Мовний дощ📓🌧
Про книжки (фантастику й комікси) та настілки (все більше ролівки)
За усім до @i_iva
Бажанки: https://rewish.io/jGADAA/
#комікси #матеріяли #література #коміксфакти #новини #фольклор #кінематограф #короткийогляд #настілки #нрі #FridaySolo
За усім до @i_iva
Бажанки: https://rewish.io/jGADAA/
#комікси #матеріяли #література #коміксфакти #новини #фольклор #кінематограф #короткийогляд #настілки #нрі #FridaySolo
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэннеУкраїна
МоваІншая
Дата стварэння каналаMay 19, 2021
Дадана ў TGlist
Jun 14, 2023Прыкрепленая група
чергова флудилка
0
Падпісчыкаў
288
24 гадз.00%Тыдзень00%Месяц
1-0.3%
Індэкс цытавання
200
Згадкі2Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах2
Сярэдняе ахоп 1 паста
68
12 гадз.240%24 гадз.680%48 гадз.68
3.3%
Узаемадзеянне (ER)
11.76%
Рэпостаў2Каментары0Рэакцыі6
Узаемадзеянне па ахопу (ERR)
23.61%
24 гадз.0%Тыдзень
3.47%Месяц
5.83%
Ахоп 1 рэкламнага паста
32
1 гадз.46143.75%1 – 4 гадз.1237.5%4 - 24 гадз.1031.25%
Усяго пастоў за 24 гадзіны
0
Дынаміка
-
Апошнія публікацыі ў групе "Мовний дощ📓🌧"
Пераслаў з:
Роршах врятує нас
05.04.202509:21
▪️ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР ДЛЯ 3️⃣2️⃣ ОМБр▪️
Треба швидко допомогти хлопцям із батареями до рацій, які вони втратили в боях, щоб вони постійно були на зв'язку.
🆘 Потреби: 20 батарей до рацій Motorola 3000 mAh Type-C.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 2 переможця:
1️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
2️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 20 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6nSozBztEa
💳Номер картки банки
4441 1111 2331 7061
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
Треба швидко допомогти хлопцям із батареями до рацій, які вони втратили в боях, щоб вони постійно були на зв'язку.
🆘 Потреби: 20 батарей до рацій Motorola 3000 mAh Type-C.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 2 переможця:
1️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
2️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 20 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6nSozBztEa
💳Номер картки банки
4441 1111 2331 7061
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
04.04.202512:34
Якщо коротко, вона суперечить кожній із «п’яти “С” творчого письма» (Clarity, Conciseness, Courtesy, Correctness, Completeness): не вносить ясності, не є лаконічною, не цілиться своїм стилем до жодної конкретної ЦА зокрема, не намагається бути послідовною чи писати «чисто». Решту усього навколо цієї книги, що не стосується ані творчості, ані залученості й причетності, можна сміливо ігнорувати. «Зайчика» створено як навмисно неправильний, вперто непрямолінійний й переповнений нагромадженнями зайвих (й часто спеціально необов’язкових) конструкцій роман. Я не можу назвати це абсолютно винятковим зображенням творчості чи книгою, яка визначить цілу епоху, адже ця перспектива є дуже точковою. А разом із тим, у своїй розмитій штучній відсутності індивідуальності «Зайчик» якраз і є якнаймога більш особистим.
Читайте якщо:
🧌у вас творчий блок
🌷вас задовбала класифікація творчості й порівняння будь-чого з будь-чим, стрілочки у промоматеріалах книжок, тропи й гештеґи, все більш тотожні
👻вас не хвилює відсутність катарсису
Не читати якщо:
🪓для вас вирішальну роль відіграють ці кляті марковані списки
Читайте якщо:
🧌у вас творчий блок
🌷вас задовбала класифікація творчості й порівняння будь-чого з будь-чим, стрілочки у промоматеріалах книжок, тропи й гештеґи, все більш тотожні
👻вас не хвилює відсутність катарсису
Не читати якщо:
🪓для вас вирішальну роль відіграють ці кляті марковані списки
04.04.202512:34
🌟«Зайчик», Мона Авад
Ця книжка, найімовірніше, є не тим, чого ви від неї очікуєте, якщо ви наслухались відгуків, які складаються із двох літер (обидві з них є у слові «шоколад», і з цих літер неможливо скласти абревіатуру для дистрибуційно-логістичної компанії).
Для мене книжка Авад є передусім історією творчості й в другу чергу — історією «пошуку дому» (не дарма саме про «дім» каже їй один любчик ближче до розв’язки сюжету). Саманта не прагне знайти своє місце, хай як не інтерпретувати книгу, й радше всі потребують її, аніж вона потребує всіх, а проте саме протиставлення себе й *множини когось* є чи не єдиною точкою до емпатії у відношенні неї.
«Зайчик» чудово знущається з усього, з чого тільки знущається (зокрема й із мене як читача), та ще краще демонструє різницю між «химерним» та «жахливим» — поняттями, які у свідомості людей настільки близькі, що готичні романи досі стоять між ними у шпагаті як Ван Дам між вантажівками з тої реклами.
Читачки й читачі масової літератури час від часу влітають у читання «високої полиці», але не так часто беруться за химерну прозу. «Зайчик» Мони Авад надзвичайно успішно бавиться із цим маркетингово, коли змушує блоґерок братись за «дивний» твір, який вони не можуть описати інакше як «дивний». Неприхований спойлер: для «химерної прози» роман Мони Авад не такий вже й «дивний», але прочитання його через призму «високої полиці» (бо саме до неї найчастіше відноситимуть твір, жанр якого не можуть визначити з першої спроби) додає знущанням самої Авад над літераторами й читачами додаткового смаку.
Так само часто, як Авад посилається на штампи з письменницьких курсів (одна із хиб перекладу: українською сокирою дістається не «Darlings», бо «Kill Yours», а «Крихіткам», що вже не зчитується у контексті творчої поради щодо ставлення до персонажів) та романтизацію випускниками своїх академій, так само часто авторка знущається й над читацькою й глядацькою еклектикою у споживанні маскультурних й класичних творів, які частіше впізнають окремі елементи із них й кайфуватимуть від згадки знайомих тайтлів, аніж дійсно проводитимуть паралелі (ще однією хибою перекладу є нестале подання назви «Збуреної висі», яке іронічно вписується у контекст цього знущання). Цих посилань в книзі вдосталь, та всі вони навіть не інтертекстуальні, а значно більше фансервісні, а утім й такі, що ловитимуть оглядачів у пастку тієї «гібридності й інтертекстуальності».
У «Зайчику» досить проста фабула, та ж водночас це й не дивно, адже ця книжка узагалі не про сюжет як такий. Історія на межі шизофренічного божевілля та дипломної роботи студентки на курсі творчого письма й не може бути інакшою, й саме це відчуття самозванства, тяжіння до творчости й водночас прикрий творчий закреп із бажанням як не уваги, то принаймні завершеності, результату, який не розтане й не зникне з пам’яті протягом кількох хвилин після ознайомлення. А проте ж, самі прописні принципи творчості не співвідносні ані із «Зайчиком» як витвореним Самантою наративом, ані із Самантою як героїнею.
Ця книжка, найімовірніше, є не тим, чого ви від неї очікуєте, якщо ви наслухались відгуків, які складаються із двох літер (обидві з них є у слові «шоколад», і з цих літер неможливо скласти абревіатуру для дистрибуційно-логістичної компанії).
Для мене книжка Авад є передусім історією творчості й в другу чергу — історією «пошуку дому» (не дарма саме про «дім» каже їй один любчик ближче до розв’язки сюжету). Саманта не прагне знайти своє місце, хай як не інтерпретувати книгу, й радше всі потребують її, аніж вона потребує всіх, а проте саме протиставлення себе й *множини когось* є чи не єдиною точкою до емпатії у відношенні неї.
«Зайчик» чудово знущається з усього, з чого тільки знущається (зокрема й із мене як читача), та ще краще демонструє різницю між «химерним» та «жахливим» — поняттями, які у свідомості людей настільки близькі, що готичні романи досі стоять між ними у шпагаті як Ван Дам між вантажівками з тої реклами.
Читачки й читачі масової літератури час від часу влітають у читання «високої полиці», але не так часто беруться за химерну прозу. «Зайчик» Мони Авад надзвичайно успішно бавиться із цим маркетингово, коли змушує блоґерок братись за «дивний» твір, який вони не можуть описати інакше як «дивний». Неприхований спойлер: для «химерної прози» роман Мони Авад не такий вже й «дивний», але прочитання його через призму «високої полиці» (бо саме до неї найчастіше відноситимуть твір, жанр якого не можуть визначити з першої спроби) додає знущанням самої Авад над літераторами й читачами додаткового смаку.
