Спалах
Антиінформативна креативна сторінка
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэнне
МоваІншая
Дата стварэння каналаСіч 24, 2020
Дадана ў TGlist
Вер 23, 2023Прыкрепленая група
Хейт клуб хуйла
24
Апошнія публікацыі ў групе "Спалах"
07.04.202513:40
#віршохват #artapril
Інтерсіті назавжди
Двоповерхове інтерсіті
Мчить поміж містами
Почуваюся більше приладом
Знекровленим рухом
Тільки не живою плоттю
Тягну кінцівки від вікна до вікна
Наче вітряк що вітер втратив
Скоро зупинка на відпочинок
А до того часу повторюю
Механізм годинника
Проводжу струм від голови
До опори тулуба
Злиття з локомотивом
Розширюю відчуття присутності
Поза межі власного зору
До локального краєвиду
Дороги на краю вікна
Сусідньої області
Від Харкова до Києва
Від лінії колій
До кінця ігрової карти
Від ніщо до ніщо
Зубчиками непостійного
Сприйняття
Інтерсіті назавжди
Двоповерхове інтерсіті
Мчить поміж містами
Почуваюся більше приладом
Знекровленим рухом
Тільки не живою плоттю
Тягну кінцівки від вікна до вікна
Наче вітряк що вітер втратив
Скоро зупинка на відпочинок
А до того часу повторюю
Механізм годинника
Проводжу струм від голови
До опори тулуба
Злиття з локомотивом
Розширюю відчуття присутності
Поза межі власного зору
До локального краєвиду
Дороги на краю вікна
Сусідньої області
Від Харкова до Києва
Від лінії колій
До кінця ігрової карти
Від ніщо до ніщо
Зубчиками непостійного
Сприйняття
07.04.202513:39
#віршохват #artapril
Міська залізниця
Купую квиток
На кільцеву електричку
Спогади рухаються по колу
Мурашиним танком
Ось я дитина втікаю
По сходам до води
Ось я доросла втікаю
До середини Дніпра
Минають графіті
Гаражів закинутих
Склад інструментів
Покривається рудою
В'яззю іржі
Книги заговорів
Розкриваю буття
Прочитується
Завершення поїздки
Завжди на старті
Пручаюся незбагненному
Минаю район Райдужного
Холодна вода спокушає
Вирвати віконні окови
Вилетіти каменем пам'яті
Зануритися до самого низу
Знову наздоганяє рефрен
Тому я досі нотую
Чергову зміну спогадів
Про тут і зараз
Міська залізниця
Купую квиток
На кільцеву електричку
Спогади рухаються по колу
Мурашиним танком
Ось я дитина втікаю
По сходам до води
Ось я доросла втікаю
До середини Дніпра
Минають графіті
Гаражів закинутих
Склад інструментів
Покривається рудою
В'яззю іржі
Книги заговорів
Розкриваю буття
Прочитується
Завершення поїздки
Завжди на старті
Пручаюся незбагненному
Минаю район Райдужного
Холодна вода спокушає
Вирвати віконні окови
Вилетіти каменем пам'яті
Зануритися до самого низу
Знову наздоганяє рефрен
Тому я досі нотую
Чергову зміну спогадів
Про тут і зараз
07.04.202513:38
Оскільки я в подорожі, вірші за вчора та позавчора запізнилися
05.04.202505:31
Не знаю чи вважати це віршем, але принаймні поетично вправляюся...
#віршохват #aprilart
Син Сонця
Поміж небом та землею
Змія виблискує краплями,
П'є воду кришталевого джерела,
Ріки, моря, бентежного океану,
Охоплює планету охайним колом.
Хвіст у формі дуги сяє
Дивовижним спектром,
Торкається скарбу милосердя.
Це тоді хмари всміхаються, кажуть:
Завтра стане краще,
Зачекай поки веселкове тіло
Досягне царства сансари.
Але от завершується дощ,
Змія залазить у своє лігво,
День розбиває тиском
І я втрачаю орієнтацію,
Стаю загубленим світилом.
#віршохват #aprilart
Син Сонця
Поміж небом та землею
Змія виблискує краплями,
П'є воду кришталевого джерела,
Ріки, моря, бентежного океану,
Охоплює планету охайним колом.
