Art
Храм поезії
Art
Reposted from:
Сніг_на_голову
06.05.202520:02
Занурення
"Моє глибоке дитя,
твого дна не дістатись ніколи.
Тобою матусі страшать інших матусь,
хоч тобі всього чотири.
Не високорозвинений савант -
аутист звичайний.
Покруч без'язикий".
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Чорне на чорному, кажуть,
ще можна розгледіти.
Діти збираються в зграйки,
мов ті воронята.
Битися, рвати їх спокій затято,
як шмату - твоє заняття.
Лет іт бі.
Біле на білому, кажуть,
що можна відчути.
" Сину, з якого боку вийдеш
на сушу сушитись?"
Перші свідомі слова вилітають
на волю судомним криком -
спокута.
Біле на чорному часто
не видно і зовсім.
Чом кулачки розбиваються
об небосхили?
Спить бісеня горілиць на асфальті,
лякає людей і чілить.
Бідосі.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Конспектую концепти.
Нормотипові. Типи нормові.
Відмежуватися від обмеження,
щоб лялечка не задихнулася
в коконі ізоляційної стрічки.
Втрата води смертельна.
Голова - кард рідер
для зчитування маст рідів.
Потрібне повне оновлення.
Доступне певне умовлення.
Кінд обдирає осердя
охриплого голосу -
видайте ордер.
"Всміхнися, мій сину,
нарешті тебе почули".
МТБ 2 1
цундерехаййомугрець
"Моє глибоке дитя,
твого дна не дістатись ніколи.
Тобою матусі страшать інших матусь,
хоч тобі всього чотири.
Не високорозвинений савант -
аутист звичайний.
Покруч без'язикий".
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Чорне на чорному, кажуть,
ще можна розгледіти.
Діти збираються в зграйки,
мов ті воронята.
Битися, рвати їх спокій затято,
як шмату - твоє заняття.
Лет іт бі.
Біле на білому, кажуть,
що можна відчути.
" Сину, з якого боку вийдеш
на сушу сушитись?"
Перші свідомі слова вилітають
на волю судомним криком -
спокута.
Біле на чорному часто
не видно і зовсім.
Чом кулачки розбиваються
об небосхили?
Спить бісеня горілиць на асфальті,
лякає людей і чілить.
Бідосі.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Конспектую концепти.
Нормотипові. Типи нормові.
Відмежуватися від обмеження,
щоб лялечка не задихнулася
в коконі ізоляційної стрічки.
Втрата води смертельна.
Голова - кард рідер
для зчитування маст рідів.
Потрібне повне оновлення.
Доступне певне умовлення.
Кінд обдирає осердя
охриплого голосу -
видайте ордер.
"Всміхнися, мій сину,
нарешті тебе почули".
МТБ 2 1
цундерехаййомугрець
05.05.202509:04
давай поговоримо. про політику, про коріння і секс.
коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель.
про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами,
кислішими за обличчя?
їстимеш, не почуваючись ситим, а
красномовним правда не личить.
дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем;
ходив навколо, приколов,
розрісся у серці кущем.
метелика тінь знає де вирости й впасти,
а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити.
можливо, всього лише
чийсь воннабі,
якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/
тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа:
твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах.
шершавим наче асфальт, язиком.
гáряче,
повний рот маршмеллоу.
ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений,
так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням.
я не почула нічого з того що ти говорив
@viknapoetry
#єва_верле
коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель.
про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами,
кислішими за обличчя?
їстимеш, не почуваючись ситим, а
красномовним правда не личить.
дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем;
ходив навколо, приколов,
розрісся у серці кущем.
метелика тінь знає де вирости й впасти,
а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити.
можливо, всього лише
чийсь воннабі,
якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/
тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа:
твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах.
шершавим наче асфальт, язиком.
гáряче,
повний рот маршмеллоу.
ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений,
так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням.