Так само часто, як Авад посилається на штампи з письменницьких курсів (одна із хиб перекладу: українською сокирою дістається не «Darlings», бо «Kill Yours», а «Крихіткам», що вже не зчитується у контексті творчої поради щодо ставлення до персонажів) та романтизацію випускниками своїх академій, так само часто авторка знущається й над читацькою й глядацькою еклектикою у споживанні маскультурних й класичних творів, які частіше впізнають окремі елементи із них й кайфуватимуть від згадки знайомих тайтлів, аніж дійсно проводитимуть паралелі (ще однією хибою перекладу є нестале подання назви «Збуреної висі», яке іронічно вписується у контекст цього знущання). Цих посилань в книзі вдосталь, та всі вони навіть не інтертекстуальні, а значно більше фансервісні, а утім й такі, що ловитимуть оглядачів у пастку тієї «гібридності й інтертекстуальності».
У «Зайчику» досить проста фабула, та ж водночас це й не дивно, адже ця книжка узагалі не про сюжет як такий. Історія на межі шизофренічного божевілля та дипломної роботи студентки на курсі творчого письма й не може бути інакшою, й саме це відчуття самозванства, тяжіння до творчости й водночас прикрий творчий закреп із бажанням як не уваги, то принаймні завершеності, результату, який не розтане й не зникне з пам’яті протягом кількох хвилин після ознайомлення. А проте ж, самі прописні принципи творчості не співвідносні ані із «Зайчиком» як витвореним Самантою наративом, ані із Самантою як героїнею.
03.04.202515:06
https://vydavnytstvo.com/shop/monsters1/
Вони тут!
1450 грн, ух
Вони тут!
1450 грн, ух
02.04.202512:12
⚒«Низка смертей Лейли Старр», Рам Ві, Філіпе Андраде
Калі — не зовсім Жнець у європейському розумінні цього образу. Вона — святкування смерти, а не її втілення, а отже марно й порівнювати її зі скелетом в каптурі, який говорить капсом, худорлявою готкою із роду Безмежних чи чуловіком у чорному, що грає у шахи зі скандинавами.
Коли Брахма на початку коміксу Рама Ві звільняє Калі, це не є позбавленням роботи Жнеця через те, що його послуги більше не потрібні. Це є відправленням у відставку радости смерті (Калі «пристрасна» значно більше ніж «люта»), свого роду запереченням її цінности у майбутньому, в якому люди згідно з пророцтвом мають віднайти безсмертя.
Протягом всього коміксу читачів через пригоди Калі у тілі юної студентки Лейли Старр (символізм того, що Лейла є самогубицею теж важить) навчатимуть не цінувати життя, й не розповідатимуть про те, яке воно коротке, й саме через близькість смерті цінне. Натомість Рам Ві вчить нас цінувати/святкувати смерть, сприймати її як не менше від Прани благо: дуже орієнтальний концепт, завдяки якому притчевий комікс в цілому мав би заграти новими барвами.
Калі, що у смертному тілі Лейли Старр знаходить чимраз швидшу й дурнішу загибель (звідкись же мала взятись «низка смертей») проводитиме свого «опонента», творця безсмертя, від страху смерті крізь ненависть у зрілості до прийняття й святкування у старості (зауважу, що не лише «прийняття», чим закінчилась би історія західного автора).
Рам Ві чудово балансує між меланхолією й гумором, й кольори та хаос Мумбаї личать цій історії якнайліпше завдяки тому, що витягають її з похмурого тону. Андреаде тут просто божить (буквально й фігурально): динаміка постатей, тло, композиція пречудові, а стилізація малюнку саме настільки характерна, щоб образ міста відчувався не менш живим, аніж обсмоктані вже з усіх сторін митцями Лондон, Париж чи Нью-Йорк. Без сутінкових і контрастних кольорів Інес Амаро це, звісно, було б значно слабшим, та її дует із Філіпе Андреадою я вважаю неперевершеним.
У виданні ж від Varvar чудовий переклад й не менш чудово підібраний шрифт, що гарно вписується до оригінальної літерації й відчувається органічно.
Я не стану стверджувати, що особисто мене цей комікс здивував чи розчулив, й щиро визнаю, що якби я читав його значно раніше, це б викликало в мене значно яскравішу реакцію. Єдине, від чого я застерігатиму: не вірте усім відгукам, не формуйте упереджень про Лейлу Старр, й тоді комікс зайде вам значно краще.
Але ви сходіть й почитайте відгуки тих чудових людей, з якими я спільночитав українське видання коміксу, вухаха:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🍄 гриб з юґґота
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠 Попайка Кейна
Калі — не зовсім Жнець у європейському розумінні цього образу. Вона — святкування смерти, а не її втілення, а отже марно й порівнювати її зі скелетом в каптурі, який говорить капсом, худорлявою готкою із роду Безмежних чи чуловіком у чорному, що грає у шахи зі скандинавами.
Коли Брахма на початку коміксу Рама Ві звільняє Калі, це не є позбавленням роботи Жнеця через те, що його послуги більше не потрібні. Це є відправленням у відставку радости смерті (Калі «пристрасна» значно більше ніж «люта»), свого роду запереченням її цінности у майбутньому, в якому люди згідно з пророцтвом мають віднайти безсмертя.
Протягом всього коміксу читачів через пригоди Калі у тілі юної студентки Лейли Старр (символізм того, що Лейла є самогубицею теж важить) навчатимуть не цінувати життя, й не розповідатимуть про те, яке воно коротке, й саме через близькість смерті цінне. Натомість Рам Ві вчить нас цінувати/святкувати смерть, сприймати її як не менше від Прани благо: дуже орієнтальний концепт, завдяки якому притчевий комікс в цілому мав би заграти новими барвами.
Калі, що у смертному тілі Лейли Старр знаходить чимраз швидшу й дурнішу загибель (звідкись же мала взятись «низка смертей») проводитиме свого «опонента», творця безсмертя, від страху смерті крізь ненависть у зрілості до прийняття й святкування у старості (зауважу, що не лише «прийняття», чим закінчилась би історія західного автора).
Рам Ві чудово балансує між меланхолією й гумором, й кольори та хаос Мумбаї личать цій історії якнайліпше завдяки тому, що витягають її з похмурого тону. Андреаде тут просто божить (буквально й фігурально): динаміка постатей, тло, композиція пречудові, а стилізація малюнку саме настільки характерна, щоб образ міста відчувався не менш живим, аніж обсмоктані вже з усіх сторін митцями Лондон, Париж чи Нью-Йорк. Без сутінкових і контрастних кольорів Інес Амаро це, звісно, було б значно слабшим, та її дует із Філіпе Андреадою я вважаю неперевершеним.
У виданні ж від Varvar чудовий переклад й не менш чудово підібраний шрифт, що гарно вписується до оригінальної літерації й відчувається органічно.
Я не стану стверджувати, що особисто мене цей комікс здивував чи розчулив, й щиро визнаю, що якби я читав його значно раніше, це б викликало в мене значно яскравішу реакцію. Єдине, від чого я застерігатиму: не вірте усім відгукам, не формуйте упереджень про Лейлу Старр, й тоді комікс зайде вам значно краще.
Але ви сходіть й почитайте відгуки тих чудових людей, з якими я спільночитав українське видання коміксу, вухаха:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🍄 гриб з юґґота
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠 Попайка Кейна
02.04.202508:27
Дещо в розгубленості після маратону дописів до МР.
