колючий светр
написати мені можна тут: @itchysweater
реклама: співпраця можлива, якщо ваш канал про книжки і схожий на мій
реклама: співпраця можлива, якщо ваш канал про книжки і схожий на мій
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэннеРосія
МоваІншая
Дата стварэння каналаAug 19, 2020
Дадана ў TGlist
Oct 02, 2023Прыкрепленая група
то є хазяйка
13
Апошнія публікацыі ў групе "колючий светр"
30.03.202514:09
а взагалі ми дууууже багато текстів записали собі на прочитання. пані богдана романцова навіть давала нам топ-50 важливих творів за останні 50 років
потихеньку треба читати і розбирацця
потихеньку треба читати і розбирацця
30.03.202514:08
трохи розказую, що розбирали на курсі від літосвіти. перш за все, любимі інтертексти. гратись із ними можна до безкінечности, бо якщо ви читаєте багато і помічаєте багато, то в будь-якій книжці, навіть не класичній, можна знайти (або вигадать) алюзії та відсилання на інші тексти. і це завжди корисно, навіть якщо автор цих алюзій у свій текст і не вшивав. не страшно! головне аби вам було дотепно
власне, пройдемось по текстам, які треба, або бажано, але необов'язково читати в тандемі
🕯"улісс" джойса - гомер "одіссея"
обов'язково перед джойсом треба(!) ознайомитися із гомером, бо без цього улісс стане для вас безсенсовою хуйньою. недослівно цитую пана ростислава семківа
🕯баєтт - діккенс та теккерей
книжки антонії баєтт МОЖНА читати без попереднього читання діккенса та теккерея, але якщо хочеться повного занурення за бажанням можна й поєднати
🕯"колекціонер" фаулза - "буря" шекспіра
рвусь перечитати фаулза після шекспіра, бо підліткою мені текст сподобався просто, бо мені було тоді незвично. відсилання тут починаються вже на іменах головних героїв
🕯"інша дівчина" анні ерно - лист франца кафки до батька
не можу ніде знайти цей текст в англійському перекладі. може, я десь недочитала і його нема, але ерно написала цю новелу в стилі відомого листа кафки до свого батька-тирана. лист я читала, над розводами від його сліз зітхала((
🕯"ім’я рози" умберто еко - детективи конан-дойля, "вавилонська бібліотека" борхеса, детективи агати крісті, "поетика" аристотеля
ну власне, додати нічого. окрім того, що еко багато апелює до середньовіччя у своєму тексті, тому якщо вам не особливо цікава ця епоха, то книжка може пройти повз
🕯"виголошення лоту 49" пінчона - американські комікси 60-х
🕯"подвійний леон" іздрика - фільм "леон"
так, тут інтертекст не у формі власне тексту, але все ж додам
власне, пройдемось по текстам, які треба, або бажано, але необов'язково читати в тандемі
🕯"улісс" джойса - гомер "одіссея"
обов'язково перед джойсом треба(!) ознайомитися із гомером, бо без цього улісс стане для вас безсенсовою хуйньою. недослівно цитую пана ростислава семківа
🕯баєтт - діккенс та теккерей
книжки антонії баєтт МОЖНА читати без попереднього читання діккенса та теккерея, але якщо хочеться повного занурення за бажанням можна й поєднати
🕯"колекціонер" фаулза - "буря" шекспіра
рвусь перечитати фаулза після шекспіра, бо підліткою мені текст сподобався просто, бо мені було тоді незвично. відсилання тут починаються вже на іменах головних героїв
🕯"інша дівчина" анні ерно - лист франца кафки до батька
не можу ніде знайти цей текст в англійському перекладі. може, я десь недочитала і його нема, але ерно написала цю новелу в стилі відомого листа кафки до свого батька-тирана. лист я читала, над розводами від його сліз зітхала((
🕯"ім’я рози" умберто еко - детективи конан-дойля, "вавилонська бібліотека" борхеса, детективи агати крісті, "поетика" аристотеля
ну власне, додати нічого. окрім того, що еко багато апелює до середньовіччя у своєму тексті, тому якщо вам не особливо цікава ця епоха, то книжка може пройти повз
🕯"виголошення лоту 49" пінчона - американські комікси 60-х
🕯"подвійний леон" іздрика - фільм "леон"
так, тут інтертекст не у формі власне тексту, але все ж додам
Пераслаў з:
