Мав сьогодні розмову з колишнім військовим. Виглядало це приблизно так:
— Мені казали, що є квитки безкоштовні на рок-концерт. Це правда? Ще є? — запитався він.
— Так, є ще декілька.
— А можна мені один?
— Звісно можна.
— Вибачте, Роман, але я вже не служу, але можу доказати, що служив.
— Нічого не треба. Просто приходьте. Квитки в мене будуть.
— Дякую Вам, дуже. Для мене це дуже приємно і цінно. Я люблю такі події.
— А може Ви хочете не сам прийти?
— А що можна?
— Звісно, можна. Беріть пару або ше когось з друзів воєнних.
— Ви знаєте, я запитаюся. Я Вам дуже вдячний. Я не зі Львова. Я колись не міг подумати, що тут так можуть до мене ставитись.
— Та все добре. Приходьте. Тільки повідомте заздалегідь скільки вас буде, щоб я квитки відклав.
— Дякую Вам дуже, Романе. Мені дуже приємно.
Ми ще трохи поспілкувалися на різні теми. Переказувати не буду. 4 квитки відклав. За вечір таких розмов було декілька.
Мораль проста (як каже Іван Леньо з Козак Систем):
Не треба казати «Я вірю в ЗСУ». Воїнам це не треба. Їм треба дії, донати, підтримка і розуміння, що нам до них не байдуже.
Їм приємно поспілкуватися. Приємно відчути, що для них щось роблять. І їм важливо, що про них не забувають.
П.С. Ще декілька квитків є. Використайте цю можливість. Купіть собі квиток — візьміть зі собою друга або знайомого воєнного (їм я квитки маю) і сходіть разом на концерт. Приділіть увагу тим, кому ця увага дійсно потрібна. ❤️❤️❤️❤️❤️