Сашко Обрій. Поезія
24.04.202517:51
21.04.202517:02
***
Ще не зміг підібрати таких олівців я,
щоб в цю пору розкішноквітневу, п'янку
змалювати красу й широчінь Подінців'я,
що цілує вустами меандрів ріку!
Ув обіймах достиглого квітня так парко!
І земля, увібравши достатньо тепла,
двох зайців погуляти пускає нацпарком
і косулю, що, вчувши мене, утекла.
Сонце сіло за кручі, природа принишкла,
лиш хрущі, зусібіч оточивши мене,
наче зайшлого турка – проворні опришки,
що робити зі мною – вирішують тишком,
коли світло за пруг остаточно пірне...
© Сашко Обрій.
Ще не зміг підібрати таких олівців я,
щоб в цю пору розкішноквітневу, п'янку
змалювати красу й широчінь Подінців'я,
що цілує вустами меандрів ріку!
Ув обіймах достиглого квітня так парко!
І земля, увібравши достатньо тепла,
двох зайців погуляти пускає нацпарком
і косулю, що, вчувши мене, утекла.
Сонце сіло за кручі, природа принишкла,
лиш хрущі, зусібіч оточивши мене,
наче зайшлого турка – проворні опришки,
що робити зі мною – вирішують тишком,
коли світло за пруг остаточно пірне...
© Сашко Обрій.
15.04.202510:31
***
Кружляють армії бджолині,
вночі і вдень качають мед.
А я й собі до них полину
у цвіту білого замет.
Від ароматів і гудіння
мені не стямитись ніяк:
минає хвилька ненадійна –
і вже бджола, а не людина,
пірнаю в терен і вишняк!
© Сашко Обрій.
Кружляють армії бджолині,
вночі і вдень качають мед.
А я й собі до них полину
у цвіту білого замет.
Від ароматів і гудіння
мені не стямитись ніяк:
минає хвилька ненадійна –
і вже бджола, а не людина,
пірнаю в терен і вишняк!
© Сашко Обрій.
13.04.202516:26
***
Крокую пагорбами з крейди,
неначе Армстронг-астронавт.
Бої точились тут і рейди,
тепер же – мирна сторона.
Внизу скубуть зеленотрав'я
три чорні плямки трьох корів.
І щоб грудьми її вбирав я,
краса із пагорбів, ярів
з усіх кутків чимдуж розквітла,
немов діставши квіти з шаф.
Тож, спраглий сонячного світла,
топчу цей місячний ландшафт!
Тут не дарма – Святії Гори,
бо сам Творець їх освятив!
Бо непорочні ці простори –
немов портал в іншосвіти.
Не жити в них – то справжня мука,
жебрацьке скніння в пащі міст...
Тож не мовчи, корівко, – мукай!
А я вбиратиму ці звуки
і кольори, мов цінний вміст!
© Сашко Обрій.
Крокую пагорбами з крейди,
неначе Армстронг-астронавт.
Бої точились тут і рейди,
тепер же – мирна сторона.
Внизу скубуть зеленотрав'я
три чорні плямки трьох корів.
І щоб грудьми її вбирав я,
краса із пагорбів, ярів
з усіх кутків чимдуж розквітла,
немов діставши квіти з шаф.
Тож, спраглий сонячного світла,
топчу цей місячний ландшафт!
Тут не дарма – Святії Гори,
бо сам Творець їх освятив!
Бо непорочні ці простори –
немов портал в іншосвіти.
Не жити в них – то справжня мука,
жебрацьке скніння в пащі міст...
Тож не мовчи, корівко, – мукай!
А я вбиратиму ці звуки
і кольори, мов цінний вміст!
© Сашко Обрій.
12.04.202506:21
08.04.202509:23
А.Тарковський
переклад-Сашко Обрій
Де цілували степ кургани
лицем в траву, мов горбуни,
де дрібно били в барабани
і пил клубили табуни,
де на рогах воли гойдали
південне сонце чумака
й гіркою патокою жалю
чадило вугля з кізяка,
де кам'яні баби одвічні
у снах вставали із руїн
і йшли ропухи опівнічні,
аби вклонитись в ноги їм,
я брів босоніж до Азову.
І шарпав груди суховій.
Та південь кликав знову й знову
мене, скитальця, в лоно мрій.
Топтав чебрець у ріднім краї
(де ж тіло спало? – там, де й дух),
й наслідував (чому? – не знаю)
Григорія Сковороду.
Я гриз його благословенний,
священний, кам'яний сухар.
Та крізь мій Всесвіт він до мене
його лицем пройшов, мов цар.
Хоч перед ним принадні сіті
мінились барвами дарма.
