалами і упорядкуванням. Бо це моя перша наукова стаття, багато що робив вперше.
@bagnenkoPsy
17.03.202512:02
Що таке вікно толерантності і як воно може бути корисним для вас? Частина 1.
В психології є таке поняття як ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ.
Вікно толерантності – це концепція, яка була розроблена психіатром Деніелом Сігелем, що відображає межі людської здатності сприймати та обробляти стресові ситуації.
Якщо коротко, це міра нашої здатності впоратися з реальністю. Витримати її, прийняти виклики, зберігати функціональність та ясний розум.
А не втекти від неї чи закрити долоньками оченята 🙃.
Вікно толерантності - це коли я почуваюсь в безпеці, можу бути в оптимальному стані спокою (відпочинок, розслаблення) або в оптимальному стані активності (цікавість, відкритість, ефективність, фізична активність).
Це стан, коли я комунікую з людьми, співпрацюю.
Почуваюсь “я достатньо ок, а світ і люди достатньо безпечні”.
Але світ складний та непередбачуваний, та й ми не ідеальні роботи.
Тож буває, що наша здатність впоратися - значно менша за навантаження яке приносить реальність.
Наше вікно толерантності звужується, бо:
💔 Прямо зараз СИТУАЦІЯ ДУЖЕ СКЛАДНА і травматична, і її масштаб перевершує мою здатність витримати це і зарадити цьому. Мало мого внутрішнього ресурсу, мало підтримки зовні.
💔 Або в результаті дуже ТРИВАЛОГО СТРЕСУ нервова система настільки виснажена, що важко витримати навіть такі дрібниці як розбита чашка чи запізнення друга на зустріч.
В таких умовах нервова система перебуває в стані “небезпека” і займається виживанням.
Для цього в нас є дві базові реакції:
❗️ ГІПЕРАКТИВНА реакція нервової системи (тривога, панічні атаки, нескінченні перевірки, гіперобдумування що пішло не так і як я мав зробити але не зробив, заїдання стресу тощо).
Тут наш організм в режимі мобілізації сил - під дією гормонів стресу виділяється багато енергії, бо так закладено мільйонами років еволюції: бачиш тигра? бий його або тікай! для цього ось тобі купа енергії щоб вижити.
В цьому стані тіло напружене, люди поруч дратують, і хвилюєшся за кожну дрібницю.
❗️ занадто ПАСИВНА реакція (апатія, відстороненість, байдужість, безсилля, аж до відчуття відчаю яке може перерости в депресію та думки про самогубство).
Тут ми в режимі енергозбереження - сил так мало, що намагаємось зберегти хоч цей залишок.
Апетит майже відсутній.
Хочеться полежати і щоб ніхто не чіпав. Опускаються руки. Уникання контакту, підтримки й руху.
Так працює наша нервова система, коли нам складно.
Коли ми виснажені.
Коли ми проживаємо дуже складну ситуацію життя.
Це нормальні реакції на ненормальні обставини.
ЯК З ЦЬОГО ВИХОДИТИ?
Якщо коротко: чим більше стресу - тим менше вікно толерантності.
Чим більше ресурсу - тим вікно розширюється.
❤️ Тому: помітили реакцію бий/біжи/замри? Отже, мені зараз складно.
❤️ Отже, що я можу зробити і до кого звернутися щоб підтримати себе? Щоб добрати сил.
❤️Шукаємо ВНУТРІШНІЙ РЕСУРС: моя ДІЯ в сфері впливу для полегшення й задоволення (навіть малесенького!).
❤️Та шукаємо ЗОВНІШНІЙ РЕСУРС: ХТО може мене підтримати чи хоча б вислухати. Не може ось ця людина? - її право сказати "ні". Які ще варіанти, до кого ще можу звернутися? Щоб не стукати безкінечно в зачинені двері, посилюючи своє безсилля.
❤️ Шукаємо сферу свого впливу: в усьому цьому хаосі на що я впливаю? що залежить саме від мене? що я можу зробити? на що і на кого опертися?
В психології є таке поняття як ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ.
Вікно толерантності – це концепція, яка була розроблена психіатром Деніелом Сігелем, що відображає межі людської здатності сприймати та обробляти стресові ситуації.
Якщо коротко, це міра нашої здатності впоратися з реальністю. Витримати її, прийняти виклики, зберігати функціональність та ясний розум.
А не втекти від неї чи закрити долоньками оченята 🙃.
