Kafidova in the artland
Про сучарт, зокрема укрсучарт, частіше текстом, іноді - відео і іншими формами, з роздумами і субʼєктивною думкою авторки каналу - @kafidowa
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэннеУкраїна
МоваІншая
Дата стварэння каналаMar 12, 2022
Дадана ў TGlist
Apr 09, 2024Прыкрепленая група
Падпісчыкаў
1 824
24 гадз.
30.1%Тыдзень
160.9%Месяц
1106.4%
Індэкс цытавання
0
Згадкі0Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах0
Сярэдняе ахоп 1 паста
341
12 гадз.2850%24 гадз.3410%48 гадз.348
71.7%
Узаемадзеянне (ER)
4.26%
Рэпостаў0Каментары6Рэакцыі13
Узаемадзеянне па ахопу (ERR)
18.06%
24 гадз.
0.67%Тыдзень
35%Месяц
12.9%
Ахоп 1 рэкламнага паста
261
1 гадз.00%1 – 4 гадз.00%4 - 24 гадз.00%
Усяго пастоў за 24 гадзіны
1
Дынаміка
1
Апошнія публікацыі ў групе "Kafidova in the artland"
20.04.202510:03
17.04.202517:10
Чомусь я відчуваю дуже awkward постити сюди свої роботи/щось про себе як про мисткиню, ніби ви тут за іншою інформацією, і всі на мене підписані в інсті, і так все бачите) не знаю) але от мене запостили на іншому каналі і репостнути вже наче і можна 👾
17.04.202516:01
17.04.202511:03
На роздуми про медіа
У мене буває розпочинається пошук по підпискам в інстаграмі у знайомих чогось цікавого: художників, галерей, видань тощо
Найчастіше це відбувається одразу після пробудження чи прямо перед сном, не знаю, чому саме в ці періоди. Сьогодні так вранці дивилась на кого підписаний один чувак із НЙ, і наштовхнулась на галерею у НЙ з назвою «lubov»
Галерея функціонуюча і наче цікава, але назва така, інтригуюча, незрозуміло, чи російська чи ні. Хоча я на 99% була впевнена, що так, вирішила заглибитись - читала сайт, шукала власників, читала статті про них по діагоналі, щоб зібрати достатню кількість фігуруючих прізвищ для висновку
Це, доречі, теж канонічна подія - намагатись зрозуміти, чи хтось/щось не є російським. Думаю, ви і так це знаєте )
Про цю галерею любов багато разів писали у виданні «Цветник», 100% російському (там вся команда з Москви) яке закрилось назавжди у 2023 році. На нього підписано багато моїх знайомих художників, впевнена, що це було до початку повномасштабного вторгнення, але суть в тому, що були підписані, бо було цікаво.
І я звернула увагу на тактику цього видання, вони писали тексти про закордонне мистецтво навпіл з російським, таким чином залучаючи аудиторію з обох сторін і знайомлячи НЙ з рос сучасними авторами. Це було смарт. Зазначу, також, що там реально було суто російське, я не побачила жодної згадки про українське/білоруське/ще якесь мистецтво. Не можу сказати, що прям ультра уважно дивилась, але прогортала до 22 року, щоб побачити, що 25 лютого вони постили контент, як і весь час потім, без якихось пауз.
Мені зайшов принцип - міксувати закордонну аудиторію і локальну, що думаєте про це?
Я не зустрічала наче такого підходу у українських медіа, artslooker має англійську версію сайту, але там пишуть саме про українське мистецтво. Може чогось не бачила?
У мене буває розпочинається пошук по підпискам в інстаграмі у знайомих чогось цікавого: художників, галерей, видань тощо
Найчастіше це відбувається одразу після пробудження чи прямо перед сном, не знаю, чому саме в ці періоди. Сьогодні так вранці дивилась на кого підписаний один чувак із НЙ, і наштовхнулась на галерею у НЙ з назвою «lubov»
Галерея функціонуюча і наче цікава, але назва така, інтригуюча, незрозуміло, чи російська чи ні. Хоча я на 99% була впевнена, що так, вирішила заглибитись - читала сайт, шукала власників, читала статті про них по діагоналі, щоб зібрати достатню кількість фігуруючих прізвищ для висновку
Це, доречі, теж канонічна подія - намагатись зрозуміти, чи хтось/щось не є російським. Думаю, ви і так це знаєте )
Про цю галерею любов багато разів писали у виданні «Цветник», 100% російському (там вся команда з Москви) яке закрилось назавжди у 2023 році. На нього підписано багато моїх знайомих художників, впевнена, що це було до початку повномасштабного вторгнення, але суть в тому, що були підписані, бо було цікаво.