at eternity’s gate
22.03.202513:57
ще не додивилася, але вже спішу поділитись тут
Ксенія Малих вкладає знайомі усім імена у контекст історії сучасного українського мистецтва
особливо цінні розповіді про задуми робіт, які практично неможливо знайти в інтернеті
Ксенія Малих вкладає знайомі усім імена у контекст історії сучасного українського мистецтва
особливо цінні розповіді про задуми робіт, які практично неможливо знайти в інтернеті
22.03.202513:26
останній раз, коли я прочитала книжку довшу за 300 сторінок, був 5 місяців тому. здається, у мене таки проблеми, хєх🚬
*дивлюсь на початі товсті томи, з якими я буквально сплю, щоб не втрачати їх з поля зору. може, хоч один я закінчу, просто треба ще пару десятиліть*
*дивлюсь на початі товсті томи, з якими я буквально сплю, щоб не втрачати їх з поля зору. може, хоч один я закінчу, просто треба ще пару десятиліть*
07.03.202517:07
у нас сьогодні в місті +20, і я їздила потусить із пташками і деревами в парк. намітила собі містечко під сосною, де можна класно повайбувать з граками (вперше побачила аби вони підходили до людей так близько) і почитать книжку. поїду наступного разу, коли повністю вилікуюсь, і на небі буде сонце
в парку здебільшого одні сосни, тому ще й пахне як в раю
в парку здебільшого одні сосни, тому ще й пахне як в раю
06.03.202518:17
мері шеллі якось перекладала (і не закінчила) п'єсу "мірра" відомого італійського письменника вітторіо альф'єрі. це історія про інцестуальне кохання доньки до батька, база якої лежить в грецьких мітах
якщо хто не чув міт про мірру, яка стала мирровим деревом, зокрема у переказі овідія у "метаморфозах", то слухайте
мірра, донька кіпрського царя кініра була охоплена забороненою пристрастю до свого батька. після безуспішних намагань подолати це почуття і спроби повішатись, мірра за допомогою своєї годувальниці обманом вступила в зв'язок з батьком під покровом ночі (годувальниця привела її до кініра в ролі коханки), і в першу ж ніч завагітніла від нього. після декількох ночей разом, кінір таки захотів побачити лице юної дівчини, з якою спав. коли він підніс смолоскип до ліжка і дізнався правду, то схватив меча і намагався вбити свою доньку. мірра в страху зуміла втекти від його гніву. місяцями блукаючи полями, вона благала богів про порятунок, і зрештою вони перетворили її на миррове дерево, яке вічно плаче пахучою смолою. згодом з цього дерева народився адоніс
п'єса ж аліф'єрі психологічна, вона концентрується на муках мірри, аніж на самому злочині (та карі):
мірра не йде в ліжко свого батька, натомість її видають заміж за славного юнака перея, якого звісно ж вона не кохає, бо мучиться від бажання до свого батька. вона вагається між бажанням жити та смертю, вважаючи, що лише смерть може звільнити її від гріховних думок. причиною ж її почуттів до батька є матір, яка не схотіла підносити пахощі в дар венері, і та прокляла її доньку мірру на вічну інцестуальну пристрасть. мірра зрештою погоджується на шлюб, просячи перея після заручин одразу поїхати з кіпру подалі від батьків. однак в останній момент у відчаї мірра божеволіє і кидається на меч. перед смертю вона натякає батькові на причину своїх мук. трагедія завершується смертю мірри на очах у батьків
мері шеллі вважала цю п'єсу найкращою у альф'єрі. у своїх творах, не тільки у франкенштейні, вона не раз звертається до стосунків батька і доньки, але як наголосила міранда сеймур (авторка біографії мері), припускати, що якісь заборонені почуття були між нею та ґодвіном, буде неправильно. у 18-19 столітті тема любови між родичами була не чужа і часто обговорювалась, а п'єса альф'єрі, втім, довго не перекладалась з італійської через її контраверсійність. хоча й написана вона дуже красиво і читається жваво завдяки психологізму та фатальности ситуації. овідієва версія звісно теж красива, але кхм кхм трохи хардкорна гг
#мерішеллі