Вікно толерантності - це коли я почуваюсь в безпеці, можу бути в оптимальному стані спокою (відпочинок, розслаблення) або в оптимальному стані активності (цікавість, відкритість, ефективність, фізична активність).
Це стан, коли я комунікую з людьми, співпрацюю.
Почуваюсь “я достатньо ок, а світ і люди достатньо безпечні”.
Але світ складний та непередбачуваний, та й ми не ідеальні роботи.
Тож буває, що наша здатність впоратися - значно менша за навантаження яке приносить реальність.
Наше вікно толерантності звужується, бо:
💔 Прямо зараз СИТУАЦІЯ ДУЖЕ СКЛАДНА і травматична, і її масштаб перевершує мою здатність витримати це і зарадити цьому. Мало мого внутрішнього ресурсу, мало підтримки зовні.
💔 Або в результаті дуже ТРИВАЛОГО СТРЕСУ нервова система настільки виснажена, що важко витримати навіть такі дрібниці як розбита чашка чи запізнення друга на зустріч.
В таких умовах нервова система перебуває в стані “небезпека” і займається виживанням.
Для цього в нас є дві базові реакції:
❗️ ГІПЕРАКТИВНА реакція нервової системи (тривога, панічні атаки, нескінченні перевірки, гіперобдумування що пішло не так і як я мав зробити але не зробив, заїдання стресу тощо).
Тут наш організм в режимі мобілізації сил - під дією гормонів стресу виділяється багато енергії, бо так закладено мільйонами років еволюції: бачиш тигра? бий його або тікай! для цього ось тобі купа енергії щоб вижити.
В цьому стані тіло напружене, люди поруч дратують, і хвилюєшся за кожну дрібницю.
❗️ занадто ПАСИВНА реакція (апатія, відстороненість, байдужість, безсилля, аж до відчуття відчаю яке може перерости в депресію та думки про самогубство).
Тут ми в режимі енергозбереження - сил так мало, що намагаємось зберегти хоч цей залишок.
Апетит майже відсутній.
Хочеться полежати і щоб ніхто не чіпав. Опускаються руки. Уникання контакту, підтримки й руху.
Так працює наша нервова система, коли нам складно.
Коли ми виснажені.
Коли ми проживаємо дуже складну ситуацію життя.
Це нормальні реакції на ненормальні обставини.
ЯК З ЦЬОГО ВИХОДИТИ?
Якщо коротко: чим більше стресу - тим менше вікно толерантності.
Чим більше ресурсу - тим вікно розширюється.
❤️ Тому: помітили реакцію бий/біжи/замри? Отже, мені зараз складно.
❤️ Отже, що я можу зробити і до кого звернутися щоб підтримати себе? Щоб добрати сил.
❤️Шукаємо ВНУТРІШНІЙ РЕСУРС: моя ДІЯ в сфері впливу для полегшення й задоволення (навіть малесенького!).
❤️Та шукаємо ЗОВНІШНІЙ РЕСУРС: ХТО може мене підтримати чи хоча б вислухати. Не може ось ця людина? - її право сказати "ні". Які ще варіанти, до кого ще можу звернутися? Щоб не стукати безкінечно в зачинені двері, посилюючи своє безсилля.
❤️ Шукаємо сферу свого впливу: в усьому цьому хаосі на що я впливаю? що залежить саме від мене? що я можу зробити? на що і на кого опертися?
से पुनः पोस्ट किया:Закнижжя!
12.03.202519:22
Як я пишу книгу з куратором.
Я вже казав, що пишу книгу. Пишу в процесі навчання на річному курсі ЛітОсвіти. Моя книга - про втрати, як їх проживати і що конкретно може допомогти, матеріалів у мене золоті гори.
Пишу я її уривками, коли є час між навчанням і роботою. Іноді рано вранці. Іноді вночі.
І потроху створюється рукопис. І рукопис іноді дуже втомлений, скажімо так, бо бачить мене рано вранці або вночі.
Сьогодні друга зустріч з куратором, Ростиславом Семківом.
Це дуже і дуже цінно, коли людина, яка вміє писати, вміє це робити цікаво, створювати живі і читабельні книги - вчитується в те, що ти написав.
І дає тобі поради, що і як краще робити.
З сьогоднішньої зустрічі виніс 2 основні думки.
1. Для кого я пишу.
Про це завжди треба думати і уявляти перед собою читача.
