Гра почалася знову.
Скінчилася вона лише тоді, коли всі мідяки перейшли в мою кишеню, і я заявив:
— Гроші на кон, отєць діякон.
Але ні грошей, ні бочки не виявилося, і я вирішив за краще — устати й піти далі.
Я так і зробив.
Я заклав руки в кишені і задоволено посміхнувся, не звертаючи уваги на лайку й прокльони сліпця, які надсилав він мені услід.
Справді, яке мені діло до його прокльонів, коли і завтра, і післязавтра, і цілий тиждень я буду неголодний. Моя невдача з куркою була покрита великою сумою грошей, що їх виграв я в цих нещасних обдертих людей.
Ці гроші брязкотіли в моїх кишенях, і я почував їх крізь тонке рубище моїх штанів.
А ще був я задоволений тим, що рада мого добродія-штейгера не пропала даремно.
З мене починав вироблятися добрий мерзотник.
Прокляте, прокляте, „золоте дитинство“, як же ненавиджу я тебе!

Після чергової творчої невдачі молода художниця Ніта опиняється на березі озера Карнегі, в якому тоне "Ягуар" її чоловіка, а поруч із собою бачить труп незнайомки.

Дівчині терміново треба згадати своє минуле, адже таємниці звідти починають переслідувати її по п'ятах і виринати на свіжих полотнах, що раптом зацікавили дуже впливову мадам Погок.

Надія Суровцова (1896–1985) — українська громадська діячка, дипломатка, історикиня, публіцистка, перекладачка, яка стала жертвою радянського режиму і провела у тюрмах, таборах і на засланні майже тридцять років. Життя Надії Суровцової вражає і захоплює, а її майстерно написані «Спогади» — один із найважливіших монументальних документів доби, що унаочнюють успіхи та поразки України й водночас викривають злочини комунізму.