я не почула нічого з того що ти говорив
@viknapoetry
#єва_верле
02.05.202520:01
Коли заново вчиш слова, найважче вимовити “ніколи”,
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
30.04.202513:00
Я ллю на себе віск рожевої свічечки.
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
Reposted from:
Поетика вимитих вікон
30.04.202504:06
Ок. Про хлопчика)
хлопчик із сірниками
хотів запалити ту, чиє серце камінь,
гратися у божевільних, коханців, месій...
лиш не безцільно зливатись з самотнім таксі
виклики міста нічного як зміст та тюрма
хлопчик-палій, тихий розумник-прагматик
"я лиш хотів, щоб ти мене вічно любила"
вбити, чи вбитися —
темної сутності сила
хлопчик
зі схильністю здатись кліше-доміно
страх та агресію ллє в епатажний номер
наче бензин
з залежністю саморуйнації:
"дивись, я палаю — наважишся
обійняти?"
виклик.
естетика болі. пристрастний бруд.
хлопчик шукає жіночий гіркий абсолют,
де поцілунку жага така ж хвороблива й густа
як перерізані венами мрії про "статися"
чорні лілеї, гострі як той фіолет —
твіст самогубці, її театральної flat,
де стіни і стеля - суцільного дзеркала лід,
в нім кожен твій дотик вібрує тремтливим don't leave
хлопчик
сильний мов тисяча голосів
прагне віддати/сь в останнє, окурок згасивши.
під її владою боляче й тепло. але ж...
ніж чи отрута — від неї ніщо не залежить.
хлопчик із сірниками
хотів запалити ту, чиє серце камінь,
гратися у божевільних, коханців, месій...
лиш не безцільно зливатись з самотнім таксі
виклики міста нічного як зміст та тюрма
хлопчик-палій, тихий розумник-прагматик
"я лиш хотів, щоб ти мене вічно любила"
вбити, чи вбитися —
темної сутності сила
хлопчик
зі схильністю здатись кліше-доміно
страх та агресію ллє в епатажний номер
наче бензин
з залежністю саморуйнації:
"дивись, я палаю — наважишся
обійняти?"
виклик.
естетика болі. пристрастний бруд.
хлопчик шукає жіночий гіркий абсолют,
де поцілунку жага така ж хвороблива й густа
як перерізані венами мрії про "статися"
чорні лілеї, гострі як той фіолет —
твіст самогубці, її театральної flat,
де стіни і стеля - суцільного дзеркала лід,
в нім кожен твій дотик вібрує тремтливим don't leave
хлопчик
сильний мов тисяча голосів
прагне віддати/сь в останнє, окурок згасивши.
під її владою боляче й тепло. але ж...
ніж чи отрута — від неї ніщо не залежить.
Reposted from:
Лісіч пише…
29.04.202514:40
ви мене час від часу питаєте «Дарʼя, де брати <strike>сили, щоб не йобнутися</strike> натхнення?»
відповідаю:
1) не знаю, де брати натхнення на конкретно вірші. натхнення - це не заручник якогось жанру, це мультидисциплінарний поштовх до життя та проявлення. в мене зараз хвиля натхнення взагалі ніяк не повʼязана з темою філолології. час від часу пишу, але сьогодні натхення приготувати собі вечерю, завтра - <strike>прибратися в хаті</strike> поїхати допомогти подрузі з проектом, на наступному тижні - написати вайбовий вірш.
2) я зазвичай пишу не від натхнення, а від нудьги - я себе так розважаю. вірші можуть бути незапланованими дітьми, які виникли в результаті спонтанної пристрасті, так. але частіше за все - вони умисно запрощені в цей світ. натхнення на вірш приходить В ПРОЦЕСІ створення
3) в мене взагалі останнім часом туго з натхненням. бо контекст, в якому я живу стає все гірше та гірше. я кажу про макровсесвіт, про економічну ситуацію в світі та політичну - в Україні. я мало пишу, бо трохи налякано заклякла. в поезії я скоріше спостерігач, ніж творець… але досвід підказує, що це тимчасово.