Хвіст у формі дуги сяє
Дивовижним спектром,
Торкається скарбу милосердя.
Це тоді хмари всміхаються, кажуть:
Завтра стане краще,
Зачекай поки веселкове тіло
Досягне царства сансари.
Але от завершується дощ,
Змія залазить у своє лігво,
День розбиває тиском
І я втрачаю орієнтацію,
Стаю загубленим світилом.
03.04.202519:07
Про що вам цей вірш?
#віршохват #aprilart
Відлига
У тому домі виросло дерево
Прямо зі стелі
І було воно дивовижею,
Що покинуло межі людського,
Наче шрам на щойно зашитій рані
Розбитого урбаністичного маршруту.
Здобула насінина, втратила,
Та на чотирьох опорах
Виникло щось значно більше -
Право на райські хмари.
Жодному смертному
Таке не світить,
Тільки флора виходить
Королевою забороненої зони.
Сонячними стібками
Космос торкається листя
Поки не прийшла осінь,
А будинок не втратив стіни.
Дерево стійке, та навіть воно
Згине під час операції
Подібного роду.
Зрештою води ґрунтові,
Малюнки на картах,
Так само як і шви
Мають схильність
Розходитися.
#віршохват #aprilart
Відлига
У тому домі виросло дерево
Прямо зі стелі
І було воно дивовижею,
Що покинуло межі людського,
Наче шрам на щойно зашитій рані
Розбитого урбаністичного маршруту.
Здобула насінина, втратила,
Та на чотирьох опорах
Виникло щось значно більше -
Право на райські хмари.
Жодному смертному
Таке не світить,
Тільки флора виходить
Королевою забороненої зони.
Сонячними стібками
Космос торкається листя
Поки не прийшла осінь,
А будинок не втратив стіни.
Дерево стійке, та навіть воно
Згине під час операції
Подібного роду.
Зрештою води ґрунтові,
Малюнки на картах,
Так само як і шви
Мають схильність
Розходитися.
03.04.202508:17
#віршохват #aprilart
Ріг достатку
Що сниться тобі серед ночі?
Бачу: будівля Харківського вокзалу,
Купую чай у велетенському самоварі
Поодинокі спалахи чорного неба
Прощаються з потягами.
Усе тут нагадує музей мистецтв Каталонії...
Обов'язково надішлю тобі листівку,
Якщо звісно, конверти до того часу
Не почнуть розтинати за всяке слово,
Промовлене між рядків.
Мереживо червоного каменю
Оминає дверей обладунки.
Бентежне відродження духу
Та, водночас, темних віків.
"Наше ярмо - найліпша наука" -
Статично говорять фігури
Шахтаря та вчительки,
Колхозниці та солдата.
Білі колони, мов леза тримають
Чашу величного куполу,
Заквітчані фрески боронять
Повалений пантеон,
І навіть люстра зависла
Янголом золотистим, коли
Вітражі романськими рядами
Отак напоказ виставлені.
Ріг достатку сурмить
На славу пам'ятних територій
Не всюди сміливо стане моя нога,
А все-таки серед мандрівок дорогами,
Оповитими грізними зміями
Обираю свободу зеленої Слободи.
Ріг достатку
Що сниться тобі серед ночі?
Бачу: будівля Харківського вокзалу,
Купую чай у велетенському самоварі
Поодинокі спалахи чорного неба
Прощаються з потягами.
Усе тут нагадує музей мистецтв Каталонії...
Обов'язково надішлю тобі листівку,
Якщо звісно, конверти до того часу
Не почнуть розтинати за всяке слово,
Промовлене між рядків.
Мереживо червоного каменю
Оминає дверей обладунки.
Бентежне відродження духу
Та, водночас, темних віків.
"Наше ярмо - найліпша наука" -
Статично говорять фігури
Шахтаря та вчительки,
Колхозниці та солдата.
Білі колони, мов леза тримають
Чашу величного куполу,
Заквітчані фрески боронять
Повалений пантеон,
І навіть люстра зависла
Янголом золотистим, коли
Вітражі романськими рядами
Отак напоказ виставлені.
Ріг достатку сурмить
На славу пам'ятних територій
Не всюди сміливо стане моя нога,
А все-таки серед мандрівок дорогами,
Оповитими грізними зміями
Обираю свободу зеленої Слободи.