якщо хто не чув міт про мірру, яка стала мирровим деревом, зокрема у переказі овідія у "метаморфозах", то слухайте
мірра, донька кіпрського царя кініра була охоплена забороненою пристрастю до свого батька. після безуспішних намагань подолати це почуття і спроби повішатись, мірра за допомогою своєї годувальниці обманом вступила в зв'язок з батьком під покровом ночі (годувальниця привела її до кініра в ролі коханки), і в першу ж ніч завагітніла від нього. після декількох ночей разом, кінір таки захотів побачити лице юної дівчини, з якою спав. коли він підніс смолоскип до ліжка і дізнався правду, то схватив меча і намагався вбити свою доньку. мірра в страху зуміла втекти від його гніву. місяцями блукаючи полями, вона благала богів про порятунок, і зрештою вони перетворили її на миррове дерево, яке вічно плаче пахучою смолою. згодом з цього дерева народився адоніс
п'єса ж аліф'єрі психологічна, вона концентрується на муках мірри, аніж на самому злочині (та карі):
мірра не йде в ліжко свого батька, натомість її видають заміж за славного юнака перея, якого звісно ж вона не кохає, бо мучиться від бажання до свого батька. вона вагається між бажанням жити та смертю, вважаючи, що лише смерть може звільнити її від гріховних думок. причиною ж її почуттів до батька є матір, яка не схотіла підносити пахощі в дар венері, і та прокляла її доньку мірру на вічну інцестуальну пристрасть. мірра зрештою погоджується на шлюб, просячи перея після заручин одразу поїхати з кіпру подалі від батьків. однак в останній момент у відчаї мірра божеволіє і кидається на меч. перед смертю вона натякає батькові на причину своїх мук. трагедія завершується смертю мірри на очах у батьків
мері шеллі вважала цю п'єсу найкращою у альф'єрі. у своїх творах, не тільки у франкенштейні, вона не раз звертається до стосунків батька і доньки, але як наголосила міранда сеймур (авторка біографії мері), припускати, що якісь заборонені почуття були між нею та ґодвіном, буде неправильно. у 18-19 столітті тема любови між родичами була не чужа і часто обговорювалась, а п'єса альф'єрі, втім, довго не перекладалась з італійської через її контраверсійність. хоча й написана вона дуже красиво і читається жваво завдяки психологізму та фатальности ситуації. овідієва версія звісно теж красива, але кхм кхм трохи хардкорна гг
#мерішеллі
14.02.202511:29
за текст можна подякувати валентинкою, хє-хє
https://t.me/anonymousnovalentinebot?start=445859729
https://t.me/anonymousnovalentinebot?start=445859729
14.02.202511:11
Наскільки взагалі можливо буквально сприймати текст чи будь-який продукт творчости про жінку, одержиму дияволом/демоном/злим духом? Перед тим, як я подивилась Possession (1981) я прочитала книжку Сари Ґран "Підійди ближче". Написана вона зовсім нехитро та й сюжет доволі простий: жінка, яка живе зі своїм ідеальним чоловіком і успішно заробляє собі на життя архітекторкою, одного дня підозрює, що у неї вселився демон. Точніше, демониця. З довжелезними нігтями, довгим чорним волоссям і небезпечно гострими зубами. Її вуста у снах головної героїні промовляють до неї солодкі слова "я завжди буду з тобою, бо я тебе дуже люблю". З кожним днем її одержимості вона все більше втрачає контроль над своїм тілом та розумом. Жінка не пам'ятає, коли це вона купила (вкрала) цю дорогу криваву помаду, або кхм кхм вбила продавця журналів у кіоску, бо він їй одного разу дорікнув у тому, що вона читає журнал замість того аби купити його. Вона спить із незнайомими чоловіками, все частіше свариться зі своїм чоловіком (бо як же він все-таки дратує, коли приходить з роботи пізно ввечері, або коли кидає їй шпильку щодо невипраної білизни!). Тіні згущуються й історія бере повороти у трохи криваву сторону. Текст максимально НЕ провокує на думки "а що криється за її одержимістю?", він працює завдяки скрипучій горрорній складовій, бо губити себе у самій собі - це дуже страшно. Але хіба цей момент не дає простір для чогось глибшого?