А я любив чарунки всі ці.
В мені й тепер свобод нема...
Не надивуюсь маєстатом
його щасливих дум-осанн!
Та подаруй мені спів птаха.
І степ. Пощо? – Не знаю й сам.
Чи не для того танцю з миттю,
як відпущу усе земне
і в сяйві зір повернуть діти
роздоллю рідному мене?
©А.Тарковський.
переклад-Сашко Обрій
Де цілували степ кургани
лицем в траву, мов горбуни,
де дрібно били в барабани
і пил клубили табуни,
де на рогах воли гойдали
південне сонце чумака
й гіркою патокою жалю
чадило вугля з кізяка,
де кам'яні баби одвічні
у снах вставали із руїн
і йшли ропухи опівнічні,
аби вклонитись в ноги їм,
я брів босоніж до Азову.
І шарпав груди суховій.
Та південь кликав знову й знову
мене, скитальця, в лоно мрій.
Топтав чебрець у ріднім краї
(де ж тіло спало? – там, де й дух),
й наслідував (чому? – не знаю)
Григорія Сковороду.
Я гриз його благословенний,
священний, кам'яний сухар.
Та крізь мій Всесвіт він до мене
його лицем пройшов, мов цар.
Хоч перед ним принадні сіті
мінились барвами дарма.
А я любив чарунки всі ці.
В мені й тепер свобод нема...
Не надивуюсь маєстатом
його щасливих дум-осанн!
Та подаруй мені спів птаха.
І степ. Пощо? – Не знаю й сам.
Чи не для того танцю з миттю,
як відпущу усе земне
і в сяйві зір повернуть діти
роздоллю рідному мене?
©А.Тарковський.
23.04.202517:48
***
Що то за гул знадвору кличе,
щоб не засиджувався я?
Сидіти в хаті так не личить
здоровим хлопцям-бугаям!
То погудіть в садок мій вийшли
нащадки горді і гучні
хрущів з тарасової вишні...
І кобзаревий вірш мені
гуртом розказують напам'ять
у двадцять п'яту цю весну,
не забував щоб
й щоб отам я,
під мирний гул і щебетання,
хрущем під вишнею заснув...
© Сашко Обрій.
Що то за гул знадвору кличе,
щоб не засиджувався я?
Сидіти в хаті так не личить
здоровим хлопцям-бугаям!
То погудіть в садок мій вийшли
нащадки горді і гучні
хрущів з тарасової вишні...
І кобзаревий вірш мені
гуртом розказують напам'ять
у двадцять п'яту цю весну,
не забував щоб
й щоб отам я,
під мирний гул і щебетання,
хрущем під вишнею заснув...
© Сашко Обрій.
21.04.202514:35
***
За все в житті доводиться платити:
минуло перемир'я великоднє
й накинулось з потрійним апетитом
жувати фронт вороже нице кодло.
І знов зухвало ходить краєм леза,
забувши, що внизу – фатальна яма.
Та, мов війні рішуча антитеза,
весна ще дужче цвітом забуяла!
© Сашко Обрій.
За все в житті доводиться платити:
минуло перемир'я великоднє
й накинулось з потрійним апетитом
жувати фронт вороже нице кодло.
І знов зухвало ходить краєм леза,
забувши, що внизу – фатальна яма.
Та, мов війні рішуча антитеза,
весна ще дужче цвітом забуяла!
© Сашко Обрій.
15.04.202504:44
***
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!
Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.
Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...
© Сашко Обрій.
13.04.202512:56
***
Загруз "по самі помідори"
у ґрунт ворожий артснаряд.
Скривила гільза пащу вгору,
мов готувалась до проклять...
І оніміла так подосі.
В її ж дюралевій норі
сплели гніздо практичні оси,
щоб від зорі і до зорі
нести життя своє осине,
аби вогонь його не згас!
Супроти нього смерть безсила,
що ніс в собі оцей фугас.
Оса вродила доню й сина.
А гільза що? Від цього їй
ще дужче рот перекосило
в гримасі зболено-німій.
Бо в ній, допіру смертоносній,
рожденній сіять кров і зло,
відколи тут гніздяться оси,
життя зненацька розцвіло!
© Сашко Обрій.
Загруз "по самі помідори"
у ґрунт ворожий артснаряд.
Скривила гільза пащу вгору,
мов готувалась до проклять...
І оніміла так подосі.
В її ж дюралевій норі
сплели гніздо практичні оси,
щоб від зорі і до зорі
нести життя своє осине,
аби вогонь його не згас!
Супроти нього смерть безсила,
що ніс в собі оцей фугас.
Оса вродила доню й сина.
А гільза що? Від цього їй
ще дужче рот перекосило
в гримасі зболено-німій.