І я звернула увагу на тактику цього видання, вони писали тексти про закордонне мистецтво навпіл з російським, таким чином залучаючи аудиторію з обох сторін і знайомлячи НЙ з рос сучасними авторами. Це було смарт. Зазначу, також, що там реально було суто російське, я не побачила жодної згадки про українське/білоруське/ще якесь мистецтво. Не можу сказати, що прям ультра уважно дивилась, але прогортала до 22 року, щоб побачити, що 25 лютого вони постили контент, як і весь час потім, без якихось пауз.
Мені зайшов принцип - міксувати закордонну аудиторію і локальну, що думаєте про це?
Я не зустрічала наче такого підходу у українських медіа, artslooker має англійську версію сайту, але там пишуть саме про українське мистецтво. Може чогось не бачила?
17.04.202507:40
Наративність
англ. Narrativity
Потенційна здатність розповідати історії (stories), які мають початок, середину та кінець, або потенційна здатність чогось (картини, події, ситуації) до оповіді.
Багато вчених стверджують, що минуле відбулось колись і його не можна повторити, а історія — це те, що ми конструюємо з минулого. Саме конструювання відбувається наративним шляхом. Тобто ми розповідаємо якусь історію з нашого життя, з минулого, про минуле тощо, яка є абсолютно чітко структурованою, має форму — початок, середину та закінчення (висновок). Це казковий принцип історії (story). А основою казкової оповіді є семиперсонажна схема, за теоретиком культури Володимиром Проппом: герой — псевдогерой — посередник — антагоніст героя — дарувальник — рятівник — царівна. Всі ці персонажі виконують певні функції. Скільки б дійових осіб у казці не було, вони завжди грають тільки ці сім ролей. Це важливо для розуміння того, чому в історичній нарації немає простих людей, а сюжети утворюють або навколо відомих осіб — героїв, або навколо тих, хто став героєм — звичайних людей у незвичних обставинах.
Здатність історичної події, мемів, популярної та публічної історії до наративності також означає потенційну спроможність «історичних продуктів» розповідати про минуле. Німецький філолог та теоретик літератури Вольф Шмідт писав про те, що історія являє собою «зображення дії», оскільки вона викладається наративно. І тут важлива чітка зв’язність оповідання про минуле або певна хронологічна послідовність, у якій розгортається подія, ситуація, історія як така. Теоретик історії, філософ Франк Анкерсміт наголошує, що зв’язність існує для того, аби складне минуле зробити простим і зрозумілим, розповісти про нього, наче написати роман або казку.
Головне в наративності — це щонайменше одна зміна одного стану. Тобто наративність — це динамічність. Просте описання (науковий аналіз, статистичний аналіз, ділові документи) не є наративом, тому що в ньому не відбувається зміни ситуацій і станів.
За Вольфом Шмідтом, під зміною ситуації як умовою наративності мається на увазі:
Наявність темпоральної (часової) структури щонайменше із двома станами (зміненими) — початковим та кінцевим.
Еквівалентність початкового та кінцевого станів, тобто одночасна схожість та контраст між ними.
Віднесеність зміни стану до однієї й тієї ж самої дійової особи або до однієї тої ж ситуації.
В наративі важливо також те, як історія (story) структурована, тобто фабула та сюжет. Фабула — це схема оповідання, сюжет — це зміст дій, мотивів тощо. Тут існує безліч варіантів: прямий лінійний хронологічний сюжет (класичний), кільцевий (де все повертається до початку), ламаний (з флешбеками) та інше.
Також у наративності вкрай важливе значення має мова, якою оповідається історія. Теоретик історії та культури Гейден Вайт сказав, що історія (history) пишеться літературною мовою, а значить, вона дає назви, використовує літературні прийоми, навішує ярлики, використовує мову ворожнечі і набори метафор, «якими ми живемо». Саме мова проявляє мету наративу, його ідеологію та цінності оповідача, а також його спосіб інтерпретації минулого. (Антон Лягуша)
Джерело: глосарій past future art
англ. Narrativity
Потенційна здатність розповідати історії (stories), які мають початок, середину та кінець, або потенційна здатність чогось (картини, події, ситуації) до оповіді.