Я не пишу для фахового середовища, для науковців.
Я пишу для Олени, яка втратила сина на війні.
Я пишу для Діми, який тиждень тому плакав у мене в кабінеті, бо втратив дружину.
Я пишу для тих, з ким працюю давно, як психолог.
І я маю думати виключно про цих людей.
Бо саме їм допоможе мій текст
2. Що не так з текстом і що поправити — це можна побачити на відстані.
Сам я не завжди можу це побачити. Бо я дуже близько.
Бо я настільки занурився вже в текст і застряг в ньому, що я починаю вже насипати щось фахове і професійне.
А треба бути простим і зрозумілим для людей.
І коли куратор дивиться з висоти пташиного польоту - це дуже допомагає.
Робота з куратором - це найцінніше, що я отримав. І це джерело натхнення у важкі часи зневіри і втоми.
Бо коли в кінці ти чуєш:
“Це дуже потрібна книга. Дуже. Ви робите дуже важливу справу.”
Попри всі труднощі - з’являються крила.
Продовжую писати.
Якщо щось цікаво про те, як створюється книга - напишіть в коментарях. Розкажу в наступних постах.
А якщо це корисно — поставте вогник.
P.S. В коментарі викладу шматочок з розмови, корисний.
@bagnenkoText
Я вже казав, що пишу книгу. Пишу в процесі навчання на річному курсі ЛітОсвіти. Моя книга - про втрати, як їх проживати і що конкретно може допомогти, матеріалів у мене золоті гори.
Пишу я її уривками, коли є час між навчанням і роботою. Іноді рано вранці. Іноді вночі.
І потроху створюється рукопис. І рукопис іноді дуже втомлений, скажімо так, бо бачить мене рано вранці або вночі.
Сьогодні друга зустріч з куратором, Ростиславом Семківом.
Це дуже і дуже цінно, коли людина, яка вміє писати, вміє це робити цікаво, створювати живі і читабельні книги - вчитується в те, що ти написав.
І дає тобі поради, що і як краще робити.
З сьогоднішньої зустрічі виніс 2 основні думки.
1. Для кого я пишу.
Про це завжди треба думати і уявляти перед собою читача.
Я не пишу для фахового середовища, для науковців.
Я пишу для Олени, яка втратила сина на війні.
Я пишу для Діми, який тиждень тому плакав у мене в кабінеті, бо втратив дружину.
Я пишу для тих, з ким працюю давно, як психолог.
І я маю думати виключно про цих людей.
Бо саме їм допоможе мій текст
2. Що не так з текстом і що поправити — це можна побачити на відстані.
Сам я не завжди можу це побачити. Бо я дуже близько.
Бо я настільки занурився вже в текст і застряг в ньому, що я починаю вже насипати щось фахове і професійне.
А треба бути простим і зрозумілим для людей.
І коли куратор дивиться з висоти пташиного польоту - це дуже допомагає.
Робота з куратором - це найцінніше, що я отримав. І це джерело натхнення у важкі часи зневіри і втоми.
Бо коли в кінці ти чуєш:
“Це дуже потрібна книга. Дуже. Ви робите дуже важливу справу.”
Попри всі труднощі - з’являються крила.
Продовжую писати.
Якщо щось цікаво про те, як створюється книга - напишіть в коментарях. Розкажу в наступних постах.
А якщо це корисно — поставте вогник.
P.S. В коментарі викладу шматочок з розмови, корисний.
@bagnenkoText
15.03.202509:44
Ресурсна вправа
«Я є. Я маю. Я можу. Я буду»
Сьогодні ресурс дуже важливий, тому рекомендую вам коротеньку ресурсну вправа. Відкрийте нотатки в телефоні або візьміть блокнот або аркуш паперу, виділіть 5-10 хвилин.
📝 "Я є"
Напишіть те, чим ви пишаєтеся в собі і що доброго пов'язане з вами.
(Я жива(ий). Я доброзичлива(ий). Я активна(ий)...)
📝 "Я маю"
Перерахуйте людей, місця та різні ресурси, на які ви можете покластися.
(Робота, батьки, подруга Настя, колеги, кошти на рахунку).
📝 "Я можу"
Напишіть навички, вміння, види діяльності, якими ви володієте.
(Брати відповідальність, керувати проектами, вчитися, спілкуватися англійською, підтримувати людей, знайомитися з людьми).
📝 "Я буду"
Вкажіть, що ви робитимете, щоб підтримати себе у важкі часи.
