подільський катастрофізм
03.04.202512:12
Багато божевільних речей ставалося на нойзі щосереди, але зацініть нойз оперету від Клеменса Пула
https://youtu.be/Z0i9WdBD5_4?si=EzGqHXPQpMv4MWRP
#нойзщосереди
https://youtu.be/Z0i9WdBD5_4?si=EzGqHXPQpMv4MWRP
#нойзщосереди
29.03.202515:57
Еммануїл Кант на кушетці: психоаналітична спекуляція
Без претензії на оригінальність. Просто інтелектуальна гра: Що, якби Кант опинився на кушетці, а Фройд/Лакан розгорнув би перед ним свої аналітичні інструменти — не обов’язково найскандальніші з них.
Ми розважаємось, а ти приєднуйся.
Є філософи — і є Еммануїл Кант.
На думку багатьох — і дехто з них мав прізвище Дельоз — саме з Канта починається сучасна філософія. Не як набір тверджень про світ, а як дисципліна, що ставить запитання про саму можливість таких тверджень. Він не просто дав відповіді — він перекроїв форму запитань.
Після Канта — хочеш ти того чи ні — мислення рухається в межах створених ним координат. Навіть ті, хто прагне «об’єктів без суб’єкта», як-от об’єкт-орієнтовані онтологи, змушені танцювати навколо тіні Канта.
А тепер уяви, що Кант — не батько трансцендентальної філософії, а типовий німецький невротик із гіпертрофованим Superego, анальною фіксацією, і лібідо, сублімованим до стану моральної формули.
Клінічний портрет Канта
Ego / Я
Розум сконцентрований, воля вкорінена в дисципліні. Усе життя Канта — обряд точності. Він прокидався о 4:45 ранку. Вранці дозволяв собі одну чашку чаю або кави, не заради смаку, а в рамках функціональної необхідності. Працював до обіду, обідав точно о першій, у вузькому колі наближених людей, Після обіду — обов’язкова прогулянка. Завжди в той самий час, за тим самим маршрутом — або принаймні в межах дозволеної змінності. Його улюбленим напрямком була так звана Філософська стежка — алея вздовж міських укріплень Кенігсберга, спокійна й затінена, рівна, ідеальна для впорядкування думок.
Мешканці міста знали: якщо Кант вийшов на неї — пора звіряти годинники.
Він ніколи не виїжджав за межі міста, ніколи не змінював графік, і, як пишуть його сучасники, навіть нова книга могла порушити ментальну рівновагу філософа якщо її зміст не вкладався в сувору архітектоніку кантівського мислення, де кожне поняття мало свої точні координати.
«Еміль» Руссо стала саме такою книгою. Після її прочитання Кант був настільки вражений, що — єдиний раз у житті — пропустив свою прогулянку.
Одна книга — і всесвіт дав збій. Точніше: його всесвіт.
Це Ego, яке тримає імпульси в залізних лещатах розкладу — не з примусу, а з внутрішньої необхідності.
Раціональність як стиль самозбереження. Ритуал — як захист від вторгнення реального.
Id / Воно
Кант не залишив по собі жодних згадок про бурхливі афери, сексуальні пригоди чи екзистенційні кризи. Натомість він залишив три «Критики».
Це приклад сублімації, який заслуговує окремого параграфа в підручнику з класичної психоаналітики
(добре, що таких підручників не існує): енергія потягу трансформується у філософську схему, продиктовану розумом.
Superego / Над-Я
Категоричний імператив — це не просто моральна формула. Це внутрішній законодавчий орган, який не потребує зовнішніх санкцій. Його голос не кричить, не спокушає, не торгується — він наказує:
«Дій лише згідно з тією максимою, завдяки якій ти можеш водночас побажати, щоб вона стала загальним законом.»
З погляду психоаналізу, це майже еталонна форма Superego — інстанції, яка репресує бажання, моралізує потяг, встановлює норму, що не терпить винятку. У Фройда Superego жорстоке: воно карає не за вчинок, а за саме бажання. І саме цю інстанцію Кант — у ретроспективному прочитанні — вивів на нормативний рівень буття.
Він не просто створив моральну метафізику — він оформив моралізуючу структуру суб’єкта.
Його Над-Я не поступається голосу Бога — і вимагає від суб’єкта неухильного дотримання морального закону, навіть там, де немає жодного свідка, крім совісті.
Обсесивність і анальна фіксація
Фройд діагностував би це миттєво. Педант. Стриманий. Емоційно скутий. І, без сумніву, матеріально ощадливий.
Класика:
«Анальний тип. Компульсивний контроль. Порядок як фетиш. Скупість у всьому — від грошей до емоцій. І сублімація замість задоволення».
⸻
Історія з Фіхте: другий кейс для підручника
Молодий Фіхте — бідний, але з вогнем в очах. Пише Канту, просить фінансової допомоги.
Кант відповідає: грошей не дам. Але… знаходить йому роботу — репетиторство.
⬇️
Без претензії на оригінальність. Просто інтелектуальна гра: Що, якби Кант опинився на кушетці, а Фройд/Лакан розгорнув би перед ним свої аналітичні інструменти — не обов’язково найскандальніші з них.
Ми розважаємось, а ти приєднуйся.
Є філософи — і є Еммануїл Кант.
На думку багатьох — і дехто з них мав прізвище Дельоз — саме з Канта починається сучасна філософія. Не як набір тверджень про світ, а як дисципліна, що ставить запитання про саму можливість таких тверджень. Він не просто дав відповіді — він перекроїв форму запитань.
Після Канта — хочеш ти того чи ні — мислення рухається в межах створених ним координат. Навіть ті, хто прагне «об’єктів без суб’єкта», як-от об’єкт-орієнтовані онтологи, змушені танцювати навколо тіні Канта.
А тепер уяви, що Кант — не батько трансцендентальної філософії, а типовий німецький невротик із гіпертрофованим Superego, анальною фіксацією, і лібідо, сублімованим до стану моральної формули.
Клінічний портрет Канта
Ego / Я
Розум сконцентрований, воля вкорінена в дисципліні. Усе життя Канта — обряд точності. Він прокидався о 4:45 ранку. Вранці дозволяв собі одну чашку чаю або кави, не заради смаку, а в рамках функціональної необхідності. Працював до обіду, обідав точно о першій, у вузькому колі наближених людей, Після обіду — обов’язкова прогулянка. Завжди в той самий час, за тим самим маршрутом — або принаймні в межах дозволеної змінності. Його улюбленим напрямком була так звана Філософська стежка — алея вздовж міських укріплень Кенігсберга, спокійна й затінена, рівна, ідеальна для впорядкування думок.
