Календарні роки для історика чи поета – ніби губка формальностей.
Суто закладинки-вервечки
у безкінечній книзі, списку Улісса, найновішому з заповітів,
де є цікаві розділи та пусто набиті сторінки.
Вік визначається кількістю подій.
Час – кількістю днів та народжень. Окремо.
Але якщо ваш вік збігається з кількістю святкувань обертів навколо Сонця – маю погані новини. І не казатиму їх.
Нині маю щастя святкувати приблизно семисотий день народження. Може семитисячний. Надто старим уже став.
Часом це переродження, часом повстання з мертвих (на жаль, буквально, ага),
часом ліквідацію примітивного існування. Дивлячись кому яка мітологія цікавіша. І яка конфесія ближча.
ЧЕРГОВИЙ масований обстріл «взбадьорив» українське цивільне суспільство. Але лише українське, і лише цивільне. Не переоцінюйте, жодного світового розголосу через репости українських спортсменів у сторіз. Як би того не хотілось міністерським платформам24юкрейнсуппорт, планета надто стомлена і без подібного.
Мало того,
не всім українцям цікава смерть українців. На жаль. Враховуючи, що цей текст дописую десь через місяць, кілька місяців, десяток років,
після написання скелету – згадайте події місячної давності. Тяжко згадувати чи тяжко згадати?
Те, що було десь після Євро-2012.
Значить, суспільство не вивозить тяжкої ноші цивільності.
Значить, мало працює в тилу. Бо здебільшого - імітує.
Навіть пердить без душевності.
На усіх цих йо-аних інформаційних платформах, культурних нах-й проектах, економічних ініціативах, діджиталізаціях та революційних зламах епох, на які всім пох-й навіть ще до закриття ЮеСаЇд.
Просто затамуйте подих, почекайте,
коли соцмережі знову заповнять
радісні літні світлини жителів країни,
яка веде оборонну війну. І вже не третій день.
Глибини вдиху вистачить, повірте. Видих,
і знову можна жити.
Після чергової оборони від ворога – чергова посмішка чи усмішка (кому як зручніше).
Носом можна навіть відчути часи коронавірусу, десь вони у молекулах затамувались.
Якщо не переб’ються амбре вищезгаданого метеоризму чи стандартного перегару - то їх можна помітити.
Жити ніхто заборонити не може. Але варто знати ціну цьому життю. Самій можливості існування. Життя дається - згідно протоколу болю самого факту народження.
Егоцентризм самозакоханості та індивідуалізму має виштовхувати людей з громадянства України.
Вся російськомовна гниль, яка зараз відсиджується та чекає на «якесь рішення», не має права розкривати писок про перемовини. Або ці ру-няві писки швидко закривати нам.
Для протоколу зазначу, що до російськомовних військових – питань не маю. І без того вистачає зайнятості. І без того вистачає тривожності. Надлишковою медитацією стала байдужість. Але й спроби прикривання самим фактом існування українських російськомовних військових - це зневага довб-й-бів, які подібне вимовляють.
Вміння вдало користувати рос-йську проти ворога – припустимо на тактичному рівні. Не на стратегічному.
Згадайте свій емоційний стан під час обстрілу/як дізнались про обстріл дитячої лікарні. А пам'ятаєте про театр чи пологовий у славному Маріуполі? Або підрив Каховської дамби?
Ось у такому стані мобілізованої злості дехто живе роками (обертами навколо Сонця себто).
Але ж де та злість і роздратування тануть за пару днів? Де вона за тиждень, за місяць? За рік? За третій? За одинадцятий?
Десь зашарілась за черговим фестивалем чи пандемією. Заплуталась у тіктоках і рілсах, впала, лежить,
ледь пульс віддає.
Десь кілька століть минуло з лютого 2022-го.
Десь кілька тисяч років з 2014-го.
Десь час ішов назад, і відкотився прохолодною хвилею, десь морозно наплив,
приємним бризом з моря чи водосховища,
десь тухнув, наче потоки, злиті з дамби.
Десь час застигнув ще у 90-х,
десь іще раніше, в часи існування Бітлз, десь час з’явився лише 24.02.2022, десь його взагалі не існувало. На жаль.
Подекуди час не має жодного значення взагалі.
Так буває, повірте.
У поняттях відносності – неможливі шаблони для мірок.
Є хвилини, години, місяці, роки, сторіччя, тисячоріччя, цивілізації та океани космосів часу, діри чорні та білі, та жовті зірки,