(Піду на прогулянку, ляжу спати вчасно, подзвоню подрузі).
В останньому пункті можна також записати такі кроки, які необхідні для покращення ситуації та вирішення проблем.
Мета цієї вправи – допомогти вам нагадати собі про ресурси, як зовнішні, так і внутрішні. І нагадати, що ви можете їх активно використовувати, щоб підтримати себе в складні часи.
Техніка Наталії Сабліної.
Якщо це корисно — поставте 🔥
Всі інші техніки і вправи ви знайдете за хештегом #вправи
@bagnenkoPsy
«Я є. Я маю. Я можу. Я буду»
Сьогодні ресурс дуже важливий, тому рекомендую вам коротеньку ресурсну вправа. Відкрийте нотатки в телефоні або візьміть блокнот або аркуш паперу, виділіть 5-10 хвилин.
📝 "Я є"
Напишіть те, чим ви пишаєтеся в собі і що доброго пов'язане з вами.
(Я жива(ий). Я доброзичлива(ий). Я активна(ий)...)
📝 "Я маю"
Перерахуйте людей, місця та різні ресурси, на які ви можете покластися.
(Робота, батьки, подруга Настя, колеги, кошти на рахунку).
📝 "Я можу"
Напишіть навички, вміння, види діяльності, якими ви володієте.
(Брати відповідальність, керувати проектами, вчитися, спілкуватися англійською, підтримувати людей, знайомитися з людьми).
📝 "Я буду"
Вкажіть, що ви робитимете, щоб підтримати себе у важкі часи.
(Піду на прогулянку, ляжу спати вчасно, подзвоню подрузі).
В останньому пункті можна також записати такі кроки, які необхідні для покращення ситуації та вирішення проблем.
Мета цієї вправи – допомогти вам нагадати собі про ресурси, як зовнішні, так і внутрішні. І нагадати, що ви можете їх активно використовувати, щоб підтримати себе в складні часи.
Техніка Наталії Сабліної.
Якщо це корисно — поставте 🔥
Всі інші техніки і вправи ви знайдете за хештегом #вправи
@bagnenkoPsy
09.03.202517:20
🌾Сьогодні день народження Тараса Шевченка. Поета, якого катували, нищили, але не зламали.
Його кинули за ґрати через любов до України. Заслали в солдати, щоб він не писав і не малював. Заборонили «Кобзар», бо той закликав до повстання. Московити переписували його образ, робили з нього «бідного кріпака», але приховували головне - він ненавидів імперію і вірив, що Україна скине кайдани.
Сьогодні ворог робить те саме: абиває українських митців, палить книги, забороняє мову, краде історію та намагається стерти нашу пам’ять.
Культура - це опір, це наш фундамент ідентичності. Вона тримає разом у пітьмі, навіть коли навколо лише руїни.
📚 Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
🤝 Підписуйся на нашу культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
Його кинули за ґрати через любов до України. Заслали в солдати, щоб він не писав і не малював. Заборонили «Кобзар», бо той закликав до повстання. Московити переписували його образ, робили з нього «бідного кріпака», але приховували головне - він ненавидів імперію і вірив, що Україна скине кайдани.
Сьогодні ворог робить те саме: абиває українських митців, палить книги, забороняє мову, краде історію та намагається стерти нашу пам’ять.
Культура - це опір, це наш фундамент ідентичності. Вона тримає разом у пітьмі, навіть коли навколо лише руїни.
📚 Книги, історія, мова, музика, кіно, мистецтво, - це не просто традиція. Це наша культурна броня, зібрана в одній теці.
🤝 Підписуйся на нашу культурну добірку - підтримай українське, збережи своє.
17.03.202512:02
Що таке вікно толерантності і як воно може бути корисним для вас? Частина 2.
✅ Бий/біжи? - сповільнюємось, робимо паузу, дистанцію, дихаємо, повертаємось в фізичне тут і зараз (5 сенсорних відчуттів).
✅ Замри? - м’яко активуємо. Посильними маленькими кроками, поступово збільшуємо рівень фізичної активності (з депресії виходимо ногами) та рівень ресурсної активності (робити щось для себе в задоволення та відпочинок, навіть якщо це полегшення на 1 бал з 10). Кожен день по-трохи, а не чекаючи вихідних чи відпустки.