Мешканці міста знали: якщо Кант вийшов на неї — пора звіряти годинники.
Він ніколи не виїжджав за межі міста, ніколи не змінював графік, і, як пишуть його сучасники, навіть нова книга могла порушити ментальну рівновагу філософа якщо її зміст не вкладався в сувору архітектоніку кантівського мислення, де кожне поняття мало свої точні координати.
«Еміль» Руссо стала саме такою книгою. Після її прочитання Кант був настільки вражений, що — єдиний раз у житті — пропустив свою прогулянку.
Одна книга — і всесвіт дав збій. Точніше: його всесвіт.
Це Ego, яке тримає імпульси в залізних лещатах розкладу — не з примусу, а з внутрішньої необхідності.
Раціональність як стиль самозбереження. Ритуал — як захист від вторгнення реального.
Id / Воно
Кант не залишив по собі жодних згадок про бурхливі афери, сексуальні пригоди чи екзистенційні кризи. Натомість він залишив три «Критики».
Це приклад сублімації, який заслуговує окремого параграфа в підручнику з класичної психоаналітики
(добре, що таких підручників не існує): енергія потягу трансформується у філософську схему, продиктовану розумом.
Superego / Над-Я
Категоричний імператив — це не просто моральна формула. Це внутрішній законодавчий орган, який не потребує зовнішніх санкцій. Його голос не кричить, не спокушає, не торгується — він наказує:
«Дій лише згідно з тією максимою, завдяки якій ти можеш водночас побажати, щоб вона стала загальним законом.»
З погляду психоаналізу, це майже еталонна форма Superego — інстанції, яка репресує бажання, моралізує потяг, встановлює норму, що не терпить винятку. У Фройда Superego жорстоке: воно карає не за вчинок, а за саме бажання. І саме цю інстанцію Кант — у ретроспективному прочитанні — вивів на нормативний рівень буття.
Він не просто створив моральну метафізику — він оформив моралізуючу структуру суб’єкта.
Його Над-Я не поступається голосу Бога — і вимагає від суб’єкта неухильного дотримання морального закону, навіть там, де немає жодного свідка, крім совісті.
Обсесивність і анальна фіксація
Фройд діагностував би це миттєво. Педант. Стриманий. Емоційно скутий. І, без сумніву, матеріально ощадливий.
Класика:
«Анальний тип. Компульсивний контроль. Порядок як фетиш. Скупість у всьому — від грошей до емоцій. І сублімація замість задоволення».
⸻
Історія з Фіхте: другий кейс для підручника
Молодий Фіхте — бідний, але з вогнем в очах. Пише Канту, просить фінансової допомоги.
Кант відповідає: грошей не дам. Але… знаходить йому роботу — репетиторство.
⬇️
27.03.202519:29
Для блогу Веган-Експрес написав текст про те, як детермінізм співвідноситься з етикою веганства
https://www.veganexpress.org/post/veganstvo-bez-svobody-voli?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaZdslI0v2I_Il5_MvibrE8BXRrzaKZh5fOr-KoMfypFS23LU1nSrlte9yw_aem_Gich1ZROuPlK1Oo35RklTQ
https://www.veganexpress.org/post/veganstvo-bez-svobody-voli?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaZdslI0v2I_Il5_MvibrE8BXRrzaKZh5fOr-KoMfypFS23LU1nSrlte9yw_aem_Gich1ZROuPlK1Oo35RklTQ
29.10.202417:24
Церква, щоб залишатися актуальною, повинна адаптувати свої методи комунікації, зберігаючи при цьому сутність свого вчення. Використання таких символів, як Люче, — це спосіб знайти нові шляхи до сердець людей, особливо молоді, яка часто відчуває себе віддаленою від традиційних релігійних структур.
Інтерактивні проєкти та сучасні підходи можуть допомогти людям побачити церкву як відкриту до діалогу та здатну реагувати на виклики часу⬇️
Інтерактивні проєкти та сучасні підходи можуть допомогти людям побачити церкву як відкриту до діалогу та здатну реагувати на виклики часу⬇️
Пераслаў з:
Galactocosmic Ontological Disorder
17.04.202522:07
"There is nothing more provocative than minding your own business."
William S. Burroughs
William S. Burroughs
01.04.202514:10
Aube — проєкт Акіфумі Накадзіми (1959–2013). Кожен реліз Aube побудований виключно на обробці одного конкретного звукового джерела. Тобто весь аудіоматеріал створюється шляхом маніпуляцій — аналогових або цифрових — з єдиним записом: наприклад, лише вода, лише звук лампи, лише серцебиття, тощо. Накадзіма волів називати себе не музикантом, а дизайнером звуку.
Заснував лейбл G.R.O.S.S., що став одним із візуально найцікавіших у японському нойзі 1990-х. Упаковки релізів Aube часто були артефактами — зразками води, рентгенівськими знімками, предметами побуту. Його записам властивий архівний холод, монохромна пристрасть до фізики процесів.
https://www.youtube.com/watch?v=T6SNhEu2_FM
#музика #noise
Заснував лейбл G.R.O.S.S., що став одним із візуально найцікавіших у японському нойзі 1990-х. Упаковки релізів Aube часто були артефактами — зразками води, рентгенівськими знімками, предметами побуту. Його записам властивий архівний холод, монохромна пристрасть до фізики процесів.
https://www.youtube.com/watch?v=T6SNhEu2_FM
#музика #noise
29.03.202515:57
Типова реакція людини з обсесивною мораллю:
«Я не підтримую твоє безладне бажання. Але дам тобі шанс стати тим, ким треба бути».
Superego — при владі. Id — під довічним арештом без права на апеляцію.
⸻
Антикризова стратегія Канта
Увесь його спосіб життя — це система уникнення прямої конфронтації між бажанням і мораллю.
Його Ego — як досвідчений бюрократ: координує, гасить, відтерміновує.
Що лишається?
• Контроль
• Робота
• Розклад
• Прогулянка
• Критика
• Мінімум емоцій, максимум форми
⸻
Підсумок
Ми, звісно, не психоаналітики. І навіть не історики філософії (принаймні сьогодні ввечері).
Ми просто розважались.
Кант був не лише філософською машиною.
Він, цілком можливо, був людиною з обсесивною структурою — такою, що трималася за порядок не з принципу, а з необхідності. Бо інакше — втрата контролю. Інакше — повернення потягу. Інакше — те, що мусило залишитися несвідомим, вирветься назовні.