🅱️Видавництво обіцяє вже згодом передзам на дуже довгоочікуваний для мене «Монстри, любов моя» (треба брать), 💾M87 викотили українською Dungeon Crawl Classic 🧙(безкоштовно), а я оце вам нічого й не кажу
Фігурку Калі так і не розфарбував ото, але допис про «Низку смертей Лейли Старр» потроху накрапаю, як і про «Зайчика»
Взявся читати ще й «Культ» Орбітовського та «Housekeeping» Робінсон (дивились екранізацію й мені фінал дуже спаралелило до «Ми завжди жили у замку» Джексон, то вирішив глянути, що було в оригінальному романі)
Про них щось теж буде, мабуть
🅱️Видавництво обіцяє вже згодом передзам на дуже довгоочікуваний для мене «Монстри, любов моя» (треба брать), 💾M87 викотили українською Dungeon Crawl Classic 🧙(безкоштовно), а я оце вам нічого й не кажу
Фігурку Калі так і не розфарбував ото, але допис про «Низку смертей Лейли Старр» потроху накрапаю, як і про «Зайчика»
Взявся читати ще й «Культ» Орбітовського та «Housekeeping» Робінсон (дивились екранізацію й мені фінал дуже спаралелило до «Ми завжди жили у замку» Джексон, то вирішив глянути, що було в оригінальному романі)
Про них щось теж буде, мабуть
01.04.202513:29
там буквально година на те, щогодини міняється % знижок протягом першого квітня
зокрема відзначу ще «Кіндерланд» і «Хлоп'я у масці кота», вони узагалі копійчані
зокрема відзначу ще «Кіндерланд» і «Хлоп'я у масці кота», вони узагалі копійчані
01.04.202513:28
Давайте ви протягом цієї години берети «Німону» із -50%, а ми плануєм спільночит
29.03.202505:18
Звісно не готка, он Рам Ві каже, що Смерть - це студентка з Мумбаї зі смоляним волоссям, яка носить блакитні спортивні шорти🧠
Пераслаў з:Роршах врятує нас
28.03.202513:29
▪️ЗБІР ДЛЯ 4️⃣3️⃣ ОМБр▪️
Збір на поновлення втраченого обладнання для бригади.
🆘 Потреби: 5 Starlink + 1 бензопила.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 3 переможців:
1️⃣ Набір манґи і фігурка
2️⃣ Набір коміксів
3️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 83 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6f1pZqB822
💳Номер картки банки
4441 1111 2238 0870
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
Збір на поновлення втраченого обладнання для бригади.
🆘 Потреби: 5 Starlink + 1 бензопила.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 3 переможців:
1️⃣ Набір манґи і фігурка
2️⃣ Набір коміксів
3️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 83 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6f1pZqB822
💳Номер картки банки
4441 1111 2238 0870
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
28.03.202513:29
Тепер точно все. Цей маратон дописів про номінантів узагалі спершу виник у планах саме для того, щоб канал не був заповнений тільки репостами зборів, але як вже ми маємо короткі очерки на усі мальописи 2024, нагадаюсь задонатити на збір із гарними призами з мальованих історій:
28.03.202513:07
😺«Кривава рута. Розділ 0», Kami in silence contemplates the heavens
Дуже добре використано цифрові інструменти, і цьогоріч дуже мало для кого можна б було це сказати. Автори явно надивлені, композиція панелей, деталізація й накидання текстур тут дійсно на технічній висоті, та ще й контурна робота над самими героїнями не відстає. Гарною тут є й композиція сторінок на загал, яка враховує, як твір виглядатиме на друкованих розгортах.
Мінуси ж тут радше сценарні (й верстальницькі, але тут претензія не до авторів): прямолінійна експозиція у монолозі сильно вишибає, тоді як зав’язка з історією героїні про зустріч інтригує. Нульового розділу явно дуже мало, але нульові фактично завжди є радше тизерами, як не уривками із повноцінного першого розділу. Утім, обсягу тут солідні 26 сторінок із титулкою, загалом, як і в решти, тож це «мало» стосується саме вилиття світотворчої інформації потоком, що перекреслює інтригу від обірваного фіналу, який мав би спонукати чекати наступний розділ.
😺«FIRESTARTER. Розділ 1», herpachello
Це ґротескна й цікава у комбінації елементів супергероїка із виразним візуальним стилем (чотирипалі персонажі, стритарт, костюми), яка при тому чомусь вирішує бути манґою із японськими звуками із прикінцевими примітками (крім одинокого «боньки-дзеньки!» кирилицею на початку, від чого не краще). Занотуйте собі: професор Блоб Алісович лукавить, адже ці ієрогліфи ви побачите тільки в оригіналі й піратській манзі, українські ліцензійні видання завджи це перемальовують Та й грець зі звуками , адже вони, в цілому, цікаво вписуються у візуальну стилістику, ще й гарно намальовані індивідуально для кожної панелі, а от чорно-біла гама тут точно не на користь: відчувається, що значно комфортніше це б читоглядалось в кольорі, адже фони залиті сірими градієнтами. З цікавого відзначу, що це єдиний із творів у журналі, що має горизонтальні бабли. Верстальниці це, утім, не допомогло.
Зав’язка сюжету окейна, та зрозуміти що воно і як можна буде тільки із наступними випусками. Діалоги слід би трохи шліфонути, а от структура сцен й подання інформації тут дуже навіть ОК.
#мальописроку2024 🐈⬛
Дуже добре використано цифрові інструменти, і цьогоріч дуже мало для кого можна б було це сказати. Автори явно надивлені, композиція панелей, деталізація й накидання текстур тут дійсно на технічній висоті, та ще й контурна робота над самими героїнями не відстає. Гарною тут є й композиція сторінок на загал, яка враховує, як твір виглядатиме на друкованих розгортах.
Мінуси ж тут радше сценарні (й верстальницькі, але тут претензія не до авторів): прямолінійна експозиція у монолозі сильно вишибає, тоді як зав’язка з історією героїні про зустріч інтригує. Нульового розділу явно дуже мало, але нульові фактично завжди є радше тизерами, як не уривками із повноцінного першого розділу. Утім, обсягу тут солідні 26 сторінок із титулкою, загалом, як і в решти, тож це «мало» стосується саме вилиття світотворчої інформації потоком, що перекреслює інтригу від обірваного фіналу, який мав би спонукати чекати наступний розділ.
😺«FIRESTARTER. Розділ 1», herpachello
Це ґротескна й цікава у комбінації елементів супергероїка із виразним візуальним стилем (чотирипалі персонажі, стритарт, костюми), яка при тому чомусь вирішує бути манґою із японськими звуками із прикінцевими примітками (крім одинокого «боньки-дзеньки!» кирилицею на початку, від чого не краще). Занотуйте собі: професор Блоб Алісович лукавить, адже ці ієрогліфи ви побачите тільки в оригіналі й піратській манзі, українські ліцензійні видання завджи це перемальовують Та й грець зі звуками , адже вони, в цілому, цікаво вписуються у візуальну стилістику, ще й гарно намальовані індивідуально для кожної панелі, а от чорно-біла гама тут точно не на користь: відчувається, що значно комфортніше це б читоглядалось в кольорі, адже фони залиті сірими градієнтами. З цікавого відзначу, що це єдиний із творів у журналі, що має горизонтальні бабли. Верстальниці це, утім, не допомогло.
Зав’язка сюжету окейна, та зрозуміти що воно і як можна буде тільки із наступними випусками. Діалоги слід би трохи шліфонути, а от структура сцен й подання інформації тут дуже навіть ОК.
#мальописроку2024 🐈⬛
28.03.202513:07
😺«MIU манґа. Випуск 9. “Україна містична-ІІ”», колектив авторів
Я винесу окремо зауваження про те, що вже згадував у дописі про «Енциклопедію монстрів»:
— бабли для кириличного тексту не мусять бути вертикальними (й питомо не мали б бути, у сканлейті це є артефактом страху перед зміною форм невмілими верстальниками);
— годі використовувати дієслова замість ономатопеї, малюйте звуки, це також артефакт піратських перекладів, які час від часу вже й вестерни тягнуть собі у комікси;
— латиниця у написах — так само артефакт сканлейту, це не «естетика»;
— з версткою зовсім біда.
😺«Безмежність. Розділ 2», Дмитро Ратушняк
Це загалом не такий вже й поганий бойовичок із незлою зав’язкою, яка тут однаково використовує географію України як тло з абсолютним відчуттям відеоігрової мапи замість власної країни. Екшн тут бадьорий, але антураж досить сірий, й викликає враження, наче ти його бачив вже неодноразово. Мінусом малюнку я назву те, що автор явно фактично не прикидав, як сторінки виглядатимуть поруч одна з одною на розгорті у друці, й інакше пояснити собі той надмір «залитих» сторінок без поділу я не можу. З деталізацією тут все більш-менш, а от анатомія (й зокрема шиї, хех) страждають досить сильно. Разом з тим, після тизеру в першому й зав'язки в другому, сподіваюсь на розвиток героїв у наступних розділах (хай і вчергове вважаю, що конкретно цей твір почувався би легше як вебтун).