Бо в ній, допіру смертоносній,
рожденній сіять кров і зло,
відколи тут гніздяться оси,
життя зненацька розцвіло!
© Сашко Обрій.
11.04.202509:37
Осанна сільському туалету
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!
Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!
О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!
Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.
Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.
І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!
Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!
© Сашко Обрій.
07.04.202515:15
22.04.202512:22
19.04.202517:47
14.04.202517:11
13.04.202510:36
Мова степу
І хоч погано ще я знаю
цю мову вітру, трав, струмка,
зі мною щиро розмовляє
земна юдоль степовика.
Бува – лиш хмарами, на мигах.
Буває, кряканням крука,
ця нерозкрита людом книга,
що загубилась у віках.
Рече віками, мов устами,
до мене зелень молода.
Та фрази губляться і тануть...
Людської ж мови Бог не дав.
Як знаєш – так їх і розгадуй! –
Недовідомі шифри ці
сичать в степу до мене гадом,
плюскочуть щукою в ріці.
З гаїв зітханням солов'їним,
дзижчанням джмелика й бджоли
ця мова степу в мене в'їлась,
мов в бовдур – сажа від золи.
Та часом тут, в цім райськім краї,
зрина його лихий двійник
і в степу мову відбирає
сердитим гуркотом війни.
© Сашко Обрій.
І хоч погано ще я знаю
цю мову вітру, трав, струмка,
зі мною щиро розмовляє
земна юдоль степовика.
Бува – лиш хмарами, на мигах.
Буває, кряканням крука,
ця нерозкрита людом книга,
що загубилась у віках.
Рече віками, мов устами,
до мене зелень молода.
Та фрази губляться і тануть...
Людської ж мови Бог не дав.
Як знаєш – так їх і розгадуй! –
Недовідомі шифри ці
сичать в степу до мене гадом,
плюскочуть щукою в ріці.
З гаїв зітханням солов'їним,
дзижчанням джмелика й бджоли
ця мова степу в мене в'їлась,
мов в бовдур – сажа від золи.
Та часом тут, в цім райськім краї,
зрина його лихий двійник
і в степу мову відбирає
сердитим гуркотом війни.
© Сашко Обрій.
10.04.202514:44
***
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це
Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.
Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...
© Сашко Обрій.
07.04.202507:27
***
"Ото мені ти не втирай,
що ти не Лесик Небокрай!" -
Мені Василь "Вітрило" Лютий,
який нічого не наплутав,
пред'яву кинув ще з утра!
"Тож не видумуй тут, мовляв,
що ти Сашко якийсь там... Обрій!
Це псевдо в когось ти украв.
Тож поверни назад, будь добрий!"
А вчора Лесик Небокрай
повиганяв ганебних краль,
що Алєксандром Ґарізонтом
його назвали десять раз,
коли закінчилось різотто,
а потім - віскі та ікра.
Аби уникнути напруг,
підскочив згодом Шура Пруг,
усім роздавши по цукерці,
щоб не сварився з другом друг.
© Лесик Небокрай.
(він же Сашко Обрій)
"Ото мені ти не втирай,
що ти не Лесик Небокрай!" -
Мені Василь "Вітрило" Лютий,
який нічого не наплутав,
пред'яву кинув ще з утра!
"Тож не видумуй тут, мовляв,
що ти Сашко якийсь там... Обрій!
Це псевдо в когось ти украв.
Тож поверни назад, будь добрий!"
А вчора Лесик Небокрай
повиганяв ганебних краль,
що Алєксандром Ґарізонтом
його назвали десять раз,
коли закінчилось різотто,
а потім - віскі та ікра.
Аби уникнути напруг,
підскочив згодом Шура Пруг,
усім роздавши по цукерці,
щоб не сварився з другом друг.
© Лесик Небокрай.
(він же Сашко Обрій)
22.04.202512:22
Верхівки пасок
Срачі не ущухають денно й нічно!
Вважаючи наївно, що всім по...,
безсовісно закони канонічні
порушила компанія "Сільпо".
Взяла і напекла верхівки пасок,
поправши всі можливі із вимог!
Воістину, в добу зривання масок
ми з вами в Україні живемо!
Цим вибриком "Сільпошка" захотіла
над нами насміятися всіма,
відтявши пасці голову від тіла! –
Для неї ж бо святого ніц нема!
Отак вбива комерція святині
в угоду пащі, чреву й гаманцю!
Я бачу богохульця на квартирі,
що жадібно ковта верхівку цю!
Паски раніше цілі їли радо
й навбитки крашанками грались ми.
Та голови без тіл жувати – зрада!
Невже це стане трендом між дітьми!?