✅ Чим більший стрес та складніша ситуація - тим менше віконечко. Це природно! Чим більше ресурсу - тим віконечко збільшується. Поступово, маленькими кроками.
✅ ДОЗВІЛ СОБІ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ. Поставити себе в пріоритет, бо здоровий егоїзм - запорука виживання, і без нього ми не можемо допомогти іншим (принаймі на довго нас не вистачить).
✅ Без нереалістичних гіпервимог.
✅ З турботою про себе.
Що ще допоможе у керуванні вікном толерантності:
✅ Самоусвідомлення: усвідомлюйте свої емоції, ступінь стресу та реакції на події.
✅ Релаксація/заземлення: використовуйте методи релаксації, такі як глибоке дихання, медитація або йога для зниження рівня стресу. Заземлення для відчуття свого тіла, пошук буквальних опор (відчути підлогу під ногами, притиснутися до стіни чи відчути під собою крісло або стілець, добре спертися на спинку стільця), відновлення зв’язку з «тут і зараз». Підійдуть будь які стабілізаційні техніки, особливо в стані гіперзбудження та тривоги.
✅ Керування часом: розбивайте завдання на дрібніші частини, щоб зробити їх більш керованими.
✅ Соціальна підтримка: спілкування з близькими людьми може допомогти у полегшенні емоційного тиску.
✅ Цілепокладання: встановіть реалістичні цілі та пріоритети, щоб уникнути надмірного тиску.
✅ Навчання стратегіям розв’язання проблем: розвивайте навички вирішення проблем, щоб ефективніше долати труднощі.
Матеріал - відкриті джерела, особиста практика, Natalia Bida.
@bagnenkoPsy
✅ Бий/біжи? - сповільнюємось, робимо паузу, дистанцію, дихаємо, повертаємось в фізичне тут і зараз (5 сенсорних відчуттів).
✅ Замри? - м’яко активуємо. Посильними маленькими кроками, поступово збільшуємо рівень фізичної активності (з депресії виходимо ногами) та рівень ресурсної активності (робити щось для себе в задоволення та відпочинок, навіть якщо це полегшення на 1 бал з 10). Кожен день по-трохи, а не чекаючи вихідних чи відпустки.
✅ Чим більший стрес та складніша ситуація - тим менше віконечко. Це природно! Чим більше ресурсу - тим віконечко збільшується. Поступово, маленькими кроками.
✅ ДОЗВІЛ СОБІ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ. Поставити себе в пріоритет, бо здоровий егоїзм - запорука виживання, і без нього ми не можемо допомогти іншим (принаймі на довго нас не вистачить).
✅ Без нереалістичних гіпервимог.
✅ З турботою про себе.
Що ще допоможе у керуванні вікном толерантності:
✅ Самоусвідомлення: усвідомлюйте свої емоції, ступінь стресу та реакції на події.
✅ Релаксація/заземлення: використовуйте методи релаксації, такі як глибоке дихання, медитація або йога для зниження рівня стресу. Заземлення для відчуття свого тіла, пошук буквальних опор (відчути підлогу під ногами, притиснутися до стіни чи відчути під собою крісло або стілець, добре спертися на спинку стільця), відновлення зв’язку з «тут і зараз». Підійдуть будь які стабілізаційні техніки, особливо в стані гіперзбудження та тривоги.
✅ Керування часом: розбивайте завдання на дрібніші частини, щоб зробити їх більш керованими.
✅ Соціальна підтримка: спілкування з близькими людьми може допомогти у полегшенні емоційного тиску.
✅ Цілепокладання: встановіть реалістичні цілі та пріоритети, щоб уникнути надмірного тиску.
✅ Навчання стратегіям розв’язання проблем: розвивайте навички вирішення проблем, щоб ефективніше долати труднощі.
Матеріал - відкриті джерела, особиста практика, Natalia Bida.
@bagnenkoPsy
16.03.202508:54
Проста вправа, як-от ходьба, збільшує розмір вашого мозку 🧠🚶♂️
Дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences, показало, що дорослі, які ходили 40 хвилин тричі на тиждень протягом року, відчули збільшення гіпокампа — області мозку, важливої для просторової пам'яті.
У той же час, ті, хто займався лише розтяжкою та вправами для тонусу, спостерігали зменшення гіпокампа.
🔬 Що це означає?
Фізична активність стимулює народження нових нейронів, що покращує пам'ять.
Активний спосіб життя безпосередньо пов'язаний з когнітивним здоров'ям.