😺«Місто на трьох пагорбах. Розділ 2. Кави чи чаю?», Akirra Ra
Усі претензії до Akirra Ra вже озвучено у дописі про «Енциклопедію», й з погляду техніки у «Місті на трьох пагорбах» все так само. А утім, зосередження історії на російсько-українському конфлікті в абсолютно вигаданому фентезійному світі вже другий випуск поспіль кидає в іспанський сором. Терапевтична творчість — явище хороше, але ж бути аж настільки прямолінійними у використанні конфліктів реального світу — це банально ліниво. Метафоризувати це все й обгорнути у фантастичний світ — куди не йшло, й прикладів такого у художці вдосталь, а отак… ну, монетизація повномасштабки так монетизація повномасштабки.
Подання фантастичного лору тут, енівей, відносно хороше, на мій смак краще від «Енциклопедії», хоча діалоги так само досі натягнуті й динаміка сцен досить кволо збалансована.
😺«Воїн Нейро. Розділ 2. Вони справжні!», Sunanichi
Вестернізовані козаки із використанням терміну «попаданець» за легальної можливості для використання терміну «ісекай» в межах тематичного журналу ін да гауз!
Мені ця робота нагадала «Що ховають казки» з НеКанону, яка, НМСД, має поки гірше технічне виконання, та все ж значно кращий потенціал, бо не настільки перенасичена штампами, тоді як у виконанні припускається все тих же помилок. «Нейро» наразі не повідомив нічого гостроцікавого, й представив персонажів, які досі є ситуативними характеристиками, а не характерами. Задатки цікавої композиції у візуалі є, базові принципи авторам зрозумілі, хай і треба сильно попрацювати над рисунком, але сюжет… тут зовсім інша розмова.
Я винесу окремо зауваження про те, що вже згадував у дописі про «Енциклопедію монстрів»:
— бабли для кириличного тексту не мусять бути вертикальними (й питомо не мали б бути, у сканлейті це є артефактом страху перед зміною форм невмілими верстальниками);
— годі використовувати дієслова замість ономатопеї, малюйте звуки, це також артефакт піратських перекладів, які час від часу вже й вестерни тягнуть собі у комікси;
— латиниця у написах — так само артефакт сканлейту, це не «естетика»;
— з версткою зовсім біда.
😺«Безмежність. Розділ 2», Дмитро Ратушняк
Це загалом не такий вже й поганий бойовичок із незлою зав’язкою, яка тут однаково використовує географію України як тло з абсолютним відчуттям відеоігрової мапи замість власної країни. Екшн тут бадьорий, але антураж досить сірий, й викликає враження, наче ти його бачив вже неодноразово. Мінусом малюнку я назву те, що автор явно фактично не прикидав, як сторінки виглядатимуть поруч одна з одною на розгорті у друці, й інакше пояснити собі той надмір «залитих» сторінок без поділу я не можу. З деталізацією тут все більш-менш, а от анатомія (й зокрема шиї, хех) страждають досить сильно. Разом з тим, після тизеру в першому й зав'язки в другому, сподіваюсь на розвиток героїв у наступних розділах (хай і вчергове вважаю, що конкретно цей твір почувався би легше як вебтун).
😺«Місто на трьох пагорбах. Розділ 2. Кави чи чаю?», Akirra Ra
Усі претензії до Akirra Ra вже озвучено у дописі про «Енциклопедію», й з погляду техніки у «Місті на трьох пагорбах» все так само. А утім, зосередження історії на російсько-українському конфлікті в абсолютно вигаданому фентезійному світі вже другий випуск поспіль кидає в іспанський сором. Терапевтична творчість — явище хороше, але ж бути аж настільки прямолінійними у використанні конфліктів реального світу — це банально ліниво. Метафоризувати це все й обгорнути у фантастичний світ — куди не йшло, й прикладів такого у художці вдосталь, а отак… ну, монетизація повномасштабки так монетизація повномасштабки.
Подання фантастичного лору тут, енівей, відносно хороше, на мій смак краще від «Енциклопедії», хоча діалоги так само досі натягнуті й динаміка сцен досить кволо збалансована.
😺«Воїн Нейро. Розділ 2. Вони справжні!», Sunanichi
Вестернізовані козаки із використанням терміну «попаданець» за легальної можливості для використання терміну «ісекай» в межах тематичного журналу ін да гауз!
Мені ця робота нагадала «Що ховають казки» з НеКанону, яка, НМСД, має поки гірше технічне виконання, та все ж значно кращий потенціал, бо не настільки перенасичена штампами, тоді як у виконанні припускається все тих же помилок. «Нейро» наразі не повідомив нічого гостроцікавого, й представив персонажів, які досі є ситуативними характеристиками, а не характерами. Задатки цікавої композиції у візуалі є, базові принципи авторам зрозумілі, хай і треба сильно попрацювати над рисунком, але сюжет… тут зовсім інша розмова.
28.03.202512:57
залишився останній допис🫠🫠🫠
27.03.202515:32
😺«Енциклопедія Монстрів. Том 2», Akirra Ra
Для сольного проєкту це було досить швидко від виходу першого тому намальоване, а проте, цільності у стилю малюнку в «Енциклопедії монстрів» нема: цифрові інструменти й тут заважають витримувати баланс між загнаними у фільтр фото для фонів та заливкою текстурами, ба більше, навіть стиль контуру в рисунку не є сталим. Деякі панелі вийшли мегадеталізованими й хорошими, деякі ж — ескізними. Й проблема не у тому, що воно стилізується під східну школу, а в тому, що Akirra поки не надто відчуває, яку із цих панелей якою мірою слід деталізувати, й натомість зосереджується на деталізації окремих персонажів/об’єктів, а не сцен: якщо когось деталізовано, вони із таким рівнем пропрацювання й залишатимуться протягом усього твору. Згадане ж раніше використання цифрових текстур, розмиття й градієнтів місцями створює плановий вінегрет, в якому розрізнити один об’єкт від іншого стає складно. Особливо це помітно у екшені, який ще й критично важливий для сюжету.
Зі звуками теж не все гаразд, й теж з причини надміру діджиталу. Крім того ми маємо стилізовані під вертикальні манґашні бабли, які не мають жодної причини бути вертикальними в українському творі, тим більше що зверстати текст у них тут аж ніяк не вийшло.
Сюжет же… загалом, окейний. В мене є кілька зауважень щодо динаміки діалогів та ж в цілому якби технічну складову витягнути до того рівня, на якому тут світотворчість, мав би вийти цікавийвебтун мальопис.
#мальописроку2024 🐈⬛
Для сольного проєкту це було досить швидко від виходу першого тому намальоване, а проте, цільності у стилю малюнку в «Енциклопедії монстрів» нема: цифрові інструменти й тут заважають витримувати баланс між загнаними у фільтр фото для фонів та заливкою текстурами, ба більше, навіть стиль контуру в рисунку не є сталим. Деякі панелі вийшли мегадеталізованими й хорошими, деякі ж — ескізними. Й проблема не у тому, що воно стилізується під східну школу, а в тому, що Akirra поки не надто відчуває, яку із цих панелей якою мірою слід деталізувати, й натомість зосереджується на деталізації окремих персонажів/об’єктів, а не сцен: якщо когось деталізовано, вони із таким рівнем пропрацювання й залишатимуться протягом усього твору. Згадане ж раніше використання цифрових текстур, розмиття й градієнтів місцями створює плановий вінегрет, в якому розрізнити один об’єкт від іншого стає складно. Особливо це помітно у екшені, який ще й критично важливий для сюжету.
Зі звуками теж не все гаразд, й теж з причини надміру діджиталу. Крім того ми маємо стилізовані під вертикальні манґашні бабли, які не мають жодної причини бути вертикальними в українському творі, тим більше що зверстати текст у них тут аж ніяк не вийшло.
Сюжет же… загалом, окейний. В мене є кілька зауважень щодо динаміки діалогів та ж в цілому якби технічну складову витягнути до того рівня, на якому тут світотворчість, мав би вийти цікавий
#мальописроку2024 🐈⬛
Рэкорды
09.03.202521:56
290Падпісчыкаў28.02.202523:59
600Індэкс цытавання30.12.202323:59
758Ахоп 1 паста05.04.202523:59
70Ахоп рэкламнага паста16.10.202323:59
26.53%ER30.12.202323:59
433.14%ERR02.04.202512:12
⚒«Низка смертей Лейли Старр», Рам Ві, Філіпе Андраде
Калі — не зовсім Жнець у європейському розумінні цього образу. Вона — святкування смерти, а не її втілення, а отже марно й порівнювати її зі скелетом в каптурі, який говорить капсом, худорлявою готкою із роду Безмежних чи чуловіком у чорному, що грає у шахи зі скандинавами.
