Богдан Кротевич
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateApr 04, 2022
Added to TGlist
Jun 02, 2023Latest posts in group "Богдан Кротевич"
12.05.202515:54
Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної столиці Європи у Львові. А вже 5 травня — перед студентами та викладачами університету Григорія Сковороди в Переяславі. Для мене такі зустрічі — це мій особистий обов’язок. Обов’язок дорослої людини перед наступним поколінням. Я ніколи не приховував своєї позиції: моя боротьба — за незалежність України, отже — за насамперед ваше право, обирати власне майбутнє.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
+3
05.05.202514:51
Даніель Ковальчук, позивний «Француз». У 2014 році приєднався до лав тоді ще батальйону «Азов». Постійно самовдосконалювався, мав принципову позицію і вмів її відстоювати. У 2022 році, як доброволець, брав участь в обороні Києва, де зазнав важких поранень. Після цього він заново вчився ходити, пройшов реабілітацію і повернувся на службу, де продовжив ефективне знищення ворогів України.
Я пишаюся тим, що знав Даню за життя. Мабуть, мені важко описати, наскільки він був прекрасною людиною. На жаль, Француз загинув.
Сьогодні мені згадалась сцена з фільму «Останній самурай», де в самому кінці Імператор Японії з повагою та скорботою питає капітана Олгрена про лорда Кацумото:
— «Розкажіть мені, як він помер».
На що той відповідає:
— «Я розповім вам, як він жив».
А хто краще розповість про життя Француза, ніж він сам?
Даня вів канал, де ділився своїми роздумами та громадянською позицією з багатьох важливих питань: про значення мови, міжнародну політику, рекрутинг і мобілізацію, агентурну мережу рф та багато інших тем. Його позиція й роздуми впливали на мене та на безліч інших — знайомих, друзів, рідних. Без перебільшення можу сказати: його внесок у зміну країни важко переоцінити.
Можливо, його слова відгукнуться і у вас.
t.me/palata8francuz
Я пишаюся тим, що знав Даню за життя. Мабуть, мені важко описати, наскільки він був прекрасною людиною. На жаль, Француз загинув.
Сьогодні мені згадалась сцена з фільму «Останній самурай», де в самому кінці Імператор Японії з повагою та скорботою питає капітана Олгрена про лорда Кацумото:
— «Розкажіть мені, як він помер».
На що той відповідає:
— «Я розповім вам, як він жив».
А хто краще розповість про життя Француза, ніж він сам?
Даня вів канал, де ділився своїми роздумами та громадянською позицією з багатьох важливих питань: про значення мови, міжнародну політику, рекрутинг і мобілізацію, агентурну мережу рф та багато інших тем. Його позиція й роздуми впливали на мене та на безліч інших — знайомих, друзів, рідних. Без перебільшення можу сказати: його внесок у зміну країни важко переоцінити.
Можливо, його слова відгукнуться і у вас.
t.me/palata8francuz
Reposted from:
1-й корпус НГУ «Азов»
15.04.202514:38
❗СТВОРЕНО 1-Й КОРПУС НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ «АЗОВ»
В рамках реформи управління Сил оборони, на основі 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» було створено нове оперативно-тактичне з'єднання у складі НГУ.
До складу 1-го корпусу «Азов» увійшли:
▪️1-а Президентська бригада оперативного призначення «Буревій»;
▪️12-та бригада спеціального призначення «Азов»;
▪️14-та бригада оперативного призначення «Червона Калина»;
▪️15-та бригада оперативного призначення «Кара-Даг»;
▪️новостворена 20-та бригада оперативного призначення «Любарт».
На відео — звернення командира 1-го корпусу НГУ «Азов», полковника Дениса «Редіса» Прокопенка, та командирів бригад, які ввійшли у склад корпусу.
В рамках реформи управління Сил оборони, на основі 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» було створено нове оперативно-тактичне з'єднання у складі НГУ.
До складу 1-го корпусу «Азов» увійшли:
▪️1-а Президентська бригада оперативного призначення «Буревій»;
▪️12-та бригада спеціального призначення «Азов»;
▪️14-та бригада оперативного призначення «Червона Калина»;
▪️15-та бригада оперативного призначення «Кара-Даг»;
▪️новостворена 20-та бригада оперативного призначення «Любарт».