відповідаю:
1) не знаю, де брати натхнення на конкретно вірші. натхнення - це не заручник якогось жанру, це мультидисциплінарний поштовх до життя та проявлення. в мене зараз хвиля натхнення взагалі ніяк не повʼязана з темою філолології. час від часу пишу, але сьогодні натхення приготувати собі вечерю, завтра - <strike>прибратися в хаті</strike> поїхати допомогти подрузі з проектом, на наступному тижні - написати вайбовий вірш.
2) я зазвичай пишу не від натхнення, а від нудьги - я себе так розважаю. вірші можуть бути незапланованими дітьми, які виникли в результаті спонтанної пристрасті, так. але частіше за все - вони умисно запрощені в цей світ. натхнення на вірш приходить В ПРОЦЕСІ створення
3) в мене взагалі останнім часом туго з натхненням. бо контекст, в якому я живу стає все гірше та гірше. я кажу про макровсесвіт, про економічну ситуацію в світі та політичну - в Україні. я мало пишу, бо трохи налякано заклякла. в поезії я скоріше спостерігач, ніж творець… але досвід підказує, що це тимчасово.
Reposted from:
Рими в ритмі серця❤️🔥 (Олеся Репа)
05.05.202519:49
Сьогодні помер мій дядько Маслюк Віталій, брат моєї мами. Важко втрачати близьких. Світла пам'ять.
Мій Вітя пішов у вічність...
Лишив мені світле і затишне:
Спогади про дитинство
Та дзвінки, від яких надійно...
Він був трішки безладний,
Не любив ускладнювати,
Бо все має бути по-чесному:
Як зими чергуються з веснами.
Дядько був міцним і кремезним,
Маленькою уявляла, що він велетень,
Коли він, сміючись ховався за яблуню,
Грався зі мною у хованки. Мене не обманював:
Коли він казав, що я маленька, але дуже сильна –
Казав упевнено, я йому вірила щиро.
Садив мене на плечі, здавалося, вище хмар і снігу,
А влітку косив траву високу, щоб у садочку бігала.
Коли я була нареченою, то коровай величезний
Вітя разом з хрещеним за сотні кілометрів привезли.
Він міг не дзвонити півроку чи більше,
Але кожне "привіт, доця" у вуса ховав усміхнено.
Дядько був ниткою від мами до коріння та роду.
Тепер йому відболіло, він там, де вічний спокій.
Назавжди майже п'ятдесят вісім.
Мій Вітя пішов у вічність.
05.05.2025
@olesya13r
Мій Вітя пішов у вічність...
Лишив мені світле і затишне:
Спогади про дитинство
Та дзвінки, від яких надійно...
Він був трішки безладний,
Не любив ускладнювати,
Бо все має бути по-чесному:
Як зими чергуються з веснами.
Дядько був міцним і кремезним,
Маленькою уявляла, що він велетень,
Коли він, сміючись ховався за яблуню,
Грався зі мною у хованки. Мене не обманював:
Коли він казав, що я маленька, але дуже сильна –
Казав упевнено, я йому вірила щиро.
Садив мене на плечі, здавалося, вище хмар і снігу,
А влітку косив траву високу, щоб у садочку бігала.
Коли я була нареченою, то коровай величезний
Вітя разом з хрещеним за сотні кілометрів привезли.
Він міг не дзвонити півроку чи більше,
Але кожне "привіт, доця" у вуса ховав усміхнено.
Дядько був ниткою від мами до коріння та роду.
Тепер йому відболіло, він там, де вічний спокій.
Назавжди майже п'ятдесят вісім.
Мій Вітя пішов у вічність.
05.05.2025
@olesya13r
Reposted from:
REBEL ADELIS
05.05.202504:49
🔥Я долучаюся до збору @art_oborona
Staff збирає 100000 на наземну станцію RIY! 🐝
Staff - військовий підрозділу аеророзвідки 40 Окремої Артилерійської Бригади, потребує допомоги зі збором коштів для комплексу RIY.