Дослідження також ставить під сумнів популярну думку, що мозкові вправи, як кросворди, — це головний ключ до когнітивного довголіття. Фізична активність, насправді, є потужнішим фактором.
📣 Підсумок: Ніколи не пізно почати рухатись!
Навіть люди старшого віку, що раніше вели малорухливий спосіб життя, показали значні переваги для мозку від ходьби.
Тож наступного разу, коли захочете підтримати своє здоров'я, просто взуйте кросівки й вирушайте на прогулянку. Це може бути найрозумнішим кроком, який ви зробите.
@bagnenkoPsy
Дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences, показало, що дорослі, які ходили 40 хвилин тричі на тиждень протягом року, відчули збільшення гіпокампа — області мозку, важливої для просторової пам'яті.
У той же час, ті, хто займався лише розтяжкою та вправами для тонусу, спостерігали зменшення гіпокампа.
🔬 Що це означає?
Фізична активність стимулює народження нових нейронів, що покращує пам'ять.
Активний спосіб життя безпосередньо пов'язаний з когнітивним здоров'ям.
Дослідження також ставить під сумнів популярну думку, що мозкові вправи, як кросворди, — це головний ключ до когнітивного довголіття. Фізична активність, насправді, є потужнішим фактором.
📣 Підсумок: Ніколи не пізно почати рухатись!
Навіть люди старшого віку, що раніше вели малорухливий спосіб життя, показали значні переваги для мозку від ходьби.
Тож наступного разу, коли захочете підтримати своє здоров'я, просто взуйте кросівки й вирушайте на прогулянку. Це може бути найрозумнішим кроком, який ви зробите.
@bagnenkoPsy
07.04.202519:13
Кожен раз коли мені дарують патч військові - я відчуваю багатий коктейль емоцій. Це і радість, і глибока повага до цього військового і бажання бути ще більш корисним.
Бо патч бригади - це те, що військові виборюють самі. Купити його не можна.
На цей раз патч прийшов поштою. Від військового 46 оаембр ДШВ .
Десь півроку підтримуємо контакт і цей контакт є корисним і важливим для нього.
Тішусь!
@bagnenkoPsy
Бо патч бригади - це те, що військові виборюють самі. Купити його не можна.
На цей раз патч прийшов поштою. Від військового 46 оаембр ДШВ .
Десь півроку підтримуємо контакт і цей контакт є корисним і важливим для нього.
Тішусь!
@bagnenkoPsy
13.03.202508:14
Коли панічна атака стається. Що робити. Частина 1.
Вчора у паціента прямо під час групової зустрічі сталась панічна атака.
Як справлятись - всі загальні поради, хочу зробити окремий пост. Тут тільки про вчорашній досвід.
Кілька думок.
Перше. Перша реакція - це розгубленість.
Я наче все знаю.
Але в моменті було важко зібрати все докупи.
Він стоїть, дуже важко дихає. А ти поруч і включається розгубленість.
Друге. Відчуття, що може щось статись з ним дійсно є. Але це оманливо.
Панічні атаки не несуть шкоди для нашого фізичного здоров’я. Поодинокі випадки можуть трапитися з будь-ким. Вони часто є природною реакцією на сильну втому, переживання, стресові ситуації. Однак, якщо такі напади повторюються регулярно, варто звернутися до лікаря, адже це може свідчити про панічний розлад.
Все це пронеслось в голові десь за пару секунд.
Що я зробив.
1. Супроводжував його. Одразу вивів його з групової зустрічі.
І супроводжував до кабінету медсестри.
2. Посадив на стілець.
І був поруч.
3. Включив його мислення. Насправді, ключове - це включити його мислення. Префронтальну кору.
Я почав розпитувати.
Як тебе звуть
Як звуть дружину
Де ти зараз
Твоя домашня адреса
Попросив назвати речі в кабінеті. Запахи. Звуки.
4. Поруч була медсестра, поміряла тиск, дала таблетку.
Вже через десь 8 хвилин він прийшов до тями.
Головне - це бути поруч.
Від панічних атак не помирають. Але в моменті людині самій може бути дуже страшно. І вам, тому хто поруч також.
Так от ключове, на мій погляд - це не вестись на всі ці думки, а просто бути поруч і підтримувати людину стільки, скільки потрібно.
І звісно, проконсультуватись з психіатром, можливо він пропише щось. Бо якщо панічні атаки постійні, варто звернутися до лікаря, адже це може свідчити про панічний розлад.
