Books
Мовний дощ📓🌧
Books
Reposted from:
EX LIBRIS Abraham Hosebr
13.12.202309:37
How well I knew such surroundings, those deep interiors of dream where everything is saturated with unreality and more or less dissolves under a direct gaze. I could tell how neatly this particular interior was arranged—pictures perfectly straight and tight against the walls, well-dusted figurines arranged along open shelves, lace-fringed tablecovers set precisely in place, and delicate silk flowers in slim vases of colored glass. Yet there was something so fragile about the balance of these things, as if they were all susceptible to sudden derangement should there be some upset, no matter how subtle, in the secret system which held them together
Це мало колись статися і врешті, сталося.
Читаю Ліґотті!
Сергію, знаю, що ти мені давно його рекомендував, як і Дансейні (автор, котрий перевершив для мене Толкіна) і Піка (загалом найкраще фентезі, котре я читав у житті).
Враження: це без перебільшення найкращий горрор з того, що мені доводилося читати, змагатися може хіба Лавкрафтіаський "Сновидний цикл".
Світи Томаса Ліґотті це безкінечні борхесівсько-кафкіанські міста населені маріонетками, його герої - шукачі забороненого гнозису, відвідувачі закинутих окультних бібліотек, поети, візіонери, лікарі.
Благо Ліґотті - можливість Небуття, життя в смерті, в оболонці ляльки, котра повністю втілює безглуздість існування.
Улюблне оповідання - "Vastarien". Про чоловіка, котрий шукає Інше Місто, чимось за атмосферою схоже на "Сновидні пошуки недовідомого Кадату" Лавкрафта, але з моторошною кінцівкою. Також сподобалась думка про те, що існують книги, котрі не розповідають про речі, а самі і є речами, предметами пошуку і сенсу, а не провідниками до них.
Це дуже дивний збіг обставин, адже саме в "Тетраморфеусі", серцевина світу і сама його квітесенція це книга-лабіринт котра через свою красу, сенси, та барокові множинні форми дивує і приводить до божевілля кожного читача-мандрівника.
For there are certain places that exist on the wayside of the real: a house, a street, even entire towns which have claims upon them by virtue of some nameless affinity with the most remote orders of being. They are, these places, fertile ground for the unreal and retain the minimum of immunity against exotic disorders and aberrations. Their concessions to a given fashion of reality are only placating gestures, a way of stifling it through limited acceptance.
13.12.202309:37
Зараз читаю дружині вголос Лавкрафта (вона не читала, експеримент суто освітній), а сам оце думаю, чи не пошукати, що я міг пропустити в Ліґотті...
15.10.202317:41
27.11.202317:34
15.10.202317:41
17.10.202308:44
досі вважаю естетику останнього випуску фензіну Бабая злизаною з Mork Borg, бо занадто вже збіг
10.10.202307:39
Вийшов останній відос за моїм сценарієм в Ґікача, який попередьо мав бути про усі-усі настілки за «Дюною», які коли-небудь офіційно видавались (бо Герберти не надто щедрі на права й їх не так і багато), та який скоротився до «топу».
Але ось є outtakes:
Dune, 1984
У 1984 вийшла високобюджетна (хоча й не безпроблемна) екранізація «Дюни» від Девіда Лінча. В супровід до стрічки світ побачило провальне доповнення «Dune: Duel» до гри 79-го, яке розкритикували за надмірне перевантаження базової гри новими правилами двобоїв між героями. Того ж року вийшла й нова самостійна гра «Дюна», цього разу вже за фільмом.
У новій настілці за ілюстрації слугували кадри з героями екранізації, а ігролад був значно простіший, ніж у попередниці від The Avalon Hill. У «кіношній» грі герої переміщувалися на вибір двома колами локацій, у пустелі чи в цитаделі, щоб добувати прянощі або купувати необхідне обладнання. Час партії також значно скоротився порівняно з «Дюною» 79-го внаслідок простоти ігроладу, та завдяки тому, що всі бої тепер завершувалися лише смертю і вибуттям одного з героїв.
Dune: Eye of the Storm, 1977
Наступною ланкою настільних втілень «Дюни» є колекційна карткова гра. Воно й не дивно, адже наприкінці девʼяностих будь-яка видатна франшиза отримувала свої колекційні ігри. У 1997-му вийшла «Dune: Eye of the Storm» від Five Rings та Last Unicorn Games. До виходу окремого доповнення, що вводило стартові колоди Артідів, Гарконенів та Корріно, колекційна «Дюна» дещо ламала усталені шаблони.
«Око бурі» пропонувало гравцям на вибір малі фракції, що тільки боролися за увагу великих домів та входження до Ландсрааду. Починають учасники зі слабкою стартовою колодою свого дому та деякою кількістю валюти Імперіуму в рідному світі, і протягом гри завдяки закриттю аукціонів здобувають нових союзників та голдинги з ринку.
Dune: Chronicles of the Imperium, 2000
Вже у новому тисячолітті від Last Unicorn Games, видавця «Ока Бурі», мала вийти перша настільна рольова гра у світі далекого майбутнього — «Дюна: Хроніки Імперіуму». Видання було відкладено через суперечку зі спадкоємцями Герберта, і вже новий власник «останнього однорога», студія Wizards of the Coast, що володіє правами на «Підземелля і Дракони», зуміла владнати юридичні негаразди та випустити ролівку обмеженим накладом у 3000 примірників. На жаль, потому проєкт все ж було закрито, та у майбутньому на світ «Дюни» чекало справжнє настільне відродження.
Shown 1 - 16 of 16
Log in to unlock more functionality.