Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Лёха в Short’ах Long’ует

Паглядзець

єлагіна|тексти

virshi ta inshe
🔘для поговорити: @ada_yelagina
▫️https://linktr.ee/adayelagina

Рэйтынг TGlist

ТыпПублічны

Вертыфікацыя

Не вертыфікаваны

Надзейнасць

Не надзейны

Размяшчэнне

МоваІншая

Дата стварэння каналаAug 11, 2022

Дадана ў TGlist

Sep 18, 2023

Я ўладальнік канала

Гісторыя змяненняў

Прыкрепленая група

єлагіна_тексти

Статыстыка Тэлеграм-канала єлагіна|тексти

Падрабязней

Падпісчыкаў

272

24 гадз.00%Тыдзень00%Месяц00%

Індэкс цытавання

0

Згадкі0Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах0

Сярэдняе ахоп 1 паста

0

12 гадз.00%24 гадз.00%48 гадз.00%

Узаемадзеянне (ER)

0%

Рэпостаў0Каментары0Рэакцыі0

Узаемадзеянне па ахопу (ERR)

0%

24 гадз.0%Тыдзень0%Месяц0%

Ахоп 1 рэкламнага паста

0

1 гадз.00%1 – 4 гадз.00%4 - 24 гадз.00%

Падрабязней

Падключыце нашага бота да канала і даведайцеся пол аўдыторыі гэтага канала.

Усяго пастоў за 24 гадзіны

0

Дынаміка

Апошнія публікацыі ў групе "єлагіна|тексти"

Усе пасты

22.02.202513:58

і я прокидаюся без прокидання
засинаю без сну
заїдаю цей викрик не розтуляючи рота
хто ти сидиш побіля моєї долоні
із мокрими більмами смутку
вітражним горінням захóду навколо очей

сестра а чи брат не народжені до і опісля
принадні статури — роз'єднані речення болю
це ми із тобою прописані текстом наскрізним —
нахилені голови

ось ти сидиш і повзе по коліну метелик
де ви тепер заокруглені скибочки сміху
і вихор над лобом що бився угору — посивів
приструнений ліг

це очі мої подібні тепер до твоїх
це схрещені пальці для тебе несуть між вузлами
щасливе завершення кола і
довгої драми
ніколи не пізно еге ж? обійми
обійми

спорідненість крові — ніщо в проживанні зими
набілена плоть до горішньої гілки дереться
а там тільки важить любов
яку виймеш із серця
аби над верхів'ями вільно стояти обом

15.01.202519:28

вже легко так не пишеться
а втім до тебе лист скидається на птаха
вилискує блакитно-сірим пір'ям

і голубиста ніч
й волосся пряний запах
з прощань та їх похилених обіймів
так ніби вчора бувши проступили

вже легко так не пишеться
аж ні — вчуваю гомонить ще до появи
простий і строгий звук твого ім'я —
на дощовій струні
на льодяній октаві
зелені вíдтіні

як бракне тут мені твоїх історій:
радощі й осмута
розмов повільних смак напівзабутий —
все-все приходить як настане північ

і тоншає в плечі пташина кость
і шириться в кімнаті рух німотний
веду рукою по сторінці — ось ти
немов зійшов між буквами здалось

співуча перша брость твоя — від кого
у кутику мигдалистого ока
зима ще довга
сильний її спротив
і ти при ній сів підібгавши ноги

31.10.202416:48

віддалений гуркіт — світанку брова розсічена
затемнені вулиці у сизуватому русі
ніби сережка твоя — на пагорбі хрест
дай дотягнусь

а ось і рука що до пошесті вже доторкалася
тримає сліди на долоні за контурну карту
рухливий кордон і глевкої землі аромат
в ядрі кулака

зашвидко доба проминає
а там — на покіс
перони в диму

на вкорінення власної плоті
скільки не йшов би — щораз від обіймів колотить
і знов не прощаємось

29.10.202416:32

тепле дихання пізнього жовтня — знімаю берет
тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога
перехожого схилена свічечка
шелест і лет
завивається листя —
безвітряний рух із нічого

на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить
і виструнчує небо усіх хто погляне на нього
подивися я хмара
у гриву ввібрався — і звір
з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить

