Зорі для Агати
В давні часи, що легендами обрані,
Зорі гасились Вітрами під ранок.
Жили брати десь далеко за обрієм.
Звістки то тихо, то шумно збирали,
Ширили простором рідного краю.
Якось блукаючи сонними схилами,
Бора з цікавості скочив у хату.
Тіні прокинулись та полохливими
Крильцями, наче, не дали доспати
Доньці хазяїв, маленькій Агаті.
Небо у зоряній хустці іскрилося.
Дівчинка вгору дивилася сумно:
"Як же бракує удень миготливості,
Крихітні кулі так висям пасують.
Може, позичить їх дню ніч-красуня?"
"Як же блакиті небес засріблитися?"—
Вітру здійснити схотілось бажання.
Раз навесні черемшинові китиці
Він натрусив, побілів ураз ґанок.
"Блиску ж немає. Невже безталанний?"
Бора з братами не раз уже радився.
Сіверко ставнями в розпачі грюкав.
"Дітям важливі нагоди для радості!
Чув, за долиною, йде річка крюком,
Гори блищать у міхах Завірюхи."
Ринулись Бора та Грего покликати
Пані, що горне смереки у шалі.
Часом заводили пісню проникливу.
Хвилі у водах здіймали безжально.
Втілити задум чимдуж поспішали.
"Срібна майстрине, до нас щиро просимо!
Сніжні зірки так потрібні Агаті.
Встигне дівчатко ще стати дорослою.
Щоби печалі уміти стрічати,
Справдженням мрій запасатися варто."
Так і приносяться нам Завірюхою
Зоряні розсипи ранком зимовим.
Щоб ощасливити, часто слід рухатись
Та спонукати до див та оновлень.
Доля за це добре слово замовить.
P.S. Вірш — Срібний призер
#зимаблизько, #фінал, #ліроепос
