Свята Літургійного року
26.04.202517:43
Неділя після Пасхи у християн візантійського обряду називається Томиною (Антипасхою), а в латинському обряді — Білою неділею. Цього року вона припадає на 27 квітня.
Особливе відзначення цієї неділі має під собою біблійні підстави. У сам день Христового Воскресіння, коли Він з’явився своїм учням, апостола Томи не було з ними. Про зустріч з Воскреслим він почув пізніше від співбратів, на що сказав: “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!” (Йо. 20, 25).
Христос, “щоб його з невірства до віри привести” (стихира Вечірні Томиної неділі), ще раз з’явився через вісім днів своїм учням, серед яких вже був Тома. Звідси й назва “Антипасха”. Грецький префікс “анти” (“замість”) в поєднанні з назвою події, що відбулася вісім днів тому, вказує на її повторне та оновлене пережиття.
“Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий!” (Йо. 20, 27) — сказав Ісус Томі. А потім додав: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20, 29). В результаті цієї особистої зустрічі Тома визнав: “Господь мій і Бог мій!” (Йо. 20, 28).
Літургійне представлення цієї події бере свій початок з Єрусалиму. Паломниця Сильвія Аквітанська (Етерія) розповідає про процесійні моління в Єрусалимі IV ст. в неділю після Пасхи, які під проводом єпископа відбувалися у різних частинах міста й закінчувалися на Сіоні читанням євангельського уривка про зустріч Томи з Воскреслим.
Сьогодні Томина неділя є днем, який іде одразу після періоду найурочистішого святкування Христового Воскресіння — Світлого тижня. Але водночас продовжує пасхальний період, який триватиме до Вознесіння. Богослужіння усього наступного тижня після Томиної неділі будуть спонукати вірних до роздумів над подією зустрічі Томи з Христом після його Воскресіння. Детальніше
Особливе відзначення цієї неділі має під собою біблійні підстави. У сам день Христового Воскресіння, коли Він з’явився своїм учням, апостола Томи не було з ними. Про зустріч з Воскреслим він почув пізніше від співбратів, на що сказав: “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!” (Йо. 20, 25).
Христос, “щоб його з невірства до віри привести” (стихира Вечірні Томиної неділі), ще раз з’явився через вісім днів своїм учням, серед яких вже був Тома. Звідси й назва “Антипасха”. Грецький префікс “анти” (“замість”) в поєднанні з назвою події, що відбулася вісім днів тому, вказує на її повторне та оновлене пережиття.
“Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий!” (Йо. 20, 27) — сказав Ісус Томі. А потім додав: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20, 29). В результаті цієї особистої зустрічі Тома визнав: “Господь мій і Бог мій!” (Йо. 20, 28).
Літургійне представлення цієї події бере свій початок з Єрусалиму. Паломниця Сильвія Аквітанська (Етерія) розповідає про процесійні моління в Єрусалимі IV ст. в неділю після Пасхи, які під проводом єпископа відбувалися у різних частинах міста й закінчувалися на Сіоні читанням євангельського уривка про зустріч Томи з Воскреслим.
Сьогодні Томина неділя є днем, який іде одразу після періоду найурочистішого святкування Христового Воскресіння — Світлого тижня. Але водночас продовжує пасхальний період, який триватиме до Вознесіння. Богослужіння усього наступного тижня після Томиної неділі будуть спонукати вірних до роздумів над подією зустрічі Томи з Христом після його Воскресіння. Детальніше
18.04.202505:52
Воскресінню Ісуса Христа передували його страждання, розп’яття на Хресті і смерть. Християни візантійського і латинського обрядів літургійно згадують ці події у Велику п’ятницю, яка передує неділі Пасхи. Цього року вона припадає на 18 квітня.
Богослужіння цього дня у візантійському обряді тепер є зміщені у часі. Їх починають звершувати у Великий четвер. Адже Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яка в цей день служиться зранку, і Утреня Страстей увечері насправді є богослужіннями Великої п’ятниці.
Для різних тем, пов’язаних зі Страстями Христовими, спомин яких звершується протягом Великого тижня, характерним є плавний перехід від однієї до іншої. Протягом Великого четверга вірні молитовно переживали Тайну Вечерю та те, як після неї Юда довершив зраду Ісуса. Ці теми ще присутні у Вечірні з Літургією св. Василія Великого. Однак на її євангельському читанні вже чуємо продовження цих подій — про схоплення Ісуса, про суд над ним, про відречення Петра.