Коли Брахма на початку коміксу Рама Ві звільняє Калі, це не є позбавленням роботи Жнеця через те, що його послуги більше не потрібні. Це є відправленням у відставку радости смерті (Калі «пристрасна» значно більше ніж «люта»), свого роду запереченням її цінности у майбутньому, в якому люди згідно з пророцтвом мають віднайти безсмертя.
Протягом всього коміксу читачів через пригоди Калі у тілі юної студентки Лейли Старр (символізм того, що Лейла є самогубицею теж важить) навчатимуть не цінувати життя, й не розповідатимуть про те, яке воно коротке, й саме через близькість смерті цінне. Натомість Рам Ві вчить нас цінувати/святкувати смерть, сприймати її як не менше від Прани благо: дуже орієнтальний концепт, завдяки якому притчевий комікс в цілому мав би заграти новими барвами.
Калі, що у смертному тілі Лейли Старр знаходить чимраз швидшу й дурнішу загибель (звідкись же мала взятись «низка смертей») проводитиме свого «опонента», творця безсмертя, від страху смерті крізь ненависть у зрілості до прийняття й святкування у старості (зауважу, що не лише «прийняття», чим закінчилась би історія західного автора).
Рам Ві чудово балансує між меланхолією й гумором, й кольори та хаос Мумбаї личать цій історії якнайліпше завдяки тому, що витягають її з похмурого тону. Андреаде тут просто божить (буквально й фігурально): динаміка постатей, тло, композиція пречудові, а стилізація малюнку саме настільки характерна, щоб образ міста відчувався не менш живим, аніж обсмоктані вже з усіх сторін митцями Лондон, Париж чи Нью-Йорк. Без сутінкових і контрастних кольорів Інес Амаро це, звісно, було б значно слабшим, та її дует із Філіпе Андреадою я вважаю неперевершеним.
У виданні ж від Varvar чудовий переклад й не менш чудово підібраний шрифт, що гарно вписується до оригінальної літерації й відчувається органічно.
Я не стану стверджувати, що особисто мене цей комікс здивував чи розчулив, й щиро визнаю, що якби я читав його значно раніше, це б викликало в мене значно яскравішу реакцію. Єдине, від чого я застерігатиму: не вірте усім відгукам, не формуйте упереджень про Лейлу Старр, й тоді комікс зайде вам значно краще.
Але ви сходіть й почитайте відгуки тих чудових людей, з якими я спільночитав українське видання коміксу, вухаха:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🍄 гриб з юґґота
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠 Попайка Кейна
Калі — не зовсім Жнець у європейському розумінні цього образу. Вона — святкування смерти, а не її втілення, а отже марно й порівнювати її зі скелетом в каптурі, який говорить капсом, худорлявою готкою із роду Безмежних чи чуловіком у чорному, що грає у шахи зі скандинавами.
Коли Брахма на початку коміксу Рама Ві звільняє Калі, це не є позбавленням роботи Жнеця через те, що його послуги більше не потрібні. Це є відправленням у відставку радости смерті (Калі «пристрасна» значно більше ніж «люта»), свого роду запереченням її цінности у майбутньому, в якому люди згідно з пророцтвом мають віднайти безсмертя.
Протягом всього коміксу читачів через пригоди Калі у тілі юної студентки Лейли Старр (символізм того, що Лейла є самогубицею теж важить) навчатимуть не цінувати життя, й не розповідатимуть про те, яке воно коротке, й саме через близькість смерті цінне. Натомість Рам Ві вчить нас цінувати/святкувати смерть, сприймати її як не менше від Прани благо: дуже орієнтальний концепт, завдяки якому притчевий комікс в цілому мав би заграти новими барвами.
Калі, що у смертному тілі Лейли Старр знаходить чимраз швидшу й дурнішу загибель (звідкись же мала взятись «низка смертей») проводитиме свого «опонента», творця безсмертя, від страху смерті крізь ненависть у зрілості до прийняття й святкування у старості (зауважу, що не лише «прийняття», чим закінчилась би історія західного автора).
Рам Ві чудово балансує між меланхолією й гумором, й кольори та хаос Мумбаї личать цій історії якнайліпше завдяки тому, що витягають її з похмурого тону. Андреаде тут просто божить (буквально й фігурально): динаміка постатей, тло, композиція пречудові, а стилізація малюнку саме настільки характерна, щоб образ міста відчувався не менш живим, аніж обсмоктані вже з усіх сторін митцями Лондон, Париж чи Нью-Йорк. Без сутінкових і контрастних кольорів Інес Амаро це, звісно, було б значно слабшим, та її дует із Філіпе Андреадою я вважаю неперевершеним.
У виданні ж від Varvar чудовий переклад й не менш чудово підібраний шрифт, що гарно вписується до оригінальної літерації й відчувається органічно.
Я не стану стверджувати, що особисто мене цей комікс здивував чи розчулив, й щиро визнаю, що якби я читав його значно раніше, це б викликало в мене значно яскравішу реакцію. Єдине, від чого я застерігатиму: не вірте усім відгукам, не формуйте упереджень про Лейлу Старр, й тоді комікс зайде вам значно краще.
Але ви сходіть й почитайте відгуки тих чудових людей, з якими я спільночитав українське видання коміксу, вухаха:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🍄 гриб з юґґота
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠 Попайка Кейна
Пераслаў з:Роршах врятує нас
05.04.202509:21
▪️ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР ДЛЯ 3️⃣2️⃣ ОМБр▪️
Треба швидко допомогти хлопцям із батареями до рацій, які вони втратили в боях, щоб вони постійно були на зв'язку.
🆘 Потреби: 20 батарей до рацій Motorola 3000 mAh Type-C.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 2 переможця:
1️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
2️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 20 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6nSozBztEa
💳Номер картки банки
4441 1111 2331 7061
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
Треба швидко допомогти хлопцям із батареями до рацій, які вони втратили в боях, щоб вони постійно були на зв'язку.
🆘 Потреби: 20 батарей до рацій Motorola 3000 mAh Type-C.
🎁 Серед усіх донатерів, які задонатять на БАНКУ ЗБОРУ від 50 грн розіграю подарунки через Monobank після його завершення.
✅ 2 переможця:
1️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
2️⃣ Комікс "Величезні дні", Том 1-2
‼️ Якщо ви не користувач Monobank, під час донату залиште ОБОВ'ЯЗКОВО комент із посиланням на соцмережу, щоб знати, як із вами зв'язатися у разі перемоги.
🤗 Прохання підтримати збір донатом, лайком й поширенням інформації про збір. Дякую за допомогу.
🎯Ціль: 20 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6nSozBztEa
💳Номер картки банки
4441 1111 2331 7061
💰PayPal
roman.zarichnyi@gmail.com
Роршах врятує нас | Канал про комікси
04.04.202512:34
🌟«Зайчик», Мона Авад
Ця книжка, найімовірніше, є не тим, чого ви від неї очікуєте, якщо ви наслухались відгуків, які складаються із двох літер (обидві з них є у слові «шоколад», і з цих літер неможливо скласти абревіатуру для дистрибуційно-логістичної компанії).
Для мене книжка Авад є передусім історією творчості й в другу чергу — історією «пошуку дому» (не дарма саме про «дім» каже їй один любчик ближче до розв’язки сюжету). Саманта не прагне знайти своє місце, хай як не інтерпретувати книгу, й радше всі потребують її, аніж вона потребує всіх, а проте саме протиставлення себе й *множини когось* є чи не єдиною точкою до емпатії у відношенні неї.
«Зайчик» чудово знущається з усього, з чого тільки знущається (зокрема й із мене як читача), та ще краще демонструє різницю між «химерним» та «жахливим» — поняттями, які у свідомості людей настільки близькі, що готичні романи досі стоять між ними у шпагаті як Ван Дам між вантажівками з тої реклами.
Читачки й читачі масової літератури час від часу влітають у читання «високої полиці», але не так часто беруться за химерну прозу. «Зайчик» Мони Авад надзвичайно успішно бавиться із цим маркетингово, коли змушує блоґерок братись за «дивний» твір, який вони не можуть описати інакше як «дивний». Неприхований спойлер: для «химерної прози» роман Мони Авад не такий вже й «дивний», але прочитання його через призму «високої полиці» (бо саме до неї найчастіше відноситимуть твір, жанр якого не можуть визначити з першої спроби) додає знущанням самої Авад над літераторами й читачами додаткового смаку.