Клариса Пінкола Естес у своїй книжці "Жінки, які біжать з вовками" пише про архетип дикої жінки, яка є в кожній з нас. Каже, мовляв, у жінки за дефолтом є таємне життя із таємними думками та почуттями, які наче й виглядають дико, але насправді є природними. "Навіть жінка, яку спіймали у сильце, оберігає місце для дикої самості, адже інтуїтивно знає: одного дня відкриється лазівка, щілина, шанс, і вона дремене геть чимдуж". Головна героїня Сари Ґран по суті отримала свою лазівку із "сильця" (ідеального шлюбу із ідеальним чоловіком?)
Одержимість можна читати як один із спільних експірієнсів кожної жінки, яка втрачає ту свою "самість". Дуже часто коли я дивлюсь у дзеркало, я не впізнаю себе і мені мимоволі стає страшно, бо якщо ця людина в дзеркалі не я, то ДЕ я.
Інший текст, який я не думала, що можна пов'язати із цією темою аж поки не почала писати про Сару Ґран, це коротка новела Лізи Таттл "Моя смерть". Нещодавно овдовіла безіменна письменниця, яка, намагаючись відновити свою кар'єру після смерті чоловіка, вирішує написати біографію маловідомої художниці та письменниці Гелен Ралстон. Під час дослідження життя Ралстон вона виявляє uncanny паралелі між їхніми долями, і в результаті втрачає саму себе. Таттл тут підіймає питання роль жінки в мистецтві, яка часто затьмарена чоловіком. Однак як на мене тема розкрита не до кінця. Енівей, і так безіменна героїня, захоплюючись (будучи одержимою? ха!) іншою жінкою, знову губиться і віддаляється від відчуття свого Я. "Моя смерть" - це те, що можна прочитати як знову ж таки універсальний досвід жінок, особливо у мистецтві, які пов'язуючи своє життя і творчість з кимось іншим (в першу чергу з чоловіком), помирають як мисткині та особистості. І знову ж таки, цей досвід у тексті переданий за допомогою горрорних аспектів. Жіноче роздвоєння - це scary as fuck, получається так
Клариса Пінкола Естес у своїй книжці "Жінки, які біжать з вовками" пише про архетип дикої жінки, яка є в кожній з нас. Каже, мовляв, у жінки за дефолтом є таємне життя із таємними думками та почуттями, які наче й виглядають дико, але насправді є природними. "Навіть жінка, яку спіймали у сильце, оберігає місце для дикої самості, адже інтуїтивно знає: одного дня відкриється лазівка, щілина, шанс, і вона дремене геть чимдуж". Головна героїня Сари Ґран по суті отримала свою лазівку із "сильця" (ідеального шлюбу із ідеальним чоловіком?)
Одержимість можна читати як один із спільних експірієнсів кожної жінки, яка втрачає ту свою "самість". Дуже часто коли я дивлюсь у дзеркало, я не впізнаю себе і мені мимоволі стає страшно, бо якщо ця людина в дзеркалі не я, то ДЕ я.