Вже незабаром почуємо про них знову на наступному богослужінні — Утрені Страстей. Її особливістю є читання дванадцяти Євангелій про події від фрагменту з Євангелія від Йоана (13,31-18,1), де Ісус на Тайній Вечері дає апостолам останні напоумлення, до його зняття з Хреста, покладення до гробу і виставлення сторожі біля нього. Детальніше
Богослужіння цього дня у візантійському обряді тепер є зміщені у часі. Їх починають звершувати у Великий четвер. Адже Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яка в цей день служиться зранку, і Утреня Страстей увечері насправді є богослужіннями Великої п’ятниці.
Для різних тем, пов’язаних зі Страстями Христовими, спомин яких звершується протягом Великого тижня, характерним є плавний перехід від однієї до іншої. Протягом Великого четверга вірні молитовно переживали Тайну Вечерю та те, як після неї Юда довершив зраду Ісуса. Ці теми ще присутні у Вечірні з Літургією св. Василія Великого. Однак на її євангельському читанні вже чуємо продовження цих подій — про схоплення Ісуса, про суд над ним, про відречення Петра.
Вже незабаром почуємо про них знову на наступному богослужінні — Утрені Страстей. Її особливістю є читання дванадцяти Євангелій про події від фрагменту з Євангелія від Йоана (13,31-18,1), де Ісус на Тайній Вечері дає апостолам останні напоумлення, до його зняття з Хреста, покладення до гробу і виставлення сторожі біля нього. Детальніше
11.04.202514:23
Останнім днем Великого посту в Церквах візантійської традиції є п’ятниця шостого його тижня. Наступний після неї день називається Лазаревою суботою. Цього року вона припадає на 12 квітня.
У центрі святкування Лазаревої суботи є спомин про те, як Ісус воскресив свого друга Лазаря (Йо. 11). Той із сестрами Мартою та Марією мешкали у Витанії “недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять” (Йо. 11, 18), а Ісус часто гостював у них.
Одного разу Лазар захворів, і сестри послали за Ісусом: “Господи, той, що любиш ти його, слабує” (Йо. 11, 3). Ісус однак залишився ще два дні там, де перебував, кажучи: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився” (Йо. 11, 4).
Детальніше про свято
У центрі святкування Лазаревої суботи є спомин про те, як Ісус воскресив свого друга Лазаря (Йо. 11). Той із сестрами Мартою та Марією мешкали у Витанії “недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять” (Йо. 11, 18), а Ісус часто гостював у них.
Одного разу Лазар захворів, і сестри послали за Ісусом: “Господи, той, що любиш ти його, слабує” (Йо. 11, 3). Ісус однак залишився ще два дні там, де перебував, кажучи: “Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився” (Йо. 11, 4).
Детальніше про свято
05.04.202508:56
П’ята субота Великого посту, яка цьогоріч припадає на 5 квітня, в літургійному календарі Церков візантійської традиції позначена як Акафістова. Устав приписує у цей день служити особливу Утреню з вбудованим у її структуру Акафістом до Богородиці.
Сам Акафіст до Богородиці в літургійній практиці часто виступає як самобутнє богослужіння. Мало того, він став взірцем для численних акафістів на честь різних святих, празників, ікон тощо, які наповнюють книги, названі “Акафістниками”, та розклади богослужінь деяких храмів. Таким чином акафіст став жанром літургійної поеми, хоч сам він, імовірно, вийшов з іншого давнього жанру майже з ідентичною структурою — кондака.
В Акафістову суботу Акафіст до Богородиці поділено на чотири частини, які розміщують по всій структурі Утрені. Остання з них, власне, і стоїть після 6-ї пісні чотирипіснця суботи (канону на чотири пісні). Також в цьому місці можна читати Синаксар Акафістової суботи, який розповідає про походження її святкування.
Детальніше
Сам Акафіст до Богородиці в літургійній практиці часто виступає як самобутнє богослужіння. Мало того, він став взірцем для численних акафістів на честь різних святих, празників, ікон тощо, які наповнюють книги, названі “Акафістниками”, та розклади богослужінь деяких храмів. Таким чином акафіст став жанром літургійної поеми, хоч сам він, імовірно, вийшов з іншого давнього жанру майже з ідентичною структурою — кондака.