Так само часто, як Авад посилається на штампи з письменницьких курсів (одна із хиб перекладу: українською сокирою дістається не «Darlings», бо «Kill Yours», а «Крихіткам», що вже не зчитується у контексті творчої поради щодо ставлення до персонажів) та романтизацію випускниками своїх академій, так само часто авторка знущається й над читацькою й глядацькою еклектикою у споживанні маскультурних й класичних творів, які частіше впізнають окремі елементи із них й кайфуватимуть від згадки знайомих тайтлів, аніж дійсно проводитимуть паралелі (ще однією хибою перекладу є нестале подання назви «Збуреної висі», яке іронічно вписується у контекст цього знущання). Цих посилань в книзі вдосталь, та всі вони навіть не інтертекстуальні, а значно більше фансервісні, а утім й такі, що ловитимуть оглядачів у пастку тієї «гібридності й інтертекстуальності».
У «Зайчику» досить проста фабула, та ж водночас це й не дивно, адже ця книжка узагалі не про сюжет як такий. Історія на межі шизофренічного божевілля та дипломної роботи студентки на курсі творчого письма й не може бути інакшою, й саме це відчуття самозванства, тяжіння до творчости й водночас прикрий творчий закреп із бажанням як не уваги, то принаймні завершеності, результату, який не розтане й не зникне з пам’яті протягом кількох хвилин після ознайомлення. А проте ж, самі прописні принципи творчості не співвідносні ані із «Зайчиком» як витвореним Самантою наративом, ані із Самантою як героїнею.
Ця книжка, найімовірніше, є не тим, чого ви від неї очікуєте, якщо ви наслухались відгуків, які складаються із двох літер (обидві з них є у слові «шоколад», і з цих літер неможливо скласти абревіатуру для дистрибуційно-логістичної компанії).
Для мене книжка Авад є передусім історією творчості й в другу чергу — історією «пошуку дому» (не дарма саме про «дім» каже їй один любчик ближче до розв’язки сюжету). Саманта не прагне знайти своє місце, хай як не інтерпретувати книгу, й радше всі потребують її, аніж вона потребує всіх, а проте саме протиставлення себе й *множини когось* є чи не єдиною точкою до емпатії у відношенні неї.
«Зайчик» чудово знущається з усього, з чого тільки знущається (зокрема й із мене як читача), та ще краще демонструє різницю між «химерним» та «жахливим» — поняттями, які у свідомості людей настільки близькі, що готичні романи досі стоять між ними у шпагаті як Ван Дам між вантажівками з тої реклами.
Читачки й читачі масової літератури час від часу влітають у читання «високої полиці», але не так часто беруться за химерну прозу. «Зайчик» Мони Авад надзвичайно успішно бавиться із цим маркетингово, коли змушує блоґерок братись за «дивний» твір, який вони не можуть описати інакше як «дивний». Неприхований спойлер: для «химерної прози» роман Мони Авад не такий вже й «дивний», але прочитання його через призму «високої полиці» (бо саме до неї найчастіше відноситимуть твір, жанр якого не можуть визначити з першої спроби) додає знущанням самої Авад над літераторами й читачами додаткового смаку.
Так само часто, як Авад посилається на штампи з письменницьких курсів (одна із хиб перекладу: українською сокирою дістається не «Darlings», бо «Kill Yours», а «Крихіткам», що вже не зчитується у контексті творчої поради щодо ставлення до персонажів) та романтизацію випускниками своїх академій, так само часто авторка знущається й над читацькою й глядацькою еклектикою у споживанні маскультурних й класичних творів, які частіше впізнають окремі елементи із них й кайфуватимуть від згадки знайомих тайтлів, аніж дійсно проводитимуть паралелі (ще однією хибою перекладу є нестале подання назви «Збуреної висі», яке іронічно вписується у контекст цього знущання). Цих посилань в книзі вдосталь, та всі вони навіть не інтертекстуальні, а значно більше фансервісні, а утім й такі, що ловитимуть оглядачів у пастку тієї «гібридності й інтертекстуальності».
У «Зайчику» досить проста фабула, та ж водночас це й не дивно, адже ця книжка узагалі не про сюжет як такий. Історія на межі шизофренічного божевілля та дипломної роботи студентки на курсі творчого письма й не може бути інакшою, й саме це відчуття самозванства, тяжіння до творчости й водночас прикрий творчий закреп із бажанням як не уваги, то принаймні завершеності, результату, який не розтане й не зникне з пам’яті протягом кількох хвилин після ознайомлення. А проте ж, самі прописні принципи творчості не співвідносні ані із «Зайчиком» як витвореним Самантою наративом, ані із Самантою як героїнею.
23.03.202509:17
🖋«Всесвіт 0. Випуск 2», Анна Сінн, Luilinei, Performarie, tot_samiy_chell, Matty _olivka_g
Я скажу одну річ, найважливішу для розуміння усього «Всесвіт 0» (й значної кількості інших роздутих у масштабах проєктів зі стикерпаками, брелоками, блокнотами, шоперами, листівками, футболками тощо, які, утім, не всі прагнуть відразу ще й перекладатись двома мовами): це значно краще працює у форматі вебтуну, й ба більше, краще б усі підсюжети було влити в основну серію, щоб вона вийшла хай насичена флешбеками, але водночас і значно бадьоріша.На цьому все, дякую за увагу
Підтримка сайту й колективу художників обтяжує. Водночас організувати роботу цього колективу теж не аж так просто, й тим більш відразу розплановувати, як воно виглядатиме і у друці, і у цифрі. Суто вебтунівські кольори, стиль й часом поламана перспектива із «пласким» рисунком у «Всесвіт 0» поєднуються із все тим же вебтунівським темпом випуску й оповіді, а водночас композиція сторінок відразу розробляється під друк, що змушує мальопис висіти між двома форматами без остаточного віднесення ані туди, ані сюди.
Досі за фансервісними дизайнами й посиланнями, зав’язкою глобального сюжету я не бачу історії й характерів персонажів, й це найзліше. Знайомство зі світом не має займати в читачів аж стільки часу на шкоду розкриттю персонажів, а саме розкриття персонажів не має відбуватись через пасивну прогулянку персонажа локаціями. Хай сюжет й писався «муторно й понад 3 роки», наразі ми про цей сюжет і персонажів значно більше можемо дізнатись із соцмереж студії, аніж із самого коміксу. Ба більше, частину лору світу ми дізнаємось радше з анотацій розділів, аніж із самих розділів, і я на 99% впевнений, що розкриття героїв через їхні дії та взаємодії поза профайлами у дописах в інстаґрамі не сильно й закладалось, а це величезна сценарна, а не світотворча проблема, й тому майстерки зі сценарної справи від Somnia мене неймовірно смішать. Для «Всесвіту 0» все описане вище виходить й за межі основної серії, і я можу тільки сподіватись, що весь ентузіазм колективу виллється у щось значно продуктивніше не кількісно й у ширину, а якісно й у глибину (тим часом анонсовано, що побічну серію «Обрій Всесвіту» буде адаптовано у візуальну новелу🚬).
P.S.: студія достатньо акцентована на супутній продукції й рекламі артів, щоб у мережі неможливо було знайти якісне зображення обкладинки другого друкованого випуску
#мальописроку2024 🐈⬛
Я скажу одну річ, найважливішу для розуміння усього «Всесвіт 0» (й значної кількості інших роздутих у масштабах проєктів зі стикерпаками, брелоками, блокнотами, шоперами, листівками, футболками тощо, які, утім, не всі прагнуть відразу ще й перекладатись двома мовами): це значно краще працює у форматі вебтуну, й ба більше, краще б усі підсюжети було влити в основну серію, щоб вона вийшла хай насичена флешбеками, але водночас і значно бадьоріша.
Підтримка сайту й колективу художників обтяжує. Водночас організувати роботу цього колективу теж не аж так просто, й тим більш відразу розплановувати, як воно виглядатиме і у друці, і у цифрі. Суто вебтунівські кольори, стиль й часом поламана перспектива із «пласким» рисунком у «Всесвіт 0» поєднуються із все тим же вебтунівським темпом випуску й оповіді, а водночас композиція сторінок відразу розробляється під друк, що змушує мальопис висіти між двома форматами без остаточного віднесення ані туди, ані сюди.