01.04.202518:13
Хто ті два підписники, які не витримали?😅😭
01.04.202518:09
La rhizome
Того дня ми заблукали
Серед необжитої землі
На галявині поміж деревами,
У царстві соломи та квітів
І сказав ти: "Любов - це вибір".
О, ні, любов це більше, ніж вибір
Це множинність зв'язку між тілами,
Тонка павутинка "la rhizome".
Це стало зрозуміло не одразу,
Коли чергова ниточка обірвалася
І я опинилась у зеленому безмежжі
Виставкового центру.
Змінились міста, місцини затихли
Самотню ходу обрали наодинці.
Дорога скосила наліво,
На трави, у хмари та синь.
Звалилась і тільки тоді
Знайшла перепочинок.
Як тільки останнє дерево
Схилить коліна
Під натиском епохи заліза
Та цвітіння грибів стане приманкою
Для дитячої гри в хованки,
Скажу:
"Любов не має опори
Це карта, не калька.
У неї немає форм правильних,
Немає єдиної точки росту.
Вона з'являється та в'яне,
Росте несподівано,
Розвивається нелінійно.
І навіть тоді, коли об'єкт зникає
Може виникнути в іншому.
Повернути до старих ліній,
Відкрити нові розгалуження.
І навіть тоді, коли її непомітно -
Взаємодіє з навколишнім,
Розвивається.
Біль трансформується в досвід,
Втрата стає мудрістю,
Страждання - присутністю.
В екстремальних умовах,
На різних рівнях взаємодії -
Обопільне зростання,
Свідомість колективна.
Ось що таке любов
Принаймні для мене".
Того дня ми заблукали
Серед необжитої землі
На галявині поміж деревами,
У царстві соломи та квітів
І сказав ти: "Любов - це вибір".
О, ні, любов це більше, ніж вибір
Це множинність зв'язку між тілами,
Тонка павутинка "la rhizome".
Це стало зрозуміло не одразу,
Коли чергова ниточка обірвалася
І я опинилась у зеленому безмежжі
Виставкового центру.
Змінились міста, місцини затихли
Самотню ходу обрали наодинці.
Дорога скосила наліво,
На трави, у хмари та синь.
Звалилась і тільки тоді
Знайшла перепочинок.
Як тільки останнє дерево
Схилить коліна
Під натиском епохи заліза
Та цвітіння грибів стане приманкою
Для дитячої гри в хованки,
Скажу:
"Любов не має опори
Це карта, не калька.
У неї немає форм правильних,
Немає єдиної точки росту.
Вона з'являється та в'яне,
Росте несподівано,
Розвивається нелінійно.
І навіть тоді, коли об'єкт зникає
Може виникнути в іншому.
Повернути до старих ліній,
Відкрити нові розгалуження.
І навіть тоді, коли її непомітно -
Взаємодіє з навколишнім,
Розвивається.
Біль трансформується в досвід,
Втрата стає мудрістю,
Страждання - присутністю.
В екстремальних умовах,
На різних рівнях взаємодії -
Обопільне зростання,
Свідомість колективна.
Ось що таке любов
Принаймні для мене".
01.04.202518:09
#віршохват #aprilart
01.04.202518:08
І перший вірш з серії
01.04.202518:08
Вирішила, що треба стимулювати себе більше писати. Знайшла в інтернетику отакий промт. Щоб створювати поезію щоденно 🫠
Не знаю чи здурію, чи ні, але закликаю вас долучитися. Хештег #aprilart
Не знаю чи здурію, чи ні, але закликаю вас долучитися. Хештег #aprilart
Пераслаў з:
єлагіна|тексти
31.03.202509:11
кімната гніву
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчистішої пісні
незлостиву свою любов
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчистішої пісні
незлостиву свою любов
31.03.202509:11
#муза
Прониклася
Прониклася
26.03.202513:47
За більше ніж 10 років створення текстів було майже все...
22.03.202518:21
Felidae
Коли була малою знайшла
Фігуру молодої кішки
Посеред райського саду.
На роздутому тілі ліниво
Звивались опариші,
Готові набути крила.
Розгублений погляд здавався
Ображеною молитвою.
Якою вона була прекрасна,
Зодягнена самою смертю!
