Книжковий бункер

Знайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.
Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою. 
Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся.
«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі — це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.
А далі вам уже розповість бабуся Стефанія.

Пам’ять скріплює і тримає. Сьогодні вона міцна, як і кава на передку, та на завтра спогади блякнуть, розчиняючись у буденних турботах. Але є те, що врізається надто глибоко, аби зникнути: це війна. Пережите не стирається й не зникає. Достатньо лише заплющити очі — і пам’ять, мов старий кінопроєктор, знову оживляє кадри, від яких не втечеш.

«Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше».

Принцип сіткової системи, представлений у цій книжці, розробили й почали використовувати у Швейцарії після Другої світової війни. Перші приклади друкованої продукції, оформленої за допомогою сітки, з’явилися в другій половині 40-х років. Ця нова тенденція характеризувалася розташуванням тексту й ілюстрацій відповідно до чітких принципів, одностайністю в оформленні всіх сторінок і об’єктивністю у викладі матеріалу. У класичній праці Йозефа Мюллера-Брокманна (вперше надрукована 1981 року) висвітлено головні питання побудови й використання сітки та принципи розробки сіткових систем на реальних типографічних прикладах.

Наприкінці 50-х у США виникла нова професія — астронавт, і першими її представниками стали семеро військових льотчиків: Ал Шепард, Ґас Ґріссом, Джон Ґленн, Скотт Карпентер, Воллі Шірра, Ґордон Купер та Дік Слейтон. У квітні 1959-го вони ще нічим не відзначилися, лише з’явилися на пресконференції НАСА, а їх умить прозвали найбільшими відчайдухами Америки.
«Нормальні пацани» — історія цих чоловіків, від випробувальних польотів над пустелею Мохаве до підкорення космосу. Том Вулф змальовує перші найдраматичніші роки американської космічної програми, коли кожен запуск міг або вбити, або зробити астронавтів безсмертними, зосереджуючись не на технічних аспектах, а на особистих історіях «першої сімки» та їхніх дружин.

Варіс Дірі, відома модель сомалійського походження, розповідає історію своєї подорожі з пустелі до модних подіумів.
Одна з дванадцяти дітей, вона народилася в родині кочівників у Сомалі. Життя в пустелі з верблюдами й козами не назвеш легким, та Варіс його любила, попри жорстокі традиції щодо жінок. Варіс стала жертвою такої традиції — обрізання — геть дитиною: їй було всього п’ять років. А коли батько спробував видати її заміж за 60-річного незнайомця в обмін на п’ять верблюдів, дванадцятирічна Варіс утекла. Її шлях розтягнувся у просторі й часі, а ще виявився нерівним й небезпечним, як земля, на якій вона виросла.
Історія Варіс Дірі — це відвертий автопортрет життя жінки, чий дух захоплює так само, як і її краса.

Енді недавно розлучилась, переїхала з донькою-підліткою у новий будинок й оговталась від життєвих перипетій, тож останнє, чого їй хочеться, це гуляти на весіллі своєї молодшої сестри Сід. Але від сім'ї не втечеш, тож вони вирушають до сімейного літнього будинку Риптайд на березі океану. Попереду в Енді три тижні відпочинку разом із любою родиною і спонтанна зустріч із другом дитинства. Та справжнім сюрпризом буде несподіваний візит найстаршої з Дарлінґів — Тіш, яка розкриє усі таємниці родини. Однак чи витримають Дарлінґи правду, яка назавжди змінить їхні життя?

«Та все ОК» — це графічний мемуар про боротьбу Деббі з тривожністю й про її досвід депресії. Тут вона показує, що таке продовжувати жити, коли надміру думаєш про кожен можливий найгірший випадок і почуваєшся так, ніби надії не лишилося взагалі. Вона досліджує власний шлях із гумором і співчуттям, доходячи висновків про важливість психічного здоровʼя й про те, як приймати і хороше, і погане, коли життя виходить з-під контролю.
Можливо, ви проживаєте схожий досвід або просто зіткнулися з труднощами — Деббі хоче вам сказати, щоб ви були до себе лагідними. Ви — не одні. І ваші проблеми з психічним здоровʼям або чимось іншим не визначають вашої цінності. Темні хмари над вами не назавжди. Врешті-решт усе буде гаразд.