Шановні гості, дорога родина!
«Мізері» всьо. І я всьо😅
Кілька коротеньких тез:
🪓 бажання стати письменницею зменшилось до трьох по десятибальній шкалі;
🪓 (як і бажання мати газонокосарку);
🪓 як і бажання їсти під час читання 😂;
🪓 я ходила блювати. Та-та. Я не очікувала, що АЖ настільки вразлива від своєї уяви;
🪓 це геніально. геніально! Із безлічі дрібничок, що здаються не дуже то й суттєвими, склалася повноцінна картинка, де все важливо, символічно і з великою вірогідністю сформує у вас тригер, а можливо й фобію🌚;
🪓 в якийсь момент я піймала себе на тому, що мене більше цікавить сюжет нового роману і його фінал, аніж доля Пола (треба буде уточнити у терапевтки чи це нормально 😂);
🪓 і здається, що мене не пошкодувало сонце, бо я жадібно заковтувала останні 50 сторінок в гамаку, де страшенно пекло обличчя. (Але в мене ще є думка, що то не сонечко мені пекло🌚).
То що брати наступним? «Сяйво»?!
P.s.: і тепер, коли я думаю про улюблену Енн Монтгомері, уявляю лише Енн Кінга. Мабуть це єдиний мінус😅