В Акафістову суботу Акафіст до Богородиці поділено на чотири частини, які розміщують по всій структурі Утрені. Остання з них, власне, і стоїть після 6-ї пісні чотирипіснця суботи (канону на чотири пісні). Також в цьому місці можна читати Синаксар Акафістової суботи, який розповідає про походження її святкування.
Детальніше
29.03.202510:02
25.04.202509:51
Сьогодні вшановують апостола і євангелиста Марка
25 квітня християни візантійського і латинського обрядів святкують пам’ять апостола Марка, автора одного з чотирьох Євангелій.
Марко не входив до числа дванадцятьох учнів Ісуса. Подаючи перелік сімдесяти апостолів, грецькі Мінеї розрізняють євангелиста Марка і Йоана, прозваного Марком, котрий подорожував з Павлом та Варнавою.
Передання вважає, що це про себе Марко пише в Євангелії, коли в Гетсиманії схопили Христа: “Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий” (Мр. 14, 51-52). Пояснюється це тим, що згаданий епізод є тільки в Євангелії від Марка і мав би мати для євангелиста особливу вагу, оскільки той помістив його в розповідь.
Як відомо, Євангеліє, яке стоїть другим за порядком у каноні Святого Письма, написане в Римі для людей латинського походження між 65 і 70 рр. і має за основу розповідь Петра. Як стверджують Отці Церкви, починаючи від Папія бл. 110 р., Марко списав та переклав на грецьку мову спогади верховного апостола про Ісуса.
Далі перед нами постає давня Олександрійська християнська традиція, яка своїм засновником вважає Марка. З неї походить Літургія, приписана св. Маркові, яку тривалий час служили в Єгипті, Сирії, Вірменії, Калабрії та Венеції, поки внаслідок уніфікації Літургії у візантійському обряді вона не відійшла на задній план. Сьогодні деякі Православні Церкви служать її в день пам’яті апостола і євангелиста Марка.
Таке шанування апостола в Єгипті зумовлене тим, що згідно з Переданням, Марко з Риму вирушив проповідувати Євангеліє до Олександрії та деяких інших єгипетських міст. Тут він зазнав мученицької смерті. У IV ст. на цьому місці збудовано церкву на честь апостола.
Коли в ІХ ст. Олександрію захопили араби, мощі святого вивезли до Венеції. Там спорудили собор св. Марка. Так апостол і євангелист став також покровителем Венеції, а символ з його ікон — крилатий лев — прикрашає герб цього міста, нагадуючи про царську місію Христа, котрого Марко проповідував словом і ділом. Детальніше
25 квітня християни візантійського і латинського обрядів святкують пам’ять апостола Марка, автора одного з чотирьох Євангелій.
Марко не входив до числа дванадцятьох учнів Ісуса. Подаючи перелік сімдесяти апостолів, грецькі Мінеї розрізняють євангелиста Марка і Йоана, прозваного Марком, котрий подорожував з Павлом та Варнавою.
Передання вважає, що це про себе Марко пише в Євангелії, коли в Гетсиманії схопили Христа: “Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, тож він, покинувши покривало, втік від них нагий” (Мр. 14, 51-52). Пояснюється це тим, що згаданий епізод є тільки в Євангелії від Марка і мав би мати для євангелиста особливу вагу, оскільки той помістив його в розповідь.
Як відомо, Євангеліє, яке стоїть другим за порядком у каноні Святого Письма, написане в Римі для людей латинського походження між 65 і 70 рр. і має за основу розповідь Петра. Як стверджують Отці Церкви, починаючи від Папія бл. 110 р., Марко списав та переклав на грецьку мову спогади верховного апостола про Ісуса.
Далі перед нами постає давня Олександрійська християнська традиція, яка своїм засновником вважає Марка. З неї походить Літургія, приписана св. Маркові, яку тривалий час служили в Єгипті, Сирії, Вірменії, Калабрії та Венеції, поки внаслідок уніфікації Літургії у візантійському обряді вона не відійшла на задній план. Сьогодні деякі Православні Церкви служать її в день пам’яті апостола і євангелиста Марка.
Таке шанування апостола в Єгипті зумовлене тим, що згідно з Переданням, Марко з Риму вирушив проповідувати Євангеліє до Олександрії та деяких інших єгипетських міст. Тут він зазнав мученицької смерті. У IV ст. на цьому місці збудовано церкву на честь апостола.
