Блогі
гриб з юґґота
Блогі
18.01.202414:10
16.12.202310:21
28.11.202313:24
31.10.202309:31
17.10.202311:39
💀 У вересні 1919 року Лавкрафт вперше прочитав Лорда Дансені – тоді до рук йому потрапила його друга збірка оповідань, яка називалася «Time and the Gods». Лавкрафта творчість Дансені вразила настільки сильно, що в листах за той період він називав її своїм найсильнішим стимулом жити. Зрозуміло, за таких обставин він просто фізично не міг пропустити подію, яка мала відбутися в листопаді того ж року – Дансені вирушив у тур Америкою і має зазирнути до Бостона. «Озброївшись» своїми трьома друзями-аматорами, Лавкрафт все ж прибув до бостонського готелю «Коплі-Плаза» (настільки рано, аби зайняти місця в першому ряду!) і побачив на власні очі свого кумира.
💀 У своєму листі він свідчить, що Дансені, хоч і запізнився на презентацію, все ж зміг причарувати свою аудиторію. Те, як Лавкрафт описує Лорда, заслуговує окремого аналізу (мало хто може похвалитися тим, що Говард сипав у його сторону такими любощами): обличчя Дансені він називає «красивим, але зіпсованим тоненькими вусиками», а усмішку описує як «чарівну та заразливу». Вимова Дансені була вишуканою, не позбавленої надмірної театральності з характерним британським акцентом, а поведінка – трішки сором’язлива та «хлопчакувата». На письменнику був мішкуватий костюм, зате його глибокі кишені Дансені були «як раз», бо були до вінця заповнені нотатками. Спочатку Дансені коротко розповів про те, як він пише і поділився своїми письменницькими секретами, а потім зачитав свою п’єсу. Коли ж презентація закінчилася, Дансені одразу оточив гурт прихильників, які хотіли отримати автограф від свого кумира. Ось тут і починається цікава історія.
💀 Знайома Лавкрафта, міс Гамлет, яка була разом із ним на презентації, захотіла взяти у Дансені автограф, але в останній момент перелякалася, про що сильно пожалкувала тоді, коли повернулася додому. Лавкрафт же встав у традиційну для нього позу, заявивши подрузі, що йому, наприклад, ніякий автограф не потрібний – для нього це манірне підлабузництво (але ми всі знаємо Лавкрафта, тож, найвірогідніше, він просто сам побоявся переговорити зі своїм кумиром віч-на-віч).
💀 Міс Гамлет від своєї затії вирішила не відмовлятися і написала Дансені лист, до якого також доклала декілька подарунків, як-от оригінальний лист Лінкольна, а також додала туди журнал, в якому містилася поема Лавкрафта, яку той присвятив Лорду. Варто зазначити, що це не єдиний віршований твір Лавкрафта, присвячений Дансені: окрім того («To Edward John Moreton Drax Plunkett, Eighteenth Baron Dunsany»), який надіслала міс Гамлет, є ще набагато коротший, який називається «On Reading Lord Dunsany’s Book of Wonder» – в ньому буквально йдеться про те, яким ти будеш зачарованим, якщо прочитаєш збірку Дансені «The Book of Wonder». А той, який надіслала міс Гамлет, вже напряму вихвалює самого Дансені. Хочеться пожартувати: то хто ж тут насправді був підлабузником? Вдумайтеся, чого тільки вартий цей рядочок: «Such are thine arts, Dunsany, such thy skill //That scarce terrestrial seems thy moving quill […]»! А ще Лавкрафт у вірші не соромиться писати, що вітає Дансені як бога, а також бажає йому «радісних та довгих днів» (останні рядки віршу це буквально побажання Дансені класичних «щастя-здоров’я», тільки в більш поетизований спосіб). Та Дансені відповів на лист Гамлет із притаманною йому ввічливістю, в якій радо погодився прокоментувати деякі з її творів, які вона доклала до листа, а також відповів на поему Лавкрафта: писав, що дуже вдячний міс Гамлет за те, що та прислала йому таку присвяту, і сердечно дякує автору цього твору. І хоч подібні речі, коментує Дансені, викликають у нього певну ніяковість, адже тепер йому треба старатися ще більше, аби в майбутньому не розчарувати своїх «друзів», він безмежно вдячний своїм прихильникам. Наприкінці він формально, але тепло, прощається з міс Гамлет, а також додає, щоб та передала «привіт» Лавкрафту.