Багато вчених стверджують, що минуле відбулось колись і його не можна повторити, а історія — це те, що ми конструюємо з минулого. Саме конструювання відбувається наративним шляхом. Тобто ми розповідаємо якусь історію з нашого життя, з минулого, про минуле тощо, яка є абсолютно чітко структурованою, має форму — початок, середину та закінчення (висновок). Це казковий принцип історії (story). А основою казкової оповіді є семиперсонажна схема, за теоретиком культури Володимиром Проппом: герой — псевдогерой — посередник — антагоніст героя — дарувальник — рятівник — царівна. Всі ці персонажі виконують певні функції. Скільки б дійових осіб у казці не було, вони завжди грають тільки ці сім ролей. Це важливо для розуміння того, чому в історичній нарації немає простих людей, а сюжети утворюють або навколо відомих осіб — героїв, або навколо тих, хто став героєм — звичайних людей у незвичних обставинах.
Здатність історичної події, мемів, популярної та публічної історії до наративності також означає потенційну спроможність «історичних продуктів» розповідати про минуле. Німецький філолог та теоретик літератури Вольф Шмідт писав про те, що історія являє собою «зображення дії», оскільки вона викладається наративно. І тут важлива чітка зв’язність оповідання про минуле або певна хронологічна послідовність, у якій розгортається подія, ситуація, історія як така. Теоретик історії, філософ Франк Анкерсміт наголошує, що зв’язність існує для того, аби складне минуле зробити простим і зрозумілим, розповісти про нього, наче написати роман або казку.
Головне в наративності — це щонайменше одна зміна одного стану. Тобто наративність — це динамічність. Просте описання (науковий аналіз, статистичний аналіз, ділові документи) не є наративом, тому що в ньому не відбувається зміни ситуацій і станів.
За Вольфом Шмідтом, під зміною ситуації як умовою наративності мається на увазі:
Наявність темпоральної (часової) структури щонайменше із двома станами (зміненими) — початковим та кінцевим.
Еквівалентність початкового та кінцевого станів, тобто одночасна схожість та контраст між ними.
Віднесеність зміни стану до однієї й тієї ж самої дійової особи або до однієї тої ж ситуації.
В наративі важливо також те, як історія (story) структурована, тобто фабула та сюжет. Фабула — це схема оповідання, сюжет — це зміст дій, мотивів тощо. Тут існує безліч варіантів: прямий лінійний хронологічний сюжет (класичний), кільцевий (де все повертається до початку), ламаний (з флешбеками) та інше.
Також у наративності вкрай важливе значення має мова, якою оповідається історія. Теоретик історії та культури Гейден Вайт сказав, що історія (history) пишеться літературною мовою, а значить, вона дає назви, використовує літературні прийоми, навішує ярлики, використовує мову ворожнечі і набори метафор, «якими ми живемо». Саме мова проявляє мету наративу, його ідеологію та цінності оповідача, а також його спосіб інтерпретації минулого. (Антон Лягуша)
Джерело: глосарій past future art
15.04.202510:01
Як Девід Боуі колекціонував мистецтво?
У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно):
У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку.
Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого.
"The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)
Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу.
У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.
Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters.
У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст)
Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).
У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно):
У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку.
Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого.
"The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)
Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу.
У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.
Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters.
У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст)
Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).
14.04.202516:55
У 2016 році Максим Волошин у своєму інтервʼю сказав:
Джерело:
Это уже само по себе придало сил и уверенности, так как если вариться в нашей киевской арт-среде, ты не видишь общий уровень, ведь все погружены в бесконечный поток упреков и поиски недостатков оппонентов на местечковом уровне, силы и внимание направляются не в то русло.
Джерело:
14.04.202511:48
Зʼявилося бажання поїхати на Троєщину, бо «Водограй» Ернеста Коткова виглядає фантастично
12.04.202515:53
Kyiv artist couple reclaim Ukraine’s cultural heritage uniting fragmented parts in a new mosaic
я дуже сильно заліпаю на ютьюб, формат триваліших відео мені подобається значно більше за рілзи/тіктоки.