Досі за фансервісними дизайнами й посиланнями, зав’язкою глобального сюжету я не бачу історії й характерів персонажів, й це найзліше. Знайомство зі світом не має займати в читачів аж стільки часу на шкоду розкриттю персонажів, а саме розкриття персонажів не має відбуватись через пасивну прогулянку персонажа локаціями. Хай сюжет й писався «муторно й понад 3 роки», наразі ми про цей сюжет і персонажів значно більше можемо дізнатись із соцмереж студії, аніж із самого коміксу. Ба більше, частину лору світу ми дізнаємось радше з анотацій розділів, аніж із самих розділів, і я на 99% впевнений, що розкриття героїв через їхні дії та взаємодії поза профайлами у дописах в інстаґрамі не сильно й закладалось, а це величезна сценарна, а не світотворча проблема, й тому майстерки зі сценарної справи від Somnia мене неймовірно смішать. Для «Всесвіту 0» все описане вище виходить й за межі основної серії, і я можу тільки сподіватись, що весь ентузіазм колективу виллється у щось значно продуктивніше не кількісно й у ширину, а якісно й у глибину (тим часом анонсовано, що побічну серію «Обрій Всесвіту» буде адаптовано у візуальну новелу🚬).
P.S.: студія достатньо акцентована на супутній продукції й рекламі артів, щоб у мережі неможливо було знайти якісне зображення обкладинки другого друкованого випуску
#мальописроку2024 🐈⬛
24.03.202514:47
👨🦳«Залізний ідол. Сфера. Випуски 1-3», Максим Солнцев
За три випуски читачі встигли отримати: декілька адекватно поставлених бійок, окреслення характерів головних персонажів, зав’язку глобального сюжету, дрібку світотворчої мітології та базові натяки на масштаби світу. Що й казати, та для занурення у світ цих трьох випусків особисто мені вистачило із головою. Коли перший просідає, другий надолужує й затягує, а третій тільки довершує це, хай і є почасти ще прямолінійніше експозиційним. Окремо відзначу персонажів, які за мінімумом подій та дій в принципі вже відчуваються живішими, ніж у деяких серіях протягом кількох томів. Наразі вони радше є характеристиками, аніж характерами, та й це у їхній взаємодії між собою згладжується, адже увагу приділено усім рівноцінно.
Малюнок тут дуже добре витримано, хай у зображенні нестилізованих гуманоїдів і трапляються анатомічні проблеми. Тло, кольори, єдиний стиль для майже усіх лісових персонажів для сольного дебюту дуже хороші. Із трьох обкладинок найвдалішою я вважаю першу (вона ж очевидно використовувалась ще для пітчинґу проєкту), решта ж також не без проблем, й, загалом, я підозрюю, що це спричинене характером роботи над мальописом. Із цих трьох випусків можна б було зробити повноцінний гард, й за рівною якістю виконання особисто мені скидається, що намальовані вони були приблизно одночасно й то певний час тому. Із того ж я можу припустити, що й обкладинка спершу була одна, а випуск окремими синґлами виник потім.
Утім, сценарна структура перших розділів добре витримана у межах цих розділів й не містить різких «швів», які трапляються за штучного розірвання. Хибою сценарію я досі можу назвати хіба іноді кволі й прямолінійні діалоги, а утім, мальопису це не надто заважає, а в майбутньому може бути виправлене. Аби тільки це «майбутнє» було не надто далеким, адже витримати той же темп публікації без потенційно готових напрацювань буде значно складніше.
#мальописроку2024 🐈⬛
За три випуски читачі встигли отримати: декілька адекватно поставлених бійок, окреслення характерів головних персонажів, зав’язку глобального сюжету, дрібку світотворчої мітології та базові натяки на масштаби світу. Що й казати, та для занурення у світ цих трьох випусків особисто мені вистачило із головою. Коли перший просідає, другий надолужує й затягує, а третій тільки довершує це, хай і є почасти ще прямолінійніше експозиційним. Окремо відзначу персонажів, які за мінімумом подій та дій в принципі вже відчуваються живішими, ніж у деяких серіях протягом кількох томів. Наразі вони радше є характеристиками, аніж характерами, та й це у їхній взаємодії між собою згладжується, адже увагу приділено усім рівноцінно.
Малюнок тут дуже добре витримано, хай у зображенні нестилізованих гуманоїдів і трапляються анатомічні проблеми. Тло, кольори, єдиний стиль для майже усіх лісових персонажів для сольного дебюту дуже хороші. Із трьох обкладинок найвдалішою я вважаю першу (вона ж очевидно використовувалась ще для пітчинґу проєкту), решта ж також не без проблем, й, загалом, я підозрюю, що це спричинене характером роботи над мальописом. Із цих трьох випусків можна б було зробити повноцінний гард, й за рівною якістю виконання особисто мені скидається, що намальовані вони були приблизно одночасно й то певний час тому. Із того ж я можу припустити, що й обкладинка спершу була одна, а випуск окремими синґлами виник потім.
Утім, сценарна структура перших розділів добре витримана у межах цих розділів й не містить різких «швів», які трапляються за штучного розірвання. Хибою сценарію я досі можу назвати хіба іноді кволі й прямолінійні діалоги, а утім, мальопису це не надто заважає, а в майбутньому може бути виправлене. Аби тільки це «майбутнє» було не надто далеким, адже витримати той же темп публікації без потенційно готових напрацювань буде значно складніше.
#мальописроку2024 🐈⬛
22.03.202507:59
Наразі найкраща наліпка 🅱️Видавництва із найкращою особисто для мене мальованою історією 2024
(а приїхав "Паросток", але про нього якось окремо)
(а приїхав "Паросток", але про нього якось окремо)
11.03.202515:00
🖼«Воля. Том 3»
З кожним наступним томом цей всесвіт дедалі більше роздувається за масштабом своїх концепцій, а проте досі ніяк не обросте виразними персонажами й послідовним сюжетом. З однієї сторони, для машапу «Воля» має ще не настільки й вкрай відбито абсурдну історію, та ж водночас накидання посилань на меми часів повномасштабки (часом надмірне накидання) й із кожним томом дедалі більша кількість дійових осіб зле в цьому допомагають мальопису.
Колір «Волі» досі яскравий із подекуди надміром градієнтів, контур досі чіткий та стильовий (й за кольором і контуром наразі дуже легко вирізнити «Волю» від решти укр мальописів, адже цей візуал все ж є вкрай виразним, й ба більше, виразними є обкладинки кожного тому), а водночас деякі з образів (угу, особливо мехи) з намаганням адаптувати їх під історію Східної Європи й протистояння із червоними втрачають необхідну деталізацію й стають посиланнями заради посилання. Проблемою «Волі» залишаються й перевантажені тим само кольором панелі, й то проблемою, яка була присутня у мальописі від самого початку. Як у змалюванні динаміки певний прогрес відчувається, то зокрема в аспекті перевантаженості хиби переростають в елементи стилю.
«Воля» досі лишається одним із найамбітніших проєктів із величезною командою й розмахом відразу в різні серії, настілки, локалізації закордоном… і я досі іноді уявляю, як би пішло проєктові на користь звуження усіх лінійок до однієї серії, яка б, утім, малювалась не у форматі європейських альбомів, а синґлово, і як би тоді змінились від обсягу окремих частин темп оповіді, можливість деталізації персонажів тощо тощо. Масштаб таки дав The Will побачити й поправити деякі зі своїх помилок, а все ж, не всі.
#мальописроку2024 🐈⬛
З кожним наступним томом цей всесвіт дедалі більше роздувається за масштабом своїх концепцій, а проте досі ніяк не обросте виразними персонажами й послідовним сюжетом. З однієї сторони, для машапу «Воля» має ще не настільки й вкрай відбито абсурдну історію, та ж водночас накидання посилань на меми часів повномасштабки (часом надмірне накидання) й із кожним томом дедалі більша кількість дійових осіб зле в цьому допомагають мальопису.
Колір «Волі» досі яскравий із подекуди надміром градієнтів, контур досі чіткий та стильовий (й за кольором і контуром наразі дуже легко вирізнити «Волю» від решти укр мальописів, адже цей візуал все ж є вкрай виразним, й ба більше, виразними є обкладинки кожного тому), а водночас деякі з образів (угу, особливо мехи) з намаганням адаптувати їх під історію Східної Європи й протистояння із червоними втрачають необхідну деталізацію й стають посиланнями заради посилання. Проблемою «Волі» залишаються й перевантажені тим само кольором панелі, й то проблемою, яка була присутня у мальописі від самого початку. Як у змалюванні динаміки певний прогрес відчувається, то зокрема в аспекті перевантаженості хиби переростають в елементи стилю.