Моя власна кішка померла старою,
Тварини власне стільки й не живуть
І тим паче не йдуть за власним бажанням,
Наче звільняються від нелюбої роботи.
Згадую про неї особливо живою,
Що звикла точити кігті
За кутики дерев'яних дверей,
Підкорювати гору спинки дивана,
Шукати птахів на фотошпалерах
Орендованої квартири.
Королева заслуговує на свій палац:
Готую для неї машинку для прання,
Набиваю ніжною тканиною
Обурено тікає, та хіба є сенс злитися
Через нерозумну дитину?
Важко говорити про це так звично
Як завжди пропускаю останній подих,
Може тому не працює техніка 4-7-8?
Обважнілі жести, легкі стрибки,
Зневага до гризотної метушні,
На цеглу схожа мала голова,
Непорушна, сувора, водночас крихка,
Шерсть, мов перський килим.
Їй не місце було у дворі
Напіврозваленого будинку
Куди ми втекли, обважені турботою
Про майбутнє.
Не сміла втримати погляд її гострих зіниць,
Наче зайшла до храму з непокритою головою,
Коли вона мудро лежала на веранді
В очікуванні зміни чергового сезону.
Одного дня зійшла гордою ходою,
Побігла за мрією чорного колеса,
Загрузла брунатною плямою смоли.
Її поховали без вісті, без шани,
Закинули до болота вигрібної ями,
Сказали, що зникла вона без сліду.
А я ще довго тонула у темряві,
Прив'язана до прозорих лапок
Розчарованого покутника,
Нічого не бачила окрім
Свавілля безмежного жаху.
Таким був колодязь безодні,
Аж сонце завмерло.
І це була моя перша найбільша втрата.
І це був день коли дитинству нарешті
Поклали край.
Коли була малою знайшла
Фігуру молодої кішки
Посеред райського саду.
На роздутому тілі ліниво
Звивались опариші,
Готові набути крила.
Розгублений погляд здавався
Ображеною молитвою.
Якою вона була прекрасна,
Зодягнена самою смертю!
Моя власна кішка померла старою,
Тварини власне стільки й не живуть
І тим паче не йдуть за власним бажанням,
Наче звільняються від нелюбої роботи.
Згадую про неї особливо живою,
Що звикла точити кігті
За кутики дерев'яних дверей,
Підкорювати гору спинки дивана,
Шукати птахів на фотошпалерах
Орендованої квартири.
Королева заслуговує на свій палац:
Готую для неї машинку для прання,
Набиваю ніжною тканиною
Обурено тікає, та хіба є сенс злитися
Через нерозумну дитину?
Важко говорити про це так звично
Як завжди пропускаю останній подих,
Може тому не працює техніка 4-7-8?
Обважнілі жести, легкі стрибки,
Зневага до гризотної метушні,
На цеглу схожа мала голова,
Непорушна, сувора, водночас крихка,
Шерсть, мов перський килим.
Їй не місце було у дворі
Напіврозваленого будинку
Куди ми втекли, обважені турботою
Про майбутнє.
Не сміла втримати погляд її гострих зіниць,
Наче зайшла до храму з непокритою головою,
Коли вона мудро лежала на веранді
В очікуванні зміни чергового сезону.
Одного дня зійшла гордою ходою,
Побігла за мрією чорного колеса,
Загрузла брунатною плямою смоли.
Її поховали без вісті, без шани,
Закинули до болота вигрібної ями,
Сказали, що зникла вона без сліду.
А я ще довго тонула у темряві,
Прив'язана до прозорих лапок
Розчарованого покутника,
Нічого не бачила окрім
Свавілля безмежного жаху.
Таким був колодязь безодні,
Аж сонце завмерло.
І це була моя перша найбільша втрата.
І це був день коли дитинству нарешті
Поклали край.
Рэкорды
20.02.202523:59
145Падпісчыкаў31.03.202523:59
100Індэкс цытавання28.03.202514:54
123Ахоп 1 паста25.02.202512:12
31Ахоп рэкламнага паста07.04.202516:53
6.67%ER28.03.202514:54
86.62%ERR01.04.202518:08
Вирішила, що треба стимулювати себе більше писати. Знайшла в інтернетику отакий промт. Щоб створювати поезію щоденно 🫠
Не знаю чи здурію, чи ні, але закликаю вас долучитися. Хештег #aprilart
Не знаю чи здурію, чи ні, але закликаю вас долучитися. Хештег #aprilart
03.04.202508:17
#віршохват #aprilart
Ріг достатку
Що сниться тобі серед ночі?