Коли в ІХ ст. Олександрію захопили араби, мощі святого вивезли до Венеції. Там спорудили собор св. Марка. Так апостол і євангелист став також покровителем Венеції, а символ з його ікон — крилатий лев — прикрашає герб цього міста, нагадуючи про царську місію Христа, котрого Марко проповідував словом і ділом. Детальніше
Reposted from:
Релігійно-інформаційна служба України
19.04.202520:00
Це сталося: Христос Воскрес із мертвих і смертю смерть подолав!
06.04.202508:34
Свята Марія Єгипетська: неперевершений приклад християнського покаяння
Марія Єгипетська (†421 або 530) була однією з перших подвижниць, які практикували усамітнення у глибокій пустелі.
На зорі християнського монашества існували три його основні види: анахоретизм, тобто повністю усамітнений спосіб життя, кеновія, тобто спільнотні монастирі (де монахи спали, їли, молилися і працювали разом) і лаври, які були гібридним форматом. У первісних лаврах монахи жили по окремих печерах, видовбаних у навколишніх скелях, а на суботу та неділю сходилися до спільної трапези і літургії.
Перші жіночі монастирі з’явилися у IV ст., після того, як рідна сестра Пахомія Великого, Марія, заснувала перший жіночий монастир у Єгипті. Він знаходився по той бік Нілу від першого пахоміанського монастиря у місцевості Тавеннісі. Однак самітницьке життя, на зразок того, яке провадив Антоній Великий зі своїми учнями, було зарезервоване переважно для чоловіків, тож поодинокі жінки, які бажали провадити такий спосіб життя, нерідко мусили вдавати із себе чоловіків і відкривали іншим свою справжню стать лише після того, як стали шанованими пустельниками. Вважалося, що, по перше, жінки нездатні до такого способу подвизання, оскільки начебто більш легко піддаються спокусам і зводять чоловіків, а також через ризик того, що в умовах довголітньої відмови від статевих стосунків присутність жінки (або навіть безбородого юнака, який міг комусь нагадувати жінку) могла звести нанівець всі вправи зі стриманості.
Таких жінок, які довели свій духовний авторитет, називали аммами, духовними матерями, тоді як чоловіків – аввами. Їхні настанови збереглися у Апофтегмах, або Висловах Отців Пустелі, які є колекцією різноманітних повчальних історій та афоризмів, які мали б допомогти монаху на його духовному шляху. У ній присутні згадки лише про трьох «амм»: Теодору, Сару та Синклітику, хоч важко сказати, наскільки історичними є ці свідчення. Це показує, наскільки рідкісним було явище жіночого самітництва. Далі детальніше
Марія Єгипетська (†421 або 530) була однією з перших подвижниць, які практикували усамітнення у глибокій пустелі.
На зорі християнського монашества існували три його основні види: анахоретизм, тобто повністю усамітнений спосіб життя, кеновія, тобто спільнотні монастирі (де монахи спали, їли, молилися і працювали разом) і лаври, які були гібридним форматом. У первісних лаврах монахи жили по окремих печерах, видовбаних у навколишніх скелях, а на суботу та неділю сходилися до спільної трапези і літургії.
Перші жіночі монастирі з’явилися у IV ст., після того, як рідна сестра Пахомія Великого, Марія, заснувала перший жіночий монастир у Єгипті. Він знаходився по той бік Нілу від першого пахоміанського монастиря у місцевості Тавеннісі. Однак самітницьке життя, на зразок того, яке провадив Антоній Великий зі своїми учнями, було зарезервоване переважно для чоловіків, тож поодинокі жінки, які бажали провадити такий спосіб життя, нерідко мусили вдавати із себе чоловіків і відкривали іншим свою справжню стать лише після того, як стали шанованими пустельниками. Вважалося, що, по перше, жінки нездатні до такого способу подвизання, оскільки начебто більш легко піддаються спокусам і зводять чоловіків, а також через ризик того, що в умовах довголітньої відмови від статевих стосунків присутність жінки (або навіть безбородого юнака, який міг комусь нагадувати жінку) могла звести нанівець всі вправи зі стриманості.
Таких жінок, які довели свій духовний авторитет, називали аммами, духовними матерями, тоді як чоловіків – аввами. Їхні настанови збереглися у Апофтегмах, або Висловах Отців Пустелі, які є колекцією різноманітних повчальних історій та афоризмів, які мали б допомогти монаху на його духовному шляху. У ній присутні згадки лише про трьох «амм»: Теодору, Сару та Синклітику, хоч важко сказати, наскільки історичними є ці свідчення. Це показує, наскільки рідкісним було явище жіночого самітництва. Далі детальніше
04.04.202505:45
4 квітня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять прп. Йосифа Піснеписця. Часто до його імені додають титул “творця канонів”, а в літургійних книгах (Октоїх, Мінея, Тріодь) фігурує перед багатьма творами примітка “творіння Йосифове”, що вказує на його авторство.