«Воля» досі лишається одним із найамбітніших проєктів із величезною командою й розмахом відразу в різні серії, настілки, локалізації закордоном… і я досі іноді уявляю, як би пішло проєктові на користь звуження усіх лінійок до однієї серії, яка б, утім, малювалась не у форматі європейських альбомів, а синґлово, і як би тоді змінились від обсягу окремих частин темп оповіді, можливість деталізації персонажів тощо тощо. Масштаб таки дав The Will побачити й поправити деякі зі своїх помилок, а все ж, не всі.
#мальописроку2024 🐈⬛
28.03.202512:57
залишився останній допис🫠🫠🫠
20.03.202515:40
Наш чатоверс спільночитоглядобожевілля давно не божеволів зі своїми спільночитоглядами, тож потроху братимемось за прочитання 🔨«Низки смертей Лейли Старр» Рама Ві і Філіпе Андреаде.
Кумпанія, як завжди, чудова:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🍄 гриб з юґґота
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠Попайка Кейна
Як сильно пощастить, спробую розфарбувати фігурку Калі до того, як ми всі почнемо дописувати щодо вражень🌝
Кумпанія, як завжди, чудова:
🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨🎨 Мальопосум
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🍄 гриб з юґґота
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
🫠Попайка Кейна
Як сильно пощастить, спробую розфарбувати фігурку Калі до того, як ми всі почнемо дописувати щодо вражень🌝
19.03.202511:28
🐕🦺«Кобзар. Буря», Ілля Бакута
Бакута однозначно демонструє із кожним наступним випуском «Кобзаря» дедалі більший прогрес, й то він тут є не тільки зі сторони Бакути як сценариста й художника, але й зі сторони Ігоря Жеведя як колориста. «Буря» вже не має тих «шорохуватостей» у взаємодії творчого дуо, які я відмічав для себе ще у «Падінні яструба», й тепер є максимально фактурною, рівномірно стилізованою, витриманою між загальними планами й деталізованістю, й то почасти якраз завдяки тому, що Жеведь вирівнює недозаповнене тло завдяки вже влучнішим кольоровим переходам й вдаліше витримує колірну гаму.
Бакута теж вже не ставить важливих для сюжету елементів «на стики» композиції: «Буря» досі має елементи, що вистрибають у поділ з панелей, однак тепер вони саме що «вистрибають», а не висять на межі. За еволюцією рисунку в цій серії, й тим більш за композиційними рішеннями, мені вкрай цікаво стежити. Із недоліків тут я б виділив хіба не найвдалішу у переданні сюжету обкладинку, до якої зауваги щодо хиб композиції попередніх частин досі можна застосувати.
Сюжет же досі не те щоб розростається у масштабі, і є досить простим у поданні «монстра тижня», а проте чимдалі кращим у «розвішуванні рушниць», які (я дуже сподіваюсь) стрілятимуть не по одній, а єдиним залпом. Мені не подобається порівняння «Кобзаря» із Міньйолою з погляду візуалу, а проте порівняння із Міньйолою з погляду подання глобальних сюжетних елементів через випадкові зустрічі, я все ж підтримаю. Хочеться, аби ті на позір випадкові образи виявились не випадковими, й щоб екшн нарешті прогресував у своїй виразности. Утім, тут, на жаль, як я для більшості українських серій, можливості автора обмежують темп виходу, й тому ті дрібні намистини у низці мітотворчих для світу мальопису епізодів чимдалі, тим більше тільки дражнять. Тож так, як і казав: хай дражнять не за так.
#мальописроку2024 🐈⬛
Бакута однозначно демонструє із кожним наступним випуском «Кобзаря» дедалі більший прогрес, й то він тут є не тільки зі сторони Бакути як сценариста й художника, але й зі сторони Ігоря Жеведя як колориста. «Буря» вже не має тих «шорохуватостей» у взаємодії творчого дуо, які я відмічав для себе ще у «Падінні яструба», й тепер є максимально фактурною, рівномірно стилізованою, витриманою між загальними планами й деталізованістю, й то почасти якраз завдяки тому, що Жеведь вирівнює недозаповнене тло завдяки вже влучнішим кольоровим переходам й вдаліше витримує колірну гаму.
Бакута теж вже не ставить важливих для сюжету елементів «на стики» композиції: «Буря» досі має елементи, що вистрибають у поділ з панелей, однак тепер вони саме що «вистрибають», а не висять на межі. За еволюцією рисунку в цій серії, й тим більш за композиційними рішеннями, мені вкрай цікаво стежити. Із недоліків тут я б виділив хіба не найвдалішу у переданні сюжету обкладинку, до якої зауваги щодо хиб композиції попередніх частин досі можна застосувати.
Сюжет же досі не те щоб розростається у масштабі, і є досить простим у поданні «монстра тижня», а проте чимдалі кращим у «розвішуванні рушниць», які (я дуже сподіваюсь) стрілятимуть не по одній, а єдиним залпом. Мені не подобається порівняння «Кобзаря» із Міньйолою з погляду візуалу, а проте порівняння із Міньйолою з погляду подання глобальних сюжетних елементів через випадкові зустрічі, я все ж підтримаю. Хочеться, аби ті на позір випадкові образи виявились не випадковими, й щоб екшн нарешті прогресував у своїй виразности. Утім, тут, на жаль, як я для більшості українських серій, можливості автора обмежують темп виходу, й тому ті дрібні намистини у низці мітотворчих для світу мальопису епізодів чимдалі, тим більше тільки дражнять. Тож так, як і казав: хай дражнять не за так.
#мальописроку2024 🐈⬛
26.03.202510:44
🙆♀️«Фаетон. Том 4. Архіпрот», Марія Ланцута
Отже, «Фаетоне», ти тримаєш мою увагу. Те, що із вже протягом трьох арок нависало над всесвітом, зрештою отримує сюжетний вихід, й це наразі найкраще, що ставалось в українській мальописній науковій фантастиці, із тим тільки моїм гейтерським коментарем, що як довго це все виходить (все ще швидше великої кількості перекладних коміксів, нагадаю). «Фаетон» досі, разом з тим, тримає досить світлий тон оповіді й не впадає в абсолютну приреченість, хай персонажі й страждають від подій, й це, на мою думку, із кожним роком з погляду наративу стає лише актуальнішим для авдиторії. Цей тон тут витримано не тільки колірною гамою, але й персонажами, динамікою їхньої взаємодії та реакціями на події, періодичним вплетенням (хай не завжди доречних, НМСД) жартів тощо.
Малюнок у «Фаетоні», хай і дрібними кроками, а розвивається із кожним томом. А проте, розвиток цей чимдалі більше відхиляється від школи західної й тяжіє до східної із (у дурній традиції адаптацій манґи) дієсловами на місці ідеофонів чи ономатопеї (не робіть так, лишайте вже ономатопею, ради усіх богів) та мімікою-масками. У цьому томі мені суб’єктивно було багатенько мемових поз й часом трохи просідали тіні у контурі. Баланс між тлом і персонажами, утім, і дуже прискіплива деталізація окремих елементів для мене загальне враження щодо малюнку вирівнюють.
#мальописроку2024 🐈⬛
Отже, «Фаетоне», ти тримаєш мою увагу. Те, що із вже протягом трьох арок нависало над всесвітом, зрештою отримує сюжетний вихід, й це наразі найкраще, що ставалось в українській мальописній науковій фантастиці, із тим тільки моїм гейтерським коментарем, що як довго це все виходить (все ще швидше великої кількості перекладних коміксів, нагадаю). «Фаетон» досі, разом з тим, тримає досить світлий тон оповіді й не впадає в абсолютну приреченість, хай персонажі й страждають від подій, й це, на мою думку, із кожним роком з погляду наративу стає лише актуальнішим для авдиторії. Цей тон тут витримано не тільки колірною гамою, але й персонажами, динамікою їхньої взаємодії та реакціями на події, періодичним вплетенням (хай не завжди доречних, НМСД) жартів тощо.
Малюнок у «Фаетоні», хай і дрібними кроками, а розвивається із кожним томом. А проте, розвиток цей чимдалі більше відхиляється від школи західної й тяжіє до східної із (у дурній традиції адаптацій манґи) дієсловами на місці ідеофонів чи ономатопеї (не робіть так, лишайте вже ономатопею, ради усіх богів) та мімікою-масками. У цьому томі мені суб’єктивно було багатенько мемових поз й часом трохи просідали тіні у контурі. Баланс між тлом і персонажами, утім, і дуже прискіплива деталізація окремих елементів для мене загальне враження щодо малюнку вирівнюють.
#мальописроку2024 🐈⬛
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.