Це дуже миле і спокійне з красивими київськими мозаїками і шматочками, які дають трошки екскурсу в сторію. Нічого нового для вас, скоріше за все, та все ще приємно дивитись))
обираю мікрофон)) 👁️👄👁️
я дуже сильно заліпаю на ютьюб, формат триваліших відео мені подобається значно більше за рілзи/тіктоки.
Це дуже миле і спокійне з красивими київськими мозаїками і шматочками, які дають трошки екскурсу в сторію. Нічого нового для вас, скоріше за все, та все ще приємно дивитись))
обираю мікрофон)) 👁️👄👁️
12.04.202507:10
Як зробити фотографію використовуючи власний піт:
10.04.202509:40
Ксенія Білик, «Урна для праху», 2022
“Химера» — остання серія робіт мисткині, в якій вона досліджує, як російська пропаганда частково спотворює історію та подає її з часом абсурдного химерного ракурсу. Ці роздуми втілилися, зокрема, в керамічній роботі «Урна для праху», що увійшла до серії «Химера». Її створення було інспіроване історією з перших днів повномасштабного вторгнення: як відомо, тоді росіяни перевозили із собою мобільні крематорії, щоб приховати кількість власних втрат. «Цей весь “героїзм”, “система” умовно перетворюється на попіл. Я декорувала цю урну викривленими образами ампірної радянської естетики — зірками, солдатами й георгіївськими стрічками», — каже Ксенія Білик. «До цих символів сьогодні звертається росія, пояснюючи свої цинічні імперські наративи ресентиментом до минулого».
Джерело:
“Химера» — остання серія робіт мисткині, в якій вона досліджує, як російська пропаганда частково спотворює історію та подає її з часом абсурдного химерного ракурсу. Ці роздуми втілилися, зокрема, в керамічній роботі «Урна для праху», що увійшла до серії «Химера». Її створення було інспіроване історією з перших днів повномасштабного вторгнення: як відомо, тоді росіяни перевозили із собою мобільні крематорії, щоб приховати кількість власних втрат. «Цей весь “героїзм”, “система” умовно перетворюється на попіл. Я декорувала цю урну викривленими образами ампірної радянської естетики — зірками, солдатами й георгіївськими стрічками», — каже Ксенія Білик. «До цих символів сьогодні звертається росія, пояснюючи свої цинічні імперські наративи ресентиментом до минулого».
Джерело:
08.04.202516:00
Збір родині Маргарити
https://send.monobank.ua/jar/7popnPR3d1
https://send.monobank.ua/jar/7popnPR3d1
08.04.202514:00
Маргарита Половінко і Олег Голосій (колаж)
08.04.202512:24
Загинула художниця Маргарита Половинко, захищаючи Україну.
«Народилася 24 березня 1994 року у місті Кривий Ріг, Україна. В 2012-2015 навчалася в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на факультеті образотворчого мистецтва за спеціальністю станковий живопис. У 2019 році закінчила НАОМА за спеціальністю станковий живопис. На момент 2024 року займається волонтерською діяльністю та евакуацією поранених захисників України на кейсеваці, першій ланці евакуації.» secondaryarchive
"Це і є кров": художниця Маргарита Половінко про біль на папері, Кривий Ріг і автоматичне малювання
- розмова з Лізою Корнійчук про мистецьку практику Маргарити
«Народилася 24 березня 1994 року у місті Кривий Ріг, Україна. В 2012-2015 навчалася в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на факультеті образотворчого мистецтва за спеціальністю станковий живопис. У 2019 році закінчила НАОМА за спеціальністю станковий живопис. На момент 2024 року займається волонтерською діяльністю та евакуацією поранених захисників України на кейсеваці, першій ланці евакуації.» secondaryarchive
"Це і є кров": художниця Маргарита Половінко про біль на папері, Кривий Ріг і автоматичне малювання
- розмова з Лізою Корнійчук про мистецьку практику Маргарити
Рэкорды
20.04.202523:59
1.8KПадпісчыкаў03.04.202423:59
0Індэкс цытавання10.04.202514:47
2.7KАхоп 1 паста12.04.202523:59
2.7KАхоп рэкламнага паста21.02.202508:01
26.81%ER09.04.202518:04
76.77%ERR
29.03.202511:35
Максим Мамсіков «Нора», 1993
«Роботу «Нора» створено під впливом психотропних речовин, які художник спробував уперше в житті. У цій роботі Мамсікову хотілося засобами живопису проілюструвати невідомий йому раніше фізичний досвід. Художник зобразив самого себе, який лежить на підлозі, обіймаючи дівчину. Його голова ніби поринає в стіну, виходячи за межі зображеної кімнати. Фізичне тіло залишається в інтер’єрі, проте свідомість художника вже досліджує інші виміри»
Джерело
«Роботу «Нора» створено під впливом психотропних речовин, які художник спробував уперше в житті. У цій роботі Мамсікову хотілося засобами живопису проілюструвати невідомий йому раніше фізичний досвід. Художник зобразив самого себе, який лежить на підлозі, обіймаючи дівчину. Його голова ніби поринає в стіну, виходячи за межі зображеної кімнати. Фізичне тіло залишається в інтер’єрі, проте свідомість художника вже досліджує інші виміри»
Джерело
28.03.202517:58
«Наталі Портман нещодавно бачили на арт-ярмарках у Маямі та Парижі протягом останніх шести місяців — вона готувалась до ролі арт-дилерки у своєму новому фільмі The Gallerist, де також знімуться Дженна Ортега та Charli XCX.