На відео — звернення командира 1-го корпусу НГУ «Азов», полковника Дениса «Редіса» Прокопенка, та командирів бригад, які ввійшли у склад корпусу.
Reposted from:
КіберБорошно | CyberBoroshno
13.04.202511:00
В смерті наших людей винна тільки русня.
Але йобаний совок при командуванні й владі є спільником злочину.
Сука, як же заєбли ці йобані лампаси мохрові та весільні генерали.
Ніяких висновків по минулим нагородженням й шикуванням не зроблено чи буде зроблено зараз? Питання риторичне. Довбойоби.
Але йобаний совок при командуванні й владі є спільником злочину.
Сука, як же заєбли ці йобані лампаси мохрові та весільні генерали.
Ніяких висновків по минулим нагородженням й шикуванням не зроблено чи буде зроблено зараз? Питання риторичне. Довбойоби.
12.04.202511:48
Щоб вже закрити цю історію, підсумую. У мене немає жодних претензій у цій ситуації до Національної гвардії. Я, як і більшість із вас, розумію, що НГУ не впливає на укази президента, тим паче — на їхнє оприлюднення на офіційному сайті президента. Технічних помилок там не було і, в принципі, бути не могло: є документ — є прізвище. Спочатку воно було в указі, а потім зникло — це всі розуміють.
У цілому, як це часто буває, крайніми зробили невинних. Але я сподіваюся, що в Офісі Президента звернуть на це увагу. Насправді абсолютно нормально, якщо керівництво країни не затверджує якусь нагороду — ну не заслужив я, нічого страшного. Ненормально, коли система не працює, а дехто використовує її слабкі місця для особистої вигоди чи помсти.
У цілому, як це часто буває, крайніми зробили невинних. Але я сподіваюся, що в Офісі Президента звернуть на це увагу. Насправді абсолютно нормально, якщо керівництво країни не затверджує якусь нагороду — ну не заслужив я, нічого страшного. Ненормально, коли система не працює, а дехто використовує її слабкі місця для особистої вигоди чи помсти.
11.04.202510:20
11.04.202510:20
Вирішив поділитися з вами однією історією —щоб ви просто розуміли, як низько можуть опускатись деякі люди.
Поки я ще був на службі, командир бригади подав мене на нагороду. Процедура не з простих — тривала, бюрократична, але врешті-решт, через чотири місяці, президент підписав указ про моє нагородження.
У середу, 9 квітня 2025 року, друг Калина — заступник командира бригади — привітав мене, надіславши скріншот з офіційного сайту президента, де я був у списку нагороджених.
Пані та панове, вже наступного дня з указу моє прізвище просто зникло.
Чому так сталося? Можливо, через мою чітку позицію щодо заміни головнокомандувача. Хоча, якщо чесно, інших причин я просто не бачу. Але вкотре я переконався — в цій системі ще дуже багато треба змінювати.
Я майже впевнений, що сам президент не давав вказівки прибирати мене з указу, це було б дивно. Отже — в ОП є хтось, хто має повноваження "виправити" указ без погодження з Верховним Головнокомандувачем держави. Хоча все це робиться доволі просто: приносять новий текст указу, кажуть щось на кшталт "там помилка в прізвищі була, ми виправили", і перепідписують, можуть прибрати тих хто не подобається, і додати своїх кентів наприклад.
Насправді — це навіть смішно. Я уявляю собі, як десь хтось б’є кулаком по столу і каже: "От жеж, с*ка, етот Кротевич. Не любить мене. А я тут, бляха, з другою армією світу воюю!" І все стає на свої місця,для них не важливо що ти заслуговуєш та робиш, важливо щоб ти був зручним, слухняним та завжди казав « Так». Але це не для мене. Найкраща нагорода для мене це , коли від’єбуться зі своїми інтригами від адекватних військових та армії нарешті дадуть нормально воювати.
Забавно. Печально. Да й ладно.