💀 Не маю сумнівів, що дівчина все ж розповіла про це Лавкрафту, адже тоді б її витівка не мала жодного сенсу. Хай там як, а принаймні за свою поему Говард отримав ласкаве слівце від свого кумира.
04.01.202414:05
03.12.202318:42
24.11.202311:00
🖤 Шановні, благодійний розіграш!
🖤 П'ять книжкових каналів збирають на потреби бригади, яка зараз перебуває в зоні активних бойових дій на Східному напрямку. Потрібні планшет для дрону, пульт та окуляри для FPV.
🖤 Сім щасливчиків (один «пункт» — одна людина), яких обере рандомайзер, отримають такі книжечки:
💫 «Гаррі Поттер і Орден Фенікса. Ілюстроване видання»;
💫 «Я бачу, вас цікавить пітьма»;
💫 «Невеличка драма»;
💫 «Рівновага»;
💫 «Я змішаю твою кров з вугіллям»;
💫«Гонитва за Буґіменом» та «Служниця»;
💫 а від мене – купку жанрової літератури: «Вітаємо в Аддамсвіллі», «Жорстокого принца» та трилер «Королівство жахів», який ви вже не знайдете в книжкових (тому на фото його й немає!).
Умови:
💫 вартість одного квитка – 50 грн. Їхня кількість необмежена (робите донат розміром у 150 грн – отримуєте 3 квитки). Більше квитків – більше шансів перемогти;
💫 транзакції занотовуються ось тут. Табличка оновлюватиметься декілька разів на день;
💫 результати розіграшу будуть 3.12 о 20.00;
💫 нагадую, що переможців обирає рандомайзер.
Реквізити:
Monobank: 5375411211057356
Банка: https://send.monobank.ua/jar/9uX7FjvREM
ПриватБанк: 5168752009378004
PayPal: erofeevlev@gmail.com
31.10.202309:31
14.10.202311:06
30.09.202317:33
💀 Підготувала сьогодні допис про Ремзі Кемпбелла, читаємо (і дивимося чернетки автора), як завжди, за посиланням 👇🏻
https://telegra.ph/SHlyah-cherva-09-30
💀 Українською Кемпбелла можна прочитати (якщо ви десь знайдете це! КСД, поверніться в часи, коли ви видавали стільки крутого горору 🥲) у збірці «Жахослов».
Приємного читання і не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
16.12.202310:21
28.11.202313:24
04.11.202312:55
🖤 Інтерв’ю починається такими словами: «Як це, бути донькою чоловіка, який написав “Психо”?». Саллі Френсі, єдина дитина Роберта Блоха від першого шлюбу, точно неодноразово відповідала на це питання – як мінімум у тому матеріалі, який я розбила для Вас на невеличкі, але цікаві тези. Сподіваюсь, він хоча б трошки проллє світло на дитинство дівчинки, яке проходило разом із такою неординарною, але великою для жанру особистістю 👇🏻
🖤 Дитинство Саллі пройшло, переважно, під батьковою опікою – її мати, Маріон, була хвора на туберкульоз кісток, що дуже ускладнювало можливість жінки доглядати свою дитину. Саллі згадує, що Роберт дуже любив дітей і завжди спілкувався з ними як з рівними: наприклад, якщо донька чогось не знала, він відповідав на це все чесно і без зайвих прикрас, а якщо це стосувалося тлумачення якогось слова, то він спонукав Саллі спочатку самій зазирнути у словник і знайти це слово, вивчити його, а потім переказати йому вивчене. Блох також часто водив доньку в зоопарк – особливо їм подобалося дивитися на слонів та «великих кішок».
🖤 Друзям Саллі дуже подобався Роберт, а той, у свою чергу, особливо прихильним від був до однієї з подружок своєї доньки, в якої були дуже погані стосунки з батьком – він завжди змушував її сміятися і веселитися, що так відрізнялося від тієї атмосфери, яка панувала в неї вдома.
🖤 Звичайно, було б дивно, якби Саллі не пригадала Гарольда Ґауера та про те коло друзів, яке завжди оточувало Блоха і про їхні просто-таки божевільні костюмовані вечірки. Пригадує і всі ті чисельні світлини, що їх робили Ґауер із Блохом.