Якщо підрахувати творчу спадщину Йосифа Піснеписця, то написані ним канони становлять близько половини від усіх, що є в літургійних книгах. Їхня кількість становить майже до 300. Подібно, як у випадку з вшануванням апостола Вартоломея, Йосиф Піснеписець складав канони святим, котрі не мали їх у своїй службі. Також писав канони на дванадесяті свята, трипіснці та чотирипіснці для Постової і Квітної Тріодей.
Служба 4 квітня своїм наріжним каменем кладе пісенну творчість святого. Входячи Вечірнею у святкування цього дня, вірні можуть почути такі слова на честь Йосифа Піснеписця... Детальніше
Якщо підрахувати творчу спадщину Йосифа Піснеписця, то написані ним канони становлять близько половини від усіх, що є в літургійних книгах. Їхня кількість становить майже до 300. Подібно, як у випадку з вшануванням апостола Вартоломея, Йосиф Піснеписець складав канони святим, котрі не мали їх у своїй службі. Також писав канони на дванадесяті свята, трипіснці та чотирипіснці для Постової і Квітної Тріодей.
Служба 4 квітня своїм наріжним каменем кладе пісенну творчість святого. Входячи Вечірнею у святкування цього дня, вірні можуть почути такі слова на честь Йосифа Піснеписця... Детальніше
Reposted from:
Нотатки Никодима
25.03.202517:22
"Свято Благовіщення розкриває перед нами справжню сутність наших стосунків з Богом. Хоча часто можна почути, що це свято про «Так» Богородиці Богові, в Євангелії ми не чуємо цього слова. Натомість, ми чуємо «Я - раба Господня! Хай буде мені за Словом Твоїм!» Це Слово може бути «так», «ні» або й просто мовчання. Воно можу бути не надто зрозумілим, але завжди провадячим до Царства Божого, яке відкривається таїнством Христового Воскресіння."
30.03.202505:38
30 березня Церкви візантійської традиції святкують пам’ять преподобного Йоана Ліствичника, названого так через свій найвидатніший твір “Ліствиця” (“Духовна драбина”).
Щодо самої постаті св. Йоана Ліствичника збереглося доволі мало достовірних даних. Його життя припало на VI ст. З юного віку він здійснював монаший подвиг у Синайській лаврі під керівництвом авви Мартирія. Період цього наставництва тривав 19 років.
Після того почалося 40-літнє самітницьке життя Йоана в Толі за п’ять стадій від лаври. Протягом тижня, як і інші самітники того часу, він проводив у молитві та пості, а в суботу й неділю приходив до лаври на богослужіння і духовні бесіди з братією.
Згодом очолив Синайську лавру. На прохання ігумена обителі в Раїтській пустелі (Єгипет) написав тридцять повчань про сходження до духовної досконалості. Через його поетапність цей процес порівняно з драбиною, яка веде до неба. Звідси й назва — “Ліствиця”. Далі детальніше
Щодо самої постаті св. Йоана Ліствичника збереглося доволі мало достовірних даних. Його життя припало на VI ст. З юного віку він здійснював монаший подвиг у Синайській лаврі під керівництвом авви Мартирія. Період цього наставництва тривав 19 років.
Після того почалося 40-літнє самітницьке життя Йоана в Толі за п’ять стадій від лаври. Протягом тижня, як і інші самітники того часу, він проводив у молитві та пості, а в суботу й неділю приходив до лаври на богослужіння і духовні бесіди з братією.
Згодом очолив Синайську лавру. На прохання ігумена обителі в Раїтській пустелі (Єгипет) написав тридцять повчань про сходження до духовної досконалості. Через його поетапність цей процес порівняно з драбиною, яка веде до неба. Звідси й назва — “Ліствиця”. Далі детальніше
24.03.202517:33
Свято Благовіщення Церкви візантійської і латинської традиції святкують 25 березня.
В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).
Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Детальніше
Ікона Іванки Крип'якевич-Димид
В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).
Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Детальніше
Ікона Іванки Крип'якевич-Димид
Shown 1 - 24 of 61
Log in to unlock more functionality.