Інший текст, який я не думала, що можна пов'язати із цією темою аж поки не почала писати про Сару Ґран, це коротка новела Лізи Таттл "Моя смерть". Нещодавно овдовіла безіменна письменниця, яка, намагаючись відновити свою кар'єру після смерті чоловіка, вирішує написати біографію маловідомої художниці та письменниці Гелен Ралстон. Під час дослідження життя Ралстон вона виявляє uncanny паралелі між їхніми долями, і в результаті втрачає саму себе. Таттл тут підіймає питання роль жінки в мистецтві, яка часто затьмарена чоловіком. Однак як на мене тема розкрита не до кінця. Енівей, і так безіменна героїня, захоплюючись (будучи одержимою? ха!) іншою жінкою, знову губиться і віддаляється від відчуття свого Я. "Моя смерть" - це те, що можна прочитати як знову ж таки універсальний досвід жінок, особливо у мистецтві, які пов'язуючи своє життя і творчість з кимось іншим (в першу чергу з чоловіком), помирають як мисткині та особистості. І знову ж таки, цей досвід у тексті переданий за допомогою горрорних аспектів. Жіноче роздвоєння - це scary as fuck, получається так
02.02.202523:08
як стають подружками зараз: підписуються одна на одну в соцмережах
як ставали подружками в часи мері шеллі: обмінювались одна з одною локонами волосся
😌
як ставали подружками в часи мері шеллі: обмінювались одна з одною локонами волосся
😌
02.02.202519:32
ні ну якшо дворянство та церква вас возбуждає, то---
Пераслаў з:
Видавництво «Темпора»
30.01.202513:12
🔥Ми знаємо, що «Одержимість» А. С. Баєтт ви чекали так само як і ми. І от нарешті, книжка приїхала з друкарні та вже невдовзі буде у продажу!
***
Молодий літературознавець-невдаха Роланд Мітчелл вважає, що запізнився і проґавив усе найцікавіше. Навіть про предмет його досліджень, вікторіанського поета Рендольфа Генрі Еша, все вже написали до нього, а йому лишається тільки розставляти принагідні дрібні примітки. Усе змінюється, коли він випадково знаходить пристрасний лист Еша, адресований не дружині. Намагаючись встановити загадкову адресатку, Роланд поринає у літературний детектив, де будуть готичні пустища і розриті могили, таємниці з минулого і спіритичні сеанси, твори викрадені, втрачені й віднайдені, і врешті любов, що долає час і поєднує епохи. «Одержимість» А. С. Баєтт здобула Букерівську премію 1990 року і визнання широкої публіки та критиків як один з найважливіших постмодерних британських романів. Це один із найпронизливіших любовних листів до книжок і дуже різних читачів, історія про те, як ми пояснюємо собі себе крізь призму нашої культурної спадщини.
✅Над книжкою працювали:
Переклад з англійської роману: Ярослава Стріха
Переклад з англійської поезії: Максим Стріха
Випускова редакторка: Богдана Романцова
Редагування: Олеся Павлишин
Коректура: Юлія Колеснікова
Дизайн та верстка: Ігор Дунець
На обкладинці використано ілюстрацію Ольги Глумчер.
***
Молодий літературознавець-невдаха Роланд Мітчелл вважає, що запізнився і проґавив усе найцікавіше. Навіть про предмет його досліджень, вікторіанського поета Рендольфа Генрі Еша, все вже написали до нього, а йому лишається тільки розставляти принагідні дрібні примітки. Усе змінюється, коли він випадково знаходить пристрасний лист Еша, адресований не дружині. Намагаючись встановити загадкову адресатку, Роланд поринає у літературний детектив, де будуть готичні пустища і розриті могили, таємниці з минулого і спіритичні сеанси, твори викрадені, втрачені й віднайдені, і врешті любов, що долає час і поєднує епохи. «Одержимість» А. С. Баєтт здобула Букерівську премію 1990 року і визнання широкої публіки та критиків як один з найважливіших постмодерних британських романів. Це один із найпронизливіших любовних листів до книжок і дуже різних читачів, історія про те, як ми пояснюємо собі себе крізь призму нашої культурної спадщини.
✅Над книжкою працювали:
Переклад з англійської роману: Ярослава Стріха
Переклад з англійської поезії: Максим Стріха
Випускова редакторка: Богдана Романцова
Редагування: Олеся Павлишин
Коректура: Юлія Колеснікова
Дизайн та верстка: Ігор Дунець
На обкладинці використано ілюстрацію Ольги Глумчер.