🖤 Коли Саллі прийшла на прем’єру «Психо» Гічкока, то її посадили біля Джанет Лі. Дівчина дуже хвилювалася, але дарма – Лі була дуже милою і згодом прислала дівчині свій автограф. Блоху не дуже подобалися зміни, які Джозеф Стефано, сценарист, зробив у сюжеті, та й загалом не вважав, що отримана ним грошова компенсація була справедливою, але чесно зауважував, що фільм зробив його значно популярнішим.
🖤 Коли Блох працював над «Гамівною сорочкою» разом із Джоан Кроуфорд, Саллі визнала, що дуже боялася і соромилася її, хоч акторка була всього на п’ять років старшою. Саллі важко було звикнути до того голлівудського життя, на яке прирік їх Роберт, коли почав активно працювати над сценаріями, однак ще важче було Маріон, яка почала вживати алкоголь через смуток за рідним штатом і за своєю родиною. До того ж, хвороба не дозволяла їй вести таке ж активне життя, як у свого чоловіка.
🖤 «Я не можу уявити кращого батька, ніж той, якого мені судилося мати», – каже Саллі. У Блоха, як ми знаємо, був досить-таки специфічний гумор, який, як їх здавалося, передався і їй. Батько також називав її «своїм найкращим витвором».
🖤 Останній абзац інтерв’ю завершується дуже милою ремаркою Саллі з очевидною великодкою на найвідоміший твір свого батька:
«Дякую за цю можливість [дати інтерв’ю], мені дуже сподобалося. Сподіваюсь, татовим фанатам теж – тепер вони можуть побачити інші сторони «автора “Психо”» і переконатися, що він, точно як Норман, його найвідоміший персонаж, «й мухи не скривдить».
Повністю інтерв’ю можна прочитати тут.
31.10.202309:31
Як кіборги ввійшли в наукову фантастику?
👾 У грудні 1944 року в журналі «Astounding Science Fiction» вийшла історія Кетрін Люсіль Мур, яка називалася «No Woman Born». З 40-вих побачити щось особисто від Мур було явищем рідкісним – на той час вона вже вийшла заміж за Генрі Каттнера, свого колегу-письменника, і приділяла увагу переважно творам у співпраці з ним. І хоч критики досі губляться в тому, які твори в період їхнього шлюбу писала Мур, а які Каттнер, з цим же оповіданням все надзвичайно прозоро: Кетрін написала його до свого одруження, без будь-якого впливу свого чоловіка.
👾 У «No Woman Born» Кетрін розповідає про красиву і талановиту співачку Дейрдру, яка постраждала під час страшної пожежі. Один із лікарів приходить до висновку, що йому не врятувати тіло Дейрдри (тим паче, вона жінка з розважальної індустрії – на його думку, він робить Дейрдрі чималу послугу, що позбавляє її свого понівеченого тіла), тож вирішує помістити її мозок в нове тіло. Цілий рік лікар б’ється над цією затією і світ побачила новенька Дейрдра, яка має повністю роботизоване тіло. З цього моменту починається ряд моральних дилем, з якими зіштовхуються герої: чи можна тепер вважати Дейрдру людиною? Чи належить вона, як річ, тому, хто її створив? Якщо публіка так любила і поважала Дейрдру, чому ж була не готова прийняти її хоч і понівечену, але людську оболонку, а полюбила ту, нову, ідеалізовану? А головне, чи відчуває Дейрдра себе людиною й далі..?
👾 У цьому творі Мур, чиї окремішні від чоловіка твори були просякнуті фемінізмом і мали сильних головних героїнь (наприклад, «Шамбло» або «Джирель із Джойрі»), недвозначно натякає на те, що люди сприймають жінок у медіа виключно за їхню оболонку. І навіть тоді, коли нове тіло Дейрдри було створено, стає зрозуміло, що лікар підганяє робота під загальні «привабливі» критерії, а не робить його зручним або, як мінімум, подібним до минулого тіла Дейрдри. У всій цій ситуації Дейрдра не більше, аніж тіло, втрата якого для тих, хто оточує її, буде означати втрату звичних для них розваг у формі її старих класичних виступів. Про те, чи хоче взагалі Дейрдра жити в новому тілі і чи відчуватиме вона комфорт, якщо буде постійно з’являтися такою на публіці, тих двох чоловічих персонажів, які доклали руку до створення її нового тіла, не цікавить.