Вже зібрано 60 000 грн 💪🏻
Потрібно дотиснути ще 40 000 грн⚡️
🎯Моя ціль 1000 грн.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3fSRFfUrXs
💳Номер картки банки
Staff збирає 100000 на наземну станцію RIY! 🐝
Staff - військовий підрозділу аеророзвідки 40 Окремої Артилерійської Бригади, потребує допомоги зі збором коштів для комплексу RIY.
Вже зібрано 60 000 грн 💪🏻
Потрібно дотиснути ще 40 000 грн⚡️
🎯Моя ціль 1000 грн.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3fSRFfUrXs
💳Номер картки банки
4441 1111 2486 055601.05.202513:04
Повнорядкова втеча
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
30.04.202509:05
вечір теплим мейн-куном гуляє по літній веранді,
мружить сонні смарагди, бо знає все наперед:
дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі,
двоє злилися в єдиний тісний силует.
створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин,
іскри під віями скоять стрімкий зорепад,
хвилями вниз мʼяко спускається човен,
в морі спокус не знайде стежки назад.
втома солодка огорне приблизно о шостій,
пристрасті попіл здує легкий тиховій,
млосним блаженством наповнений вранішній простір,
когуте, милий, тих двох тривожить не смій!
Поліна Шишлевська
#поліна_шишлевська
мружить сонні смарагди, бо знає все наперед:
дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі,
двоє злилися в єдиний тісний силует.
створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин,
іскри під віями скоять стрімкий зорепад,
хвилями вниз мʼяко спускається човен,
в морі спокус не знайде стежки назад.
втома солодка огорне приблизно о шостій,
пристрасті попіл здує легкий тиховій,
млосним блаженством наповнений вранішній простір,
когуте, милий, тих двох тривожить не смій!
Поліна Шишлевська
#поліна_шишлевська
29.04.202520:01
Доки між нами стоїть барикада столу,
тіні стікають долу на перше коло —
прем'єрний показ уявного кінофільму.
Димно здаються вільними та леткими,
на відміну від нас, що вечеряють тишею,
ніби таїнством. Ближче до стелі,
вище вже не піднятися
цій новоствореній ліриці,
прадавній густій вібрації.
Це нагадує первісний дикий танець,
де невидимі ми, позбавлені опору і опори.
Вир хаотичних па на сповільненому повторі,
рух поміж невагомим і божевільним
перетікає із соло в лавинне спільне.
Вечір за свідка, вечеря поволі стигне.
Ріже ножем картинку голодне світло —
дві сліпі статуї, закам'янілі спини,
легко було би сплутати їх з живими.
Стримано допивають пíно і темне пінне,
потім додому — кожен у свою сторону,
так і не запитавши імені одне в одного.
Змій кінострічки пульсує прямою лінією.
@snigpoetry
#мері
тіні стікають долу на перше коло —
прем'єрний показ уявного кінофільму.
Димно здаються вільними та леткими,
на відміну від нас, що вечеряють тишею,
ніби таїнством. Ближче до стелі,
вище вже не піднятися
цій новоствореній ліриці,
прадавній густій вібрації.
Це нагадує первісний дикий танець,
де невидимі ми, позбавлені опору і опори.
Вир хаотичних па на сповільненому повторі,
рух поміж невагомим і божевільним
перетікає із соло в лавинне спільне.
Вечір за свідка, вечеря поволі стигне.
Ріже ножем картинку голодне світло —
дві сліпі статуї, закам'янілі спини,
легко було би сплутати їх з живими.
Стримано допивають пíно і темне пінне,
потім додому — кожен у свою сторону,
так і не запитавши імені одне в одного.
Змій кінострічки пульсує прямою лінією.
@snigpoetry
#мері
29.04.202513:02
Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли.
Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні.
У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи,
Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ.
Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь.
Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили,
Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені
Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?"
І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю,
То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни:
Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою,
Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних.
Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу
І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої.
Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув,
Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть.
Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін.
Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало.
Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті –
Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао.
Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині.
І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої,
Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів —
Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть.
Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова
Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні.
У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи,
Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ.
Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь.
Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили,
Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені
Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?"
І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю,
То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни:
Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою,
Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних.
Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу
І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої.
Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув,
Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть.
Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін.
Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало.
Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті –
Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао.
Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині.
І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої,
Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів —
Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть.
Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова
05.05.202517:02
[залишене в окупації. 3]
⠀
залишені в окупації
загублені на війні речі
мають властивість повертатися
їх повертає любов
викуповуючи останніми там
де виробництво вже припинилося
тому безглуздо сумувати за дорогими
речима, лишеними в окупації
⠀
але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?
як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?
⠀
що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?
доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною
залишивши безсмертя запитанням,
на які наймудріший
на які найсміливіший
не неважиться дати відповідь
⠀
хто зведе над останніми поглядами в небо кургани?
війна дарує безкоштовно
дорого оплачувану і довго оплакану істину
⠀
тіла нізащо не відпускають тіла
живі помирають разом з мертвими
полеглі в бою довго не помирають
⠀
до зими двадцять другого ми не знали
що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля"
⠀
до кінця лютого що триватиме цілі роки
ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою
⠀
до кінця лютого, що триватиме цілі роки,
ми так і не дізнаємося точної відповіді
як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
⠀
залишені в окупації
загублені на війні речі
мають властивість повертатися
їх повертає любов
викуповуючи останніми там
де виробництво вже припинилося
тому безглуздо сумувати за дорогими
речима, лишеними в окупації
⠀
але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?
як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?
⠀
що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?
доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною
залишивши безсмертя запитанням,
на які наймудріший
на які найсміливіший
не неважиться дати відповідь
⠀
хто зведе над останніми поглядами в небо кургани?
війна дарує безкоштовно
дорого оплачувану і довго оплакану істину
⠀
тіла нізащо не відпускають тіла
живі помирають разом з мертвими
полеглі в бою довго не помирають
⠀
до зими двадцять другого ми не знали
що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля"
⠀
до кінця лютого що триватиме цілі роки
ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою
⠀
до кінця лютого, що триватиме цілі роки,
ми так і не дізнаємося точної відповіді
як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
Reposted from:
🔸 нотатки химерної утопії 🔸
05.05.202503:35
Небо згортає докупи осяйні нитки,
Серед сумливих клубків калатає гроза.
Вітер і дощ залишилися на самоті,
Вицвіт химерних ромашок похмуро тремтить,
Від танцю заливи утомлений світ замовчав.
Захисток сповіді чахне побіля хатин,
Невід гризот огортає смагляві хрести.
Гінко ступає, узявши барвінок пахкий.
Парох чекає…Та тіло істотно дрижить.
«Тихо, Явдохо, не вдасться святому втекти!».
Хвиля жаги обіймає незайману плоть.
Розум зникає від погляду темної зʼяви,
Магія відьми схопила руїни думок.
Всесвіт одразу спинився і шпарко замовк.
Вирвала серце раба і з собою забрала.
Лячне житло похилилося біля пітьми,
Морок гріхів окуповує врунистий ліс.
Гарпія прагне довічне життя зберегти,
Суще чаклунки, насправді, не має ціни.
Маска красуні не зникне багато століть.
Серед сумливих клубків калатає гроза.
Вітер і дощ залишилися на самоті,
Вицвіт химерних ромашок похмуро тремтить,
Від танцю заливи утомлений світ замовчав.
Захисток сповіді чахне побіля хатин,
Невід гризот огортає смагляві хрести.
Гінко ступає, узявши барвінок пахкий.
Парох чекає…Та тіло істотно дрижить.
«Тихо, Явдохо, не вдасться святому втекти!».