Пишу я це для того, що багато хто з нас може опинитись в ситуації, де у людини панічна атака. І треба вчасно надати допомогу і підтримку.
Окремо опишу вправи, які допомагають з панічною атакою.
Якщо це корисно - поставте вогник.
Або напишіть питання, які є в коментарях.
@bagnenkoPsy
Вчора у паціента прямо під час групової зустрічі сталась панічна атака.
Як справлятись - всі загальні поради, хочу зробити окремий пост. Тут тільки про вчорашній досвід.
Кілька думок.
Перше. Перша реакція - це розгубленість.
Я наче все знаю.
Але в моменті було важко зібрати все докупи.
Він стоїть, дуже важко дихає. А ти поруч і включається розгубленість.
Друге. Відчуття, що може щось статись з ним дійсно є. Але це оманливо.
Панічні атаки не несуть шкоди для нашого фізичного здоров’я. Поодинокі випадки можуть трапитися з будь-ким. Вони часто є природною реакцією на сильну втому, переживання, стресові ситуації. Однак, якщо такі напади повторюються регулярно, варто звернутися до лікаря, адже це може свідчити про панічний розлад.
Все це пронеслось в голові десь за пару секунд.
Що я зробив.
1. Супроводжував його. Одразу вивів його з групової зустрічі.
І супроводжував до кабінету медсестри.
2. Посадив на стілець.
І був поруч.
3. Включив його мислення. Насправді, ключове - це включити його мислення. Префронтальну кору.
Я почав розпитувати.
Як тебе звуть
Як звуть дружину
Де ти зараз
Твоя домашня адреса
Попросив назвати речі в кабінеті. Запахи. Звуки.
4. Поруч була медсестра, поміряла тиск, дала таблетку.
Вже через десь 8 хвилин він прийшов до тями.
Головне - це бути поруч.
Від панічних атак не помирають. Але в моменті людині самій може бути дуже страшно. І вам, тому хто поруч також.
Так от ключове, на мій погляд - це не вестись на всі ці думки, а просто бути поруч і підтримувати людину стільки, скільки потрібно.
І звісно, проконсультуватись з психіатром, можливо він пропише щось. Бо якщо панічні атаки постійні, варто звернутися до лікаря, адже це може свідчити про панічний розлад.
Пишу я це для того, що багато хто з нас може опинитись в ситуації, де у людини панічна атака. І треба вчасно надати допомогу і підтримку.
Окремо опишу вправи, які допомагають з панічною атакою.
Якщо це корисно - поставте вогник.
Або напишіть питання, які є в коментарях.
@bagnenkoPsy
05.04.202518:58
Сьогодні один з дуже важливих днів для мене. І я неймовірно тішусь.
Це не зовсім в стилі цього каналу, але хочеться розділити, бо це так важливо.
Сьогодні я організував запис з бабунечкою її історії життя. Від моїх прадідуся і прабабуся до сьогодення. Від 1910 до 2025.
Я розумію, що невідомо, що буде завтра. А вона - живий носій історії.
Їй 89, вона 1935 року народження. Пережила 2 світову.
Пережила окупацію в Херсоні.
Говорила русні все, що думала.
Як мінімум, для моїх нащадків це точно буде цікаво.
Я зрозумів, що це варто зробити після того, як на наших щотижневих дерунчиках (наша сімейна традиція) у неї щотижня згадувались нові історії.
Це було складно, бо вона вже важкувато ходить.
Я переживав, чи зможе вона сидіти 30-40 хвилин під час розмови, може буде втомлюватись. Чи зможемо ми поговорити під запис так, як зазвичай. Іноді я коли ми говоримо повторюю питання двічі, бо вона не чує.
А ще у мене купа навчання і роботи, яке ніколи не закінчується і все виглядає терміновим. Але бабуся і її літопис набагато важливіший за всі термінові справи.
І вийшло все дуже добре.
Вийшло створити літопис її життя. Життя українки, яка багато чого бачила.
Вийшло записати погляд однієї людини через призму особистої історії.
І тому сьогодні я дуже тішусь.
@BagnenkoPsy
Це не зовсім в стилі цього каналу, але хочеться розділити, бо це так важливо.
Сьогодні я організував запис з бабунечкою її історії життя. Від моїх прадідуся і прабабуся до сьогодення. Від 1910 до 2025.