30.01.202512:17
ура, потрошкі повертаю добірки (але все ще 50% книжок це ті, про які я бубню буквально постійно, вибачте)
ітак, не знаю, що для вас особисто супер weird fiction, але для мене це коли я читаю книжку із отаким 😦 лицем
перша пікча - раджу вже прочитані мною книжки, друга пікча - ще не читані, але в списку "треба читать"
👁 Здохни, коханий – Аріана Ґарвіч
Якби постнатальна депресія, жага не повернутися з лісу та клаустрофобія злилися в одне нестерпне речення, воно б звучало, як ця книга
👁 Її тіло та інші сторони – Кармен Марія Мачадо
Латиноамериканський магічний реалізм, феміністичний маніфест та дуже бісексуальні вайби. Манера письма Мачадо дивує, але цим і заворожує. А взагалі читайте не тільки цю збірку, тут писала про мої улюблені історії
👁 Earthlings – Sayaka Murata
Дивіця: що, якби ви були прибульцем у тілі людини, яку всі змушують грати у нормальне життя? Від домашнього насилля до канібалізму, від милих іграшок до жорстоких норм суспільства
👁 Chouette – Claire Oshetsky
До цієї історії є гарний відгук у чудової пані з каналу reading at midnight. Але якщо коротко: це книжка про жінку, яка народжує совеня
👁 Monstrilio – Gerardo Sámano Córdova
Сумно-жахливий преміс: у батьків помирає маленький син. Мама в горі "вирощує" із частинки його легені монстра, якого сприймає за свою дитину. Мене свого часу вона дуже зворушила
👁 Lapvona / Eileen – Ottessa Moshfegh
Lapvona – середньовічний фарс із канібалізмом, релігією і злом у найгидкішій його формі. Eileen – історія дівчини, яка настільки загублена в собі, що її вчинки починають смердіти в прямому сенсі (не питайте)
👁 Lives Of The Monster Dogs – Kirsten Bakis
Собаки з людським інтелектом, що носять фраки, цитують Гете та шукають сенс життя у Нью-Йорку. Це суміш стимпанку, готики та антиутопії, де людяність – це всього лише інший вид приручення
👁 The Illumination – Kevin Brockmeier
Одного дня люди починають світитися там, де їм боляче. Більше нічого не знаю, бо я запала лишень на це речення
👁 The Library At Mount Char – Scott Hawkins
На редіті в обговоренні дивних книжок ця була фаворитом багатьох. Бібліотека, яка наповнена богами, монстрами та людьми, що не вмирають. Писали, що вайбує Лавкрафтом
👁 Paradise Rot – Jenny Hval
Дуже по красивому квірна норвезька історія про дівчину, яка приїжджає на навчання, а її квартира починає розкладатися навколо неї. Межі між тілом, домом і природою стираються, поки ти починаєш плутати, де закінчується реальність і починається грибок ;)
👁 I'm Thinking of Ending Things – Iain Reid
Психологічний трилер, який змушує боятися навіть своїх думок. Але обережно! В кінці буде трохи сумно (ще раджу we spread цього ж автора)
скринька
ітак, не знаю, що для вас особисто супер weird fiction, але для мене це коли я читаю книжку із отаким 😦 лицем
перша пікча - раджу вже прочитані мною книжки, друга пікча - ще не читані, але в списку "треба читать"
👁 Здохни, коханий – Аріана Ґарвіч
Якби постнатальна депресія, жага не повернутися з лісу та клаустрофобія злилися в одне нестерпне речення, воно б звучало, як ця книга
👁 Її тіло та інші сторони – Кармен Марія Мачадо
Латиноамериканський магічний реалізм, феміністичний маніфест та дуже бісексуальні вайби. Манера письма Мачадо дивує, але цим і заворожує. А взагалі читайте не тільки цю збірку, тут писала про мої улюблені історії
👁 Earthlings – Sayaka Murata
Дивіця: що, якби ви були прибульцем у тілі людини, яку всі змушують грати у нормальне життя? Від домашнього насилля до канібалізму, від милих іграшок до жорстоких норм суспільства
