Я залетіла на курс “Колаж як мистецтво” до Марини Бродовської в школі MYPH, де вивчаю декомпозицію зображення. Я нічого конкретного не очікувала, спиралася на відчуття того, що це може надихнути мене на якісь нові речі у фотографії або в роботі із зображенням, як мінімум - ідеї для накладання цензури для ню фотографій.
Ох, я вражена! Це все значно глибше і важче, ніж я собі думала. Зараз досліджую свій візуальний голос в колажах, і зустрічаюся з тим, що тут теж маю пройти етап банальщини і очевидного. Окрім того, для мене стало відкриттям, як глибоко можна пірнути в підсвідоме, і що це доволі терапевтична робота.
Ще я ходжу на курс тайського масажу досліджувати тілесність (в УФЙ). Я вчуся відслідковувати, як мені відгукується тіло іншої людини, як мені самій хочеться з ним взаємодіяти, які речі приємні мені самій. Це щось неймовірне (бо це ніяк не виміряти фізичними одиницями), помалу потрошку я дійсно це відчуваю. Андрій сказав, що мій масаж став більш послідовним і я швидше знаходжу точки, які просять, щоб їх потрогали). Мені це дуже цікаво в ракурсі особистісного розвитку, тому що повертати себе увагою в тіло завжди було непросто, не те що під час війни.
До речі, про довідчування людей. Деякий час назад я почала переглядати свої роботи і помічати, що мені щось муляє око. На одній із зустрічей фотоклубу я для себе нарешті збагнула, що я знайшла і дала йому назву. Я помітила деперсоналізацію - в кадрі присутнє тіло або частина тіла людини, в той час як обличчя залишається без уваги, а з ним і емоційний стан. Або ще таке: настрій, який присутній в кадрі - це про стан героя чи про мій?
З цим запитом я вирішила провести кілька творчих портретних зйомок, де я ставлю собі за мету розкрити людину і попрацювати з її станом і не знімати ню, буквально повернутися до витоків.
У мене повʼязана з цим кумедна ситуація 🙂 мені на запрошення до такої співпраці відгукнувся юнак, впродовж нашого спілкування я дізнаюся, що йому 18 років. Я йому мʼяко відмовляю, кажу, що наразі зацікавлена в співпраці зі старшими людьми з більшим життєвим досвідом. Крутила в голові ще якийсь час цю розмову з ним, аж раптом думаю - “старші люди”.. це ж фейсбук! ця соц мережа так припадала пилом, аж ось знадобилася ))
І на імпровізацію повернулася. Знов хочеться брати участь у виступі на глядача; в цьому модулі досліджуємо гру під музику.
Це все знов і знов про те, щоб звірятися з тим, що є актуальним і справжнім зараз в цю хвилину
Щось цікаве і насичене несеться