А цього його Superego терпіти не могло.
З точки зору психоаналізу, така структура — класична:
суворе Superego, ретельно контрольоване Ego, ізольоване або сублімоване Id. Усе бажане — через фільтр моралі, усе моральне — в логіці категоричного імперативу.
Мета — уникнути внутрішнього конфлікту будь-якою ціною.
Механізм — контроль, повторення, символічна структура.
А він не міг цього допустити.
Тому — Критика. У три томи. З передмовою.
⸻
Підписано в Кенігсберзі. 15:28. Дві хвилини до прогулянки.
#Кант #Фройд #Лакан #Психоаналіз #СтруктурнийПсихоаналіз #КатегоричнийІмператив #Сублімація #Філософія #ІсторіяФілософії #КласичнаФілософія
#monstressacrés
«Я не підтримую твоє безладне бажання. Але дам тобі шанс стати тим, ким треба бути».
Superego — при владі. Id — під довічним арештом без права на апеляцію.
⸻
Антикризова стратегія Канта
Увесь його спосіб життя — це система уникнення прямої конфронтації між бажанням і мораллю.
Його Ego — як досвідчений бюрократ: координує, гасить, відтерміновує.
Що лишається?
• Контроль
• Робота
• Розклад
• Прогулянка
• Критика
• Мінімум емоцій, максимум форми
⸻
Підсумок
Ми, звісно, не психоаналітики. І навіть не історики філософії (принаймні сьогодні ввечері).
Ми просто розважались.
Кант був не лише філософською машиною.
Він, цілком можливо, був людиною з обсесивною структурою — такою, що трималася за порядок не з принципу, а з необхідності. Бо інакше — втрата контролю. Інакше — повернення потягу. Інакше — те, що мусило залишитися несвідомим, вирветься назовні.
А цього його Superego терпіти не могло.
З точки зору психоаналізу, така структура — класична:
суворе Superego, ретельно контрольоване Ego, ізольоване або сублімоване Id. Усе бажане — через фільтр моралі, усе моральне — в логіці категоричного імперативу.
Мета — уникнути внутрішнього конфлікту будь-якою ціною.
Механізм — контроль, повторення, символічна структура.
А він не міг цього допустити.
Тому — Критика. У три томи. З передмовою.
⸻
Підписано в Кенігсберзі. 15:28. Дві хвилини до прогулянки.
#Кант #Фройд #Лакан #Психоаналіз #СтруктурнийПсихоаналіз #КатегоричнийІмператив #Сублімація #Філософія #ІсторіяФілософії #КласичнаФілософія
#monstressacrés
20.02.202516:38
Мій текст про сучасну веганську агітацію для блогу курсу від Кожна Тварина
https://www.veganexpress.org/post/yak-hovoryty-pro-vehanstvo
Веганство — це не тільки етика, а й практичний вибір, що дозволяє розв’язувати глобальні проблеми та покращувати життя тварин і людей вже зараз. Воно не вимагає досконалості, а лише бажання зробити світ кращим — для нас і для тих, хто прийде після нас.
https://www.veganexpress.org/post/yak-hovoryty-pro-vehanstvo
29.10.202413:31
https://suspilne.media/amp/culture/824575-v-afganistani-zinkam-zaboronili-govoriti-na-publici-ta-spivati-vdoma/
Афганський уряд під керівництвом талібів запровадив заборону для жінок говорити на публіці та співати вдома як частину серії "моральних законів", спрямованих на підтримку "чеснотливості" у суспільстві. Проте у цих рішеннях не вказано конкретних сур із Корану, які б чітко виправдовували ці обмеження. Радше, вони є частиною консервативного тлумачення шаріату, яке таліби використовують для обмеження ролі жінок у суспільному житті. Ці нові закони доповнюють вже існуючі жорсткі правила, які забороняють дівчатам відвідувати школи, а жінкам — працювати в більшості сфер.
Таліби зосереджуються на суворій патріархальній інтерпретації шаріату, яка відходить від більш традиційних ісламських тлумачень, що визнають права жінок на освіту, працю та активну участь у суспільному житті. Такі обмеження, як заборона жінкам співати чи навіть говорити на публіці, часто не мають прямого обґрунтування в Корані чи хадисах (висловлюваннях Пророка Мухаммеда) і більше відображають соціокультурні уявлення, ніж релігійні приписи.
У Корані немає сури, яка б прямо забороняла жінкам говорити одна з одною. Загалом, Коранічні приписи щодо взаємодії жінок і чоловіків зосереджені на збереженні моралі, чеснот, скромності в одязі й поведінці, але немає жодного аяту чи сури, які б забороняли спілкування між жінками або обмежували їх право говорити одна з одною. Ісламські тексти, навпаки, містять приклади важливих ролей жінок у суспільстві й підтримку їхнього права на освіту та соціальну взаємодію.
Аїша бінт Абу Бакр: Дружина пророка Мухаммеда та одна з найавторитетніших джерел ісламської науки. Вона передала понад 2200 хадисів (висловлювань Пророка) і була відомою вченою, до якої зверталися чоловіки та жінки за релігійними консультаціями після смерті Мухаммеда. Це підкреслює важливість освіти й участі жінок у релігійному житті.
Хадіджа бінт Хувайлід: Перша дружина пророка Мухаммеда, яка була успішною підприємницею та підтримувала його на початку його пророчої місії. Її роль демонструє, що жінки могли вести бізнес і брати активну участь у економічному житті.
У хадисах Пророк Мухаммед сказав: «Шукання знання — обов’язок для кожного мусульманина, чоловіка і жінки» (Ібн Маджа). Це підтверджує, що іслам заохочує освіту для всіх, незалежно від статі.
Отже, такі обмеження, як згаданий закон, якщо вони й були введені, є єретичною інтерпретацією окремих груп і не мають підґрунтя в канонічних ісламських джерелах, включно з Кораном.
Через це багато мусульманських лідерів і організацій засуджують дії талібів, вказуючи, що вони порушують ключові ісламські принципи справедливості та співчуття.
Афганський уряд під керівництвом талібів запровадив заборону для жінок говорити на публіці та співати вдома як частину серії "моральних законів", спрямованих на підтримку "чеснотливості" у суспільстві. Проте у цих рішеннях не вказано конкретних сур із Корану, які б чітко виправдовували ці обмеження. Радше, вони є частиною консервативного тлумачення шаріату, яке таліби використовують для обмеження ролі жінок у суспільному житті. Ці нові закони доповнюють вже існуючі жорсткі правила, які забороняють дівчатам відвідувати школи, а жінкам — працювати в більшості сфер.
