єлагіна|тексти
10.04.202515:34
win-win
і знову не спиться і розсип зірок на столі
у вогкого квітня очі сирі і землисті
не склалося з місцем у ближньому колі — до біса!
іди проживай себе знову — улюблену подорож
пропущений довгий урок
неосилений зміст
це ти склянотілий і срібний навпроти сидиш
леткий серафиме посмійся —
я знову у грі
худа дальнобійна фігура на білому тлі — насурмлений бішоп
yсе-бо для наших розваг
нестримна краса яка не потребує оправи
подай свою руку і випурхнуть з неї назад
пломінь газовий точені кристали що я в них тебе зодягав
імлисті й молочні скафандри
і темно набарвлений рот
і місячний камінь на кінчику пальця
так от сьогодні ти надто прекрасний
аби я програвав тобі
роби свої хитрі ходи
і нíчим здолати тебе окрім як прогнівити
наприкінці
самовпевнений янголе
твоє самолюбство яке я так довго живив
тебе ж і зламає
не спиться в захопленні — розсип зірок на столі
у вогкого квітня очі сирі і землисті
болід за болідом під ноги летить — обернися
на тебе ізнов приміряю намиста нові
цілуючи в шию солону
а ти і не проти
і знову не спиться і розсип зірок на столі
у вогкого квітня очі сирі і землисті
не склалося з місцем у ближньому колі — до біса!
іди проживай себе знову — улюблену подорож
пропущений довгий урок
неосилений зміст
це ти склянотілий і срібний навпроти сидиш
леткий серафиме посмійся —
я знову у грі
худа дальнобійна фігура на білому тлі — насурмлений бішоп
yсе-бо для наших розваг
нестримна краса яка не потребує оправи
подай свою руку і випурхнуть з неї назад
пломінь газовий точені кристали що я в них тебе зодягав
імлисті й молочні скафандри
і темно набарвлений рот
і місячний камінь на кінчику пальця
так от сьогодні ти надто прекрасний
аби я програвав тобі
роби свої хитрі ходи
і нíчим здолати тебе окрім як прогнівити
наприкінці
самовпевнений янголе
твоє самолюбство яке я так довго живив
тебе ж і зламає
не спиться в захопленні — розсип зірок на столі
у вогкого квітня очі сирі і землисті
болід за болідом під ноги летить — обернися
на тебе ізнов приміряю намиста нові
цілуючи в шию солону
а ти і не проти
30.03.202521:32
кімната гніву
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчеснішої пісні
незлостиву свою любов
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчеснішої пісні
незлостиву свою любов
04.03.202513:10
ким я приходжу до дверей цього березня — одімкни
сніг відійшов —
і на лобі проглянули сколи і звивини
за рівчаком голубої межі щойно вимитим
народження світу
чи стати поодаль і випнути
кістку лиху і тривку
чи розпадатись на стебла в живильнім потоці
і хай він виносить на спині
сяйливій у мороці
мене розібраного на волокна
а ти у цю воду прибудеш виймати мене по нитці
а ти у цю воду на віру і камені упадеш
і не вийде у тебе ні виплисти ні напитися
ти не знаєш мене
ти не знаєш мене
і ким я насправді приходжу
у березень цей — чорні доли
й відколи дві тіні за мною ділять цю кров мов ріку
то кого ти вибереш — несправдженого такого?
звуглíлу мене таку?
/
друже мій де? я не бачу
застить пече ув очах заливає світінням
якого я завжди сахався а потім нуртуюча куля стала занадто велика
і вже не сховатися
тепер я у ній ти у ній ми у ній
рідкі і кипучі тіла
розпаленілий метал
ідеальної форми для обміну
народитися тим ким хотів
оживляти давно відокремлене
знову і знову
де ти мій друже і хто?
невже ця фігура з жаріючою головою
і люстерками слів покладеними під язик —
гляди не поріжся
а хочеш
моя рука стане горном
долоня — човном
дивися — для тебе цей флот оранжевих лілій
зірчастий вінок
замилований геліос у срібнім скафандрі повільно підходить
якщо взяти ще плазми поблизу серця — отак зовсім трохи — у мене її ще багато ще стане
дивись
можна уже розрізнити колір очей і їх форму
і як його рот промовляє нам невідомою мовою
і розмикається абрис
зараз візьму ще — пломіння у ямці побіля губи — в мене є тільки таке — тривожне гаряче латаття
і ось він говорить а ти
втопи це у звільненій пам'яті
допоки не станеться пісня
яку ти на ранок запишеш
/
танцююче олово тіла теж-бо колись захолоне
я буду триматись а втім до тебе
верну все одно
то що ти знаєш про березень і його нерозхитане гроно
поклади мені руку на голову —
я ридатиму за обох
сніг відійшов —
і на лобі проглянули сколи і звивини
за рівчаком голубої межі щойно вимитим
народження світу
чи стати поодаль і випнути
кістку лиху і тривку
чи розпадатись на стебла в живильнім потоці
і хай він виносить на спині
сяйливій у мороці
мене розібраного на волокна
а ти у цю воду прибудеш виймати мене по нитці
а ти у цю воду на віру і камені упадеш
і не вийде у тебе ні виплисти ні напитися
ти не знаєш мене
ти не знаєш мене
і ким я насправді приходжу
у березень цей — чорні доли
й відколи дві тіні за мною ділять цю кров мов ріку
то кого ти вибереш — несправдженого такого?