Що б не верзло "Сільпо", усе – відмазка!
Цьому немає виправдань гріху!
А раптом – це диверсія від Маска
і "Тесла" випіка верхівки пасок
ночами у добу оцю лиху?
А вдень штампує роботів й старлінки
для суто, так би мовить, прикриття.
Та ми не проковтнемо цю сторінку
й пектимем паски цілими – затям!
Затям, потворний Ілоне-фашисте:
ми звичаї святі не віддамо!
Аж тут озвались кляті пофігісти:
"Ми їли все – й надалі будем їсти!
А ще – ми в ногу з часом ідемо!"
© Сашко Обрій.
Срачі не ущухають денно й нічно!
Вважаючи наївно, що всім по...,
безсовісно закони канонічні
порушила компанія "Сільпо".
Взяла і напекла верхівки пасок,
поправши всі можливі із вимог!
Воістину, в добу зривання масок
ми з вами в Україні живемо!
Цим вибриком "Сільпошка" захотіла
над нами насміятися всіма,
відтявши пасці голову від тіла! –
Для неї ж бо святого ніц нема!
Отак вбива комерція святині
в угоду пащі, чреву й гаманцю!
Я бачу богохульця на квартирі,
що жадібно ковта верхівку цю!
Паски раніше цілі їли радо
й навбитки крашанками грались ми.
Та голови без тіл жувати – зрада!
Невже це стане трендом між дітьми!?
Що б не верзло "Сільпо", усе – відмазка!
Цьому немає виправдань гріху!
А раптом – це диверсія від Маска
і "Тесла" випіка верхівки пасок
ночами у добу оцю лиху?
А вдень штампує роботів й старлінки
для суто, так би мовить, прикриття.
Та ми не проковтнемо цю сторінку
й пектимем паски цілими – затям!
Затям, потворний Ілоне-фашисте:
ми звичаї святі не віддамо!
Аж тут озвались кляті пофігісти:
"Ми їли все – й надалі будем їсти!
А ще – ми в ногу з часом ідемо!"
© Сашко Обрій.
15.04.202511:06
***
Час "ікс" в мені тихенько тенькнув –
й знов у степи пішов естет.
Стирчать на пагорбах густенько
зловісні гільзи від ракет.
Між ними –
всохлий і незламний,
безсмертник в купах крейдяних.
Внизу, в селі – вирує гамір.
А тут хіба снує кущами
самотній заєць-степовик.
© Сашко Обрій.
Час "ікс" в мені тихенько тенькнув –
й знов у степи пішов естет.
Стирчать на пагорбах густенько
зловісні гільзи від ракет.
Між ними –
всохлий і незламний,
безсмертник в купах крейдяних.
Внизу, в селі – вирує гамір.
А тут хіба снує кущами
самотній заєць-степовик.
© Сашко Обрій.
14.04.202517:11
ПИСАНКА
Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч пихтить і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
втаємничене диво з любові й терпіння.
Як за мить на простій шкаралупі яйця
цілий Всесвіт розкручується по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
розсипає довкола черлені коралі.
Як росте на три поверхи Древо життя
під вертким писачком віртуозного майстра:
зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.
Крізь оздобу на тлі проступають боги,
щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...
Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
хата дідова в цій відцентровій напрузі.
В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це андронний колайдер чи ядерний синтез?"
Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...
© Сашко Обрій.
Художник - Олег Шупляк
Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч пихтить і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
втаємничене диво з любові й терпіння.
Як за мить на простій шкаралупі яйця
цілий Всесвіт розкручується по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
розсипає довкола черлені коралі.
Як росте на три поверхи Древо життя
під вертким писачком віртуозного майстра:
зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.
Крізь оздобу на тлі проступають боги,
щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...
Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
хата дідова в цій відцентровій напрузі.
В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це андронний колайдер чи ядерний синтез?"
Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...
© Сашко Обрій.
Художник - Олег Шупляк
13.04.202508:09
***
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.
Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"
Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.
Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.
© Сашко Обрій.
08.04.202515:56
07.04.202506:20
***
Дюдя вдарила!
Ввірвалась в квітень осінь,
холоди з кишень дістала, мов ножі.
Обтрусила квіти, бджіл із абрикос і
задощила...
А на рештках цвіту досі
хазяйнують
босі джмелики-моржі.
© Сашко Обрій.
Дюдя вдарила!
Ввірвалась в квітень осінь,
холоди з кишень дістала, мов ножі.
Обтрусила квіти, бджіл із абрикос і
задощила...
А на рештках цвіту досі
хазяйнують
босі джмелики-моржі.
© Сашко Обрій.
Паказана 1 - 24 з 89
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.