Таліби зосереджуються на суворій патріархальній інтерпретації шаріату, яка відходить від більш традиційних ісламських тлумачень, що визнають права жінок на освіту, працю та активну участь у суспільному житті. Такі обмеження, як заборона жінкам співати чи навіть говорити на публіці, часто не мають прямого обґрунтування в Корані чи хадисах (висловлюваннях Пророка Мухаммеда) і більше відображають соціокультурні уявлення, ніж релігійні приписи.
У Корані немає сури, яка б прямо забороняла жінкам говорити одна з одною. Загалом, Коранічні приписи щодо взаємодії жінок і чоловіків зосереджені на збереженні моралі, чеснот, скромності в одязі й поведінці, але немає жодного аяту чи сури, які б забороняли спілкування між жінками або обмежували їх право говорити одна з одною. Ісламські тексти, навпаки, містять приклади важливих ролей жінок у суспільстві й підтримку їхнього права на освіту та соціальну взаємодію.
Аїша бінт Абу Бакр: Дружина пророка Мухаммеда та одна з найавторитетніших джерел ісламської науки. Вона передала понад 2200 хадисів (висловлювань Пророка) і була відомою вченою, до якої зверталися чоловіки та жінки за релігійними консультаціями після смерті Мухаммеда. Це підкреслює важливість освіти й участі жінок у релігійному житті.
Хадіджа бінт Хувайлід: Перша дружина пророка Мухаммеда, яка була успішною підприємницею та підтримувала його на початку його пророчої місії. Її роль демонструє, що жінки могли вести бізнес і брати активну участь у економічному житті.
У хадисах Пророк Мухаммед сказав: «Шукання знання — обов’язок для кожного мусульманина, чоловіка і жінки» (Ібн Маджа). Це підтверджує, що іслам заохочує освіту для всіх, незалежно від статі.
Отже, такі обмеження, як згаданий закон, якщо вони й були введені, є єретичною інтерпретацією окремих груп і не мають підґрунтя в канонічних ісламських джерелах, включно з Кораном.
Через це багато мусульманських лідерів і організацій засуджують дії талібів, вказуючи, що вони порушують ключові ісламські принципи справедливості та співчуття.
15.04.202513:11
10.04.202518:12
У новому пості The Village UA граються у квазі-екологічну етику: мовляв, генерація картинки у стилі Ghibli — це вже не просто кітч, а й етична катастрофа. Чому? Бо «десь зникає до 5 літрів води». Питання справедливе, але форма подачі — відверто маніпулятивна.
Я одразу підкреслю: генерація картинок у стилі Ghibli — це дійсно кітч і абсурдне марнування ресурсів — безглуздий ритуал на честь візуального сентименту. Але саме через це проблема значно ширша, ніж пост від The Village її окреслює.
По-перше, стаття чітко вказує на використання питної води для охолодження дата-центрів. І хоча це справді трапляється (особливо в США), насправді більшість великих компаній активно переходять на технічну або рециркульовану воду, зменшуючи залежність від води питної якості. Контекст — проєктний, географічний і технологічний — проігнорований.
По-друге, якщо ми вже говоримо про «втрати води», то чому The Village не згадує, що виробництво 1 кг яловичини потребує до 15 000 літрів води? Можливо, критикувати штучний інтелект — безпечніше, ніж зачіпати м’ясну індустрію?
Особливо показовою є фінальна фраза: «ще більша проблема – авторське право». Тут уже виходить не екологічна, а редакторська паніка: бо проблема з площини екології переходить у площину авторської монополії — тобто ренти, яку отримують не за виробництво нового, а за контроль над уже існуючою формою, візуальним стилем чи методом виробництва. І саме цей привілей стає об’єктом ностальгічного захисту.
Також, не виключено, що для частини журналістської спільноти саме зникнення патентної ренти — найбільша трагедія, а не вичерпність води чи енергії. Це скидається на лобіювання інтересів старої медіа-інфраструктури, представники якої бояться втратити роботу, бо ШІ за адекватним запитом вже зараз генерує тексти кращої якості, ніж деякі автори зе вілидж.
Ну і, звісно, апофеоз — апологія болю. Цитується Хаяо Міядзакі, який обурюється генерацією анімації за допомогою ШІ й каже, що це «насмішка над самим життям». Але чому у XXI столітті мистецтво має бути болем? І чи не більша насмішка — захист застарілих методів створення контенту, які спалюють роки людського життя в обмін на чотирисекундну аніме сцену?
Я одразу підкреслю: генерація картинок у стилі Ghibli — це дійсно кітч і абсурдне марнування ресурсів — безглуздий ритуал на честь візуального сентименту. Але саме через це проблема значно ширша, ніж пост від The Village її окреслює.
По-перше, стаття чітко вказує на використання питної води для охолодження дата-центрів. І хоча це справді трапляється (особливо в США), насправді більшість великих компаній активно переходять на технічну або рециркульовану воду, зменшуючи залежність від води питної якості. Контекст — проєктний, географічний і технологічний — проігнорований.
По-друге, якщо ми вже говоримо про «втрати води», то чому The Village не згадує, що виробництво 1 кг яловичини потребує до 15 000 літрів води? Можливо, критикувати штучний інтелект — безпечніше, ніж зачіпати м’ясну індустрію?
Особливо показовою є фінальна фраза: «ще більша проблема – авторське право». Тут уже виходить не екологічна, а редакторська паніка: бо проблема з площини екології переходить у площину авторської монополії — тобто ренти, яку отримують не за виробництво нового, а за контроль над уже існуючою формою, візуальним стилем чи методом виробництва. І саме цей привілей стає об’єктом ностальгічного захисту.
Також, не виключено, що для частини журналістської спільноти саме зникнення патентної ренти — найбільша трагедія, а не вичерпність води чи енергії. Це скидається на лобіювання інтересів старої медіа-інфраструктури, представники якої бояться втратити роботу, бо ШІ за адекватним запитом вже зараз генерує тексти кращої якості, ніж деякі автори зе вілидж.
Ну і, звісно, апофеоз — апологія болю. Цитується Хаяо Міядзакі, який обурюється генерацією анімації за допомогою ШІ й каже, що це «насмішка над самим життям». Але чому у XXI столітті мистецтво має бути болем? І чи не більша насмішка — захист застарілих методів створення контенту, які спалюють роки людського життя в обмін на чотирисекундну аніме сцену?