звуглíлу мене таку?
/
друже мій де? я не бачу
застить пече ув очах заливає світінням
якого я завжди сахався а потім нуртуюча куля стала занадто велика
і вже не сховатися
тепер я у ній ти у ній ми у ній
рідкі і кипучі тіла
розпаленілий метал
ідеальної форми для обміну
народитися тим ким хотів
оживляти давно відокремлене
знову і знову
де ти мій друже і хто?
невже ця фігура з жаріючою головою
і люстерками слів покладеними під язик —
гляди не поріжся
а хочеш
моя рука стане горном
долоня — човном
дивися — для тебе цей флот оранжевих лілій
зірчастий вінок
замилований геліос у срібнім скафандрі повільно підходить
якщо взяти ще плазми поблизу серця — отак зовсім трохи — у мене її ще багато ще стане
дивись
можна уже розрізнити колір очей і їх форму
і як його рот промовляє нам невідомою мовою
і розмикається абрис
зараз візьму ще — пломіння у ямці побіля губи — в мене є тільки таке — тривожне гаряче латаття
і ось він говорить а ти
втопи це у звільненій пам'яті
допоки не станеться пісня
яку ти на ранок запишеш
/
танцююче олово тіла теж-бо колись захолоне
я буду триматись а втім до тебе
верну все одно
то що ти знаєш про березень і його нерозхитане гроно
поклади мені руку на голову —
я ридатиму за обох
29.10.202416:32
тепле дихання пізнього жовтня — знімаю берет
тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога
перехожого схилена свічечка
шелест і лет
завивається листя —
безвітряний рух із нічого
на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить
і виструнчує небо усіх хто погляне на нього
подивися я хмара
у гриву ввібрався — і звір
з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить
і усе до межі
і всього наче вдосталь — аж ні
наболіле нутро розпирає і хочеться зриву
і кресати свій танець наосліп в куті золотім
і гатити у кола хисткого й недовгого світла
розпікайся пияч доки жевріє радости мед
доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку
наче це і не я свій на тебе приміряв берет
наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав
тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога
перехожого схилена свічечка
шелест і лет
завивається листя —
безвітряний рух із нічого
на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить
і виструнчує небо усіх хто погляне на нього
подивися я хмара
у гриву ввібрався — і звір
з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить
і усе до межі
і всього наче вдосталь — аж ні
наболіле нутро розпирає і хочеться зриву
і кресати свій танець наосліп в куті золотім
і гатити у кола хисткого й недовгого світла
розпікайся пияч доки жевріє радости мед
доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку
наче це і не я свій на тебе приміряв берет
наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав
18.08.202413:38
це я такий розповстаний миттєвий
мов корабель завмерлий понад ліжком
під стелею моя вода і ніжність
хлюпоче світло у важких портьєрах
це я такий заплутаний без ладу
у білій нитці пізнього світіння
ой люлі любий піднесу до вікон
стою з тобою в сонці по коліна
вже перша брость малого винограду
в моїй долоні до кісток зотліла
а я ізнов лице твоє вигадую
мов ліплять ідола
скипай і плач із пам'яті ввижайся
торкнула скельце
тонкою гілкою у вузликах рука — завмерло серце
і тихослівний я надніч скричав над жовтим бризом
це ти — моя завихрена свіча
що тягне вниз!
мов корабель завмерлий понад ліжком
під стелею моя вода і ніжність
хлюпоче світло у важких портьєрах
це я такий заплутаний без ладу
у білій нитці пізнього світіння
ой люлі любий піднесу до вікон
стою з тобою в сонці по коліна
вже перша брость малого винограду
в моїй долоні до кісток зотліла
а я ізнов лице твоє вигадую
мов ліплять ідола
скипай і плач із пам'яті ввижайся
торкнула скельце
тонкою гілкою у вузликах рука — завмерло серце
і тихослівний я надніч скричав над жовтим бризом
це ти — моя завихрена свіча
що тягне вниз!
14.06.202419:39
зніму з твого лоба листочок — ти вийшов з дощу
приніс на собі вільгий повів холодного літа
вода з тебе диха — присядь біля мене усміхнений
і я тобі пісню у змерзлій долоні вміщу —
краплинисту музику зéлені сяйне звучання
і чим я живий — все у жмені озерцем скляним
нічого не жаль — до останнього скельця візьми
цей калейдоскоп іграшковий розібраний
знову вчуваю
як тінь відступа — одсахнулася — господи так!