За інформацією Deadline, Портман зіграє «відчайдушну дилерку, яка замишляє продати мертвого чоловіка на Art Basel Miami Beach» («звучить правдоподібно», — сказав американський дилер для The Art Newspaper під час ярмарку).»
За інформацією Deadline, Портман зіграє «відчайдушну дилерку, яка замишляє продати мертвого чоловіка на Art Basel Miami Beach» («звучить правдоподібно», — сказав американський дилер для The Art Newspaper під час ярмарку).»
27.03.202514:20
Про галерейний бізнес репорт:
Revenue and Profit / Дохід і прибутковість
Галереї — погані генератори доходу. Загалом 55% усіх галерей мають річний дохід менше $200,000. Лише 16% перевищують позначку в $1 мільйон.
30% галерей працюють у збиток. Лише 18% мають прибутковість понад 20%.
22% галерей у США та Великій Британії заробляють понад $1 млн (в Німеччині — лише 7%).
29% галерей у США і 23% у Великій Британії працюють у мінус, тоді як у Німеччині таких 34%.
У Лондоні найбільше галерей, що заробляють понад $5 млн на рік, і найвищі прибуткові маржі.
У Берліні — найнижчі.
93% галерей працюють із contemporary art (сучасне мистецтво), лише 5% — із modern art, 78% займаються винятково contemporary
Найвищу прибутковість мають галереї, що працюють із Old Masters (старі майстри); найнижчу — ті, що працюють із contemporary.
Галеристи сприймають художників як конкурентів і ставлять їх на 3-тє місце за загрозливістю (бо вони продають напряму)
Галереї мають короткий життєвий цикл.
Половина була заснована після 2000 року.
Лише 7% існують понад 35 років.
У Берліні — найбільше нових галерей,
У Нью-Йорку — найстаріші (довготривалі).
65% усіх галерей мають площу менше ніж 300 м² (3200 ft²).
30% — менше 100 м².
18% — середній розмір (300–600 м²)
17% — понад 600 м².
Майже всі галереї розміщені у центрах міст:
Нью-Йорк — 76% у центрі
Берлін — 90%
Лондон — 77%
Середні прибутковості по жанрах:
Old Masters: 17%
19th-century art: 11%
Modern art: 10%
Post-War art: 9%
Contemporary art: 6%
Причини слабкої прибутковості contemporary:
— Величезна конкуренція, малий пул “зіркових” імен, які приносять великий дохід.
— Більшість галерей продають роботи поза «магічним колом» топ-імен.
Відвідувачі галерей
Топ-5 типів відвідувачів:
1. Art Enthusiasts — відвідують часто, не купують
2. Opening Crowd — ходять на відкриття
3. Collectors — купують, головні джерела прибутку
4. Walk-ins — випадкові
5. Art Professionals — рідкісні, але впливові
По містах:
• У Берліні Opening Crowd — найпоширеніші
• У Нью-Йорку та Лондоні — серйозніші відвідувачі, більше collectors
Покупці галерей
6 типів покупців:
Art Lovers — купують з любові до мистецтва
One-Time Buyers — для декору чи статусу
Dealers/Professionals — купують для клієнтів або перепродажу
Investors/Speculators — інвестиційний інтерес
Museums/Foundations
Corporate Collectors
Рейтинг у всіх країнах:
№1 — Art Lovers
№2 — One-Time Buyers
№3 — Dealers
№4 — Speculators
№5 — Museums
№6 — Corporate
Щорічні виставки
48% галерей проводять 4–7 виставок на рік
23% — 8–11 виставок
8% — більше 11 виставок
Найбільше активні — галереї Німеччини й Великої Британії
Revenue and Profit / Дохід і прибутковість
Галереї — погані генератори доходу. Загалом 55% усіх галерей мають річний дохід менше $200,000. Лише 16% перевищують позначку в $1 мільйон.
