Кухоль Вакха
е[сте]тика читання
Erranti viam monstrare
Erranti viam monstrare
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateDec 03, 2021
Added to TGlist
May 27, 2024Linked chat
Records
04.05.202523:59
569Subscribers04.05.202423:59
0Citation index22.01.202523:59
438Average views per post06.05.202522:29
0Average views per ad post01.02.202522:19
30.43%ER22.01.202523:59
71.46%ERRReposted from:
EX LIBRIS Abraham Hosebr
03.05.202514:42
Illustration from 'Seventeen drawings' by George Barbier on 'The Song of Songs', 1914.
03.05.202521:17
Фріц Ерлер, 1898.
15.04.202520:25
У «Богинях» Джозефа Кемпбелла натрапила на таке зображення наскельного рисунку епохи палеоліту у Північній Африці.
На рисунку жінку і мисливця, який полює з луком і стрілами на страуса, поєднує пуповина.
Іншими словами, пише Кемпбелл, чоловіка підтримує сила жінки, сила матері природи і сила сонячного світла.
У цьому контексті К. переказує історію антрополога Лео Фробеніуса. Дослідника під час експедиції у Конго супроводжували троє пігмеїв — два чоловіки і жінка. Пігмеї — прекрасні мисливці, тож учасники експедиції попросили їх вполювати газель.
Пігмеї дуже здивувалися, що їх просять добути мʼясо «просто зараз». Вони піднялися на пагорб, розчистили невелику ділянку від трави і намалювали газель. На другий ранок, коли сонячні промені торкнулися малюнка, один мисливець став спиною до сонця, навів на уявну газель лук і випустив стрілу, тоді жінка здійняла руки і щось голосно крикнула. Потім група вирушила на полювання і влучили точно у газель.
Наступного ранку пігмеї взяли трохи крові й шерсті здобичі і поклали на зображення. А коли сонячні промені освітили його, ритуальний малюнок стерли.
Сонце, продовжує К., символізує убивання, всихання, помирання, тому той, хто вбиває, асоціюється з силою сонця. Тому стріла летить разом з променями сонця — чоловік просто виконує закон природи, а роль жінки символізує крик.
На рисунку жінку і мисливця, який полює з луком і стрілами на страуса, поєднує пуповина.
Іншими словами, пише Кемпбелл, чоловіка підтримує сила жінки, сила матері природи і сила сонячного світла.
У цьому контексті К. переказує історію антрополога Лео Фробеніуса. Дослідника під час експедиції у Конго супроводжували троє пігмеїв — два чоловіки і жінка. Пігмеї — прекрасні мисливці, тож учасники експедиції попросили їх вполювати газель.
Пігмеї дуже здивувалися, що їх просять добути мʼясо «просто зараз». Вони піднялися на пагорб, розчистили невелику ділянку від трави і намалювали газель. На другий ранок, коли сонячні промені торкнулися малюнка, один мисливець став спиною до сонця, навів на уявну газель лук і випустив стрілу, тоді жінка здійняла руки і щось голосно крикнула. Потім група вирушила на полювання і влучили точно у газель.
Наступного ранку пігмеї взяли трохи крові й шерсті здобичі і поклали на зображення. А коли сонячні промені освітили його, ритуальний малюнок стерли.
Сонце, продовжує К., символізує убивання, всихання, помирання, тому той, хто вбиває, асоціюється з силою сонця. Тому стріла летить разом з променями сонця — чоловік просто виконує закон природи, а роль жінки символізує крик.
26.04.202511:42
Вільгельм Ліст. Саломе
13.04.202511:59
Перечит. Заратустри
(Заратустра) устав одного ранку на зорях, і, звернувшись проти сонця, так мовив до нього:
«Ти, величне світило! Що було б твоє щастя, не будь у тебе тих, кому ти світиш»?
Десять літ підіймалось ти вгору до моєї печери; тобі б опротивіло й твоє проміння, і дорога сюди, коли б не я, мій орел і моя гадюка.
Але ми дожидались тебе щоранку, брали твоє обилля від тебе й благословили тебе.
Перечитувати книгу понад 10 років потому — цікавий досвід. Наче нарешті текст, який на тоді видавався тобі всуціль герметичним, раптом набуває різкості — ти вже бачиш незгладжено його виступи і деякі логічні пастки.
Перше, що кидається у вічі, — алюзія на печеру Платона, звісно. Взагалі, пара Сонце-Місяць/ світло-пітьма печери простежується протягом усього твору (якщо під твором розуміти певну подорож). Тут дарма нагадувати, що сонячне проміння у принципі є символом просвітлення (повʼязане з новими знаннями чи проживанням нового досвіду). Але, що цікаво, мудрість Заратустри іде не від Сонця, а набувається у пітьмі печери. Вже ця мудрість — сама собі світило. Цією «пересиченістю» Заратустра і хоче поділитися з іншими.
Сонце для нього — радше супутник, а не абсолютне джерело істини чи знань.
Завдання Заратустри, на відміну від інших героїв, що проживали схожий специфічний досвід, — відтепер не піднятися вгору, а повернутися на землю.
Окремо хотілося завважити, що у нас вийшли друком одразу два старі переклади «Заратустри» — Леся Гринюка і Володимира Винниченка під однією обкладинкою у «Темпорі». Радує розкіш і багатство слова.
(Заратустра) устав одного ранку на зорях, і, звернувшись проти сонця, так мовив до нього:
«Ти, величне світило! Що було б твоє щастя, не будь у тебе тих, кому ти світиш»?
Десять літ підіймалось ти вгору до моєї печери; тобі б опротивіло й твоє проміння, і дорога сюди, коли б не я, мій орел і моя гадюка.