коли із тобою — то серце мов біла ріка
без дна і печалі
приніс на собі вільгий повів холодного літа
вода з тебе диха — присядь біля мене усміхнений
і я тобі пісню у змерзлій долоні вміщу —
краплинисту музику зéлені сяйне звучання
і чим я живий — все у жмені озерцем скляним
нічого не жаль — до останнього скельця візьми
цей калейдоскоп іграшковий розібраний
знову вчуваю
як тінь відступа — одсахнулася — господи так!
коли із тобою — то серце мов біла ріка
без дна і печалі
08.04.202511:24
друзі! разом з цими неймовірними поетками презентуватиму антологію у Кривому Розі ❤️🩹
12 квітня, 17:00
Книгарня Є (вул. Героїв АТО, 39)
вхід вільний
побачимось 🫂
долучатися до збору можна вже зараз
12 квітня, 17:00
Книгарня Є (вул. Героїв АТО, 39)
вхід вільний
побачимось 🫂
долучатися до збору можна вже зараз
26.03.202512:46
Друзі! Завтра читатиму тут 🎙️ у чудовій компанії:
Ігор Мітров
Вікторія Оліщук
Дмитро Вільгоцький
Олексій Долгульов
Андріана Кіндратович
Катерина Дашевець
+ відкритий мікрофон 🎤
📅 Коли: четвер, 27 березня, 19:00
📍 Де: Культ Мотив (Київ, вул. Спаська 36/31)
Щиро запрошую! ☀️
🫙 Збираємо на антени для дронів для підрозділу, де служить поет Василь Духновський.
На банку вже можна кидати, не чекаючи події 🙌 👉
https://send.monobank.ua/jar/92ZBoL4AeQ
Ігор Мітров
Вікторія Оліщук
Дмитро Вільгоцький
Олексій Долгульов
Андріана Кіндратович
Катерина Дашевець
+ відкритий мікрофон 🎤
📅 Коли: четвер, 27 березня, 19:00
📍 Де: Культ Мотив (Київ, вул. Спаська 36/31)
Щиро запрошую! ☀️
🫙 Збираємо на антени для дронів для підрозділу, де служить поет Василь Духновський.
На банку вже можна кидати, не чекаючи події 🙌 👉
https://send.monobank.ua/jar/92ZBoL4AeQ
22.02.202513:58
і я прокидаюся без прокидання
засинаю без сну
заїдаю цей викрик не розтуляючи рота
хто ти сидиш побіля моєї долоні
із мокрими більмами смутку
вітражним горінням захóду навколо очей
сестра а чи брат не народжені до і опісля
принадні статури — роз'єднані речення болю
це ми із тобою прописані текстом наскрізним —
нахилені голови
ось ти сидиш і повзе по коліну метелик
де ви тепер заокруглені скибочки сміху
і вихор над лобом що бився угору — посивів
приструнений ліг
це очі мої подібні тепер до твоїх
це схрещені пальці для тебе несуть між вузлами
щасливе завершення кола і
довгої драми
ніколи не пізно еге ж? обійми
обійми
спорідненість крові — ніщо в проживанні зими
набілена плоть до горішньої гілки дереться
а там тільки важить любов
яку виймеш із серця
аби над верхів'ями вільно стояти обом
засинаю без сну
заїдаю цей викрик не розтуляючи рота
хто ти сидиш побіля моєї долоні
із мокрими більмами смутку
вітражним горінням захóду навколо очей
сестра а чи брат не народжені до і опісля
принадні статури — роз'єднані речення болю
це ми із тобою прописані текстом наскрізним —
нахилені голови
ось ти сидиш і повзе по коліну метелик
де ви тепер заокруглені скибочки сміху
і вихор над лобом що бився угору — посивів
приструнений ліг
це очі мої подібні тепер до твоїх
це схрещені пальці для тебе несуть між вузлами
щасливе завершення кола і
довгої драми
ніколи не пізно еге ж? обійми
обійми
спорідненість крові — ніщо в проживанні зими
набілена плоть до горішньої гілки дереться
а там тільки важить любов
яку виймеш із серця
аби над верхів'ями вільно стояти обом
02.09.202418:27
іndigo blue
і ось повернення
я виходжу зі спіненого оксамиту
штормової пісні
кам'яного причастя
ліхтарики у руках запалилися й виникли
тінистий берегу прийми мене
корабельного майстра
я сьогодні високий а мій поступ без сліду
смолистий піджак пропахнув прибоєм
із сіллю на губах
зі смагою і перлами
я до тебе прийшов
мої очі сміються понад ниткою рота
скривленого у розпачі
я так довго не бачив
як свічечка голови пропливає над іншими —
ось ти
підходиш до столу
проводиш по ньому долонею
надпиваєш із чашки
за удаваним спокоєм
як за твоєю сорочкою
хилитається тіла тендітний вітрильник —
і я нахиляюсь — до зім'ятого коміра тобі приколюю
дихання моря
хмаркою індиго
пощо одвернувся?