👁 Chouette – Claire Oshetsky
До цієї історії є гарний відгук у чудової пані з каналу reading at midnight. Але якщо коротко: це книжка про жінку, яка народжує совеня
👁 Monstrilio – Gerardo Sámano Córdova
Сумно-жахливий преміс: у батьків помирає маленький син. Мама в горі "вирощує" із частинки його легені монстра, якого сприймає за свою дитину. Мене свого часу вона дуже зворушила
👁 Lapvona / Eileen – Ottessa Moshfegh
Lapvona – середньовічний фарс із канібалізмом, релігією і злом у найгидкішій його формі. Eileen – історія дівчини, яка настільки загублена в собі, що її вчинки починають смердіти в прямому сенсі (не питайте)
👁 Lives Of The Monster Dogs – Kirsten Bakis
Собаки з людським інтелектом, що носять фраки, цитують Гете та шукають сенс життя у Нью-Йорку. Це суміш стимпанку, готики та антиутопії, де людяність – це всього лише інший вид приручення
👁 The Illumination – Kevin Brockmeier
Одного дня люди починають світитися там, де їм боляче. Більше нічого не знаю, бо я запала лишень на це речення
👁 The Library At Mount Char – Scott Hawkins
На редіті в обговоренні дивних книжок ця була фаворитом багатьох. Бібліотека, яка наповнена богами, монстрами та людьми, що не вмирають. Писали, що вайбує Лавкрафтом
👁 Paradise Rot – Jenny Hval
Дуже по красивому квірна норвезька історія про дівчину, яка приїжджає на навчання, а її квартира починає розкладатися навколо неї. Межі між тілом, домом і природою стираються, поки ти починаєш плутати, де закінчується реальність і починається грибок ;)
👁 I'm Thinking of Ending Things – Iain Reid
Психологічний трилер, який змушує боятися навіть своїх думок. Але обережно! В кінці буде трохи сумно (ще раджу we spread цього ж автора)
скринька
27.01.202520:18
і до речі
бачила один позитивний відгук на книжку, який буквально "ми ж дійсно не знаємо, що за люди воюють на тому боці, вони такі самі як ми. війна руйнує життя людей і там, і там". ну тобто книжка написана здебільшого для подібних персонажів
бачила один позитивний відгук на книжку, який буквально "ми ж дійсно не знаємо, що за люди воюють на тому боці, вони такі самі як ми. війна руйнує життя людей і там, і там". ну тобто книжка написана здебільшого для подібних персонажів
27.01.202520:00
якось слухала інтерв'ю ребекки кван, де вона балакала про культурну апропріацію. якщо коротко, то вона стверджує, що білі автори можуть писати про інші культури, і в принципі жодному автору ніхто не повинен давати дозвіл на використання тих чи інших аспектів, які він хоче розкрити у своїй книзі, бо інакше це backfires самого автора (виникають непотрібні питання штибу "а на скільки % автор має мати азійське коріння щоб писати про азійців" або ж нівелюється рісьорч як такий). однак закінчує кван тим, що головне чи робить автор свою роботу добре
ларрі трембле пише історію, скоріше притчу, про війну, жертви та дитячі долі на війні. він не називає країну, в якій йде війна, а вороги - це просто ракети, які летять з іншого боку гори. здавалось би, такий кістяк можна наростити чимось, що буде відгукуватись багатьом, а особливо жертвам війни. тільки трембле (не дуже) м'яко натякає, що країна у війні це країна близького сходу, і побічно згадує америку. універсальний кістяк починає ламатись і стає ще одним western view on war and terrorism
ідея "помаранчевого саду" насправді триґерна. трембле пише про самопожертви дітей.
дійсно, хто ж посперечається?