Поки я ще був на службі, командир бригади подав мене на нагороду. Процедура не з простих — тривала, бюрократична, але врешті-решт, через чотири місяці, президент підписав указ про моє нагородження.
У середу, 9 квітня 2025 року, друг Калина — заступник командира бригади — привітав мене, надіславши скріншот з офіційного сайту президента, де я був у списку нагороджених.
Пані та панове, вже наступного дня з указу моє прізвище просто зникло.
Чому так сталося? Можливо, через мою чітку позицію щодо заміни головнокомандувача. Хоча, якщо чесно, інших причин я просто не бачу. Але вкотре я переконався — в цій системі ще дуже багато треба змінювати.
Я майже впевнений, що сам президент не давав вказівки прибирати мене з указу, це було б дивно. Отже — в ОП є хтось, хто має повноваження "виправити" указ без погодження з Верховним Головнокомандувачем держави. Хоча все це робиться доволі просто: приносять новий текст указу, кажуть щось на кшталт "там помилка в прізвищі була, ми виправили", і перепідписують, можуть прибрати тих хто не подобається, і додати своїх кентів наприклад.
Насправді — це навіть смішно. Я уявляю собі, як десь хтось б’є кулаком по столу і каже: "От жеж, с*ка, етот Кротевич. Не любить мене. А я тут, бляха, з другою армією світу воюю!" І все стає на свої місця,для них не важливо що ти заслуговуєш та робиш, важливо щоб ти був зручним, слухняним та завжди казав « Так». Але це не для мене. Найкраща нагорода для мене це , коли від’єбуться зі своїми інтригами від адекватних військових та армії нарешті дадуть нормально воювати.
Забавно. Печально. Да й ладно.
16.03.202515:41
13.03.202515:17
02.03.202513:18
26.02.202521:12
Давайте так, щоб по-чесному . По-перше, дякую підрозділу «Азов», колективу та окремо командиру, полковнику Денису Прокопенко за ті роки, які ми пройшли разом, за ті бої та виклики, які ми подолали. Настільки багато найкращих синів та доньок України як в Азові, я не бачив ніде і, впевнений, не побачу. Я такий, який є завдяки підрозділу і людям, з якими провів більш ніж десять років. Дякую тим, хто був поряд і в ті часи, коли «Азов» був батальйоном та новоствореним полком – приємно бачити вас кістяком інших найбільш боєздатних підрозділів. Дякую командувачу НГУ Півненку О.С. за зміни в Національній Гвардії, які призвели до формування бригад НГУ, які є одними з найкращих підрозділів Сил оборони України. Також хочу окремо подякувати Міністру внутрішніх справ Ігорю Клименко за постійну підтримку нашої бригади, а також за величезний вклад в повернення наших бійців з полону. В політику, на превелике щастя недолугих нардепів, не йду, - моя справа війна і з військового сектору я не збираюсь йти, з часом зможу розповісти більше.
03.01.202516:42
Спробую пояснити цивільним, бо військовим точно все зрозуміло.
Втрати противника на напрямку залежать від багатьох факторів.
Так, один з них – це рішення командира.
І якби це був єдиний фактор – тоді окей, можна було б зробити статистику втрат противника і втрат своїх сил, але…
«о Боже, вона вже є!» вже ведеться і ГШ її має, і вона не публічна – що є повністю нормальним.
Але давайте перелічимо інші фактори (хоча я впевнений, що теж можу декілька впустити).
- Комплектація особовим складом.
- Рівень та час підготовки особового складу.
- Комплектація озброєнням, технікою АТ/БТ, засобами РЕР, РЕБ,БПЛА, боєприпасами.Умовно у однієї бригади немає тих технічних можливостей вражати таку кількість противника, а у іншої є.
- Моральний стан (залежить від безлічі факторів).
- Час перебування на лінії бойового зіткнення.
- Керування своїм або приданим підрозділом (нагадаю, зараз 90 відсотків, якщо не 100, бригад мають в підпорядкуванні безліч приданих підрозділів) які в свою чергу готують, комплектують їх штатні командири.