а це довге повернення
од берега до берега
наскрізною змійкою досі іде
на чужих руках засинаєш
і закотилися перли
назад за схолоджену воду і стому моїх грудей
я зникаю з відпливом і білі намиста розкидую —
їж хвиле їж
наїдайся
це мій дарунок тобі до осінніх заручин
моя жертва тобі за таємної мови стозвуччя
і талан називати човни
його іменем
серпень 2024
і ось повернення
я виходжу зі спіненого оксамиту
штормової пісні
кам'яного причастя
ліхтарики у руках запалилися й виникли
тінистий берегу прийми мене
корабельного майстра
я сьогодні високий а мій поступ без сліду
смолистий піджак пропахнув прибоєм
із сіллю на губах
зі смагою і перлами
я до тебе прийшов
мої очі сміються понад ниткою рота
скривленого у розпачі
я так довго не бачив
як свічечка голови пропливає над іншими —
ось ти
підходиш до столу
проводиш по ньому долонею
надпиваєш із чашки
за удаваним спокоєм
як за твоєю сорочкою
хилитається тіла тендітний вітрильник —
і я нахиляюсь — до зім'ятого коміра тобі приколюю
дихання моря
хмаркою індиго
пощо одвернувся?
а це довге повернення
од берега до берега
наскрізною змійкою досі іде
на чужих руках засинаєш
і закотилися перли
назад за схолоджену воду і стому моїх грудей
я зникаю з відпливом і білі намиста розкидую —
їж хвиле їж
наїдайся
це мій дарунок тобі до осінніх заручин
моя жертва тобі за таємної мови стозвуччя
і талан називати човни
його іменем
серпень 2024
17.08.202412:34
у нічному автобусі руки блакитні пливуть
захмеліла гітара під кріслом пручається
а для мене немає чистішої музики
аніж дорожній гуркіт
і на порозі застигле твоє мовчання
бистронога блискавко
хрещатий узоре ночі
приспаний вузлику що лежить на колінах
оберемками світла застіть мене пекучого
очі мені заступіть
як виринає на синьому тлі —
я волію! я бачу! —
за муром повік мерехтлива фігура —
сльозину зроню —
плазма гарячого срібла танцює
складається в обрис палаючий
прекрасний знайомцю
у довгій сорочці вогню
вдивляюся — ах ти!
на тілі немов на екрані
хвиліють поля
котять соняхи жар у небесну ріллю
і ти похилився між ними
мов квітка остання
ховаєш лице за солом'яним капелюхом
і руки блакитні пливуть
між рік сухостою і стебел
у тьмі бірюзовій у струнах
південних зірчастих падінь
це я розчиняюсь це я
у сні знов вертаю до тебе
в розчахнуте коло обіймів
іду опромінений
15-16 серпня 2024
захмеліла гітара під кріслом пручається
а для мене немає чистішої музики
аніж дорожній гуркіт
і на порозі застигле твоє мовчання
бистронога блискавко
хрещатий узоре ночі
приспаний вузлику що лежить на колінах
оберемками світла застіть мене пекучого
очі мені заступіть
як виринає на синьому тлі —
я волію! я бачу! —
за муром повік мерехтлива фігура —
сльозину зроню —
плазма гарячого срібла танцює
складається в обрис палаючий
прекрасний знайомцю
у довгій сорочці вогню
вдивляюся — ах ти!
на тілі немов на екрані
хвиліють поля
котять соняхи жар у небесну ріллю
і ти похилився між ними
мов квітка остання
ховаєш лице за солом'яним капелюхом
і руки блакитні пливуть
між рік сухостою і стебел
у тьмі бірюзовій у струнах
південних зірчастих падінь
це я розчиняюсь це я
у сні знов вертаю до тебе
в розчахнуте коло обіймів
іду опромінений
15-16 серпня 2024
20.05.202419:16
несу тобі пірамідку рожевого цвіту каштана:
леліють нитки, витикаються із пліч на юрмистій вулиці,
і плутають між черевиками
плями займистi осяйні —
сонце вальсує.
і я в нім, убраний до свята
у дихання, у рокотіння,
алеями золотими іду тебе красно квітчати:
несу тобі повів акацій і теплу бузкову печать,
і пахощі сині.
хто спинить того, що відкрився талому небу любові,
тривкій бірюзі, ритмам соку у щойно народженім листі.
несу тобі першої зірки легкий колосок —
засвітися!
іти ж бо ще довго.
леліють нитки, витикаються із пліч на юрмистій вулиці,
і плутають між черевиками
плями займистi осяйні —
сонце вальсує.
і я в нім, убраний до свята
у дихання, у рокотіння,
алеями золотими іду тебе красно квітчати:
несу тобі повів акацій і теплу бузкову печать,
і пахощі сині.