і усе до межі
і всього наче вдосталь — аж ні
наболіле нутро розпирає і хочеться зриву
і кресати свій танець наосліп в куті золотім
і гатити у кола хисткого й недовгого світла

розпікайся пияч доки жевріє радости мед
доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку
наче це і не я свій на тебе приміряв берет
наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав

02.09.202418:27

іndigo blue

і ось повернення
я виходжу зі спіненого оксамиту
штормової пісні
кам'яного причастя
ліхтарики у руках запалилися й виникли
тінистий берегу прийми мене
корабельного майстра

я сьогодні високий а мій поступ без сліду
смолистий піджак пропахнув прибоєм
із сіллю на губах
зі смагою і перлами
я до тебе прийшов

мої очі сміються понад ниткою рота
скривленого у розпачі
я так довго не бачив
як свічечка голови пропливає над іншими —
ось ти
підходиш до столу
проводиш по ньому долонею
надпиваєш із чашки

за удаваним спокоєм
як за твоєю сорочкою
хилитається тіла тендітний вітрильник —
і я нахиляюсь — до зім'ятого коміра тобі приколюю
дихання моря
хмаркою індиго

пощо одвернувся?
а це довге повернення
од берега до берега
наскрізною змійкою досі іде
на чужих руках засинаєш
і закотилися перли
назад за схолоджену воду і стому моїх грудей

я зникаю з відпливом і білі намиста розкидую —
їж хвиле їж
наїдайся
це мій дарунок тобі до осінніх заручин
моя жертва тобі за таємної мови стозвуччя
і талан називати човни
його іменем

серпень 2024

31.08.202421:18

он місяць іде круговидом боління і срібла
ворушить губами —
й усе промовляє на осінь
скотився ліхтар з його лоба останньою бростю
і кусником хлібним

це він догоряє смаглявий за крок до появи
і він танцюватиме вдома у чорній сорочці
за ким його голос отак заломився
й здичавів —
жалó в кровотоці

і змеркла вода його ока —
пора відцвітання
у всього свій задум — голки за тканиною тіла
я би тебе обійняв коли був би сміливим
місяцесяйний мій

і снився би й снив —
і просив би такої уяви
аби на щодень витинати із власної плоті
тобі у годину польоту і в миті скорботній
солоного й ніжного слова маленький кораблик

22.08.202411:07

портрет в інтер'єрі

цей чоловік із очима води найчистішої ртуті
таку не зібрати не переплавити силою пам'яті
море що глибоко втоплене під цими надбрівними дугами
повільно здіймає вали і слухає
слухає
всередині себе
перевертаючи камінь

цей чоловік з куснем льоду під язиком
і важкими росистими віями
трима за грудиною жбан мовчазного реактора
і скільки би я не приходив
і зопалу що би не витнув
він руку заклавши за комір
так і стоятиме
у дверях світінням пригаслим

мені відчини! вода підступа до порогу немовби причалу
і обрій тремтить на стіні — дім вібрує скляний
як же мені тебе довго тут не вистачало —
тече лазурова ріка по холодній щоці

давай зазирнемо у люстро —
все так як любили
прозоріє стеля і всіяний зорями килим
купає півмісяць човна в голубім молоці

лампади очей притуляю до рук —
і у темряві бачу
як деревце пíсні
між губ пробивається зачином
а цей чоловік посміхнувся —
метелик майнув —
і уже не вернути

18.08.202413:38

це я такий розповстаний миттєвий
мов корабель завмерлий понад ліжком
під стелею моя вода і ніжність
хлюпоче світло у важких портьєрах

це я такий заплутаний без ладу
у білій нитці пізнього світіння
ой люлі любий піднесу до вікон
стою з тобою в сонці по коліна

вже перша брость малого винограду
в моїй долоні до кісток зотліла
а я ізнов лице твоє вигадую
мов ліплять ідола

скипай і плач із пам'яті ввижайся
торкнула скельце
тонкою гілкою у вузликах рука — завмерло серце

і тихослівний я надніч скричав над жовтим бризом
це ти — моя завихрена свіча
що тягне вниз!

