З огляду на широкий резонанс питання поділюся своєю позицією і своїм баченням проблеми біженців.
1. Наші біженці за кордоном або велика діаспора в перспективі - це даність. Війна змусила цих людей рятувати своє життя. Вони точно не зрадники, вони українці, що прийняли для себе важке рішення у виняткових обставинах, переважно керуючись інтересами своїх дітей.
Будь-які розмови щодо них про «не громадян», «не українців» є неприйнятними і неприпустимими.
2. Частина з цих людей за минулі роки адаптувались у новій країні. Знайшли роботу і новий дім. Вони прийняли для себе рішення і ми маємо його поважати, як і рішення кожної людини.
3. Людей не можна повернути силою або примусом. Водночас, неприйнятно надавати тим, хто поїхав пільги та заохочення аби вони повернулися, за рахунок тих, хто залишився і боровся.
4. Майбутня політика України має бути людиноцентричною. Такою, щоб люди захотіли повертатись. Ті, хто ще вагається, ті хто хоче додому і готові працювати для відродження країни, мають бути впевнені у своїй державі і в тому, що їх приймуть. За них, за їх довіру варто боротися.
5. Україна має дбати про своїх громадян де б вони не знаходились, забезпечувати освіту та культурний простір, реалізацію політичних прав. Лобіювати і вітати виділення соціальної допомоги цим людям у країнах їх перебування, а не заперечувати її. Сприяти їх адаптації. Будь-яке цькування або приниження недопустимі.
6. Наша діаспора за кордоном має стати нашою сильною стороною, лобістами української держави на шляху до ЄС, провідниками і способом нашого впливу.