хто спинить того, що відкрився талому небу любові,
тривкій бірюзі, ритмам соку у щойно народженім листі.
несу тобі першої зірки легкий колосок —
засвітися!
іти ж бо ще довго.
Пераслаў з:
PORODA
08.04.202511:24
"Жінка, що кохає" — поетична антологія від видавництва "Книголав", у яку увійшли 100 віршів, написаних жінками.
Упорядкувала книгу Олена Павлова — письменниця, журналістка, художниця, кураторка культурних проєктів, авторка комікс-персонажа "Кіт Інжир".
Ці тексти — про кохання в усіх його гранях і проявах:
🔺 Жінка, що воює
🔺 Жінка, що чекає з війни
🔺 Жінка, що пережила полон
🔺 Жінка, що чекає з полону
🔺 Жінка, що втратила
🔺 Жінка, що кохає жінку
🔺 Жінка, що виборює власний голос
У книзі — 65 поеток: 51 сучасних та 14 класичних. На презентації ви почуєте трьох із них.
1️⃣Ірина Сажинська — поетка, ілюстраторка, авторка збірок "Приблизькість", "Голубина пошта", Cor humanum та "Лемніската". Народилася в Запоріжжі, мешкає в Києві.
2️⃣Ада Єлагіна — поетка, мисткиня, авторка збірки "Вище вогню", переможниця конкурсу "Qırım inciri/Кримський інжир", лавреатка конкурсу "Смолоскип". Народилася у Кривому Розі, мешкає в Києві.
3️⃣Ірина Божко — поетка, перформерка, фіналістка конкурсів "Гранослов" та "Гайвороння", організаторка культурно-мистецьких подій, засновниця ГО Порода. Народилася та мешкає у Кривому Розі.
Подію ми планували давно, тож хай вона стане приводом для корисної справи в ці страшні дні.
Будемо збирати донати для допомоги 4-річному Ярославу, пораненому через російський ракетний удар 4 квітня💔
Якщо не вийде прийти, все одно можете задонатити🫂
Упорядкувала книгу Олена Павлова — письменниця, журналістка, художниця, кураторка культурних проєктів, авторка комікс-персонажа "Кіт Інжир".
Ці тексти — про кохання в усіх його гранях і проявах:
🔺 Жінка, що воює
🔺 Жінка, що чекає з війни
🔺 Жінка, що пережила полон
🔺 Жінка, що чекає з полону
🔺 Жінка, що втратила
🔺 Жінка, що кохає жінку
🔺 Жінка, що виборює власний голос
У книзі — 65 поеток: 51 сучасних та 14 класичних. На презентації ви почуєте трьох із них.
1️⃣Ірина Сажинська — поетка, ілюстраторка, авторка збірок "Приблизькість", "Голубина пошта", Cor humanum та "Лемніската". Народилася в Запоріжжі, мешкає в Києві.
2️⃣Ада Єлагіна — поетка, мисткиня, авторка збірки "Вище вогню", переможниця конкурсу "Qırım inciri/Кримський інжир", лавреатка конкурсу "Смолоскип". Народилася у Кривому Розі, мешкає в Києві.
3️⃣Ірина Божко — поетка, перформерка, фіналістка конкурсів "Гранослов" та "Гайвороння", організаторка культурно-мистецьких подій, засновниця ГО Порода. Народилася та мешкає у Кривому Розі.
Подію ми планували давно, тож хай вона стане приводом для корисної справи в ці страшні дні.
Будемо збирати донати для допомоги 4-річному Ярославу, пораненому через російський ракетний удар 4 квітня💔
Якщо не вийде прийти, все одно можете задонатити🫂
22.03.202517:52
прочитай мені вільне падіння води прочитай
скільки гніву було а тепер затуманене мокре вікно
біла книга сорочки
лискучий і довгий виток
на сторінці заломленій
прочитай мені що там — осліпленій
все прочитай:
позамежні стовпи березневої арфи
сльоти що з руки починається — вогку й холодну печать
проговорюй повільно
а ще стільки світіння в землі
ув очах необíйнятих —
і-і-і... так протяжливо гасне як довгий тріскучий сірник
наче видих на імені
жовті лімби цієї весни проминаємо — ми
у краплинистих скельцях:
волосся змокріле і пáльта ніби в срібній кольчузі співучих дієзів води —
неушкоджені вийдемо
сиплеться храмова смальта — і георгій обтрушує сяйво з високих плечей
і рубіни в зіницях мені його ясно дзеркалять
нашепчи мені хто ми на згарищах цих нашепчи
скільки буде пересудів
хто з нас оступиться першим
і у кожного свій чорний лад
і лускате кільце
що обтискує голову править неспокоєм тіла
коливається сонце під шкірою
наче олива
то кого ти пригрів?