30% галерей працюють у збиток. Лише 18% мають прибутковість понад 20%.
22% галерей у США та Великій Британії заробляють понад $1 млн (в Німеччині — лише 7%).
29% галерей у США і 23% у Великій Британії працюють у мінус, тоді як у Німеччині таких 34%.
У Лондоні найбільше галерей, що заробляють понад $5 млн на рік, і найвищі прибуткові маржі.
У Берліні — найнижчі.
93% галерей працюють із contemporary art (сучасне мистецтво), лише 5% — із modern art, 78% займаються винятково contemporary
Найвищу прибутковість мають галереї, що працюють із Old Masters (старі майстри); найнижчу — ті, що працюють із contemporary.
Галеристи сприймають художників як конкурентів і ставлять їх на 3-тє місце за загрозливістю (бо вони продають напряму)
Галереї мають короткий життєвий цикл.
Половина була заснована після 2000 року.
Лише 7% існують понад 35 років.
У Берліні — найбільше нових галерей,
У Нью-Йорку — найстаріші (довготривалі).
65% усіх галерей мають площу менше ніж 300 м² (3200 ft²).
30% — менше 100 м².
18% — середній розмір (300–600 м²)
17% — понад 600 м².
Майже всі галереї розміщені у центрах міст:
Нью-Йорк — 76% у центрі
Берлін — 90%
Лондон — 77%
Середні прибутковості по жанрах:
Old Masters: 17%
19th-century art: 11%
Modern art: 10%
Post-War art: 9%
Contemporary art: 6%
Причини слабкої прибутковості contemporary:
— Величезна конкуренція, малий пул “зіркових” імен, які приносять великий дохід.
— Більшість галерей продають роботи поза «магічним колом» топ-імен.
Відвідувачі галерей
Топ-5 типів відвідувачів:
1. Art Enthusiasts — відвідують часто, не купують
2. Opening Crowd — ходять на відкриття
3. Collectors — купують, головні джерела прибутку
4. Walk-ins — випадкові
5. Art Professionals — рідкісні, але впливові
По містах:
• У Берліні Opening Crowd — найпоширеніші
• У Нью-Йорку та Лондоні — серйозніші відвідувачі, більше collectors
Покупці галерей
6 типів покупців:
Art Lovers — купують з любові до мистецтва
One-Time Buyers — для декору чи статусу
Dealers/Professionals — купують для клієнтів або перепродажу
Investors/Speculators — інвестиційний інтерес
Museums/Foundations
Corporate Collectors
Рейтинг у всіх країнах:
№1 — Art Lovers
№2 — One-Time Buyers
№3 — Dealers
№4 — Speculators
№5 — Museums
№6 — Corporate
Щорічні виставки
48% галерей проводять 4–7 виставок на рік
23% — 8–11 виставок
8% — більше 11 виставок
Найбільше активні — галереї Німеччини й Великої Британії
07.04.202511:43
життя, коли
ти не заходиш у фейсбук,
YourArt працює,
у Мистецькому арсеналі повні зали людей,
павільйон, збудований на гроші Ханенків, знову український,
Музей сучасного мистецтва отримав приміщення і фінансування,
у НАМУ зробили ремонт,
і ти йдеш вулицями, знаючи, що замість країни-терориста тепер каховське море
(Тільки I wanna live)
ти не заходиш у фейсбук,
YourArt працює,
у Мистецькому арсеналі повні зали людей,
павільйон, збудований на гроші Ханенків, знову український,
Музей сучасного мистецтва отримав приміщення і фінансування,
у НАМУ зробили ремонт,
і ти йдеш вулицями, знаючи, що замість країни-терориста тепер каховське море
(Тільки I wanna live)
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.