30.03.202512:07
Якщо екологічна культура й політика — це «повторне зачарування світу», як прийнято казати,
то щось на кшталт ООО (онтології, орієнтованої на об’єкти) могло би бути надзвичайно бажаним.
Особливо цінне те, що OOO не відкидає сучасну науку й філософію,
а виходить із них — і знаходить у цьому магію.
Ми будемо розмірковувати про екологічні наслідки OOO протягом усієї Темної екології.
Скінченність (finitude) — це термін, що описує світ, у якому сутності “відступають” від прямого доступу.
Кожен вид доступу —
чи то філософ, який думає про камінь,
чи науковець, що розщеплює частинку,
чи фермер, що поливає дерево —
глибоко обмежений і неповний.
І кожен тип нелюдського доступу —
дрозд, що б’є мушлю об камінь,
електрон, що взаємодіє з фотоном,
дерево, що всотує воду —
також радикально обмежений.
Кант був тим філософом, що обґрунтував цю скінченність —
принаймні у стосунку людини до речей.
Я не вірю, що скінченність кореляції “людина—світ” — помилкова.
Її неможливо прорвати, навіть чимось здавалося б “гострим” як математика.
Коли я математизую річ — ось я, її математизую.
Я її вимірюю.
Чим цей спосіб доступу так радикально відрізняється від того,
щоб її з’їсти чи обклеїти нею стіну — незрозуміло.
Розрив між людиною й усім іншим неможливо затулити,
як це намагається зробити, наприклад, расизм.
⸻
Існує тактика, яку ми могли б прийняти —
тактика, глибоко співзвучна з екологічною політикою.
Кант заклав аргумент Г’юма про синтетичні судження апріорі
у трансцендентального суб’єкта (не «маленьке Я», яке можна побачити або помацати).
Лише корелятор, такий як (людський) суб’єкт,
робить реальність “реальною”.
І саме в той момент, коли філософія каже,
що ти не можеш мати прямого доступу до реального,
люди все глибше вбурюються у нього —
і ці два феномени глибоко й химерно переплетені.
Кореляціонізм — істинний,
але катастрофічний, якщо обмежується лише людьми.
І навіть гірший, ніж трактувати речі як “купу” —
це трактувати їх як порожню купу, яку можна форматувати як заманеться.
Що робити далі?
Ми маємо просто зняти антропоцентричний контроль за “авторським правом” на кореляціонізм,
дозволивши нелюдським істотам — як-от риби (а можливо, й рибні виделки) —
насолоджуватись неможливістю доступу до речі-самої-по-собі.
У цьому розумінні, незалежно від того,
чи річ стає їжею для риби, їжею для людини, чи об’єктом вимірювання,
— вона перевищує всі ці форми доступу.
Немає жодної внутрішньої переваги людського способу доступу.
Це — основний принцип OOO:
Кант мав рацію,
але його антропоцентризм не дозволив йому побачити найцікавіші аспекти власної теорії.
І ми побачимо, що ці аспекти можуть глибоко вплинути на логіку майбутнього співіснування
Тімоті Мортон (Dark Ecology: For a Logic of Future Coexistence)
#Кант #ООО #темнаекологія #мортон #кореляціонізм
29.03.202510:22
18.01.202518:38
Геотравматична еволюція тіла: людина як носій катастроф
Структура людського тіла — це більше, ніж просто результат еволюції. Це свідчення низки травматичних переломів, які змінили не лише анатомію, але й саме існування людини. Ці переломи — що можна назвати геотравматичними катастрофами — стали визначальними у формуванні невротичних недуг, які супроводжують нас донині.
Фрідріх Ніцше писав, що людське тіло і його використання є джерелом неврозів, які нерозривно пов’язані з самим людським існуванням. Але звідки ці неврози беруться? Якщо придивитися до анатомії та історії тіла, то можна побачити, що людська форма — це результат послідовних травм, що розривали його матеріальні потенції і підпорядковували новим обмеженням.
Прямохідність, вертикалізація черепа, зір, спрямований вперед — кожен із цих “досягнень” має свою тіньову сторону.
• Прямохідність принесла нам вільні руки і можливість оглядати горизонт, але стала джерелом хронічного болю у спині, шиї та суглобах.
• Черепна вертикалізація відкрила простір для збільшення мозку, але змусила змінити форму обличчя і тіла, додавши фізіологічного напруження в дихання та травлення.
• Будова голосового апарату створила умови для розвитку мовлення, проте обмежила фізичні можливості дихальної системи, що вплинуло на функціональність голосових зв’язок.
Ці анатомічні особливості не є гармонійними, як це часто сприймається у традиційному науковому дискурсі. Вони радше вказують на перервність, на низку травматичних моментів, коли тіло змінювалося під тиском зовнішніх обставин. Кожна така зміна розривала зв’язок із попереднім станом і змушувала адаптуватися до нових умов — зазвичай ціною нових фізичних і психологічних напружень.
В цьому сенсі людське тіло можна розглядати як стратифіковану реальність, де первинні матеріальні потенції постійно відокремлюються від реального досвіду. Ми існуємо як мережа компромісів між тим, чим могли би бути наші тіла, і тим, до чого їх підштовхнули катастрофи еволюції.
Геотравматична перспектива дозволяє переосмислити тіло не як досконалий інструмент, а як свідчення історії травм. Людина стає носієм цих катастроф, і саме ця тяглість робить наше існування невротичним. Тому можна сказати, що тіло не лише фізично існує, але й драматично відтворює історію втрат і адаптацій, які визначають наші межі, можливості та обмеження.
Це розуміння повертає нас до простого, але глибокого висновку: людина — це істота, яка не може бути відділена від травматичних умов свого становлення. І саме це робить наше існування настільки тендітним і катастрофічним.
#подільськийкатастрофізм #геотравма #ніцше #еволюція #тілесність #філософія
Структура людського тіла — це більше, ніж просто результат еволюції. Це свідчення низки травматичних переломів, які змінили не лише анатомію, але й саме існування людини. Ці переломи — що можна назвати геотравматичними катастрофами — стали визначальними у формуванні невротичних недуг, які супроводжують нас донині.
Фрідріх Ніцше писав, що людське тіло і його використання є джерелом неврозів, які нерозривно пов’язані з самим людським існуванням. Але звідки ці неврози беруться? Якщо придивитися до анатомії та історії тіла, то можна побачити, що людська форма — це результат послідовних травм, що розривали його матеріальні потенції і підпорядковували новим обмеженням.