👾 Мур заклала в цю історію доволі трагічний історичний контекст: натяками вона формує перед нами післявоєнне суспільство (твір було написано орієнтовно на початку Другої світової), в якому жінка хоч і довела, що здатна боротися не згірше за чоловіка та може володіти новими технологіями, та й просто є кмітливою та розумною, вимушена все ще відігравати в ньому другорядну роль «берегині» і «прикраси світу». Жінці недоступна участь у формуванні нових технологій, тому ті майже не спрямовані на дослідження тих проблем, які б вирішували, наприклад, проблеми з жіночим здоров’ям: лікар не робить тіло Дейрдри комфортним, а робить його гарним не в останню чергу тому, бо кохає Дейрдру і сподівається цим вчинком зробити її своєю. Недвозначно Кетрін натякає, що якби Дейрдру врятувала лікарка, сюжет би розгортався під трошки інакшим кутом…
👾 На жаль, за свого життя Кетрін мала вдосталь гіркого досвіду. Через нестаток грошей їй довелося кинути навчання і почати працювати, а на роботі ж приховувати, що вона письменниця — доводилося підписуватися ґендерно нейтральним «К. Л. Мур». Її твори захоплювали багатьох, однак деякі з листів їй, зокрема від свого першого чоловіка, Каттнера, починалися з «Mr. Moore», наче ніхто й не розглядав тієї можливості, що подібні барвисті, магічні та просто цікаві світи могла вигадати жінка.
1/2
10.10.202313:09
💀 Останній. Письменник.
Тепер можна спокійно повертатися до дописів про те, скільки разів поїв Лавкрафт 17 червня 1931 року
А якщо серйозно, то сьогодні, в завершальному дописі циклу #31письменник, читайте про Томаса Ліґотті 👇🏻
https://telegra.ph/P%D1%96snya-mertvogo-mr%D1%96jnika-10-10
💀 Дякую всім, хто читав і поширював цикл! Не розходимося, бо я вже підготувала цікавинок: наприклад, як Лавкрафт їздив на презентацію Лорда Дансені та як співпрацювали Рей Бредбері та Чарльз Адамс. Так що очікуйте 🤫
28.09.202311:25
16.12.202310:21
28.11.202313:24
💀 У 2007 році, коли померла вже й Кетрін, Рей дав цікаве інтерв’ю, з якого стає зрозуміло, що його стосунки з Каттнерами не були аж такими ідеальними: у ньому він каже, що не вважає Кетрін своєю подругою, а от з Генрі було важче – йому здавалося, що Каттнер терпіти його не міг, а також зовсім не розумів. Він розносив Рея на друзки, коли починав критикувати. Бредбері також раптом заявив, що Каттнер терпіти не міг Акермана – заява, яку я, якщо чесно, не можу ані спростувати, ані підтвердити. Каттнера він кликав не «близьким другом», а «другом-критиком». Але він справделиво визнавав, що Генрі дійсно активно допомогав йому: наприклад, редагував його оповідання чи намагався їх продати. У біографії Бредбері від Сема Веллера наводиться приклад того, як Каттнер «критикував» роботи Рея: молодик приїхав до Генка і вручив йому списаний аркуш. Генк почитав його, а потім процідив крізь зуби: «Ще раз таке напишеш – я тебе вб’ю». Для раннього Бредбері було характерно парадіювати По та Лавкрафта – Генрі, який вже пройшов цей етап, помічав це, і щоразу, як натрапляв на ці суто лавкравтіфські архаїзми в текстах Рея, вигукував: «Та заткнися!».
💀 Та хай там як, а Каттнер точно дав Бредбері своєрідну форму, в яку той зміг вилити своє письмо. Обіцяла згадати про Елліотів та Гоґбенів як чудовий приклад того, як їхня творчість перегукувалася, але допис і так розтягнувся, тому поговоримо про це через деякий час! А поки пропоную розглянути деякі світлини 👇
2/3
31.10.202309:31
24.10.202311:11
💀 Давненько я викладала тут переклад есея Семюеля Лавмена (того самого, сни з яким подарували нам поему в прозі «Ньярлатотеп» та оповідання «Свідчення Рендольфа Картера»), де він ділиться тим, що Говард Філіпс Лавкрафт, його колишній друг, був страшним лицеміром і ставився до нього та до своєї дружини, Соні Ґрін, зі зневагою через їхнє єврейське походження. Про це йому, власне, розповіла саме Соня після смерті колишнього чоловіка, хоча я чула і більш «чорнушну» версію про те, як Лавмен перекупив у якогось колекціонера листи Лавкрафта, в яких той не соромився гучних антисемітських виразів, але версія з Сонею особисто мені здається ближчою до правди.