Хвиля жаги обіймає незайману плоть.
Розум зникає від погляду темної зʼяви,
Магія відьми схопила руїни думок.
Всесвіт одразу спинився і шпарко замовк.
Вирвала серце раба і з собою забрала.
Лячне житло похилилося біля пітьми,
Морок гріхів окуповує врунистий ліс.
Гарпія прагне довічне життя зберегти,
Суще чаклунки, насправді, не має ціни.
Маска красуні не зникне багато століть.
30.04.202517:04
майор Г'юлетт заздрить мертвим, бо їм не треба вставати щоранку,
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
Reposted from:
ти знаєш, що ти поетка?!
30.04.202507:00
в твої обійми хочу я невпинно
розніжено пірнати до глибин,
давай разом — триматиму сумлінно,
аби годин щасливих став нешвидкий плин.
твої очі кольору, мов сонце,
між вій проміння сиплеться — ловлю!
все наяву чи знову сон це?
в моїх зелених теж читай: «люблю»
чекай мене, хоч миті ці, як роки
стискають серце гірше за судому
але, коли до зустрічі лишається півкроку
я вже сумую за тобою знову.
2024
розніжено пірнати до глибин,
давай разом — триматиму сумлінно,
аби годин щасливих став нешвидкий плин.
твої очі кольору, мов сонце,
між вій проміння сиплеться — ловлю!
все наяву чи знову сон це?
в моїх зелених теж читай: «люблю»
чекай мене, хоч миті ці, як роки
стискають серце гірше за судому
але, коли до зустрічі лишається півкроку
я вже сумую за тобою знову.
2024
29.04.202518:06
Зранені села під натиском змін спорожніли.
Він береже джерело, наче сторож Нілу:
всіх крокодилів прогнав — квітам дав напитись.
Стомлений бабин кіт — хвіст як дріт, вушка з китиць —
мовби старезний аскет в українських скитах.
Ки-и-иць-киць, іди-но, підбитий мій воїне світла,
будемо разом ганяти цю нечисть вітром.
Мельника син королем став, убрався в піксель.
Коте в чоботях, тупих людожерів місять.
Чо-о-орні котли. Сірі миші притихли в стрісі,
ми їх розбудимо,
будемо людяні
навіть у пеклі.
Клин журавлів
в небі розмив
стиль ар-де́ко.
Хмари сплелись пелюстками з мазків півоній,
пензель із шерсті швидкий — рій думок півсонний.
Магія муркоту гріє теплом долоні,
Казка шепоче до Ночі: «Іди вже, сестро»…
Місія — в місиві днів зберегти мистецтво.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🐈⬛ #олена_галунець
🎙Дуетна декламація: Олена Галунець feat Стас Гриненчук
Він береже джерело, наче сторож Нілу:
всіх крокодилів прогнав — квітам дав напитись.
Стомлений бабин кіт — хвіст як дріт, вушка з китиць —
мовби старезний аскет в українських скитах.
Ки-и-иць-киць, іди-но, підбитий мій воїне світла,
будемо разом ганяти цю нечисть вітром.
Мельника син королем став, убрався в піксель.
Коте в чоботях, тупих людожерів місять.
Чо-о-орні котли. Сірі миші притихли в стрісі,
ми їх розбудимо,
будемо людяні
навіть у пеклі.
Клин журавлів
в небі розмив
стиль ар-де́ко.
Хмари сплелись пелюстками з мазків півоній,
пензель із шерсті швидкий — рій думок півсонний.
Магія муркоту гріє теплом долоні,
Казка шепоче до Ночі: «Іди вже, сестро»…
Місія — в місиві днів зберегти мистецтво.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🐈⬛ #олена_галунець
🎙Дуетна декламація: Олена Галунець feat Стас Гриненчук
29.04.202510:29
05.05.202513:04
Зараз, коли щоранку всі знову списуються,
перепитують чи всі живі, роблять перекличку,
зворушливою стає
ця віра в базові речі -
близькість, електрику та агностицизм.