у тобі півпрозорому бачу це
прочитай мені все — як ти вмієш —
отак прочитай
зі скрипучою р
від постави гінкої до титли
хай іде кровотоком твій голос
мов ниточка світла
і пече
і означує
скільки гніву було а тепер затуманене мокре вікно
біла книга сорочки
лискучий і довгий виток
на сторінці заломленій
прочитай мені що там — осліпленій
все прочитай:
позамежні стовпи березневої арфи
сльоти що з руки починається — вогку й холодну печать
проговорюй повільно
а ще стільки світіння в землі
ув очах необíйнятих —
і-і-і... так протяжливо гасне як довгий тріскучий сірник
наче видих на імені
жовті лімби цієї весни проминаємо — ми
у краплинистих скельцях:
волосся змокріле і пáльта ніби в срібній кольчузі співучих дієзів води —
неушкоджені вийдемо
сиплеться храмова смальта — і георгій обтрушує сяйво з високих плечей
і рубіни в зіницях мені його ясно дзеркалять
нашепчи мені хто ми на згарищах цих нашепчи
скільки буде пересудів
хто з нас оступиться першим
і у кожного свій чорний лад
і лускате кільце
що обтискує голову править неспокоєм тіла
коливається сонце під шкірою
наче олива
то кого ти пригрів?
у тобі півпрозорому бачу це
прочитай мені все — як ти вмієш —
отак прочитай
зі скрипучою р
від постави гінкої до титли
хай іде кровотоком твій голос
мов ниточка світла
і пече
і означує
15.01.202519:28
вже легко так не пишеться
а втім до тебе лист скидається на птаха
вилискує блакитно-сірим пір'ям
і голубиста ніч
й волосся пряний запах
з прощань та їх похилених обіймів
так ніби вчора бувши проступили
вже легко так не пишеться
аж ні — вчуваю гомонить ще до появи
простий і строгий звук твого ім'я —
на дощовій струні
на льодяній октаві
зелені вíдтіні
як бракне тут мені твоїх історій:
радощі й осмута
розмов повільних смак напівзабутий —
все-все приходить як настане північ
і тоншає в плечі пташина кость
і шириться в кімнаті рух німотний
веду рукою по сторінці — ось ти
немов зійшов між буквами здалось
співуча перша брость твоя — від кого
у кутику мигдалистого ока
зима ще довга
сильний її спротив
і ти при ній сів підібгавши ноги
а втім до тебе лист скидається на птаха
вилискує блакитно-сірим пір'ям
і голубиста ніч
й волосся пряний запах
з прощань та їх похилених обіймів
так ніби вчора бувши проступили
вже легко так не пишеться
аж ні — вчуваю гомонить ще до появи
простий і строгий звук твого ім'я —
на дощовій струні
на льодяній октаві
зелені вíдтіні
як бракне тут мені твоїх історій:
радощі й осмута
розмов повільних смак напівзабутий —
все-все приходить як настане північ
і тоншає в плечі пташина кость
і шириться в кімнаті рух німотний
веду рукою по сторінці — ось ти
немов зійшов між буквами здалось
співуча перша брость твоя — від кого
у кутику мигдалистого ока
зима ще довга
сильний її спротив
і ти при ній сів підібгавши ноги
31.08.202421:18
он місяць іде круговидом боління і срібла
ворушить губами —
й усе промовляє на осінь
скотився ліхтар з його лоба останньою бростю
і кусником хлібним
це він догоряє смаглявий за крок до появи
і він танцюватиме вдома у чорній сорочці
за ким його голос отак заломився
й здичавів —
жалó в кровотоці
і змеркла вода його ока —
пора відцвітання
у всього свій задум — голки за тканиною тіла
я би тебе обійняв коли був би сміливим
місяцесяйний мій
і снився би й снив —
і просив би такої уяви
аби на щодень витинати із власної плоті
тобі у годину польоту і в миті скорботній
солоного й ніжного слова маленький кораблик
ворушить губами —
й усе промовляє на осінь
скотився ліхтар з його лоба останньою бростю
і кусником хлібним
це він догоряє смаглявий за крок до появи
і він танцюватиме вдома у чорній сорочці
за ким його голос отак заломився
й здичавів —
жалó в кровотоці
і змеркла вода його ока —
пора відцвітання
у всього свій задум — голки за тканиною тіла
я би тебе обійняв коли був би сміливим
місяцесяйний мій
і снився би й снив —
і просив би такої уяви
аби на щодень витинати із власної плоті
тобі у годину польоту і в миті скорботній
солоного й ніжного слова маленький кораблик
06.08.202406:02
я прийду до місця твого при дорозі
на розкроєну лінію твоєї нескінченної стежки
нехай лице твоє стане мені за сонце
і осінь почнеться
моя пам'ять тримає тебе міцно за голову
мої пальці на схилі твоєї повіки
дві брови як два голубі човники
чекають нового відліку
ти для мене завжди будеш у золоті
нерозгадана совісте білесої крові
смутне дерево сизе над вітами льоду
хитає-говорить
ніби видівся вчора
ніби стрінемось завтра
наші довгі розмови — шамріння на озері
і виходить з грудей нерозпалена ватра
іще досі
на розкроєну лінію твоєї нескінченної стежки
нехай лице твоє стане мені за сонце
і осінь почнеться
моя пам'ять тримає тебе міцно за голову
мої пальці на схилі твоєї повіки
дві брови як два голубі човники
чекають нового відліку
ти для мене завжди будеш у золоті
нерозгадана совісте білесої крові
смутне дерево сизе над вітами льоду
хитає-говорить
ніби видівся вчора
ніби стрінемось завтра
наші довгі розмови — шамріння на озері
і виходить з грудей нерозпалена ватра
іще досі
02.04.202521:42
цих паводей першоквітневих
ридання і негідь
іти все іти з мокрим тім'ям
у мокрім пальті
місця у вагонах за формою тіл заздалегідь
означені — вогкою тінню просякнуті
і рвучко стартує
цвітіння велике і строге
забилось у кучер вітрильцем рожевим — залиш
сило що нам над лобами ці кубла закручує
звідкіль твої соки і п'яна розлючена ніжність?