Та хай би якими гучними та промовистими не були фрази Лавмена про те, яким Лавкрафт був лицемірним, Сему це аж ніяк не завадило продовжувати заробляти на своєму другові навіть після його смерті 🤷🏼♀️
💀 Ще за часів знайомства з Лавкрафтом, Лавмен переважно працював у книготорговельних галузях і навіть пропонував Говарду роботу з укладання каталогів від компанії, в якій сам працював. Після смерті Лавкрафта він не надто змінив свою рутину, хіба що перестав писати вірші, завдяки яким, фактично, і відбулася його «інтеграція» в лавкрафтівське коло, хоч і не в літературну його царину. Лавмен разом зі своїм другом відкрив свою книжкову крамницю, Bodley Book Shop, яка займалася продажем раритетних та старих книг через пошту, але не полишав також і співпраці й з іншими книгарнями – серед його «клієнтів» був навіть такий знаменитий гравець на ринку, як Gotham Book Mart.
💀 Під печаткою Bodley Press було опубліковано три книги, одна з яких була біографічним та критичним дослідженням життя та творчості Гарта Крейна, друга Лавмена, який також був поетом. Через Лавмена Лавкрафт теж був знайомий з Крейном, але дружби між цими двома не склалося. Навпаки, як Лавкрафт, так і Крейн, не соромилися за очі поливати одне одного брудом: Говард навіть написав на вірш Гарта «Pastoral» зневажливу пародію, яку назвав «Plaster-All», а Крейн, у свою чергу, описував Лавкрафта як «писклю», посміюючись з його високого голосу. Лавмен і Крейн же були настільки близькими друзями, що після самогубства другого Сем доглядав за його матір’ю до самісінької її смерті. Сем також написав чимало праць та есеїв, присвячених Крейну, достоту так само, як він писав про Лавкрафта, а в листах і про Амброуза Бірса. Здавалося б, хороша популяризація та пам’ять про друзів від свого хорошого товариша, та є одне жирне «але»: Семюеля Лавмена неодноразово ловили на фальсифікаторстві.
💀 Коли Лавкрафт перестав бути відомим виключно серед своїх друзів, колекціонери не на жарт активізувались у спробах знайти бодай якісь артефакти, яка належали Говарду: «лавкрафтоманія» охопила деяких настільки, що в Соні Ґрін, коли та лежала в лікарні або приймала гостей, крали нотатки та книжки в надії, що їм дістанеться якась річ свого кумира. Лавмен вирішив цим скористатися і продавав речі, які буцімто належали деяким літературним діячам, серед яких зазначалися також Крейн та Лавкрафт. Особливо його репутацію підірвав випадок, коли він продав одному з колекціонерів світлину, на якій була зображена Емілі Дікінсон – покупцю спочатку видався підозрілим підпис на звороті фотографії, який все ж виявився підробкою. Копнувши глибше, з’ясувалося, що й на світлині зображено якусь випадкову жінку, а не поетку.
💀 Багато дослідників попервах рвалися брати в Сема коментарі, як в найкращого друга як Лавкрафта, так і Крейна, але особисто я помітила, що свою роль в житті як першого, так і другого, він дуже голосно озвучує в одному ключі: в одному з документальних фільмів про Крейна він розповідає, як Гарт намагався кинутися з даху, але Сем зміг схопити його за руку і перешкодити цій спробі самогубства. Про Лавкрафта ж він розповідав, як той думав отруїти себе під час свого проживання в Нью-Йорку – критик С. Т. Джоші запевняє, що це цілком вигадана з низки причин теза, яку Лавмен розповсюджував, аби довести, як тісно він спілкувався з Говардом та якими близькими вони були.
1/2
07.10.202314:28
💀 Передостанній письменник у циклі, уявляєте?! Знайомимося з темними світами та біографією Клайва Баркера 👇🏻
https://telegra.ph/P%D1%96nged-10-07
💀 Що там з перекладами Баркера? Українською є тільки його твір для дітей «Викрадач вічності», а також декілька оповідь в старих КСДшних горор антологіях: «Страх» у «Жахослові» та «Доллі» в «Що ховається у сутінках».
Приємного читання та не забувайте взаємодіяти з цим дописом!
#31письменник
28.09.202311:25
Паказана 1 - 24 з 516
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.