Про мою подорож ч.5
Дорога вела нас через усе місто, через проспект Металургів, поруч з Ілліча, здається там я з далеку бачив і Азовсталь. Нас повезли далі і ми опинились в Сартанах, десь поблизу Кальміусу. Там у нас була зупинка. Головний лікар і ще декілька лікарів поїхали на перемовини до Азовсталі, надовго. Ми ж сиділи в машинах і чекали. Роздавали людям що проходять пакети з їжею, в якийсь момент дуже багато людей було поруч. Вони повернулись назад і було розуміння що сьогодні ми звідси не поїдемо. Темнішало. Нас повезли у н.п. Безіменне, де знаходився фільтраційний табір росіян та наметове містечко. Тут нас і заселили. Спали ми на розкладушках у цих наметах, добре що опалювались хоча б. Здається чоловік 15 нас було в одному наметі. Це була друга ніч під триколорами.
26 квітня.
Всю ніч над узбережжям літали бомбардувальники і закидували Азовсталь фабами, великої потужності, бо земля здригалась навіть у Безіменному. Годували нас там здебільшого рисом, що готували на польових кухнях. Він був жахливим, вибирати не доводилось звісно. Вода була солонувата всюди. Магазин що там був приймав і гривні, і рублі. До обіду торгували однією валютою, після - іншою. Здається в цей день нас відвели покупатися в морі. Прохолодно знаєте, але мало хто може сказати, що купався у на узбережжі Азову в квітні 22 року. Звісно нас охороняли, людей навколо не було. Було непогано помитися після 2 діб в мандрах. Потім ми пішли назад і проводили час в наметах за іграми у карти. Це власне єдине що ми могли робити, ходити там вільно нам не дозволяли.
Була величезна черга з цивілів, що мали отримати папірець про дозвіл на пересування. В них забирали мобільні телефони та перевіряли їх, попередньо викачавши з них всю інфу. Багато хто переймався, що будь-що може не сподобатись росіянам. Цивіли розповідали свої історії. Хтось лишився без всього, в когось пропали рідні, у багатьох родичі були у силових структурах, поліції, у війську. Більшість не виходила на звʼязок вже давно.
Не памʼятаю нічого особливого 27 квітня. Ми просто очікували на результати перемовин. Кожен день від нас їздила група на чолі з Олександром Ковальовим та ще одною особою, наче як його братом, але впевненості в мене немає. Так само були залучені і ДСНСники, бо такі гуманітарні історії це їх юрисдикція. Зрозуміло що кожного разу знаходились якісь причини не виносити поранених і цивільних. Нажаль тоді нічого досягти не вдалось. А під вечір ми дізнались що повинні їхати на наступний день додому.
