Богдан Кротевич
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateApr 04, 2022
Added to TGlist
Jun 02, 2023Records
18.11.202423:59
69.9KSubscribers29.06.202423:59
2200Citation index27.06.202401:02
757.7KAverage views per post08.04.202504:41
35.5KAverage views per ad post17.04.202514:52
42.59%ER03.11.202323:59
2971.58%ERR
+4
12.05.202515:54
Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної столиці Європи у Львові. А вже 5 травня — перед студентами та викладачами університету Григорія Сковороди в Переяславі. Для мене такі зустрічі — це мій особистий обов’язок. Обов’язок дорослої людини перед наступним поколінням. Я ніколи не приховував своєї позиції: моя боротьба — за незалежність України, отже — за насамперед ваше право, обирати власне майбутнє.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
17.05.202517:50
Коли знайдуть «цапа-відбувайла» у вигляді комбрига, командира ОТУ чи ОСУВ — я не здивуюся. Вище військове командування не звикло брати на себе відповідальність.
А реальність така: майже 99,9% завдань, які надходять до батальйонів — це прямі накази з Генштабу. Яку позицію відбити, яку посадку зачистити — абсолютно популістські, необґрунтовані, без підтримки — ідіотські штурмові операції або завдання, які безглуздо наражають особовий склад на небезпеку.
Навіщо? Щоб одна людина виглядала перед Президентом так, ніби в неї все під контролем. Насправді — нічого не під контролем. Головнокомандувач живе у своєму світі, де основним джерелом інформації є Ганна Маляр. Дай Боже, щоб не розвідувальної — хоча й у цьому я сумніваюся.
Підтримую позицію Олександра. Така позиція рідкість — але саме такі офіцери є майбутнім нашої армії. Бо вони не про кар’єру , вони — про відповідальність та честь.
А реальність така: майже 99,9% завдань, які надходять до батальйонів — це прямі накази з Генштабу. Яку позицію відбити, яку посадку зачистити — абсолютно популістські, необґрунтовані, без підтримки — ідіотські штурмові операції або завдання, які безглуздо наражають особовий склад на небезпеку.
Навіщо? Щоб одна людина виглядала перед Президентом так, ніби в неї все під контролем. Насправді — нічого не під контролем. Головнокомандувач живе у своєму світі, де основним джерелом інформації є Ганна Маляр. Дай Боже, щоб не розвідувальної — хоча й у цьому я сумніваюся.
Підтримую позицію Олександра. Така позиція рідкість — але саме такі офіцери є майбутнім нашої армії. Бо вони не про кар’єру , вони — про відповідальність та честь.
Log in to unlock more functionality.