- ІНТЕНСИВНІСТЬ напрямку – умовно є напрямок, де не відбуваються штурми місяцями, а на іншому - кожен день по 5-10 штурмових дій. Наприклад бригада, яка стоїть на лівому березі Дніпра в Херсоні – буде вбивати менше противника, тому що в них така обстановка, проте у комбрига буде "низький рейтинг" хоч від нього це не залежить.
- Географія місцевості та кількість особового складу противника, в тому числі засоби старшого начальника ПРОТИВНИКА. Поле, лісиста місцевість, болота, місто, село без капітальних будівель- диктують умови ведення бойових дій. Також включимо сюди протяжність лінії бойового зіткнення - хтось тримає смугу в 5 км, інші в 15-25 км, і це також тягне за собою комплектацію особовим складом.
- Керування власними силами взагалі - приклад бригади, які повністю розділили по батальйонам по різним напрямкам і командир бригади взагалі не керує своїм особовим складом.
- Умови ведення бойових дій – старший начальник може перекидати бригаду з напрямку на напрямок безкінечну кількість раз в будь який проміжок часу (бо от він так хоче, він так баче) – чи винен комбриг ? В тому числі старший начальник може забирати в тебе твої підрозділи на провальні напрямки, і давати замість непідготовлених мобілізованих, або не давати нікого.
- Засоби старшого начальника – умовно перекидання засобів з одного ОТУ на інше, котрі обирає по своїм особистим міркуванням вище військове керівництво.
- Втрати особового складу та втрати позицій – знов таки обов’язковий фактор, який не має права бути публічним до кінця війни.
І от вам інша сторона медалі – навіщо все це, а головне на*уя? На що будуть впливати ці рейтинги? На те, що згідно з рейтингу будуть розподілятись озброєння та техніка, або призначатись комбриги на посади?
Так статистика існує, вона не публічна і ГШ її має, вона просто не працює.
Не працює тому, що це іншими словами перетворюються в «місячну отработку», є безліч способів у*бати фпв в один той самий танк, та подати один танк як 10 - з різних ракурсів, різними підрозділами.
Статистика повинна не заохочувати або карати, вона існує для АНАЛІЗУ – кожне питання треба вивчати окремо, чому так відбулось, чому там виходить, а тут не працює – і робити висновки, може людина не та, може умови не ті, може йому задачі такі ставили генерали «вперед вперед».
І ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО АНАЛІЗУ відбуваються якісь зміни в середині системи.
Але ж нам треба перетворити все в ШОУ!
Якщо командири почнуть хвилюватись за свої «рейтинги» - нам всім пізда. З повагою ваш "якийсь там підполковник".
Втрати противника на напрямку залежать від багатьох факторів.
Так, один з них – це рішення командира.
І якби це був єдиний фактор – тоді окей, можна було б зробити статистику втрат противника і втрат своїх сил, але…
«о Боже, вона вже є!» вже ведеться і ГШ її має, і вона не публічна – що є повністю нормальним.
Але давайте перелічимо інші фактори (хоча я впевнений, що теж можу декілька впустити).
- Комплектація особовим складом.
- Рівень та час підготовки особового складу.
- Комплектація озброєнням, технікою АТ/БТ, засобами РЕР, РЕБ,БПЛА, боєприпасами.Умовно у однієї бригади немає тих технічних можливостей вражати таку кількість противника, а у іншої є.
- Моральний стан (залежить від безлічі факторів).
- Час перебування на лінії бойового зіткнення.
- Керування своїм або приданим підрозділом (нагадаю, зараз 90 відсотків, якщо не 100, бригад мають в підпорядкуванні безліч приданих підрозділів) які в свою чергу готують, комплектують їх штатні командири.
- ІНТЕНСИВНІСТЬ напрямку – умовно є напрямок, де не відбуваються штурми місяцями, а на іншому - кожен день по 5-10 штурмових дій. Наприклад бригада, яка стоїть на лівому березі Дніпра в Херсоні – буде вбивати менше противника, тому що в них така обстановка, проте у комбрига буде "низький рейтинг" хоч від нього це не залежить.