Прямохідність, вертикалізація черепа, зір, спрямований вперед — кожен із цих “досягнень” має свою тіньову сторону.
• Прямохідність принесла нам вільні руки і можливість оглядати горизонт, але стала джерелом хронічного болю у спині, шиї та суглобах.
• Черепна вертикалізація відкрила простір для збільшення мозку, але змусила змінити форму обличчя і тіла, додавши фізіологічного напруження в дихання та травлення.
• Будова голосового апарату створила умови для розвитку мовлення, проте обмежила фізичні можливості дихальної системи, що вплинуло на функціональність голосових зв’язок.
Ці анатомічні особливості не є гармонійними, як це часто сприймається у традиційному науковому дискурсі. Вони радше вказують на перервність, на низку травматичних моментів, коли тіло змінювалося під тиском зовнішніх обставин. Кожна така зміна розривала зв’язок із попереднім станом і змушувала адаптуватися до нових умов — зазвичай ціною нових фізичних і психологічних напружень.
В цьому сенсі людське тіло можна розглядати як стратифіковану реальність, де первинні матеріальні потенції постійно відокремлюються від реального досвіду. Ми існуємо як мережа компромісів між тим, чим могли би бути наші тіла, і тим, до чого їх підштовхнули катастрофи еволюції.
Геотравматична перспектива дозволяє переосмислити тіло не як досконалий інструмент, а як свідчення історії травм. Людина стає носієм цих катастроф, і саме ця тяглість робить наше існування невротичним. Тому можна сказати, що тіло не лише фізично існує, але й драматично відтворює історію втрат і адаптацій, які визначають наші межі, можливості та обмеження.
Це розуміння повертає нас до простого, але глибокого висновку: людина — це істота, яка не може бути відділена від травматичних умов свого становлення. І саме це робить наше існування настільки тендітним і катастрофічним.
#подільськийкатастрофізм #геотравма #ніцше #еволюція #тілесність #філософія
28.10.202417:31
Ідея про те, що акселераціонізм може бути своєрідним есхатологічним рухом, який наближає кінець існуючого світу, заслуговує на детальний розгляд.
Біблійний Вавилон як метафора сучасного капіталізму
У Об'явленні Іоана Богослова Вавилон зображений як велике місто, що символізує глобальну систему зла, розкоші та духовного занепаду. Це місце корумпованої влади, багатства й експлуатації, що, попри свою міць, приречене на раптовий і катастрофічний крах:
Цей образ можна проектувати на сучасне капіталістичне суспільство, яке часто асоціюється з надмірним споживанням, глобальною нерівністю, відчуженням праці та моральним занепадом. Подібно до біблійного Вавилону, капіталізм створює враження могутності та розкоші, але його основи сповнені суперечностей і загроз.
Колапс капіталізму як біблійний апокаліпсис
Відповідно до Об'явлення, апокаліпсис не лише про загибель, а й про радикальну трансформацію світу. Падіння Вавилону означає завершення одного циклу історії та настання нового, духовно оновленого світу. Якщо подивитися на розвиток капіталізму через цю призму, колапс капіталістичної системи може сприйматися як необхідний етап для створення нового світу.
Ця ідея перегукується з думкою Карла Маркса про те, що капіталізм сам породжує умови для власного краху, відкриваючи шлях до нового ладу. Так само акселераціонізм стверджує, що капіталізм повинен розвинутися до своїх меж, щоб зруйнуватися та дати шлях новій формі суспільства.
Акселераціонізм як есхатологічний рух
З філософської та релігійної точки зору, есхатологія — це вчення про кінець світу та останні події перед настанням нового ладу. В цьому контексті акселераціонізм можна інтерпретувати як своєрідний есхатологічний рух, який прагне прискорити історичні процеси, щоб наблизити цей «фінал». Технології, автоматизація та кризи капіталізму тут виступають як апокаліптичні сили, які спричинять радикальні зміни.
Акселераціоністи вбачають у розвитку технологій можливість остаточного розриву з минулим і створення посткапіталістичного майбутнього, яке може бути настільки ж радикальним, як новий Єрусалим у біблійному апокаліпсисі — суспільством без експлуатації та відчуження. Однак шлях до цього майбутнього лежить через катастрофу, що перегукується з апокаліптичними образами руйнування світу.
Парадокс акселераціонізму та небезпека безмежного розвитку
Проте тут криється важливий парадокс: як і біблійний Вавилон, капіталізм є водночас руйнівним і продуктивним. Прискорення його розвитку може призвести не тільки до нового суспільного ладу, а й до неконтрольованих криз — екологічних, соціальних чи техногенних катастроф. Ця небезпека перекликається з образом семи печаток і чаш гніву в Об'явленні, які приносять страждання на Землю перед оновленням світу.
З іншого боку, акселераціонізм можна сприймати як бунт проти страху перед апокаліпсисом. Замість того щоб уникати краху, він пропонує його наблизити, прийняти хаос як частину процесу творення.
Тож, Інтерпретація сучасного капіталізму як біблійного Вавилону та акселераціонізму як есхатологічного руху відкриває глибокий екзистенційний вимір сучасних подій. Це бачення надає філософську й релігійну перспективу процесам глобалізації, технологічного розвитку та соціальних трансформацій. З одного боку, прискорення цих процесів може привести до краху, але, можливо, саме цей крах і є умовою для переходу до нової форми суспільства — подібно до того, як у біблійному апокаліпсисі руйнування Вавилону передує приходу нового Єрусалиму
Біблійний Вавилон як метафора сучасного капіталізму
У Об'явленні Іоана Богослова Вавилон зображений як велике місто, що символізує глобальну систему зла, розкоші та духовного занепаду. Це місце корумпованої влади, багатства й експлуатації, що, попри свою міць, приречене на раптовий і катастрофічний крах:
«Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею демонів, і сховищем усякому духові нечистому, і сховищем усіх птахів нечистих та ненавидних, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі народи!» (Об. 18:2).
Цей образ можна проектувати на сучасне капіталістичне суспільство, яке часто асоціюється з надмірним споживанням, глобальною нерівністю, відчуженням праці та моральним занепадом. Подібно до біблійного Вавилону, капіталізм створює враження могутності та розкоші, але його основи сповнені суперечностей і загроз.