іду так іду розтуляючи місце для зрубу
гуде й хилитає — нічого не видно — осліп!
чиясь парасоля гарує по колу мов бубон
і я навіжений сміюся до нього і схлипую
каштани! каштани!
обмерлий цілую вам шиї
і жилаві руки і чорні вологі чуби
ви всі як один — і я разом усіх би вас виміняв
на усміх того
із ким би себе поріднив
ридання і негідь
іти все іти з мокрим тім'ям
у мокрім пальті
місця у вагонах за формою тіл заздалегідь
означені — вогкою тінню просякнуті
і рвучко стартує
цвітіння велике і строге
забилось у кучер вітрильцем рожевим — залиш
сило що нам над лобами ці кубла закручує
звідкіль твої соки і п'яна розлючена ніжність?
іду так іду розтуляючи місце для зрубу
гуде й хилитає — нічого не видно — осліп!
чиясь парасоля гарує по колу мов бубон
і я навіжений сміюся до нього і схлипую
каштани! каштани!
обмерлий цілую вам шиї
і жилаві руки і чорні вологі чуби
ви всі як один — і я разом усіх би вас виміняв
на усміх того
із ким би себе поріднив
15.03.202520:26
тугі стовпи диму живуть-бо при наших вікнах
туляться важко до стін
видушують лобами шибки
у срібну хатину світла
зменшуся і проникну
ніби у медальйон який завжди зі мною
ніби мені ще не зле за мить до
ковтання заліза
невже когось досі тримаю
за лікоть в своєму умі:
ось вíн так невміло танцює
ось довго й невтішно зализує
руку мов душу свою обгорілу і чулу
усім хто приймає на себе
нашу відкладену смерть —
що ти їм скажеш? куди
поглянеш коли завидніє
біла сутужна ріка повзе по нахиленій шиї
протяті горобчики голосу між берегів
і вперті двожильні над витоком досі стоять
порозтуляли роти із хрипами і голосними
а він такий самий як я — із палаючим тім'ям —
знає усіх поіменно і відчитує з пам'яті
зів'ялої óбрості рано осипаний квіт —
з юначого тіла говорить журливий дорослий
і снить біля нього
моя знову надбана молодість
і починається з нього
ще один довгий політ
туляться важко до стін
видушують лобами шибки
у срібну хатину світла
зменшуся і проникну
ніби у медальйон який завжди зі мною
ніби мені ще не зле за мить до
ковтання заліза
невже когось досі тримаю
за лікоть в своєму умі:
ось вíн так невміло танцює
ось довго й невтішно зализує
руку мов душу свою обгорілу і чулу
усім хто приймає на себе
нашу відкладену смерть —
що ти їм скажеш? куди
поглянеш коли завидніє
біла сутужна ріка повзе по нахиленій шиї
протяті горобчики голосу між берегів
і вперті двожильні над витоком досі стоять
порозтуляли роти із хрипами і голосними
а він такий самий як я — із палаючим тім'ям —
знає усіх поіменно і відчитує з пам'яті
зів'ялої óбрості рано осипаний квіт —
з юначого тіла говорить журливий дорослий
і снить біля нього
моя знову надбана молодість
і починається з нього
ще один довгий політ
31.10.202416:48
віддалений гуркіт — світанку брова розсічена
затемнені вулиці у сизуватому русі
ніби сережка твоя — на пагорбі хрест
дай дотягнусь
а ось і рука що до пошесті вже доторкалася
тримає сліди на долоні за контурну карту
рухливий кордон і глевкої землі аромат
в ядрі кулака
зашвидко доба проминає
а там — на покіс
перони в диму
на вкорінення власної плоті
скільки не йшов би — щораз від обіймів колотить
і знов не прощаємось
затемнені вулиці у сизуватому русі
ніби сережка твоя — на пагорбі хрест
дай дотягнусь
а ось і рука що до пошесті вже доторкалася
тримає сліди на долоні за контурну карту
рухливий кордон і глевкої землі аромат
в ядрі кулака
зашвидко доба проминає
а там — на покіс
перони в диму
на вкорінення власної плоті
скільки не йшов би — щораз від обіймів колотить
і знов не прощаємось
22.08.202411:07
портрет в інтер'єрі
цей чоловік із очима води найчистішої ртуті
таку не зібрати не переплавити силою пам'яті
море що глибоко втоплене під цими надбрівними дугами