ларрі трембле намагався пояснити безглуздість війни (але чомусь саме пов'язаної із ісламом) і роль дітей у війні, але навіщо нам читати про війну голосом білого канадця, який за його ж словами "на щастя, ніколи не переживав у своєму житті подій, схожих на ті, про які я написав в "помаранчевому саді". [..] ніколи не був
на війні". він каже: "я письменник, який покладається на силу уяви. письменник для мене - це, перш за все, той, хто вигадує". вигадувати війну та вкладати в історію моральний релятивізм (він буквально в певний момент пише "на тому боці теж є хороші люди"), використовувати явну культурну апропріацію - це не робота хорошого письменника. перед тим, як написати історію, автор має запитати себе чи є він тим голосом, який може розповісти цю історію. краще я буду читати того ж осипа турянського, ніж пацифістичного чувака, який проти війни і всього поганого
варто згадати, що вистава по книжці отримала шквал негативних рецензій та звинувачень у тій же культурній апропріації. усі актори були білі, але одягнуті у хіджаби (лол)
а ще мені особисто було важко читати цей текст через його простоту та якусь уривчастість, яку критики тим не менш назвали "поетичністю мови"
єдиний хороший аспект: перша прочитана електронна книга серед усіх куплених у видавництві анетти антоненко ;)
ларрі трембле пише історію, скоріше притчу, про війну, жертви та дитячі долі на війні. він не називає країну, в якій йде війна, а вороги - це просто ракети, які летять з іншого боку гори. здавалось би, такий кістяк можна наростити чимось, що буде відгукуватись багатьом, а особливо жертвам війни. тільки трембле (не дуже) м'яко натякає, що країна у війні це країна близького сходу, і побічно згадує америку. універсальний кістяк починає ламатись і стає ще одним western view on war and terrorism
ідея "помаранчевого саду" насправді триґерна. трембле пише про самопожертви дітей.
Неможливо пояснити все. Навіть війну не можна пояснити, коли вона вбиває дітей
дійсно, хто ж посперечається?
ларрі трембле намагався пояснити безглуздість війни (але чомусь саме пов'язаної із ісламом) і роль дітей у війні, але навіщо нам читати про війну голосом білого канадця, який за його ж словами "на щастя, ніколи не переживав у своєму житті подій, схожих на ті, про які я написав в "помаранчевому саді". [..] ніколи не був
на війні". він каже: "я письменник, який покладається на силу уяви. письменник для мене - це, перш за все, той, хто вигадує". вигадувати війну та вкладати в історію моральний релятивізм (він буквально в певний момент пише "на тому боці теж є хороші люди"), використовувати явну культурну апропріацію - це не робота хорошого письменника. перед тим, як написати історію, автор має запитати себе чи є він тим голосом, який може розповісти цю історію. краще я буду читати того ж осипа турянського, ніж пацифістичного чувака, який проти війни і всього поганого
варто згадати, що вистава по книжці отримала шквал негативних рецензій та звинувачень у тій же культурній апропріації. усі актори були білі, але одягнуті у хіджаби (лол)
а ще мені особисто було важко читати цей текст через його простоту та якусь уривчастість, яку критики тим не менш назвали "поетичністю мови"
єдиний хороший аспект: перша прочитана електронна книга серед усіх куплених у видавництві анетти антоненко ;)
27.01.202517:42
такий собі універсальний хороший рідлист від the ukrainians
*думаю про тоні джадта, якого я могла взяти двічі у каесде, але щоразу обирала інше 💀 (чому)
https://theukrainians.org/knyhy-2024-iaki-ne-zastariiut/
*думаю про тоні джадта, якого я могла взяти двічі у каесде, але щоразу обирала інше 💀 (чому)
https://theukrainians.org/knyhy-2024-iaki-ne-zastariiut/
Рэкорды
31.03.202518:51
922Падпісчыкаў21.05.202423:59
0Індэкс цытавання01.06.202423:59
331Ахоп 1 паста23.01.202512:46
210Ахоп рэкламнага паста31.01.202523:59
41.56%ER30.12.202423:59
28.50%ERRПераслаў з:at eternity’s gate
22.03.202513:57
ще не додивилася, але вже спішу поділитись тут
Ксенія Малих вкладає знайомі усім імена у контекст історії сучасного українського мистецтва
особливо цінні розповіді про задуми робіт, які практично неможливо знайти в інтернеті
Ксенія Малих вкладає знайомі усім імена у контекст історії сучасного українського мистецтва
особливо цінні розповіді про задуми робіт, які практично неможливо знайти в інтернеті
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.