Бачу: будівля Харківського вокзалу,
Купую чай у велетенському самоварі
Поодинокі спалахи чорного неба
Прощаються з потягами.
Усе тут нагадує музей мистецтв Каталонії...
Обов'язково надішлю тобі листівку,
Якщо звісно, конверти до того часу
Не почнуть розтинати за всяке слово,
Промовлене між рядків.
Мереживо червоного каменю
Оминає дверей обладунки.
Бентежне відродження духу
Та, водночас, темних віків.
"Наше ярмо - найліпша наука" -
Статично говорять фігури
Шахтаря та вчительки,
Колхозниці та солдата.
Білі колони, мов леза тримають
Чашу величного куполу,
Заквітчані фрески боронять
Повалений пантеон,
І навіть люстра зависла
Янголом золотистим, коли
Вітражі романськими рядами
Отак напоказ виставлені.
Ріг достатку сурмить
На славу пам'ятних територій
Не всюди сміливо стане моя нога,
А все-таки серед мандрівок дорогами,
Оповитими грізними зміями
Обираю свободу зеленої Слободи.
Ріг достатку
Що сниться тобі серед ночі?
Бачу: будівля Харківського вокзалу,
Купую чай у велетенському самоварі
Поодинокі спалахи чорного неба
Прощаються з потягами.
Усе тут нагадує музей мистецтв Каталонії...
Обов'язково надішлю тобі листівку,
Якщо звісно, конверти до того часу
Не почнуть розтинати за всяке слово,
Промовлене між рядків.
Мереживо червоного каменю
Оминає дверей обладунки.
Бентежне відродження духу
Та, водночас, темних віків.
"Наше ярмо - найліпша наука" -
Статично говорять фігури
Шахтаря та вчительки,
Колхозниці та солдата.
Білі колони, мов леза тримають
Чашу величного куполу,
Заквітчані фрески боронять
Повалений пантеон,
І навіть люстра зависла
Янголом золотистим, коли
Вітражі романськими рядами
Отак напоказ виставлені.
Ріг достатку сурмить
На славу пам'ятних територій
Не всюди сміливо стане моя нога,
А все-таки серед мандрівок дорогами,
Оповитими грізними зміями
Обираю свободу зеленої Слободи.
Пераслаў з:єлагіна|тексти
31.03.202509:11
кімната гніву
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчистішої пісні
незлостиву свою любов
І
кімната гніву замала для одногó затісна
її ліпили для двох? —
так ввійдімо ж удвох
витри мені цю лінію розтину із жовтого лоба —
серединної туги чи смерті
відтінену борозну —
ніхто не винен нікому
ніхто не скалічить нікого
а вода прибуває і гаті в ознобі дають слабину
так живи на пів слова як хочеш
зарано умудрений тьмою
ціла ніч поза мною завихрена і навісна
ціла ніч до відбою
і підпалена плоть її скрапує і б'є попід саме ребро
у нерозкриті ущелини
між прямоходінням і духом
а ти єдиний хто вислухав і прихилив мою голову —
от
і справдилось хто кому друг
ІІ
аж онде кімната розпачу
де немає ні стелі ні стін
і зяють полишені кратери до зір
і прочинених вікон
у будинках поодаль повибивало шибки —
чи ми звикнемо?
чи будемо завтра отак говорити
сидячи один проти одного
а із кімнати розпачу
ніхто мене ще так не виводив
простягши руку велику й холодну —
і я примружений за нею іду
а у кімнати гніву є тисяча входів
і жодного виходу
окрім тієї шпарини зі світлом ліхтарним
що хитає й хитає
то як я дивитимусь завтра у вічі твої землисті й пронизливі?
що можу для тебе? не маючи зовсім нічого
лише її і несу — найчистішої пісні
незлостиву свою любов
01.04.202518:09
#віршохват #aprilart
26.03.202513:47
За більше ніж 10 років створення текстів було майже все...
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.