- Географія місцевості та кількість особового складу противника, в тому числі засоби старшого начальника ПРОТИВНИКА. Поле, лісиста місцевість, болота, місто, село без капітальних будівель- диктують умови ведення бойових дій. Також включимо сюди протяжність лінії бойового зіткнення - хтось тримає смугу в 5 км, інші в 15-25 км, і це також тягне за собою комплектацію особовим складом.
- Керування власними силами взагалі - приклад бригади, які повністю розділили по батальйонам по різним напрямкам і командир бригади взагалі не керує своїм особовим складом.
- Умови ведення бойових дій – старший начальник може перекидати бригаду з напрямку на напрямок безкінечну кількість раз в будь який проміжок часу (бо от він так хоче, він так баче) – чи винен комбриг ? В тому числі старший начальник може забирати в тебе твої підрозділи на провальні напрямки, і давати замість непідготовлених мобілізованих, або не давати нікого.
- Засоби старшого начальника – умовно перекидання засобів з одного ОТУ на інше, котрі обирає по своїм особистим міркуванням вище військове керівництво.
- Втрати особового складу та втрати позицій – знов таки обов’язковий фактор, який не має права бути публічним до кінця війни.
І от вам інша сторона медалі – навіщо все це, а головне на*уя? На що будуть впливати ці рейтинги? На те, що згідно з рейтингу будуть розподілятись озброєння та техніка, або призначатись комбриги на посади?
Так статистика існує, вона не публічна і ГШ її має, вона просто не працює.
Не працює тому, що це іншими словами перетворюються в «місячну отработку», є безліч способів у*бати фпв в один той самий танк, та подати один танк як 10 - з різних ракурсів, різними підрозділами.
Статистика повинна не заохочувати або карати, вона існує для АНАЛІЗУ – кожне питання треба вивчати окремо, чому так відбулось, чому там виходить, а тут не працює – і робити висновки, може людина не та, може умови не ті, може йому задачі такі ставили генерали «вперед вперед».
І ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО АНАЛІЗУ відбуваються якісь зміни в середині системи.
Але ж нам треба перетворити все в ШОУ!
Якщо командири почнуть хвилюватись за свої «рейтинги» - нам всім пізда. З повагою ваш "якийсь там підполковник".
Deleted24.01.202518:28
Reposted from:
✙DeepState✙🇺🇦
23.12.202416:15
🫡 Завжди працювали і докладали максимальних зусиль задля перемоги і допомоги нашим бійцям і нашій країні
Тому маємо залізну репутацію і ту найціннішу довіру серед суспільства, а найголовніше — серед військових. Тому маємо найвідомішу мапу російсько-української війни в Україні та світі.
Але, на жаль, не всім главкомам подобається правда і це прикро.
Безмежно всім дякуємо за підтримку. Нам пише і телефонує величезна кількість людей. Ця підтримка надзвичайно велика і це дає сил та натхнення! Ви всі неймовірні! Працюємо задля перемоги і не здаємося!
Брехня нас всіх погубить!
Тому маємо залізну репутацію і ту найціннішу довіру серед суспільства, а найголовніше — серед військових. Тому маємо найвідомішу мапу російсько-української війни в Україні та світі.
Але, на жаль, не всім главкомам подобається правда і це прикро.
Безмежно всім дякуємо за підтримку. Нам пише і телефонує величезна кількість людей. Ця підтримка надзвичайно велика і це дає сил та натхнення! Ви всі неймовірні! Працюємо задля перемоги і не здаємося!
Брехня нас всіх погубить!
Records
18.11.202423:59
69.9KSubscribers29.06.202423:59
2200Citation index27.06.202401:02
757.7KAverage views per post08.04.202504:41
35.5KAverage views per ad post17.04.202514:52
42.59%ER03.11.202323:59
2971.58%ERR+4
12.05.202515:54
Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної столиці Європи у Львові. А вже 5 травня — перед студентами та викладачами університету Григорія Сковороди в Переяславі. Для мене такі зустрічі — це мій особистий обов’язок. Обов’язок дорослої людини перед наступним поколінням. Я ніколи не приховував своєї позиції: моя боротьба — за незалежність України, отже — за насамперед ваше право, обирати власне майбутнє.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .
Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.
Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».
На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно.
Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.
Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.
Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.
Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.
Log in to unlock more functionality.