Зранку всі прокидаються,
перевіряють сповіщення,
читають новини.
Кожне сповіщення важливе,
і кожна електрична лампочка,
як голова Ісуса -
перевіряєш,
чи засвітиться.
Сергій Жадан
#жадан
перепитують чи всі живі, роблять перекличку,
зворушливою стає
ця віра в базові речі -
близькість, електрику та агностицизм.
Зранку всі прокидаються,
перевіряють сповіщення,
читають новини.
Кожне сповіщення важливе,
і кожна електрична лампочка,
як голова Ісуса -
перевіряєш,
чи засвітиться.
Сергій Жадан
#жадан
Reposted from:
RaminaRa
03.05.202517:52
Травневий настрій!!!
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
Reposted from:
Sarah Watson rhy(th)m(e)s
30.04.202513:02
Кожний місяць новий розтікався розтягнутим почерком
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
Reposted from:
Записки Неофітки 📿
30.04.202505:03
Її руки лишились на віддалі, тривожно чекаючи дозволу.
Космос всередині тебе невпевнено зважує доводи
"За" та "проти" небажаних доторків.
Ні! Не хочу так!
Її руки ошпарило спротивом. Пальці згорблені
Учепились горгульями храму за складки одягу.
"Ну чого ти? Я..."
Побілілі фаланги чомусь пахнуть... страхом?
Та ні, тхнуть тривогою!
"...буду поруч, дай..."
Космос боязко стисся, рахуючи дивне загрозливим,
"...мені руку, а?"
розчинившись ТАМ:
Де немає нікого, хто має "занадто" голосу,
Де немає нічого, що здатне змінитися просто так,
Де немає потреби терпіти плацебо
Стурбованих посмішок:
"Не говорить? Буває," – і ліки прописані поспіхом
Чи серйозний кивок і чергове: "Ну, знаю із досвіду..."
Просто досить, мам?
Її руки безпомічні. Зломлені двічі недопалки.
Обезвірений янгол на службі в нечулого Господа.
Не такий. Все не так. І не зрізати нейробородавок.
Залишаюсь в обіймах свого кишенькового Космосу.
Просто досить.
Мам?
#космос
#доджессіякнароботу
#янаухрамі
Космос всередині тебе невпевнено зважує доводи
"За" та "проти" небажаних доторків.
Ні! Не хочу так!
Її руки ошпарило спротивом. Пальці згорблені
Учепились горгульями храму за складки одягу.
"Ну чого ти? Я..."
Побілілі фаланги чомусь пахнуть... страхом?
Та ні, тхнуть тривогою!
"...буду поруч, дай..."
Космос боязко стисся, рахуючи дивне загрозливим,
"...мені руку, а?"
розчинившись ТАМ:
Де немає нікого, хто має "занадто" голосу,
Де немає нічого, що здатне змінитися просто так,
Де немає потреби терпіти плацебо
Стурбованих посмішок:
"Не говорить? Буває," – і ліки прописані поспіхом
Чи серйозний кивок і чергове: "Ну, знаю із досвіду..."
Просто досить, мам?
Її руки безпомічні. Зломлені двічі недопалки.
Обезвірений янгол на службі в нечулого Господа.
Не такий. Все не так. І не зрізати нейробородавок.
Залишаюсь в обіймах свого кишенькового Космосу.
Просто досить.
Мам?
#космос
#доджессіякнароботу
#янаухрамі
29.04.202517:02
[старість]
природа така, що час мішає з піском втрачених у бою.
ти борешся з піском посеред пустелі
твої ноги для неї важкі та дрібні
твоя пам'ять для неї ніби бархан
на якому довго створюють заповіт
післяжиття надто схоже на крапку в кінці речення.
ту саму крапку, в яку один з древніх богів, як кажуть, вмів сховати цілу цивілізацію
з землею, небом та повітрям...