Колапс капіталізму як біблійний апокаліпсис
Відповідно до Об'явлення, апокаліпсис не лише про загибель, а й про радикальну трансформацію світу. Падіння Вавилону означає завершення одного циклу історії та настання нового, духовно оновленого світу. Якщо подивитися на розвиток капіталізму через цю призму, колапс капіталістичної системи може сприйматися як необхідний етап для створення нового світу.
Ця ідея перегукується з думкою Карла Маркса про те, що капіталізм сам породжує умови для власного краху, відкриваючи шлях до нового ладу. Так само акселераціонізм стверджує, що капіталізм повинен розвинутися до своїх меж, щоб зруйнуватися та дати шлях новій формі суспільства.
Акселераціонізм як есхатологічний рух
З філософської та релігійної точки зору, есхатологія — це вчення про кінець світу та останні події перед настанням нового ладу. В цьому контексті акселераціонізм можна інтерпретувати як своєрідний есхатологічний рух, який прагне прискорити історичні процеси, щоб наблизити цей «фінал». Технології, автоматизація та кризи капіталізму тут виступають як апокаліптичні сили, які спричинять радикальні зміни.
Акселераціоністи вбачають у розвитку технологій можливість остаточного розриву з минулим і створення посткапіталістичного майбутнього, яке може бути настільки ж радикальним, як новий Єрусалим у біблійному апокаліпсисі — суспільством без експлуатації та відчуження. Однак шлях до цього майбутнього лежить через катастрофу, що перегукується з апокаліптичними образами руйнування світу.
Парадокс акселераціонізму та небезпека безмежного розвитку
Проте тут криється важливий парадокс: як і біблійний Вавилон, капіталізм є водночас руйнівним і продуктивним. Прискорення його розвитку може призвести не тільки до нового суспільного ладу, а й до неконтрольованих криз — екологічних, соціальних чи техногенних катастроф. Ця небезпека перекликається з образом семи печаток і чаш гніву в Об'явленні, які приносять страждання на Землю перед оновленням світу.
З іншого боку, акселераціонізм можна сприймати як бунт проти страху перед апокаліпсисом. Замість того щоб уникати краху, він пропонує його наблизити, прийняти хаос як частину процесу творення.
Тож, Інтерпретація сучасного капіталізму як біблійного Вавилону та акселераціонізму як есхатологічного руху відкриває глибокий екзистенційний вимір сучасних подій. Це бачення надає філософську й релігійну перспективу процесам глобалізації, технологічного розвитку та соціальних трансформацій. З одного боку, прискорення цих процесів може привести до краху, але, можливо, саме цей крах і є умовою для переходу до нової форми суспільства — подібно до того, як у біблійному апокаліпсисі руйнування Вавилону передує приходу нового Єрусалиму
14.04.202517:01
❤️
Пераслаў з:
bubblegum zine
07.04.202511:11
"Нойз щосереди", певно, найперше серед українських явищ останніх років, про які всі знають, але мало хто пише. У статті для зовнішніх читачів вишло, надіюся, достатньо відсторонитися, аби зарамкувати цю серію подій у всій її невимушеній красі. Читайте мій текст Noise Every Wednesday: A Lesson in Sustainability From Kyiv’s Experimental Scene на Easterndaze.
Дякую Ксенії та Вадиму за 15 хвилин насиченої розмови в комірці "Отелю" й за український нойз загалом.
Дякую Ксенії та Вадиму за 15 хвилин насиченої розмови в комірці "Отелю" й за український нойз загалом.
30.03.202511:04
Проблема з глобальним потеплінням у тому,
що його не можна просто скинути на окрему групу людей
або наполягати, що Шосте Масове Вимирання — це лише ще одна соціальна конструкція.
Гуманітарні науки наполегливо стверджували —
через Фуко, через Гайдеґґера чи Ніцше, чи Маркса через Геґеля через Канта —
що не існує доступних “речей-самих-по-собі”,
а є лише “постановки речей”, “речеві події буття” (Dasein),
або дискурси речей, або речі, сконструйовані історією духу, волі чи (людських) економічних відносин.
Інакше кажучи: існують лише речі, оскільки вони співвідносяться з якоюсь версією (людського) суб’єкта,
тому це мислення називається кореляціоністським.
Але екран, на якому проектуються ці кореляції,
виявляється не порожнім.
Він складається з унікальних, дискретних сутностей,
які мають “життя” незалежно від того,
чи відкрив (людський) суб’єкт епістемологічний холодильник, щоби перевірити це.
Деякі сутності, які ми насильницьки трактували як порожні екрани,
тепер перевершують саму людську істоту,
оскільки те, що в страхових компаніях називають “актами Бога”,
насправді виявляється актами людини як геофізичної сили.
Обличчя Фуко на піску зображує режим влади-знання, що починається з 1800 року —
ще один дивний поворот подій.
1800-й — це момент парового двигуна —
рушія Антропоцену.
І водночас — момент Г’юма й Канта, які започаткували кореляціонізм.
Г’юм стверджував, що причинність і наслідковість — це ментальні конструкції,
побудовані на інтерпретації даних.
Звідси — статистичні методи сучасної науки.
Ось чому заперечувачі глобального потепління і тютюнові корпорації
можуть сказати майже серйозно:
«Ніхто ж не довів, що люди спричинили глобальне потепління»
або
«Немає доказів, що куріння викликає рак».
Так само, пост-Г’юмова людина не може стверджувати,
що куля, яку вона збирається пустити мені в голову з близької відстані, вб’є мене.
Вона може сказати, що це ймовірно на 99,9%,
що навіть краще — бо це спирається лише на дані,
а не на метафізичні фантазії, витягнуті з арістотелівських причин фінальності.
Ось чому Міжурядова група експертів зі зміни клімату (IPCC)
все чіткіше каже, що люди спричинили глобальне потепління,
але має формулювати це як статистику:
на момент написання — 97% впевненості.
Що залишає простір для “виходу” — для консерваторів, які люблять заперечувати зміну клімату,
типу:
«Погляньте на цей сніжок — отже, ніякого потепління немає!»
Такий жарт заперечує не лише глобальне потепління,
а й єдині теорії причинності, які нам зараз доступні й мають сенс.