повільно здіймає вали і слухає
слухає
всередині себе
перевертаючи камінь
цей чоловік з куснем льоду під язиком
і важкими росистими віями
трима за грудиною жбан мовчазного реактора
і скільки би я не приходив
і зопалу що би не витнув
він руку заклавши за комір
так і стоятиме
у дверях світінням пригаслим
мені відчини! вода підступа до порогу немовби причалу
і обрій тремтить на стіні — дім вібрує скляний
як же мені тебе довго тут не вистачало —
тече лазурова ріка по холодній щоці
давай зазирнемо у люстро —
все так як любили
прозоріє стеля і всіяний зорями килим
купає півмісяць човна в голубім молоці
лампади очей притуляю до рук —
і у темряві бачу
як деревце пíсні
між губ пробивається зачином
а цей чоловік посміхнувся —
метелик майнув —
і уже не вернути
цей чоловік із очима води найчистішої ртуті
таку не зібрати не переплавити силою пам'яті
море що глибоко втоплене під цими надбрівними дугами
повільно здіймає вали і слухає
слухає
всередині себе
перевертаючи камінь
цей чоловік з куснем льоду під язиком
і важкими росистими віями
трима за грудиною жбан мовчазного реактора
і скільки би я не приходив
і зопалу що би не витнув
він руку заклавши за комір
так і стоятиме
у дверях світінням пригаслим
мені відчини! вода підступа до порогу немовби причалу
і обрій тремтить на стіні — дім вібрує скляний
як же мені тебе довго тут не вистачало —
тече лазурова ріка по холодній щоці
давай зазирнемо у люстро —
все так як любили
прозоріє стеля і всіяний зорями килим
купає півмісяць човна в голубім молоці
лампади очей притуляю до рук —
і у темряві бачу
як деревце пíсні
між губ пробивається зачином
а цей чоловік посміхнувся —
метелик майнув —
і уже не вернути
31.07.202421:17
ІІІ.
вчуваю як дихає осінь крізь жовту перетинку літа
марлева тінь опускається на стиснуті рубежі набряклих повік що тремтять
і хочеться присвітити їх золотим оксамитам
поки ти пишеш
ІV.
надягнем сьогодні мій друже найліпші наші костюми
блакитної зірки волошку на комір тобі пришпилю
і підемо в поле дивитись як падає вигаслий човен
у здійняті нами долоні із крові і кришталю
V.
я бачу як довго всихатиме руки ледь надломлений пагін
як осипається пальців визрілий колосок
і ноги в потріскану землю повільно і міцно вростають
як близько говорить трава
яка проста її мова
скажи мені що у правицю лягло між гілок вузлуватих
он плавиться скло і струмує у ґрунт за вогнем і вином
і сонця вітрило нечуле — звуглілого серпня фрегат —
посвіт на око твоє бурштинове дало
а скільки ще літа відмає нам
за ким ця сльоза на стеблині
маківки звихрені з інеєм — прим'ятий під нами полин
випий зі мною сьогодні
випий — і ніч цю зустрінуть
із повнею у зіницях
квіткар і півонії син
вчуваю як дихає осінь крізь жовту перетинку літа
марлева тінь опускається на стиснуті рубежі набряклих повік що тремтять
і хочеться присвітити їх золотим оксамитам
поки ти пишеш
ІV.
надягнем сьогодні мій друже найліпші наші костюми
блакитної зірки волошку на комір тобі пришпилю
і підемо в поле дивитись як падає вигаслий човен
у здійняті нами долоні із крові і кришталю
V.
я бачу як довго всихатиме руки ледь надломлений пагін
як осипається пальців визрілий колосок
і ноги в потріскану землю повільно і міцно вростають
як близько говорить трава
яка проста її мова
скажи мені що у правицю лягло між гілок вузлуватих
он плавиться скло і струмує у ґрунт за вогнем і вином
і сонця вітрило нечуле — звуглілого серпня фрегат —
посвіт на око твоє бурштинове дало
а скільки ще літа відмає нам
за ким ця сльоза на стеблині
маківки звихрені з інеєм — прим'ятий під нами полин
випий зі мною сьогодні
випий — і ніч цю зустрінуть
із повнею у зіницях
квіткар і півонії син
Паказана 1 - 22 з 22
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.