люди тут - бійці - одної миті втрачають життя,
вони опадають з дерев ніби листя чергової осені,
є дерева, що не жовтіють восени,
а червоніють...
відсутність війни породжує бажання загинути у бою молодим ,
війна присутня породжує думку, що не так вже й погано - дожити до старості...
старість - це те що навряд ми побачимо,
хоча на війні навіть діти стають старими
старість нам замінена післяжиттям
у післяжиття принцип - жити надто не переймаючись тим, чи доживеш до наступного місяця
як же уперто епоха ця зневажала старість
якою бажаною для деяких з нас зробила старість війна
зустріти смерть у незруйнованій снарядом оселі, ніби давнього друга,
який так само старий як і ти...
проте кожної осені є листя,
яке має опасти
аби по ньому стала трава
а по траві нога
свободо, ти все одно прекрасна
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
природа така, що час мішає з піском втрачених у бою.
ти борешся з піском посеред пустелі
твої ноги для неї важкі та дрібні
твоя пам'ять для неї ніби бархан
на якому довго створюють заповіт
післяжиття надто схоже на крапку в кінці речення.
ту саму крапку, в яку один з древніх богів, як кажуть, вмів сховати цілу цивілізацію
з землею, небом та повітрям...
люди тут - бійці - одної миті втрачають життя,
вони опадають з дерев ніби листя чергової осені,
є дерева, що не жовтіють восени,
а червоніють...
відсутність війни породжує бажання загинути у бою молодим ,
війна присутня породжує думку, що не так вже й погано - дожити до старості...
старість - це те що навряд ми побачимо,
хоча на війні навіть діти стають старими
старість нам замінена післяжиттям
у післяжиття принцип - жити надто не переймаючись тим, чи доживеш до наступного місяця
як же уперто епоха ця зневажала старість
якою бажаною для деяких з нас зробила старість війна
зустріти смерть у незруйнованій снарядом оселі, ніби давнього друга,
який так само старий як і ти...
проте кожної осені є листя,
яке має опасти
аби по ньому стала трава
а по траві нога
свободо, ти все одно прекрасна
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
29.04.202509:02
ще один крок,
і тиша з'їсть мій папір,
похрустуючи невимовленим,
перегортаючи
недозволене від початку.
голосно схлипне хвіртка,
і хтось прийде сидіти ночами —
так, як приходять звістки про перемовини,
повними голосними прямої мови.
і він тоді скаже:
дивись, я приніс тобі сон
зрізав гілку, сповнену соку,
відкрив бажання — червоним у серце тече...
і плече відчує, як гаряче зріє червень,
і простір зтинає розділові знаки.
скаже,
не треба тобі більше плакати.
ще один подих, і постіль вигнеться через світ,
стогін приймаючи в ніжні його обійми...
хто б що не вигадав, першою з пірамід
буде завжди вершина сплетіння вільних,
і хтось
відкриє з нової сторінки день
і ми перестанемо —
тихо
ніколи
ніде
@viknapoetry
#єва_верле
#верле
і тиша з'їсть мій папір,
похрустуючи невимовленим,
перегортаючи
недозволене від початку.
голосно схлипне хвіртка,
і хтось прийде сидіти ночами —
так, як приходять звістки про перемовини,
повними голосними прямої мови.
і він тоді скаже:
дивись, я приніс тобі сон
зрізав гілку, сповнену соку,
відкрив бажання — червоним у серце тече...
і плече відчує, як гаряче зріє червень,
і простір зтинає розділові знаки.
скаже,
не треба тобі більше плакати.
ще один подих, і постіль вигнеться через світ,
стогін приймаючи в ніжні його обійми...
хто б що не вигадав, першою з пірамід
буде завжди вершина сплетіння вільних,
і хтось
відкриє з нової сторінки день
і ми перестанемо —
тихо
ніколи
ніде
@viknapoetry
#єва_верле
#верле
Shown 1 - 24 of 4 946
Log in to unlock more functionality.