Але ми дожидались тебе щоранку, брали твоє обилля від тебе й благословили тебе.
Перечитувати книгу понад 10 років потому — цікавий досвід. Наче нарешті текст, який на тоді видавався тобі всуціль герметичним, раптом набуває різкості — ти вже бачиш незгладжено його виступи і деякі логічні пастки.
Перше, що кидається у вічі, — алюзія на печеру Платона, звісно. Взагалі, пара Сонце-Місяць/ світло-пітьма печери простежується протягом усього твору (якщо під твором розуміти певну подорож). Тут дарма нагадувати, що сонячне проміння у принципі є символом просвітлення (повʼязане з новими знаннями чи проживанням нового досвіду). Але, що цікаво, мудрість Заратустри іде не від Сонця, а набувається у пітьмі печери. Вже ця мудрість — сама собі світило. Цією «пересиченістю» Заратустра і хоче поділитися з іншими.
Сонце для нього — радше супутник, а не абсолютне джерело істини чи знань.
Завдання Заратустри, на відміну від інших героїв, що проживали схожий специфічний досвід, — відтепер не піднятися вгору, а повернутися на землю.
Окремо хотілося завважити, що у нас вийшли друком одразу два старі переклади «Заратустри» — Леся Гринюка і Володимира Винниченка під однією обкладинкою у «Темпорі». Радує розкіш і багатство слова.
25.04.202509:34
Louis Moe. Диявол читає Книгу долі, 1902
22.04.202507:40
Еміль Нольде. Танець навколо Золотого тельця, 1910
17.04.202517:41
Ізіда з Гермесом Трісмегістом і Мойсеєм
Фреска епохи Відродження. Ватикан, 1493
Фреска епохи Відродження. Ватикан, 1493
25.04.202507:06
До рубрики рекомендую
Цієї теплої погожої днини принагідно нагадую, що у світ невдовзі вийде збірка вибраної поезії Ґеорґа Тракля у перекладі Олександра Андрієвського видавництва «Стилет і стилос» та з ілюстраціями мого доброго знайомого Gurge Feodor. Власне, її вже можна передзамовити.
Тракль — взірцевий представник німецького експресіонізму — засвідчив, зокрема, переживання Першої світової у всій своїй виразності.
Під час наступу російських військ Тракль опинився віч-на-віч з 90 пораненими та без ліків у Городку (Галичина). Почасти цей досвід, а ще — нерозуміння фронтових колег, пригнічував, водночас став неабияким джерелом його гірко-сутінкової творчості. Після відступу поет намагався застрелитися на території теперішньої Польщі — його поклали у психіатричний шпиталь.
Тракль, за офіційними даними, помер від передозування наркотиками, до яких звик іще в юнацтві, та алкоголю. Є версія суїциду. Жодна з цих обставин аж ніяк не підважує непересічну особистість пана Ґеорґа.
Щиро раджу усім поціновувачам символізму і хорошої поезії.
Увечері, коли ми йдемо темним шляхом,
Попереду виринають наші примарні тіні.
Відчувши спрагу,
Ми п'ємо білу воду ставку.
Солодкий присмак нашого сумного дитинства.
Змертвілі, ми лежимо під кущем бузини,
Дивлячись вгору на сірих чайок.
Весняні хмари підіймаються над похмурим містом,
Сповненим мовчанням старих ченців.
Я беру тебе за руку, тонку і тендітну,
І ти лагідно заплющуєш круглі очі.
Як давно це було.
Та все ж, коли темна мелодія переслідує душу,
Ти, світла, мені являєшся
В осінніх пейзажах друзів.
— Ґеорґ Тракль. У перекладі Олександра Андрієвського
Цієї теплої погожої днини принагідно нагадую, що у світ невдовзі вийде збірка вибраної поезії Ґеорґа Тракля у перекладі Олександра Андрієвського видавництва «Стилет і стилос» та з ілюстраціями мого доброго знайомого Gurge Feodor. Власне, її вже можна передзамовити.
Тракль — взірцевий представник німецького експресіонізму — засвідчив, зокрема, переживання Першої світової у всій своїй виразності.
Під час наступу російських військ Тракль опинився віч-на-віч з 90 пораненими та без ліків у Городку (Галичина). Почасти цей досвід, а ще — нерозуміння фронтових колег, пригнічував, водночас став неабияким джерелом його гірко-сутінкової творчості. Після відступу поет намагався застрелитися на території теперішньої Польщі — його поклали у психіатричний шпиталь.
Тракль, за офіційними даними, помер від передозування наркотиками, до яких звик іще в юнацтві, та алкоголю. Є версія суїциду. Жодна з цих обставин аж ніяк не підважує непересічну особистість пана Ґеорґа.
Щиро раджу усім поціновувачам символізму і хорошої поезії.
Увечері, коли ми йдемо темним шляхом,
Попереду виринають наші примарні тіні.
Відчувши спрагу,
Ми п'ємо білу воду ставку.
Солодкий присмак нашого сумного дитинства.
Змертвілі, ми лежимо під кущем бузини,
Дивлячись вгору на сірих чайок.
Весняні хмари підіймаються над похмурим містом,
Сповненим мовчанням старих ченців.
Я беру тебе за руку, тонку і тендітну,
І ти лагідно заплющуєш круглі очі.
Як давно це було.
Та все ж, коли темна мелодія переслідує душу,
Ти, світла, мені являєшся
В осінніх пейзажах друзів.
— Ґеорґ Тракль. У перекладі Олександра Андрієвського
Log in to unlock more functionality.