Тімоті Мортон (Dark Ecology: For a Logic of Future Coexistence)
#темнаекологія
#ООО
#Гайдеґґер
#Ніцше
#Фуко
#Мортон
#Маркс
#Гегель
#Кант
29.03.202509:13
30.10.202418:37
https://youtube.com/watch?v=9pOmLDyF87Y&si=fMBry1v-AIJN6FhB
Як на мене, сюжет про квадроберів повністю виправдовує існування телемарафону і всі витрати на нього. Я жалію лише про те, що телемарафон поки що неможливо транслювати в нашу свідомість напряму. Я хочу спати і бачити телемарафон уві сні, я хочу, щоб телемарафон у фоновому режимі транслювався під моїми повіками 24/7
https://www.rbc.ua/rus/news/es-vislovilis-privodu-telemarafonu-ukrayini-1730303328.html
Як на мене, сюжет про квадроберів повністю виправдовує існування телемарафону і всі витрати на нього. Я жалію лише про те, що телемарафон поки що неможливо транслювати в нашу свідомість напряму. Я хочу спати і бачити телемарафон уві сні, я хочу, щоб телемарафон у фоновому режимі транслювався під моїми повіками 24/7
https://www.rbc.ua/rus/news/es-vislovilis-privodu-telemarafonu-ukrayini-1730303328.html
27.10.202416:32
Перегляд економічної стратегії Заходу тепер дедалі більше визначається політичною логікою безпеки, а не лише ринковою логікою. Залежність від Китаю та росії змусила західні країни усвідомити, що орієнтація виключно на вигоду ринку має свої межі, особливо коли економічна взаємозалежність створює геополітичні вразливості.
Від ринкової логіки до політичної логіки безпеки
Вільний ринок не враховує ризики безпеки
Принципи вільного ринку передбачають, що найефективніші та найдешевші рішення повинні бути пріоритетними. Ця логіка спонукала корпорації переміщати виробництво до регіонів із дешевшою робочою силою (переважно в Китай), незалежно від довгострокових стратегічних наслідків
Економічна інтеграція не принесла політичної лібералізації
Багато хто на Заході очікував, що економічне зростання Китаю приведе до демократизації країни. Однак Китай зміцнив авторитарну модель, поєднавши її з економічною експансією. Те саме сталося з росією, яка використала доходи від продажу енергоносіїв для агресивної зовнішньої політики (вторгнення в Грузію у 2008 та Україну у 2014 та 2022 роках).
Вразливість стратегічних секторів
Захід усвідомив, що залежність від Китаю у виробництві мікрочіпів, фармацевтики та рідкісноземельних металів створює критичні ризики. Якщо через політичні конфлікти ланцюжки постачання будуть порушені, це може паралізувати економіку і поставити під загрозу національну безпеку.
Відмова від російських енергоносіїв як урок
російська агресія проти України показала небезпеку залежності від авторитарних режимів у сфері енергетики. Західні країни вже не можуть покладатися на дешеві енергоресурси з росії, оскільки це фінансує її військові амбіції та ставить під загрозу безпеку Європи.
Складнощі для прибічників вільного ринку
Ті, хто вважав, що глобалізація та вільний ринок автоматично приведуть до стабільності і миру, опинилися у складному становищі:
Компаніям доводиться повертати виробництво додому (reshoring) або диверсифікувати постачання, що підвищує витрати. Це суперечить логіці ринку, адже товари стають дорожчими.
Інвестиції та співпраця з Китаєм тепер розглядаються крізь призму національної безпеки. Наприклад, країни ЄС та США обмежують китайські інвестиції в технологічні компанії та стратегічні галузі.
Західні корпорації стикаються з тиском держав. Тепер їх змушують брати до уваги не лише прибутковість, а й політичні ризики та безпекові інтереси держав.
Перенесення виробництва та залежність від дешевих енергоресурсів більше не розглядаються як суто економічні рішення. Реальність виявила, що політична і безпекова логіка часто суперечить логіці вільного ринку. Це створює нову економічну парадигму, де геополітика впливає на бізнес-рішення. Тепер Захід змушений шукати баланс між конкурентоспроможністю і безпекою, а корпорації мають пристосовуватися до нової реальності, в якій національна безпека стає важливішою за максимізацію прибутку
Від ринкової логіки до політичної логіки безпеки
Вільний ринок не враховує ризики безпеки
Принципи вільного ринку передбачають, що найефективніші та найдешевші рішення повинні бути пріоритетними. Ця логіка спонукала корпорації переміщати виробництво до регіонів із дешевшою робочою силою (переважно в Китай), незалежно від довгострокових стратегічних наслідків
Економічна інтеграція не принесла політичної лібералізації
Багато хто на Заході очікував, що економічне зростання Китаю приведе до демократизації країни. Однак Китай зміцнив авторитарну модель, поєднавши її з економічною експансією. Те саме сталося з росією, яка використала доходи від продажу енергоносіїв для агресивної зовнішньої політики (вторгнення в Грузію у 2008 та Україну у 2014 та 2022 роках).
Вразливість стратегічних секторів
Захід усвідомив, що залежність від Китаю у виробництві мікрочіпів, фармацевтики та рідкісноземельних металів створює критичні ризики. Якщо через політичні конфлікти ланцюжки постачання будуть порушені, це може паралізувати економіку і поставити під загрозу національну безпеку.
Відмова від російських енергоносіїв як урок
російська агресія проти України показала небезпеку залежності від авторитарних режимів у сфері енергетики. Західні країни вже не можуть покладатися на дешеві енергоресурси з росії, оскільки це фінансує її військові амбіції та ставить під загрозу безпеку Європи.
Складнощі для прибічників вільного ринку
Ті, хто вважав, що глобалізація та вільний ринок автоматично приведуть до стабільності і миру, опинилися у складному становищі:
Компаніям доводиться повертати виробництво додому (reshoring) або диверсифікувати постачання, що підвищує витрати. Це суперечить логіці ринку, адже товари стають дорожчими.
Інвестиції та співпраця з Китаєм тепер розглядаються крізь призму національної безпеки. Наприклад, країни ЄС та США обмежують китайські інвестиції в технологічні компанії та стратегічні галузі.
Західні корпорації стикаються з тиском держав. Тепер їх змушують брати до уваги не лише прибутковість, а й політичні ризики та безпекові інтереси держав.
Перенесення виробництва та залежність від дешевих енергоресурсів більше не розглядаються як суто економічні рішення. Реальність виявила, що політична і безпекова логіка часто суперечить логіці вільного ринку. Це створює нову економічну парадигму, де геополітика впливає на бізнес-рішення. Тепер Захід змушений шукати баланс між конкурентоспроможністю і безпекою, а корпорації мають пристосовуватися до нової реальності, в якій національна безпека стає важливішою за максимізацію прибутку
Паказана 1 - 24 з 54
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.