Я розумію, що невідомо, що буде завтра. А вона - живий носій історії.
Їй 89, вона 1935 року народження. Пережила 2 світову.
Пережила окупацію в Херсоні.
Говорила русні все, що думала.
Як мінімум, для моїх нащадків це точно буде цікаво.
Я зрозумів, що це варто зробити після того, як на наших щотижневих дерунчиках (наша сімейна традиція) у неї щотижня згадувались нові історії.
Це було складно, бо вона вже важкувато ходить.
Я переживав, чи зможе вона сидіти 30-40 хвилин під час розмови, може буде втомлюватись. Чи зможемо ми поговорити під запис так, як зазвичай. Іноді я коли ми говоримо повторюю питання двічі, бо вона не чує.
А ще у мене купа навчання і роботи, яке ніколи не закінчується і все виглядає терміновим. Але бабуся і її літопис набагато важливіший за всі термінові справи.
І вийшло все дуже добре.
Вийшло створити літопис її життя. Життя українки, яка багато чого бачила.
Вийшло записати погляд однієї людини через призму особистої історії.
І тому сьогодні я дуже тішусь.
@BagnenkoPsy
से पुनः पोस्ट किया:Психологи пишуть: Юнг, Фром, Ялом, Франкл, Адлер, Олпорт, Хорні, Роджерс
14.03.202507:01
Коли іншій людині боляче, коли вона спантеличена, стурбована, тривожна, відчуває відчуження і страх; або коли він чи вона сумніваються у власній гідності, невпевнена щодо ідентичності, тоді потрібне розуміння.
Ніжне та чутливе товариство емпатичної позиції забезпечує просвітлення та зцілення. У таких ситуаціях глибоке розуміння є, на мою думку, найціннішим подарунком, який можна дати іншому.
Карл Роджерс (1902 - 1987), впливовий американський психолог і один з засновників гуманістичної психології.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
Ніжне та чутливе товариство емпатичної позиції забезпечує просвітлення та зцілення. У таких ситуаціях глибоке розуміння є, на мою думку, найціннішим подарунком, який можна дати іншому.
Карл Роджерс (1902 - 1987), впливовий американський психолог і один з засновників гуманістичної психології.
(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)
से पुनः पोस्ट किया:Закнижжя!
14.03.202519:23
Одна з кращих книг про втрати.
Я завжди знав, що книги допомагають справлятись зі складними емоціями. Але зараз особливо.
Більше того, зараз я почав дарувати військовим книги не тільки про ПТСР. тим, хто читає.
Книга - потужний інструмент опрацювання втрати.
Це Діма. Він військовий, служить в піхоті.
Зараз працюємо над втратами в його житті. Без деталей.
Але деякі речі так болять, що ти не можеш обговорити ні з ким. І я це розумію.
У військових зазвичай не одна втрата.
Ця книга «Це ок, якщо ви не ок» - одна з кращих, яку я читав і вивчав по темі втрат.
Тому я її дарую.
І тому я маю трохи запасів у нас в шпиталі і дарую хлопцям. (Велика подяка видавництву «BookShef»)
Дякую всім, хто підтримує і донатить.
Якщо хочете підтримати - ось 🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Книги закінчуються, треба купляти нові.
І неймовірно вдячний за підтримку, без вас я б не міг підтримувати хлопців.
P.S. Фото розміщене з дозволу.
@bagnenkoText
Я завжди знав, що книги допомагають справлятись зі складними емоціями. Але зараз особливо.
Більше того, зараз я почав дарувати військовим книги не тільки про ПТСР. тим, хто читає.
Книга - потужний інструмент опрацювання втрати.
Це Діма. Він військовий, служить в піхоті.
Зараз працюємо над втратами в його житті. Без деталей.
Але деякі речі так болять, що ти не можеш обговорити ні з ким. І я це розумію.
У військових зазвичай не одна втрата.
Ця книга «Це ок, якщо ви не ок» - одна з кращих, яку я читав і вивчав по темі втрат.
Тому я її дарую.
І тому я маю трохи запасів у нас в шпиталі і дарую хлопцям. (Велика подяка видавництву «BookShef»)
Дякую всім, хто підтримує і донатить.
Якщо хочете підтримати - ось 🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Книги закінчуються, треба купляти нові.
І неймовірно вдячний за підтримку, без вас я б не міг підтримувати хлопців.
P.S. Фото розміщене з дозволу.
@bagnenkoText
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।