17.08.202412:34

у нічному автобусі руки блакитні пливуть
захмеліла гітара під кріслом пручається
а для мене немає чистішої музики
аніж дорожній гуркіт
і на порозі застигле твоє мовчання

бистронога блискавко
хрещатий узоре ночі
приспаний вузлику що лежить на колінах
оберемками світла застіть мене пекучого
очі мені заступіть

як виринає на синьому тлі —
я волію! я бачу! —
за муром повік мерехтлива фігура —
сльозину зроню —
плазма гарячого срібла танцює
складається в обрис палаючий
прекрасний знайомцю
у довгій сорочці вогню

вдивляюся — ах ти!
на тілі немов на екрані
хвиліють поля
котять соняхи жар у небесну ріллю
і ти похилився між ними
мов квітка остання
ховаєш лице за солом'яним капелюхом

і руки блакитні пливуть
між рік сухостою і стебел
у тьмі бірюзовій у струнах
південних зірчастих падінь
це я розчиняюсь це я
у сні знов вертаю до тебе
в розчахнуте коло обіймів
іду опромінений

15-16 серпня 2024

06.08.202406:02

я прийду до місця твого при дорозі
на розкроєну лінію твоєї нескінченної стежки
нехай лице твоє стане мені за сонце
і осінь почнеться

моя пам'ять тримає тебе міцно за голову
мої пальці на схилі твоєї повіки
дві брови як два голубі човники
чекають нового відліку

ти для мене завжди будеш у золоті
нерозгадана совісте білесої крові
смутне дерево сизе над вітами льоду
хитає-говорить
ніби видівся вчора
ніби стрінемось завтра
наші довгі розмови — шамріння на озері
і виходить з грудей нерозпалена ватра
іще досі

31.07.202421:17

ІІІ.

вчуваю як дихає осінь крізь жовту перетинку літа
марлева тінь опускається на стиснуті рубежі набряклих повік що тремтять
і хочеться присвітити їх золотим оксамитам
поки ти пишеш

ІV.

надягнем сьогодні мій друже найліпші наші костюми
блакитної зірки волошку на комір тобі пришпилю
і підемо в поле дивитись як падає вигаслий човен
у здійняті нами долоні із крові і кришталю

V.

я бачу як довго всихатиме руки ледь надломлений пагін
як осипається пальців визрілий колосок
і ноги в потріскану землю повільно і міцно вростають
як близько говорить трава
яка проста її мова

скажи мені що у правицю лягло між гілок вузлуватих
он плавиться скло і струмує у ґрунт за вогнем і вином
і сонця вітрило нечуле — звуглілого серпня фрегат —
посвіт на око твоє бурштинове дало

а скільки ще літа відмає нам
за ким ця сльоза на стеблині
маківки звихрені з інеєм — прим'ятий під нами полин
випий зі мною сьогодні
випий — і ніч цю зустрінуть
із повнею у зіницях
квіткар і півонії син

14.06.202419:39

зніму з твого лоба листочок — ти вийшов з дощу
приніс на собі вільгий повів холодного літа
вода з тебе диха — присядь біля мене усміхнений
і я тобі пісню у змерзлій долоні вміщу —

краплинисту музику зéлені сяйне звучання
і чим я живий — все у жмені озерцем скляним
нічого не жаль — до останнього скельця візьми
цей калейдоскоп іграшковий розібраний

знову вчуваю
як тінь відступа — одсахнулася — господи так!
коли із тобою — то серце мов біла ріка
без дна і печалі

20.05.202419:16

несу тобі пірамідку рожевого цвіту каштана:
леліють нитки, витикаються із пліч на юрмистій вулиці,
і плутають між черевиками
плями займистi осяйні —
сонце вальсує.

і я в нім, убраний до свята
у дихання, у рокотіння,
алеями золотими іду тебе красно квітчати:
несу тобі повів акацій і теплу бузкову печать,
і пахощі сині.

хто спинить того, що відкрився талому небу любові,
тривкій бірюзі, ритмам соку у щойно народженім листі.
несу тобі першої зірки легкий колосок —
засвітися!
іти ж бо ще довго.

Усе пасты