2/2
Під кінець щось заспівали таке, що народ стрепенувся і почали скандувати: «Заповіт», «Заповіт»! Ніякого «Заповіту», останній номер щось знову подібне на пісню про партію — і концерт завершено. Публіка починає йти, я вискакую на сцену, піднімаю руку і прошу всіх зупинитися. Зупинився народ. І я кажу дуже іронічно, що ми почули в лекції на початку, що Ленін любив приходити на шевченківські вечори читати «Кобзаря». Але ми повинні пам'ятати, що Ленін любив слухати не тільки «Апасіонату» Бетховена, але й «Заповіт» Шевченка.
І тому, давайте заспіваємо. Оці усмішки, які зараз у вас на обличчі, такі ж на обличчя всіх тих, хто в перших рядах, всі регочуть! І кивають головою: «Так-так, давайте-давайте!» Я йду до фортепіано і хочу взяти акорд. Вибігає жіночка, підбігає до мене, хапає мене за руки, не дає взяти акорд, шипить: «Прєкратітє сєйчас же!», а на публіку: «Концерт закінчено, розходьтеся!» Вибігає якийсь молодик, теж починає кричати, що концерт закінчено. Тоді вступає в дію Микола Матусевич. Вискакує на сцену, підходить до мікрофону, і одна лише фраза: «Люди, вам не соромно?» І уявіть собі, весь зал: «Соромно!»
Ми зрозуміли, що люди на нашому боці, що ми можемо діяти далі, і ми зіскакуємо зі сцени, до нас підходять наші дівчата, ми починаємо співати «Заповіт», підхоплюють всі, співаємо. Зі сцени кричать, але вже не стало чути їхнього крику. Вони починають вимикати світло. Люди співають. Ви собі не уявляєте, як розкішно звучить «Заповіт» в темному залі! Вони потім зрозуміли, що зробили помилку, і включили, і вже більше не виключали. У жінок сльози течуть, але співають. Доспівали до кінця і кажемо з Миколою: «Хай люди виходять, ми — під кінець».
Беремо одяг, виходимо і бачимо фантастичну картину. Стоїть перед філармонією на вулиці чорна «Волга». Усі люди, які були в залі, стоять довкола того авто, маса людей півколо утворили. До авто доріжка є, можна прийти. Дивляться, чи нас візьмуть в авто, чи ні. Ми засміялися, бо картина дивовижна. Але ніхто нас не просить до авто. Звернули ліворуч, ідемо до підземного переходу. І ця вся гурма людей нас у півколо бере і з нами іде на Хрещатик, і вже на Хрещатику почали дякувати і розійшлися. А ми на радощах пішли до пам'ятника Шевченку у парку і ще там проспівали «Заповіт».
Нас тоді не чіпали, бо вже знали… Це був кінець березня, а 23 квітня нас заарештували. У Вікіпедії помилково написано, що нас заарештували за цей концерт, за співання «Заповіту». Ні. За участь у Гельсінській групі».
